Постанова

від 10.04.2024 по справі 174/793/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2003/24 Справа № 174/793/23 Суддя у 1-й інстанції - Ілюшик І.А Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючої - Городничої В.С.,

суддів: Петешенкової М.Ю., Лопатіної М.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Панасенко С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 01 грудня 2023 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа державний нотаріус Вільногірської державної нотаріальної контори Канюга Ольга Василівна, про визнання договору дарування недійсним,

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2023 року АТ КБ«Приватбанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа державний нотаріус Вільногірської державної нотаріальної контори Канюга О.В., про визнання договору дарування недійсним(а.с. 3-6), в обґрунтування якого посилалось на те, що 18.03.2008 року між ЗАТ КБ «Приватбанк», яке в подальшому перейменоване в у ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк» (позивач) та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір №DNV0GK0000000002 у розмірі 15 050,00 доларів США із терміном повернення до 18.03.2015 року.

Рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 26.07.2016 року позов ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь банка заборгованість у розмірі 30 981,01 доларів США та судові витрати.

06.09.2016 року апеляційним судом Дніпропетровської області відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1

23.09.2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (відповідачами у цій справі) було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1 . Реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1011140912102.

15.11.2016 року ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області залишено без змін.

В подальшому 21.07.2017 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження, та 19.05.2020 року виконавчий лист було повернуто у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення.

ОСОБА_1 є боржником перед позивачем за кредитним договором №DNV0GK0000000002 від 18.03.2008 року, вона не виконувала належним чином своїх зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим позивач був вимушений звернутися до суду із позовом про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 .

Вона була обізнана про відповідний судовий припис, оскільки подала заперечення та апеляційну скаргу на рішення суду.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції вона відчужила належне їй єдине нерухоме майно на підставі безоплатного договору.

В подальшому під час примусового виконання рішення суду від 26.07.2016 року майна, на яке можна було звернути стягнення, державним виконавцем не було виявлено та виконавчий документ повернуто стягувачу.

Стягнутої судовими рішеннями з відповідача на користь позивача суми достатньо для звернення стягнення на єдине житло відповідача, враховуючи приписи ЗУ «Про виконавче провадження».

Укладаючи договір дарування ОСОБА_1 діяла очевидно недобросовісно.

Фактично справжня мета оспорюваного правочину убезпечити нерухомість від потенційного звернення стягнення на неї.

На момент вчиненого правочину відповідач достеменно знала, що має невиконані та прострочені грошові зобов`язання перед позивачем, а також те, що позивач вже вчиняє дії, направлені на судовий захист своїх прав та інтересів.

Оспорюваний договір дарування вчинений із зловживання правами та порушує майнові інтереси кредитора.

На підставі викладеного, позивач просив суд визнати недійсним договір дарування квартири від 23.09.2016 року, вирішити питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Вільногірського міськогосуду Дніпропетровськоїобласті від01грудня 2023року узадоволенні позовнихвимог АТКБ «Приватбанк»до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,третя особа державнийнотаріус Вільногірськоїдержавної нотаріальноїконтори КанюгаО.В.,про визнаннядоговору даруваннянедійсним,відмовлено вповному обсязі(а.с.92-98).

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, АТ КБ«Приватбанк» подало апеляційну скаргу (а.с. 104-106, 128-132), посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, а також на порушення норм процесуального та невірне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Інші учасникипо справі не скористались своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України).

Згідно з вимогами ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог АТ КБ«Приватбанк» суд першої інстанції виходив з їх необгрунтованості.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції враховуючи наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що 18.03.2008 року між ЗАТ КБ «Приватбанк», в подальшому АТ КБ «Приватбанк», та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №DNV0GK0000000002 у розмірі 15 050,00 доларів США (а.с. 15-17).

Відповідно до рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 26.07.2016 року позов ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь банка заборгованість у розмірі 30981,01 доларів США та судові витрати (а.с. 20-23).

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 16.11.2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області залишено без змін (а.с. 26, 27).

Відповідно до копії свідоцтва про право власності, відповідачу ОСОБА_1 належить квартира АДРЕСА_1 . Право власності на зазначену вище квартиру зареєстровано КП «БТІ м. Вільногірська» в реєстровій у книзі 40, номер запису 5591 (а.с. 28, 29).

Відповідно до копії договору дарування квартири від 23.09.2016 року ОСОБА_1 подарувала вказану квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_2 (а.с. 30).

21.07.2017 року постановою начальника відділу Вільногірського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровської області було відкрито виконавче провадження №54364372 за виконавчим листом Вільногірського міського суду Дніпропетровської області у справі №174/107/16-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь банка заборгованості у розмірі 30 981,01 доларів США (а.с. 31).

19.05.2020 року постановою начальника відділу Вільногірського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровської області було повернено виконавчий документ стягувачу, так як відсутнє майно (а.с. 32).

Згідно долученої до позовної заяви інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ОСОБА_1 , сформованої 22.02.2023 року, відповідачу на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 та квартира АДРЕСА_2 і на цю квартиру накладена заборона, тип обтяження: іпотека, договір іпотеки №DNV0GK0000000002 від 18.03.2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» (а.с. 33, 34).

Згідно долученої до позовної заяви інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, сформованої 26.06.2023 року щодо суб`єкта ОСОБА_1 , остання уклала договір дарування квартири АДРЕСА_1 23.09.2016 року (а.с. 35, 36).

Нотаріусом, при укладенні договору дарування, отримано Витяг з Державного реєстру обтяжень нерухомого майна та згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ОСОБА_1 , останній станом на 23.09.2016 року належить квартира АДРЕСА_1 та квартира АДРЕСА_2 і на цю квартиру накладена заборона, тип обтяження: іпотека, договір іпотеки №DNV0GK0000000002 від 18.03.2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» (а.с. 77-84).

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до змісту ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із ст. 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Відповідно до ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

За приписами п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦКУ України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання правочину недійсним.

За змістом ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов`язання має гуртуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За приписами ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 234 ЦК України визначено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є боржником перед позивачем за кредитним договором №DNV0GK0000000002 від 18.03.2008 року та не виконувала належним чином своїх зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим позивач був вимушений звернутися до суду із позовом про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , який судом задоволено та рішення набрало законної сили.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 належали на праві власності дві квартири, однак позивач про те, що одна з них перебувала в іпотеці, а саме, квартира АДРЕСА_2 і на цю квартиру накладена заборона, тип обтяження: іпотека, договір іпотеки №DNV0GK0000000002 від 18.03.2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк», не вказав та на виконання ухвали суду копію відповідного договору не надав. ОСОБА_1 придбала квартиру АДРЕСА_2 , тобто жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту (п. 8.1 договору №DNV0GK0000000002 від 18.03.2015 року), повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, що підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що позивачем не обґрунтовано порушення прав та інтересів останнього через укладення відповідачем оспорюваного договору дарування квартири, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність у позивача будь-яких матеріально-правових підстав заявляти про порушення його права, як кредитора, та відсутність у позивача матеріально-правових підстав завертатись за захистом цього права, у тому числі шляхом оспорювання вказаного договору.

Отже, вирішуючи спір суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані та підтверджуються письмовими доказами.

Посилання апелянта на правові висновки викладені у справах, зазначених в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вказані висновки були зроблені за інших обставин справи, які є відмінними від даної справи.

Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 382-383 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариствакомерційний банк«Приватбанк» залишити без задоволення.

Рішення Вільногірського міськогосуду Дніпропетровськоїобласті від01грудня 2023року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.Ю. Петешенкова

М.Ю. Лопатіна