Рішення

від 11.04.2024 по справі 671/2358/23

ВОЛОЧИСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 671/2358/23

11 квітня 2024 року

2/671/150/2024

РІШЕННЯ

Іменем України

11 квітня 2024 року м. Волочиськ

Волочиський районний суд Хмельницької області в складі головуючого судді Андрущенка О.Ю., за участю секретаря судового засідання Ковбасюк Т.П., позивачки ОСОБА_1 , представника позивачки ОСОБА_2 , відповідача ОСОБА_3 , представника відповідача ОСОБА_4 ,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Волочиськ цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку поділу майна подружжя та вселення,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду позовною заявою до ОСОБА_3 про визнання прав власності в порядку поділу майна та вселення в якій просила: в порядку поділу майна подружжя визнати за нею право власності на частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за нею право власності на частини земельної ділянки, блок 3 бокс 7 для будівництва індивідуальних гаражів за адресою: АДРЕСА_2 з кадастровим номером 6820910100:01:015:0741 площею 0,0081 га; визнати за нею право власності на частини автомобіля ВАЗ 21063, 1300 куб.см. (1991 р.в.), який 16.02.2013 зареєстрований.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що перебувала у шлюбі з відповідачем з 17.06.1990, який розірвано рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області від 08.05.2014.

У шлюбі в сторін народилося двоє дітей донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Під час шлюбу сторони придбали спільне майно, а саме: за договором купівлі-продажу від 30.01.2001 квартиру АДРЕСА_3 ; земельну ділянку, блок 3, бокс 7 для будівництва індивідуальних гаражів в гаражному масиві АДРЕСА_2 кадастровий номер 6820910100:01:015:0741 площею 0,0081 га; автомобіль ВАЗ 21063, 1300 (1991 р.в.), який 16.02.2013 зареєстрований за ОСОБА_3 ..

Зазначене вище спільне майно придбане за спільні кошти, кошти від продажу квартири в с. Калинів Самбірського району Львівської області та кошти відповідача. Також, під час шлюбу батьки та баба позивачки постійно надавали фінансову та матеріальну допомогу сторонам.

Після розірвання шлюбу між сторонами не досягнуто домовленості щодо користування спільною власністю.

З моменту придбання квартири по вересень 2023 позивачка користувалася нею, зокрема, була в ній зареєстрована та проживала.

Проте з вересня 2023 відповідач почав чинити перешкоди позивачці в користуванні спільною квартирою, вивіз речі позивачки до її батьків, а позивачці повідомив, що більше не пустить в квартиру.

Таким чином, право власності позивачки почало порушуватися з вересня 2023 року.

З огляду на викладене, позивачка змушена звернутись до суду з даним позовом.

Відповідач відзив на позов не подав.

В судовому засіданні позивачка та її представник позовні вимоги підтримали та просили задовольнити. Позивачка в судовому засіданні пояснила, що під час спільного проживання з відповідачем нажите ними майно було спільним. Батьки позивачки постійно їм допомагали коштами та продуктами харчування. Спірну квартиру сторони придбали за спільні кошти та кошти за продаж квартири в с. Калинів. У зв`язку з важким захворюванням позивачка тривалий час лікувалася в м. Одеса, однак, по приїзду в м. Волочиськ проживала в спірній квартирі, де були її речі. З 2014 року відповідач в розмові висловлював позицію щодо належності квартири лише йому. В 2022 році у зв`язку з військової агресією рф вона разом з донькою приїхала з м. Одеси в м. Волочиськ та недовгий час проживали в спірній квартирі разом з відповідачем, однак далі виїхали в республіку Польща. В 2023 році позивачка повернулась на територію України, знову проходила лікування в м. Одеса та, повернувшись у вересні 2023 до м. Волочиськ виявила, що відповідач вивіз усі її речі до її батьків і фактично заборонив проживати у спірній квартирі. У зв`язку з такими діями, позивачка виїхала на територію республіки Польща, де і знаходиться на даний час.

Представник позивачки додала, що саме з вересня 2023 року відповідач почав чинити реальні перешкоди позивачці щодо користування спірною квартирою, а тому строк позовної давності повинен відраховуватися з цього періоду, а не з 2014 року.

Відповідач в судовому засіданні пояснив, що до 2002 року був військовим льотчиком та звільнився з військової служби за станом здоров`я. Володів квартирою в Забайкалі в рф. Фактично фінансове забезпечення сім`ї відбувалось за рахунок його заробітної плати, а позивачка довгий час хворіла і проходила лікування в м. Одеса, яке він оплачував. Позивачка з 2012 лікувалася в м. Одеса, а в 2014 році сторони розірвали шлюб. Ще з 2014 року він говорив позивачці, що спірна квартира належить йому і це питання між сторонами було вирішено. Декілька разів після розлучення дозволяв позивачці на її прохання проживати в спірній квартирі. Підтвердив факт приїзду на початку 2022 року позивачки з їх донькою в м. Волочиськ та їх нетривале проживання в спірній квартирі. Далі позивачка виїхала з донькою в республіку Польща. Також зазначив, що осінню 2023 позивачка приїжджала в м. Волочиськ і в подальшому покинула територію України та виїхала в республіку Польща.

З приводу вивезу особистих речей позивачки з спірної квартири до її батьків пояснив, що ним дійсно було вивезено деякі речі позивачки, однак, це були лише книги, інших речей позивачки в спірній квартирі не було.

При цьому, відповідач визнав майно, яке є предметом позову, спільною власністю подружжя, окрім земельної ділянки, яка ним приватизована особисто. При цьому, просив застосувати наслідки пропуску позивачкою строку позовної давності, оскільки, ще у 2014 році позивачка знала, що він вважає спірну квартиру своєю.

Представник відповідача позовні вимоги першочергово не визнав, однак, в подальшому не заперечуючи наявність в спірного майна, крім земельної ділянки для будівництва індивідуального гаража, статусу спільного майна подружжя, вважав про пропуск позивачкою строку позовної давності, так як, сама позивачка в поясненнях підтвердила те, що ще у 2014 році відповідач їй повідомляв, що квартира належить йому. Крім цього, представник відповідача в судових дебатах звернув увагу на те, що предметом позовних вимог є квартира по вул. «Запорізькій», а суть спору стосується квартири по вул. «Заводській». Земельна ділянка для будівництва індивідуального гаража є особистою приватною власністю відповідача та не відноситься до спільного майна подружжя. Також, позивачка не надала доказів не підтвердження факту чинення відповідачем перешкод в користуванні квартирою, позивачку ніхто не виселяв, особисті речі не вивозив, так як їх не було.

Суд дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках.

Судом встановлено, що сторони перебували у шлюбі з 1990 року по 08.05.2014 коли шлюб між ними було розірвано рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області від 08.05.2014 № 671/715/14-ц.

Сторони мають спільних дітей ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження (повторно) серії НОМЕР_1 , видане Волочиським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Хмельницькому районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 05.10.2023, актовий запис 8, та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження (повторно) серії НОМЕР_2 , видане Волочиським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Хмельницькому районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 05.10.2023, актовий запис 105.

Відповідно до свідоцтва про право на квартиру, яке видано на підставі розпорядження № 303 від 04.08.1997, власниками квартири АДРЕСА_4 в рівних частках були ОСОБА_3 (відповідач), ОСОБА_1 (позивачка) та ОСОБА_9 (донька сторін).

30.11.2000 ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 продали вказану вище квартиру ОСОБА_10 , що підтверджується договором купівлі-продажу квартири серії АВО № 423287 посвідченого приватним нотаріусом Самбірського районного нотаріального округу Звежинською О.М., який зареєстровано в реєстрі за № 4091.

Згідно договору купівлі-продажу квартири від 30.01.2001 ОСОБА_3 придбав квартиру АДРЕСА_3 , який посвідчено приватним нотаріусом Волочиського нотаріального округу Яковлєвою С.Л., зареєстровано в реєстрі за № 271.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 05.10.2023 ОСОБА_3 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 6820910100:01:015:0741 площею 0,0081 га, блок 3 бокс 7 в гаражному масиві 16 по АДРЕСА_2 . Право власності зареєстровано на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_3 , виданого 19.11.2023. Також, ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 30.10.2001 № 271.

Згідно інформації РСЦ ГСЦ МВС в Хмельницькій області від 06.10.2023 № 31/22-Л91аз за ОСОБА_3 з 16.02.2013 обліковується транспортний засіб марки ВАЗ 21063, об`єм двигуна 1300 куб. см., 1991 року випуску.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК Українимайно, набуте подружжям за часшлюбу, належить дружині та чоловікові направі спільної сумісної власностінезалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з ч. 1 ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 68 СК Українирозірвання шлюбуне припиняє праваспільної сумісної власностінамайно, набуте за час шлюбу.

В той же час, частина 1 ст. 57 СК України визначає майно, яке є особистою приватною власністю дружини або чоловіка та яке не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Зокрема, п. 5 ч. 1 ст. 57 СК України визначає особистою приватною власністю дружини, чоловіка земельну ділянку, набуту нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу (постанова ВС від 25.07.2018 № 308/11958/14-ц).

Верховний Суд в постанові від 08.03.2023 № 307/2148/16-ц виходив із того, що у правовідносинах про поділ майна подружжя предметом доведення є факт перебування сторін у шлюбі та набуття ними спірного майна у період шлюбу, спільність набуття якого презюмується сімейним законодавством, а спростування такої презумпції та доведення такого спростування про набуття спірного майна за особисті кошти покладено на відповідача на підставі закону, який має доводити належними та достовірними доказами з дотриманням вимог диспозитивності цивільного процесу саме в тому процесі, в якому вирішуються такі вимоги за участі іншої сторони цього процесу, право якої щодо такого майна ґрунтується саме на такій презумпції та яка має можливість заперечувати такі спростування у визначений процесуальним законом спосіб.

Факт реєстрації нерухомого майна, придбаного у період шлюбу, на ім`я одного з подружжя не означає, що воно належить лише особі на ім`я якої зареєстроване (постанова ВС від 01.04.2020 № 462/518/18).

Отже, за загальним правилом будь-яке майно, за виключенням майна яке є особистою приватною власністю одного з подружжя або набуте за його особисті кошти, належить подружжю на праві спільної сумісної власності.

Так, як встановлено під час судового розгляду квартира АДРЕСА_3 та транспортний засіб марки ВАЗ 21063, об`єм двигуна 1300 куб. см., 1991 року випуску, придбані за час шлюбу сторін, а тому є об`єктами спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ..

Відповідачем не надано доказів на підтвердження відсутності статусу спільного сумісного майна подружжя спірної квартири та транспортного засобу.

В той же час, сторонами та їх представниками визнається той факт, що земельна ділянка з кадастровим номером 6820910100:01:015:0741 площею 0,0081 га, блок 3 бокс 7 в гаражному АДРЕСА_2 набута ОСОБА_3 в порядку приватизації, а тому є його особистою приватною власністю та не відноситься до об`єктів спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 1 ст. 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Як виняток, при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування. (ч.ч. 2, 3 ст. 70 СК України)

Відповідачем не надано жодних доказів щодо наявності правових підстав для відступлення від принципу рівності часток співвласників у праві спільної сумісної власності подружжя.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та необхідність визнання за позивачкою права власності на частини спірної квартири та транспортного засобу. В той же час, земельна ділянка з кадастровим номером 6820910100:01:015:0741 є особистою приватною власністю відповідача, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Доводи представника відповідача щодо невідповідності назви вулиці на якій розташована спірна квартира з даними прохальної частини позову суд вважає необґрунтованими, оскільки, як вказано в змісті позовної заяви, подальших заявах по суті справи, поясненнях сторін та їх представників, спір вочевидь стосується саме квартири АДРЕСА_5 . Дана помилка є технічною та не створює в учасників помилкового розуміння щодо змісту позовних вимог.

З приводу заявлених відповідачем та його представником клопотань про застосування наслідків пропуску позивачкою позовної давності суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.

Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Як зазначено ВС в постанові від 10.08.2022 № 541/312/21 загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.

У частині другій статті 72 СК України визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.

Отже, початок перебігу позовної давності у справах про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу реєстрації актів цивільного стану (статті 106, 107 СК України) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109, 110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Як встановлено судом, після розірвання шлюбу у 2014 році позивачка періодично приїжджала в м. Волочиськ де проживала в спірній квартирі в якій зареєстроване її місце проживання. До осені 2023 року в спірній квартирі знаходились особисті речі позивачки, які в подальшому були перевезені до її батьків відповідачем, а позивачку відповідач в квартиру не впустив.

Дані обставини підтвердили свідки ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 ..

Суд не може погодитися з доводами відповідача та його представника про те, що про порушення свого права як власника позивачка дізналася ще у 2014 році коли відповідач заперечував право позивачки на спірну квартиру.

Так, як встановлено судом спірна квартира є об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ..

Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України право власності включає в себе право володіння, користування та розпорядження майном.

Місце реєстрації позивачки зареєстровано в спірній квартирі, що визнається сторонами.

На переконання суду порушення права власника настає при фактичному порушенні одного з прав (володіння, користування чи розпорядження).

Словесні висловлювання відповідача у 2014 році та в подальших роках про належність квартири лише йому, при відсутності реального порушення одного з прав власника, зокрема, позивачка безперешкодно проживала у згаданій квартирі під час відвідування м. Волочиськ Хмельницької області, не свідчить про порушення права одного з подружжя як власника та про початок перебігу позовної давності на звернення до суду.

З встановлених в судовому засіданні обставин слідує, що саме восени 2023 року відбулось порушення прав позивачки як співвласника спірної квартири, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, коли відповідач почав перешкоджати позивачці у праві користування квартирою, зокрема, в праві вільного проживання в ній.

З огляду на викладене, підстав для застосування наслідків пропуску позовної давності немає.

Відповідно до ч. 1 ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Як зазначено ВС в постанові від 16.01.2019 № 309/2477/16-ц згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

З огляду на викладене та встановлені судом обставини щодо перешкоджання відповідача позивачці в користуванні спірною квартирою, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом надання ключів від згаданої квартири та вселення в неї.

З приводу розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Так, позивачкою заявлено позовну вимогу майнового характеру (ціна позову 627106 грн. 34 коп.) та немайнового характеру.

З огляду на викладене, з врахуванням вимог Закону України «Про судовий збір» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» загальна сума судового збору за подання позову повинна складати 7344 грн. 66 коп. з яких: 6271,06 грн. за майнову вимогу та 1073,60 грн. за немайнову вимогу.

В той же час, позивачка звільнена від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В пункті 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» вказано, що якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, якщо його також не звільнено від сплати цих витрат.

Таким чином, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, за виключенням вимоги про визнання права власності на частини земельної ділянки з кадастровим номером 6820910100:01:015:0741, в сумі 6946 грн. 83 коп..

Керуючись ст.ст. 12, 13 ЦПК України, ст.ст. 346, 1216, 1218, 1258, 1261 ЦК України, суд, -

ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку поділу майна подружжя та вселення задовольнити частково.

В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 , та на частину автомобіля ВАЗ 21063 (1300), 1991 року випуску, право на який зареєстровано за ОСОБА_3 16.02.2013.

Зобов`язати ОСОБА_3 усунути перешкоди ОСОБА_1 в користуванні квартирою за адресою: АДРЕСА_1 шляхом надання ключів від вказаної квартири та вселення в неї.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в розмірі 6946 (шість тисяч дев`ятсот сорок шість) грн. 83 коп..

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ;

Представник позивачка: адвокат Ліщук Ольга Іванівна, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 592 від 02.12.2011, місце здійснення діяльності: АДРЕСА_6 ;

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ;

Представник відповідача: адвокат Черніцький Іван Романович, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 653 від 07.10.2011, місце здійснення діяльності: АДРЕСА_7 .

Повний текст виготовлено 18.04.2024.

Суддя