Постанова

від 18.04.2024 по справі 480/2884/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2024 р. Справа № 480/2884/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Курило Л.В.,

Суддів: Мельнікової Л.В. , Бегунца А.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13.11.2023, головуючий суддя І інстанції: І.Г. Шевченко, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, по справі № 480/2884/23

за позовом ОСОБА_1

до Тростянецької міської ради третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Зоря"

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Тростянецької міської ради (далі також - відповідач, Тростянецька міська рада), в якій просила суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення 16 сесії 8 скликання Тростянецької міської ради від 20.01.2023 року №23 «Про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) з визначенням земельного паю гр. ОСОБА_1 код КВЦПЗ 01.01 - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель резервного фонду на території Печинської сільської ради Тростянецького району Сумської області;

- зобов`язати Тростянецьку міську раду повторно розглянути на найближчій сесії та затвердити (погодити) Проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) з визначенням земельного паю гр. ОСОБА_1 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель резервного фонду на території Печинської сільської ради Тростянецького району Сумської області, виготовлений Державним підприємством «Сумський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою».

В обґрунтування позовних вимог вказує, що Сумський окружний адміністративний суд рішенням від 31.05.2021 у справі №480/2427/20 визнав протиправним та скасував рішення Печинської сільської ради від 23.01.2020 та зобов`язав Тростянецьку міську раду, як правонаступника Печинської сільської ради Тростянецького району Сумської області, розглянути питання про погодження проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) з визначенням земельного паю громадянці ОСОБА_1 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель резервного фонду на території Печинської сільської ради Тростянецького району Сумської області та прийняти відповідне рішення на найближчий сесії. Відповідачем розглянуто вказане питання та рішенням від 20.01.2023 року №23 відмовлено позивачці у затвердженні проекту землеустрою з огляду на те, що коли йдеться про формування земельної ділянки з частини вже сформованого земельного масиву, що має кадастровий номер, її відведення відбувається на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.

На думку позивачки, спірне рішення є необґрунтованим, оскільки не містить посилання на конкретну земельну ділянку. Вказує, що ні Тростянецька районна державна адміністрація, ні проектна організація - Державне підприємство «Сумський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», яке мало відповідну ліцензію, при виготовленні проекту землеустрою, жодних застережень стосовно невідповідності діючому законодавству отриманого позивачко дозволу від Тростянецької РДА та підготовленому ним проекту не висловлювало. Печинська сільська рада, відмовляючи у затвердженні (погодженні) проекту землеустрою, жодним чином не посилалася на невідповідність цього проекту вимогам Закону України «Про землеустрій» та Земельного кодексу України у питанні типу такого Проекту. Тростянецька міська рада, як правонаступник Печинської сільської ради, під час розгляду справи №480/2427/20 також жодних заперечень не заявляла. У зв`язку з вищевикладеним, на думку позивачки, рішення 16 сесії 8 скликання Тростянецької міської ради від 20.01.2023 року №23 є протиправним та підлягає скасуванню у судовому порядку.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного від 10.04.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Також судом залучено до участі у розгляді справи як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Зоря" (далі - третя особа, ТОВ "Агрофірма "Зоря").

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 13.11.2023 року відмовлено у задоволенні позовної заяви.

Позивачка не погодилася з рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначила, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставин, що мають значення для справи та неправильно застосовані норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Вказує, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про їх необґрунтованість. Зазначила, що оскаржуваним рішенням Тростянецької міської ради відмовлено саме у затвердженні Проекту землеустрою, проте, ані судовим рішенням від 31.05.2023 р., ані представником позивача у заяві не ставилося перед Тростянецькою міською радою питання про затвердження Проекту землеустрою. При цьому, оскільки у рішенні суду від 31.05.2023 р. було зазначено про обов`язок відповідача повторно розглянути саме заяву позивачки від 06.12.2019 року (подану ще до Печинської сільської ради) стосовно погодження Проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) з визначенням земельного паю громадянці ОСОБА_1 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель резервного фонду на території Печинської сільської ради Тростянецького району Сумської області та прийняти відповідне рішення на найближчий сесії, тому відповідачем протиправно проігноровано як вказівку суду, так і право позивачки отримати відповідне рішення саме про погодження проекту землеустрою.

Також вказує, що оскаржуване рішення відповідача не містить жодної інформації стосовно того, яка саме земельна ділянка була сформована на момент звернення до Тростянецької РДА з проханням надати дозвіл на виготовлення Проекту землеустрою, а також не містить фактичної інформації, крім загального цитування норм права. Вважає, що суд першої інстанції цей факт не спростував, зміст рішення органу місцевого самоврядування у своєму рішенні не навів, і безпідставно зробив висновок, що не зазначення цих обставин у самому рішенні не є необхідним. На думку позивачки, рішення органу місцевого самоврядування при розгляді конкретного питання повинно бути обґрунтованим з посиланням на конкретні обставини, які були встановлені цим органом при розгляді питання і які слугували підставою для відмови у задоволенні вимог позивачки.

Додатково позивачка посилалась на відсутність відзиву відповідача на позов, що на її думку, є підставою для задоволення позовних вимог, а також порушення судом першої інстанції процесуальних норм внаслідок розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Відповідач надав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що 26.07.2012 між ТОВ "Агрофірма "Зоря" та Тростянецькою районною державною адміністрацією було укладено договір оренди земельної ділянки площею 60,20 га (6 земельних ділянок) в адміністративних межах Печинської сільської ради, серед яких спірна земельна ділянка 5925086700:00:001:1340 площею - 10,4499 га. Строк дії договору - 20 років з дати державної реєстрації. Вказаний договір зареєстрований 19.12.2012 (а.с.121-123).

У подальшому, 26.05.2021 до вказаного договору оренди землі від 26.07.2012 між ТОВ "Агрофірма "Зоря" та Тростянецькою міською радою було укладено додаткову угоду (а.с.124-125), відповідно до якої, серед іншого:

Пункт 2 Договору викладено в наступній редакції: «В оренду передаються земельні ділянки загальною площею 60,2028 га»;

Пункт 8 Договору викладено в наступній редакції: «Договір укладено на 27 років. Договір обраховується з дня його укладення, та вважається дійсним з моменту державної реєстрації речового права»;

Пункт 5 Договору викладено в наступній редакції: «Нормативно грошова оцінка, станом на 01.01.2021, земельної ділянки кадастровий номер 5925086700:00:001:1335 становить 347609,23 грн, земельної ділянки кадастровий номер 5925086700:00:001:1336 становить 267643,80 грн, земельної ділянки кадастровий номер 5925086700:00:001:1337 становить 144676,48 грн, земельної ділянки кадастровий номер 5925086700:00:001:1338 становить 172448,20 грн, земельної ділянки кадастровий номер 5925086700:00:001:1339 становить 268484,15 грн, земельної ділянки кадастровий номер 5925086700:00:001:1340 становить 241111,91 грн»

Таким чином, згідно вказаного договору та додаткової угоди, в оренді ТОВ "Агрофірма "Зоря" перебувають земельні ділянки строком до 26.07.2039.

Рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 07.11.2017 у справі №588/837/17 визнано за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай) розміром 4,16 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі із запасу (резервного фонду) земель сільськогосподарського призначення Печинської сільської ради Тростянецького району Сумської області в порядку спадкування за законом після смерті матері - ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.35-36).

На підставі вказаного рішення суду та рішення Тростянецької районної державної адміністрації Сумської області №691-ОД від 13.12.2017 (а.с.34) Тростянецькою районною державною адміністрацією Сумської області на ім`я власника ОСОБА_2 20.12.2017 було видано сертифікат серія НОМЕР_1 від 20.12.2017 на земельну частку (пай) у землі САПТЗТ «Зоря» Тростянецького району Сумської області. 22.12.2017 до сертифікату було внесено зміни у зв`язку з передачею права на земельну частку (пай) на ім`я позивача - ОСОБА_1 , з зазначенням розміру земельної частки (паю) - 3,81 в умовних кадастрових гектарах (а.с.34).

Розпорядженням голови Тростянецької районної державної адміністрації від 12.01.2018 №12-ОД за заявою ОСОБА_1 від 22.12.2017 (а.с.33) останній надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо земельних часток (паїв) на території Печинської сільської ради Сумської області із земель резервного фонду, відповідно до поданого сертифікату серії СМ №0285174, отриманого на підставі розпорядження голови Тростянецької районної державної адміністрації від 13.12.2017 №691-ОД, на земельну частку (пай) в розмірі 3,81 умовних кадастрових гектар, із врахуванням вартості земельної частки (паю), що становить 57777,41га, яка була в користуванні сільськогосподарського акціонерно-пайового товариства закритого типу "Зоря" (п.1); запропоновано ОСОБА_1 укласти договір із землевпорядною проектною організацією на виготовлення проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) та після виготовлення подати його на погодження в установленому законодавством порядку (п.2) (а.с.37).

На підставі договору від 05.03.2019 №106, укладеного між представником ОСОБА_1 - ОСОБА_3 та Державним підприємством "Сумський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" як землевпорядною проектною організацією на виготовлення проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) було виготовлено проект землеустрою щодо організації території земельних часток паїв на території Печинської сільської ради Сумської області (а.с.67-71, 27-63,73).

Позивачкою до матеріалів справи додані копії заяв від 05.08.2019 та від 21.02.2020 (а.с.79,86) представника позивачки ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 ) на ім`я керівника ТОВ "АФ "Зоря" про надання згоди на виготовлення проекту землеустрою та вилучення земельної ділянки з наступною передачею її у власність ОСОБА_1 . Позивачка зазначає, що відповіді на ці заяви надано не було. У свою чергу третя особа у наданих до суду першої інстанції письмових поясненнях стверджує, що ТОВ АФ "Зоря" до отримання ухвали про відкриття провадження у цій справі взагалі не було відомо про існування будь-яких спорів щодо спірної земельної ділянки (а.с.120).

26.11.2019 ОСОБА_3 звернулася до Тростянецької РДА, як до органу, що давав дозвіл на виготовлення цього проекту, з заявою про затвердження (погодження) проекту землеустрою (а.с.80).

Однак, листом від 04.12.2019 №02-19/3933 Тростянецька РДА повідомила, що з 01.01.2019 повноваження щодо розпорядження спірним земельними ділянками передано до органів місцевого самоврядування на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель с/г призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні» від 10 липня 2018 року №2498-УІІ. ОСОБА_1 рекомендовано звернутися з заявою та пакетом документів для вирішення цього питання до Печинської сільської ради (а.с.81).

06.12.2019 ОСОБА_3 звернулася до відповідача - Печинської сільської ради Тростянецького району Сумської області із заявою, в якій просила погодити (затвердити) Проект землеустрою, щодо організації території земельних часток (паїв) з визначенням земельного паю ОСОБА_1 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель резервного фонду на території Печинської сільської ради Тростянецького району Сумської області (а.с.82).

Рішенням п`ятдесят третьої сесії Печинської сільської ради VII скликання від 23.01.2020 «Про розгляд звернення ОСОБА_1 щодо затвердження (погодження) проекту землеустрою» ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні проекту землеустрою у зв`язку з перебуванням вказаної земельної ділянки в оренді ТОВ АФ «Зоря»; не підписання Акту приймання-передавання межових знаків на зберігання з боку представників ПП «Печинське»; перебування вказаної земельної ділянки у розпорядженні Держгеокадастру (а.с.85).

Про прийняття такого рішення листом від 27.01.2020 №41 сільський голова Печинської сільської ради ОСОБА_4 повідомила заявницю про те, що у затверджені проекту землеустрою відмовлено, оскільки вказана земельна ділянка знаходиться в оренді відповідно до договору, укладеного між ТОВ Агрофірма « Зоря» та ГУ Держгеокадастру у Сумській області до 2032 року (а.с.74,83).

Позивачка оскаржила вказане рішення до суду.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 31.05.2021 у справі №480/2427/20 частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Печинської сільської ради Тростянецького району Сумської області, Тростянецької міської ради, третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії (а.с.16-21), зокрема:

- визнано протиправним та скасовано рішення п`ятдесят третьої сесії VII скликання Печинської сільської ради Тростянецького району Сумської області від 23.01.2020 "Про розгляд звернення ОСОБА_1 щодо затвердження (погодження) проекту землеустрою", яким відмовлено у затвердженні Проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) з визначенням земельного паю ОСОБА_1 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель резервного фонду на території Печинської сільської ради Тростянецького району Сумської області;

- зобов`язано Тростянецьку міську раду, як правонаступника Печинської сільської ради Тростянецького району Сумської області розглянути питання погодження Проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) з визначенням земельного паю громадянці ОСОБА_1 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель резервного фонду на території Печинської сільської ради Тростянецького району Сумської області та прийняти відповідне рішення на найближчий сесії.

У задоволенні інших вимог відмовлено.

02.02.2022 позивачка через свого представника звернулась з заявою до Тростянецької сільської ради (вхід. №ЦНАП - 132 від 02.02.2022 (а.с.158), в якій просила виконати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 31.05.2021 у справі №480/2427/20.

На виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 31.05.2021 у справі №480/2427/20, розглянувши заяву представника ОСОБА_1 про погодження проекту землеустрою від 02.02.2022, рішенням 16 сесії VIII скликання Тростянецької міської ради від 20.01.2023 №23 відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) з визначенням земельного паю гр. ОСОБА_1 код КВЦПЗ 01.01 - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель резервного фонду на території Печинської сільської ради Тростянецького району Сумської області (а.с.15,157).

В якості підстави для відмови відповідач вказав, що відповідно до статті 79-1 Земельного кодексу України, статті 1 Закону України "Про землеустрій" підставою для формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, є технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) та технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок є різними за своєю суттю документами із землеустрою, не є тотожними за процедурою виконання цієї документації. Коли йдеться про формування земельної ділянки з частини вже сформованого земельного масиву, що має кадастровий номер, її відведення відбувається на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.

Позивачка, не погоджуючись з рішенням 16 сесії VIII скликання Тростянецької міської ради від 20.01.2023 №23, звернулася до суду з цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки, як на дату звернення позивача із заявою про затвердження проекту землеустрою, так і на дату розгляду справи, спірна земельна ділянка перебувала і перебуває у користуванні ТОВ "Агрофірма "Зоря", право користування ТОВ "Агрофірма "Зоря" не припинено та договір оренди і додаткову угоду до нього не розірвано, тому вказана спірна земельна ділянка не є вільною. У зв`язку з чим, за наявності у ТОВ "Агрофірма "Зоря" права оренди на спірну земельну ділянку у відповідача не було правових підстав для прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою, розробленого саме на сформовану земельну ділянку, яка не є вільною, а тому рішення 16 сесії 8 скликання Тростянецької міської ради від 20.01.2023 року №23 прийняте на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Згідно зі ст.25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 №280/97-ВР сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до пункту 34 частини 1 статті 26 вказаного закону виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської Ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень (ч.1 ст.59 Закон України Про місцеве самоврядування в Україні).

Відповідно до ст.12 Земельного кодексу України від 25.10.2001 №2768-ІІІ (тут і далі - в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Вказані норми кореспондуються із частиною 1 статті 122 Земельного кодексу України, відповідно до якої сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Питання виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності регулюється Законом України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 5 червня 2003 року № 899-IV (далі Закон № 899-IV), згідно зі ст.1 якого право на земельну частку (пай) мають серед іншого громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом.

Відповідно до ч.1 ст.3, ст.5 Закону № 899-IV, підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради. Сільські, селищні, міські ради в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), серед іншого, розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок; приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості); уточняють списки осіб, які мають право на земельну частку (пай); уточняють місце розташування, межі і площі сільськогосподарських угідь, які підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв); розглядають та погоджують проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); організовують проведення розподілу земельних ділянок між особами, які мають право на виділення їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та земель, що залишилися у колективній власності, в порядку, визначеному цим Законом.

Тож, однією з підстав набуття громадянами права власності на земельну ділянку є виділення в натурі (на місцевості) належної земельної частки (паю). Дане право гарантоване Конституцією та законами України. Право на отримання земельної частки (паю) мають працівники та пенсіонери державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, інших установ та організацій та їх спадкоємці.

Враховуючи особливу правову природу права певної категорії громадян на пай, як у питанні надання дозволу на розробку проекту землеустрою для виділення в натурі земельної частки (паю) так і у затвердженні цього проекту, необхідно застосовувати положення Закону № 899-IV у комплексі із положеннями Земельного кодексу України.

Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 18 травня 2023 року у справі № 540/1114/20.

При цьому, згідно з п. 8 Перехідних положень Земельного кодексу України члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств та працівники державних і комунальних закладів освіти, культури та охорони здоров`я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонери з їх числа, які на час набрання чинності цим Кодексом (01.01.2002) не приватизували земельні ділянки шляхом оформлення права на земельну частку (пай), мають право на їх приватизацію в порядку, встановленому статтями 25 та 118 цього Кодексу.

Як встановлено під час розгляду справи та підтверджується наявними доказами, за позивачем було визнано право на земельну частку (пай) та надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо земельних часток (паїв) на території Печинської сільської ради Сумської області вже після 2002 року та саме ізземель резервного фонду.

Тобто, приймаючи до уваги п. 8 Перехідних положень Земельного кодексу України, порядок приватизації земельної ділянки в розмірі земельної частки (паю), має здійснюватися у порядку, встановленому, зокрема, статтями 25 та 118 цього Кодексу.

Так, відповідно до частин 1 та 2 статті 25 Земельного кодексу України, при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров`я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю). Рішення про приватизацію земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій приймають органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень за клопотанням працівників цих підприємств, установ та організацій.

Згідно з частиною 5 вказаної статті, особи, зазначені у частині 1 цієї статті, мають гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості).

Частинами 10 та 11 статті 25 Земельного кодексу України визначено, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у процесі приватизації створюють резервний фонд земель за погодженням його місця розташування з особами, зазначеними в частині першій цієї статті у розмірі до 15 відсотків площі усіх сільськогосподарських угідь, які були у постійному користуванні відповідних підприємств, установ та організацій. Резервний фонд земель перебуває у державній або комунальній власності і призначається для подальшого перерозподілу та використання за цільовим призначенням.

За приписами частин 3 - 5 статті 118 Земельного кодексу України (у редакції чинній на час розроблення проекту землеустрою), громадяни - працівники державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонери з їх числа, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні цих підприємств, установ та організацій, звертаються з клопотанням про приватизацію цих земель до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель.

Передача земельних ділянок у власність громадянам - працівникам державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа провадиться після затвердження проекту приватизації земель у порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до частин 8, 9 статті 118 Земельного кодексу України (чинній на час виникнення спірних правовідносин) проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

У свою чергу відповідно до п.4 ч.3 ст.186 Земельного кодексу України проекти землеустрою погоджуються та затверджуються в такому порядку: проекти землеустрою щодо приватизації земель державних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій погоджуються рішенням загальних зборів працівників таких підприємств, установ та організацій (іншими суб`єктами, визначеними законодавством) і затверджуються органами виконавчої влади, що здійснюють розпорядження земельними ділянками державної власності відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Проекти землеустрою щодо приватизації земель комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій погоджуються рішенням загальних зборів працівників таких підприємств, установ та організацій (іншими суб`єктами, визначеними законодавством) і затверджуються відповідними сільськими, селищними, міськими радами.

Згідно із п.8 ст. 186 Земельного кодексу України підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

Так, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється серед іншого: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Згідно із ч.ч. 5, 6, 7 ст.79-1 Земельного кодексу України формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок (ч.5). Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок (ч.6). Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування (ч.7).

За приписами частин 9, 10 статті 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Статтею 1 Закону України «Про землеустрій» від 22 травня 2003 року № 858-IV (далі Закон України «Про землеустрій») встановлено, що проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом; технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування.

Згідно із ст. 25 Закону України Про землеустрій видами документації із землеустрою є, зокрема: г) проекти землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; ґ) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок; ж) проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); і) технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); й) технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

У свою чергу згідно із ст. 7 Закону № 899-IV проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) розробляється суб`єктами господарювання, які мають у своєму складі сертифікованих інженерів-землевпорядників, погоджується відповідною сільською, селищною, міською радою і затверджується на зборах більшістю власників земельних часток (паїв) у межах земель, що перебувають у користуванні одного сільськогосподарського підприємства, та оформляється відповідним протоколом.

Схожі норми передбачені в ч.1 ст. 49-1 Закону України «Про землеустрій», відповідно до якої проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) розробляються з метою формування земельних ділянок сільськогосподарських угідь, що підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв), а також земельних ділянок, що передаються з колективної у комунальну власність. Такий проект серед іншого включає список осіб, які мають право на отримання у власність земельної частки (паю).

Виходячи з вказаних норм, надання дозволу на розробку проекту землеустрою, у тому числі проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об`єкта. При цьому, проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) є особливим видом проектом землеустрою, який може розроблятися з метою формування: 1) земельних ділянок сільськогосподарських угідь, що підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв), 2) земельних ділянок, що передаються з колективної у комунальну власність.

Натомість, коли йдеться про формування земельної ділянки з частини вже сформованого земельного масиву, що має кадастровий номер, її відведення відбувається на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.

Вказані висновки суду узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23.10.2020 року у справі № 802/1535/17-а, від 07.04.2021 у справі №0640/4182/18, від 08 листопада 2023 року у справі №580/2043/20.

Як встановлено під час розгляду справи, позивачкою на підставі дозволу на виготовлення проекту землеустрою (а.с.37) було розроблено проект щодо організації території земельних часток (паїв) в межах сформованої земельної ділянки з кадастровим номером 5925086700:00:001:1340, яка з 26.07.2012 перебуває у користуванні ТОВ "Агрофірма "Зоря" до 26.07.2039 відповідно до договору оренди землі від 26.07.2012 та додаткової угоди від 26.05.2021 до договору оренди землі (а.с.90-91, 121-125), право на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права на підставі вказаних договорів, що підтверджується копіями таких договорів та копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №259222663 (а.с.126).

Вказаний проект щодо організації території земельних часток (паїв) був розроблений на підставі розпорядження голови Тростянецької районної державної адміністрації від 12.01.2018 №12-ОД, яким позивачці надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо земельних часток (паїв) на території Печинської сільської ради Сумської області із земель резервного фонду, згідно з поданим сертифікатом серії СМ №0285174, на земельну частку (пай) в розмірі 3,81 умовних кадастрових гектар (а.с.37).

Разом з тим, рішенням Тростянецького районного суду від 07.11.2017 у справі №588/837/17 за позивачкою було визнано право на земельну частку (пай) та надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо земельних часток (паїв) на території Печинської сільської ради Сумської області із земель саме резервного фонду та вже після набрання чинності Земельним кодексом України, а відтак, з урахуванням пункту 8 Перехідних положень Земельного кодексу України, приватизація земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) має здійснюватися у порядку, встановленому статтями 25 та 118 цього Кодексу.

Тобто, в даному випадку має враховуватися як положення ст.79-1 Земельного кодексу України так і норми, згідно з якими земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом, що узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у постановах від 16 лютого 2023 року у справі №480/1610/21, від 07 березня 2023 року у справі №480/1612/21.

Так, частиною п`ятою статті 116 Земельного кодексу України визначено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Таким чином, безоплатна приватизація земельних ділянок, що вже перебувають у законному користуванні інших осіб, допускається виключно після припинення користування такими особами земельними ділянками.

У постановах від 01.06.2022 у справі №480/1615/21, від 16.02.2023 у справі №480/1610/21, від 07.03.2023 у справі №480/1612/21, від 10 травня 2023 року у справі № 340/3100/19 Верховний Суд дійшов висновку, що положеннями земельного законодавства, зокрема частиною 5 статті 116 Земельного кодексу України, передбачена можливість передачі у власність чи користування земельних ділянок, що не обтяжені іншими речовими правами на неї, тобто є вільними.

Підстави припинення права користування земельною ділянкою визначені у статті 141 Земельного кодексу України, відповідно до пункту а частини першої якої підставою припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

Статтею 142 Земельного кодексу України передбачено, що припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

У свою чергу, відповідно до ч. 2 ст. 31 Закону України від 06.10.1998 №161-ХІV Про оренду землі договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Отже, припинення права користування орендованою земельною ділянкою не настає автоматично в силу добровільної відмови від права користування нею. Добровільна відмова є лише підставою для розірвання договору оренди та прийняття власником рішення про припинення права користування земельною ділянкою.

Зміна статусу земельної ділянки чи її власника (зокрема, виділення земельної ділянки в натурі та набуття права власності на неї) також не має наслідком автоматичного припинення договору та не може бути підставою для розірвання договору відповідно до статей 651, 652 ЦК України, про що зроблено висновок Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 233/3676/19.

У постановах від 04.05.2020 у справі №816/1331/17, від 01.10.2020 у справі №120/4116/19-а, від 15.06.2021 у справі №823/106/18 Верховний Суд також наголошує, що на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення певної земельної ділянки, достатнім є долучення до клопотання заявника письмової згоди землевласника (землекористувача), засвідченої нотаріально. Проте, на стадії затвердження проекту землеустрою та передачі її у власність чи користування, бажана до відведення земельна ділянка має бути вільною.

Крім того, у постанові від 01.09.2020 у справі №233/3676/19 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зміна правового статусу частини земної поверхні, що використовується орендарем на підставі відповідного договору оренди паю, шляхом її визначення на місцевості як земельної ділянки, не свідчить про знищення предмета оренди як можливої підстави для вимоги про розірвання договору оренди (пункт 62).

Застосовуючи цей підхід, Верховний Суд у справі №823/106/18 (постанова від 15 червня 2021 року) дійшов висновку, що навіть поділ земельної ділянки (її частини) не змінює правового статусу новоутворених ділянок як таких, що є частиною об`єкта оренди. Відтак, розпорядження цими земельними ділянками можливе лише після припинення договору оренди.

У цій справі в матеріалах відсутні докази припинення права оренди ТОВ "Агрофірма "Зоря" земельної ділянки з кадастровим номером 5925086700:00:001:1340 відповідно до договору оренди землі від 26.07.2012 та додаткової угоди від 26.05.2021, в межах якої розташована земельна ділянка, яка проектувалась позивачем (а.с.38). Крім того, ТОВ "Агрофірма "Зоря" заперечує проти вилучення спірної земельної ділянки.

Враховуючи наведене, оскільки як на дату звернення позивачки із заявою про затвердження проекту землеустрою, так і на дату розгляду справи, спірна земельна ділянка перебувала і перебуває у користуванні ТОВ "Агрофірма "Зоря", право користування ТОВ "Агрофірма "Зоря" не припинено та договір оренди і додаткову угоду до нього не розірвано, тому вказана спірна земельна ділянка не є вільною, а відтак, у відповідача не було правових підстав для прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою, розробленого саме на сформовану земельну ділянку.

Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання позивачки на відсутність у тексті оскаржуваного рішення посилання на будь-яку земельну ділянку, оскільки із його змісту вбачається, що відповідачем була розглянута заява представника ОСОБА_1 про погодження проекту землеустрою на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 31.05.2021 у справі №480/2427/20 (а.с.158, 16-22).

Доказів звернення позивачки із заявами про погодження проекту землеустрою щодо іншої земельної ділянки, відмінної від спірної, матеріали справи не містять.

У зв`язку з чим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржуване рішення не викликає множинного трактування питання, що було предметом розгляду та сумніву відносно якої саме земельної ділянки було прийняте оскаржуване рішення.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянтки про те, що ані Тростянецька районна державна адміністрація, ані проектна організація - Державне підприємство Сумський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою, застережень стосовно невідповідності діючому законодавству отриманого позивачкою дозволу від Тростянецької РДА та підготовленому нею проекту не висловлювали, Печинська сільська рада, відмовляючи у затвердженні (погодженні) проекту землеустрою, жодним чином не посилалася на невідповідність цього проекту вимогам Закону України Про землеустрій та Земельного кодексу України саме у питанні типу такого Проекту, а Тростянецька міська рада, як правонаступник Печинської сільської ради, під час розгляду справи №480/2427/20 жодних заперечень не заявляла і судом не надавалась будь-яка оцінка розробленому проекту, як і не було зобов`язано відповідача прийняти конкретне рішення.

При цьому, колегія суддів зазначає, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об`єкта. Під час розробки проекту, серед іншого, визначаються (узгоджуються) її межі та з`ясовується наявність правових та фактичних перешкод для надання її у власність, зокрема спірність прав щодо ділянки. Ці обставини повинні враховуватися органом, що розпоряджається землями, під час затвердження проекту та надання земельної ділянки у власність, а не на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою. Надання дозволу на розробку проекту відведення не свідчить, що проект відповідачем буде затверджено. Якщо буде виявлено обставини, що за законом є підставами для відмови у затвердженні проекту, відповідач може відмовити. Таку правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду від 28.02.2020 у справі №461/1257/17.

З приводу посилання скаржника на порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, колегія суддів зазначає наступне.

Так, пунктом 20 частини 1 статті 4 КАС України, визначено, що адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - це адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 12 КАС України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Статтею 257 КАС Українивстановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує, у тому числі значення справи для сторін, категорію та складність справи, кількість сторін та інших учасників справи та чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес.

Колегія суддів зазначає, що згідно з ч. 6ст. 262 КАС України, суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, 1) у випадках, визначенихстаттею 263 цього Кодексу; 2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Враховуючи характер спірних відносин, склад учасників, предмет доказування та той факт, що розгляд справи не становить значний суспільний інтерес, суд першої інстанції дійшов до висновку, що ця справа відноситься до справ незначної складності.

Слід зазначити, що практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція), свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 8 грудня 1983 року у справіv. Germany, заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 рокуAssalino contre le Portugal, заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників.

З огляду на те, що справа відноситься до категорії незначної складності, не підпадає під перелік справ, які розглядаються виключно за правилами загального позовного провадження, характер спірних відносин, суд першої інстанції правомірно розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження.

Також, відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України, неподаннясуб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

З урахуванням положень зазначеної правової норми, оскільки кваліфікувати неподання відзиву на позов відповідачем, як визнання позову, є правом суду, враховуючи наявність заперечень проти задоволення позовних вимог третьої особи, яка надавала письмові пояснення під час розгляду справи у суді першої інстанції, колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо необхідності застосування судом першої інстанції положеньп. 4ст. 159 КАС України.

Враховуючи встановлені обставини справи та наведені вище норми права, якими врегульовані спірні правовідносини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи те, що оскаржуване рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не виявила підстав для його скасування.

Відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13.11.2023 по справі № 480/2884/23 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Л.В. Курило Судді Л.В. Мельнікова А.О. Бегунц