Постанова

від 14.03.2024 по справі 908/1721/21

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.03.2024 року м.Дніпро Справа № 908/1721/21

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Паруснікова Ю.Б., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Саланжій Т.Ю.

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства Державний експортно-імпортний банк України

на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 06.06.2023 (суддя Юлдашев О.О.)

в межах справи № 908/1721/21 про банкрутство - Дочірнього підприємства Автобусний завод Богдан

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Запорізької області від 23.09.2021р., зокрема, припинено процедуру розпорядження майном Дочірнього підприємства Автобусний завод Богдан. Припинено повноваження розпорядника майна боржника Сердюк М.М. Визнано Дочірнє підприємство Автобусний завод Богдан - банкрутом. Відкрито ліквідаційну процедуру. Ліквідатором Дочірнього підприємства Автобусний завод Богдан призначено арбітражного керуючого Сердюк Марину Миколаївну.

До Господарського суду Запорізької області надійшла скарга кредитора - Акціонерного товариства Державний експортно-імпортний банк України на дії та бездіяльність ліквідатора-арбітражного керуючого Сердюк М.М. у справі № 908/1721/21 про банкрутство Дочірнього підприємства Автобусний завод Богдан.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 06.06.2023 у справі № 908/1721/21 у задоволенні скарги кредитора - Акціонерного товариства Державний експортно-імпортний банк України на дії та бездіяльність ліквідатора-арбітражного керуючого Сердюк М.М. у справі № 908/1721/21 про банкрутство Дочірнього підприємства Автобусний завод Богдан відмовлено.

Не погодившись з вказаною ухвалою Акціонерним товариством Державний експортно-імпортний банк України подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати ухвалу господарського суду Запорізької області від 06.06.2023 у справі № 908/1721/21 та прийняте нове рішення, яким задовольнити скаргу.

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що оскаржуване рішення прийняте при неповному з`ясуванні обставин справи, що мають значення для справи, неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Наголошує, що Ліквідатором всупереч положенням п. 1 ч. 2 ст. 12, ч. 3 ст. 12, ч. 3 ст. 61 КУзПБ здійснено самовільне здійснення витрат на утримання та збереження майна банкрута, без погодження з забезпеченим кредитором складу та розміру таких витрат.

За твердженням скаржника, судом не враховано неподання забезпеченому кредитору звіту щодо здійснення витрат для схвалення в порушення приписів ч. 6 ст. 30 КУзПБ.

Зауважує, що Ліквідатор банкрута розголосила відомості що стали їй відомі арбітражному керуючому у зв`язку з його діяльністю, ч. 6 ст. 12 КУзПБ.

Також, вказує на те, що Ліквідатором порушено вимоги Закону України «Про запобігання корупції» в частині що стосується обов`язку недопущення виникнення конфлікту інтересів.

Крім того, вважає, що Ліквідатором неналежним чином виконуються обов`язки передбачені ст. 12, 61 КУзПБ.

Поміж іншого, просить постановити окрему ухвалу у зв`язку з неналежним виконанням арбітражним керуючим Сердюк Марину Миколаївну (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого № 1744 від 10.11.2015) обов`язків ліквідатора Дочірнього підприємства «Автобусний завод Богдан» (код ЄРДПОУ 32503719), створення умов для виникнення конфлікту інтересів, порушення приписів законодавства з питань протидії корупції, яку направити до державного органу з питань банкрутства для вирішення питання про притягнення арбітражного керуючого до дисциплінарної відповідальності, з метою запобігання повторенню подібних порушень.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.

29.08.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від ліквідатора ДП Автобусний завод Богдан арбітражного керуючого Сердюк М.М. надійшов відзив на апеляційну скаргу АТ Державний експортно-імпортний банк України, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

В судовому засіданні 14.03.2024 приймали участь представник кредитора АТ Державний експортно-імпортний банк України (апелянта) та арбітражний керуючий ліквідатор банкрута. Інші учасники провадження у справі про банкрутство, будучи належним чином повідомленими про місце, дату та час судового засідання, не з`явилися, явку уповноважених представників не забезпечили, про причини неявки суд не проінформували.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G.B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, зважаючи на те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі учасників справи, які не з`явилися.

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

Представник апелянта підтримав доводи своєї апеляційної скарги, просив суд її задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким скаргу AT «Укрексімбанк» на дії та бездіяльність ліквідатора Сердюк М.М. задовольнити в повному обсязі.

Арбітражний керуючий проти задоволення апеляційної скарги заперечив, наголосив на відсутності підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення присутніх учасників справи (їх представників), дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, дійшов наступних висновків.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, постановою Господарського суду Запорізької області від 23.09.2021р., зокрема, припинено процедуру розпорядження майном Дочірнього підприємства Автобусний завод Богдан, код ЄДР 32503719 (69035 Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Жаботинського Леоніда, буд. 50). Припинено повноваження розпорядника майна боржника Сердюк М.М. Визнано Дочірнє підприємство Автобусний завод Богдан, код ЄДР 32503719 (69035 Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Жаботинського Леоніда, буд. 50) - банкрутом. Відкрито ліквідаційну процедуру. Ліквідатором Дочірнього підприємства Автобусний завод Богдан призначено арбітражного керуючого Сердюк Марину Миколаївну (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого № 1744 від 10.11.2015; адреса: вул. Сім`ї Прахових, буд. 58/10, 2-ий поверх, м. Київ, 01033).

На офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України 24.09.2021р. за № 67274 розміщено повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

До суду надійшла скарга кредитора - Акціонерного товариства Державний експортно-імпортний банк України на дії та бездіяльність ліквідатора-арбітражного керуючого Сердюк М.М. у справі № 908/1721/21 про банкрутство Дочірнього підприємства Автобусний завод Богдан.

Скаргу обґрунтовано наступними порушеннями в діях ліквідатора: самовільне здійснення витрат ліквідатором, без погодження з забезпеченим кредитором складу та розміру таких витрат; не подання забезпеченому кредитору звіту щодо здійснення витрат для схвалення; розголошення відомостей, що стали відомі арбітражному керуючому у зв`язку з його діяльністю; порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції»; недобросовісність дій ліквідатора під час виконання повноважень. У зв`язку з вказаними порушеннями скаржник просить, серед іншого, визнати неналежними виконанням арбітражним керуючим Сердюк М.М. та відсторонити її від подальшого виконання цих обов`язків.

Ліквідатор надав відзив на скаргу, просить відмовити в її задоволенні з підстав відсутності доказів викладеного у скарзі та вільного трактуванням скаржником на власну користь норм діючого законодавства України, що не відповідає дійсності та має на меті безпідставне відсторонення ліквідатора Банкрута від виконання власних повноважень.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні скарги АТ «Укрексімбанк» на дії та бездіяльність ліквідатора арбітражного керуючого Сердюк М.М. у справі № 908/1721/21 про банкрутство ДП «Автобусний завод «Богдан».

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017р. №2147-VIII викладено Господарський процесуальний кодекс України у новій редакції, яка набрала чинності 15.12.2017р..

Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Як передбачено ч. 1 ст. 2 КУзПБ від 18.10.2018 № 2597-VIII (зі змінами, що набрав чинності 21.10.2019р.) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 60 КУзПБ у ліквідаційній процедурі господарський суд розглядає скарги на дії (бездіяльність) ліквідатора та здійснює інші повноваження, передбачені цим Кодексом.

Так, скаржник стверджує про те, що ліквідатором, без погодження з забезпеченим кредитором, самостійно прийнято рішення про укладення економічно невигідного договору збереження майна, чим порушено приписи ч. 2 ст. 12 КУзПБ, ч. 6 ст. 30 КУзПБ, ч. 3 ст. 61 КУзПБ та заподіяно суттєвої шкоди правам банку, як кредитора.

01.10.2021 між ліквідатором ДП «Автобусний завод Богдан» в особі ліквідатора Сердюк М.М. (як Власником) та Компанією Sarevin в особі представництва «Саревін Інвестментс ЛТД» (як Зберігачем) укладено Договір №0110/B3-2 збереження (підтримання) у належному стані майна банкрута з визначенням строку дії до 31.12.2021р. (відповідно до п. 8.1. Договору) та з подальшим його продовженням до 31.05.2022р. згідно до Додаткової угоди №1 до Договору від 30.12.2021 та до 31.12.2022р. згідно до Додаткової угоди №2 до Договору від 31.03.2022, але в будь-якому випадку до повного надання Сторонами взятих на себе зобов`язань (надалі Договір збереження).

Відповідно до п. 1 Договору збереження визначено, що предметом Договору є передання Власником Зберігачу основних засобів та товарно-матеріальних цінностей (далі Майно), перелік якого зазначений в актах приймання-передачі Майна, для забезпечення (підтримання) Майна банкрута у належному стані та недопущення зменшення його вартості та економічної привабливості на період до продажу цього Майна в процедурі ліквідації Власника в справі про банкрутство ДП «Автобусний завод «Богдан» № 908/1721/21, що розглядається в Господарському суді Запорізької області.

Відповідно до п. 2 Договору збереження детальний опис/перелік Майна, яке надається Зберігачу, визначається в актах приймання-передачі Майна, що є невід`ємними частинами цього Договору.

Згідно акту приймання-передачі Майна від 01.10.2021р. до Договору збереження вбачається, що перелік переданого на зберігання Майна становить: адміністративно-побутовий корпус №1; адміністративно-побутовий корпус №2; виробничий корпус №1, внутрішньоплощадочні автодороги; навіс (З); навіс (М); огорожі цехів; площадка для акумуляторів та повороту; прохідна (К-1); прохідна (Л-1).

Умовами Додаткової угоди №1 від 30.12.2021р. погоджено додаткову передачу Власником Зберігачу частини нерухомого майна виробничого корпусу №1, про що сторонами складено Акт приймання-передачі майна №2 від 01.01.2022р.

Відповідно до п. 3.1. Договору збереження визначено, що вартість збереження (підтримання) у належному стані майна за період з 01.10.2021р. по 31.12.2021р. щомісяця складає 64 082,04 грн., в тому числі ПДВ за ставкою 20% - 10 680,34 грн.

Додатковою угодою №1 до Договору збереження від 30.12.2021р. п. 3.1. Договору викладено в новій редакції: вартість збереження (підтримання) у належному стані майна складає за період з 01.10.2021р. по 31.12.2021р. щомісяця 64 082, 04 грн., в тому числі ПДВ за ставкою 20% - 10 680,34 грн., за період з 01.01.2022р. по 31.05.2022р. щомісяця 224 083,82 грн., в тому числі ПДВ за ставкою 20% - 37 347,30 грн.

Додатковою угодою №2 до Договору збереження від 31.03.2022р. сторони прийшли до згоди внести наступні зміни в Договір: місячна вартість збереження (підтримання) у належному стані майна з 01.04.2022р. складає 112 596,00 грн., у тому числі ПДВ за ставкою 20% - 18 766,00 грн.

За змістом ч. 1 ст. 59 КУзПБ визначено, що з дня ухвали господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу, крім укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані.

Згідно ст. 1 КУзПБ ліквідатор - арбітражний керуючий, призначений господарським судом для здійснення ліквідаційної процедури.

Пунктом 2 ч. 2 ст. 12 КУзПБ встановлено обов`язок для арбітражного керуючого (ліквідатора) здійснювати заходи щодо захисту майна боржника.

За змістом ч. 1 ст. 61 КУзПБ визначено, що ліквідатор з дня свого призначення здійснює, серед інших, такі повноваження як приймає у своє відання майно боржника, забезпечує його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 КУзПБ під час реалізації своїх прав та обов`язків арбітражний керуючий зобов`язаний діяти добросовісно, розсудливо та з метою, з якою ці права та обов`язки надано (покладено).

Таким чином, забезпечення збереження майна боржника є прямим обов`язком для ліквідатора під час виконання ним власних повноважень, визначених вказаними нормами Кодексу України з процедур банкрутства.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 12 КУзПБ арбітражний керуючий користується усіма правами розпорядника майна, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією, керуючого реалізацією, ліквідатора відповідно до законодавства, у тому числі має право залучати для забезпечення виконання своїх повноважень на договірних засадах інших осіб та спеціалізовані організації з оплатою їхньої діяльності за рахунок боржника, якщо інше не встановлено цим Кодексом чи угодою з кредиторами.

Отже, ліквідатор з метою збереження майна банкрута має право залучати на договірних засадах інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу (ч. 1 ст. 937 ЦК України)

Зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі (ч. 1 ст. 942 ЦК України)

За приписами ч.ч. 1, 2 ст.949 ЦК України зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Отже, відомості про майно, яке передається зберігачу на збереження є істотною умовою договору збереження.

Відтак, суд погоджується з твердженням ліквідатора, що задля належного виконання обов`язків за Договором збереження необхідним є надання зберігачу відомостеи? про маи?но та інформацію про права третіх осіб на таке маи?но, що також є істотними умовами в розумінні ч. 1 ст. 638 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про інформацію» право на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Аналізуючи п. 6 розділу 2 Договору не вбачається, що ліквідатором розголошено інформацію, що становила б загрозу інтересам АТ «Укрексімбанк», більше того по змісту даного пункту Договору зазначено лише перелік договорів згідно до яких передане на зберігання майно перебуває в іпотеці в забезпечення вимог кредитних договорів.

При цьому по змісту погоджених сторонами умов не розкривається інформація, яка має комерційну цінність, може бути віднесена до комерційної таємниці та/або конфіденційної інформації, за винятком тих відомостей, які відповідно до вимог законодавства не можуть бути обмежені у доступі.

Вказаним спростовуються твердження апелянта АТ «Укрексімбанк» в частині того, що при укладенні Договору збереження ліквідатором було протиправно розголошено Компанії «Саревін Інвестментс ЛТД» відомості про наявне майно боржника, відомості про його правовідносини з банком (п. 6 розд. 2 Договору), що суперечить приписам ч. 6 ст. 12 КУзПБ.

До того ж слід зауважити, що відомості про кредитні та іпотечні договори, укладені між АТ «Укрексімбанк» та боржником, зазначені, зокрема, в ухвалах Господарського суду Запорізькоі? області, що прии?няті за результатами розгляду грошових вимог Банку у справі №908/1721/21. Такі ухвали розміщені в Єдиному державному реєстрі судових рішень та є загальнодоступними.

Крім того, інформацію про маи?но, що належить Банкрутові та актуальні обтяження відносно маи?на можливо отримати з Реєстру речових прав на нерухоме маи?но та і?х обтяжень.

Таким чином, скаржником не доведено, що внаслідок надання Компаніі? «Саревін Інвестментс ЛТД» вказаних даних про майно боржника та його обтяження, йому було чи може бути завдано шкоди.

Також, є помилковим твердження апелянта, що під час укладення Договору збереження, визначення його істотних умов, зокрема, ціни послуг збереження, ліквідатор вийшов за межі своїх повноважень у зв`язку з невчиненням жодних дій для погодження складу та розміру майбутніх витрат за таким Договором, оскільки КУзПБ не встановлює обов`язку для ліквідатора погоджувати можливість передачі майна на зберігання та умови такого зберігання із заставними кредиторами.

Відповідно до положень абз. 1 ч. 6 ст. 30 КУзПБ арбітражний керуючий не менше одного разу на два місяці звітує про нарахування та виплату грошової винагороди арбітражного керуючого, здійснення та відшкодування його витрат на засіданнях зборів кредиторів (у процедурі банкрутства фізичної особи) чи комітету кредиторів (у процедурі банкрутства юридичної особи), а в частині витрат, що стосуються заставного майна, - перед забезпеченим кредитором.

Ліквідатором повідомлено, що від дати укладення Договору збереження (01.10.2021р.) по квітень 2023р. витрати на утримання та збереження майна не здійснювались, у зв`язку з чим відповідні звіти по їх затвердженню в порядку абз. 1 ч. 6 ст. 30 Кодексу заставному кредитору не надавались.

Вказане зумовлене тим, що представництво «Саревін Інвестментс ЛТД» погодилось на умову відстрочення платежу за Договором збереження, а тому за період з 01.10.2021 р. по квітень 2023р. ліквідатором не оплачувались послуги зі збереження. Про цю обставину ліквідатор повідомляла банк у звіті про здійснення витрат.

В свою чергу, як зазначив ліквідатор вказані витрати були відшкодовані за рахунок іншого майна ДП «Автобусний завод «Богдан» і такі були схвалені кредиторами на засіданні комітету кредиторів, що відбулося 02.06.2023, результати якого оформлено протоколом №2/23. Тобто витрати, пов`язані з утриманням та збереженням нерухомого майна, що є предметом іпотеки, були погашені за рахунок іншого майна банкрута, яке не перебуває в заставі банку, що встановлено також у постанові Центрального апеляційного господарського суду від 19.12.2023 у справі № 908/1721/21.

Згідно ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, Ліквідатором вдалося зберегти заставне майно в належному стані і не збільшити витрати банку, пов`язані зі зберіганням цього майна.

Твердження АТ «Укрексімбанк» стосовно недобросовісності ліквідатора, що полягає в укладенні саме Договору збереження в противагу договору оренди, є необґрунтованими з огляду на таке.

Скаржником по змісту поданої скарги зазначено, що станом на 04.08.2022р. на адресу АТ «Укрексімбанк» надходив лист від ліквідатора Сердюк М.М. в якому, з метою збереження нерухомого майна, що перебуває в іпотеці, пропонувалося надати згоду на його передачу в оренду, а саме частини нежитлових приміщень розміром 75,5 кв.м. в межах адміністративно-побутового корпусу, проте банк відмовив у зв`язку з відсутністю пропозиції вартості та умов такого договору.

Ліквідатором також повідомлено, що в грудні 2022 за письмовою ініціативою АТ «Укрексімбанк» здійснювалася перевірка заставного майна Банкрута, за результатами якої, жодних претензій до ліквідатора щодо кількості, якості, умов збереження тощо не надходило.

Наведені скаржником комерційні пропозиції не можуть розглядатися в якості доказів, оскільки в них йдеться про оренду майна, зокрема, довготривалу. В даному випадку майно банкрута перебуває на зберіганні в силу вимог Кодексу України з процедур банкрутства, що носить тимчасовий характер, оскільки процедура банкрутства передбачає реалізацію майна банкрута.

При цьому аргументи Банку, що роблячи висновок щодо «короткостроковості» процедур банкрутства та неможливості передавати майно банкрута в довготривалу оренду, суд оминув увагою ту обставину, що процедура ліквідації банкрута триває з 23 вересня 2021 року (фактично два роки), і передача майна банкрута в оренду хоча б на такий строк є цілком «довготривалою», колегією суддів відхиляються, позаяк судові процедури, які можуть застосовуватись до боржника, відповідно до КУзПБ мають строковий характер і спрогнозувати тривалість процедури та можливе перевищення строку її здійснення не видається передбачуваним. Натомість дії ліквідатором мають вчиняться виходячи саме з регламентованості строків, визначених Кодексом, в даному випадку щодо процедури ліквідації.

Суду не надано доказів того, що на адресу ліквідатора надходили інші пропозиції чи самостійні рішення комітету кредиторів щодо обрання іншого зберігача майна ДП «Автобусний завод «Богдан».

В свою чергу, рішення комітету кредиторів щодо визначення зберігача майна банкрута можуть носити для ліквідатора лише рекомендаційний характер відповідно до положень Кодексу про банкрутство.

Так, ч. 8 ст. 48 КУзПБ визначено, що до компетенції комітету кредиторів належить прийняття рішення про:1) обрання голови комітету; 2) скликання зборів кредиторів; 3) звернення до господарського суду з вимогою про визнання правочинів (договорів) боржника недійсними на будь-якій стадії процедури банкрутства; 4) звернення до господарського суду з клопотанням про призначення арбітражного керуючого, припинення повноважень арбітражного керуючого та про призначення іншого арбітражного керуючого; 5) надання згоди на продаж майна боржника (крім майна, що є предметом забезпечення) та погодження умов продажу майна боржника (крім майна, що є предметом забезпечення) у процедурі санації відповідно до плану санації або у процедурі ліквідації банкрута; б) внесення пропозицій господарському суду щодо продовження або скорочення строку процедур розпорядження майном боржника чи санації боржника; 7) інші питання, передбачені цим Кодексом.

У роботі комітету мають право брати участь з правом дорадчого голосу арбітражний керуючий, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника, забезпечений кредитор, у разі необхідності представник органу, уповноваженого управляти державним майном, і представник органу місцевого самоврядування.

Частиною 1 ст. 61 КУзПБ визначено, що ліквідатор з дня свого призначення здійснює, серед інших, такі повноваження як приймає у своє відання майно боржника, забезпечує його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута.

Таким чином, судом встановлено, що укладаючи Договір збереження ліквідатор діяв виключно на виконання вимог дійсного законодавства про банкрутство, а умови такого Договору жодним чином не порушують прав та інтересів кредиторів та не вказують на порушення ліквідатором приписів ч. 3 ст. 12, п. 2 ч. 1 ст. 61 Кодексу, як про те вказує апелянт.

Стосовно тверджень скаржника про існування потенційного конфлікту інтересів та порушення приписів ст. 22 Закону України «Про запобігання корупції», оскільки ліквідатором ДП «Автобусний завод «Богдан» при укладенні Договору збереження було використано власні повноваження саме на користь компанії «Саревін Інвестментс ЛТД», що є кредитором в межах справи про банкрутство ДП «Автоскладальний завод №2 АТ «АК «Богдан Моторс», який, в свою чергу, є конкурсним кредитором Боржника та виступило ініціатором призначення ліквідатором Сердюк М.М., слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону Украі?ни «Про запобігання корупціі?» потенціи?нии? конфлікт інтересів - наявність у особи приватного інтересу у сфері, в якіи? вона виконує своі?? службові чи представницькі повноваження, що може вплинути на об`єктивність чи неупередженість прии?няття нею рішень, або на вчинення чи невчинення діи? під час виконання зазначених повноважень.

За приписами п. 4 ч. 3 ст. 28 КУзПБ розпорядником майна, керуючим реструктуризацією, керуючим санацією, ліквідатором, керуючим реалізацією не можуть бути призначені арбітражні керуючі, які мають реальний чи потенційний конфлікт інтересів.

Частиною 5 ст. 12 КУзПБ унормовано, що порушення арбітражним керуючим вимог Закону України «Про запобігання корупції», а також виникнення реального чи потенційного конфлікту інтересів під час здійснення арбітражним керуючим повноважень є підставою для відсторонення його від виконання обов`язків арбітражного керуючого під час провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), про що господарський суд виносить ухвалу.

Матеріали справи не містять та скаржником не надано суду доказів того, що ліквідатор ДП «Автобусний завод «Богдан» мала будь-який приватний інтерес, укладаючи від імені Боржника Договір збереження саме з Компанією Саревін Інвестментс ЛТД.

Банк звертав увагу на те, що до складу комітету кредиторів Банкрута входить ДП «Автоскладальний завод №2» АТ «Автомобільна компанія «Богдан Моторс», де компанія «Саревін Інвестментс ЛТД» є кредитором з більшістю голосів.

На думку Банку, прийнявши самостійне рішення про доцільність передання майна саме на умовах платного зберігання компанії «Саревін Інвестмент ЛТД», ліквідатор Сердюк М.М. допустила виникнення реального конфлікту інтересів, оскільки вчинення зазначених дій на користь компанії Саревін Інвестмент ЛТД, напряму пов`язано з тим, що саме зазначена компанія, як кредитор з більшістю голосів, здійснює валив на ДП «Автоскладальний завод №2» АТ «Автомобільна компанія «Богдан Моторс», яке виступило ініціатором призначення арбітражного керуючого Сердюк М.М. ліквідатором.

Щодо цього колегія суддів зауважує, що до складу комітету кредиторів Банкрута окрім ДП «Автоскладальний завод №2» АТ «Автомобільна компанія «Богдан Моторс» входять: Головне управління ДПС у Черкаській області, Черкаська міська рада, ТОВ «Автомобільна Інжинірінгова Група». Від жодного із зазначених кредиторів скарг на дії чи бездіяльність ліквідатора не надходила.

На засіданні зборів кредиторів ДП «Автобусний завод «Богдан», що було оформлено протоколом №1 від 01.09.2021 р., згідно якого було прийнято рішення про визнання боржника банкрутом, перехід до ліквідаційної процедури та обрання ліквідатором Сердюк М.М., представник Банку заперечень не висловлював.

Отже, доводи скаржника АТ «Укрексімбанк» про наявність конфлікту інтересів не знайшли свого підтвердження.

Щодо посилань апелянта на бездіяльність ліквідатора, що полягає у невиконанні обов`язків, передбачених ст. 12, 61 КУзПБ апеляційний суд зазначає наступне.

Ліквідатором було ініційовано та проведено засідання комітету кредиторів ДП «Автобусний завод «Богдан» станом на 28.03.2023 р., про що оформлено Протокол №1/23.

На засіданні комітету кредиторів були присутні представники: ДП «Автоскладальний завод №2» АТ «Автомобільна компанія «Богдан Моторс», ТОВ «Автомобільна Інжинірінгова група», АТ «Укрексімбанк».

За результатами розгляду звіту ліквідатора про виконану роботу, комітетом кредиторів було прийнято одностайне рішення про схвалення звіту ліквідатора ДП «Автобусний завод «Богдан» про проведену роботу за період з 23.09.2021 р. по 28.03.2023 р. та визнання її задовільною.

Крім того, скаржник вказував на те, що ліквідатором на даний час не організовано продаж майна банкрута, при тому, що з заявою про надання згоди на продаж ліквідатор звернувся до банку через 5 місяців після закінчення строків здійснення ліквідаційної процедури.

Судом встановлено, що на засіданні комітету кредиторів від 28.03.2023 було прийнято рішення про надання згоди на продаж не заставного майна ДП «Автобусний завод «Богдан» та погоджені умови його продажу. Станом на 28.04.2023р. відбувся аукціон з продажу незаставного майна та за рахунок коштів отриманих від продажу були погашені частково грошові вимоги кредиторів.

Натомість, ліквідатор банкрута двічі зверталась до АТ «Укрексімбанк» із заявами про надання згоди на продаж заставного майна.

Ліквідатором повідомлено, що листом за вих. № 01-32/4 від 19.01.2023р. було направлено звернення до заставного кредитора по справі АТ «Укрексімбанк» про надання згоди на продаж заставного майна за ціною 53 331 730,00 грн., що була визначена у повідомленні АТ «Укрексімбанк» № 0023606/1018-21 від 12.01.2021 про зміну заставної вартості забезпечення.

У відповідь АТ «Укрексімбанк» надіслав лист за вих.№0000608/3059-23 від 17.02.2023р., де повідомив про відмову у наданні згоди на продаж майна банкрута на запропонованих умовах, у зв`язку з ненаданням ліквідатором інформації щодо актуальної його ринкової вартості, а також через включення до складу умов продажу витрат за зберігання майна, з якими банк не погоджується. При цьому вказаний лист не містив пропозицій АТ «Укрексімбанк» щодо умов продажу заставного майна.

Вдруге, листом за вих.№01-32/33 від 14.03.23 ліквідатор звернулась до АТ «Укрексімбанк» надати згоду на продаж заставного майна за ринковою ціною, що була визначена суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «Кволітас» (код ЄДРПОУ 35394124) у Звіті про незалежну оцінку комплексу будівель, споруд, загальною площею 27 259,10 кв.м., що знаходяться за адресою: місто Черкаси, вул. Якубовського, 5.

Відповідь на даний лист АТ «Укрексімбанком» надано не було, що і стало підставою для звернення ліквідатором станом на 24.04.2023р. до суду із заявою про надання згоди на продаж заставного майна та визначення умов його продажу.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст.58 КУзПБ суд визначає строк, протягом якого ліквідатор зобов`язаний здійснити ліквідацію боржника. Цей строк не може перевищувати 12 місяців.

Згідно ч. 1 ст. 65 КУзПБ після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого додаються: відомості за результатами інвентаризації майна боржника та перелік ліквідаційної маси; відомості про реалізацію об`єктів ліквідаційної маси з посиланням на укладені договори купівлі-продажу; копії документів, що підтверджують відчуження активів боржника під час ліквідаційної процедури (у тому числі протоколи про проведення аукціону, договори купівлі-продажу, акти приймання-передачі майна, акти про придбання майна на аукціоні тощо); реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів; документи, що підтверджують погашення вимог кредиторів; довідка архівної установи про прийняття документів, які відповідно до закону підлягають довгостроковому зберіганню.

Оскільки, станом на 28.03.2023 р. залишалося нереалізованим майно Банкрута та не стягнута вся сума дебіторської заборгованості, подати звіт ліквідатора на затвердження суду не було можливим, а тому ліквідатор просила прийняти рішення про поновлення та продовження строків для подання звіту ліквідатора на затвердження Господарському суду Запорізької області.

Так, комітетом кредиторів було прийнято одностайне рішення звернутися до суду з клопотанням про продовження строків ліквідаційної процедури у справі № 908/1721/21.

Отже, бездіяльність ліквідатора та невиконання обов`язків, передбачених ст. 12, 61 Кодексу не підтвердилися відповідними доказами.

Щодо поданого АТ Державний експортно-імпортний банк України клопотання про постановлення окремої ухвали, колегія суддів зазначає, що окрема ухвала суду - це процесуальне судове рішення, якою суд реагує на виявлені під час розгляду справи порушення закону і причини та умови, що сприяли вчиненню порушення.

Отже, підставою для постановлення окремої ухвали є виявлення порушення закону і встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню порушення.

Відтак, окрема ухвала може бути постановлена лише у разі, якщо під час судового розгляду встановлено склад правопорушення.

Якщо суд не встановив такого порушення, підстав для окремої ухвали немає.

Згідно ч. 5 ст. 246 ГПК України, в окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги якого порушено, і в чому саме полягає порушення.

Апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до ст. 246 ГПК України не встановлено процесуального обов`язку суду постановляти окрему ухвалу. Постановлення окремої ухвали є правом суду у разі встановлення судом підстав для окремої ухвали.

Тобто, окрема ухвала є способом реагування суду на випадки виявлення порушення законності та правопорядку, які не можуть бути усунені ним самостійно при вирішенні господарського спору з використанням передбачених процесуальним кодексом засобів.

Таким чином, окрема ухвала виноситься судом у зв`язку з виявленням під час судового розгляду порушення законності з боку, зокрема, учасника справи, які не охоплюються предметом спору та не можуть бути усунені шляхом вирішення справи по суті.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що окрема ухвала суду є одним із інструментів механізму стримувань і противаг, превенції вчинення порушень закону, які господарський суд не може самостійно усунути шляхом вжиття належних заходів, що розумно вимагаються у даній конкретній ситуації.

Вирішення питання про постановлення окремої ухвали віднесено на розсуд суду, та здійснюється ним з урахуванням, зокрема значущості та/або системного характеру допущених порушень, а також нагального характеру необхідності їх усунення для дієвого відновлення прав особи.

Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими ГПК України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення, встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), такий, що є найбільш оптимальним в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 910/18796/19.

Апеляційним судом не встановлено правових підстав для постановлення окремої ухвали, а обставини, на які посилається скаржник, не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного перегляду справи. Суд не вбачає в діях або бездіяльності ліквідатора будь-яких порушень, а доводи скаржника вважає необґрунтованими.

За таких умов, клопотання про постановлення окремої ухвали належить залишити без задоволення.

Враховуючи у даному випадку сукупність встановлених обставин, підтверджених відповідними доказами, з огляду на положення ст.ст. 74-80, 86 ГПК України та норми законодавства, які застосовуються у спірних правовідносинах, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для відсторонення ліквідатора.

Порушень або неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення скарги, апеляційним судом під час перегляду справи в апеляційному порядку не встановлено.

З огляду на все вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені ними в апеляційній скарзі, свого підтвердження не знайшли, не спростовують мотивів та висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному судовому рішенні, у зв`язку з чим, відхиляються судом апеляційної інстанції, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування ухвали Господарського суду Запорізької області від 06.06.2023 у справі № 908/1721/21.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на її заявника.

Керуючись статтями 129, 236, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Державний експортно-імпортний банк України на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 06.06.2023 у справі №908/1721/21 залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Запорізької області від 06.06.2023 у справі №908/1721/21 залишити без змін.

Залишити без задоволення клопотання Акціонерного товариства Державний експортно-імпортний банк України про постановлення окремої ухвали.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство Державний експортно-імпортний банк України.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 18.04.2024

Головуючий суддя В.Ф. Мороз

Суддя Ю.Б. Парусніков

Суддя А.Є. Чередко