Постанова

від 18.04.2024 по справі 925/700/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 925/700/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Ємця А.А., Жайворонок Т.Є.,

за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,

представників учасників справи:

прокуратури - Шапка І.М. (посв. № 077220)

відповідача-1 - товариства з обмеженою відповідальністю «Пивоварений завод» - не з`явився,

відповідача-2 - товариства з обмеженою відповідністю «Черкаське пиво» - не з`явився

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Чупис Тетяни Петрівни - не з`явився,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-2 - акціонерного товариства «Акціонерний банк «Радабанк» - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідністю «Черкаське пиво»

на рішення господарського суду Черкаської області від 25.09.2023 (суддя Зарічанська З.В.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2024 (головуючий суддя: Шапран В.В., судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І.)

у справі № 925/700/23

за позовом Першого заступника керівника Черкаської обласної прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Черкаської міської ради (далі - Рада)

до товариства з обмеженою відповідальністю «Пивоварений завод» (далі - ТОВ «Пивоварений завод») та товариства з обмеженою відповідністю «Черкаське пиво» (далі - ТОВ «Черкаське пиво»),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - приватний виконавець виконавчого округу Черкаської області Чупис Тетяна Петрівна (далі - Приватний виконавець),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-2 - акціонерне товариство «Акціонерний банк «Радабанк» (далі - АТ «Акціонерний банк «Радабанк»),

про визнання недійсними правочинів.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2023 року Прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Ради з позовом до ТОВ «Пивоварений завод» та ТОВ «Черкаське пиво» про:

- визнання недійсним договору купівлі-продажу комплексу від 11.08.2022, укладеного сторонами спору щодо комплексу нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці з кадастровим номером 7110136400:03:016:0181 за адресою: АДРЕСА_4, а саме: частина складу літ. А-ІІ: приміщення 1-го поверху за № І, №№ 1-30, 39-66 загальною площею 3019,3 кв.м, №№ 31-38 загальною площею 539,5 кв.м, приміщення 2-го поверху за № 1-30 загальною площею 514,7 кв.м, №№ 31-34 загальною площею 148,3 кв.м, приміщення підвалу № І, № 1-10 загальною площею 165,7 кв.м, прохідна літ. З-І, вагова літ. Ж, ЖІ, трансформаторна літ. Е, склад обладнання літ. И-І загальною площею 12,1 кв.м, огорожа №№ 1, 2, частина огорожі № 3, огорожа № 7, частина замощення;

- визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 11.08.2022, укладеного сторонами спору щодо нежитлової будівлі фруктосховища з підвалом, розташованої на земельній ділянці з кадастровим номером 7110136400:05:009:0043 за адресою: АДРЕСА_3, а саме: фруктосховище літ. «А-І», прибудова літ. «а», підвал літ. «пд» загальною площею 3392,7 кв.м.

Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на те, що оспорювані договори є фраудаторними, з огляду на наявність взаємозв`язків між засновниками, власниками та керівниками відповідачів, і направлені на ухилення від виконання рішень суду, зокрема, у справі № 925/1221/20 про стягнення з ТОВ «Пивоварений завод» на користь Ради заборгованості за користування земельною ділянкою без укладення договору оренди.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 24.05.2023, зокрема, відкрито провадження у справі № 925/700/23, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Приватного виконавця.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 31.07.2023 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-2 - АТ «Акціонерний банк «Радабанк».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням господарського суду Черкаської області від 25.09.2023 у справі № 925/700/23, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2024, позов задоволено повністю, з посиланням на його обґрунтованість. Здійснено розподіл судових витрат.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ТОВ «Черкаське пиво», з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати судові рішення попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову в позові.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні неправильно застосував норми права (приписи статей 129-1 та 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України «Про прокуратуру», статей 5, 18 Закону України «Про виконавче провадження», статей 41, 339 ГПК України) без урахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 2-591/11, від 10.05.2023 у справі № 509/84/14-ц, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 11.09.2018 у справі № 909/968/16, у постанові Верховного Суду від 07.12.2018 зі справи № 924/1256/17. Також скаржник посилається на неврахування судом висновку Конституційного Суду України, який викладений у рішенні від 05.06.2019 зі справи № 4-р(ІІ)/2019.

Крім того, скаржник посилається на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах при зверненні прокуратури до суду в господарських справах з контролю та виконання чи здійснення інших дій, направлених на виконання попередніх рішень судів про стягнення коштів в господарських справах.

Доводи інших учасників справи, розгляд заяв та клопотань

Учасники справи не скористалися своїм правом на подання відзивів на касаційну скаргу.

17.04.2024 від Прокурора надійшли письмові пояснення по справі.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на земельній ділянці комунальної власності з кадастровим номером 7110136400:03:016:0181, що розташована за адресою: АДРЕСА_4, знаходиться нерухоме майно - комплекс нежитлових будівель, що до 11.08.2022 належало на праві власності ТОВ «Пивоварений завод».

Відкрите акціонерне товариство «Продтовари» (продавець) та приватний підприємець ОСОБА_1 (покупець) 14.05.2002 уклали договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець продає і зобов`язався передати у власність покупця частину продовольчої бази за адресою: АДРЕСА_4, що належить продавцю на праві власності, та частку у праві власності на спільні інженерні комунікації (мережі), а покупець купує і зобов`язався прийняти майно у власність та сплатити за нього ціну відповідно до умов, що визначені в договорі. Об`єктом купівлі-продажу згідно з договором є частина складу А-ІІ, а саме приміщення першого поверху за № І, №№ 1-30, 39-66 загальною площею 3019,3 кв.м (додаток № 2), приміщення другого поверху за №№ 1-30 загальною площею 514,7 кв.м (додаток № 3), приміщення підвалу за № І, №№ 1-10 загальною площею 165,7 кв.м (площа відчужуваних приміщень по А-ІІ складає 3699,70 кв.м), прохідна З-І, вагова Ж, Ж1, трансформаторна Е, огорожі №№ 1, 2, частина огорожі № 3, частина приміщення І та майно (додаток № 4). Характеристика об`єкта наведена у технічному паспорті, який виданий Черкаським обласним об`єднаним Бюро технічної інвентаризації. Об`єкт розташований на земельній ділянці Ради загальною площею 3,2098 га, яка надана продавцю у постійне користування на підставі рішення Черкаського міськвиконкому від 15.06.1999 № 457, що підтверджено Державним актом на право постійного користування землею № 312 (серія ЧР 24-186) від 13.03.1998. Право власності за продавцем на вказану земельну ділянку не зареєстровано.

Товариство з обмеженою відповідальністю «АТБ-торгстрой» (продавець) та приватний підприємець ОСОБА_1 (покупець) 26.03.2004 уклали договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець продав, а покупець купив нерухоме майно (відповідно до даних інвентаризаційної справи і витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 24.03.2004 № 3164987, виданих комунальним підприємством «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації»), а саме:

а) у будівлі літ. А-ІІ: перший поверх - приміщення з № 31 по № 38 загальною площею 539,5 кв.м, другий поверх - приміщення з № 31 по № 34 загальною площею 148,3 кв.м;

б) частина огорожі № 3;

в) огорожа № 7;

г) частина замощення І, розташовані за адресою: м. Черкаси, вул. Різдвяна (вул. Лазо), 173/1.

Майно належить продавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 31.10.2002 № 31/10-КП та акту приймання-передачі від 31.10.2002 № 1.

Право власності продавця на майно зареєстроване комунальним підприємством «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» 09.12.2003 під реєстраційним номером 2780188 (витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 09.12.2003 № 2226612).

Відкрите акціонерне товариство «Продтовари» (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) 14.01.2005 уклали договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець в особі представника продав, а ОСОБА_1 купив належний продавцю на праві власності склад обладнання, який знаходиться у місті Черкаси по АДРЕСА_4 , позначений на технічному плані літ. И-І, загальною площею 12,1 кв.м.

Вказаний об`єкт нерухомості належить продавцю на підставі наказу Фонду державного майна України від 22.04.1996 № 33, зареєстрованого у Черкаському ОБП за № 1743 у реєстровій книзі № 12 та у Реєстрі прав власності на нерухоме майно за № 9443689.

Згідно з відомостями Державного земельного кадастру площа земельної ділянки з кадастровим номером 7110136400:03:016:0181 з цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування підприємств торгівлі», зареєстрованої в ДЗК 29.05.2017, складає 2,2106 га, а її власником є Рада.

Водночас судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичний розмір земельної ділянки з кадастровим номером 7110136400:03:016:0181 по АДРЕСА_4 у м. Черкаси , що знаходилася у користуванні ТОВ «Пивоварений завод», становить 1,9867 га, оскільки 09.08.2016 Радою (орендодавець) та публічним акціонерним товариством «Черкаське хімволокно» (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,2240 га по вул. Різдвяній у м. Черкаси для будівництва тепломережі. Зазначена земельна ділянка площею 0,2240 га була надана в оренду публічному акціонерному товариству «Черкаське хімволокно» за рахунок вилученої у попереднього власника нерухомого майна фізичної особи -підприємця ОСОБА_1. згідно з рішенням Черкаської міської ради від 31.03.2016 № 2-467.

Зазначені обставини встановлені судом в межах розгляду спору у справі № 925/512/17 та ніким не оспорені.

Відповідно до рішення від 04.06.2014 № 1 засновника (учасника) ТОВ «Пивоварений завод» ОСОБА_1. створено ТОВ «Пивоварений завод» та призначено директором громадянина України ОСОБА_2 .

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (продавець) та приватне акціонерне товариство по виробництву пива і безалкогольних напоїв «Черкаське пиво» (покупець) 28.10.2014 уклали договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, відповідно до умов якого продавець продав та передав майно у власність покупця, а покупець в особі представника купив та прийняв від продавця майно, та сплатив за нього обумовлену грошову суму.

Нежитлові приміщення комплексу, а саме: частина складу літ. «А-ІІ», приміщення першого поверху за № І, №№ 1-30, 39-66 загальною площею 3019,3 кв.м, №№ 31-38 загальною площею 539,5 кв.м, приміщення другого поверху за № 1-30, загальною площею 514,7 кв. м, №№ 31-34 загальною площею 148,3 кв.м, приміщення підвалу за № І, № 1-10 загальною площею 165,7 кв.м, прохідна літ. «З-І», вагова літ. «Ж, Ж1», трансформаторна літ. «Е», склад обладнання літ.«И-І» загальною площею 12,1 кв.м, огорожа №№ 1,2, частина огорожі № 3, огорожа № 7, частина замощення І, що відчужуються за цим договором, розташовані за адресою: АДРЕСА_4 .

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо приватного акціонерного товариства по виробництву пива і безалкогольних напоїв «Черкаське пиво», ОСОБА_1 був кінцевим бенефіціарним власником, діяльність цього підприємства 27.10.2018 припинено у зв`язку з визнанням його банкрутом.

Згідно з рішенням від 28.01.2016 № 3 засновника (учасника) ТОВ «Пивоварений завод» ОСОБА_1. , останнім відчужено свою частку у статутному фонді товариства шляхом укладення договору з ОСОБА_3

ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) 28.01.2016 уклали договір № 1 купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «Пивоварений завод», відповідно до якого продавець, який є власником частки у розмірі 100% статутного капіталу ТОВ «Пивоварений завод», зобов`язався передати, а покупець зобов`язався оплатити частку продавця на умовах, у строки і в порядку, визначених цим договором і діючим законодавством України.

Одноособовим засновником ТОВ «Пивоварений завод» стала ОСОБА_3 , що додатково підтверджується її рішенням, як засновника товариства, від 28.01.2016 № 1.

ОСОБА_3 відповідно до інформації, наданої відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Черкаси, викладеної у листі від 31.08.2023, уклала 13.02.2021 шлюб з ОСОБА_1. і взяла прізвище ОСОБА_3.

22.12.2017 приватне акціонерне товариство по виробництву пива і безалкогольних напоїв «Черкаське пиво» на підставі договору купівлі-продажу відчужило зазначений комплекс нерухомості за адресою: АДРЕСА_4 на користь ТОВ «Пивоварений завод».

При цьому засновником ТОВ «Пивоварений завод» з часу його створення (06.06.2014) був ОСОБА_1 , а з 28.01.2016 на підставі договору купівлі-продажу частки у статутному фонді його засновником стала ОСОБА_3 (в подальшому ОСОБА_3 )

Також судами встановлено, що 22.09.2020 Рада звернулася до суду з позовом до ТОВ «Пивоварений завод» про стягнення 1 450 807,53 грн безпідставно утриманих коштів орендної плати. Позовні вимоги обґрунтувалися фактичним користуванням відповідачем земельною ділянкою площею 19867,00 кв.м з кадастровим номером 7110136400:03:0216:0181, яка знаходиться у АДРЕСА_4 без оплати за її користування за період з 01.08.2017 по 31.07.2020.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 05.07.2021 у справі № 925/1221/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2022, позов задоволено частково: стягнуто з ТОВ «Пивоварений завод» 1 383 640,51 грн безпідставно утриманих коштів (орендна плата).

На виконання зазначеного судового рішення 28.10.2022 виданий судовий наказ.

ТОВ «Пивоварений завод» (продавець) та ТОВ «Черкаське пиво» (покупець) 11.08.2022 уклали договір купівлі-продажу комплексу, відповідно до умов якого продавець в особі представника продав та передав майно у власність покупця, а покупець в особі представника купив та прийняв від продавця майно та зобов`язався сплати за нього обумовлену грошову суму.

За цим договором відчужується комплекс, до складу якого входять: частина складу літ. «А-ІІ», а саме: приміщення першого поверху за № І, №№ 1-30, 39-66 загальною площею 3019,3 кв.м, №№ 31-38 загальною площею 539,5 кв.м, приміщення другого поверху за №№ 1-30 загальною площею 514,7 кв.м, №№ 31-34 загальною площею 148,3 кв.м, приміщення підвалу за № І, № 1-10 загальною площею 165,7 кв.м, прохідна літ. «З-І», вагова літ. «Ж, Ж1», трансформаторна літ. «Е», склад обладнання літ. «И-І» загальною площею 12,1 кв.м, огорожа №№ 1, 2, частина огорожі № 3, огорожа № 7, частина замощення І. Комплекс розташований за адресою: АДРЕСА_4 . Комплекс розміщений на земельній ділянці площею 2,2106 га з кадастровим номером 7110136400:03:016:0181, яка перебуває у комунальній власності.

Відповідно до платіжної інструкції від 16.08.2022 № 15 ТОВ «Черкаське пиво» сплатило на рахунок ТОВ «Пивоварений завод» 1 511 880,00 грн. Саме така ринкова вартість зазначена у висновку про вартість майна від 06.07.2022.

Окрім цього, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1. (продавець) та приватним акціонерним товариством по виробництву пива і безалкогольних напоїв «Черкаське пиво» 10.06.2013 укладений договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, відповідно до умов якого продавець продав та передав майно у власність покупця, а покупець в особі представника купив та прийняв від продавця майно та сплатив за нього обумовлену грошову суму.

Нежитлова будівля фруктосховища з підвалом, що відчужується за цим договором, знаходиться у будинку АДРЕСА_3 , позначена у плані літерами «А-І, а, пд», загальною площею 3392,7 кв.м.

Нежитлові будівлі належать продавцю на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Плахою Т.І. 12.11.2007 за реєстровим № 10030, зареєстрованого у комунальному підприємстві «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» та в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 27.12.2007, реєстраційний номер: 20428710, номер запису: 901 в книзі: 10, а також у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 10.06.2013 за реєстраційним номером 78798871101, що підтверджується витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 4620144 від 10.06.2013, виданим приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Левицькою Е.А.

Нежитлова будівля, що відчужується за цим договором, розташована на земельній ділянці Черкаської міської ради площею 1,200 га, кадастровий номер 7110136400:05:009:0043, наданої продавцю в оренду згідно з договором оренди землі від 05.11.2011, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-7100260842013, виданим державним кадастровим реєстратором управлінням Держземагентства у Черкаському районі Черкаської області 18.05.2013.

Приватне акціонерне товариство по виробництву пива і безалкогольних напоїв «Черкаське пиво» (продавець) в особі директора Ілляшенко Г.Г. та ТОВ «Пивоварений завод» (покупець) в особі директора Сухіна С.А. 15.01.2018 уклали договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, відповідно до умов якого продавець в особі представника продав та передав майно у власність покупця, а покупець в особі представника купив та прийняв від продавця майно та зобов`язався сплатити за нього обумовлену грошову суму.

За цим договором продавцем відчужується нежитлова будівля фруктосховища з підвалом, позначена у плані літерами «А-І, а, пд», загальною площею 3392,7 кв.м. Нежитлова будівля розташована за адресою: АДРЕСА_3 . Відповідно до розпорядження Черкаської обласної державної адміністрації від 18.05.2016 № 245 «Про перейменування об`єктів топоніміки Черкаської області» вулицю АДРЕСА_5 перейменовано на вулицю АДРЕСА_6 Нежитлова будівля, що відчужується за цим договором, розташована на земельній ділянці площею 1,200 га, кадастровий номер 7110136400:05:009:0043. Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-7106322302017, виданого Міськрайонним управлінням у Черкаському районі та м. Черкасах Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області 16.11.2017, земельна ділянка перебуває у комунальній власності.

14.09.2020 Рада звернулася до суду з позовом до ТОВ «Пивоварений завод» про стягнення 50 693,44 грн безпідставно утримуваних коштів. Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що відповідач у період з 27.11.2019 по 31.07.2020 без правовстановлюючих документів користувався земельною ділянкою площею 12000,00 кв.м з кадастровим номером 7110136400:05:009:0043 під придбаним ним у власність у приватного акціонерного товариства «Черкаське пиво» нерухомим майном по АДРЕСА_3, не сплачував орендну плату за користування цією земельною ділянкою у встановленому розмірі та внаслідок цього безпідставно зберіг (утримав) у себе за рахунок позивача кошти в сумі 50 693,44 грн.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 30.11.2020 у справі № 925/1195/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.03.2021, позов задоволено повністю.

На виконання зазначеного судового рішення 06.04.2021 виданий судовий наказ.

ТОВ «Пивоварений завод» (продавець) та ТОВ «Черкаське пиво» (покупець) 11.08.2022 уклали договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець в особі представника продав та передав майно у власність покупця, а покупець в особі представника купив та прийняв від продавця майно та зобов`язався сплатити за нього обумовлену грошову суму.

За цим договором відчужується нежитлова будівля фруктосховища з підвалом, а саме: фруктосховище під літерою «А-І», прибудова під літерою «а», підвал під літерою «а», підвал під літерами «пд», разом загальною площею 3392,7 кв.м. Нежитлова будівля розташована за адресою: АДРЕСА_6 Нежитлова будівля, що відчужується за цим договором, розташована на земельній ділянці площею 1,200 га з кадастровим номером 7110136400:05:009:0043, яка перебуває у комунальній власності.

Відповідно до платіжної інструкції від 16.08.2022 № 10 ТОВ «Черкаське пиво» сплатило на рахунок ТОВ «Пивоварений завод» 1 936 320,00 грн. Саме така ринкова вартість зазначена у висновку про вартість майна від 06.07.2022.

В оскаржуваних договорах купівлі-продажу від 11.08.2022 від імені ТОВ «Пивоварений завод» діяв директор Сухін С.А. , який згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 11.08.2022 також був засновником та кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Черкаське пиво», а з 28.09.2022 засновником та кінцевим бенефіціаром вказаного товариства стала ОСОБА_3 , яка є дружиною ОСОБА_1.

З посиланням на те, що договори купівлі-продажу від 11.08.2022, укладені відповідачами, є фраудаторними, тобто вчиненими на шкоду кредитору, з огляду на наявність взаємозв`язків між засновниками, власниками та керівниками юридичних осіб і направлені на ухилення від виконання рішень суду, зокрема, у справі № 925/1221/20, Прокурор звернувся з цим позовом до суду в інтересах держави в особі Ради.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що договори від 11.08.2022 укладені відповідачами під час апеляційного перегляду рішення у справі № 925/1221/20.

Відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження (ВП № НОМЕР_1) 16.11.2022 Приватним виконавцем відкрито виконавче провадження з виконання наказу № 925/1221/20, виданого 28.10.2022 господарським судом Черкаської області.

16.11.2022 Приватним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника, відповідно до якої накладено арешт на майно, що належить боржнику, а саме на все рухоме та нерухоме майно боржника, крім майна, що не підлягає державній реєстрації.

13.02.2023 Прокуратура звернулася із запитом № 15/1-118вих-23 до Ради, в якому просила у встановлений строк надати інформацію щодо стану виконання судових рішень у справах №№ 925/512/17 та 925/1221/20 з наданням копій відповідних виконавчих документів та наявну інформацію щодо здійснення розрахунків за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 7110136400:03:016:0181 з 28.10.2014.

14.02.2023 Прокуратура звернулася із запитом № 15/1-126вих-23 до Ради з проханням надати інформацію щодо стану виконання судових рішень у справі № 925/1195/20 з наданням копій відповідних виконавчих документів та наявну інформацію щодо здійснення розрахунків за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 7110136400:05:009:0043 з 10.06.2013.

28.02.2023 Виконавчий комітет Ради направив Прокурору лист, у якому зазначив, що наказ господарського суду Черкаської області від 28.10.2022 у справі № 925/1221/20 звернуто до примусового виконання. Виконавче провадження наразі триває. За інформацією департаменту фінансової політики на виконання рішення господарського суду Черкаської області у справі № 925/1221/20, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2022, ТОВ «Пивоварений завод» сплачено 20.01.2023 кошти в сумі 4 752,48 грн. Наказ господарського суду Черкаської області від 06.04.2021 у справі № 925/1195/20 звернуто до примусового виконання. За оперативними даними департаменту фінансової політики 30.06.2021 ТОВ «Пивоварений завод» на виконання рішення господарського суду Черкаської області у справі № 925/1195/20 сплачено до міського бюджету 50 693,44 грн.

12.05.2023 Прокуратура звернулася з листом № 15/1-444вих-23 до Ради, у якому повідомила, що Прокуратурою підготовлено позов в інтересах держави в особі Ради до ТОВ «Пивоварений завод» та ТОВ «Черкаське пиво» про визнання недійсними правочинів.

Згідно з поясненням Приватного виконавця від 26.07.2023 грошові кошти на виконання рішень судів стягнуті під час примусового виконання шляхом примусового стягнення коштів з арештованих рахунків боржника. У добровільному порядку ТОВ «Пивоварений завод» вказані судові рішення не виконує. Доказів існування у боржника нерухомого майна, на яке може бути звернуто стягнення, матеріали справи не містять. Повідомлені приватним виконавцем залишки боргу по невиконаним судовим рішенням у сумі 1 288 360,74 грн (справа № 925/1221/20), 943 050,28 грн (справа № 925/230/23) та 156 095,68 грн (справа № 925/283/23) свідчать про недостатність майна боржника для погашення боргу.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання спірних правочинів недійсними, як фраудаторних, за позовом Прокурора, який звернувся до суду в інтересах держави в особі Ради.

В обґрунтування доводів касаційної скарги ТОВ «Черкаське пиво» посилається, зокрема, на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні неправильно застосував норми права (приписи статей 129-1 та 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України «Про прокуратуру», статей 5, 18 Закону України «Про виконавче провадження», статей 41, 339 ГПК України) без урахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 2-591/11, від 10.05.2023 у справі № 509/84/14-ц, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 11.09.2018 у справі № 909/968/16, у постанові Верховного Суду від 07.12.2018 зі справи № 924/1256/17. Також скаржник посилається на неврахування судом висновку Конституційного Суду України, який викладений у рішенні від 05.06.2019 зі справи № 4-р(ІІ)/2019.

Стосовно наведених доводів касаційної скарги, Верховний Суд зазначає таке.

Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття «подібні правовідносини», а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Ураховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Скаржником вказані постанови Верховного Суду, в яких зазначені правові висновки, які, на думку відповідача-2, не були враховані судом попередньої інстанції.

Так, у справі № 2-591/11, на яку посилається скаржник, розглядалося подання Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області (на стадії виконавчого провадження з виконання виконавчого листа про стягнення грошової компенсації виділеного позивачу майна) про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами (спільна сумісна власність подружжя).

Велика Палата Верховного Суду у справі № 2-591/11, зокрема, виснувала, що у разі, якщо наявний спір щодо визначення частки боржника у спільному майні, звернення виконавця до суду завжди за своєю суттю має характер позовної заяви (незалежно від її назви), оскільки вона звернена до суду з метою вирішення матеріального спору. При цьому позовна заява має подаватися в порядку позовного провадження, а не в порядку розділу VI «Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)» ЦПК України. В останньому випадку суд має або закрити провадження (якщо порушені правила про юрисдикцію спору), або залишити заяву (подання) без розгляду (якщо правила про юрисдикцію спору не порушені).

У справі № 509/84/14-ц про поділ спільного майна подружжя Верховий Суд, зокрема, виснував, що обов`язок ініціювання будь-якого наступного судового процесу з метою виконання попереднього судового рішення Законом України «Про виконавче провадження» покладено на компетентні органи, уповноважені державою на забезпечення виконання судових рішень, а не на кредитора, який правомірно очікує від держави належного виконання остаточного судового рішення про стягнення боргу; повноваження виконавця на звернення з позовною заявою, апеляційною скаргою є повноваженням звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина друга статті 4, частина четверта статті 42 ЦПК України), в тому числі, з апеляційною скаргою в інтересах стягувача на судове рішення у справі про поділ спільного майна подружжя, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна та виконання судового рішення про стягнення боргу. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, поділ майна подружжя) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про його стягнення. При цьому, у разі використання приватно-правового інструментарію не для захисту цивільних прав та інтересів, а для уникнення чи унеможливлення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про його стягнення, зокрема якщо поділ майна подружжя направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника, то відповідне судове рішення стосується прав та/або інтересів кредитора (особи, на користь якої постановлено таке судове рішення).

У справі 910/3009/18, на яку посилається скаржник, про визнання протиправними дій Правління НБУ щодо прийняття постанови від 31 березня 2016 року № 219 «Про звернення стягнення на цінні папери, передані Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» у заставу Національному банку України»; скасування постанови Правління НБУ від 31 березня 2016 року № 219 «Про звернення стягнення на цінні папери, передані Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» у заставу Національному банку України»; зобов`язання НБУ повернути на рахунок позивача у цінних паперах непогашені цінні папери Верховний Суд, зокрема, виснував, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18) та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18). У кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту).

У справі № 924/1256/17 Верховний Суд, зокрема, виснував, що участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (частини третя - четверта статті 53 ГПК України, частина третя статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який відсутній або всупереч вимог закону не здійснює захисту чи робить це неналежно.

У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Водночас у справі № 925/700/23, судові рішення в якій є предметом касаційного оскарження, судами попередніх інстанцій встановлено, що звертаючись з позовом до суду в інтересах держави в особі Ради, Прокурор, зокрема, зазначав, що договори купівлі-продажу від 11.08.2022, укладені між відповідачами у справі, є фраудаторними, тобто вчиненими на шкоду кредитору, з огляду на наявність взаємозв`язків між засновниками, власниками та керівниками юридичних осіб і направлені на ухилення від виконання рішень суду, зокрема, у справі № 925/1221/20. При цьому Радою не здійснюються повноваження із захисту державних інтересів у спірних правовідносинах, що є достатньою підставою для вжиття Прокурором заходів представницького характеру. Судами також встановлено, що договори від 11.08.2022 укладені відповідачами під час апеляційного перегляду рішення у справі № 925/1221/20 за позовом Ради до ТОВ «Пивоварений завод» про стягнення 1 450 807,53 грн безпідставно утриманих коштів (тобто, коли рішення у цій справі ще не набрало законної сили і наказ на примусове виконання не був виданий).

Верховний Суд неодноразово зазначав, що правочини, які вчиняються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути неправомірною та недобросовісною. Отже, правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (такі висновки викладені, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16 (пункт 153); постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20 (п.10.34); постанові Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19(910/20867/17), від 16.11.2022 у справі № 44/380-б (910/16410/20), від 05.04.2023 у справі № 906/43/22 (906/459/22)).

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку. Фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин. Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування; контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи); щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі №908/794/19 (905/1646/17), від 28.07.2022 у справі № 902/1023/19 (902/1243/20)).

Відповідно до абзацу першого та другого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

З огляду на викладене вище, постанови у справах № 2-591/11 та 509/84/14-ц не є релевантними до спірних правовідносин, оскільки у зазначених справах розглядалося подання на стадії виконавчого провадження з виконання виконавчого листа, а також вирішувалося питання про ініціювання будь-якого наступного судового процесу з метою виконання попереднього судового рішення.

Що ж стосується справ № 910/3009/18 та № 924/1256/17, то у Суду відсутні підстави вважати, що висновки Верховного Суду у зазначених справах не були враховані судами попередніх інстанцій у розгляді справи № 925/700/23 (зокрема, у розгляді питання щодо належності та ефективності обраного способу захисту, забезпечення відсутності необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту, а також наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді). Так, Суд зазначає, що укладення спірних правочинів мало місце саме на стадії апеляційного провадження під час апеляційного перегляду рішення у справі № 925/1221/20 (яке ще не набрало законної сили і не знаходилося на стадії виконавчого провадження, як на завершальній стадії судового процесу), а не до ініціювання судового розгляду у справі № 925/1221/20, що не враховує у своїх доводах скаржник, зазначаючи про те, що підставою позову у справі № 925/700/23 стало невиконання попередніх судових рішень і прокуратура не наділена повноваженнями на виконання судових рішень чи на контроль за виконанням судових рішень.

Стосовно посилання скаржника на неврахування висновку Конституційного Суду України, який викладений у рішенні від 05.06.2019 зі справи № 4-р(ІІ)/2019, то в аспекті підстави, яка визначена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, Суд зазначає, що підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

При цьому Суд вважає за необхідне зазначити, що у рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(ІІ)/2019 Конституційний Суд України вказав, що стосовно повноваження прокуратури щодо представництва інтересів держави в суді в Основному Законі України міститься застереження «у виключних випадках і в порядку, що визначені законом». Про такі випадки йдеться, зокрема, у частині третій статті 23 Закону України «Про прокуратуру». На думку Конституційного Суду України, це обумовлюється недопущенням свавільного втручання прокуратури у здійснення господарської та статутної діяльності юридичних осіб, досягнення цілей функціонування учасника відповідних правовідносин, виконання ним договірних зобов`язань тощо. При цьому на прокуратуру покладається обов`язок щодо обґрунтування необхідності такого втручання.

Водночас у справі № 925/700/23, з огляду на предмет і підстави заявленого позову, наведені у позовній заяві підстави для звернення Прокурора до суду, неврахування судами висновку Конституційного Суду України у справі № 4-р(ІІ)/2019 скаржником не доведено.

Отже підстава касаційного оскарження, обґрунтована з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.

Скаржник також посилається на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах при зверненні прокуратури до суду в господарських справах з контролю та виконання чи здійснення інших дій, направлених на виконання попередніх рішень судів про стягнення коштів в господарських справах.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Зважаючи на те, що у цій справі судами попередніх інстанцій не встановлено, а скаржником не доведено звернення прокуратури до суду в інтересах держави саме з метою контролю та виконання чи здійснення інших дій, направлених на виконання попередніх рішень судів про стягнення коштів, у Суду відсутні підстави для надання висновку щодо застосування норм права у правовідносинах, які не є спірними.

Отже, підстава касаційного оскарження, обґрунтована з посиланням пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, у цьому випадку, не отримала свого підтвердження.

Згідно з частиною другою статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Верховний Суд зазначає, що під час розгляду цієї справи судами попередніх інстанцій встановлені та досліджені всі обставини справи та їм була надана правова оцінка, а аргументи скаржника переважно стосуються заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, та зводяться до їх переоцінки, що, у свою чергу, не може бути предметом розгляду в касаційному порядку в силу приписів частини другої статті 300 ГПК України. Судами попередніх інстанцій надано оцінку всім поданим сторонами доказам, до переоцінки яких, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм права при ухваленні оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у цій постанові.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про необхідність залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Судові витрати

Судовий збір, сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідністю «Черкаське пиво» залишити без задоволення, а рішення господарського суду Черкаської області від 25.09.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2024 у справі № 925/700/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя А. Ємець

Суддя Т. Жайворонок