Ухвала

від 18.04.2024 по справі 642/7590/23

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

18.04.2024

Справа № 642/7590/23

Провадження:1-кс/642/1102/24

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12квітня 2024 року Ленінський районний суд міста Харкова у складі:

слідчого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Харкові клопотання адвоката ОСОБА_3 про передачу майна на відповідальне зберігання, в порядку ст.170 КПК України, -

В С Т А Н О В И В:

02.04.2024 до Ленінського районного суду м. Харкова надійшло клопотання представника власника майна ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_3 в якому він просив передати на відповідальне зберігання автомобіль «Hyundai Elantra» д.н. НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_4 , яка мешкає АДРЕСА_1 , на який ухвалою Київського районного суду м. Харкова був накладений арешт. Скасувати заборону прав проведення ремонтних робіт автомобіля та права користування автомобілем. Арешт у виді заборони права відчуження автомобіля «Hyundai Elantra» д.н. НОМЕР_1 залишити. Зобов`язати посадових осіб майданчика тимчасового утримання транспортних засобів в АДРЕСА_2 повернути автомобіль безоплатно.

В обґрунтування клопотання зазначено, що даний автомобіль 07.10.2023р. було вилучено поліцією в ході огляду місця ДТП та у подальшому на нього накладено арешт ухвалою Київського районного суду м.Харкова. Власник майна ОСОБА_4 до ДТП не причетна. На даний момент слідчим проведено всі необхідні судові експертизи та процесуальні дії з цим автомобілем, а тому подальший арешт майна є недоцільним і порушує право власності ОСОБА_4 .

У судове засідання адвокат ОСОБА_5 подала заяву в якій клопотання підтримала.

Слідча та прокурор у судове засідання не з`явилися, надали заяву, в якій зазначили, що проти зняття арешту не заперечували, просили розглядати заяву за їх відсутністю.

Перевіривши матеріали справи, суд вважає, що дане клопотання підлягає задоволенню з наступних підстав.

Старшим слідчим СВ ВП №2 ХРУП №3 ГУНП в Харківській області ОСОБА_6 розслідується кримінальне провадження № 12023220000001167 від 07.10.2023, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.

Органом досудового розслідування встановлено, що 07.10.2023 у АДРЕСА_3 стався наїзд автомобілем «Hyundai Elantra» д.н. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_7 на пішохода ОСОБА_8 , яка отримала внаслідок цього тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості та була госпіталізована до лікарні.

На вказаний автомобіль ухвалою Київського районного суду м.Харкова було накладено арешт за клопотанням слідчого від 09.10.2023. Автомобіль «Hyundai Elantra» д.н. НОМЕР_1 на даний час є речовим доказом у справі.

Статтею 214 КПК України визначено, що досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а така процесуальна заборона як арешт майна застосовується до вичерпного кола суб`єктів указаного у ст. 170 КПК України.

Відповідно до цієї норми така заборона стосується підозрюваного, обвинуваченого, засудженого чи юридичної особи, до якої може бути застосовано заходи кримінально-правового характеру. Крім того, арешт може бути накладено за наявності сукупності підстав чи розумних підозр вважати, що майно є предметом, доказом злочину, засобом чи знаряддям його вчинення, набуте злочинним шляхом, є доходом від вчиненого злочину або отримане за рахунок доходів від вчиненого злочину.

Відповідно до ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у разі якщо до такої юридичної особи може бути застосовано захід кримінально-правового характеру у вигляді конфіскації майна, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України метою арешту майна є забезпечення кримінального провадження, забезпечення цивільного позову у кримінальному провадженні, забезпечення конфіскації або спеціальної конфіскації. Арештованим може бути майно, яким володіє, користується чи розпоряджається підозрюваний, обвинувачений, засуджений, треті особи, юридична особа, до якої може бути застосовано заходи кримінально-правового характеру за рішенням, ухвалою суду, слідчого судді.

При цьому, згідно зі ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Документи є речовими доказами, якщо вони містять ознаки, зазначені в частині першій цієї статті.

Відповідно до ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання арешту майна в порядку п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України слідчий суддя має врахувати можливість використання майна, як доказу у кримінальному провадженні.

Згідно з ч. 2,3 ст. 174 КПК України арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Пунктом 13 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.04.2013р. № 223-559/0/4-13 «Про деякі питання здійснення слідчим суддею суду першої інстанції судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження» встановлено, що розгляд питання щодо скасування заходів забезпечення кримінального провадження здійснюється у порядку, передбаченому статтями 147, 158, 174 КПК. Слідчий суддя скасовує ці заходи забезпечення лише у випадках: визнання доводів особи, яка не була присутня при прийнятті рішення про накладення грошового стягнення, щодо безпідставності застосування такого заходу обґрунтованими. Рішення за результатами розгляду клопотання про скасування ухвали про накладення грошового стягнення оскарженню не підлягає; надходження від підозрюваного/обвинуваченого, його захисника, законного представника, іншого власника чи володільця майна клопотання про скасування повністю або частково арешту майна, якщо зазначені особи: 1) не були присутні при розгляді питання про арешт майна; 2) доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу минула потреба; 3) доведуть, що арешт накладено необґрунтовано.

Між тим,статтею 28 КПК Українипередбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Критерії для визначення розумності строків кримінального провадження визначені ч. 3ст. 28 КПК України, однак він має бути об`єктивно необхідним для прийняття процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.

Окрім того, Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "ОСОБА_5 та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).

Оскільки часткове скасування арешту майна жодним чином не зашкодить встановленню істини під час досудового розслідування кримінального провадження, слідчим проведені необхідні слідчі дії та відпала потреба у подальшому арешті автомобіля, а також з метою проведення швидкого та ефективного досудове розслідування, з метою захисту законних інтересів, учасників кримінального провадження, слідчий суддя дійшов висновку, що клопотання підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 КПК України слідчий суддя під час кримінального провадження не може одночасно виконувати функції державного обвинувачення, захисту і судового розгляду. Так, функції з доведення обґрунтованості поданого клопотання, наявності підстав для його задоволення процесуальним законом покладено виключно на ініціатора такого клопотання, в даному випадку - власника майна, разом з тим сторона обвинувачення у випадку не згоди з даним клопотанням зобов`язана належним чином її теж обґрунтувати. Відтак слідчий суддя розглядає клопотання на підставі тих доказів, які слідчому судді і представлені. При цьому, жоден учасник не був позбавлений можливості надати їх безпосередньо в судовому засіданні.

Щодо вимог представника власника майна про скасування заборони права проведення ремонтних робіт автомобіля, то дані вимоги задоволенню не підлягають, оскільки ухвалою суду про накладення арешту останні не зазначалися, а стосовно вимог про зобов`язання посадових осіб майданчика тимчасового утримання транспортних засобів повернути автомобіль власнику безоплатно, то вони також не підлягають задоволенню, оскільки не входять до компетенції суду.

Керуючись ст.ст.98,170,171,173,174 КПК України, суддя, -

П О С Т А Н О В И В :

Клопотання адвоката ОСОБА_3 про передачумайнанавідповідальне зберігання,впорядкуст.170КПКУкраїни задовольнити частково.

Частково скасуватиарешт,накладений ухвалоюслідчого суддіКиївського районногосуду м.Харкова від11.10.2023на майно, а саме: в частині заборони користування автомобілем «HYUNDAI ELANTRA» р.н. НОМЕР_1 , та передати його на відповідальне зберігання власнику ОСОБА_4 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1

В іншій частині клопотання залишити без задоволення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Заперечення проти ухвали можуть бути включені до апеляційної скарги на остаточне судове рішення.

Повний тткст ухвали складено 18.04.2024.

Суддя ОСОБА_1