Постанова

від 09.04.2024 по справі 922/3503/21

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2024 року м. Харків Справа № 922/3503/21

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Шевель О.В.

за участю секретаря судового засідання Довгань А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Татнєфть-АЗС-Україна" (вх.№294 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 22.12.2021 у справі №922/3503/21, ухвалене у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Шарко Л.В., повний текст складено 04.01.2022

за позовом керівника Ізюмської окружної прокуратури Харківської області

в інтересах держави в особі Управління житлово-комунального господарства Ізюмської міської ради, м. Ізюм,

та Комунального підприємства "Благоустрій міста Ізюма", м. Ізюм,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Татнєфть-АЗС-Україна", м. Полтава,

про стягнення 583081,40 грн,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Харківської області від 22.12.2021 у справі №922/3503/21 позовні вимоги задоволені повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Татнєфть-АЗС-Україна" на користь Комунального підприємства "Благоустрій міста Ізюма" надмірно сплачені кошти в сумі 583081,40 грн; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Татнєфть-АЗС-Україна" на користь Харківської обласної прокуратури судовий збір в сумі 8746,23 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням місцевого господарського суду, ТОВ "Татнєфть-АЗС-Україна" звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 22.12.2021 у справі №922/3503/21 та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог керівника Ізюмської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Управління житлово-комунального господарства Ізюмської міської ради та КП "Благоустрій міста Ізюма" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Татнєфть-АЗС-Україна" про повернення надмірно сплачених коштів у розмірі 583081,40 грн відмовити.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 07.02.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Татнєфть-АЗС-Україна", повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 22.03.2022 об 11:30 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 104.

Однак у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та введенням в Україні воєнного стану Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, судове засідання у справі №922/3503/21 призначене на 22.03.2022 не відбулось.

В оголошеннях, розміщених на офіційному вебпорталі судової влади України та на сторінці Східного апеляційного господарського суду в мережі "Фейсбук", суд зазначив, що відповідні судові засідання будуть перенесені на іншу дату, про що учасників судових процесів буде повідомлено додатково.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.06.2022, у зв`язку із відпусткою судді Білоусової Я.О. для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Фоміна В.О., суддя Мартюхіна Н.О., суддя Шевель О.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.06.2022, із посиланням на вищевказані обставини, а також на перебування Харківської міської територіальної громади в районі проведення воєнних (бойових) дій згідно із відповідним Переліком територіальних громад, затвердженим Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України було повідомлено учасників справи, що дата наступного відкритого судового засідання з розгляду справи буде визначена після усунення обставин, що становлять загрозу та небезпеку для життя і здоров`я учасників судового процесу.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.07.2021, зокрема, повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Татнєфть-АЗС-Україна" (вх.№294 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 22.12.2021 у справі №922/3503/21 відбудеться 20 вересня 2022 року о 10:30 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 132.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 20.09.2022 відкладено розгляд даної справи на 01 листопада 2022 року о 12:30 годині.

Судове засідання Східного апеляційного господарського суду 01.11.2022 розпочалось за участю прокурора Харківської обласної прокуратури Хряка О.О. Апелянт в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи належним чином повідомлений, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень (№6102271491963 та №6102271491920).

Враховуючи, що направлення поштової кореспонденції за поштовою адресою Керівника Ізюмської окружної прокуратури Харківської області, Управління ЖКГ Ізюмської міської ради та КП "Благоустрій міста Ізюма" було неможливим, оскільки за даними сайту Укрпошта міське відділення поштового зв`язку № 64309 в умовах воєнного стану тимчасово не функціонувало, про що Східним апеляційним господарським судом складено відповідний акт, судом апеляційної інстанції було розміщено повідомлення про дату наступного судового засідання на вебсайті Східного апеляційного господарського суду вебпорталу "Судова влада України". Вказана інформація про дату наступного судового засідання також була розміщена в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 01.11.2022 зупинено апеляційне провадження у справі №922/3503/21 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Татнєфть-АЗС-Україна" (вх.№294 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 22.12.2021 до закінчення перегляду в касаційному порядку об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №914/2656/21, та оприлюднення в Єдиному державному реєстрі судових рішень повного тексту постанови Верховного Суду у справі №914/2656/21. Ухвалено сторонам невідкладно повідомити Східний апеляційний господарський суд про результати розгляду в касаційному порядку справи № 914/2656/21.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 06.03.2023 поновлено апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Татнєфть-АЗС-Україна" (вх.№294 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 22.12.2021 у справі №922/3503/21; зупинено апеляційне провадження у справі №922/3503/21 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Татнєфть-АЗС-Україна" (вх.№294 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 22.12.2021 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №905/1907/21, та оприлюднення в Єдиному державному реєстрі судових рішень повного тексту постанови Верховного Суду у справі №905/1907/21. Ухвалено сторонам невідкладно повідомити Східний апеляційний господарський суд про результати розгляду в касаційному порядку справи № 905/1907/21.

Враховуючи, що Великою Палатою Верховного Суду було закінчено перегляд справи №905/1907/21, ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 01.03.2024 поновлено апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Татнєфть-АЗС-Україна" (вх.№294 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 22.12.2021 у справі №922/3503/21; повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 09 квітня 2024 року о 10:45 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 104, доведено до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання не є обов`язковою.

12.03.2024 до суду апеляційної інстанції засобами електронного зв`язку на електронну адресу суду від Управління житлово-комунального господарства Ізюмської міської ради надійшло клопотання про розгляд апеляційної скарги ТОВ "Татнєфть-АЗС-Україна" за відсутності його представника (вх. № 3674ел. 600). Вказане клопотання надійшло також засобами поштового зв`язку (від 26.03.2024 вх. №4356).

Судове засідання Східного апеляційного господарського суду 09.04.2024 розпочалось за участю прокурора, який заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (ухвали суду апеляційної інстанції від 01.03.2024 про поновлення апеляційного провадження) до електронного кабінету учасника справи представника ТОВ "Татнєфть-АЗС-Україна" адвоката Рекотової Т.А., сформованою в програмі Діловодство спеціалізованого суду, а також повернутими до суду рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення УЖКГ Ізюмської міської ради, КП "Благоустрій міста Ізюма", ТОВ "Татнєфть-АЗС-Україна".

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України).

Верховний Суд у постанові від 29.04.2020 у справі №910/6097/17 зазначив, що відкладення розгляду справи є правом суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні за їх відсутності.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи та правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення учасників справи про час та місце розгляду справи, виходячи з того, що участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені частиною першою статтею 42 Господарського процесуального кодексу України) є правом, а не обов`язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників інших учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду у відповідності до вимог статті 282 Господарського процесуального кодексу України зазначає про такі обставини.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 16.01.2019 на веб-сайті електронної системи публічних закупівель "Prozorro" (режим доступу: https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2019-01-16-000396-a) КП "Благоустрій міста Ізюма" оприлюднено оголошення UA-2019-01-16-000396-a про проведення відкритих торгів на закупівлю нафти і дистилятів (ДК 021:2015: 09130000-9), зокрема, бензину А-92 у кількості 21000 літрів, бензину А-95 у кількості 1000 літрів та дизельного палива у кількості 100000 літрів з терміном поставки товарів до 31.12.2019 з очікуваною вартістю закупівлі 3880900,00 гривень (т.1, а.с.33-39).

За результатам проведеної процедури закупівлі переможцем визнано Товариство з обмеженою відповідальністю "Татнефть-АЗС-Україна" з ціновою пропозицією 2622120,00грн, з яким 26.02.2019 укладено договір №2719-Із/Т про закупівлю товарів (далі-договір, т.1, а.с.43-44), відповідно до умов якого продавець зобов`язується у 2019 році поставити покупцю продукти нафтоперероблення рідкі за ДК 021:2015 09130000-9 "Нафта і дистиляти" (бензин, дизельне паливо) (далі товар), а покупець - прийняти і оплатити такий товар: бензин А-95 у кількості 1000л, А-92 в кількості 21000л, дизельне паливо у кількості 100000 л, загальною кількістю 122000 л (п.п.1.1-1.2 договору).

Відповідно до п.п.3.1, 3.2, 3.3 договору ціна договору становить 2622120,00 грн, у тому числі ПДВ - 437020,00 грн; ціна цього договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін; ціна за одиницю товару на момент укладення договору визначається згідно акцептованої цінової пропозиції та вказана у специфікації на товар, що є невід`ємною частиною договору, та відповідно становить: бензину А-95 - 23,04 грн за 1 літр з ПДВ; бензину А-92 - 21,48 грн за 1 літр з ПДВ; дизельного палива 21,48 грн за 1 літр з ПДВ (додаток №1 до договору "Специфікація на товар", т.1, а.с.45).

Умовами пункту 4.1 договору передбачено, що у разі перевищення діючої ціни товару на день відпуску до акцептованої ціни, ціна за одиницю товару може змінитись не більш як на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної у договорі. Вказані зміни оформлюються шляхом укладення сторонами відповідних додаткових угод до даного договору.

Ціна за одиницю також може змінитися у разі настання обставин передбачених ст.36 п. 4 Розділу VII Закону України Про публічні закупівлі (зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, регульованих цін (тарифів) і нормативів, які застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни) за умови підтвердження довідкою Національного Банку України, або довідкою Торгово-промислової Палати, або довідки з органів державної статистики. Порядок зміни ціни за одиницю товару розраховується за наступною формулою Ц=(К1/К2)*Цт, К1 - курс гривні до долара, встановлений Національним банком на дату зміни ціни; К2 - курс гривні до долара, встановлений Національним банком на дату проведення відкритих торгів; Цт акцептована ціна пропозиції продавця за результатами процедури закупівлі. Вказані зміни оформлюються шляхом укладення сторонами відповідних додаткових угод до даного договору.

Згідно з пунктом 5.3 договору товар вважається поставленим продавцем і прийнятим покупцем з моменту підписання сторонами видаткової накладної.

Цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2019 року, а в частині взаєморозрахунків до їх повного проведення (п. 10.1 договору).

Дія договору про закупівлю може продовжуватись на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року, в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної в договорі, укладеному в попередньому році, якщо видатки на цю мету затверджено в установленому порядку (п. 10.3 договору).

Усі зміни до цього договору здійснюються шляхом підписання додаткових угод до договору, які є невід`ємними його частинами (п. 11.6 договору).

Сторони затвердили Специфікацію на товар, як додаток №1 до договору, в якій встановили найменування товару, його кількість та ціну, а саме:

-бензин А-95 у кількості 1000 л, ціна 23,04 грн за 1 літр, загальна сума 23040,00 грн;

-бензин А-92 у кількості 21000 л, ціна 21,48 грн за 1 літр, загальна сума 451080,00 грн;

-дизельне паливо у кількості 100000,00 л, ціна 21,48 грн за 1 літр, загальна сума 2148000,00 грн, а всього разом 122000 літри загальна сума 2622120,00 грн (т.1, а.с.45).

В подальшому між ТОВ "Татнєфть-АЗС-Україна" та КП "Благоустрій міста Ізюма" було укладено низку додаткових угод, якими змінено первісну ціну товару в договорі.

Так, додатковою угодою №1 від 14.03.2019 збільшено ціну бензину А-95 з 23,04 грн/л до 25,32 грн/л (на 9,89 %), бензину А-92 з 21,48 грн/л до 23,58 грн/л (на 9,78%), дизельного палива з 21,48 грн/л до 23,58 грн/л (на 9,78%) та зменшено обсяг товару, який закуповується, у зв`язку з цим викладено пункт 1.2 договору та додаток №1 до договору у новій редакції (т.1, а.с.46).

Крім того, додатковою угодою №2 від 21.03.2019 збільшено ціну бензину А-95 з 25,32 грн/л до 27,78 грн/л (ще на 9,72 % вище від ціни встановленої додатковою угодою №1), бензину А-92 з 23,58 грн/л до 25,92 грн/л (ще на 9,92% вище ціни встановленої додатковою угодою №1), дизельного палива з 23,58 грн/л до 25,92 грн/л (ще на 9,92% вище від ціни встановленої додатковою угодою №1) та зменшено обсяг товару, який закуповується, у зв`язку з цим викладено пункт 1.2 договору та додаток №1 до договору у новій редакції (т.1, а.с.47).

Зазначені додаткові угоди укладені на підставі інформаційної довідки Харківської торгово-промислової палати 223/19 від 05.03.2019 щодо вартості цін на продукти нафтоперероблені рідкі пального станом на 04.03.2019. Аналізом вказаної довідки встановлено, що в ній відображено рівень роздрібних цін на паливо за найменуваннями, зокрема: бензин А-95 (25,45-29,99 грн/л), бензин А-92 (24,35-28,99 грн/л), дизельне пальне (24,55-29,99 грн/л) на ринку м. Харкова та Харківської області, інформація про динаміку цін на вказані найменування товарів в довідці відсутня, оскільки не містить інформації про рівень цін за попередні періоди (дні, місяці, роки) (т.1, а.с.100, 104).

Додаткова угода №3 від 01.04.2019 не змінює ні ціни за одиницю товару, ні кількості придбаного товару, а лише змінює умови фінансування за даним договором, а саме встановлює що він буде оплачений частково за власні кошти підприємства у сумі 2522120 грн та кошти місцевого бюджету у сумі 100000 грн (т.1, а.с. 48).

В подальшому, додатковою угодою №4 від 03.04.2019 збільшено ціну бензину А-92 з 25,92 грн/л до 26,94 грн/л (ще на 3,93% вище від ціни встановленої додатковою угодою №2), дизельного палива з 25,92 грн/л до 27,78 грн/л (ще на 7,18% вище від ціни встановленої додатковою угодою №2), та зменшено обсяг товару, який закуповується, у зв`язку з цим викладено пункт 1.2 договору та додаток №1 до договору у новій редакції (т.1, а.с.49).

Зазначена додаткова угода укладена на підставі інформаційної довідки Харківської торгово-промислової палати 344/19 від 02.04.2019 щодо вартості цін на продукти нафтоперероблені рідкі пального станом на 01.04.2019. Аналізом вказаної довідки встановлено, що в ній відображено рівень роздрібних цін на паливо за найменуваннями, зокрема: бензин А-95 (25,45-30,99 грн/л), бензин А-92 (24,35-29,99 грн/л), дизельне пальне (24,55-29,99 грн/л) на ринку м. Харкова та Харківської області, інформація про динаміку цін на вказані найменування товарів в довідці відсутня, оскільки не містить інформації про рівень цін за попередні періоди (дні, місяці, роки) (т.1, а.с.108).

Додатковою угодою №5 від 08.04.2019 внесено зміни щодо реквізитів сторін, правомірність зміни реквізитів сторін у даному позові не оспорюється (т.1, а.с.50).

Додатковою угодою №6 від 15.04.2019 сторони домовилися про внесення змін до п.1 додаткової угоди №4 від 03.04.2019, а саме у першому рядку вказаного пункту після слів "Дизельне паливо" додано слова "та Бензин А-92". Усі інші пункти додаткової угоди №6 від 15.04.2016, зокрема відомості щодо переліку товару, його кількості та ціни за одиницю повністю дублюють зміст Додаткової угоди №4 від 03.04.2019 (т.1, а.с.51).

Додаткова угода №7 від 17.04.2019 змінює умови фінансування за даним договором, а саме встановлює що він буде оплачений частково за власні кошти підприємства у сумі 2422120 грн та кошти місцевого бюджету у сумі 200000 грн (т.1, а.с. 52 ).

В подальшому, додатковою угодою №8 від 03.05.2019 збільшено ціну дизельного палива з 27,78 грн/л до 29,58 грн/л, тобто на 6,48% збільшено, порівняно з ціною яка встановлювалася додатковою угодою №4 (т.1, а.с.53).

Додатковою угодою №9 від 16.05.2019 збільшено ціну бензину А-92 з 26,94 грн/л до 28,68 грн/л, тобто на 6,46% вище від ціни встановленої додатковою угодою №8 та зменшено ціну дизельного палива з 29,58 грн/л до 29,34 грн/л, тобто на 0,8% (т.1, а.с.54).

Зазначена додаткова угода укладена на підставі інформаційної довідки Харківської торгово-промислової палати №477/19 від 06.05.2019 щодо вартості цін на продукти нафтоперероблені рідкі пального станом на 02.05.2019. Аналізом вказаної довідки встановлено, що в ній відображено рівень роздрібних цін на паливо за найменуваннями, зокрема: бензин А-95 (27,29-31,99 грн/л), бензин А-92 (26,29-30,99 грн/л), дизельне пальне (26,99-30,99 грн/л) на ринку м. Харкова та Харківської області, інформація про динаміку цін на вказані найменування товарів в довідці відсутня, оскільки не містить інформації про рівень цін за попередні періоди (дні, місяці, роки) (т.1, а.с.116).

Додаткова угода №10 від 17.05.2019 змінює умови фінансування за даним договором під час сплати суми коштів, з урахуванням додаткової угоди №9, а саме встановлює що він буде оплачений частково за власні кошти підприємства у сумі 2307050,72грн та кошти місцевого бюджету у сумі 300000 грн (т.1, а.с. 56).

В подальшому, додатковою угодою №11 від 29.05.2019 зменшено ціну дизельного палива порівняно з ціною встановленою додатковою угодою №9 від 16.05.2019; додатковою угодою №12 від 13.06.2019 зменшено ціну дизельного палива та бензину А-92 порівняно з ціною встановленою додатковою угодою №11 від 29.05.2019; додатковою угодою №13 від 27.06.2019 зменшено ціну дизельного палива та бензину А-92 порівняно з ціною, встановленою додатковою угодою №12 від 13.06.2019 (т.1, а.с.57-61).

Додаткова угода 14 від 02.07.2019 не вносить жодних самостійних змін до договору щодо ціни товару, а змінює умови фінансування за даним договором під час сплати суми коштів, з урахуванням попередніх додаткових угод, а саме встановлює що він буде оплачений частково за власні кошти підприємства у сумі 2164590,78 грн та кошти місцевого бюджету у сумі 400000 грн (т.1, а.с. 62).

Додатковою угодою №15 від 08.07.2019 зменшено ціну дизельного палива та бензину А-92 порівняно з ціною, встановленою додатковою угодою №13 від 27.06.2019, додатковою угодою №16 від 18.07.2019 зменшено ціну дизельного палива та бензину А-92 порівняно з ціною, встановленою додатковою угодою №15 від 08.07.2019, додатковою угодою №17 від 19.07.2019 зменшено ціну дизельного палива та бензину А-92 порівняно з ціною, встановленою додатковою угодою №16 від 18.07.2019 (т.1, а.с.63-68).

Додаткова угода №18 від 07.08.2019 не вносить жодних самостійних змін до договору щодо ціни товару, а змінює умови фінансування за даним договором під час сплати суми коштів, з урахуванням попередніх додаткових угод, а саме встановлює що він буде оплачений частково за власні кошти підприємства у сумі 2003859,25 грн та кошти місцевого бюджету у сумі 500000 грн (т.1, а.с. 69).

Додатковою угодою №19 від 07.08.2019 зменшено ціну дизельного палива та бензину А-92 порівняно з ціною, встановленою додатковою угодою №17 від 19.07.2019; додатковою угодою №20 від 22.08.2019 зменшено ціну дизельного палива та бензину А-92 порівняно з ціною, встановленою додатковою угодою №19 від 07.08.2019; додатковою угодою №21 від 03.09.2019 зменшено ціну дизельного палива порівняно з ціною, встановленою додатковою угодою №20 від 22.08.2019 (т.1, а.с.70-75).

Додаткова угода №22 від 20.09.2019 аналогічно додатковим угодам №3, №7 та №10, 14, 18 не вносить жодних самостійних змін до договору, окрім умов співфінансування, під час сплати суми коштів, визначеної попередніми додатковими угодами, а саме встановлює що він буде оплачений частково за власні кошти підприємства у сумі 1824256,59 грн та кошти місцевого бюджету у сумі 650000 грн (т.1, а.с. 76).

Додаткова угода №23 від 31.10.2019 також не вносить жодних самостійних змін до договору, окрім умов співфінансування, під час сплати суми коштів, визначеної попередніми додатковими угодами, а саме встановлює що він буде оплачений частково за власні кошти підприємства у сумі 1974256,59 грн та кошти місцевого бюджету у сумі 650000 грн. Ціна товарів, визначена даною ДУ, є тотожною ціні, визначеній Додатковою угодою №21 від 03.09.2020 (т.1, а.с. 77-78).

Додатковою угодою №24 від 26.02.2019 сторонами узгоджено продовження строку дії договору №2719-Із/Т від 26.02.2019 на час достатній для проведення процедури закупівлі на початку 2020 року, узгодили обсяги закупівлі та встановили ціну на паливо на рівні цін, визначених попередніми додатковими угодами. Зокрема, бензину А-95 на рівні 27,78 грн/л (дана ціна встановлювалася додатковою угодою №2), бензину А-92 - 26,70 грн/л (дана ціна встановлювалася додатковою угодою №20), дизельного палива - 27,00 грн/л (дана ціна встановлювалася додатковою угодою №21) (т.1, а.с.79).

Додатковою угодою №25 від 29.01.2020 знижено ціну бензину А-92 з 26,70 до 25,26 грн/л, дизельного палива знижено з 27,00 до 25,86 грн/л, ціна бензину А-95 не змінювалася; додатковою угодою №26 від 10.03.2020 знижено ціну бензину А-95 до 25,86 грн/л, бензину А-92 до 24,90 грн/л, дизельного палива знижено до 25,44 грн/л (т.1, а.с.80-81).

Додатковою угодою №27 від 20.03.2021 сторонами припинено дію договору за домовленістю сторін (т.1, а.с.82).

Як вбачається з матеріалів справи, КП "Благоустрій міста Ізюма" відповідно до видаткових накладних (т.1, а.с. 83-96) протягом 2019-2020 років за вказаним договором прийнято бензин А-92, бензин А-95 та дизельне паливо, зокрема, за:

- видатковою накладною №И3000000023 від 11.03.2019 прийнято талони на бензин А-95 у кількості 100 літрів за ціною 19,2 грн/л без ПДВ на загальну суму 1920,00 грн без ПДВ, бензин А-92 у кількості 200 літрів за ціною 17,9 грн/л без ПДВ на загальну суму 3580,00 грн без ПДВ, дизельне паливо у кількості 1000 літрів за ціною 17,9 грн/л без ПДВ на загальну суму 17900,00 грн без ПДВ, загалом на 23400,00 грн без ПДВ, 28080,00 грн з ПДВ;

- видатковою накладною №И3000000027 від 15.03.2019 прийнято талони на бензин А-95 у кількості 100 літрів за ціною 21,10 грн/л без ПДВ на загальну суму 2110,00 грн без ПДВ, бензин А-92 у кількості 300 літрів за ціною 19,65 грн/л без ПДВ на загальну суму 5895,00 грн без ПДВ, дизельне паливо у кількості 1200 літрів за ціною 19,65 грн/л без ПДВ на загальну суму 23580,00 грн без ПДВ, загалом на 31585, 00 грн без ПДВ, 37902,00 грн з ПДВ;

- видатковою накладною №И3000000030 від 22.03.2019 прийнято талони на бензин А-92 у кількості 300 літрів за ціною 21,60 грн/л без ПДВ на загальну суму 6480,00 грн без ПДВ, дизельне паливо у кількості 800 літрів за ціною 21,60 грн/л без ПДВ на загальну суму 17280,00 грн без ПДВ, загалом на 28080,00 грн без ПДВ, 33696,00 грн з ПДВ;

- видатковою накладною №И3000000035 від 25.03.2019 прийнято талони на бензин А-92 у кількості 500 літрів за ціною 21,60 грн/л без ПДВ на загальну суму 10800,00 грн без ПДВ, дизельне паливо у кількості 2000 літрів за ціною 21,60 грн/л без ПДВ на загальну суму 43200,00 грн без ПДВ, загалом на 54000,00 без ПДВ, 64800,00 з ПДВ;

- видатковою накладною №И3000000039 від 03.04.2019 прийнято талони на бензин А-92 у кількості 2000 літрів за ціною 22,45 грн/л без ПДВ на загальну суму 44900,00 грн без ПДВ, дизельне паливо у кількості 1660 літрів за ціною 23,15 грн/л без ПДВ на загальну суму 38429,00 грн без ПДВ, загалом на 83329,00 грн без ПДВ, 99994,80 з ПДВ;

- видатковою накладною №И3000000052 від 19.04.2019 прийнято талони на бензин А-92 у кількості 600 літрів за ціною 22,45 грн/л без ПДВ на загальну суму 13470,00 грн без ПДВ, дизельне паливо у кількості 3020 літрів за ціною 23,15 грн/л без ПДВ на загальну суму 69913,00 грн без ПДВ, загалом на 83383,00 грн без ПДВ, 100059,60 з ПДВ;

- видатковою накладною №И3000000057 від 03.05.2019 прийнято талони на ДП у кількості 3000 літрів за ціною 24,65 грн/л без ПДВ на загальну суму 73950,00 грн без ПДВ, 88740,0 з ПДВ;

- видатковою накладною №И3000000064 від 16.05.2019 прийнято талони на бензин А-92 у кількості 1000 літрів за ціною 23,90 грн/л без ПДВ на загальну суму 23900,00 грн без ПДВ, дизельне паливо у кількості 3000 літрів за ціною 24,45 грн/л без ПДВ на загальну суму 73350,00 грн без ПДВ, загалом на 97250,00 грн без ПДВ, 116700,0 грн з ПДВ;

- видатковою накладною №И3000000076 від 29.05.2019 прийнято талони на бензин А-92 у кількості 1000 літрів за ціною 23,90 грн/л без ПДВ на загальну суму 23900 грн без ПДВ, дизельне паливо у кількості 3500 літрів за ціною 24,30 грн/л без ПДВ на загальну суму 85050,00 грн без ПДВ, загалом на 108950,00 грн без ПДВ, 130740,00 грн з ПДВ;

- видатковою накладною №ИЗ000000084 від 13.06.2019 прийнято талони на бензин А-92 у кількості 1000 літрів за ціною 23,70 грн/л без ПДВ на загальну суму 23700,00 грн без ПДВ, дизельне паливо у кількості 3500 літрів за ціною 24,15 грн/л без ПДВ на загальну суму 84525,00 грн без ПДВ, загалом на 108225,00 грн без ПДВ, 129870,00 грн з ПДВ;

- видатковою накладною №И3000000087 від 27.06.2019 прийнято талони на бензин А-92 у кількості 400 літрів за ціною 23,45 грн/ л без ПДВ на загальну суму 9380,00 грн без ПДВ, дизельне паливо у кількості 1500 літрів за ціною 23,90 грн/л без ПДВ на загальну суму 35850,00 грн без ПДВ, загалом на 45230,00 грн без ПДВ, 54276,00 грн з ПДВ;

- видатковою накладною №И3000000089 від 08.07.2019 прийнято талони на бензин А-92 у кількості 1000 літрів за ціною 23,10 грн/л без ПДВ на загальну суму 23100 грн без ПДВ, дизельне паливо у кількості 3500 літрів за ціною 23,40 грн/л без ПДВ на загальну суму 81900,00 грн без ПДВ, загалом на 105000,00 грн без ПДВ, 126000,00 з ПДВ;

- видатковою накладною №И3000000095 від 18.07.2019 прийнято талони на бензин А-92 у кількості 1000 літрів за ціною 22,55 грн/л без ПДВ на загальну суму 22550,00 грн без ПДВ, дизельне паливо у кількості 2350 літрів за ціною 23,05 грн/л без ПДВ на загальну суму 54167,50 грн без ПДВ, загалом на 76717,50 грн без ПДВ, 92061,00 грн з ПДВ;

- видатковою накладною №И3000000098 від 19.07.2019 прийнято талони на дизельне паливо у кількості 1140 літрів за ціною 23,05 грн/л без ПДВ на загальну суму 26277,00 грн без ПДВ, 31532,40 грн з ПДВ;

- видатковою накладною №И3000000105 від 07.08.2019 прийнято талони на бензин А-92 у кількості 1000 літрів за ціною 22,35 грн/ л без ПДВ на загальну суму 22350,00 грн без ПДВ, дизельне паливо у кількості 3500 літрів за ціною 22,85 грн/л без ПДВ на загальну суму 79975,00 грн без ПДВ, загалом на 102325,00 грн без ПДВ, 122790,00 грн з ПДВ;

- видатковою накладною №И3000000113 від 22.08.2019 прийнято талони на бензин А-92 у кількості 1000 літрів за ціною 22,25 грн/ л без ПДВ на загальну суму 22250,00 грн без ПДВ, дизельне паливо у кількості 3500 літрів за ціною 22,70 грн/л без ПДВ на загальну суму 79450,00 грн без ПДВ, загалом на 101700,00 грн без ПДВ, 122040,00 грн з ПДВ;

- видатковою накладною №И3000000120 від 03.09.2019 прийнято талони на бензин А-92 у кількості 1000 літрів за ціною 22,25 грн/л без ПДВ на загальну суму 22250,00 грн без ПДВ, дизельне паливо у кількості 3500 літрів за ціною 22,50 грн/л без ПДВ на загальну суму 78750,00 грн без ПДВ, загалом на 101000,00 грн без ПДВ, 121200,00 грн з ПДВ;

- видатковою накладною №И3000000125 від 12.09.2019 прийнято талони на бензин А-92 у кількості 1000 літрів за ціною 22,25 грн/л без ПДВ на загальну суму 22250,00 грн без ПДВ, дизельне паливо у кількості 2810 літрів за ціною 22,50 грн/л без ПДВ на загальну суму 63225,00 грн без ПДВ, загалом на 85475,00 грн без ПДВ, 102570,00 грн з ПДВ;

- видатковою накладною №И3000000127 від 13.09.2019 прийнято талони на бензин А-95 у кількості 300 літрів за ціною 23,15 грн/л без ПДВ на загальну суму 6945,00 грн без ПДВ, дизельне паливо у кількості 1190 літрів за ціною 22,50 грн/л без ПДВ на загальну суму 26775,00 грн без ПДВ, загалом на 33720,00 грн без ПДВ, 40464,00 грн з ПДВ;

- видатковою накладною №И3000000132 від 23.09.2019 прийнято талони на бензин А-95 у кількості 200 літрів за ціною 23,15 грн/л без ПДВ на загальну суму 4630,00 грн без ПДВ, бензин А-92 у кількості 1500 літрів за ціною 22,25 грн/л на суму 33375,00 грн без ПДВ, дизельне паливо у кількості 3000 літрів за ціною 22.50 грн/л без ПДВ на загальну суму 67500,00 грн без ПДВ, загалом на 105505,00 грн без ПДВ, 126606,00 грн з ПДВ;

- видатковою накладною №И3000000139 від 07.10.2019 прийнято талони на бензин А-92 у кількості 2500 літрів за ціною 22,25 грн/л на суму 55625,00 грн без ПДВ, дизельне паливо у кількості 2500 літрів за ціною 22,50 грн/л без ПДВ на загальну суму 56250,00 грн без ПДВ, загалом на 111875,00 грн без ПДВ, 134250,00 грн з ПДВ;

- видатковою накладною №И3000000146 від 31.10.2019 прийнято талони на дизельне паливо у кількості 3500 літрів за ціною 22,50 грн/л без ПДВ на загальну суму 78750,00 грн без ПДВ, 94500,00 грн з ПДВ;

- видатковою накладною №И3000000162 від 21.11.2019 прийнято талони на дизельне паливо у кількості 5000 літрів за ціною 22,50 грн/л без ПДВ на загальну суму 112500,00 грн без ПДВ, 135000,0 грн з ПДВ;

- видатковою накладною №И3000000171 від 05.12.2019 прийнято талони на дизельне паливо у кількості 4000 літрів за ціною 22,50 грн/л без ПДВ на загальну суму 90000,00 грн без ПДВ, 108000,00 грн з ПДВ;

- видатковою накладною №И3000000184 від 20.12.2019 прийнято талони на ДП у кількості 5000 літрів за ціною 22,50 грн/л без ПДВ на загальну суму 112500,00 грн без ПДВ, 135000,00 грн з ПДВ;

- видатковою накладною №И3000000008 від 29.01.2020 прийнято талони на бензин А-92 у кількості 2500 літрів за ціною 21,05 грн/л на суму 52625,00 грн без ПДВ, дизельне паливо у кількості 4500 літрів за ціною 21,55 грн/л без ПДВ на загальну суму 96975,00 грн без ПДВ, загалом на 149600,00 грн без ПДВ, 179520,0 грн з ПДВ;

- видатковою накладною №И3000000016 від 13.02.2020 прийнято талони на дизельне паливо у кількості 4500 літрів за ціною 21,55 грн/л без ПДВ на загальну суму 96975,00 грн без ПДВ, 116370,00 грн з ПДВ.

- видатковою накладною №И3000000024 від 10.03.2020 прийнято талони на бензин А-95 у кількості 150 літрів за ціною 21,55 грн/л без ПДВ, на суму 3232,5 грн без ПДВ, бензин А-92 у кількості 700 літрів за ціною 20,75 грн/л без ПДВ на суму 14525 грн без ПДВ, дизельне паливо у кількості 5450 літрів за ціною 21,20 грн/л без ПДВ на загальну суму 115540,0 грн без ПДВ, загалом на 133297,00 грн без ПДВ, 159957,00 грн з ПДВ.

Підсумовуючи викладене слід зазначити що вказаними видатковими накладними підтверджується факт отримання протягом 2019 року: бензину А-95 у кількості 700 літрів, бензину А-92 у кількості 17300 л, дизельного палива у кількості 68870 л; протягом 2020 року: бензину А-95 у кількості 150 літрів, бензину А-92 у кількості 3200 л, дизельного палива у кількості 14450 л.

Фактично покупцем на виконання умов договору №2719-Із/Т перераховано постачальнику грошові кошти у сумі 2.832.719,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями (т.2, а.с.189-202), а саме: №10 від 17.04.2019 на суму 99994,80 грн, №11 від 16.05.2019 на суму 100000,00 грн, №12 від 24.05.2019 на суму 100005,20 грн, №798 від 10.06.2019 на суму 100712,40 грн, №878 від 26.06.2019 на суму 200000,00 грн, № 13 від 11.07.2019 на суму 100000,00 грн, №1024 від 19.07.2019 на суму 100000,00 грн, №14 від 20.08.2019 на суму 100000,00 грн, №1280 від 23.08.2019 на суму 100000,00 грн, №1348від 03.09.2019 на суму 100000,00 грн, №1349 від 03.09.2019 на суму 21200,00 грн, №1418 від 12.09.2019 на суму 100000,00 грн, №1500 від 23.09.2019 на суму 100000,00 грн, №15 від 26.09.2019 на суму 40464,00 грн, №16 від 26.09.2019 на суму 109536,00 грн, № 1612 від 08.10.2019 на суму 100000,00 грн, №1744 від 29.10.2019 на суму 100000,00 грн, №1870 від 19.11.2019 на суму 200000,00 грн, №1986 від 04.12.2019 на суму 150000,00 грн, №2106 від 19.12.2019 на суму 200000,00 грн, №186 від 29.01.2020 на суму 54959,40 грн, №299 від 14.02.2020 на суму 100170,00 грн, №552 від 26.03.2020на суму 150000,00 грн, №648 від 08.04.2020 на суму 100000,00 грн, №747 від 17.04.2020 на суму 45890,00 грн, № 1011 від 21.05.2020 на суму 83000,00 грн, №1038 від 21.05.2020 на суму 76787,00 грн.

Як зазначає прокурор, грошові кошти, оплата яких здійснена платіжними дорученнями №№10, 11, 12, 13, 14, 15, 16 на суму 650000 грн, є бюджетними коштами, які надійшли з казначейського рахунку, про що свідчать відмітки безпосередньо у дорученні (Банк платника).

У серпні 2021 року керівник Ізюмської окружної прокуратури Харківської області звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом в інтересах держави в особі Управління житлово-комунального господарства Ізюмської міської ради та Комунального підприємства "Благоустрій міста Ізюма" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Татнєфть-АЗС-Україна" 600683,29 грн надмірно сплачених коштів згідно договору №2719-Із/Т про закупівлю товарів від 26.02.2019.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при укладенні між КП "Благоустрій міста Ізюма" та ТОВ "Татнєфть-АЗС-Україна" додаткових угод № 1, №2, №4, №8 та №9 до договору №2719-Із/Т, якими підвищено ціни на предмет договору та зменшено його обсяги, не було дотримано вимог п. 2 ч. 4 ст. 36 Закону України "Про публічні закупівлі", а тому додаткові угоди № 1, №2, №4, №8 та №9 до договору є нікчемними в силу закону, що має бути констатовано судом в мотивувальній частині рішення суду. З цих підстав, за твердженням прокурора, на підставі нікчемних додаткових угод № 1, №2, №4, №8 та №9 до договору КП "Благоустрій міста Ізюма" надмірно сплатило бюджетних коштів на загальну суму 600683,29 грн, які підлягають стягненню з ТОВ "Татнєфть-АЗС-Україна" на користь другого позивача.

При цьому, розрахунок здійснений таким чином: 2474256,59 грн (сума фактично сплачена у 2019 році за отримане паливо, з урахуванням змін ціни на підставі додаткових угод) 1947202,30 грн (сума належна до сплати за фактично отримане паливо у 2019 році за ціною передбаченою договором №2719-Із/Т від 26.02.2019), що становить 527054,29 грн надмірно сплачених коштів у 2019 році, та 455847,00 грн (сума фактично сплачена у 2020 році за отримане паливо, з урахуванням змін ціни на підставі додаткових угод) 382218,00 грн (сума належна до сплати за фактично отримане паливо у 2020 році за ціною передбаченою договором №2719-Із/Т від 26.02.2019), що становить 73629,00 грн надмірно сплачених коштів у 2020 році.

При здійсненні розрахунку прокурором було взято такі вихідні дані: кількість фактично отриманого палива (у вигляді талонів) протягом строку виконання умов договору у 2019 році: бензину А-95 - 855,29 л, бензину А-92 -17300 л, дизельного палива - 72434,47 л; кількість фактично отриманого палива (у вигляді талонів) протягом строку виконання умов договору у 2020 році: бензину А-95 - 150 л, бензину А-92 - 3200 л, дизельного палива -14450 л.

У письмових поясненнях (вх. №26825 від 15.11.2021) прокурор зазначив про те, що нікчемними є усі додаткові угоди до договору №2719-Із/Т від 26.02.2019, якими встановлювалася ціна товару, відмінна від ціни встановленої у договорі, не зважаючи на її збільшення чи зменшення, оскільки при укладенні вказаних додаткових угод не дотримано вимоги п. 2 ч. 4 ст. 36 Закону України "Про публічні закупівлі" щодо обґрунтованості зміни ціни, чи її зміни у межах 10%. Такі пояснення не містять зміни позовних вимог в частині заявленої суми стягнення грошових коштів.

В подальшому, 26.11.2021 до суду першої інстанції засобами електронного зв`язку на електронну адресу суду від керівника Ізюмської окружної прокуратури Харківської області надійшла уточнена позовна заява вих. № 58-555-21 (вх. № 7318), в якій прокурор просив стягнути з відповідача надмірно сплачені кошти в сумі 583081,40 грн. В обґрунтування уточнених позовних вимог прокурор зазначив додатково про те, що у разі нікчемності додаткових угод №1,2,3,4,5 всі інші угоди укладені на підставі цих угод також є нікчемними, оскільки у випадку їх скасування, інші угоди збільшать ціну одиниці товару за договором більше ніж на 10% від ціни встановленої у договорі, що є порушенням ст. 36 Закону України "Про публічні закупівлі" та ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України. За твердженням прокурора, нікчемними є усі додаткові угоди до договору №2719-Із/Т від 26.02.2019, якими встановлювалася ціна товару, відмінна від ціни встановленої у договорі, не зважаючи на її збільшення чи зменшення, оскільки при укладенні вказаних додаткових угод не дотримано вимоги ч. 2 ч. 4 спи 36 Закону України "Про публічні закупівлі" щодо обґрунтованості зміни ціни, чи її зміни у межах 10% (т.2, а.с.138-153).

Також, в уточненій позовній заяві прокурором здійснено новий розрахунок суми, що необґрунтовано сплачена КП "Благоустрій міста Ізюма" відповідачу за договором №2719- Із/Т від 26.02.2019, яка становить 583081,40 грн та розрахована таким чином: 2832719,00 грн (сума фактично сплачена за отримане паливо, з урахуванням змін ціни на підставі додаткових угод) - 2249637,60 грн (сума належна до сплати за фактично отримане паливо за ціною передбаченою договором №2719-Із/Т від 26.02.2019). У зв`язку з цим, в уточненій позовній заяві прокурор просив стягнути з ТОВ "Татнєфть-АЗС- Україна" на користь КП "Благоустрій міста Ізюма" надмірно сплачені кошти у сумі 583081,40 грн.

При здійсненні розрахунку прокурором було взято такі вихідні дані: кількість фактично отриманого палива (у вигляді талонів) протягом строку виконання умов договору у 2019 році: бензину А-95 - 700 л, бензину А-92 -17300 л, дизельного палива - 68870 л; кількість фактично отриманого палива (у вигляді талонів) протягом строку виконання умов договору у 2020 році: бензину А-95 - 150 л, бензину А-92 - 3200 л, дизельного палива -14450 л.

Водночас суд встановив, що вказана заява з додатками не містить електронного цифрового підпису.

Як вбачається з протоколу судового засідання в режимі відеоконференції №494231 від 26.11.2021 присутній у судовому засіданні прокурор Сірик В.В. підтримав заяву про уточнення позовної заяви; судом постановлено протокольну ухвалу про прийняття до розгляду заяви прокурора про зменшення розміру позовних вимог та продовження розгляду з урахуванням вказаної заяви; судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого засідання та призначення розгляду справи по суті у відповідності до ч.3 ст. 177 ГПК України на 21.12.2021 об 11:30 год. (т.2, а.с.155-160).

29.11.2021 до суду першої інстанції засобами поштового зв`язку у паперовому вигляді надійшов примірник уточненої позовної заяви вих. № 58-555-21 (т.2, а.с.164-188).

Водночас, заперечуючи проти позовних вимог, відповідач вказує про відсутність доведеного факту нікчемності додаткових угод. На думку відповідача, довідка Харківської ТПП підтверджує факт зміни ціни на паливо на ринку, крім того, є аргументом в суперечках з перевіряючими органами та такі довідки приймаються до розгляду судовими та правоохоронними органами. Отже, на переконання відповідача, довідки торгово - промислової палати, яка є повноважним органом, що має право, зокрема, здійснювати моніторинг цін та визначати вартість товару, містять інформацію про рівень ціни на певні нафтопродукти та паливно-мастильні матеріали на певну дату. Таким чином, відповідач зауважує, що з аналізу наявної в них інформації та ціни за одиницю продукції, визначеної у договорі, укладеного між сторонами, періодичного отримання довідок, можна встановити чітку динаміку цін у бік збільшення чи зменшення.

Також, за твердженнями відповідача, додатковими угодами № 9, 11, 12, 13, 15, 17, 19, 20, 21, 25, 26 до договору було зменшено ціну на бензин та дизельне паливо. При цьому, документальне обґрунтування такої зміни ціни (зменшення) відповідно до вимог Закону України "Про публічні закупівлі" не вимагається. Таким чином, відповідач вважає, що твердження прокурора щодо нікчемності додаткових угод № 9, 11, 12, 13, 15, 17, 19, 20, 21, 25, 26 у зв`язку із неналежним документальним обґрунтуванням зменшення ціни, на переконання відповідача, є цілком безпідставними та не аргументованими, адже такі зміни відповідали (не суперечили) вимогам ч. 4 ст. 6 вищевказаного Закону, а, отже, не можуть бути нікчемними.

У відзиві на уточнену позовну заяву відповідачем також зазначено про відсутність визначених законом підстав для звернення прокурора до суду та про те, що останнім неправильно визначено орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, а також невірно визначено позивача.

22.12.2021 місцевим господарським судом ухвалено оскаржуване рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Вказане рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що Ізюмською окружною прокуратурою в ході вивчення стану законності у сфері публічних закупівель товарів, робіт та послуг, виявлено факт порушення інтересів держави внаслідок незаконного підвищення ціни товару, визначеної в договорі про закупівлю нафти і дистилятів, укладеного з ТОВ "Татнефть-АЗС-Україна" внаслідок проведення відкритих торгів КП "Благоустрій міста Ізюма". Так, під час виконання договору до нього укладено 27 додаткових угод, частина з яких містить положення про підвищення ціни на товар та відповідно зменшення обсягів закупівлі. Місцевий господарський суд розглянувши позовні вимоги дійшов висновків про нікчемність усіх додаткових угод укладених до договору №2719-Із/Т від 26.02.2019, якими встановлювалася ціна товару, відмінна від ціни встановленої у договорі, не зважаючи на її збільшення чи зменшення, оскільки при укладенні вказаних додаткових угод не дотримано вимоги п.2 ч.4 ст.36 Закону України "Про публічні закупівлі" щодо обґрунтованості зміни ціни. На підставі вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов висновків про правомірність та обґрунтованість позовних вимог прокурора щодо стягнення з відповідача 583081,40 грн необґрунтовано сплачених коштів, зазначивши, що нікчемність додаткових угод свідчить про те, що зобов`язання сторін регулюються договором без урахування змін, внесених додатковими угодами.

При цьому, в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції, дослідивши подану прокурором уточнену позовну заяву (вх.№ 28078 від 29.11.2021), оцінивши вказану заяву, як заяву про зменшення розміру позовних вимог, дійшов висновку, що така заява була подана до суду у відповідності до ст.42 ГПК України, а тому прийняв її до розгляду та подальший розгляд справи здійснював з урахуванням нової ціни позову.

Також, щодо підстав здійснення прокурором представництва інтересів держави у спірних правовідносинах в особі позивачів, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави та звернення до суду із вказаним позовом у зв`язку із доведеною бездіяльністю вказаних компетентних органів та необхідністю невідкладного захисту інтересів держави.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на те, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права при неправильному тлумаченні закону; висновки про недотримання вимог п.2 ч.4 ст.36 Закону України "Про публічні закупівлі" при укладенні додаткових угод, є безпідставними та не аргументованими, суперечать вимогам закону та наявним в матеріалах справи доказам.

Зокрема, за твердженням скаржника, з аналізу п.2 ч.4 ст.36 Закону України "Про публічні закупівлі" та листа Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 27.10.2016 №3302-06/34307-06 вбачається, що документальне підтвердження необхідне при внесенні таких змін: зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку. Тобто, документальне підтвердження потрібно при збільшенні ціни на товар за договором. Логічно, що при зменшенні ціни на товар документальне підтвердження (обґрунтування) не потрібне.

Відповідач зазначає, що з постанови Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №927/491/19 вбачається, що п.2 ч.4 ст.36 Закону України "Про публічні закупівлі" стосується саме збільшення ціни на товар; при цьому, документальне обґрунтування зміни ціни необхідне саме при підвищенні, а не при зменшенні ціни на товар. Отже, на думку скаржника, висновки щодо нікчемності додаткових угод №9, 11, 12, 13, 15, 17, 19, 20, 21, 25, 26 у зв`язку із неналежним документальним обґрунтуванням зменшення ціни є цілком безпідставними та не аргументованими, адже такі зміни відповідали (не суперечили) вимогам ч.4 ст.6 цього Закону, а отже в силу закону не могли бути нікчемними. Відтак, скаржник вважає, що суд першої інстанції не вірно тлумачив норму п.2 ч.4 ст.36 Закону України "Про публічні закупівлі", оскільки при зміні істотних умов договору документальне обґрунтування вимагається лише при підвищенні ціни на товар, в даному випадку виключно щодо укладення додаткових угод № 1, 2, 4, 8 та 9. Також вважає, що висновки суду щодо відсутності документального обґрунтування факту коливання ціни на ринку не відповідають обставинам справи та суд прийняв рішення при недоведеності розрахунку суми, заявленої прокурором до стягнення.

Крім того, вважає, що висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави не відповідають обставинам справи.

Щодо порушення місцевим господарським судом норм процесуального права скаржник посилається на те, що суд прийняв до розгляду уточнену позовну заяву після закінчення підготовчого провадження; прийняв докази, подані з порушенням порядку та строків їх подання; не зупинив провадження за наявності кримінального провадження.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи у апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, зазначає таке.

Предметом судового розгляду у даній справі є позовні вимоги прокурора в особі Управління житлово-комунального господарства Ізюмської міської ради та Комунального підприємства "Благоустрій міста Ізюма" про стягнення з відповідача надмірно сплачених коштів за договором №2719-Із/Т від 26.02.2019 на користь КП "Благоустрій міста Ізюма".

Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах в особі Комунального підприємства "Благоустрій міста Ізюма".

Питання щодо представництва прокурором інтересів громадянина або держави в господарському суді, а також особливості здійснення ним окремих форм представництва таких інтересів врегульовані положеннями Конституції України, Закону України "Про прокуратуру" та Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з частинами 3, 4 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

За змістом частини 1 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Згідно з абзацом 3 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", зокрема, не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній.

Відповідно до статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Отже, держава у цивільних (господарських) правовідносинах діє через органи державної влади, а не через державні чи комунальні підприємства/заклади.

У пунктах 8.10, 8.11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 сформульовано такі правові висновки: "Заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини 3 статті 23 Закону (Закон України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру"), має застосовуватись з урахуванням положень абзацу 1 частини 3 цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на положення частини 2 статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У контексті цього засадничого положення відсутність у Законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці 1 частини 3 статті 23 Закону (Закон України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру") межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави".

У пункті 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, зазначено, що відповідно до частини 3 статті 23 Закону "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття "компетентний орган" у цій постанові вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

На відміну від прокурора та органів, через які діє держава, юридичні особи, які не є такими органами, діють як самостійні суб`єкти права - учасники правовідносин. Конституцією України та законом не передбачена можливість прокурора здійснювати процесуальні та інші дії, спрямовані на захист інтересів юридичних осіб. Зокрема, до повноважень прокурора не належить здійснення представництва в суді державних підприємств. При цьому інтереси юридичної особи можуть не збігатися з інтересами її учасників. Тому інтереси державного підприємства можуть не збігатися з інтересами держави, яка має статус засновника (вищого органу) такого підприємства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 83)).

Оскільки комунальне підприємство не є суб`єктом владних повноважень, а прокурором визначено порушення прав саме комунального підприємства як суб`єкта господарювання, а не безпосередньо територіальної громади в особі органу місцевого самоврядування - звернення прокурора до суду в цій справі в інтересах держави є безпідставним (пункт 91 постанови Верховного Суду від 25.11.2021 у справі № 917/269/21).

Подібні висновки щодо недопустимості представництва прокурором інтересів держави в особі державного чи комунального підприємства/закладу, яке не є суб`єктом владних повноважень, але є самостійним суб`єктом права, та безпідставності звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі таких підприємств викладені у постановах Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 917/562/21, від 07.12.2021 у справі № 903/865/20 та інших.

Звертаючись до суду з позовом у цій справі, прокурор посилається на порушення законодавства про публічні закупівлі. При обґрунтуванні представницьких функцій прокурор зазначає, що правовідносини, пов`язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконне витрачання бюджетних коштів такому інтересу не відповідає. Так, прокурор вказує, що виконання зобов`язань за додатковими угодами, укладеними з порушенням законодавства у сфері публічних закупівель, призвело до нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів, що не відповідає меті Закону України "Про публічні закупівлі" та принципам, за якими мають здійснюватися публічні закупівлі, закріпленими в ст. З даного Закону.

Відповідно до Статуту Комунального підприємства "Благоустрій міста Ізюма", затвердженого рішенням 100 сесії Ізюмської міської ради 7 скликання від 24.12.2019 №2651 (том 1, а.с. 124-129):

- Комунальне підприємство "Благоустрій міста Ізюма" (надалі підприємство), створене відповідно до рішення 46 сесії Ізюмської міської ради 5 скликання від 10 жовтня 2008 року №2605. Засновник (Власник) підприємства - Ізюмська міська рада, уповноважений орган засновника - виконавчий комітет Ізюмської міської ради (п.п. 1.1 Статуту);

- підприємство є юридичною особою, здійснює свою діяльність на засадах господарської самостійності, госпрозрахунку, має самостійний баланс, рахунки в установах банку, печатку зі своїм найменуванням, ідентифікаційним кодом; має право здійснювати інвестиційні проекти, укладати угоди, набувати майнових та особистих немайнових прав, нести обов`язки, виступати позивачем та відповідачем у суді (п.п. 4.1.,4.3. та 4.5. Статуту);

- статтею 8 Статуту врегульовано правові відносини між засновником (власником), уповноваженим органом та підприємством. Так, відповідно до п. 8.3. виконавчий комітет Ізюмської міської ради має право отримувати повну інформацію щодо діяльності підприємства; знайомитися з даними бухгалтерського обліку, звітності та іншими документами; надавати підприємству допомогу у вигляді грошових коштів, майна, обладнання та інших матеріальних цінностей, необхідних для діяльності підприємства; встановлювати рівень рентабельності діяльності підприємства; контролювати виконання завдань, покладених власником на підприємство;

- відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями та громадянами у всіх сферах виробничої діяльності здійснюється на основі договорів (п.п. 9.5. Статуту).

Аналогічні положення містить Статут Комунального підприємства "Благоустрій міста Ізюма", затверджений рішенням 40 сесії Ізюмської міської ради 7 скликання від 30.05.2017 №1033 (том 2, а.с. 13-17).

Місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що враховуючи, що КП "Благоустрій міста Ізюма" наділене повноваженнями щодо звернення до суду з вимогою про стягнення надмірно сплачених ним же бюджетних коштів, у зв`язку з чим прокурором правильно визначено підприємство другим позивачем за даним позовом.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 55, частини 1 статті 63 Господарського кодексу України та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" комунальне підприємство, створене органом місцевого самоврядування, є господарською організацією, учасником господарських відносин, що діє на основі комунальної власності територіальної громади.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що КП "Благоустрій міста Ізюма" не здійснює владних управлінських функцій, а тому не є суб`єктом владних повноважень.

З урахуванням положень Бюджетного кодексу України та підзаконних нормативно-правових актів, зокрема, постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №228, якою затверджено Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, комунальне підприємство у спірних правовідносинах, які виникли щодо закупівлі палива за договором, діє як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня (отримувач бюджетних коштів) та є замовником зазначеного товару в обсязі та в межах видатків, що визначені розпорядниками бюджетних коштів вищого рівня.

Згідно із частиною 4 статті 48 Бюджетного кодексу України зобов`язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов`язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов`язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов`язань не здійснюються.

З огляду на викладене, у відносинах щодо розрахунків з постачальником бензину та дизельного палива за договором комунальне підприємство, яке є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, виступає не як суб`єкт владних повноважень, а як сторона у зобов`язальних правовідносинах.

З огляду на вказане, відсутні підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі КП "Благоустрій міста Ізюма" (другого позивача у справі), а позов, поданий керівником Ізюмської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі КП "Благоустрій міста Ізюма", підлягає залишенню без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

Зазначені висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №905/1907/21, до закінчення перегляду судових рішень у якій у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду було зупинено апеляційне провадження у даній справі № 922/3503/21, що розглядається, та такі висновки враховані судом у відповідності до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас, Верховний Суд у постанові від 03.10.2023 у справі № 916/2916/22 зазначив, що перевірка права на позов (що має місце у даному випадку), лежить не в площині диспозитивності судового процесу (доводів учасника спору, які має розглянути суд в тому випадку, якщо сторона оскаржує судове рішення), а в площині обов`язків суду з розгляду справи та встановлення всіх обставин справи і належного розгляду спору судом, оскільки відповідно до ст. 226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано. Тобто обов`язком суду під час розгляду справи є встановлення того чи правильно прокурором обрано особу, в інтересах держави в особі якої він звертається до суду.

За наведених вище обставин, висновки місцевого господарського суду, викладені у мотивувальній частині рішення щодо правомірності пред`явлення прокурором позову в інтересах держави в особі другого позивача є помилковими, оскільки наявні підстави для залишення позовної заяви керівника Ізюмської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Комунального підприємства "Благоустрій міста Ізюма" без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК України.

Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах в особі Управління житлово-комунального господарства Ізюмської міської ради (далі УЖКГ Ізюмської міської ради).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та №922/1830/19).

Тобто, під час розгляду справи в суді фактично стороною у спорі є держава, навіть якщо прокурор визначив стороною у справі певний орган (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2022 у справі № 2-3887/2009 зазначила, що ці висновки актуальні також щодо участі територіальної громади в цивільних правовідносинах та судовому процесі.

За змістом положень абзацу 1 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (такі висновки наведено в постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21).

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пункті 69 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, підпункті 8.19 постанови від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, пункті 40 постанови від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 у підпункті 8.37 постанови від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципомnovit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (стаття 7 Конституції України).

Відповідно до частини 3 статті 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Частиною 1 статті 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Згідно з частиною 2 статті 2 зазначеного Закону місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно із частинами 1, 2 статті 11 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Нормами статті 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв`язку, зокрема, управління об`єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв`язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню; організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян.

Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 22 Бюджетного кодексу України головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно, зокрема, за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.

Пунктами 7, 9 частини 5 статті 22 Бюджетного Кодексу України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі; здійснює контроль за повнотою надходжень, взяттям бюджетних зобов`язань розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів і витрачанням ними бюджетних коштів.

Відповідно до п.1.1, 1.2 та 1.5 Положення про Управління житлово-комунального господарства Ізюмської міської ради, яке затверджене рішенням 63 сесії Ізюмської міської ради 7 скликання від 25.04.2018 № 1576 (далі Положення), Управління є юридичною особою, яка здійснює власні та делеговані Ізюмською міською радою повноваження з питань житлово-комунального господарства міста з правом ведення поточних бюджетних, позабюджетних та спеціальних рахунків в органі Державної казначейської служби України відповідно до затверджених Ізюмською міською радою та виконавчим комітетом Ізюмської міської ради цільових призначень.

Управління є юридичною особою - головним розпорядником коштів визначених бюджетом міста, має самостійний баланс, реєстраційні рахунки в відділенні Державного казначейства та розрахункові рахунки в установах банків, печатку з зображенням малого Державного Герба України і своїм найменуванням, бланки та інші реквізити.

Управління є виконавчим органом міської ради.

Пунктом 2.2, 2.6 вищевказаного Положення передбачено, що до завдань Управління, серед іншого, віднесено забезпечення контролю за здійсненням на території міста належного функціонування житлово-комунального господарства; організація благоустрою територій міста із залученням для цієї мети бюджетних коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення.

Відповідно до пункту 4.2 Положення передбачено, що Управління має право здійснювати контроль за цільовим використанням бюджетних коштів підприємствами, установами, організаціями - одержувачами коштів.

Аналогічні положення містяться також у Положенні про Управління житлово-комунального господарства Ізюмської міської ради, яке затверджене рішенням 119 сесії Ізюмської міської ради 7 скликання від 19.11.2020 № 3107 (т.1, а.с.118-123).

Як вбачається з листа УЖКГ Ізюмської міської ради від 27.05.2021 вих. №278 у відповідь на лист керівника Ізюмської окружної прокуратури щодо надання інформації стосовно вжиття заходів по усуненню виявлених Ізюмською окружною прокуратурою Харківської області порушень фінансової дисципліни КП "Благоустрій міста Ізюма" при здійснення закупівлі ПММ за кошти місцевого бюджету у 2019 році, повідомило про те, що Управлінням, як головним розпорядником бюджетних коштів, було перераховано одержувачу КП "Благоустрій міста Ізюма" із місцевого бюджету за 2019 рік по загальному фонду КПКВК 1216014 «Забезпечення збору та вивезення сміття і відходів» КЕКВ 2610 «Субсидії та поточні трансферти підприємствам (установам, організаціям)» фінансової підтримки на придбання паливно-мастильних матеріалів на загальну суму 800000,00грн, які були одержувачем використані в повному обсязі згідно затвердженого Плану використання бюджетних коштів на 2019 рік на придбання бензину. Дана фінансова підтримка виділялася на протязі року згідно рішень сесії Ізюмської міської ради щодо виділення бюджетних коштів та перераховувалася на реєстраційний рахунок підприємства відкритого в Ізюмському УДКСУ Харківській області для реалізації заходів передбачених місцевою Програмою фінансової підтримки комунальних підприємств міста на 2018-2020 роки, затвердженої рішенням сесії Ізюмської міської ради від 26.01.2018 за №1426 (т.1, а.с. 138-139).

Апеляційним судом встановлено, що перший позивач є виконавчим органом місцевої ради, який у розумінні статті 22 Бюджетного кодексу України є головним розпорядником бюджетних коштів (за рахунок яких здійснювалася закупівля за спірним договором), що уповноважений здійснювати контроль за цільовим використанням бюджетних коштів підприємствами, установами, організаціями - одержувачами коштів. З цих підстав, а також враховуючи обставини щодо придбання товару за договором про закупівлю товарів від 26.02.2019 2719-Із/Т на умовах співфінансування за рахунок коштів місцевого бюджету та власних коштів підприємства, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що УЖКГ Ізюмської міської ради має право виступати у якості позивача у даному випадку.

Здійснення прокурором представництва інтересів держави в особі виконавчих органів сільських, селищних, міських рад неодноразово підтверджено Верховним Судом, зокрема, під час розгляду справ №922/4293/19 у постанові від 15.06.2021, №912/994/20 у постанові від 04.08.2021, №924/659/22 у постанові від 19.12.2023.

Відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

Статтею 4 цього Закону закріплено основні принципи місцевого самоврядування, серед яких зокрема поєднання місцевих і державних інтересів.

Таким чином, інтереси держави у цьому випадку збігаються з інтересами жителів територіальної громади.

Органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. У статті 143 Конституції України зазначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції (такі висновки наведено у постанові Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 904/123/22, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21).

Відповідно до статті 172 ЦК територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 (до закінчення перегляду судових рішень у якій у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду було зупинено касаційне провадження у справі № 910/1607/22, що розглядається) наведено такі висновки, зокрема:

- використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - мешканців відповідної області. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси відповідної територіальної громади області;

- оскільки засновником комунального закладу та власником його майна є територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування, що фінансує і контролює діяльність такого комунального закладу, а також зобов`язаний контролювати виконання обласного бюджету, зокрема законність та ефективність використання зазначеним закладом коштів цього бюджету за договорами про закупівлю товарів, то вказаний орган місцевого самоврядування є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів обласного бюджету (схожі висновки викладені у постановах КГС ВС від 22.12.2022 у справі № 904/123/22, від 26.10.2022 у справі № 904/5558/20 (підпункти 5.50, 5.51) та від 21.12.2022 у справі № 904/8332/21 (пункт 33).

Як вбачається з матеріалів справи, Ізюмською окружною прокуратурою листом від 17.05.2021 №58-1373вих-21 у порядку частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" запропоновано Управлінню житлово-комунального господарства Ізюмської міської ради вжити заходи з метою стягнення з відповідача надмірно сплачених коштів на його користь, проте у відповідь УЖКГ Ізюмської міської ради повідомило про відсутність підстав для стягнення цих коштів, оскільки не доведено факт порушення законодавства про закупівлю.

При цьому, жодних активних заходів, спрямованих на захист порушеного інтересу, як суб`єкта владних повноважень у таких правовідносинах, УЖКГ Ізюмської міської ради не вжито.

З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що прокурором доведено наявність підстав представництва у спірних правовідносинах та обґрунтовано заявлено позов в інтересах держави в особі Управління житлово-комунального господарства Ізюмської міської ради.

Щодо суті спору, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Спір виник щодо наявності/відсутності підстав для стягнення з ТОВ "Татнєфть-АЗС-Україна" надмірно сплачених бюджетних коштів за договором про закупівлю товарів від 26.02.2019 №2719-Із/Т у зв`язку з недійсністю (нікчемністю) додаткових угод до договору, якими було внесено зміни щодо ціни товару та зменшено обсяги товару.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

До способів захисту цивільних прав та інтересів належить визнання правочину недійсним (стаття 16 ЦК України, стаття 20 ГК України).

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом частин першої та третьої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (стаття 216 Цивільного кодексу України).

Враховуючи наведені приписи, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне відмітити, що зміст статті 215 ЦК України розрізняє два види недійсних правочинів: нікчемний, тобто такий, недійсність якого встановлена законом, та оспорюваний, тобто такий, щодо якого недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом.

Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (відповідний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18)).

Отже, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. Крім того, такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) та від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Отже, у разі, коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину, обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю.

Так, предметом позову є стягнення надмірно сплачених бюджетних коштів за договором.

Водночас, підставою позову визначено порушення вимог частини 4 статті 36 Закону "Про публічні закупівлі" (в редакції Закону чинній на час виникнення спірних правовідносин) при укладенні додаткових угод до договору, оскільки сторонами договору не дотримано вимог щодо обґрунтованості зміни ціни товару не більше ніж на 10 відсотків, що, на думку прокурора, свідчить про їх нікчемність у відповідності до приписів статті 37 Закону України "Про публічні закупівлі".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю - це договір, що укладається між замовником і учасником торгів за результатами проведення процедури закупівлі та передбачає надання послуг, виконання робіт або набуття права власності на товари.

У частині 1 статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених Законом України "Про публічні закупівлі".

За приписами частини 4 статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" (тут і далі у редакції, чинній на час укладення додаткових угод) умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: 1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника; 2) зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі; 3) покращення якості предмета закупівлі за умови, що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі; 4) продовження строку дії договору та виконання зобов`язань щодо передання товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі; 5) узгодженої зміни ціни в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг); 6) зміни ціни у зв`язку із зміною ставок податків і зборів пропорційно до змін таких ставок; 7) зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, регульованих цін (тарифів) і нормативів, які застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни; 8) зміни умов у зв`язку із застосуванням положень частини п`ятої цієї статті.

У свою чергу, відповідно до частини 1 статті 37 Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договір про закупівлю є нікчемним у разі його укладення з порушенням вимог частини 4 статті 36 цього Закону.

З огляду на викладене, у даному випадку визнання додаткових угод до договору недійсними не є належним способом захисту прав, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону, і не потребує визнання їх недійсними судом, що правильного було враховано прокурором при зверненні з даним позовом.

Аналогічного висновку дійшла об`єднана палата Касаційного господарського суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 з відступленням від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 913/166/19 (Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість висновку суду першої інстанції щодо задоволення вимоги прокурора про визнання недійсними додаткових угод як таких, що укладені всупереч вимогам пункту 2 частини четвертої статті 36 Закону "Про публічні закупівлі").

Водночас, позовна вимога про стягнення коштів з ТОВ "Татнєфть-АЗС-Україна" може бути розглянута судом як вимога про застосування правових наслідків недійсності нікчемного правочину. Для з`ясування наявності підстав для стягнення коштів з ТОВ "Татнєфть-АЗС-Україна", суд має визначити, чи є додаткові угоди до договору від 26.02.2019 №2719-Із/Т, укладені між ТОВ "Татнєфть-АЗС-Україна" та КП "Благоустрій міста Ізюма", нікчемними.

При цьому, ТОВ "Татнєфть-АЗС-Україна" заперечується висновок судів попередніх інстанцій про те, що вищезгадані додаткові угоди були укладені сторонами з порушенням вимог законодавства про публічні закупівлі, зокрема статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі".

Також, згідно наявного в матеріалах справи листа КП "Благоустрій міста Ізюма" від 27.05.2021 вих. №483 у відповідь на лист УЖКГ Ізюмської міської ради підприємство повідомило про те, що під час розгляду питання щодо внесення змін до договору від 26.02.2019 №2719-Із/Т в частині збільшення ціни за одиницю товару КП "Благоустрій міста Ізюма" отримувало документальне підтвердження коливання ціни товару на ринку, що давало законні підстави для укладення додаткових угод до договору. Вважає висновки керівника Ізюмської окружної прокуратури про порушення фінансової діяльності КП "Благоустрій міста Ізюма" при здійсненні даної закупівлі не підтвердженими, ґрунтуються на вільному тлумаченні норм пункту 2 частини 4 статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" (т.1, а.с.141).

Наведені обставини свідчать про наявність спору стосовно встановлення наявності/відсутності обставин недійсності (нікчемності) укладених між ТОВ "Татнєфть-АЗС-Україна" та КП "Благоустрій міста Ізюма" додаткових угод до договору від 26.02.2019 №2719-Із/Т та застосування наслідків недійсності цих угод шляхом стягнення надмірно сплачених коштів.

У цьому контексті суд апеляційної інстанції вважає, що підлягає врахуванню як висновки щодо застосування норм статей 203, 215, 216 ЦК України (в контексті того, що під час розгляду позову про визнання правочину недійсним сторонами справи мають бути всі сторони цього правочину), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19, так і висновків щодо застосування положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру", викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, з огляду на таке.

Частинами 1, 3, 4 статті 45 ГПК України передбачено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Згідно з частинами 1, 2 статті 48 ГПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження (аналогічні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц, від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц, від 12.12.2018 у справах № 570/3439/16-ц і № 372/51/16-ц).

Однак за власною ініціативою суд не може залучити до участі в справі співвідповідача або замінити первісного відповідача належним відповідачем. Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача (наведену правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 910/7122/17).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у процесі": сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 4-376цс18, пункт 66), від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 09.02.2021 у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, пункт 33.2).

Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (див. пункт 8.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20).

Відтак, звернення до суду з позовом та пред`явлення позовних вимог до відповідача є правом особи, яким вона розпоряджається на власний розсуд.

Суд апеляційної інстанції виходить з того, що звертаючись до суду з відповідним позовом, прокурор, як особа, яка користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу, самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах або відсутність такого.

Під час розгляду справи суд має перевірити вищевказане у розрізі доводів та доказів як позивачів так і відповідачів, з огляду на тягар доказування, ураховуючи принцип змагальності та диспозитивності, завдань господарського судочинства в цілому.

Отже, визначення предмета, підстави позову, визначення позивача (тобто зазначення органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, органу місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або вказати на відсутність такого органу); відповідача у спорі, зазначення, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права - це право, яке належить прокурору, як особі, яка користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу, в даному випадку правами позивача.

Визначення відповідачів як одного із видів суб`єктів господарського процесу є правом позивача. Проте саме суд на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ГПК України, ураховуючи завдання господарського судочинства має визначити характер спірних правовідносин та суб`єктів, які є учасниками цих правовідносин (сторони спору), і за результатами цього вирішити відповідний спір.

У даному випадку розгляд позовних вимог про стягнення надмірно сплачених грошових коштів з підстав нікчемності укладених додаткових угод до договору фактично вимагає вирішення судом спору про їх недійсність та застосування відповідних наслідків, а відтак пред`явлення такої позовної вимоги лише до однієї зі сторін правочину (ТОВ "Татнєфть-АЗС-Україна") не відповідає викладеним у пунктах 57, 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19 висновкам про те, що: 1) вирішуючи позовні вимоги про визнання правочину недійсним у загальному розумінні, суд зобов`язаний визначити суб`єктний склад спору залежно від характеру правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню (сторонами справи мають бути всі сторони правочину), та, встановивши факт пред`явлення позову до неналежного відповідача, відсутність клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем, незалучення до участі у справі співвідповідача, суд відмовляє в задоволенні позову саме із зазначених підстав; 2) якщо під час розгляду позовних вимог про визнання правочину недійсним суд встановить, що позов пред`явлено не до всіх учасників цього правочину, тобто встановить неналежний суб`єктний склад учасників справи, суд відмовляє в задоволенні позову із зазначеної підстави або за клопотанням сторони спору здійснює заміну відповідача на належного або залучає співвідповідача.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, УЖКГ Ізюмської міської ради (позивач-1) не є стороною договору від 26.02.2019 №2719-Із/Т та укладених до нього додаткових угод, про нікчемність яких стверджує прокурор в якості підстави для задоволення позовних вимог про стягнення надмірно сплачених грошових коштів, а тому в розумінні частини 3 статті 215 ЦК України УЖКГ Ізюмської міської ради є заінтересованою особою під час вирішення спору щодо недійсності оспорюваних угод.

Схожі за змістом висновки (щодо необхідності визначення усіх сторін оспорюваного правочину як належних відповідачів при вирішенні спору за позовом заінтересованої особи, яка не є стороною такого правочину) викладено в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.07.2020 в справі № 670/23/18, від 18.11.2020 у справі № 318/1345/17, від 14.04.2021 у справі № 552/3469/18, від 01.07.2021 у справі № 542/546/19-ц та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.01.2022 у справі № 917/2041/20, від 26.09.2023 у справі № 910/2392/22.

При цьому, хоча в даному випадку не пред`явлено вимог про визнання недійсними додаткових угод в судовому порядку (тобто як оспорюваних правочинів), однак наведене не спростовує обставин щодо наявності спору стосовно недійсності таких угод (як нікчемних правочинів) для вирішення питання стосовно застосування наслідків їх недійсності та стягнення надмірно сплачених коштів, а отже необхідність визначення сторонами справи усіх сторін правочину.

Відтак, колегія суддів враховує сформульовані правові висновки (щодо визначення належного суб`єктного складу сторін під час вирішення спорів про недійсність правочину), які мають істотне значення для правильного вирішення цього спору.

Водночас, враховуючи викладені вище висновки у цій постанові з урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі №905/1907/21, Комунальне підприємство "Благоустрій міста Ізюма" фактично втратило процесуальний статус позивача в справі (учасника справи) у зв`язку із висновками апеляційного господарського суду про наявність підстав для залишення позову прокурора без розгляду в частині захисту інтересів позивача-2 (КП "Благоустрій міста Ізюма") з мотивів відсутності підстав для представництва інтересів держави в особі підприємства.

У зв`язку з цим, Комунальне підприємство "Благоустрій міста Ізюма" (замовник за договором та додатковими угодами до нього) не може бути учасником справи в якості позивача за зверненням прокурора, тоді як процесуальні підстави для зміни статусу вказаного учасника справи на відповідача та залучення його в якості співвідповідача під час апеляційного перегляду даної справи у суду відсутні, що свідчить про неправомірність вирішення даного спору (підставою якого є саме недійсність (нікчемність) додаткових угод) за відсутності визначення належного суб`єктного складу сторін та незалучення до участі у справі в якості співвідповідачів усіх сторін договору.

Вказані обставини є підставою для відмови в задоволенні даного позову.

Наведені висновки щодо необхідності визначення усіх сторін правочину як належних відповідачів при вирішенні спору за позовом заінтересованої особи узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 30.01.2024 у справі № 924/564/22, в якій також було залишено позов прокурора в інтересах комунального підприємства без розгляду.

З огляду на наведене колегія суддів не вбачає процесуальних підстав надавати правову оцінку доводам скаржника щодо неправильного застосування судом першої інстанції п.2 ч.4 ст.36 Закону України "Про публічні закупівлі" при вирішенні спору стосовно нікчемності укладених додаткових угод, оскільки їх оцінка має істотне значення виключно в аспекті встановлення факту відповідності/невідповідності правочину чинному законодавству, а зазначені вище мотиви відмови в задоволенні позову з підстав неналежного складу відповідачів у справі виключають необхідність її передчасного дослідження на предмет відповідності чинному законодавству.

Крім того, скаржник правильно зауважує, що прокурором у межах цієї справи заявлялися вимоги про стягнення спірної суми коштів саме на користь КП "Благоустрій міста Ізюма" як суб`єкта господарювання та сторони спірного договору, а не на користь державного чи місцевого (обласного) бюджету, зокрема, на користь територіальної громади міста в особі Ізюмської міської ради.

З урахуванням викладеного вище, застосування наслідків недійсності правочину при застосуванні запропонованої прокурором процесуальної конструкції, коли грошові кошти стягуються з відповідача на користь КП "Благоустрій міста Ізюма", яке не може бути учасником справи в якості позивача через неможливість звернення прокурора в інтересах підприємства, є помилковим, оскільки не відповідає положенням ГПК України, позаяк для захисту інтересів держави нераціонально та неефективно витрачені бюджеті кошти повинні повертатися (стягуватися) саме на користь держави (територіальної громади).

Тобто, заявляючи вимоги про застосування наслідків недійсності правочину шляхом стягнення надмірно сплачених коштів на користь КП "Благоустрій міста Ізюма" прокурор по суті намагається захистити підприємство, хоча не має права вимагати стягнення на користь юридичної особи (підприємства), яка не уособлює державу (територіальну громаду), за захистом інтересів якої позивач звернувся з цим позовом до суду, адже неможливо відновити права та інтереси держави в особі відповідного органу, стягуючи при цьому кошти на користь юридичної особи, яка є самостійним суб`єктом господарювання, не уособлює державу.

Таким чином, наявне фактичне звернення прокурора в інтересах КП "Благоустрій міста Ізюма" не відповідає викладеному в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3337/16-ц, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 і в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.11.2021 у справі № 917/269/21, від 16.08.2022 у справі № 905/820/21 висновку про те, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом 3 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", має застосовуватися з урахуванням положень абзацу 1 частини 3 цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи.

У контексті заявлених прокурором позовних вимог про стягнення грошових коштів на користь підприємства (позивача-2) колегія суддів звертає також увагу на викладені в пункті 56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19 висновки про те, що вимоги особи, яка в судовому порядку домагається застосування реституції, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який вони мали до вчинення правочину. Застосування реституції як наслідку недійсності правочину насамперед відновлює права учасників цього правочину. Інтерес іншої особи полягає в тому, щоб відновити свої права через повернення майна відчужувачу. Якщо ж повернення майна відчужувачу не відновлює права позивача, то суд може застосувати інший ефективний спосіб захисту порушеного права в межах заявлених позовних вимог (схожий за змістом висновок викладено в пункті 8.49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21).

Однак, як зазначено вище, повернення спірної суми коштів підприємству не відновлює права держави в особі Управління житлово-комунального господарства Ізюмської міської ради, а в межах заявлених позовних вимог не вбачається можливості застосування судом іншого ефективного способу захисту порушених прав держави.

Застосування наслідків недійсності правочину на користь позивача, який не є стороною оспорюваного договору, наразі неможливе при застосуванні процесуальної конструкції, запропонованої прокурором, оскільки кошти підлягають стягненню з відповідача на користь підприємства як іншої сторони оспорюваного правочину, і, як наслідок, вказана одностороння реституція не відповідає положенням чинного законодавства, адже для захисту інтересів держави нераціонально та неефективно витрачені бюджетні кошти мають повертатися (стягуватися) саме на користь держави в особі уповноваженого органу як головного розпорядника бюджетних коштів, тобто на користь державного (місцевого) бюджету.

За наведених обставин, чинним законодавством, а саме абзацом 3 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" не допускається звернення прокурора в інтересах держави в особі уповноваженого державного органу, який не є стороною оспорюваного правочину (заінтересована особа), з позовом про застосування наслідків недійсності правочину (реституції) шляхом стягнення грошових коштів на користь підприємства об`єднання громадян як сторони правочину, яке (підприємство) не є суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах, оскільки в такому випадку прокурор фактично звертається до суду не в інтересах держави, а в інтересах суб`єкта господарювання поза відносинами представництва, що не відповідає висновку про заборону здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, викладеному в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3337/16-ц, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21.

З огляду на викладене, відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходить з предмету та підстав позову, які були заявлені прокурором, з урахуванням яких суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог.

Отже, судом першої інстанції під час розгляду даної справи не було враховано вищевикладеного, що призвело до ухвалення необґрунтованого рішення про задоволення позову, яке не може бути залишено в силі.

З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції у даній справі обставини та докази на їх підтвердження, перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального права та відповідність рішення нормам процесуального права, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам статті 236 ГПК України, а тому наявні підстави для його скасування та прийняття нового рішення у справі про відмову у задоволенні позову.

Колегія суддів вважає обґрунтованими твердження скаржника стосовно помилкового прийняття судом першої інстанції уточненої позовної заяви, поданої засобами поштового зв`язку після закінчення підготовчого провадження, та здійснення розгляду справи з урахуванням такої заяви, оскільки місцевий господарський суд, приймаючи рішення за результатами розгляду позовних вимог з урахуванням зазначеної заяви позивача проігнорував, що частина четверта статті 46 ГПК України надає позивачу право збільшити або зменшити розмір позовних вимог, змінити предмет або підстави позову до закінчення підготовчого засідання.

Проте наведене не впливає на вирішення даної справи, з урахуванням висновків, викладених у цій постанові про наявність підстав для відмови у задоволенні позову прокурора в інтересах держави в особі УЖКГ Ізюмської міської ради з підстав відсутності належного складу учасників справи та фактично заявлення прокурором позовних вимог про стягнення надмірно сплачених коштів за договором в інтересах суб`єкта господарювання поза відносинами представництва.

Щодо інших аргументів учасників справи, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу і не впливають на результат вирішення спору, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною у залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", рішення від 10.02.2010).

Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції у даній справі обставини та докази на їх підтвердження, перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального права та відповідність рішення нормам процесуального права, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам статті 236 ГПК України.

Відповідно до частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч.2 ст. 277 ГПК України).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосовано норми матеріального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Татнєфть-АЗС-Україна" підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Харківської області від 22.12.2021 у справі №922/3503/21 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.

Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 2 ст. 275, ст. 277, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Татнєфть-АЗС-Україна" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Харківської області від 22.12.2021 у справі №922/3503/21 скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Позов керівника Ізюмської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Комунального підприємства "Благоустрій міста Ізюма" залишити без розгляду.

У задоволенні позову керівника Ізюмської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Управління житлово-комунального господарства Ізюмської міської ради відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 19.04.2024.

Головуючий суддя В.О. Фоміна

Суддя О.О. Крестьянінов

Суддя О.В. Шевель