Рішення

від 19.04.2024 по справі 908/384/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 4/23/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.04.2024 Справа № 908/384/24

м.Запоріжжя Запорізької області

Суддя Зінченко Наталя Григорівна, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Приват Естейт», (69035, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 57-В, кім. 2)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОПОЛІС-1», (08130, Київська область, Києво-Святошинський район с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Велика Кільцева, буд. 4)

про стягнення 385419,09 грн.

14.02.2024 до Господарського суду Запорізької області через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС надійшла позовна заява вих. № б/н, скоромовна в підсистемі «Електронний суд», ЄСІТС 13.02.204, (вх. 417/08-07/24 від 14.02.2024) Товариства з обмеженою відповідальністю «Приват Естейт», м. Запоріжжя до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОПОЛІС-1», с. Петропавлівська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області про стягнення 385419,09 грн. заборгованості за договором № 2 від 01.11.2022, в тому числі 351208,16 грн. заборгованості з орендної плати, 26760,50 грн. пені, 2616,83 грн. 3 % річних та 4833,60 грн. інфляційних втрат.

Звернення з даною позовною заявою до Господарського суду Запорізької області позивач мотивує посиланням на приписи ч. 3 ст. 30 ГПК України. Приймаючи до уваги, що предметом спору є стягнення заборгованості з орендної плати за нерухоме майно, яке розташована за адресою: м. Запоріжжя, пр. Соборний, 1, до спірних відносин підлягає застосуванню положення ст. 30 ГПК України про подання позову за місцезнаходженням нерухомого майна, з приводу якого виник спір.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.02.2024 справу №908/384/24 за вищевказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 19.02.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/384/24 в порядку спрощеного позовного провадження, присвоєно справі номер провадження 4/23/24, вирішено здійснювати розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Наразі строк, на який введено в Україні режим воєнного стану, продовжений до 13.05.2024.

Заявлені позивачем вимоги викладені в позовній заяві та обґрунтовані посиланням на ст., ст.526, 530, 610, 612, 625, 837 ЦК України, договором оренди № 2 від 01.11.2022, на підставі яких позивач просить позов задовольнити та стягнуті з відповідача385419,09 грн. заборгованості, в тому числі 351208,16 грн. заборгованості з орендної плати, 26760,50 грн. пені, 2616,83 грн. 3 % річних та 4833,60 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою суду від 19.02.2024 у справі № 908/384/24 відповідачу запропоновано у строк до 07.03.2024, але не пізніше 15 днів з дня отримання ухвали суду, подати відзив на позовну заяву і всі можливі докази у підтвердження його заперечень проти позову або його визнання, а також у строк до 03.04.2024 подати заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву. Позивачу цією ж ухвалою суду запропоновано у строк до 20.03.2024 подати суду відповідь на відзив на позовну заяву.

Як вбачається з матеріалів справи, копія ухвали суду від 19.02.2024 про відкриття провадження у справі № 908/386/24 доставлена до електронного кабінету Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОПОЛІС-1» 19.02.2024, про що свідчить наявна в матеріалах справи Довідка Господарського суду Запорізької області про доставку електронного листа.

Відповідачем на підставі ст., ст. 165, 251 ГПК України через підсистему Електронний суд ЄСІТС подано Відзив на позовну заяву за вих. № б/н від 05.03.2024 (вх. №5149/08-08/24) від 05.03.2024.У відзиві на позовну заяву відповідач посилаючись на дію форс-мажорних обставин, зазначив, що на даний час та до кінця дії воєнного стану і відновлення господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОПОЛІС-1» в повному обсязі не дають можливості одночасно виконати обсяг зобов`язань за Договором, строк виконання яких настав та об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами Договору до кінця дії форс-мажорних обставин.

08.03.2024 через підсистему «Електронний суд» Товариством з обмеженою відповідальністю «Приват Естейт» подано відповідь на відзив на позовну заяву б/н від 07.03.2023 (вх. № 5430/08-08/24 від 08.03.2023).У відповіді на відзив позивач зауважив, що документи на які посилається відповідач на підтвердження дії форс-мажорних обставин до відзиву на позовну заяву відповідачем не надані. Крім того, зазначив, що Договір оренди на підставі якого виникла заборгованість укладено сторонами 01.11.2022, тобто після початку воєнних дії в України, які розпочались 24.02.2022р., до початку дії форс-мажорних обставин. Заборгованість, що є предметом спору виникла у листопаді, грудні 2023р. (додаткова угода від 31.08.2023). Отже, укладаючи договір оренди відповідач знав та усвідомлював,що розпочались воєнні дії в Україні.

У відповідності до частин 2 і 3 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Отже, 20.03.2024 сплив тридцятиденний термін наданий сторонам на вчинення процесуальних дій, строк вчинення яких обмежений першим судовим засіданням.

Тому суд вважає за можливе розглянути вказану справу по суті.

Відповідно до ч., ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.

Згідно ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення 19.04.2024.

Розглянувши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ

01.11.2022 Товариством з обмеженою відповідальністю «Приват Естейт» (Орендодавець, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОПОЛІС-1» (Орендар, відповідач у справі) укладено договір оренди № 2 (далі - Договір).

Згідно п. 1.1. Договору Орендодавець передає,a Орендар приймає в строкове платне користування частину нежитлової будівлі, розташованої аз адресою:м Запоріжжя. пр. Соборний (пр. Леніна), 1, далі по тексту - «Об?єкт оренди». Площа Об?єкта оренди складає 3498 , 80 кв.м.

Відповідно до п.3.1 Договору орендна плата нараховується та сплачується з дати підписання Сторонами Акта прийому-передачі. Загальний розмір орендної плати, погоджений Сторонами, складає в цілому суму 279 904,00 гривень, без ПДВ за кожен повний календарний місяць.

Незалежно від інших умов Договору, Сторони погодили, починаючи з 01 листопада 2022 року і до дати скасування або припинення військового стану, запровадженого відповідно до Указу Президента України N 964/2022 та/або відкриття Об?єкта оренди для покупців, орендна плата складає в цілому суму 45 000,00 грн., без ПДВ за кожен повний календарний місяць (3.1.1 Договору).

За актом приймання-передачі нежитлового приміщення від 01.11.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю «Приват Естейт» передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОПОЛІС-1» прийняло орендоване відповідно до Договору майно.

Пунктом 7.1. Договору визначено, що умови даного Договору набувають чинності з моменту його підписання та діють до 30 вересня 2025 року включно або до припинення Договору раніше вказаної дати з підстав, визначених Договором та/або законодавством. Фактичне припинення дії Договору визначається календарною датою - датою складання Акта прийому-передачі (повернення) Об?єкта оренди відповідно до п. 2.3 даного Договору.

31.08.2023 Товариством з обмеженою відповідальністю «Приват Естейт» (Орендодавець, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОПОЛІС-1» (Орендар, відповідач у справі) укладено додаткову угоду до договору оренди № 2 (далі Додаткова угода).

Відповідно до п. 1 Додаткової угоди сторони дійшли згоди достроково розірвати Договір за погодженням Сторін з 31.08.2023.

Пунктом 2 Додаткової угоди сторони погодили, що на 31.08.2023 сторони підтверджують наявність заборгованості Орендаря по орендній платі та орендній платі за землю (податок на землю) згідно умов Договору, у розмірі 351 208,16 грн. без ПДВ

Пунктом 3 Додаткової угоди сторони обумовили, що Орендар зобов?язаний провести остаточні взаєморозрахунки та сплатити заборгованість, згідно п.2 цієї Додаткової угоди від 31.08.2023, в наступному порядку:

- заборгованість з орендної плати в розмірі 190 000,00 грн., без ПДВ у строк до 30.10.2023 року;

- заборгованість з орендної плати за землю (податок на землю) в розмірі 161 208,16 грн. без ПДВ у строк до 30.11.2023.

За актом приймання-передачі (повернення) об`єкта оренди від 14.09.2023 Орендар повернув, а Орендодавець прийняв з термінового платного користування приміщення площею 3 498,80 кв.м., за адресою м. Запоріжжя, пр. Соборний (пр. Леніна), 1, що є Об?єктом оренди за Договором оренди №2 від 01.11.2022.Технічний і санітарний стан Об?єкта оренди задовільний. Сторони не мають жодних претензій одна до одної.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що станом на 12.02.2024 ТОВ «ТЕХНОПОЛІС-1» не виконало взяті на себе зобов?язання щодо сплати заборгованості у строки визначені у Додатковій угоді від 31.08.2023р. до Договору Оренди № 2 від 01.11.2022, в результаті чого у останнього наявна заборгованість у сумі 351 208,16 грн.

Неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором оренди по сплаті орендної плати стало підставою для звернення позивача з позовом до суду. Крім того, у зв`язку з невиконанням зобов`язань за Договором, позивачем нараховано 26760,50 грн. пені, 2616,83 грн. 3 % річних та4833,60 грн. інфляційних втрат.

Проаналізувавши матеріали справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Регулювання відносин, що виникають у зв`язку із орендою майна здійснюється Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, іншими нормативно-правовими актами і безпосередньо договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Приписами ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (далі ГК України) передбачено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Аналогічний припис містить ГК України, п. п. 1, 7 ст. 193 якого встановлено, що суб`єкти господарювання та ін. учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається крім випадків, передбачених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язком для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

За своєю правовою природою правовідносини сторін є господарськими, а укладений сторонами договір за своїм змістом є договором оренди.

Положеннями ст. 283 ГК України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст. 759 ЦК України та ч. 1 ст. 283 ГК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтею 762 ЦК Кодексу визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно з ч. 1 ст. 286 ГК України, орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків від господарської діяльності.

Як вже зазначалось судом, пунктом 3 Додаткової угоди сторони обумовили, що Орендар зобов?язаний провести остаточні взаєморозрахунки та сплатити заборгованість, в наступному порядку:

- заборгованість з орендної плати в розмірі 190 000,00 грн., без ПДВ у строк до 30.10.2023 року;

- заборгованість з орендної плати за землю (податок на землю) в розмірі 161 208,16 грн. без ПДВ у строк до 30.11.2023.

Отже, Строк оплати орендної плати у відповідності до умов п. 3 Додаткової угоди настав.

Таким чином, відповідач взяті на себе зобов`язання згідно умов Договору оренди № 2 від 01.11.2022 належним чином та в повному обсязі не виконав.

Факт наявності заборгованості з орендних платежів в розмірі 351208,16 грн. підтверджується матеріалами справи.

Станом на час розгляду спору відповідач доказів сплати заборгованості з орендної плати в повному обсязі не надав.

Також судом приймається до уваги наявний в матеріалах справи Акт звіряння взаєморозрахунків станом на 31.08.2023, скріплений підписами уповноважених осіб сторін та печатками підприємств, в якому відображено, що ТОВ «ТЕХНОПОЛІС-1» визнає заборгованість перед ТОВ «Приват Естейт`в розмірі 351208,16 грн.

При цьому суд вважає за необхідне зауважити, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та, в окремих випадках, - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу. Відповідний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18.

На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОПОЛІС-1» 351208,16грн. заборгованості з орендної плати обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Щодо посилань відповідача на форс-мажорні обставини, суд зазначає таке.

У контексті приписів ст.617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з ч. 2 ст. 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність,якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов?язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Тобто, в будь-якому разі сторона зобов?язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. Кожен такий випадок оцінюється судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 25 січня 2022 р. № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення: (2) те, що обставини с форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. При цьому той факт, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що їх наявність може бути засвідчена відповідним компетентним органом.

Суд зазначає, що ст. 617 ЦК України встановлено загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання.

В свою чергу, відповідно до частини 2 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», військові дії вважаються форс-мажорними обставинами, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору.

Відповідно до пункту 6.2 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи по кожному окремому договору.

Форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об`єктивної неможливості виконати зобов`язання. При цьому закон звільняє від відповідальності за порушення зобов`язань, якщо воно стало саме наслідком форс-мажору.

Отже, визначення форс-мажору передбачає, що сам по собі воєнний стан не може бути автоматично форс-мажором, для визнання його таким обов`язково щоб він безпосередньо спричинив неможливість виконати те чи інше договірне зобов`язання.

Таким чином, ознаками форс-мажорних обставин є наступні: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Господарський суд наголошує, що форс-мажор (у даному випадку військова агресія проти України) повинен бути у причинному зв`язку з негативними наслідками для підприємницької діяльності.

Сторона, яка посилається на вищезгадані обставини, повинна довести, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

На підтвердження дії форс-мажорних обставин посилається на довідку Приватного підприємства «ОФІС БТІ» про знищення/ знесення майна від 29.03.2022 № 29/03, реєстраційний номер документу: DT01:4521- 1747-1586-0518 та Сертифікат № 3000- 22-0460 від 25.07.2022 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), Сертифікат № 3000-22-0556 від 10.08.2022 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили).

Проте, зазначених документів відповідачем до відзиву на позовну заяву не додано.

Крім того, суд зауважує, що сертифікати ТПП на які посилається відповідач датовані 25.07.2022 та 10.08.2022.

Разом з цим, договір оренди на підставі якого виникла заборгованість укладено сторонами - 01.11.2022, тобто після початку воєнних дії в України, які розпочались 24.02.2022, та початку дії форс-мажорних обставин.

Заборгованість, що є предметом спору виникла у листопаді - грудні 2023 р.

Отже, укладаючи договір оренди відповідач знав та усвідомлював,що розпочались воєнні дії в Україні, незважаючи на це взяв на себе зобов?язання належним чином виконувати свої обов?язки за договором.

Також суд відзначає, що ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Іншими словами, сама по собі війська агресія Російської Федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні.

Війна як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Вище наведене у сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі №922/2475/21.

Однак, належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що введення воєнного стану є форс-мажорними обставини саме у випадку, що стосується своєчасного і повного виконання відповідачем умов Договору оренди № 2 від 01.11.2022.

Також суд звертає увагу, що, статтею 3 ЦК України закріплено, що одним із основних принципів цивільного права є принцип добросовісності, розумності та справедливості.

Введення на території України режиму воєнного стану є загальновідомою обставиною, проте всі громадяни та підприємства, установи та організації України знаходяться в однаковому становищі, тому позивач у справі також знаходиться в несприятливому економічному становищі, а отже правомірно очікує на сплату йому відповідачем боргу за Договором оренди № 2 від 01.11.2022.

Також, суд зазначає, що Відповідач не повідомляв позивача про настання форс-мажорних обставин, які унеможливлюють виконання зобов`язань за договором, не було надано документа або будь-яких доказів.

Отже, відповідачем не надано доказів дотримання порядку повідомлення позивача про виникнення форс-мажору та, як наслідок, неможливість своєчасної оплати.

Відповідачем також не надано належних доказів того, що саме введення воєнного стану стало причиною неможливості проведення своєчасного розрахунку.

Воєнний стан на території України не означає, що відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність та набувати кошти. Відповідач не підтвердив настання форс-мажорних обставин саме для спірного випадку невиконання господарського зобов`язання.

Матеріали справи свідчать, що відповідач прострочив виконання обов`язку за Договором.

Дослідивши наведені відповідачем обставини, суд вважає, що зазначені обставини жодним чином не свідчать про відсутність вини відповідача у виникненні заборгованості і здійсненні з його боку конкретних дій щодо вжиття усіх можливих заходів для виконання зобов`язань за Договором оренди № 2 від 01.11.2022.

Отже, посилання відповідача на форс-мажорні обставини, які, на думку відповідача, звільняють його від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, є необґрунтованим та безпідставним.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 16847,41 грн., за період з 31.10.2023 по 12.02.2024 на заборгованість в сумі 190 000,00 грн. та пеню в розмірі 9913,09 грн. за період з 01.12.2023 по 12.02.2024 на заборгованість в сумі 161 208,16 грн., а всього пеню в загальному розмірі 26760,50 грн.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно із ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст. 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно із ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Умовами п. 5.2 Договору сторони визначили, що належне виконання грошових зобов?язань, прийнятих із вказівкою строків, забезпечується пенею в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного зобов?язання за кожен день прострочення.

Частиною 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Перевіривши правильність наданого позивачем розрахунку пені, суд дійшов до висновку, що даний розрахунок не порушує норми законодавства і виконаний правильно.

Враховуючи викладене, вимога про стягнення з відповідача 26760,50 грн. пені заявлена обґрунтовано, заснована на законі та підлягає задоволенню судом.

До інших засобів захисту цивільних прав, у відповідності до ст. 625 ЦК України, відносяться втрати від інфляції та 3 % річних.

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основною боргу, а й інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відтак, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивачем за порушення строків розрахунків заявлені вимоги про стягнення 2616,83 грн. 3 % річних, а саме за період з 31.10.2023 по 12.02.2024 на заборгованість в сумі 190 000,00 грн.,у розмірі 1637,89 грн. та за період з 01.12.2023 по 12.02.2024 на заборгованість в сумі 161 208,16 грн. у розмірі 978,94 грн.

Наданий позивачем розрахунок 3 % річних судом перевірений та встановлено, що вказаний розрахунок позивачем виконаний правильно.

Таким чином, вимога про стягнення з відповідача 2616,83 грн. 3 % річних заявлена до стягнення правомірно та підлягає задоволенню судом.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Позивачем за порушення строків розрахунків за постачання спожитої електричної енергії заявлені вимоги про стягнення 4833,60 грн. інфляційних втрат, які розраховані за загальний період з листопада 2023 по січень 2024 року.

Дослідивши та перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, судом встановлено, що розрахунок позивачем виконаний правильно.

Враховуючи викладене, вимога про стягнення з відповідача 4833,60 грн. інфляційних втрат заявлена позивачем обґрунтовано та підлягає задоволенню судом.

Відповідачем контррозрахунок суми штрафних санкцій заявлених позивачем до стягнення суду не наданий.

Відповідно до ч., ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 74 ГПК України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.

Доводи відповідача суд визнав хибними.

На підставі викладеного, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, заснованими на законі, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 126, 129, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Приват Естейт», м. Запоріжжя до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОПОЛІС-1», Київська область, Києво-Святошинський район с. Петропавлівська Борщагівка задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОПОЛІС-1», (08130, Київська область, Києво-Святошинський район с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Велика Кільцева, буд. 4, код ЄДРПОУ 32498133) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Приват Естейт», (69035, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 57-В, кім. 2, код ЄДРПОУ 39003852) 351208 (триста п`ятдесят одну тисячу двісті вісім) грн.16 коп. заборгованості з орендної плати, 26760 (двадцять шість тисяч сімсот шістдесят) грн. 50 коп. пені, 2616 (дві тисячі шістсот шістнадцять) грн. 83 коп.3 % річних, 4833 (чотири тисячі вісімсот тридцять три) грн. 60 коп. інфляційних втрат та 5 781 (п`ять тисяч сімсот вісімдесят одну) грн. 29 коп. судового збору. Видати наказ.

Повне судове рішення складено « 19» квітня 2024 р.

Суддя Н. Г. Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.