Ухвала

від 18.04.2024 по справі 910/16307/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

18 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/16307/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Пєсков В.Г., Погребняк В.Я.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Державної казначейської служби України

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 (колегія суддів у складі: Суліма В.В. - головуючий, Майданевич А.Г., Коротун О.М.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2023 (суддя Ломака В.С.)

у справі № 910/16307/23

за позовом Приватного підприємства Виробничо-дистрибьюторська компанія Дім Вина "Скала"

до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України

про стягнення 57110,34 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Державна казначейська служба України 08.04.2024 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2023 у справі № 910/16307/23 разом із клопотанням про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з мотивів відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21.

Здійснивши перевірку касаційної скарги Державної казначейської служби України та доданих до неї матеріалів, Верховний Суд дійшов висновку, що в прийнятті касаційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Суд звертає увагу на те, що аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку стосовно того, що особи, які беруть участь у справі, у разі якщо не погоджуються з ухваленими судовими рішеннями у справах з ціною позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).

Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Відтак, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Отже, у Верховного Суду є право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у ч. 1 ст. 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями ст. 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.

Суд звертає увагу на те, що аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку стосовно того, що особи, які беруть участь у справі, у разі якщо не погоджуються з ухваленими судовими рішеннями у справах з ціною позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Разом з тим передбачені пп. "а"-"г" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України випадки касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є виключенням із загального правила і відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".

Використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо, не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи з високого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Відповідно до приписів п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За змістом ч. 7 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

На момент звернення з позовом до суду ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2023 встановлений у розмірі 2684,00 грн. Предметом спору в цій справі є стягнення коштів в розмірі 57110,34 грн, що значно менше ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 (268400,00 грн).

У касаційній скарзі Державна казначейська служба України просить прийняти касаційну скаргу до провадження, виходячи з вимог пп "а" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, оскільки касаційна скарга стосується питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій помилково не надали оцінки спірним правовідносинам з точки зору приписів ч. 2 ст. 19 та ч. 2 ст. 6 Конституції України у системному зв`язку з вимогами п. 3 ч. 1 ст. 85, ч. 2 ст. 129-1, а також ст. 56 Конституції України. Скаржник зазначає питання права, яке має фундаментальне значення у справі - відсутність підстав для застосування приписів ч. 2 ст. 625 ЦК України та приписів Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" у випадках виконання Казначейством рішення суду про відшкодування шкоди Державою (стягнення коштів безпосередньо з Державного бюджету України), ухваленого відповідно до приписів ст. 56 Конституції України.

Однак саме лише зазначення про те, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, без належного та фундаментального обґрунтування таких доводів не може бути визнано судом підставою, що підпадає під дію підпунктів "а" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

В чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи про стягнення 57110,34 грн з Державної казначейської служби України для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин скаржником належним чином не обґрунтовано.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 (справа №914/1570/20, провадження № 12-90гс20) зазначила, що тенденції у нормативно-правовому регулюванні національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою запровадження переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є справді необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Запровадження процесуальних фільтрів не порушує права на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, тому можна стверджувати, що запровадження процесуальних фільтрів допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує права доступу до правосуддя.

Визначені підпунктами а), б), в), г) п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

Касаційна скарга Державної казначейської служби України не містить належних обґрунтувань, які могли б підпадати під дію п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України та підпунктів "а" -"г" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, а суд з власної ініціативи таких підстав не вбачає.

За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державної казначейської служби України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2023 у справі № 910/16307/23 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 293 ГПК України, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 910/16307/23 за касаційною скаргою Державної казначейської служби України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2023.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Картере

Судді В. Пєсков

В. Погребняк