Ухвала

від 18.04.2024 по справі 620/5719/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/5719/22

УХВАЛА

18 квітня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі судді-доповідача Шведа Е.Ю., суддів Голяшкіна О.В., Заїки М.М., перевіривши матеріали апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 31.10.2023 заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю задоволено повністю та зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України у 15-денний строк з дня отримання цієї ухвали подати до Чернігівського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27.10.2022 у справі № 620/5719/22.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.02.2024 вперше подану Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України у листопаді 2023 року апеляційну скаргу повернуто Апелянту у зв`язку із ненаданням документу про сплату судового збору в установленому законом розмірі.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - Відповідач-1, в/ч НОМЕР_1 ) вдруге подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу та ухвалити нове рішення, яким заяву ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Великородною М.О., про встановлення судового контролю повернути заявнику або на підставі ч. 6 ст. 383 КАС України залишити зазначену заяву без задоволення.

Перевіривши апеляційну скаргу, Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 03.04.2024 залишив її без руху, оскільки вона не відповідала вимогам ст. 295 КАС України. При цьому невідповідність наведеним положенням КАС України виявилася в тому, що Апелянтом пропущено встановлений ч. 1 ст. 295 КАС України процесуальний строк оскарження ухвали суду першої інстанції, а заява про його поновлення визнана необґрунтованою.

Як вбачається за матеріалів справи, копію ухвали про залишення апеляційної скарги без руху в/ч НОМЕР_1 отримано в електронному кабінеті 03.04.2024 о 20:35, тобто у розумінні ч. 6 ст. 251 КАС України 04.04.2024.

На виконання вимог цієї ухвали Апелянтом 15.04.2024 до суду подано заяву, в якій останній просив поновити пропущений процесуальний строк на подачу апеляційної скарги на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 31.10.2023 у справі №620/5719/22. В обґрунтування причин поважності пропуску строку на апеляційне оскарження зазначив, що ним було своєчасно усунуто недоліки вперше поданої апеляційної скарги, однак внаслідок судової помилки апеляційна скарга була повернута. Вказав, що повернення вперше поданої апеляційної скарги не позбавляє права на повторно її подання. Підкреслив, що необґрунтована відмова у відкритті апеляційного провадження суперечить завданню адміністративного судочинства, що підтверджується численною практикою Верховного Суду. Зауважив, що невідкладно після забезпечення сплати судового збору вдруге звернувся з цією апеляційною скаргою.

Надаючи оцінку викладеним у заяві доводам, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Як було встановлено в ухвалі від 03.04.2024 про залишення апеляційної скарги без руху, ухвалу суду першої інстанції прийнято 31.10.2023, а копію його повного тексту отримано Відповідачем-1 03.11.2023 о 03:13 в електронному кабінеті. Отже, останнім днем подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції з урахуванням приписів п. 2 ч. 2 ст. 295 КАС України було 20.11.2023 з урахуванням вихідних днів. Проте апеляційну скаргу направлено до суду апеляційної інстанції 28.03.2024, тобто поза межами встановленого приписами КАС України процесуального строку.

При цьому судом враховується, що вперше подану в/ч НОМЕР_1 апеляційну скаргу було залишено без руху ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.01.2024 у зв`язку з несплатою судового збору. Указаним судовим рішенням було надано десятиденний строк для усунення недоліків. У зв`язку з неподанням документу про сплату судового збору у повному обсязі в установлений строк суд ухвалою від 16.02.2024 повернув в/ч НОМЕР_1 вперше подану останньою апеляційну скаргу, відмовивши у задоволенні вдруге клопотання про відстрочення сплати судового збору. Тобто, Відповідач-1 мав достатній визначений законодавцем строк для забезпечення усунення недоліків вперше поданої апеляційної скарги.

Верховний Суд, зокрема, у постанові від 08.02.2023 у справі № 717/314/22, зазначив, що, оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду, слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

У свою чергу, у постанові від 21.11.2019 у справі №804/3200/18 Верховний Суд підкреслив, що довготривала процедура сплати судового збору, не може бути визнана поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження та, як наслідок, не є підставою для порушення принципу правової визначеності щодо остаточного рішення.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом й у постанові від 10.09.2020 у справі № 815/6482/15.

Відсутність у суб`єкта владних повноважень коштів для своєчасної сплати судового збору є суто суб`єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв`язку з такою причиною є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов`язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними. Суб`єкт владних повноважень, який діє від імені держави, не може та не повинен намагатись отримати вигоду від фінансових складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов`язків, в тому числі і щодо сплати судового збору.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.01.2021 у справі № 500/2544/19.

Крім іншого, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.04.2021 у справі № 640/3393/19 підкреслила, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, невжиття суб`єктом владних повноважень заходів щодо виділення коштів для сплати судового збору чи перерозподілу наявних кошторисних призначень не може вважатися поважною причиною пропуску процесуального строку для звернення до суду.

Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

У ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору податковим органом чи тимчасова відсутність таких коштів.

Відсутність бюджетного фінансування не надає суб`єкту владних повноважень право в будь-який час після сплину строку апеляційного оскарження реалізовувати право на апеляційне оскарження судового рішення.

У зв`язку з цим посилання Апелянта на тривалу процедуру сплати судового збору як поважну причину поновлення строку на апеляційне оскарження є необґрунтованим.

Суд звертає увагу на те, що вдруге апеляційну скаргу було подано 28.03.2024, тобто майже через п`ять місяців з моменту постановлення оскаржуваної ухвали та через сорок днів з моменту прийняття ухвали від 16.02.2024 про повернення вперше поданої апеляційної скарги, яку в/ч НОМЕР_1 отримала в електронному кабінеті 19.02.2024 о 22:39, тобто 20.02.2024. При цьому твердження Відповідача-1 про те, що відразу після повернення вперше поданої апеляційної скарги ним було ініційовано повторну сплату судового збору, колегія суддів оцінює критично, оскільки жодних доказів на підтвердження відповідних обставин надано не було.

До того ж в/ч НОМЕР_1 не надано пояснень неможливості невідкладного подання апеляційної скарги вдруге після отримання ухвали про повернення вперше поданої навіть без документу про сплату судового збору.

Твердження Відповідача-1 про допущення судом апеляційної інстанції помилки при постановленні ухвали від 16.02.2024 про повернення вперше поданої апеляційної скарги колегією суддів відхиляються, оскільки повноваженнями надавати оцінку ухвалі суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги вправі Верховний Суд у порядку касаційного перегляду, а не той же адміністративний суд апеляційної інстанції.

Посилання Апелянта на постанови Верховного Суду від 10.02.2022 у справі №560/11791/21, від 25.05.2022 у справі №380/8038/21, від 12.09.2022 у справі №120/16601/21-а та від 18.01.2023 у справі №160/6211/21 в якості підстави для поновлення процесуального строку судом апеляційної інстанції відхиляються, оскільки обставини цих справ є відмінними від справи №620/5719/22. Так, у справі №560/11791/21 оскаржувалася ухвала про повернення апеляційної скарги, у справі №380/8038/21 спірним було питання належного вручення скаржнику ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, у справі №120/16601/21-а неможливість невідкладного подання повторної апеляційної скарги була зумовлена тимчасовою непрацездатністю скаржника - фізичної особи, у справі №160/6211/21 ухвалу суду про відмову відкритті апеляційного провадження було залишено без змін.

Крім того, у постанові від 29.12.2023 у справі №520/2301/22, на яку також посилається Апелянт, Верховний Суд, скасовуючи ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження, встановив, що вдруге апеляційну скаргу було подано невідкладно - через 13 днів з моменту отримання ухвали про повернення вперше поданої. Натомість у межах справи №620/5719/22, як було встановлено вище, вдруге апеляційну скаргу було подано більш ніж через місяць з моменту повернення поданої апеляційної скарги вперше.

Обмеження строку на апеляційне оскарження не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011). Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути піддане обмеженням, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав, або фінансовим обмеженням (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії», справа «Креуз проти Польщі»).

Таким чином, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій і стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Твердження в/ч НОМЕР_1 про гарантоване чинним законодавством право останнього на апеляційне оскарження судового рішення суд вважає помилковим у контексті спірних правовідносин з огляду на таке.

Європейський суд з прав людини у пунктах 46, 47 рішення від 29.01.2016 у справі «Устименко проти України» зазначив, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатись перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами. Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.

При цьому, судом також враховуються висновки Європейського Суду з прав людини, викладені в рішенні по справі «Лелас проти Хорватії», відповідно до яких держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу.

У справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.

Таким чином, виходячи з принципу «належного урядування», державні органи загалом, і орган доходів і зборів зокрема, зобов`язані діяти в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді поновлення судами строку на оскарження судових рішень та виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно.

З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для можливості визнання поважними причин пропуску в/ч НОМЕР_1 строку на апеляційне оскарження ухвали суду від 31.10.2023. Інших доводів поважності причин пропуску строку Апелянтом не зазначено.

У контексті наведеного суд вважає за необхідне зауважити, що законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеєр проти Бельгії»).

Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Таким чином, зважаючи на викладене та з огляду на відхилення доводів Апелянта щодо поважності причин пропуску процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, суд приходить до висновку про необхідність відмови у відкритті апеляційного провадження.

Указана позиція узгоджується й з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 02.12.2021 у справі № 620/4510/20.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Приписи ч. 3 ст. 299 КАС України визначають, що питання про відмову у відкритті апеляційного провадження суд апеляційної інстанції вирішує протягом п`яти днів після надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків.

Підсумовуючи наведене та керуючись приписами Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне у відкритті апеляційного провадження відмовити та повернути апеляційну скаргу Апелянту.

Керуючись ст. ст. 133, 248, 299, 321, 325 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про поновлення строку на апеляційне оскарження - відмовити.

У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Повернути Апелянту апеляційну скаргу та додані до неї матеріали.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст. ст. 328-331 КАС України.

Суддя-доповідач Е.Ю. Швед

Судді О.В. Голяшкін

М.М. Заїка