Рішення

від 10.04.2024 по справі 911/3888/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" квітня 2024 р. м. Київ Справа № 911/3888/23

Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М., за участю секретаря судового засідання Тимошенка Д.Ю., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрогрупа Деметра» (25006, Кіровоградська обл., місто Кропивницький, вулиця Велика Пермська, будинок 8Ж, код: 39046346)

до

Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Ерідон тех» (08156, Київська обл., Бучанський р-н, село Софіївська Борщагівка, вул. Мала Кільцева, будинок 4А, офіс 24, код: 44885470)

про стягнення 1562789,42 гривень,

за участю представників учасників справи:

від позивача:Мироненко В.В.;

від відповідача:Горбач М.В.;

І. Рух справи

До Господарського суду Київської області 25.12.2023 надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрогрупа Деметра» (надалі позивач/ТОВ «Агрогрупа Деметра») про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Ерідон тех» (надалі відповідач/ТОВ «ТД Ерідон тех») заборгованості за договором поставки сільськогосподарської техніки від 07.04.2023 № 07/04-23ЛШ-103 у загальному розмірі 1562789,42 гривень, з яких: 1530000,00 гривень боргу, 9839,42 гривень інфляційні втрати, 22950,00 гривень 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що стягувана сума утворилася внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань щодо поставки товару за договором, що стало підставою для вимог про повернення суми попередньої оплати у розмірі подвійної суми за правилами завдатку та для додаткового нарахування та вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

Ухвалою суду від 29.12.2023 позовну заяву залишено без руху та зобов`язано позивача усунути виявлені недоліки позовної заяви протягом 10-ти днів з дня вручення цієї ухвали шляхом подання до суду обґрунтованого деталізованого розрахунку стягуваних сум із вказівкою конкретного періоду прострочення відповідача (зазначення бази для нарахування, календарних дат початку та закінчення періоду такого прострочення).

На адресу суду 08.01.2024 від позивача надійшла заява про усунення виявлених судом недоліків, до якої позивачем долучено обґрунтований розрахунок стягуваних сум. Крім того, згідно поданої заяви позивач остаточно просить суд стягнути з відповідача 1530000,00 гривень боргу, 9839,42 гривень інфляційні втрати, 15719,18 гривень 3% річних.

Ухвалою суду від 12.01.2024 позовну заяву, з урахуванням остаточно визначеного розміру позовних вимог, прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено дату та час проведення підготовчого засідання, яке судом неодноразово відкладалося.

На адресу суду 23.01.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує.

Ухвалою суду від 07.02.2024 підготовче провадження закрито, а справу призначено до розгляду по суті, який судом також неодноразово відкладався та остаточно було призначено на 10.04.2024.

До суду 12.03.2024 від відповідача та 16.03.2024 від позивача на адресу суду надійшли заяви із долученням доказів вжиття заходів щодо мирного врегулювання спору, що не призвели до відповідних наслідків.

Від позивача 19.03.2024 надійшли пояснення у справі, в яких, серед іншого, викладено аргументи на спростування доводів та тверджень, що викладено у відзиві на позовну заяву.

З огляду на те, що строк, встановлений судом для подання відповіді на відзив сплив, а письмові пояснення щодо обставин, викладених у відзиві на позовну заяву, не можуть штучно заміняти собою відповідь на відзив, суд ухвалою від 20.03.2024, із занесенням до протоколу судового засідання, повернув зазначені пояснення позивачу без розгляду.

В судовому засіданні 10.04.2024 представник позивача наполягав на задоволенні позову, представник відповідача проти позову заперечував.

ІІ. Факти та обставини справи, встановлені судом

Між позивачем (покупець) та відповідачем (постачальник) 07.04.2023 укладено договір поставки сільськогосподарської техніки № 07/04-23ЛШ-103 (надалі договір), відповідно до умов якого постачальник мав поставити на користь покупця сільськогосподарську техніку дисковий лущильник «Softer», виробництво Farmet,Чехія (надалі товар).

За змістом п.п. 2.2, 2.5. договору вартість товару складає 2550000 гривень, 30% від яких (765000 гривень) має бути сплачено покупцем до 10.04.2023 (п. 2.5.1.), а 70% (1785000 гривень) в строк до 14 години 12.04.2023 (п. 2.5.2.).

Згідно п. 2.6. договору, грошові кошти сплачені згідно п. 2.5.1. договору (765000 гривень) розглядаються сторонами як завдаток відповідно до ст. 570 Цивільного кодексу України на підтвердження покупцем свого зобов`язання по оплаті товару і на забезпечення виконання сторонами своїх зобов`язань.

За змістом п. 3.5 договору постачальник доставляє товар на огляд покупця до 12.04.2023 до 13 години та після виконання покупцем пункту 2.5.2. договору постачальник здійснює вивантаження товару та передачу товару покупцю. Якщо ж оплата за п. 2.5.2. проведена покупцем не буде, сторонами погоджується новий строк поставки, що оформлюється додатковою угодою.

Додатком № 1 до договору, серед іншого, сторонами визначено умови поставки: Чернігівська область, Прилуцький район, село Івківці, термін доставки: після виконання п. 2.5.1. та вивантаження товару після виконання п. 2.5.2.

Платіжною інструкцією від 10.04.2023 позивач сплатив на користь відповідача 765000 гривень, тобто виконав обов`язок передбачений п. 2.5.1. договору.

Як стверджує позивач, поставка товару з вини відповідача не відбулася, що стало підставою для звернення до суду із розглядуваним позовом із вимогами стягнути з відповідача суму, внесену позивачем згідно п. 2.5.1. договору та додатково стягнути таку ж суму, у якості завдатку.

ІІІ. Доводи та аргументи сторін

Доводи позивача:

Оскільки після отримання від позивача 30% вартості товару, товар поставлено не було, керуючись положеннями п. 2.6. договору сплачена позивачем сума згідно п. 2.5.1. договору має бути стягнута з відповідача у подвійному розмірі у якості завдатку, відповідно до вимог ст.ст. 570, 571 Цивільного кодексу України.

Доводи відповідача:

Станом на момент укладення договору, товар перебував у власності відповідача та знаходився на його складі.

11.04.2023 відповідачем на виконання п. 3.5. договору було сформовано товарно-транспортну накладну № 180 від 11.04.2023, а товар було завантажено на транспортний засіб для його доставки позивачу.

12.04.2023 о 13.00 автотранспорт, на який було завантажено товар прибув за адресою доставки для огляду позивачем, але представники останнього усно пояснили, що оплата товару (залишку суми), яка мала бути проведена згідно п. 2.5.2. договору проведена до 14 години 12.04.2023 не буде, а тому товар не було вивантажено, а в товарно-транспортній накладній та в акті про доставку товару відповідачем зроблено відмітку про відмову позивача від отримання товару, відтак товар було повернуто на склад відповідача.

Відповідач вважає, що його обов`язок по договору було виконано у повному обсязі, він був зобов`язаний доставити товар лише для огляду позивачем, а здійснити його вивантаження та фактичну передачу позивачу він мав тільки після внесення позивачем залишку вартості товару згідно п. 2.5.2. та оскільки така оплата проведена не була, товар не було фактично поставлено позивачу.

Серед іншого відповідач посилається на усні повідомлення з боку позивача, що причиною невиконання позивачем зобов`язань з оплати товару стала відсутність необхідної кількості грошових коштів для такої оплати, його звернення до банківських установ задля оформлення кредиту, а також на прохання позивача про відтермінування поставки товару до моменту отримання необхідних коштів.

При цьому, відповідач вказує на те, що за період з 07.04.2023 по 12.01.2024 позивач жодного разу не звертався до відповідача стосовно неналежного виконання ним умов договору, розірвання цього договору або зміни терміну поставки чи повернення сплачених коштів.

Та оскільки відповідачем виконано умови договору у повному обсязі, а поставка товару не відбулася виключно з вини позивача, сплачена ним сума згідно п. 2.5.1. договору у розмірі 765000 гривень, яка сторонами визначена як завдаток, не підлягає поверненню на користь позивача та, відповідно, не підлягають задоволенню і вимоги про стягнення з нього суми у розмірі завдатку.

Позивач правом на подання відповіді на відзив не скористався.

ІV. Оцінка аргументів сторін та висновки суду

За змістом ст.ст. 11, 509, 627 Цивільного кодексу України та ст. 179 Господарського кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Укладений договір за своїм змістом є договором поставки та є належною правовою підставою для виникнення у сторін взаємних прав та обов`язків, обумовлених цим договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно положень ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 692 цього ж Кодексу передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу вимог ст. 610, ч. 2 ст. 615 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 570 Цивільного кодексу України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

У відповідності до ст. 571 Цивільного кодексу України якщо порушення зобов`язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора. Якщо порушення зобов`язання сталося з вини кредитора, він зобов`язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості. Сторона, винна у порушенні зобов`язання, має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором. У разі припинення зобов`язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню.

Частинами 1, 2 ст. 614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Сутність спору полягає в тому, чи має відповідач сплатити на користь позивача подвійну суму завдатку, внесену позивачем, у якості часткової оплати товару згідно п. 2.5.1 договору, чи сплачена позивачем сума має залишитися у власності відповідача.

Сторони не ставлять під сумнів правову природу грошових коштів, сплачених позивачем згідно п. 2.5.1. договору та погоджуються із тим, що зазначена сума є завдатком.

Відповідь на питання про те чи підлягає стягненню з відповідача на користь позивача подвійна сума завдатку залежить від висновку про те, з чиєї вини зобов`язання обумовлені договором не було виконано, адже, як стверджує позивач, умови договору було порушено з боку відповідача, який не здійснив поставку товару, коли як відповідач посилається на те, що фактична поставка не відбулася через відмову позивача оглянути товар, несплату залишку його вартості, що зумовило неможливість розвантаження доставленого для огляду товару та його фактичну передачу позивачу.

В контексті обставин справи та наданих сторонами доказів судом встановлено певну послідовність дій, які сторонами мали бути вчинені для того, щоб договір було виконано.

Відповідач мав виставити рахунок з метою проведення позивачем попередньої оплати у розмірі 30% вартості товару (п. 2.5.1. договору).

Оплата позивачем згідно п. 2.5.1. договору мала бути проведена до 10.04.2023.

Виставлення відповідачем рахунку на оплату 70% вартості товару (п. 2.5.2).

Відповідач до 13 години 12.04.2023 мав доставити товар на адресу позивача для його огляду позивачем.

Оплата позивачем 70% вартості товару згідно п. 2.5.2. договору до 14 години 12.04.2023.

Обов`язок відповідача фактично передати товар позивачу виникав лише за умови виконання останнім свого обов`язку щодо оплати залишку вартості товару у розмірі 70%.

Так, 07.04.2023 відповідачем виставлено рахунок на оплату 30% вартості товару та позивач здійснив його оплату 10.04.2023.

Доказів виконання відповідачем обов`язків щодо виставлення рахунку на 70% вартості товару матеріали справи не містять, та позивач, що був зобов`язаний сплатити на користь відповідача 70% вартості товару до 14 години 12.04.2023 також свій обов`язок не виконав.

При цьому, виконання обов`язку відповідачем щодо здійснення доставки товару для його огляду позивачем до 13 години 12 квітня 2023 року не перебуває в прямій залежності від того, чи проведено оплату за правилами п. 2.5.2. договору (70% вартості товару), адже від такої оплати залежало лише остаточне виконання зобов`язання в частині вивантаження товару та передачі його позивачу.

При цьому, обов`язок позивача здійснити оплату 70% вартості товару також не перебував в прямій залежності від виконання обов`язку відповідача доставити товар для огляду, встановлені договором терміни виконання кожною стороною своїх зобов`язань лише частково перетинаються.

Прямої вказівки у договорі на те, що оплата залишку вартості товару у розмірі 70% має бути проведена лише після огляду товару, доставленого відповідачем, не має. Для оплати, як власне і для доставки, встановлені окремі терміни виконання.

Лише опосередковано, приймаючи до уваги різницю у часі встановлену в договорі між терміном доставки товару (13 година) та терміном оплати залишку вартості (14 година), позивач міг правомірно очікувати саме доставки товару для того, щоб провести оплату після його огляду.

Щодо виконання відповідачем обов`язку доставку товару на адресу позивача з метою його огляду, то відповідач посилається на те, що здійснив таку доставку, на підтвердження чого надав товарно-транспорту накладну № 180 від 11.04.2023 та акт доставки товару від 12.04.2023, в яких особою за прізвищем «Яковенко» зроблено допис про те, що клієнт відмовився від отримання товару та товар було розвантажено на структурному підрозділі відповідача.

При цьому, ані товарно-транспортна накладна, ані акт доставки товару з боку позивача не підписані, а позивач наполягає на тому, що товар на його адресу не доставлявся.

З матеріалів справи не вбачається, що відповідач, після відмови позивача від отримання товару чи його огляду, скерував на його адресу офіційне повідомлення з метою з`ясування підстав для такої відмови та/чи копії складених відповідачем документів (товарно-транспортної накладної, акту доставки товару) з пропозицією їх підписати, розглянути, прокоментувати.

За відсутності з боку відповідача жодної з дій з метою належної формалізації факту відмови позивача від отримання товару, суд не може взяти до уваги складені відповідачем в односторонньому порядку документи: товарно-транспортну накладну та акт доставки товару, у якості беззаперечних доказів дотримання відповідачем свого обов`язку щодо доставки товару на адресу позивача з метою його огляду.

Наразі, фактичні дії сторін, призвели до того, що зобов`язання з поставки товару, обумовленого договору фактично припинилися, адже відповідна поставка мала бути проведена до 12.04.2023 та сторонами не визначено нових умов, зокрема щодо продовження такого строку, зміни умов поставки та порядку проведення оплати, відповідна додаткова угода щодо цього сторонами, як це передбачено правилами п. 3.5. договору, підписана не була. З усього вбачається, що обидві сторони втратили господарський інтерес до самої поставки, обмежившись взаємними претензіями, щодо невиконання умов договору не бажаючи його виконання в натурі.

Навіть в перебігу розгляду справи, вжиті сторонами заходи з метою мирного врегулювання спору були направлені саме на врегулювання фінансових інтересів та питань поставки товару не стосувалися.

Як вже зазначалося, згідно ст. 571 Цивільного кодексу України для встановлення порядку розподілу грошових коштів, внесених у якості завдатку, необхідно встановити особу, з чиєї вини зобов`язання не було виконано.

Проте, в межах розглядуваної справи суд такої можливості позбавлений. Складний та іноді суперечливий зміст укладеного сторонами договору, непослідовні та також іноді суперечливі дії сторін чи їх невиправдана безініціативність, позбавляє суд можливості встановити винуватість однієї із сторін.

Тож, суд дійшов висновку, що зобов`язання з поставки товару не було виконано з вини обох сторін, та саме дії обох сторін призвели до фактичного припинення правовідносин з поставки товару та унеможливлення їх виконання на тих умовах, як вони визначені в договорі, з огляду на що, в порядку ч. 3 ст. 571 Цивільного кодексу України сума сплаченої попередньої оплати, що в розумінні п. 2.6. договору є завдатком підлягає поверненню позивачу, адже судом не встановлено як підстав для залишення сплаченої суми за договором у власності відповідача, так і для повернення на користь позивача подвійної суми, сплаченої за правилами п. 2.5.1. договору.

А саме суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача лише 765000 гривень, що були ним отримані у якості попередньої оплати за договором.

Встановивши, що невиконання зобов`язання з поставки товару відбулося не тільки з вини відповідача, покладення на нього обов`язку сплати подвійної суми завдатку судом вбачається безпідставним та несправедливим, а тому у задоволенні решти позовних вимог в частині суми основного боргу суд відмовляє.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, суд дійшов висновку, що оскільки позивач із вимогою про повернення суми попередньої оплати у розумінні ст. 530 Цивільного кодексу України до відповідача не звертався, суд позбавлений можливості встановити строк від якого необхідно вважати обов`язок з повернення суми попередньої оплати простроченим, а визначений позивачем в позові період прострочення, останнім належним чином не обґрунтований та свого підтвердження в перебігу розгляду справи не знайшов, що зумовлює висновки суду про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача на оплату судового збору підлягають відшкодуванню пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 11475 гривень.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 73-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрогрупа Деметра» задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Ерідон тех» (08156, Київська обл., Бучанський р-н, село Софіївська Борщагівка, вул. Мала Кільцева, будинок 4А, офіс 24, код: 44885470) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрогрупа Деметра» (25006, Кіровоградська обл., місто Кропивницький, вулиця Велика Пермська, будинок 8Ж, код: 39046346) 765000,00 гривень та 11475,00 гривень судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення у відповідності до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 17.04.2024.

Суддя Р.М. Колесник