Постанова

від 17.04.2024 по справі 918/266/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" квітня 2024 р. Справа№ 918/266/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Козир Т.П.

Мальченко А.О.

Секретар судового засідання: Мельничук О.С.,

За участю представників сторін

від прокуратури - Греськів І.І.,

від позивача - не з`явились,

від відповідача - не з`явились,

розглянувши апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖІ ТРЕЙД ГРУП"

на рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2023 (повний текст рішення складено 16.10.2023)

у справі № 918/266/23 (суддя Алєєва І.В.)

За позовом Заступника керівника Рівненської обласної прокуратури в інтересах держави

в особі Відділу освіти, культури, туризму, молоді та спорту Радивилівської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖІ ТРЕЙД ГРУП"

про стягнення 85 189, 00 грн. та визнання недійсними додаткових угод, -

ВСТАНОВИВ:

У 2023 році Заступник керівника Рівненської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Відділу освіти, культури, туризму, молоді та спорту Радивилівської міської ради звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖІ ТРЕЙД ГРУП" про стягнення коштів 85 189,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 19.04.2023 року позовну заяву передано за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

10.04.2023 року від прокурора надійшла заява про зміну предмету позову в якій останній просив:

- визнати недійсною додаткову угоду від 12.10.2020 року № 4 до Договору від 11.01.2020 року № ВРЕ-26-2020 про постачання електричної енергії споживачу;

- визнати недійсною додаткову угоду від 28.10.2020 року № 5 до Договору від 11.01.2020 року № ВРЕ-26-2020 про постачання електричної енергії споживачу;

- визнати недійсною додаткову угоду від 16.12.2020 року № 6 до Договору від 11.01.2020 року № ВРЕ-26-2020 про постачання електричної енергії споживачу;

- визнати недійсною додаткову угоду від 24.12.2020 року № 7 до Договору від 11.01.2020 року № ВРЕ-26-2020 про постачання електричної енергії споживачу;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖІ ТРЕЙД ГРУП" на користь Відділу освіти, культури, туризму, молоді та спорту Радивилівської міської ради грошові кошти в розмірі 85 189, 00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 року прийнято заяву Заступника керівника Рівненської обласної прокуратури про зміну предмету позову до розгляду.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внесення спірними додатковими угодами змін до договору про постачання електричної енергії споживачу №ВРЕ-26-2020 від 11.01.2020 року вчинено з порушенням вимог Закону України "Про публічні закупівлі", в зв`язку з чим підлягають визнанню недійсними, а надмірно сплачені кошти - поверненню до бюджету.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.10.2023 року позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсними:

- додаткову угоду від 12.10.2020 року № 4 до Договору від 11.01.2020 року № ВРЕ-26-2020 про постачання електричної енергії споживачу.

- додаткову угоду від 28.10.2020 року № 5 до Договору від 11.01.2020 року № ВРЕ-26-2020 про постачання електричної енергії споживачу.

- додаткову угоду від 16.12.2020 року № 6 до Договору від 11.01.2020 року № ВРЕ-26-2020 про постачання електричної енергії споживачу.

- додаткову угоду від 24.12.2020 року № 7 до Договору від 11.01.2020 року № ВРЕ-26-2020 про постачання електричної енергії споживачу.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖІ ТРЕЙД ГРУП" на користь Відділу освіти, культури, туризму, молоді та спорту Радивилівської міської ради грошові кошти в розмірі 85 189 грн. 00 коп. та з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖІ ТРЕЙД ГРУП" на користь Рівненської обласної прокуратури судовий збір в розмірі 13 420 грн. 00 коп.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що додаткові угоди укладені з порушенням вимог Закону України "Про публічні закупівлі", а саме: частини п`ятої статті 41 Закону, частини другої статті 632 Цивільного кодексу України, а тому в силу приписів частини першої статті 203, частин першої, третьої статті 215 Цивільного кодексу України є підстави для визнання недійсними вказаних додаткових угод. Також місцевим господарським судом встановлено, що за умовами договору (без урахування додаткових угод) позивач мав сплатити за отриману електричну енергію 697 626, 73 грн., а сплатив 782 815, 72 грн., відтак сума в розмірі 85 189, 00 грн. є такою, що надмірно сплачена, тому сума в розмірі 85 189, 00 грн. підлягає поверненню.

Не погодившись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖІ ТРЕЙД ГРУП" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2023 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального права та при не дотриманні норм процесуального права. На думку скаржника місцевим господарським судом поверхнево досліджено обставини справи, не надано відповіді на питання, що підлягали обов`язковому з`ясуванню, не вірно встановлено фактичні обставини справи та надано їм не правильну оцінку, не перевірено повноваження та процесуальний статус сторін, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов передчасного висновку щодо задоволення позовних вимог. Зокрема скаржник вважає, що при укладанні спірних додаткових угод відсутні порушення порядку та процедури їх укладення, відсутні дефекти, зміст угод не може суперечити актам цивільного законодавства, додержані в момент його вчинення всі вимоги, які встановлені ч. 1-3, 5, 6 ст. 230 Цивільного кодексу України. Крім того скаржник вважає, що в даному випадку підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі відділу освіти відсутні, у зв`язку з чим позов прокурора мав бути залишений без розгляду відповідно до положень п. 2, ч. 1, ст. 226 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.11.2023 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Козир Т.П., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2023 року відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖІ ТРЕЙД ГРУП" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2023 року та витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №918/266/23.

20.11.2023 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів з Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №918/266/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖІ ТРЕЙД ГРУП" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2023 року у справі №918/266/23, розгляд справи призначено на 24.01.2024 року.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2024 року провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖІ ТРЕЙД ГРУП" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2023 року у справі №918/266/23 зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №922/2321/22, зобов`язано учасників справи повідомити Північний апеляційний господарський суд про результати розгляду справи №922/2321/22 та надати суду відповідні процесуальні документи.

19.02.2024 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Рівненської обласної прокуратури надійшло клопотання про поновлення апеляційного провадження.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 року поновлено провадження у справі №918/266/23 та призначено розгляд справи на 17.04.2024 року.

В судовому засіданні 17.04.2024 року прокурор надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Представники позивача та відповідача в судове засідання не з`явились, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином.

Згідно з п. 11, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Відповідно до п. 12, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи та зважаючи на обмежений процесуальний строк розгляду апеляційної скарги, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представників позивача та відповідача.

Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, прокурор в ході опрацювання відомостей у системі публічних закупівель "Prozorro" встановив, що за результатами проведеної закупівлі UA-2019-12-05-000262-C, 11.01.2020 року між відділом освіти, культури, туризму, молоді та спорту Радивилівської міської ради (далі - Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖІ ТРЕЙД ГРУП" (далі - Відповідач) укладено договір № ВРЕ-26-2020 про постачання електричної енергії. (т.1, а.с. 53-62).

Відповідно до п. 13.8 договору умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі. Істотні умови договору не можуть змінюватись після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, зокрема крім випадків:

1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків споживача;

2) зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі;

Зміна ціни за одиницю електричної енергії допускається за умови надання Стороною, яка пропонує зміни, документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку в торговій зоні «ОЕС України». Таким документальним підтвердженням можуть бути офіційні дані про ціну, обсяги купівлі-продажу електричної енергії на ринку «на добу на перед» (далі - РДН) та внутрішньому ринку (далі - ВДР), та інші показники, які склалися у відповідному розрахунковому періоді в торговій зоні «ОЕС України» та оприлюднення на офіційному вебсайті ДП «Оператор ринку» згідно з частиною шостою статті 67 Закону України «Про ринок електричної енергії». У якості документального підтвердження даних, Сторонами визнаються, зокрема, завірені належним чином копії (роздруківки з вебсайту) Звітів про результати роботи РДН/ВДР та про діяльність ОР за відповідний календарний місяць, які оприлюднюються відповідно до законодавства ДП «Оператор Ринку» або інші документи органу, установи чи організації, які мають повноваження здійснювати моніторинг цін на товари, визначати зміни ціни товару на ринку.

Нова (змінена) ціна застосовується з першого числа відповідного розрахункового періоду (календарного місяця) і залишається незмінною до його завершення.

7) зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, регульованих цін (тарифів) і нормативів, які застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни.

Істотні умови Договору можуть змінюватися у випадку зміни регульованих цін (тарифів) та нормативів, які застосовуються у Договорі, а саме: тарифу на послуги з передачі електричної енергії, який враховується в структурі остаточної ціни електричної енергії, що постачають за Договором.

У цьому випадку зміну ціни здійснюють у такому порядку:

- підставою для зміни ціни є набрання чинності постановою НКРЕКП про зміну відповідного регульованого тарифу, що застосовується у договорі;

- нову (змінену) ціну застосовують з дня введення в дію відповідного регульованого тарифу згідно з рішенням НКРЕКП, якщо інше не встановлено законодавством).

Ціна визначається в комерційній пропозиції, яка є додатком 2 до договору. (т.1, а.с. 66).

Згідно додатку 2 до договору, вартість за одиницю товару становить 1, 7165 грн/кВт/год, включаючи вартість передачі електричної енергії. Ціна цього договору становить 1 154 190 грн., обсяг постачання електричної енергії - 672 414 тис. кВт. год.

Відповідно до листа від 20.12.2019 року № 2019/12-268, поданого у складі тендерної пропозиції, відповідач погодився з проектом договору та зобов`язувався виконати усі умови, передбачені ним. (т.1, а.с. 24).

Додатковими угодами до договору від 01.04.2020 року № 1, від 08.10.2020 року № 2 та від 12.10.2020 року № 3 зменшено обсяг споживання електричної енергії - до 486 009 тис. кВт. год. (т.1, а.с. 25-38).

У подальшому, між сторонами укладено ряд додаткових угод до вказаного договору, якими збільшено ціну за одиницю товару від 1,7165 грн/кВт/год до 2,24502 грн/кВт/год, тобто на 30,8 %, а саме:

- від 12.10.2020 року № 4 - до 1,8283 грн/кВт/год (+ 6,5 %), у зв`язку зі збільшенням тарифу (підставою для укладання вказаної додаткової угоди став лист товариства від 11.09.2020 року № 2020/09-44 з посиланням на постанову НКРЕКП від 11.07.2020 № 1329 про збільшення тарифу на послуги з передачі електричної енергії на 84,83 грн/МВт/год; (т.1, а.с. 76-77)

- від 28.10.2020 року № 5 - до 2,01 грн/кВт/год (+9,9 %), у зв`язку зі збільшенням ціни на електричну енергію у вересні 2020 року (підставою для укладання вказаної додаткової угоди став лист товариства від 24.09.2020 року № 2020/09-137 з долученням довідки Харківської торгово-промислової палати від 15.09.2020 року № 1008/20 про порівняння ціни на електричну енергію за серпень-вересень 2020 року; (т.1, а.с. 81-82)

- від 16.12.2020 року № 6 - до 2,097 грн/кВт/год (+ 4 %), у зв`язку зі збільшенням тарифу (підставою для укладання вказаної додаткової угоди став лист товариства від 01.12.2020 року № 2020/12-57 з посиланням на постанову НКРЕКП від 04.11.2020 року № 1998 про збільшення тарифу на послуги з передачі електричної енергії на 72,53 грн/МВт/год); (т.1, а.с. 87-88)

- від 24.12.2020 року № 7 - до 2,24502 грн/кВт/год (+ 7 %), у зв`язку зі збільшенням ціни на електричну енергію у листопаді 2020 року (підставою для укладання вказаної додаткової угоди став лист товариства від 10.12.2020 року № 2020/12-155/1 з долученням довідки Харківської торгово-промислової палати від 24.11.2020 року № 1501/20 про порівняння ціни на електричну енергію за липень місяць та 20 днів листопада 2020 року. (т.1, а.с. 92-93).

У подальшому, додатковою угодою до договору від 31.12.2020 року № 8 строк дії договору продовжено. (т.1, а.с. 99-100).

Відповідно до актів приймання-передавання електричної енергії позивачем фактично отримано електричної енергії в обсязі 406 423, 96 кВт/год. (т.1, а.с. 101-109, 181-185).

Також з матеріалів справи вбачається, що відповідно до платіжних доручень позивач на виконання умов договору з урахуванням укладених додаткових угод сплатив відповідачу 782 815, 72 грн. за фактично отримані 406 423, 96 кВт/код електричної енергії. (т.1, а.с. 110-179, 186-224).

Отже, спір у даній справі на думку прокурора виник у зв`язку з тим, що на підставі спірних додаткових угод, укладених з порушенням вимог Закону України "Про публічні закупівлі", позивач мав сплатити за отриману електричну енергію 697 626, 73 грн. (406 423, 96 кВт/год - 1, 7165 грн/кВТ/год), в той час, як сплатив 782 815, 72 грн.

Прокурор звертає увагу, що заявлена ним позовна вимога спрямована на захист державного та суспільного інтересу, оскільки протиправне витрачання публічних коштів унеможливлює раціональне та ефективне їх використання, що підриває фінансово-економічні основи держави та не сприяє забезпеченню виконання нею основних функцій та завдань.

Заперечуючи проти позову, як у суді першої інстанції, так і у апеляційній скарзі, відповідач посилався на відсутність у прокурора підстав для представництва в суді інтересів держави в особі обраного ним позивача, відповідність спірних додаткових угод нормам чинного законодавства та відсутність правових підстав для стягнення грошових коштів.

За результатами даного спору суд першої інстанції прийшов до висновку, що прокурором доведено наявність правових підстав для захисту інтересів держави в особі позивача, позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи погоджується із цим висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі зазначеного ним позивача.

Відповідно до частини 3 статті 3 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно з частиною 3 статті 41 Господарського процесуального кодексу України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

За приписами частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 року у справі №5023/10655/11 (підпункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 року у справі №915/478/18 (підпункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 року у справі №587/430/16-ц (пункт 26), від 18.03.2020 року у справі №553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021 року у справі №911/2169/20 (підпункт 8.5), від 23.11.2021 року у справі №359/3373/16-ц (пункт 80), від 20.07.2022 року у справі №910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 року у справах №923/199/21 (підпункт 8.16) і №922/1830/19 (підпункт 7.1)).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27.02.2019 року у справі №761/3884/18 (пункт 35), від 23.11.2021 року у справі №359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 року у справі №910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 року у справах №923/199/21 (підпункт 8.17) і №922/1830/19 (підпункт 7.2)). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 року у справі №359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 року у справах №923/199/21 (підпункт 8.18) і №922/1830/19 (підпункт 7.3)).

У пункті 55 постанови від 14.12.2022 року у справі №2-3887/2009 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ці висновки актуальні також щодо участі територіальної громади в цивільних правовідносинах та судовому процесі.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина 2 статті 19 Конституції України).

Пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру", який набрав чинності 15.07.2015 року. Частина 1 цієї статті визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з абзацами 1 та 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом 4 цієї частини.

Здійснивши аналіз абзацу 1 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", Велика Палата Верховного Суду в пункті 37 постанови від 26.06.2019 року у справі №587/430/16-ц дійшла висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

У пункті 76 постанови від 26.05.2020 року у справі №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду підтримала вищевказаний висновок та зазначила, що відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття "компетентний орган" у цій постанові вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (пункт 27 зазначеної постанови).

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пункті 69 постанови від 26.06.2019 року у справі №587/430/16-ц, підпункті 8.19 постанови від 06.07.2021 року у справі №911/2169/20 та пункті 40 постанови від 18.01.2023 року у справі №488/2807/17, оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Статтею 5 Закону України «Про освіту», освіта є державним пріоритетом, що забезпечує інноваційний, соціально-економічний і культурний розвиток суспільства. Фінансування освіти є інвестицією в людський потенціал, сталий розвиток суспільства і держави. Державну політику у сфері освіти визначає Верховна Рада України, а реалізують Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки, інші центральні органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (стаття 7 Конституції України).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.

Згідно зі ст. 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Відповідно до з ст. 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Згідно з вимогами ст. 54 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) рада у межах затверджених нею структури і штатів може створювати відділи, управління та інші виконавчі органи для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

Відповідно до п. п. 1.1, 1.3 Положенням про відділ освіти, культури, Радивилівської міської ради, затверджене рішенням Радивилівської міської ради від 22.12.2020 року №51, відділ є органом управління освітою, культурою, туризмом, молоддю та спортом Радивилівської міської ради.

Відділ реалізовує державну політику у сфері освіти та організовує забезпечення якості освіти на території громади (п. 3.1.3 Положення).

Згідно з п. 6.1. Положення, відділ фінансується за рахунок бюджету Радивилівської міської ради.

Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 22 Бюджетного кодексу України (у редакції станом на дату укладення оскаржуваної додаткової угоди та звернення прокурора до суду з даним позовом) головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників. Якщо згідно із законом місцевою радою не створено виконавчий орган, функції головного розпорядника коштів відповідного місцевого бюджету виконує голова такої місцевої ради.

Відділ є виконавчим органом міської ради, який в розумінні статті 22 Бюджетного кодексу України, є розпорядником бюджетних коштів (за рахунок яких здійснювалася закупівля природного газу за договором), що уповноважений на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення видатків бюджету та зобов`язаний ефективно та раціонально використовувати бюджетні кошти, чим сприяти недопущенню порушень інтересів держави в бюджетній сфері та публічних закупівель.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 року у справі №469/1044/17 зазначено, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абзац 3 частини 4 статті 23 Закону "Про прокуратуру").

Аналогічний висновок наведено у постановах Верховного Суду від 27.01.2021 року у справі №917/341/19, від 02.02.2021 року у справі №922/1795/19, від 07.04.2021 року у справі №917/273/20, від 18.06.2021 року у справі №927/491/19.

Так, у справі №927/491/19 прокурор звернувся з позовом від імені Відділу як сторони договору, який судом було визнано недійсним. У позові прокурор просив стягнути кошти на користь Відділу як сторони договору. Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати касаційного господарського суду дійшов висновку, що прокурор правильно визначив Відділ як позивача, враховуючи, що позов містить вимогу про стягнення надмірно сплачених за договором грошових сум на користь Відділу (і не містить вимоги про стягнення отриманого за договором в дохід держави).

У справі, що переглядається, договір та додаткові угоди до нього укладено між Відділом та Товариством, тобто Відділ є стороною договору.

Таким чином, прокурор правильно визначив позивача у цій справі, адже Відділ є стороною спірних правочинів, юридичною особою, яка може від свого імені придбати майнові права та нести обов`язки, яка є розпорядником бюджетних коштів, яка здійснює процедуру закупівель товарів, робіт і послуг за рахунок бюджетних коштів згідно з законодавством України.

Прокурором було направлено лист від 18.04.2022 року №24-156вих-22 до Радивилівської міської ради та Відділу освіти, культури туризму, молоді та спорту Радивилівської міської ради щодо надання інформації про вжиті заходи щодо захисту інтересів держави, у тому числі цивільно-правового характеру (щодо стягнення коштів за нікчемними додатковими угодами до договору), причин їх невжиття, а також намірів реалізувати вказані повноваження. (т.1, а.с. 39-41).

Листом №01-19/167 від 25.04.2022 року Відділ освіти, культури туризму, молоді та спорту Радивилівської міської ради повідомив прокурора, що відділ не порушив істотних умов договору та Закону. При цьому щодо вжиття заходи щодо захисту інтересів держави або намірів реалізувати вказані повноваження у даному лист нічого не вказано. (т.1, а.с. 42-43).

Крім того, прокурором було здійсненне повідомлення, в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", про підготовку позову, що підтверджено листом №24-132вих-23 від 03.03.2023 року. (т.1, а.с. 229-231).

Отже, незважаючи на виявлені прокуратурою порушення вимог законодавства України про публічні закупівлі, які призвели до безпідставного витрачання бюджетних коштів, Відділ освіти, культури, туризму, молоді та спорту Радивилівської міської ради, що уклав спірний правочин - з відповідним позовом до суду не звертався.

Вказане свідчить про нездійснення Відділом захисту інтересів держави, яке проявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний щодо порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Тобто, підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка Відділу щодо захисту порушених інтересів держави.

Отже, у прокурора наявні підстави для здійснення представництва інтересів держави у суді в особі Відділу, у порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про правомірність та обґрунтованість звернення прокурора в інтересах держави, в особі Відділу з даним позовом та наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави в суді.

З огляду на викладене, доводи скаржника про відсутність підстав для здійснення прокурором представництва інтересів держави в суді не знайшли свого підтвердження.

Щодо позовних вимог про визнання додаткових угод недійсними.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Права та обов`язки між позивачем і відповідачем у даній справі виникли на підставі Договору про постачання електричної енергії споживачу №ВРЕ-26-2020 від 11.01.2022 року.

Договір був укладений за результатами процедури відкритих торгів, отже, спірні правовідносини позивача 2 і відповідача врегульовані положеннями Цивільного Кодексу України та Господарського кодексу України, з урахуванням особливостей, визначених Законом України "Про публічні закупівлі".

Прокурор вважає, що спірні додаткові угоди до Договору були укладені з порушенням приписів Закону України "Про публічні закупівлі".

Відповідно до положень статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (частина 1 статті 41 Закону).

Згідно із частиною першою статті 628, статтею 629 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин 1-3 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

За частиною 2 статті 189 Господарського кодексу України ціна є істотною умовою господарського договору.

Згідно з частиною 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Стаття 652 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Через зміну істотних обставин договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Згідно із частинами 3, 4 статті 653 Цивільного кодексу України у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із частинами 1, 2 статті 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки.

Відповідно до частини 4 статті 41 Закону умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Згідно з пунктом 2 частини 5 статті 41 Закону істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Із системного тлумачення наведених норм Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону вбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 Цивільного кодексу України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 Цивільного кодексу України та пункті 2 частини 5 статті 41 Закону, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

В іншому випадку не досягається мета Закону, яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку.

Наведене підтверджується також історичним тлумаченням норм пункту 2 частини 5 статті 41 Закону. У цьому Законі (у редакції до 19.04.2020) норма пункту 2 частини 5 статті 41 була викладена в статті 36 та мала такий зміст: "Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі".

Отже, вказана норма Закону (в редакції до 19.04.2020) не дозволяла зміни ціни за одиницю товару більше ніж на 10% від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю, проте не обмежувала сторони в можливості багато разів змінювати (не було обмежень щодо строків зміни ціни) таку ціну протягом дії договору в межах встановлених 10% у разі коливання ціни такого товару на ринку.

Зазначена норма була змінена Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель" №114-IX від 18.09.2019 року (далі - Закон №114-ІХ), яким Закон було викладено в новій редакції. У новій редакції зазначена норма була викладена в пункті 2 частини 5 статті 41 Закону та доповнена умовою, що така зміна ціни в бік збільшення не може відбуватись частіше ніж один раз на 90 днів, крім закупівлі бензину, дизельного пального, газу та електричної енергії.

Отже, в новій редакції норма пункту 2 частини 5 статті 41 Закону не змінила свого змісту щодо розміру зміни ціни за одиницю товару (не більше ніж на 10% від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю), проте була доповнена умовою, яка обмежила строки зміни такої ціни, а саме не частіше ніж один раз на 90 днів.

Системний аналіз положень статей 651, 652 Цивільного кодексу України та положень пункту 2 частини 5 статті 41 Закону дає підстави для висновку про те, що зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, який входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку (обґрунтоване і документально підтверджене постачальником); ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.06.2022 року у справі №927/636/21, від 07.12.2022 року у справі №927/189/22, від 16.02.2023 року у справі №903/383/22).

Під коливанням ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни товару на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період після укладання договорів і до внесення відповідних змін до нього.

Коливання ціни на ринку повинно розцінюватися саме після підписання договору, оскільки частиною 5 статті 41 Закону урегульовано саме зміну істотних умов у разі виникнення такого явища, як коливання ціни на ринку.

Виходячи із викладеного, внесення змін до договору є правомірним лише у випадку документального підтвердження коливання ціни на товар у період з моменту укладення договору до моменту укладення додаткової угоди (або отримання пропозиції про її укладення).

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 13.8 договору умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі. Істотні умови договору не можуть змінюватись після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, зокрема крім випадків:

1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків споживача;

2) зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі;

Зміна ціни за одиницю електричної енергії допускається за умови надання Стороною, яка пропонує зміни, документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку в торговій зоні «ОЕС України». Таким документальним підтвердженням можуть бути офіційні дані про ціну, обсяги купівлі-продажу електричної енергії на ринку «на добу на перед» (далі - РДН) та внутрішньому ринку (далі - ВДР), та інші показники, які склалися у відповідному розрахунковому періоді в торговій зоні «ОЕС України» та оприлюднення на офіційному вебсайті ДП «Оператор ринку» згідно з частиною шостою статті 67 Закону України «Про ринок електричної енергії». У якості документального підтвердження даних, Сторонами визнаються, зокрема, завірені належним чином копії (роздруківки з вебсайту) Звітів про результати роботи РДН/ВДР та про діяльність ОР за відповідний календарний місяць, які оприлюднюються відповідно до законодавства ДП «Оператор Ринку» або інші документи органу, установи чи організації, які мають повноваження здійснювати моніторинг цін на товари, визначати зміни ціни товару на ринку.

Нова (змінена) ціна застосовується з першого числа відповідного розрахункового періоду (календарного місяця) і залишається незмінною до його завершення.

7) зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, регульованих цін (тарифів) і нормативів, які застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни.

Істотні умови Договору можуть змінюватися у випадку зміни регульованих цін (тарифів) та нормативів, які застосовуються у Договорі, а саме: тарифу на послуги з передачі електричної енергії, який враховується в структурі остаточної ціни електричної енергії, що постачають за Договором.

У цьому випадку зміну ціни здійснюють у такому порядку:

- підставою для зміни ціни є набрання чинності постановою НКРЕКП про зміну відповідного регульованого тарифу, що застосовується у договорі;

- нову (змінену) ціну застосовують з дня введення в дію відповідного регульованого тарифу згідно з рішенням НКРЕКП, якщо інше не встановлено законодавством).

Ціна визначається в комерційній пропозиції, яка є додатком 2 до договору. (т.1, а.с. 66).

Колегія суддів звертає увагу, що відповідач повинен довести належними доказами наявність підстав для внесення змін до договору в частині збільшення ціни товару та для застосування пункту 2 частини 5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Верховний Суд у постанові від 18.03.2021 року у справі №924/1240/18 з подібних правовідносин вказав, що у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена чинна ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто, наявності коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених в ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо (п. 8.10 постанови).

На момент підписання договору сторони погодили всі істотні умови - предмет, ціну та строк виконання зобов`язань за договором відповідно до вимог частини 3 статті 180 Господарського кодексу країни та Закону України "Про публічні закупівлі".

Листом від 20.12.2019 № 2019/12-268, поданого у складі тендерної пропозиції, відповідач погодився з проектом договору та зобов`язувався виконати усі умови, передбачені ним.

Також, як вже було вище зазначено, між сторонами укладено ряд додаткових угод до вказаного договору, якими збільшено ціну за одиницю товару від 1,7165 грн/кВт/год до 2,24502 грн/кВт/год, тобто на 30,8 %, а саме:

- від 12.10.2020 року № 4 - до 1,8283 грн/кВт/год (+ 6,5 %), у зв`язку зі збільшенням тарифу (підставою для укладання вказаної додаткової угоди став лист товариства від 11.09.2020 року № 2020/09-44 з посиланням на постанову НКРЕКП від 11.07.2020 року № 1329 про збільшення тарифу на послуги з передачі електричної енергії на 84,83 грн/МВт/год;

- від 28.10.2020 року № 5 - до 2,01 грн/кВт/год (+9,9 %), у зв`язку зі збільшенням ціни на електричну енергію у вересні 2020 року (підставою для укладання вказаної додаткової угоди став лист товариства від 24.09.2020 року № 2020/09-137 з долученням довідки Харківської торгово-промислової палати від 15.09.2020 року № 1008/20 про порівняння ціни на електричну енергію за серпень-вересень 2020 року;

- від 16.12.2020 року № 6 - до 2,097 грн/кВт/год (+ 4 %), у зв`язку зі збільшенням тарифу (підставою для укладання вказаної додаткової угоди став лист товариства від 01.12.2020 року № 2020/12-57 з посиланням на постанову НКРЕКП від 04.11.2020 року № 1998 про збільшення тарифу на послуги з передачі електричної енергії на 72,53 грн/МВт/год);

- від 24.12.2020 року № 7 - до 2,24502 грн/кВт/год (+ 7 %), у зв`язку зі збільшенням ціни на електричну енергію у листопаді 2020 року (підставою для укладання вказаної додаткової угоди став лист товариства від 10.12.2020 року № 2020/12-155/1 з долученням довідки Харківської торгово-промислової палати від 24.11.2020 року № 1501/20 про порівняння ціни на електричну енергію за липень місяць та 20 днів листопада 2020 року.

Колегія суддів зазначає, що Законом України «Про публічні закупівлі» не передбачено ані переліку органів, які уповноважені надавати інформацію щодо коливання ціни на товар на ринку, ані форму/вигляд інформації щодо такого коливання. Внесення змін до договору про закупівлю можливе лише у випадку коливання ціни такого товару на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим.

Зокрема, у документі, який видає компетентний орган, має бути зазначена чинна ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціна на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто, наявність коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін, зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників такого коливання, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених в ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо.

Однак постачальнику треба не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції) (Постанова ОП КГС ВС у справі №927/491/19 від 18.06.2021 року).

Під коливанням ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період після укладання договорів і до внесення відповідних змін до нього.

Коливання ціни на ринку повинно розцінюватися саме після підписання договору, оскільки ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» урегульовано саме зміну істотних умов у разі виникнення такого явища, як коливання ціни на ринку.

Виходячи із викладеного, внесення змін до договору є правомірним лише у випадку документального підтвердження коливання ціни на товар у період з моменту укладення договору до моменту укладення додаткової угоди (або отримання пропозиції про її укладення).

Отже, колегія суддів зазначає, що на підтвердження коливання ціни на електричну енергію відповідач надав лист товариства від 11.09.2020 року № 2020/09-44 з посиланням на постанову НКРЕКП від 11.07.2020 року № 1329 про збільшення тарифу на послуги з передачі електричної енергії на 84,83 грн/МВт/год; лист товариства від 24.09.2020 року № 2020/09-137 з долученням довідки Харківської торгово-промислової палати від 15.09.2020 року № 1008/20 про порівняння ціни на електричну енергію за серпень-вересень 2020 року; лист товариства від 01.12.2020 року № 2020/12-57 з посиланням на постанову НКРЕКП від 04.11.2020 року № 1998 про збільшення тарифу на послуги з передачі електричної енергії на 72,53 грн/МВт/год); лист товариства від 10.12.2020 року № 2020/12-155/1 з долученням довідки Харківської торгово-промислової палати від 24.11.2020 року № 1501/20 про порівняння ціни на електричну енергію за липень місяць та 20 днів листопада 2020 року

В той же час, колегія суддів зазначає, що перераховані листи та довідки ТПП містять лише інформацію щодо середньозваженої ціни на РДН в ОЕС України за різні періоди часу, що є відмінними за тривалістю, при цьому, їх порівняння включає й час, що передував укладенню Договору.

Колегія суддів зазначає, що метою Закону України «Про публічні закупівлі» є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Кожна сторона договору має добросовісно користуватися наданими їй правами, не допускати зловживання правом, його використання на шкоду іншим особам (ст. 13 ЦК України).

Будь-який суб`єкт підприємницької діяльності діє на власний ризик. Укладаючи договір купівлі-продажу (поставки) товару на певний строк у майбутньому, він гарантує собі можливість продати свій товар, але при цьому несе ризики зміни його ціни. Підприємець має передбачати такі ризики і одразу закладати їх у ціну договору.

Таким чином, беручи участь у процедурі публічних закупівель, товариство самостійно визначаючи ціну на предмет закупівлі, з урахуванням власного економічного обґрунтування рентабельності підприємства і можливості виконати взяті зобов`язання упродовж дії договору, чітко усвідомлювало свою можливість поставки товару за заявленими цінами протягом дії договору, адже вчиненню таких дій повинні передувати організаційні дії щодо закупки товару до сезонного здорожчання та його зберігання. Саме по собі коливання цін на ринку - природна обставина ринкових відносин, яка повинна братися до уваги при укладенні договорів з урахуванням підприємницького ризику. Саме лише коливання цін не є безумовною підставою внесення змін до договору.

В силу особливостей функціонування ринків РДН та ВДР ціна купівлі-продажу електричної енергії є динамічною, тобто коливання ціни відбуваються постійно в залежності від попиту та пропозиції, часу доби та сезону, інших чинників, що не міг не знати та не враховувати відповідач, здійснюючи свою діяльність з купівлі електроенергії на майданчиках РДН та ВДР, та формуючи тендерну пропозицію щодо спірної закупівлі.

Також матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що відповідач у спірному періоді дійсно був змушений придбавати електричну енергію для її подальшої реалізації кінцевому споживачу (позивачу) за цінами, вказаними в відповідних доказах.

Таким чином, вказані документи не можуть вважатися належним обґрунтуванням для зміни істотних умов договору, оскільки вони не містять належного обґрунтування для зміни істотних умов договору на підставі п. 2. ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Отже, необхідність внесення зазначених змін ціни не можна вважати обґрунтованою та такою, що підтверджена документально, що спростовує доводи відповідача.

Також колегія суддів зазначає, що укладення додаткових угод до договору щодо зміни ціни на товар за відсутності підстав для цього, визначених Законом, тим самим спотворює результати торгів та нівелює економію, яку було отримано під час підписання договору, який укладався за результатами проведеного аукціону, на якому саме пропозиція відповідача була визнана найбільш економічно вигідною.

Можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 3 Закону України "Про публічні закупівлі".

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі №913/166/19.

Як зазначив Верховний Суд в постанові від 18.06.2021 року у справі №927/491/19, передбачена законодавством про публічні закупівлі норма (ч. 4 ст. 36 Закону "Про публічні закупівлі") застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну.

Верховний Суд у постанові від 04.08.2021 року у справі №912/994/20 з подібних правовідносин виклав правову позицію про те, що перемога у тендері (закупівля за державні кошти) та укладення договору з однією ціною та її подальше підвищення шляхом так званого "каскадного" укладення додаткових угод є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку продавця (п.57 постанови).

Верховний Суд у постанові від 12.09.2019 року у справі №915/1868/18 наголосив, що можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та ст. 3 Закону "Про публічні закупівлі".

Враховуючи встановлені обставини справи, наведені правові позиції Верховного Суду, є вірним висновок суду першої інстанції про те, що при укладенні спірних додаткових угод до Договору, сторони договору не дотримали вимоги п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", оскільки безпідставно змінили істотні умови договору, кожного разу при укладенні додаткових угод сторонами договору належним чином не обґрунтовано та документально не підтверджено коливання ціни в період виконання умов договору.

Відповідно до ч. 2 ст.16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України визнання правочину недійсним є способом захисту цивільних прав та інтересів. Частина 2 ст. 20 Господарського кодексу України серед способів захисту визначає визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Відтак, місцевий господарський суд обґрунтовано дійшов висновку, що шляхом укладення спірних додаткових угод відбулося збільшення ціни товару більше, ніж допущено Законом - більше 10%.

Таким чином, оскільки додаткові угоди №№4-7 до Договору №ВРЕ-26-2020 від 11.01.2020 року укладено з порушенням вимог п.2 ч.5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", то відповідно до статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України, вказані додаткові угоди підлягають визнанню недійсними, а позовні вимоги прокурора в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення сплачених позивачем 2 грошових коштів.

Так, згідно з приписами ч.1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Недійсність спірних додаткових угод не означає відсутність між сторонами договірних відносин, адже відносини між ними врегульовані договором, тобто зобов`язання є договірними (подібні висновки наведені в постановах Верховного Суду від 13.07.2021 року у справі №927/550/20, від 18.06.2021 року у справі №927/491/19).

У ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору постачання застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 695 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Приписами ст. 699 Цивільного кодексу України визначено, що кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Таким чином, обов`язок з повернення грошової суми, сплаченої за кількість товару, який не був поставлений покупцеві, врегульований нормами Глави 54 Цивільного кодексу України.

Наявними у матеріалах справи двосторонніми актами приймання-передачі підтверджується, що відповідач поставив позивачу електричну енергію у кількості 406 423, 96 кВт/год. (т.1, а.с. 101-109, 81-185).

В свою чергу позивачем сплачено на рахунок відповідача кошти в сумі 782 815, 72 грн., що вбачається з наявних в матеріалах справи платіжних доручень. (т.1, а.с. 110-179, 186-224).

В той же час, колегія суддів зазначає, що недійсність спірних додаткових угод означає, що зобов`язання сторін регулюються виключно Договором, тобто і поставка електроенергії, і її оплата мають здійснюватися сторонами відповідно до умов саме первісної редакції Договору.

Згідно додатку 2 до договору, вартість за одиницю товару становить 1, 7165 грн/кВт/год, включаючи вартість передачі електричної енергії. Ціна цього договору становить 1 154 190 грн., обсяг постачання електричної енергії - 672 414 тис. кВт. год.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до умов договору позивач мав сплатити за отриману електричну енергію 697 626, 73 грн. (406 423, 96 кВт/год - 1, 7165 грн/кВТ/год).

Отже, суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що за умовами договору (без урахування додаткових угод) позивач мав сплатити за отриману електричну енергію 697 626, 73 грн., а сплатив 782 815, 72 грн, відтак сума в розмірі 85 189, 00 грн. є такою, що надмірно сплачена, тому сума в розмірі 85 189, 00 грн. підлягає поверненню.

Отже, позовні вимоги стосовно стягнення безпідставно сплачених грошових коштів у розмірі 85 189, 00 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Оцінивши подані докази в їх сукупності, враховуючи наведені норми чинного законодавства та встановлені фактичні обставини справи, апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення в повному обсязі позову.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано скаржнику вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖІ ТРЕЙД ГРУП" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2023 року №918/266/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2023 року у справі №918/266/23 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №918/266/23.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 17.04.2024 року.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді Т.П. Козир

А.О. Мальченко