Постанова

від 18.04.2024 по справі 910/17914/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" квітня 2024 р. Справа№ 910/17914/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кравчука Г.А.

суддів: Коробенка Г.П.

Тарасенко К.В.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання) в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАР АЖІО"

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.12.2023

у справі № 910/17914/23 (суддя Балац С.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАР АЖІО"

до Національного Банку України

про відшкодування шкоди, завданої учаснику банку внаслідок протиправного (незаконного) віднесення банку до категорії неплатоспроможних, відкликання у банку банківської ліцензії та ліквідації банку,

ВСТАНОВИВ:

Обставини, що передували постановленню оскаржуваної ухвали.

У листопаді 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Стар Ажіо" (далі - ТОВ "Стар Ажіо", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Національного банку України (далі -НБУ, відповідач) про стягнення з відповідача шкоди, завданої позивачу як учаснику банку внаслідок протиправного (незаконного) віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" до категорії неплатоспроможних та протиправного (незаконного) відкликання у Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" банківської ліцензії, а саме реальні збитки у розмірі вартості акцій банку на день прийняття рішення НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних / відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, визначеної у звіті про стан фінансово-господарської діяльності банку, складеної міжнародно визнаною аудиторською фірмою.

Позовні вимоги обґрунтовані положеннями статей 22, 1173 Цивільного кодексу України та статей 79, 79-1 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Водночас у позовній заяві посилаючись на частину 2 статті 163 Господарського процесуального кодексу України позивач просив господарський суд визначити попередньо розмір судового збору з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при розгляді справи.

Зазначене клопотання позивача мотивоване тим, що на момент пред`явлення позову встановити точну його ціну неможливо, оскільки вартість акцій згідно з вимогами статті 79-1 Закону України "Про банки і банківську діяльність" у справах даної категорії спорів визначається у звіті про стан фінансово-господарської діяльності банку, що складається міжнародно визнаною аудиторською фірмою, яка відповідає критеріям, визначеним НБУ. Така оцінка фінансово-господарської діяльності банку та вартості акцій призначається судом, який розглядає справу про відшкодування завданої шкоди.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.12.2023 у справі №910/17914/23 судом першої інстанції на підставі статті 163 Господарського процесуального кодексу України визначено попередньо розмір судового збору у сумі 570 000,00 грн та необхідність сплати позивачем судового збору у вказаному розмірі за подання позовної заяви майнового характеру і надання до суду доказів такої сплати; позовну заяву ТОВ "Стар Ажіо" залишено без руху, встановлено позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви - 7 днів з дня вручення даної ухвали.

13.12.2023 до суду першої інстанції від позивача надійшло клопотання про відстрочення сплати судового збору до отримання судом звіту про стан фінансово-господарської діяльності банку, що складається міжнародно визнаною аудиторською фірмою, призначеною за ухвалою суду.

Вказане клопотання обґрунтоване тим, що позивач не може виконати вимоги ухвали Господарського суду міста Києва від 04.12.2023 щодо сплати судового збору, оскільки із запровадженням воєнного стану його матеріальна спроможність є досить низькою. Крім того, починаючи з моменту оголошення наказом №2 від 27.01.2021 простою, підприємство не отримує доходів та не здійснює господарської діяльності.

На підтвердження викладених у клопотанні обставин позивачем надано до суду першої інстанції копію наказу ТОВ "Стар Ажіо" від 27.01.2021 про оголошення простою (додаток №1 до клопотання).

Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та мотиви її прийняття.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.12.2023 у справі №910/17914/23 позовну заяву і додані до неї документи повернуто заявнику.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позивачем не усунуто недоліки, зазначені в ухвалі Господарського суду міста Києва від 04.12.2023 у даній справі у встановлений строк, до 18.12.2023 (за матеріалами справи ухвала отримана позивачем 11.12.2023), - не надано доказів сплати судового збору за подання позовної заяви, тому наявні підстави для повернення позову у відповідності до вимог частини 4 статті 174 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас суд першої інстанції за результатами розгляду поданого позивачем клопотання про відстрочення сплати судового збору дійшов висновку, що зазначені у ньому обставини не можуть бути підставою для такого відстрочення, оскільки заявником не надано доказів його складного майнового стану, в тому числі у зв`язку з запровадженням воєнного стану в країні.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись із прийнятою ухвалою, ТОВ "Стар Ажіо" 03.01.2024 звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.12.2023 у справі № 910/17914/23 скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції мотивуючи висновок про повернення позову не врахував, на думку позивача, обґрунтованих його аргументів щодо наявності підстав для відстрочення сплати судового збору у зв`язку з запровадженням воєнного стану в країні та оголошенням простою підприємства позивача, нездійсненням ним підприємницької діяльності та, відповідно, не отриманням доходів, на підтвердження чого заявником надано копії таких доказів: наказу №2 від 27.01.2021; декларації про доходи за 2021 рік; декларації за 2022 рік; фінансової звітності за 2022 рік; декларації про доходи за 2023 рік; фінансової звітності за 2023 рік.

При цьому, апелянт вказує, що суд першої інстанції, мотивуючи оскаржувану ухвалу, не врахував правових позицій, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суді від 14.01.2021 у справі №0940/2276/18 та Верховного суду від 25.03.2021 у справі №912/3514/20.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.01.2024 справу № 910/17914/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Кравчук Г.А. (суддя-доповідач), судді: Коробенко Г.П., Тищенко О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.01.2024 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/17914/23; відкладено вирішення питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою ТОВ "Стар Ажіо" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.12.2023 у справі №910/17914/23 до надходження до суду матеріалів справи.

29.01.2024 матеріали справи № 910/17914/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2024 апеляційну скаргу ТОВ "Стар Ажіо" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.12.2023 у справі № 910/17914/23 залишено без руху на підставі статті 174, частини 2 статті 260 Господарського процесуального кодексу України.

13.02.2024 до суду апеляційної інстанції від скаржника надійшла заява з доказами сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Розпорядженням Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 14.02.2024 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи у зв`язку з перебуванням судді Тищенко О.В. у відпустці.

Згідно Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.02.2024 справу № 910/17914/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Кравчук Г.А. (суддя-доповідач), судді: Коробенко Г.П., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Стар Ажіо" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.12.2023 у справі №910/17914/23, постановлено розгляд апеляційної скарги здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання), запропоновано учасникам справи вчинити процесуальні дії в установлені судом апеляційної інстанції строки.

Результат розгляду поданих ТОВ "Стар Ажіо" до апеляційної скарги додаткових доказів.

ТОВ "Стар Ажіо" до апеляційної скарги додано докази, які не були предметом дослідження у суді першої інстанції, а саме: копія декларації про доходи за 2021 рік; копія декларації за 2022 рік; копія фінансової звітності за 2022 рік; копія декларації про доходи за 2023 рік; копія фінансової звітності за 2023 рік.

При цьому, клопотання про долучення копій зазначених доказів до матеріалів справи ТОВ "Стар Ажіо" не заявлено ні в апеляційній скарзі, ні шляхом подання окремої заяви.

Водночас, обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач наголошує на тому, що прийнята судом першої інстанції ухвала від 25.12.2023 в частині відхилення його клопотання про відстрочення сплати судового збору суперечить приписам статті 8 Закону України "Про судовий збір", не відповідає судовій практиці із застосування цієї норми, викладеній у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі №0940/2276/18 та Верховного Суду від 25.03.2021 у справі №912/3514/20, та не містить належної оцінки наданим позивачем доказам про скрутний матеріальний стан.

Дослідивши матеріали справи у сукупності з доводами, викладеними в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.

Згідно з частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (частини 1, 2 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частина 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 118 Господарського процесуального кодексу України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Разом з тим, відповідно до статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відповідно до висновку щодо застосування статей 80, 269 Господарського процесуального кодексу України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі №909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку на позивача).

Отже, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає. Клопотання повинно містити роз`яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. В клопотанні чи заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості.

Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, диспозитивність, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості є одними з основних засад судочинства, закріпленими у статті 124 Конституції України, статтях 2, 7, 13, 14 Господарського процесуального кодексу України. Принцип диспозитивності передбачає, зокрема, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи та в межах заявлених вимог і на підставі доказів, наданих сторонами.

Така обставина, як відсутність обґрунтування, в чому полягає винятковість неподання зазначених доказів до суду першої інстанції, виключає можливість прийняття апеляційним господарським судом додаткових доказів у порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України (постанови Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 914/1725/19; від 12.01.2021 у справі № 01/1494(14-01/1494); від 15.12.2020 у справі № 925/1052/19; від 21.04.2021 у справі № 906/1179/20).

Водночас, така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів (аналогічна правова позиція з цього питання викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №911/3250/16, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17, від 06.03.2019 у справі №916/4692/15, від 11.09.2019 по справі № 922/393/18; від 21.01.2021 у справі № 908/3359/19).

Як убачається з матеріалів справи до клопотання про відстрочення сплати судового збору, що надійшло до суду першої інстанції 13.12.2023, позивач додав лише копію наказу №2 від 27.01.2021.

Поряд з цим, колегія суддів апеляційного господарського суду відзначає, що серед доданих до апеляційної скарги додаткових доказів, а саме: копії декларації про доходи за 2023 рік та фінансової звітності за 2023 рік, складені (створені) 02.01.2024, тобто після прийняття оскаржуваної у даній справі ухвали, 25.12.2023.

Отже, суд апеляційної інстанції вважає, що надані позивачем разом з апеляційною скаргою додаткові докази не можуть бути прийняті до розгляду, оскільки не були подані до суду першої інстанції, підстави такого неподання необґрунтовані заявником, частина із цих доказів (декларація про доходи за 2023 рік та фінансова звітність за 2023 рік) створена після постановлення ухвали у даній справі, тобто не існували на момент вирішення спірного питання у суді першої інстанції.

Позиція інших учасників справи.

Через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від НБУ надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній заперечує проти доводів апеляційної скарги, яку просить залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.

Узагальнені заперечення відповідача у відзиві на апеляційну скаргу зводяться до таких підстав:

- враховуючи той факт, що позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, відповідно до частини 4 статті 174 Господарського процесуального кодексу України суд першої інстанції правомірно постановив ухвалу від 25.12.2023 про повернення позовної заяви;

-посилання позивача в обґрунтування своєї позиції щодо наявності підстав відстрочення сплати судового збору на постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі №0940/2276/18 та Верховного Суду від 25.03.2021 у справі №912/3514/20 є безпідставними, оскільки викладені у них висновки спростовують доводи позивача;

- суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі дійшов правильного висновку, що позивачем не наведено обставин, які б мали виключний характер та свідчили б про наявність достатніх підстав для відстрочення сплати судового збору, та не обґрунтовано належними та допустимими доказами відсутність можливості сплатити судовий збір у встановленому судом розмірі та строк.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи із меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.

Як вбачається з матеріалів справи, у листопаді 2023 року ТОВ "Стар Ажіо" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до НБУ про відшкодування шкоди, завданої позивачу як учаснику ПАТ "Банк "Київська Русь" унаслідок віднесення банку до категорії неплатоспроможних та відкликання у останнього банківської ліцензії, а саме реальних збитків у розмірі вартості акцій на день прийняття рішення відповідача про віднесення банку до категорії неплатоспроможних / відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, визначеної у звіті про стан фінансово-господарської діяльності банку, складеному міжнародно визнаною аудиторською фірмою.

Позивач обґрунтував заявлені позовні вимоги тим, що йому як акціонеру ПАТ "Банк "Київська Русь" була завдана майнова шкода шляхом позбавлення корпоративних прав, що стало наслідком прийняття відповідачем постанов Правління НБУ від 19.03.2015 №190 "Про віднесення ПАТ "Банк "Київська Русь" до категорії неплатоспроможних" та від 16.07.2015 №460 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк "Київська Русь", які відповідно до постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.06.2019 у справі №826/22323/15, визнані протиправними та скасовані. Зазначена постанова суду апеляційної інстанції в частині визнання протиправними та скасування вказаних постанов Правління НБУ залишена без змін постановою Верховного Суду від 10.11.2020 у справі №826/22323/15.

За приписами частини 2 статті 1173 Цивільного кодексу України особливості відшкодування шкоди, завданої у результаті виведення неплатоспроможного банку з ринку/ліквідації банку на підставі протиправних (незаконних) індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України особам, які на дату прийняття таких індивідуальних актів або рішень, відповідно, мали статус учасників такого банку, встановлюються Законом України "Про банки і банківську діяльність" та Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Відповідно до частин 1 - 6 статті 79-1 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлено, що у разі визнання протиправним (незаконним) та скасування рішення (індивідуального акта) Національного банку України, зазначеного у частині другій статті 79 цього Закону, особа, яка була учасником банку на момент прийняття такого рішення (індивідуального акта), має право на відшкодування шкоди, заподіяної таким рішенням (індивідуальним актом), у порядку, встановленому законом, з урахуванням особливостей, встановлених цією статтею.

Обов`язок доказування завданої шкоди та її розміру покладається на учасника банку.

Відшкодування упущеної вигоди здійснюється у розмірі доходів, які учасник банку міг би реально одержати, але прийняте рішення (індивідуальний акт) Національного банку України стало єдиною і достатньою причиною, яка позбавила цього учасника можливості їх отримати. Упущена вигода відшкодовується лише у разі, якщо така вигода не була врахована під час оцінки реальних збитків (вартості акцій).

Реальні збитки визначаються у розмірі вартості акцій банку на день прийняття рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних/відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку (далі у цій статті - день врегулювання).

Вартість акцій визначається у розмірі суми, яку б покупець, який володіє усією необхідною інформацією та даними, сплатив би на день врегулювання за акції банку з урахуванням майбутніх перспектив банку, враховуючи реальний фінансовий стан банку (у тому числі його регулятивний капітал, ліквідність та якість активів), бізнес-модель банку та його структуру, а також ринкові умови (у тому числі доступність ліквідності і вартість фінансування) та макроекономічну ситуацію.

Вартість акцій визначається у звіті про стан фінансово-господарської діяльності банку, що складається міжнародно визнаною аудиторською фірмою, яка відповідає критеріям, визначеним Національним банком України. Така оцінка фінансово-господарської діяльності банку та вартості акцій призначається судом, який розглядає справу про відшкодування завданої шкоди.

З наведеного убачається, що станом на момент звернення учасника банку з позовом до суду про відшкодування шкоди, завданої йому внаслідок протиправного (незаконного) віднесення банку до категорії неплатоспроможних, відкликання у банку банківської ліцензії та ліквідації банку, визначити розмір такої шкоди, а отже і встановити ціну позову неможливо.

Частиною 2 статті 163 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у випадках, якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред`явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при розгляді справи.

Зазначеній нормі Кодексу відповідає частина 2 статті 6 Закону України "Про судовий збір", відповідно до якої у разі якщо судовий збір сплачується за подання позовної заяви до суду в розмірі, визначеному з урахуванням ціни позову, а встановлена при цьому позивачем ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна або якщо на день подання позову неможливо встановити точну його ціну, розмір судового збору попередньо визначає суд з подальшою сплатою недоплаченої суми або з поверненням суми переплати судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом у процесі розгляду справи.

Як встановлено судом апеляційної інстанції позивач, звертаючись з позовом у даній справі з посиланням на вище зазначені норми чинного законодавства, просив суд першої інстанції визначити попередньо розмір судового збору з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при розгляді справи.

Згідно з частиною 1 статті 174 Господарського процесуального кодексу України суд, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Приписами підпункту 2 частини 1 статті 164 Господарського процесуального кодексу України визначено, що до позовної заяви додаються документи, які підтверджують, зокрема, сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Ухвалою від 04.12.2023 суд першої інстанції попередньо визначив розмір судового збору в сумі 570 000,00грн за подання позивачем позовної заяви майнового характеру з наданням до суду доказів такої сплати, позовну заяву залишив без розгляду, встановив строк для усунення недоліків позовної заяви - 7 днів з дня вручення даної ухвали.

Зі змісту ухвали слідує, що при визначенні розміру судового збору суд першої інстанції врахував положення підпункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2684,00 грн) і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (939 400,00 грн).

Ухвала суду першої інстанції від 04.12.2023 у даній справі про залишення позовної заяви без руху позивачем отримана 11.12.2023, що не заперечується останнім.

Однак у встановлений судом строк, до 18.12.2023 включно, позивачем не надано до суду першої інстанції доказів сплати судового збору у визначеному попередньо судом розмірі.

Проте, позивач подав 13.12.2023 клопотання про відстрочення сплати судового збору, в якій зазначав про неможливість сплати ним судового збору у встановленому судом першої інстанції розмірі у зв`язку з військовою агресією та скрутним матеріальним становищем із-за простою підприємства, додавши до цього клопотання копію наказу №2 від 27.01.2021 про оголошення простою ТОВ "Стар Ажіо" з 27.01.2021.

Питання про відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати врегульоване статтею 8 Закону України "Про судовий збір", норма якої є спеціальною.

Частиною першою статті 8 Закону України "Про судовий збір" передбачено право суду враховуючи майновий стан сторони за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або

2) позивачами є:

а) військовослужбовці;

б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;

в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда;

г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї;

ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

З огляду на наведене, звільнення від сплати судового збору, його відстрочення чи розстрочення є дискреційним правом, а не обов`язком суду, можливість реалізації якого пов`язується з майновим станом особи.

В той же час, суд зазначає, що наведеними правовими нормами статті 8 Закону України "Про судовий збір" встановлено чіткий і вичерпний перелік умов, а також суб`єктних та предметних критеріїв, за наявності яких, з огляду на майновий стан сторони, суд може, зокрема, відстрочити сплату судового збору.

Зокрема, виходячи з положень статті 8 Закону України "Про судовий збір" суд наділений правом відстрочення, зменшення та звільнення від сплати судового збору в такому випадку:

1) за клопотанням фізичних осіб, тільки за наявності певних умов, або

2) якщо предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Цей перелік умов відстрочення, розстрочення сплати судового збору або звільнення від його сплати є вичерпним.

Із системного аналізу змісту норм зазначеної статті вбачається, що норми пунктів 1 та 2 частини 1 статті 8 Закону "Про судовий збір" не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію (майнового стану учасника справи - юридичної особи), а норми пункту 3 частини 1 цієї статті можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки у справах, визначених цим пунктом, тобто предметом позову у яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі № 0940/2276/18).

Велика Палата Верховного Суду у пункті 48 постанови від 14.01.2021 у справі №0940/2276/18 зазначила, що "юридична особа не позбавлена права звернутися із клопотанням про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, і суд за результатами розгляду цього клопотання не обмежений у праві на власний розсуд відстрочити або розстрочити таку сплату…".

Проте, відповідно до пункту 37 цієї постанови навіть за наявності умов для відстрочення сплати судового збору, таке відстрочення за змістом статті 8 Закону України "Про судовий збір" є правом, а не обов`язком суду.

З урахуванням положень статті 8 Закону України "Про судовий збір" суд наділений правом відстрочення, зменшення та звільнення від сплати судового збору лише, щодо фізичних осіб за наявності певних умов та юридичних осіб за наявності підстав визначених пунктом 3 частини 1 статті 8 Закону України "Про судовий збір".

Як свідчать матеріали справи предметом спору у даній справі не є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Також, положення пунктів 1, 2 частини 1 статті 8 Закону України "Про судовий збір" не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію. За таких обставин підстав для відстрочення сплати судового збору у цій справі немає (подібна за змістом правова позиція викладена в ухвалах Верховного Суду від 05.03.2021 у справі № 910/9741/20, від 06.01.2021 у справі № 927/579/19, від 31.03.2021 у справі № 903/465/20, від 26.04.2021 у справі № 5028/19/59/2012, від 22.02.2021 у справі № 910/17424/19, від 19.04.2021 у справі № 908/859/20, у постанові від 25.03.2021 у справі № 912/3514/20).

При цьому, питання про відстрочення сплати судового збору вирішується судом у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи та обґрунтованості доводів сторони належними і допустимими доказами на підтвердження наявності передбачених законом обставин, а також на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Слід відзначити, що необхідність сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб`єктів, узгоджується зі статтею 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

За змістом частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (див. рішення суду від 28.10.1998 року у справі "Ейрі проти Ірландії", серія А, №32).

Обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти (див. рішення суду від 28.11.2006 року у справі "Апостол проти Грузії", заява №40765/02). При цьому, суд в якості "законної мети" визнає, зокрема, фінансування функціонування органів судової влади та дію в якості стримуючого фактору від легковажних позовів (див. рішення суду від 12.06.2007 року у справі "Станков проти Болгарії", заява №68490/01)

Суд апеляційної інстанції відзначає, що законодавче закріплення судових витрат має на меті: по-перше, відшкодування державі витрат, понесених на утримання судової системи і забезпечення її діяльності (саме у цьому проявляється компенсаційна функція інституту судових витрат); по-друге: покладає певні витрати на тих, хто звертається до суду за захистом, що покликано дисциплінувати фізичних та юридичних осіб від подання до суду необґрунтованих заяв та клопотань, забезпечуючи таким чином також процесуальну економію.

Як визначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" (заява №24402/02), право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг (пункт 27). Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" (рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" (пункт 57).

Європейський суд з прав людини в рішенні "Креуз проти Польщі" у справі 28249/95 від 19 червня 2001 року зазначив, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що під час розгляду клопотання ТОВ "Стар Ажіо" про відстрочення сплати судового збору за подання позову у даній справі, судом першої інстанції було враховано вимоги статті 8 Закону України "Про судовий збір" та правомірно встановлено, що заявником не обґрунтовано та не надано належних та допустимих доказів, з якими Закон України "Про судовий збір" пов`язує обставини відстрочення ТОВ "Стар Ажіо" сплати судового збору.

З огляду на наведені підстави, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав відстрочення сплати судового збору.

Частиною 4 статті 174 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.

З огляду на те, що ТОВ "Стар Ажіо" не усунуло недоліків позовної заяви, визначених в ухвалі Господарського суду міста Києва від 04.12.2023 щодо оплати у встановлений строк та визначеному судом розмірі судового збору за подання позовної заяви та надання суду доказів про здійснення такої оплати, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про повернення позову на підставі частини 4 статті 174 Господарського процесуального кодексу України.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною 1 статті 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Зважаючи на встановлені у даній справі обставини, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржувана ухвала прийнята з порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки господарського суду, у зв`язку з чим апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржувана ухвала Господарського суду міста Києва від 25.12.2023 у справі №910/17914/23 підлягає залишенню без змін.

Судові витрати.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 255, 269, 270, 271, 275, 280-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Стар Ажіо" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.12.2023 у справі №910/17914/23 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.12.2023 у справі №910/17914/23 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/17914/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

У зв`язку з відрядженням судді Тарасенко К.В. з 26.03.2024 по 30.03.2024, відрядженням судді Кравчука Г.А. з 01.04.2024 по 07.04.2024, відпусткою судді Тарасенко К.В. з 01.04.2024 по 05.04.2024, з 08.04.2024 по 12.04.2024 та з 15.04.2024 по 17.04.2024, повний текст постанови складено 18.04.2024.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Судді Г.П. Коробенко

К.В. Тарасенко