Постанова

від 03.04.2024 по справі 910/11499/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" квітня 2024 р. Справа№ 910/11499/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Козир Т.П.

Агрикової О.В.

при секретарі судового засідання Линник А.М.

розглянувши матеріали апеляційних скарг Київської міської ради та Приватного підприємства «МПП «Імпульс»

на рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2023

та апеляційної скарги Київської міської ради на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.01.2024

у справі № 910/11499/23 (суддя Т.М. Ващенко)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Київське автотранспортне підприємство бакалеї»

до Київської міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Приватне підприємство «МПП «Імпульс»

про визнання незаконним та скасування рішення,

за участю представників сторін згідно з протоколом судового засідання, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Київське автотранспортне підприємство бакалеї» (далі також - Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі також - Рада) про визнання незаконним та скасування рішення №6707/6748 від 20.06.2023 «Про внесення змін до договору на право тимчасового користування землею на умовах оренди від 11.02.1999 №88-5-00040» (далі також - оскаржуване рішення Ради).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.07.2023 залучено до участі у справі Приватне підприємство «МПП «Імпульс» (далі також - Підприємство) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 у справі № 910/11499/23 позов задоволено повністю. Визнано незаконним та скасовано рішення Київської міської ради №6707/6748 від 20.06.2023 «Про внесення змін до договору на право тимчасового користування землею на умовах оренди від 11.02.1999 №88-5-00040». Стягнуто з Київської міської ради на користь Приватного акціонерного товариства «Київське автотранспортне підприємство бакалеї» 2684,00 грн судового збору.

Рішення суду вмотивовано нормами ст.ст. 6, 11, 509, 512, 626, 627, 651 ЦК України, ст.ст. 125, 126 ЗК України, ст.ст. 7, 30 Закону України «Про оренду землі» та встановленими судом обставинами порушення оскаржуваним рішенням ради права оренди Товариства, з огляду на відсутність доказів існування у попереднього власника нерухомості, набутої третьою особою, права користування частиною земельної ділянки, на якій розміщено це майно.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Київська міська рада звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, Рада посилається на неправильне застосування судом ст. 16 ЦК України, оскільки позивачем не доведено, а судом не встановлено, що оскаржуване рішення ради порушує права Товариства. Рада наполягає, що прийняте нею рішення відповідає вимогам закону, оскільки матеріалами справи підтверджується набуття третьою особою права власності на нерухомість, розташовану на орендованій позивачем земельній ділянці.

Також, скаржником одночасно з апеляційною скаргою подано до Північного апеляційного господарського суду клопотання про долучення до матеріалів апеляційної скарги доказів сплати судового збору.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.01.2024 апеляційну скаргу Київської міської ради передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/11499/23. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 у справі № 910/11499/23 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

01.02.2024 матеріали справи № 910/11499/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 у справі № 910/11499/23 та призначено її до розгляду на 06.03.2024. Учасникам апеляційного провадження встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу до 2.02.2024.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 11.01.2024 у справі № 910/11499/23 заяву Приватного акціонерного товариства «Київське автотранспортне підприємство бакалеї» задоволено. Стягнуто з Київської міської ради на користь Приватного акціонерного товариства «Київське автотранспортне підприємство бакалеї» 88 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Додаткове рішення суду вмотивовано ст.ст. 123, 129 ГПК України та встановленими судом обставинами отримання позивачем правничої допомоги у розмірі 88 000,00 грн. Суд першої інстанції виходив з того, що погоджена сторонами вартість правничої допомоги є гонораром, що унеможливлює зменшення відшкодування вартості такої допомоги за рахунок відповідача.

Не погоджуючись із вищезазначеним додатковим рішенням, Київська міська рада звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване додаткове рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволенні заяви позивача в повному обсязі.

В обґрунтування вимог про скасування додаткового рішення, заявник апеляційної скарги вказує на неправильне застосування судом ст. 126, 129 ГПК України. Висновки суду про наявність безумовних підстав для стягнення з відповідача вартості понесених позивачем витрат на правничу допомогу не відповідають принципам справедливості, пропорційності та верховенством права. Розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.

Відповідно до Протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 02.02.2024 апеляційну скаргу Київської міської ради передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Київської міської ради на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.01.2024 у справі № 910/11499/23. Спільний розгляд апеляційних скарг Київської міської ради на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.01.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 у справі №910/11499/23 призначено на 06.03.2024. Учасникам апеляційного провадження встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу до 23.02.2024.

Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 у справі № 910/11499/23, Приватне підприємство «МПП «Імпульс» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

За доводами Підприємства, судом неправильно застосовано ст. 120 Земельного кодексу України, ст. 377 Цивільного кодексу України. Третя особа вважає, що набуття нею права власності на частину приміщень однієї з будівель, розташованої на орендованій позивачем земельній ділянці є підставою для набуття цим товариством права оренди на усю земельну ділянку.

Відповідно до Протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 05.02.2024 апеляційну скаргу Приватного підприємства «МПП «Імпульс» передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П.

В апеляційній скарзі скаржником викладене клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, обґрунтоване отриманням оскаржуваного рішення засобами поштового зв`язку лише 17.01.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 апеляційну скаргу Приватного підприємства «МПП «Імпульс» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 у справі № 910/11499/23 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.

08.02.2024 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від Приватного підприємства «МПП «Імпульс» надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2024 поновлено Приватному підприємству «МПП «Імпульс» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 у справі №910/11499/23 та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою останнього. Спільний розгляд апеляційних скарг Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.01.2024 разом з апеляційною скаргою Приватного підприємства «МПП «Імпульс» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 у справі № 910/11499/23 призначено на 06.03.2024. Учасникам апеляційного провадження встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу Приватного підприємства «МПП «Імпульс» до 29.02.2024.

27.02.2024 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від Товариства надійшов відзив на апеляційну скаргу Ради на додаткове рішення, у якому позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване додаткове рішення без змін, як таке, що прийнято з дотриманням ст. 126 ГПК України.

Також, 27.02.2024 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від Товариства надійшов відзив на апеляційну скаргу Ради на рішення суду по суті спору, у якому Товариство просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, як таке, що прийнято з правильним застосуванням до спірних правовідносин сторін норм матеріального права, якими ці відносини врегульовані. Доводи відзиву аналогічні правовій позиції Товариства, викладеній у позовній заяві.

06.03.2024 розгляд справи № 910/11499/23 не відбувся у зв`язку з перебуванням судді Козир Т.П. на лікарняному.

Після виходу судді Козир Т.П. з лікарняного, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.03.2024 апеляційні скарги Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.01.2024 та апеляційну скаргу Приватного підприємства «МПП «Імпульс» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 у справі № 910/11499/23 призначено до розгляду на 03.04.2024.

Третя особа явку своїх уповноважених представників у судове засідання 03.04.2024 не забезпечила, про поважність причин нез`явлення в судове засідання суд не повідомила, хоча про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги була повідомлена належним чином шляхом доставлення копій ухвал суду апеляційної інстанції до електронного кабінету Приватного підприємства «МПП «Імпульс», зареєстрованого в ЄСІТС.

Відповідно до частини 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

За приписами частини 1 пункту 2 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Колегія звертає увагу на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Також колегія суддів зазначає, що учасники справи не були позбавлені права та можливості знайомитись з відповідними ухвалами у Єдиному державному реєстрі судових рішень (https://reyestr.court.gov.ua/) з огляду на приписи частини 1 статті 9 ГПК України, частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", відповідно до яких доступ до судових рішень є відкритим, а повний текст судових рішень підлягає оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

В даному контексті слід враховувати також правову позицію Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Крім того, враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представників апелянта, явка якого у судове засідання обов`язковою не визнавалась, враховуючи, що останній про поважність причин нез`явлення до суду апеляційної інстанції не повідомляв, колегія суддів, зважаючи на те, що наявні в матеріалах справи докази є достатніми для вирішення спору у даній справі без заслуховування пояснень третьої особи, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги без участі вказаної особи.

У судовому засіданні 03.04.2024 представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги на рішення суду, просив її задовольнити, а рішення суду скасувати та постановити нове, яким відмовити позивачеві у задоволенні позову. Також представник відповідача підтримав у повному обсязі вимоги апеляційної скарги щодо скасування додаткового рішення, вказуючи на його незаконність та необґрунтованість та необхідність ухвалення нового додаткового рішення, яким повністю відмовити у задоволенні заяви позивача. Разом з тим, представник відповідача визнав та підтримав вимоги апеляційної скарги третьої особи, просив скаргу Підприємства задовольнити.

Представники позивача проти вимог апеляційних скарг відповідача та апеляційної скарги третьої особи заперечили, вважають їх безпідставними та необґрунтованими, у зв`язку з чим просили суд відмовити в їх задоволенні, а судові рішення залишити без змін.

03.04.2024 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Обговоривши доводи апеляційних скарг Київської міської ради та Приватного підприємства «МПП «Імпульс» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 у справі № 910/11499/23, дослідивши докази, наявні у справі, врахувавши пояснення надані учасниками справи в судовому засіданні, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають у зв`язку з таким.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Приватне акціонерне товариство «Київське автотранспортне підприємство бакалеї» (позивач) є правонаступником Закритого акціонерного товариства «Київське автотранспортне підприємство бакалеї», яке, у свою чергу, являється правонаступником Київського державного автотранспортного підприємства Міністерства зовнішніх економічних зв`язків і торгівлі України.

Позивачу на праві власності належить майновий комплекс за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 29 (складові частини об`єкту нерухомого майна: частина основного (підвал) "А" загальною площею 796,6 кв. м, нежила будівля "Б" загальною площею 176,6 кв. м, нежила будівля "В" загальною площею 173,2 кв. м, гараж "Г" загальною площею 193,1 кв. м, нежила будівля "Д" загальною площею 199,9 кв. м, прохідна "Ж" загальною площею 13,7 кв. м, адміністративна будівля "З" загальною площею 113,1 кв. м), яке було придбано за Договором купівлі-продажу державного майна від 29.03.1996 та передано позивачу по Акту прийому-передачі державного майна від 05.05.1996.

11.02.1999 між ЗАТ «Київське автотранспортне підприємство бакалеї» та Київською міською державною адміністрацією укладено Договір на право тимчасового користування землею на умовах оренди строком на 25 років для експлуатації та обслуговування комплексу адміністративно-господарських будівель і споруд на вул. Дегтярівській, 29 у м. Києві. Договір зареєстровано у книзі договорів на право тимчасового користування землею 11.02.1999 за №88-5-00040.

Відповідно, позивач є орендарем земельної ділянки площею 6557 кв. м, яка надана йому в користування для експлуатації та обслуговування комплексу адміністративно-господарських будівель і споруд на вул. Дегтярівській, 29 у м. Києві.

25.03.2002 між АКБ «Східно-Європейський Банк», як продавцем, та малим приватним підприємством «Імпульс» (третя особа), як покупцем, укладено договір купівлі-продажу об`єкту нерухомого майна - частини нежилої будівлі-складу (літера А) загальною площею 830,7 кв.м. за адресою: вул. Дегтярівська, 29, м. Київ. Дане майно передано покупцю по акту приймання-передачі нерухомого майна від 26.03.2002.

13.03.2023 Приватне підприємство «МПП «ІМПУЛЬС» звернулось до Київської міської ради зі зверненням №247465202 щодо внесення змін до укладеного з позивачем Договору на право тимчасового користування землею на умовах оренди від 11.02.1999 шляхом визначення третьої особи стороною вказаного договору, оскільки на підставі договору купівлі-продажу від 25.03.2002 підприємство набуло право власності на нерухоме майно, розташоване на цій земельній ділянці (частина нежилої будівлі-складу (літера А) загальною площею 830,7 кв. м).

20.06.2023 Київською міською радою (відповідач) прийнято рішення №6707/6748 «Про внесення змін до договору на право тимчасового користування землею на умовах оренди від 11.02.1999 №88-5-00040», відповідно до якого Рада вирішила:

« 1. Унести зміни до договору на право тимчасового користування землею на умовах оренди від 11 лютого 1999 року №88-5-00040 (кадастровий номер 8000000000:88:061:044, площа 0,6557 га), укладеного із Закритим акціонерним товариством «Київське автотранспортне підприємство бакалеї» для експлуатації та обслуговування комплексу адміністративно-господарських будівель і споруд на вул. Дегтярівській, 29 у Шевченківський районі м. Києва, у зв`язку з переходом права власності на нежилі споруди, а саме:

- замінити сторону у договорі «Закрите акціонерне товариство «Київське автотранспортне підприємство бакалеї» на сторони «Приватне акціонерне товариство «Київське автотранспортне підприємство бакалеї» та «Приватне підприємство «МПП «Імпульс».

Предметом спору у справі, що переглядається є вимога про скасування оскаржуваного рішення Ради як такого, що порушує право оренди Товариства, набуте ним у встановленому законом порядку.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечує проти позову та зазначає, що спірне рішення Ради на сьогоднішній день не виконано, зміни до укладеного з позивачем договору оренди не внесено шляхом укладення відповідної додаткової угоди, а тому це рішення не створює для його сторін будь-яких правових наслідків і не підлягає скасуванню; спірне рішення не порушує права чи охоронювані законом інтереси позивача; також це рішення відповідає положенням законодавства у сфері земельних відносин.

Третя особа у своїх поясненнях проти задоволення позову заперечує, зазначає про відсутність порушеного даним рішенням права позивача та дотримання Радою вимог законодавства при прийнятті даного рішення.

Переглядаючи спір в апеляційному порядку колегія суддів виходить з такого.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору, а у випадках, встановлених актами цивільного законодавства - безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Згідно із частинами 1, 2 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Статтею 30 Закону України "Про оренди землі" передбачено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Відповідно до статей 125, 126 Земельного кодексу України право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації прав підлягають: речові права на нерухоме майно, похідні від права власності; право оренди (суборенди) земельної ділянки.

За змістом частини 1 статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації; інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Отже, право оренди земельної ділянки виникає після державної реєстрації такого права, яка проводиться державним реєстратором у порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", на підставі договору оренди землі та інших документів, які підтверджують набуття права оренди земельної ділянки.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

Відповідно до висновків, викладених у пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди (зміст якого розкривається, зокрема, у статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України) особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття. Отже, відповідно до зазначених правових норм власники споруди мають право на користування земельною ділянкою, на якій вона розташована. У пункті 49 цієї ж постанови зазначено, що ніхто інший, окрім власника цього об`єкта, не може претендувати на вказану земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Згідно із частиною 3 статті 7 Закону України "Про оренду землі" до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Тобто особа, яка набула право власності на це нерухоме майно, фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене, у тому ж обсязі та на умовах, як і в попереднього власника. При цьому договір оренди цієї земельної ділянки щодо попереднього її користувача (попереднього власника нерухомого майна) припиняється відповідним договором, на підставі якого новим власником набуто право власності на розташоване на цій земельній ділянці майно. Ця правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 915/672/17, від 17.04.2018 у справі № 922/2883/17, від 30.05.2018 у справі № 908/1990/17, від 05.06.2018 у справі № 920/717/17, від 20.06.2018 у справі № 913/661/17, від 27.06.2018 у справі № 921/613/17-г/17, від 05.09.2018 у справі № 904/9027/17, від 04.10.2018 у справі № 904/326/18, від 04.06.2019 у справі № 914/1925/18, від 26.11.2019 у справі № 917/92/19.

Подібна правова позиція, що у розумінні наведених положень законодавства при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду (відповідно до договору, який містить необхідні за законом істотні умови), право попереднього власника або користувача припиняється в силу прямої вказівки закону без припинення у цілому договору оренди земельної ділянки, відповідно, новий власник об`єкта нерухомості, якому переходить право оренди, набуває право оренди за чинним договором оренди, а не у порядку повторного надання земельної ділянки, тобто має місце заміна сторони у зобов`язанні, викладена у постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/3655/17, від 05.09.2018 у справі № 904/9027/17, від 07.11.2018 у справі № 910/20774/17, від 29.11.2018 у справі № 915/1416/17, від 06.12.2018 у справі № 902/1592/15, від 27.02.2019 у справі № 913/661/17 від 06.03.2019 у справі № 914/2687/17, від 04.06.2019 у справі № 914/1925/18, від 26.11.2019 у справі № 917/92/19.

Ураховуючи викладене, після відчуження об`єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці, договір оренди землі у відповідній частині припиняється щодо відчужувача, однак діє на тих самих умовах стосовно нового власника нерухомості, який з моменту набуття такого права набуває також право оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене, а отже, й відповідні права та обов`язки. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29.08.2018 у справі № 920/675/17, від 26.11.2019 у справі № 917/92/19, від 18.02.2020 у справі № 907/132/19.

Таким чином, після проведення державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомості та переходу до нового власника відповідно до статей 120 ЗК України та 377 ЦК України прав і обов`язків орендаря земельної ділянки за договором оренди землі, новий власник звертається до державного реєстратора для проведення державної реєстрації відповідного права оренди на підставі поданого ним чинного договору оренди землі. При цьому укладення з орендодавцем та подання державному реєстратору додаткової угоди до договору оренди землі про заміну сторони договору чинним законодавством України не передбачено, тому не є обов`язковим.

Подібний правовий висновок щодо застосування частини 2 статті 651 ЦК України у правовідносинах щодо внесення змін до договору оренди земельної ділянки, зокрема заміни орендаря у договорі оренди у судовому порядку шляхом визнання укладеним договору оренди (додаткової угоди до договору), викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 927/79/19.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 6 статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що в разі набуття частки у праві спільної власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, якщо такий об`єкт розміщений на земельній ділянці, що перебуває у користуванні відчужувача (попереднього власника) на праві оренди, емфітевзису, суперфіцію, набувач має право вимагати внесення змін до договору оренди землі, емфітевзису, суперфіцію з визначенням його співорендарем (співкористувачем) земельної ділянки, а до внесення змін до відповідного договору зобов`язаний відшкодовувати орендарю (користувачу) частину орендної плати (плати за користування земельною ділянкою) відповідно до належної йому частки у праві спільної власності на такий об`єкт. Якщо сторони не досягли згоди щодо внесення зазначених змін до договору оренди землі, емфітевзису, суперфіцію, договір про внесення таких змін визнається укладеним за рішенням суду за позовом набувача.

Порядок користування декількома орендарями (землекористувачами) орендованою земельною ділянкою (земельною ділянкою, що перебуває у користуванні на праві емфітевзису, суперфіцію) у такому разі визначається договором, укладеним між ними, або за рішенням суду.

Редакція статті 120 ЗК України, чинна на час набуття третьою особою права власності на нерухоме майно, передбачала, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки. У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких вона належала попередньому власнику. При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди. При переході права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда.

Частиною 9 ЗК України (у чинній редакції) встановлено, що вимоги частин першої, другої, четвертої, шостої - восьмої цієї статті поширюються на випадки переходу спеціального майнового права на об`єкт незавершеного будівництва від одного суб`єкта такого права до іншого. Вимоги частин першої, другої, четвертої, шостої - восьмої цієї статті не поширюються на випадки переходу права власності або прав оренди, емфітевзису, суперфіцію на земельну ділянку, на якій розміщений об`єкт нерухомого майна (жилий будинок, інша будівля або споруда), об`єкт незавершеного будівництва, у разі якщо земельна ділянка не перебувала у власності або оренді, у користуванні на правах емфітевзису, суперфіцію у відчужувача (попереднього власника) об`єкта нерухомого майна (жилого будинку, іншої будівлі або споруди), об`єкта незавершеного будівництва.

Судом встановлено, що попередній власник придбаного третьою особою нерухомого майна - АКБ «Східно-Європейський Банк», не набував у встановленому діючим на той час законодавством права оренди земельної ділянки, на якій це майно розташовано.

Таким чином, у даному випадку відсутнє таке право користування земельною ділянкою (оренди), яке б могло перейти до третьої особи від попереднього власника такого нерухомого майна.

Враховуючи викладене, колегія суддів звертає увагу Ради та Третьої особи на те, що сам факт набуття Третьою особою права власності на нерухомість, не може вважатись достатньою правовою підставою для набуття цим підприємством права користування щодо усієї земельної ділянки, орендованої Товариством.

Як убачається з оскаржуваного рішення ради, Рада, без визначення у яких саме частинах Позивач та Третя особа можуть користуватись земельною ділянкою, на якій розташовано і майно Товариства, і майно Підприємства внесла зміни до уже існуючого права оренди, набутого у встановленому законом порядку.

Відповідно, виникла ситуація, за якою і Товариство, у користуванні якого знаходиться майновий комплекс, і Підприємство, яке набуло право власності на частину однієї із споруд, є співорендарями усієї земельної ділянки, на якій розташовано це майно.

Тобто Радою як власником землі, фактично не здійснено регулювання спірних правовідносин сторін, зумовлених володінням позивачем та третьою особою різними об`єктами нерухомості, розташованими на одній земельній ділянці.

Навпаки, Рада суттєво зменшила право оренди Позивача, оскільки фактично щодо орендованої ним землі визначила ще одного орендаря.

За змістом частини 4 статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частини 1 статті Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі статтею 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За нормою ст. 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Стаття 396 ЦК України встановлює, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

З огляду на викладене, а також оскільки оскаржуване рішення ради прийнято без визначення меж, розмірів та конфігурації частин, якими можуть користуватись власники нерухомого майна, з урахуванням площі нерухомості, що перебуває у власності, а також умов спільного користування спірною земельною ділянкою, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оспорюване рішення Київської міської ради порушує права позивача, як орендаря земельної ділянки, на користування орендованим майном, оскільки спрямоване на зменшення обсягу належних позивачу згідно з договором оренди прав та передачу частини таких прав від позивача до третьої особи.

Натомість, доводи Ради та Третьої особи про неправильне застосування судом ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України, як і про відсутність порушеного права позивача, оскаржуваним рішенням ради, - не підтвердились під час апеляційного провадження.

Висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог є обґрунтованими.

Переглядаючи в апеляційному порядку додаткове рішення суду першої інстанції, колегія суддів обговоривши доводи апеляційної скарги Київської міської ради, дослідивши докази, наявні у справі у цій частині, врахувавши пояснення надані учасниками справи в судових засіданнях, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга Ради підлягає частковому задоволенню, у зв`язку з таким.

Як убачається з матеріалів справи, до суду першої інстанції надійшла заява Приватного акціонерного товариства «Київське автотранспортне підприємство бакалеї» про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 88 000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.12.2023 заяву призначено до розгляду, а також запропоновано учасникам справи подати свої пояснення чи заперечення щодо цієї заяви, до дати призначеного судового засідання.

09.01.2024 до суду надійшли заперечення відповідача проти означеної заяви, які обґрунтовані ненаданням детального опису послуг, наданих адвокатським бюро позивачу, відсутністю документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку цих витрат, безпідставним включенням до суми понесених витрат ПДВ у розмірі 8 000,00 грн.

Розглядаючи заяву позивача, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для покладення витрат Товариства на професійну правничу допомогу у повному обсязі, заявленому до стягнення.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, колегія суддів з таким висновком суду погодитись не може.

Так, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Разом із тим, у частині 5 наведеної норми Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №904/66/18 зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Як убачається з матеріалів справи, 0.06.2023 між Приватним акціонерним товариством «КИЇВСЬКЕ АВТОТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО БАКАЛЕЇ» та Адвокатським об`єднанням «Юридична компанія «КАПІТАЛ», укладено Договір №КАМБ-30/06/23 про надання правової допомоги адвокатом та комплексне юридичне обслуговування.

Відповідно до Додатку №2 від 30.06.2023 до вищевказаного Договору сторони домовилися, що Замовник доручає, а Юридичний радник Адвокатського об`єднання надає правову допомогу з оскарження в судовому порядку рішення Київської міської ради від 20.06.2023 №6707/6748 (п. 1 Додатку №2 до Договору).

Згідно з пунктом 2 Додатку №2 до Договору вартість юридичних послуг, зазначених у п.1, складає 80 000,00 (вісімдесят тисяч) гривень 00 копійок, без ПДВ.

Оплата вартості юридичних послуг здійснюється замовником у сумі 50% від вартості юридичних послуг, зазначених в п.2 Додатку №2 до Договору, тобто 40 000, 00 (сорок тисяч) гривень 00 копійок, протягом трьох днів з моменту підписання Додатку №2 до Договору.

Згідно із рахунком №104 від 04.07.2023 Приватне акціонерне товариство здійснило оплату «КИЇВСЬКЕ АВТОТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО БАКАЛЕЇ» послуг в розмірі 50% на загальну суму 40 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №147 від 04.07.2023.

31.07.2023 за Актом №111 приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 31.07.2023 підтверджено, що роботи/послуги виконано на загальну суму 40 000,00 грн, надано якісно, в повному обсязі та в установлені строки.

Оплата другої частини вартості юридичних послуг здійснюється замовником у сумі 50% від вартості юридичних послуг, зазначених в п.2 Додатку №2 до Договору, тобто 40 000, 00 (сорок тисяч) гривень 00 копійок до дати відкриття провадження по справі.

Згідно із рахунком №138 від 07.09.2023 Приватне акціонерне товариство «КИЇВСЬКЕ АВТОТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО БАКАЛЕЇ» здійснило оплату послуг в розмірі 50% на загальну суму 48 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №210 від 07.09.2023.

19.12.2023 за Актом №155 від 19.12.2023 приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) підтверджено, що роботи/послуги виконано на загальну суму 48 000,00 грн, в тому числі ПДВ 8000,00 грн, надано якісно, в повному обсязі та в установлені строки.

Адвокатське об`єднання є платником податку на додану вартість з 16.08.2007, що підтверджується свідоцтвом № 200027258 про реєстрацію платника податку на додану вартість від 17.02.2012.

Однак у силу положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей оподаткування у період дії воєнного стану» у період часу з 01.04.2022 по 01.08.2023, тобто на момент укладення вказаного вище договору, Адвокатське об`єднання перебувало на спрощеній системі оподаткування.

При цьому, починаючи з 01.08.2023 Адвокатському об`єднанню автоматично відновлено права та обов`язки платника податку на додану вартість.

У зв`язку з наведеним, сума сплачених замовником коштів з урахуванням ПДВ складала 48 000,00 грн, з них ПДВ 8 000,00 грн.

Отже, матеріалами справи підтверджується понесення позивачем витрат на правничу допомогу у розмірі 88 000,00 грн, у тому числі ПДВ 8 000,00 грн.

Суд зазначає, що за висновками об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19, за змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом за умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №925/1137/19.

Відповідачем під час розгляду судом справи було подано заяву про зменшення розміру адвокатських витрат. Рада наголошує на відсутності детального опису послуг, наданих адвокатським бюро позивачеві, документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку цих витрат, та безпідставності включення до суми понесених витрат ПДВ у розмірі 8 000,00 грн.

Колегія суддів підкреслює, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

Судом враховано, що Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про відшкодування витрат на розгляд справи за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначає, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим: рішення у справах «Двойних проти України» (пункт 80) від 12 жовтня 2006 року,«Гімайдуліна і інші проти України»(пункти 34-36) від 10 грудня 2009 року, «East/West Alliance Limited» проти України» (пункт 268) від 23 січня 2014 року, «Баришевський проти України» (пункт 95) від 26 лютого 2015 року та інші.

У рішенні «Лавентс проти Латвії» (пункт 154) від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і супроводжуються необхідними документами на їх підтвердження.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №910/4515/18.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Переглядаючи справу в апеляційному провадженні, колегія суддів погоджується з доводами відповідача про неспівмірність розміру витрат позивача на правничу допомогу, які покладено судом на відповідача складності справи, а також обсягу робіт, які надані адвокатом. Колегія суддів погоджується також з доводами відповідача про те, що останній не зобов`язаний відшкодовувати всі послуги, надані адвокатом позивачеві, а лише ті, які є обґрунтованими, фактичними, неминучими та мають розумний розмір.

Колегія суддів також враховує, що матеріали справи не містять будь-яких доказів, які б давали змогу з`ясувати склад юридичних послуг, наданих позивачу його адвокатом під час підготовки позову та фактичного розгляду справи судами. Наявні у матеріалах справи акти містять лише одну позицію: «юридичні послуги з надання правової допомоги з оскарження у судовому порядку рішення Київської міської ради від 20.06.2023 №6707/6748 в суді першої інстанції».

Відповідно, вирішуючи питання про співмірність розміру витрат позивача на правничу допомогу, які покладено судом на відповідача складності справи, а також обсягу робіт, які надані адвокатом, колегія суддів виходить виключно із наявних у матеріалах справи доказів, тобто обсягу та змісту заяв по суті, а також із правових та доказових обґрунтувань.

Так, матеріали справи містять позовну заяву, зміст якої зводиться до висвітлення обставин спору (набуття третьою особою права власності на частину будівлі, розташованої на орендованій позивачем земельній ділянці), а також короткий виклад позицій Верховного Суду, зроблених за результатами розгляду спорів у аналогічних або подібних справах.

Також матеріали справи містять адвокатські запити до Ради, які надсилалися з метою зібрання доказів.

До матеріалів справи додано два висновки експертів, які не мають правового значення для розгляду спору по суті, оскільки досліджувані експертами питання не входять до предмету доказування у спорі, що переглядається.

Отже, зважаючи на предмет позову у даній справі, її нескладність та незначний обсяг доказів, які підлягають дослідженню та були подані сторонами, колегія суддів дійшла висновку, що заявлений позивачем до стягнення з відповідача розмір адвокатських витрат не пропорційний до предмета спору, не відповідає критеріям розумності їх розміру, дійсності та необхідності їх понесення (у заявленому розмірі).

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для покладення на відповідача понесені позивачем витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 50% від сплаченого Товариством гонорару.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відхилення твердження відповідача щодо безпідставного включення до понесених витрат суми ПДВ у розмірі 20 % (8 000,00 грн по акту № 155 від 19.12.2023). Судом першої інстанції слушно зауважено, що питання нарахування та сплати податку на додану вартість, у тому числі й при надання професійної правничої допомоги, регулюється законодавством України, чинним на час надання відповідних послуг, а не договірними відносинами між клієнтом та адвокатським об`єднанням.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи усі фактичні обставини справи, встановлені місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, а також доводи апеляційних скарг Київської міської ради та Приватного підприємства «МПП «Імпульс», колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що судове рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційних скаргах, не вбачається.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, у відповідності до пунктів 1-4 частини 1 статті 277 ГПК України, є нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Переглядаючи в апеляційному порядку додаткове рішення, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції неправильно застосовано ст.ст. 123, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно, додаткове рішення підлягає зміні із викладенням резолютивної частини рішення у редакції цієї постанови. Доводи апеляційної скарги Київської міської ради підтвердились під час апеляційного провадження.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доказів і доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України», очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду, з огляду на викладене зазначає, що Київській міській раді та Приватному підприємству «МПП «Імпульс» під час розгляду справи судом першої інстанції надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційних скарг покладаються на заявників - Київську міську раду та Приватне підприємство «МПП «Імпульс».

Керуючись ст.ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Київської міської ради та Приватного підприємства «МПП «Імпульс» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 у справі № 910/11499/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 у справі №910/11499/23 залишити без змін.

3. Апеляційну скаргу Київської міської ради на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.01.2024 у справі № 910/11499/23 задовольнити частково.

4. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.01.2024 у справі № 910/11499/23 скасувати частково, виклавши резолютивну частину рішення в нижчезазначеній редакції:

« 1. Заяву Приватного акціонерного товариства «Київське автотранспортне підприємство бакалеї» задовольнити частково.

2. Стягнути з Київської міської ради (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36; ідентифікаційний код 22883141) на користь Приватного акціонерного товариства «Київське автотранспортне підприємство бакалеї» (04119, місто Київ, вулиця Дегтярівська, будинок 29; ідентифікаційний код 21534734) 44 000 (сорок чотири тисячі) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

3. В іншій частині заяви відмовити.»

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказна виконання даної постанови.

6. Матеріали справи №910/11499/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 18.04.2024.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Т.П. Козир

О.В. Агрикова