Постанова

від 19.03.2024 по справі 756/4678/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

№ справи 756/4678/23

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/4073/2024

Головуючий у суді першої інстанції: Луценко О.В.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Немировської О.В.

суддів - Желепи О.В., Мазурик О.Ф.,

секретар - Черняк Д.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Правова група «Домінанта», третя особа: ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів, інфляційних втрат,

за апеляційними скаргами представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 та представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Правова група «Домінанта» - Левченка Костянтина Михайловича на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 31 липня 2023 року,

встановив:

у квітні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на його користь безпідставно набуті кошти в розмірі 4 050 000 грн., 3% річних в розмірі 130 154 грн. 79 коп. та інфляційні втрати в розмірі 1 006 927 грн. 27 коп., посилаючись на те, що 06 лютого 2017 року між сторонами було укладено договір про надання юридичних послуг та правової допомоги, на виконання вимог якого позивач сплатив відповідачу грошові кошти в розмірі 4 050 000 грн. Вказував, що відповідач умови договору не виконував, у зв`язку з чим він звернувся до нього із повідомленням про припинення надання послуг та повернення сплачених коштів. Разом з тим, грошові кошти відповідачем повернуті не були, а тому він просить стягнути з відповідача суму сплачених коштів з урахуванням 3% річних, що становить 130 154,79 грн., та інфляційних втрат, що становить 1 006 927,27 грн.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 31 липня 2023 року у задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням, представник позивача - ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи. В межах строку на апеляційне оскарження представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_5 подав до суду доповнення до апеляційної скарги.

Представник відповідача ТОВ «Правова група «Домінанта» - Левченко К.М. також звернувся до суду із апеляційною скаргою, у якій просив змінити рішення в мотивувальній частині щодо його правового та доказового обґрунтування, посилаючись на те, що суд першої інстанції не в повній мірі з`ясував фактичні обставини справи та не надав належної оцінки наданим доказам.

У відзиві на апеляційну скаргу позивача відповідач просив у її задоволенні відмовити, посилаючись на необґрунтованість її доводів.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу відповідача заперечував проти її доводів, просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення представника позивача - ОСОБА_6 , представника відповідача - ОСОБА_7 , дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказував, що 06.02.2017 між ТОВ «Правова група «Домінанта» (виконавець) та ним (замовник-1) і ОСОБА_2 (замовник-2) укладено договір №06-02-17-1 про надання юридичних послуг та правової допомоги. На виконання п. 5.1 Договору позивачем було сплачено виконавцю 4 050 000,00 грн готівкою, а відповідачем було надано позивачу квитанцію до прибуткового касового ордеру на вказану суму. У зв`язку з невиконанням відповідачем умов договору позивачем та третьою особою 22.09.2021 направлено на поштові адреси відповідача письмове повідомлення про припинення надання послуг з 11.12.2021 та повернення грошових коштів, сплачених по вказаному договору. Листом від 08.11.2021 відповідач надав відповідь та запропонував, серед іншого, прибути за адресою: АДРЕСА_1 . Додатковою заявою від 01.12.2021 до письмового повідомлення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яке направлено на поштові адреси відповідача, повторно повідомлено відповідача про припинення надання послуг за договором №06-02-17-1 від 06.02.2017 з 01.03.2022 та додатково запропоновано повернути грошові кошти отримані авансом по вказаному договору. У відповідь на зазначену додаткову заяву до повідомлення відповідач повідомив, що він та ОСОБА_2 вже скористались своїм правом на одностороннє розірвання договору, про що повідомили листом від 21.09.201 та вчергове запропонували прибути за адресою АДРЕСА_1 . Однак після розірвання договору на вимогу позивача та третьої особи відповідач не повернув сплачені кошти в загальному розмірі 4 050 000,00 грн. В зв`язку з цим позивач просив стягнути з відповідача на його користь 4 050 000 грн., 3% річних в сумі 130 154,79 грн, інфляційні втрати в сумі 1 006 927,27 грн.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 31 липня 2023 року в задоволенні позову було відмовлено.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що на момент здійснення позивачем оплати відповідачу в розмірі 4 050 000,00 грн між сторонами існували договірні відносини, продовжувались протягом більше ніж 4-х років, стороною позивача були проігноровані пропозиції відповідача про проведення звірки щодо оплати наданих послуг та оформлення відповідних документів.

Позивачем не надано до суду будь-яких належних та достатніх доказів того, що набуття відповідачем грошових коштів в розмірі 4 050 000,00 грн. відбулось без достатньої правової підстави та/або того, що така підстава згодом відпала. Тому позивачем не доведено, що правова підстава набуття відповідачем грошових коштів за договором відпала у зв`язку з його розірванням. Отже підстав для застосування до спірних правовідносин положень ст. 1212 ЦК України немає.

Такий висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим та відповідає встановленим по справі обставинам.

Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та посилався на положення ст. 11, 177, 202, 205, 207, 525, 526, 599, 601, 604-607, 609, 626-629, 638, 1212 ЦК України.

Відповідно до частин 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення відповідає вказаним вимогам.

Згідно з п. 1 ч. 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

За положеннями ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В чч. 1-3 ст. 13 ЦК України передбачено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Згідно ч. 3 ст. 16 ЦК України, в якій врегульовано способи захисту цивільних прав, передбачено, що суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Загальні положення про правочини врегульовано в стст. 202-214 ЦК України.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

Згідно ч. 1 та 2 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

За положення ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо інше не встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди;

Згідно з ч. 1 статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актівцивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В ч. 1 статті 638 ЦК України закріплено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Всі доводи, викладені представником позивача - ОСОБА_5 та представником відповідача - ОСОБА_7 в апеляційних скаргах та в доповненнях, висновків суду першої інстанції не спростовують та не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

В апеляційній скарзі та доповненнях до неї представники позивача - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зазначають, що кошти сплачені позивачем на рахунок відповідача в розмірі 4 050 000,00 грн. були сплачені за юридичні послуги, однак, відповідачем не було виконано жодних робіт. Внаслідок цього договір від 06.02.2017 було припинено (розірвано) в односторонньому порядку з 01.03.2022.

В апеляційній скарзі представник відповідача - ОСОБА_7 просить змінити рішення в мотивувальній частині щодо правового та доказового обґрунтування посилається на те, що відсутні докази передачі готівкових коштів позивачем, а крім того, в умовах договору було передбачено оплату наданих послуг у безготівковій формі.

Разом з тим, в судовому засіданні представник відповідача пояснив, що ТОВ «Правова група «Домінанта» виконувались умови договору - надавались юридичні послуги, оплата яких здійснювалась у безготівковій формі. Однак, жодного доказу на підтвердження вказаних розрахунків з позивачем в безготівковій формі в матеріали справи надано не було. Тому посилання представника відповідача тільки на положення п. 5.6.1. Договору №06-02-17-1, в якому зазначено, що оплата за цим договором здійснюється в українських гривнях, шляхом безготівкового розрахунку, не може бути підставою для висновку про те, що кошти позивачем в якості авансового платежу не сплачувались.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач протягом періоду з дня укладення договору не звертався до позивача з вимогою оплати наданих послуг за вказаним договором. Отже оплата була здійснена за рахунок авансового платежу.

Суд першої інстанції визнав квитанцію до прибуткового касового ордера, відповідно до якого ОСОБА_1 сплатив на користь ТОВ «Правова група «Домінанта» 4 050 000,00 грн.; підстава: оплата за юридичні послуги згідно договору №06-02-17-1 від 06.02.2017, належним, допустимим та достовірним доказом.

В постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 серпня 2022 року (справа №914/2197/18) міститься правовий висновок, згідно якого про факт отримання та повернення коштів можуть свідчити також прибуткові та видаткові касові ордери в разі внесення грошей до каси підприємства (див. висновок, викладений у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12.06.2020 у справі № 169/506/17, від 12.04.2022 у справі № 191/4508/19). Тому наявність недоліків (дефектів) відображення (невідображення) касових операцій з надходження готівки до каси підприємства у бухгалтерському обліку цього підприємства, в тому числі щодо фіксування факту здійснення такої операції підприємством не може нести негативних наслідків для особи за умови фактичного внесення останньою коштів до каси цього підприємства, оскільки така особа не несе відповідальність за невиконання її контрагентом своїх зобов`язань з організації і введення бухгалтерського обліку на підприємстві, адже чинне законодавство не передбачає виникнення у неї обов`язку з контролю за дотриманням наведених вимог, в тому числі наявність у неї можливості володіти інформацією щодо виконання підприємством цих вимог.

Тож очевидно, що підтвердження факту внесення особою коштів до каси підприємства безпосередньо не залежить від того чи відображено підприємством відповідну касову операцію у бухгалтерському обліку цього підприємства, оскільки такий обов`язок покладено саме на уповноважених осіб підприємства, відповідальних за організацію ведення бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій на підприємстві.

Отже посилання апелянта на положення закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Закону України «Про застосування розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», постанови Національного банку України №210 від 06.06.2013, та відсутність даних про реєстрацію у відповідача реєстраторів розрахункових операцій не спростовує факту отримання авансового платежу від позивача в готівковій формі.

Доводи представника відповідача, про те, що надані представником позивача Висновки за результатами проведених експертиз не є належними та допустимими доказами також є безпідставними.

Представником позивача було надано до матеріалів справи виготовлені на його замовлення Висновок експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України №22-4517 судово-почеркознавчої експертизи від 23.12.2022, який складено за результатами проведеного експертного дослідження ОСОБА_8 , в якому встановлено, що досліджуваний підпис у наданому на експертизу документі - квитанції до прибуткового касового ордера б/н від б/д про прийняття від ОСОБА_1 «підстава: оплата за юридичні послуги згідно договору №06-02-17-1 від 06.02.2017р.» суми 4 050 000 (чотири мільйони п`ятдесят тисяч грн.) «Типова форма № КО-1, розміщений в графі «Головний бухгалтер» (прізвище, підпис, ініціали), виконаний ОСОБА_9 .

У Висновку експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України №22-4817 судово-технічної експертизи від 23.12.2022, який складено за результатами проведеного експертного дослідження ОСОБА_10 , встановлено, що відбитки печатки «Правова група «Домінанта» Ідентифікаційний код 37949430», які розміщені у наданих на експертизу документах: договорі про надання юридичних послуг та правової допомоги №06-02-17-1 від 06.02.2017, укладений між ТОВ «Правова група «Домінанта» та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ; квитанції прибуткового касового ордера (Типова форма №КО-1) б/н та дати на суму 4 050 000 грн., нанесено однією і тією самою печаткою «Правова група «Домінанта» Ідентифікаційний код 37949430».

Заперечуючи факт сплати позивачем готівкових коштів, представник відповідача не заявляв клопотання про призначення судом відповідних експертиз, про що також було зазначено судом першої інстанції в рішенні.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В постанові Верховного Суду від 11 червня 2020 року (справа №757/1782/18) вказується, що змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він нівелюватиме можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов`язків.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Суд не втручається у процесуальну діяльність учасників процесу (реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання покладених на них процесуальних обов`язків), крім випадків, передбачених ЦПК України.

У ч. 4 статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» покладено на суд обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із практикою ЄСПЛ за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він нівелюватиме можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

В додатковій заяві до письмового повідомлення від 21.09.2021 про розірвання Договору №06-02-17 від 06.02.2017 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вказували, що вважатимуть Договір припиненим з 01.03.2022 у разі відмови від проведення звірки взаєморозрахунків до вказаної дати. У листі за підписом директора ТОВ «Правова група «Домінанта» від 03.11.2021 адвокату Ковальчуку Р.М., який представляв інтереси позивача та ОСОБА_2 було запропоновано представнику та його клієнтам прибути 08.11.2021 до приміщення за адресою: АДРЕСА_2 . офіс 17 для з`ясування та вирішення поставлених питань.

При цьому у листі за підписом директора ТОВ «Правова група «Домінанта» від 08.11.2021 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було запропоновано прибути 12.11.2021 до приміщення за адресою: АДРЕСА_2 . офіс 17 для з`ясування та вирішення поставлених питань. Вказаною пропозицією позивач та ОСОБА_2 не скористались.

Факт отримання вказаних листів позивач не оспорює, їх світлокопії було подано представником позивача - ОСОБА_4 .

Позивач визнає, що Договір №06-02-17 від 06.02.2017 виконувався, про що вказав в листі на ім`я директора ТОВ «Правова група «Домінанта» про що було складено Акт надання послуг на суму 95 000 грн.

Посилання позивача на те, що він та ОСОБА_2 в односторонньому порядку розірвали вказаний Договір №06-02-17 від 06.02.2017, не заслуговують на увагу, оскільки таке припинення договору внаслідок розірвання не свідчить про те, що відпала підстава, на якій було сплачено кошти в повному обсязі.

Позивач свідомо ухилявся від узгодження з відповідачем обсягу наданих юридичних послуг та правової допомоги та оплати за надані послуги. Тому суд позбавлений можливості самостійно визначити розмір такої оплати.

Якщо одна із сторін договору передала у власність іншій стороні певне майно (сплатила кошти) і судом встановлено порушення еквівалентності зустрічного надання внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов`язків однієї із сторін, сторона, що передала майно (сплатила кошти), має право вимагати повернення переданого іншій стороні в тій мірі, в якій це порушує погоджену сторонами еквівалентність зустрічного надання. Тобто, якщо сторона яка вчинила виконання, проте не отримала зустрічного надання в обсязі, який відповідає переданому майну (сплаченим коштам) і згодом договір розірвано за рішенням суду, то вона може вимагати від сторони, яка порушила договір і не здійснила зустрічне надання, повернення майна (коштів) на підставі пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України. Такий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2020 року у справі № 537/4259/15-ц (провадження № 61-592св20)).

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Якщо ж зобов`язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604-607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов`язання). Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним.

Тобто коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України.

Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року № 6-88 цс 13 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182 гс 18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32 цс 19).

Таким чином, позивачем не доведено, що кошти були сплачені відповідачу без достатньої правової підстави, в зв`язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, перевірено докази, зроблені висновки відповідають обставинам справи, правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційних скаргах, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд

постановив:

апеляційні скарги представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 та представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Правова група «Домінанта» - Левченка Костянтина Михайловича залишити без задоволення, а рішення Оболонського районного суду міста Києва від 31 липня 2023 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови виготовлено 18 квітня 2024 року.

Головуючий

Судді