Постанова

від 21.10.2024 по справі 910/16307/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2024 р. Справа№ 910/16307/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Корсака В.А.

Шапрана В.В.

секретар судового засідання Сергієнко-Колодій В.В.,

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Виробничо-дистрибьюторська компанія "Дім Вина "Скала"

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.08.2024 про відмову у відкритті провадження з розгляду заяви ПП "Виробничо-дистрибьюторська компанія "Дім Вина "Скала" від 01.08.2024 № 3123

у справі № 910/16307/23 (суддя Ломака В.С.)

за позовом Приватного підприємства "Виробничо-дистрибьюторська компанія "Дім Вина "Скала"

до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа № 910/16307/23 за позовом Приватного підприємства "Виробничо-дистрибьюторська компанія "Дім Вина "Скала" (далі - позивач; ПП "Виробничо-дистрибьюторська компанія "Дім Вина "Скала"; Підприємство) до держави Україна в особі Державної казначейської служби України (надалі - відповідач; Казначейська служба) про стягнення з держави Україна через Казначейську службу грошових коштів у загальному розмірі 57 110,34 грн., з яких: 8 741,10 грн. - 3% річних, 48 369,24 грн. - інфляційні втрати.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.12.2023 у справі № 910/16307/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2024, частково задоволено позов Підприємства та стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 7 027,40 грн. 3% річних та 40 069,60 грн. інфляційних втрат. У задоволенні решти вимог Підприємства - відмовлено.

08.04.2024 на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2023 в справі № 910/16307/23 місцевим господарським судом видано відповідний наказ.

02.08.2024 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва (а також 05.08.2024 через систему "Електронний суд") надійшла заява Підприємства від 01.08.2024 № 3123, в якій останнє просило: зобов`язати Казначейську службу, як відповідача у справі, надати звіт про виконання наказу Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 в справі № 910/16307/23 (скорочено - Звіт), розглянути поданий Казначейською службою Звіт та в разі встановлення порушень закону з боку Казначейської служби за результатом розгляду Звіту вчинити дії, а саме: визнати протиправною бездіяльність Казначейської служби у неналежному виконанні наказу Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 в справі № 910/16307/23; зобов`язати Казначейську службу подати Міністерству фінансів України пропозиції щодо необхідності внести зміни до Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", якими передбачити виділення додаткових коштів на виконання наказу Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 в справі № 910/16307/23; установити судовий контроль за виконанням Казначейською службою наказу Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 в справі № 910/16307/23; зобов`язати Казначейську службу без затримок виконати наказ Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 в справі № 910/16307/23 та безспірно списати з Державного бюджету України кошти на користь Підприємства.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.08.2024 у відкритті провадження з розгляду заяви ПП "Виробничо-дистрибьюторська компанія "Дім Вина "Скала" від 01.08.2024 № 3123 - відмовлено на підстав пункту 1 частини 1 статті 175 ГПК України.

За висновками суду першої інстанції, нормами Господарського процесуального кодексу України, на відміну від Кодексу адміністративного судочинства України, не передбачено можливості встановлення судового контролю за виконанням виданого господарським судом виконавчого документа шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень (Казначейської служби, як відповідача у справі), не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення та застосування до керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, заходів процесуального примусу у вигляді, зокрема, накладення штрафу. Тому, у відкритті провадження з розгляду заяви Підприємства від 01.08.2024 № 3123 слід відмовити.

Не погоджуючись із прийнятою ухвалою, ПП "Виробничо-дистрибьюторська компанія "Дім Вина "Скала" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить: скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.08.2024 у справі № 910/16307/23 про відмову у відкритті провадження; справу № 910/16307/23 повернути до Господарського суду міста Києва для відкриття провадження та належного розгляду заяви ПП "Виробничо-дистрибьюторська компанія "Дім Вина "Скала" від 01.08.2024 № 3123 про встановлення судового контролю та надання звіту.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що викладений в оскаржуваній ухвалі висновок не ґрунтується на законі та нормах міжнародного, національного права, грубо суперечить ст.ст. 6, 13 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст. 129-1 Конституції України, ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», ч. 3ст. 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ч. 2 ст. 4 ГПК України, ст. 2 ГК України, та не забезпечує позивачеві права на справедливий суд.

Апелянт зазначає, що станом на 09.08.2024 наказ від 08.04.2023 Господарського суду м. Києва у справі № 910/16307/23 відповідачем не виконаний, останній незаконно ухиляється від його виконання, не вчиняє передбачених законом дій, направлених на виконання наказу Господарського суду м. Києва. При цьому, відповідач не вчинив належних дій та не подав протягом 10 днів письмових пропозицій Міністерству фінансів України, з дня надходження від позивача документів, на виконання наказу Господарського суду м. Києва у справі № 910/16307/23, щодо необхідності внести зміни до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» про виділення додаткових коштів на виконання рішення Господарського суду м. Києва від 22.12.2023 у справі № 910/16307/23 на перерахування коштів персонально позивачеві.

Як вказує позивач, його заява про встановлення процесуального контролю, надання звіту про виконання рішення Господарського суду м. Києва у справі № 910/16307/23, тощо, підлягає розгляду Господарським судом м. Києва, а не поданням окремого позову до Київського окружного адміністративного суду.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.08.2024, апеляційна скарга позивача у справі № 910/16307/23 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Корсак В.А., Євсіков О.О.

У зв`язку з перебуванням у відпустці судді Євсікова О.О., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.09.2024, для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Корсак В.А., Шапран В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2024 прийнято до провадження апеляційну скаргу ПП "Виробничо-дистрибьюторська компанія "Дім Вина "Скала" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.08.2024 про відмову у відкритті провадження з розгляду заяви ПП "Виробничо-дистрибьюторська компанія "Дім Вина "Скала" від 01.08.2024 № 3123 у справі № 910/16307/23 колегією суддів у складі: головуючого судді Алданової С.О., суддів: Корсака В.А., Шапран В.В. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПП "Виробничо-дистрибьюторська компанія "Дім Вина "Скала" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.08.2024 про відмову у відкритті провадження з розгляду заяви ПП "Виробничо-дистрибьюторська компанія "Дім Вина "Скала" від 01.08.2024 № 3123 у справі № 910/16307/23. Призначено розгляд апеляційної скарги ПП "Виробничо-дистрибьюторська компанія "Дім Вина "Скала" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.08.2024 про відмову у відкритті провадження з розгляду заяви ПП "Виробничо-дистрибьюторська компанія "Дім Вина "Скала" від 01.08.2024 № 3123 у справі № 910/16307/23 на 21.10.2024.

11.10.2024 на адресу апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому Казначейська служба просить залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу залишити без змін. Згідно аргументів відповідача, позивач не посилається на конкретні норми ГПК України, що визначають підстави для розгляду господарським судом такого виду заяв, Казначейською службою зазначається, що жодна норма ГПК України не регламентує питання встановлення судового контролю за виконанням рішення шляхом зобов`язання відповідача надати звіт про виконання наказу суду. Разом із тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.06.2018 у справі № 916/1226/16 сформулювала правову позицію щодо неможливості оскарження дій органів казначейства під час виконання рішень господарських судів за правилами ГПК України. Також, на переконання відповідача спір, який виникає між учасниками спірних відносин у справі № 910/16307/23 (щодо виконання судового рішення), є публічно-правовим, тобто його вирішення не належить до юрисдикції господарських судів.

Представник апелянта в судовому засіданні 21.10.2024 вимоги апеляційної скарги підтримав в повному обсязі та просив її задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 21.10.2024 не з`явився. Про час та місце розгляду справи Казначейська служба повідомлена належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа до електронного кабінету останньої.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції, з метою дотримання розумних строків розгляду справи, враховуючи те, що явка представника відповідача обов`язковою не визнавалась, а участь в судовому засіданні є правом, а не обов`язком сторони, зважаючи на відсутність обґрунтованого клопотання від відповідача про відкладення розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності Казначейської служби, яку належним чином повідомлено про судовий розгляд справи апеляційним господарським судом.

Згідно ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представника апелянта, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та перевірено колегією суддів, рішенням Господарського суду міста Києва від 22.12.2023 у справі № 910/16307/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2024, частково задоволено позов Підприємства та стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 7 027,40 грн. 3% річних та 40 069,60 грн. інфляційних втрат. У задоволенні решти вимог Підприємства - відмовлено.

08.04.2024 на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2023 в справі № 910/16307/23 місцевим господарським судом видано відповідний наказ.

Виходячи зі змісту заяви Підприємства від 01.08.2024 № 3123, остання мотивована ухиленням відповідача від виконання наказу Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 № 910/16307/23 та невчиненням останнім передбачених законом дій, спрямованих на виконання цього наказу. При цьому, вимоги заяви, на думку Підприємства, обумовлені необхідністю здійснення судового контролю за виконанням рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2023 в справі № 910/16307/23 шляхом подання Звіту та, за наслідками здійснення такого контролю, вирішення питань, пов`язаних із визнанням протиправною бездіяльності відповідача на виконання відповідного рішення суду та зобов`язання останнього вчинити певні дії щодо виконання наказу Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 № 910/16307/23.

З огляду на фактичні обставини цієї справи, судова колегія зазначає, що відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 326 ГПК України встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України від 02.06.2016 № 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (частина 1 статті 5 Закону).

У випадках, передбачених законом, рішення щодо стягнення майна та коштів виконуються органами доходів і зборів, а рішення щодо стягнення коштів - банками та іншими фінансовими установами. Рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. У випадках, передбачених законом, рішення можуть виконуватися іншими органами. Органи та установи, зазначені в частинах першій-третій цієї статті, не є органами примусового виконання (стаття 6 Закону).

Аналогічне положення закріплено в частині 1 статті 1 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", відповідно до якого примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців.

За умовами статті 18 Закону державний виконавець (виконавець) зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина 1 статті 18 Закону).

Відповідно до частин 1, 2 статті 15 Закону сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Водночас, Закон України від 05.06.2012 № 4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" установлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом, та особливості їх виконання.

За нормами статті 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган; державне підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Статтею 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до пункту 1 «Положення про Державну казначейську службу України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 року № 215 (далі - Положення), Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, коштів клієнтів відповідно до законодавства, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Згідно з пунктом 3 Положення основними завданнями Держказначейства є: реалізація державної політики у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, коштів клієнтів відповідно до законодавства, бухгалтерського обліку виконання бюджетів; внесення на розгляд міністра фінансів пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у зазначених сферах.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначений «Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників» (в подальшому - Порядок), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845.

За правилами пункту 3 цього Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Відповідно до зазначеного Порядку безспірне списання - операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.

За умовами пункту 8 Порядку органи Казначейства після надходження документів, зазначених у пунктах 6 і 7 цього Порядку: 1) приймають їх до розгляду та реєструють відповідно до вимог організації діловодства. На заяві стягувача про виконання рішення про стягнення коштів (супровідному листі керівника відповідного органу державної виконавчої служби) зазначається дата надходження і вхідний номер; 2) здійснюють попередній розгляд документів, за результатами якого визначають необхідність отримання від стягувача інших відомостей для виконання рішення про стягнення коштів; 3) повідомляють стягувачеві (представникові стягувача) на його письмову вимогу про прийняття, реєстрацію та результати попереднього розгляду документів.

Пунктом 9 Прикінцевих та Перехідних положень Бюджетного кодексу України установлено, що до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України. Зазначені рішення передаються до Казначейства України для виконання.

Системний аналіз наведених приписів законодавства дає підстави для висновку про те, що Держказначейство не є органом примусового виконання судових рішень і відповідно не здійснює заходів з примусового виконання рішень у порядку, визначеному Законом, а є встановленою Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" особою на здійснення гарантованого державою забезпечення виконання рішень суду способом безспірного списання коштів з рахунку боржника (державного органу, державного підприємства або підприємства, примусова реалізація майна якого забороняється) у визначених Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" випадках та з урахуванням установлених ним особливостей за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, і з такими висновками суду першої інстанції погоджується й колегія суддів.

Відповідно до положень пункту 15 Порядку, дії органів Казначейства з виконання виконавчих документів можуть бути оскаржені до Казначейства або суду.

Разом з тим, виходячи з положень Порядку, Закону України "Про виконавче провадження", зазначеними нормативно-правовими актами не визначено, до якого суду оскаржуються рішення, дії або бездіяльність органів Казначейства, а також не визначено порядок такого оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів Казначейства.

В той же час, Закон установлює правило, згідно з яким рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина 1 статті 74 цього Закону). Водночас можливість та порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів Держказначейства цим Законом не визначено.

Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", який визначає основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус, також не визначено порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності Держказначейства чи його органів.

Судовому контролю за виконанням судових рішень присвячений розділ VI ГПК України.

Так, відповідно до статті 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Наведені норми права надають підстави для висновку, що Господарський процесуальний кодекс України та Закон передбачають порядок оскарження лише рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час примусового виконання ними судових рішень і лише до судового органу, який видав виконавчий документ, і про це, за висновками судової колегії, правильно зазначено місцевим господарським судом.

Разом із тим, статтями 124, 125 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Частиною першою статті 20 ГПК України установлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, передбачених пунктами 1 - 17 частини першої зазначеної статті ГПК України.

Втім, згідно з положеннями частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

В силу частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлений інший порядок судового провадження. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України). Термін "публічно-правовий спір" охоплює, зокрема, спори, у яких хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України).

Отже, до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин. Разом з тим, визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

За ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.05.2020 у справі № 200/7261/13-ц.

З огляду на зазначене, на переконання суду апеляційної інстанції вмотивованими є висновки місцевого господарського суду про неможливість оскарження дій (бездіяльності) Державної казначейської служби України до господарського суду, який видав відповідний виконавчий документ, тоді як відповідні вимоги підлягають судовому розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Наведене вище відповідає правовим висновкам, викладеним Великою Палатою Верховного Суду в постановах: від 12.09.2018 у справі № 916/223/17, від 20.06.2018 у справі № 916/1227/16, від 29.08.2018 у справі № 916/376/15-г, від 31.10.2018 у справі № 905/2087/17, від 27.02.2019 у справі № 913/356/15 та від 27.02.2019 у справі № 913/355/15 під час розгляду спорів у подібних правовідносинах, в яких Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про неможливість позивача оскаржити дії, рішення та бездіяльність органів Державної казначейської служби до господарського суду, який видав виконавчий документ. Також подібні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 04.12.2020 у справі № 904/3118/20.

З огляду на предмет вимог заяви Підприємства від 01.08.2024 № 3123, суд апеляційної інстанції також вказує, що відповідно до частин 1, 2, 8 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу.

Разом із цим, нормами Господарського процесуального кодексу України, на відміну від Кодексу адміністративного судочинства України, не передбачено можливості встановлення судового контролю за виконанням виданого господарським судом виконавчого документа шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень (Казначейської служби - відповідача у справі), не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення та застосування до керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, заходів процесуального примусу у вигляді, зокрема, накладення штрафу.

Як вже зазначалось, процесуальні питання, пов`язані з судовим контролем за виконанням судових рішень регламентовані розділом VI ГПК України.

Зокрема, статтею 339 ГПК України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Згідно зі статтею 343 ГПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу, якою поновлює порушене право заявника або ухвалу про відмову у задоволенні скарги.

Поряд з тим, статтею 343 або будь-якою іншою статтею розділу VI ГПК України не передбачено випадків, за яких суд відмовляє у відкритті провадження з розгляду відповідної заяви (скарги).

Водночас, суд застосовує аналогію закону і аналогію права тоді, коли на переконання суду певні відносини мають бути врегульовані, але законодавство такого регулювання не містить, внаслідок чого наявна прогалина в законодавчому регулюванні. Зазначені висновки стосуються як матеріального, так і процесуального права.

Правові висновки щодо застосування аналогії у процесуальному праві неодноразово висновувала Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постановах: від 26.06.2019 у справі № 905/1956/15, від 16.06.2020 у справі № 922/4519/14, від 08.06.2022 у справі № 2-591/11 та інших.

Тим самим, відсутність у процесуальних кодексах положень про процесуальну аналогію не є перешкодою для застосування такої аналогії.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

За ч. 10 ст. 11 ГПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом і відсутній звичай ділового обороту, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - виходить із загальних засад і змісту законодавства (аналогія права).

У разі відсутності спеціальної норми, щодо вирішення певних процесуальних питань, які виникають при розгляді заяв, поданих в процедурі судового контролю за виконанням судових рішень, до таких заяв можуть застосовуватись положення ГПК України, якими врегульовано аналогічні питання, зокрема стаття 175 ГПК України, яка стосується розгляду заяв в позовному провадженні.

За наведеного, за висновками колегії суддів судом передньої інстанції обґрунтовано зазначено про можливість застосування у даному випадку пункту 1 частини 1 статті 175 ГПК України про відмову у відкритті провадження з розгляду заяви Підприємства від 01.08.2024 № 3123 та правильно роз`яснено позивачу, що заявлені ним вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

В свою чергу, за вказаних фактичних обставин цієї справи в цілому та окреслених процесуальних приписів, судовою колегією відхиляються доводи апелянта, як такі, що не знайшли свого підтвердження за наслідками цього апеляційного розгляду.

Окремо, зважаючи на викладені у цій постанові висновки щодо критеріїв розмежування судової юрисдикції, тобто умов, за яких ця справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, зокрема суб`єктного складу правовідносин, предмета та підстав заяви Підприємства, характеру спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності, враховуючи відповідний процесуальний порядок в питаннях, пов`язаних з виконанням судових рішень, твердження позивача про порушення його прав на справедливий суд, - колегія оцінює критично.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст.ст. 73, 74, 77 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За висновками колегії суддів, доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі про те, що наведений в оскаржуваній ухвалі висновок не ґрунтується на законі та нормах міжнародного й національного права, грубо суперечить ст.ст. 6, 13 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст. 129-1 Конституції України, ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», ч. 3 ст. 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ч. 2 ст. 4 ГПК України, ст. 2 ГК України, та не забезпечує позивачеві права на справедливий суд, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

В той же час, викладені у відзиві на апеляційну скаргу твердження відповідача знайшли своє підтвердження в спростування викладених позивачем в апеляційній скарзі доводів в цілому.

За ч. 1 ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваної ухвали від 07.08.2024.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність залишення апеляційної скарги без задоволення, а вищевказану ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Згідно ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта (ПП "Виробничо-дистрибьюторська компанія "Дім Вина "Скала").

Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 271, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Виробничо-дистрибьюторська компанія "Дім Вина "Скала" - залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.08.2024 про відмову у відкритті провадження з розгляду заяви ПП "Виробничо-дистрибьюторська компанія "Дім Вина "Скала" від 01.08.2024 № 3123 у справі № 910/16307/23 - залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору, понесені стороною у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Приватне підприємство "Виробничо-дистрибьюторська компанія "Дім Вина "Скала".

4. Справу № 910/16307/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 15.11.2024.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді В.А. Корсак

В.В. Шапран