Ухвала

від 15.04.2024 по справі 944/3968/23

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 944/3968/23 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/811/357/24 Доповідач: ОСОБА_2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2024 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого-судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові у режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Яворівського районного суду Львівської області від 28 березня 2024 року про продовження строку тримання під вартою

ОСОБА_6 . ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Єнакієве Донецької області, зареєстрованому та проживаючому : АДРЕСА_1 , обвинуваченому у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України,

з участю прокурора ОСОБА_8 ,

обвинуваченого ОСОБА_6

захисника адвоката ОСОБА_7 ,

встановила:

вищевказаною ухвалою задоволено клопотання прокурора та продовжено ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , строк тримання під вартою на 60 днів без визначення розміру застави. Визначено строк дії ухвали з 28 березня 2024 року до 26 травня 2024 року включно.

На ухвалу суду захисник ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, у якій просить ухвалу суду щодо ОСОБА_6 скасувати та ухвалити нову, якою ОСОБА_6 обрати запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, або визначити розмір застави.

В обґрунтування апеляційних вимог захисник покликається на те, судом не наведено переконливих доказів існування ризиків, які б слугували підставою для тримання ОСОБА_6 під вартою.

Вважає, що висновки суду про необхідність продовження ОСОБА_6 строку тримання під вартою не ґрунтуються на доказах, оскільки такі прокурором суду не надавалися.

Наполягає на відсутності обґрунтованого обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.

Окрім цього, захисник зазначає, що ОСОБА_6 має намір належним чином виконувати покладені на нього процесуальні обов`язки, не буде ухилятися від суду, оскільки має постійне місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 .

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_9 та його захисник ОСОБА_7 подану апеляційну скаргу підтримали та просили таку задовольнити з мотивів, викладених у ній.

Прокурор ОСОБА_8 проти задоволення апеляційних вимог захисника обвинуваченого заперечив.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позицію сторін кримінального провадження, перевіривши матеріали апеляційної скарги та матеріали контрольного провадження, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Частиною 1ст. 404 КПК Українивизначено, що суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.

Відповідно дост. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченимст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5ст. 176 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1, 3ст. 331 КПК Українипід час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Частиною 2ст. 331 КПК Українипередбачено, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченомуглавою 18 цього Кодексу.

Як вбачається з наданих суду матеріалів, на розгляді Яворівського районного суду Львівської області перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42022140400000016 від 08 вересня 2022 року про обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України. Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 12 січня 2023 року обвинуваченому обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення застави, який в подальшому неодноразово продовжувався.

Підставою для обрання запобіжного заходу та продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 стала наявність ризиків, передбачених ч. 1ст. 177 КПК України, зокрема те, що ОСОБА_6 може переховуватися від суду, зважаючи на тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до особливо тяжких злочинів у сфері злочинів проти основ національної безпеки України, вчиненого в умовах воєнного стану та збройної агресії російської федерації, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк п`ятнадцять років або довічне позбавлення волі; незаконно впливати на свідків; а також продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, або вчинити інше кримінальне правопорушення.

Крім того, суд першої інстанції при вирішенні питання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_6 врахував особу обвинуваченого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, має недостатньо міцні соціальні зв`язки (не одружений), тяжкими захворюваннями, які б перешкоджали утриманню його в слідчому ізоляторі, не хворіє, а також характер та обставини вчиненого ним кримінального правопорушення, котрі характеризують ОСОБА_6 як особу, яка не має достатніх моральних цінностей та схильна до вчинення кримінальних правопорушень.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що з моменту взяття ОСОБА_6 під варту та до моменту вирішення клопотання прокурора, не змінилися обставини, які стали підставою для обрання щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та не змінилася обстановка, яка дає суду підстави вважати, що належну процесуальну поведінку обвинуваченого не зможе забезпечити більш м`який запобіжний захід.

Наведені прокурором в судовому засіданні підстави для продовження строку тримання під вартою є належним чином обґрунтовані та вмотивовані, ризики, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу, на даний час не змінилися та не зменшилися.

Вирішуючи питання продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 , суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов`язує можливість продовження строку тримання під вартою, та обґрунтовано дійшов висновку про існування тих обставин, які перешкоджають завершенню судового розгляду до закінчення дії попередньої ухвали про тримання особи під вартою.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку тримання під вартою для забезпечення виконання покладених на нього процесуальних обов`язків, та вважає, що застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу, не пов`язаного з позбавленням волі, про що просять апелянти, не зможе запобігти ризикам кримінального провадження та може негативно відобразитися на здійсненні судового розгляду, в тому числі щодо належного виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов`язків.

Доводи апеляційної скарги захисника про те, що прокурор не довів існування ризиків є необґрунтованими, оскільки питання щодо продовження строків тримання під вартою розглядалось судом в порядку, передбаченому ст. 331 КПК України, та з матеріалів провадження вбачається, що при продовженні строків тримання під вартою ОСОБА_6 колегія суддів місцевого суду враховувала не лише тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винним у вчиненні інкримінованого злочину, а й існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, запобіганню яким може сприяти лише тримання обвинуваченого під вартою.

Відповідно до сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.

Застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого, визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Щодо доводів сторони захисту про відсутність доказів, якими сторона обвинувачення обґрунтовує доведеність його вини у вчиненні інкримінованого ОСОБА_6 злочину, не беруться до уваги колегією суддів, оскільки питання щодо доведеності вини особи у вчиненні кримінальних правопорушень, яка ґрунтується на належних, допустимих та достатніх доказах, вирішується в нарадчій кімнаті під час ухвалення вироку у справі, а не на стадії її розгляду, зокрема і під час вирішення питання про необхідність продовження застосування щодо обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Не ґрунтується на матеріалах справи і покликання захисника на необхідність визначення ОСОБА_6 альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави.

Згідно з ч. 1ст. 182 КПК Україниможливість застосування застави щодо особи, стосовно якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, може бути визначена в ухвалі слідчого судді, суду у випадках, передбачених частинами третьою або четвертоюстатті 183 цього Кодексу.

Частиною 4ст. 183 КПК Українивизначено випадки, коли суд має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні, зокрема, під час дії воєнного стану у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченогостаттями 109-114-2,258-258-6,260,261,402-405,407,408,429,437-442Кримінального кодексуУкраїни. Оскільки в провину ОСОБА_6 ставиться вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, а саме, державної зради, тобто діяння, умисно вчиненого громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України: наданні іноземній державі та її представниками допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, вчиненому в умовах воєнного стану, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про недоцільність визначення обвинуваченому застави як альтернативного запобіжного заходу.

З огляду на викладене, суд першої інстанції прийняв рішення на підставі всебічно з`ясованих обставин, з якими закон пов`язує можливість застосування виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідивши належним чином всі матеріали провадження та навівши в ухвалі мотиви, на підставі яких прийняв відповідне рішення.

За сукупності таких обставин, колегія суддів вважає, що судом правильно продовжено ОСОБА_6 строк тримання під вартою, оскільки відсутні підстави вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбаченіст. 176 КПК України, зокрема запобіжні заходи у вигляді застави чи домашнього арешту, не можуть на даному етапі судового провадження забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків, що випливають із ч. 5ст. 194 КПК України, зокрема, прибувати за кожною вимогою до суду.

Відтак, зазначені в апеляційній скарзі доводи та підстави, з яких сторона захисту просить скасувати ухвалу суду, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду і не є визначеними законом підставами для скасування оскаржуваного рішення.

Ухвала місцевогосуду відповіднодо вимогстатті370КПК України,є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому підстав для її скасування колегія суддів не знаходить.

Істотних порушень нормКПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали суду першої інстанції, зі справи не вбачається.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419, 422-1 КПК України,колегія суддів

постановила:

ухвалу Яворівського районногосуду Львівськоїобласті від 28 березня 2024року про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

С у д д і :

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4