Постанова

від 09.04.2024 по справі 910/5055/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/5055/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.

за участю секретаря судового засідання - Росущан К. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова фірма "Борисфен"

на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2022 (суддя Маринченко Я. В.)

і постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2023 (головуючий суддя Скрипка І. М., судді Михальська Ю. Б., Тищенко А. І.)

у справі № 910/5055/22

за позовом Подільської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова фірма "Борисфен"

про скасування державної реєстрації права власності, скасування запису у поземельній книзі та повернення земельної ділянки,

(у судовому засіданні взяли участь: прокурор - Шапка І. М., представник позивача - Поліщук М. В., представник відповідача - Герасимчук І. Ю.)

СУТЬ СПОРУ

1. Суди першої та апеляційної інстанції визнали доведеними у цій справі обставини, на яких наполягав прокурор в особі міської ради, щодо незаконного зайняття товариством земельної ділянки водного фонду без відповідних правовстановлюючих документів, проведення на вказаній земельній ділянці незаконного будівництва і реєстрації об`єкта нерухомого майна.

2. Відповідач з такими висновками судів не погодився та у поданій касаційній скарзі посилається, зокрема, на те, що в нього наявні речові права на земельну ділянку; зазначає, що в частині об`єкта нерухомого майна міська рада повинна була заявляти віндикаційний позов, з метою реєстрації її за собою; вказує на відсутність у прокурора повноважень представляти інтереси держави в цій справі, а також на відсутність повноважень на підписання позовної заяви.

3. Верховний Суд відмовив у задоволенні касаційної скарги, виходячи з мотивів, викладених у цій постанові.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Узагальнений зміст і підстави позовних вимог

4. У червні 2022 року Подільська окружна прокуратура міста Києва (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - позивач, Рада) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова фірма "Борисфен" (далі - відповідач, Товариство) у якому просила:

- скасувати рішення про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 02.12.2020 (індексний номер рішення 55459472), оформлене записом №39480651 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності за Товариством на причальну споруду гідротехнічну споруду (ГТС-1144) довжиною 30 пог. м, по вул. Будіндустрії, 9-А в м. Києві (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2237078380000), припинивши право власності за Товариством;

- визнати незаконною та скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,2384 га з кадастровим номером 8000000000:90:114:0002, розташованої у Голосіївському районі міста Києва по вул. Будіндустрії, 9-А, шляхом скасування запису в поземельній книзі;

- зобов`язати Товариство повернути земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:90:114:0002) площею 0,2822 га, що розташована по вул. Будіндустрії, 9-А у Голосіївському районі м. Києва, власнику - Раді у придатному для використання стані, шляхом звільнення від будівель і споруд.

5. В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що відповідач незаконно зайняв земельну ділянку водного фонду (кадастровий номер 8000000000:90:114:0002), площею 0,2384 га, розташованої по вул. Будіндустрії, 9-А у Голосіївському районі м. Києва без відповідних правовстановлюючих документів, а також провів на вказаній земельній ділянці незаконне будівництво і реєстрацію об`єкта нерухомого майна.

Короткий зміст судових рішень, ухвалених у цій справі

6. Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2023, позовні вимоги задоволено.

7. Рішення судів попередніх інстанцій узагальнено мотивоване такими аргументами і обставинами.

8. Так, суди дослідили, що: (1) спірна земельна ділянка (обліковий код 90:114:0011) згідно з даними міського земельного кадастру обліковується за Товариством; (2) за адресою: вул. Будіндустрії, 9-а у Голосіївському районі міста Києва зареєстровано об`єкт нерухомого майна, довжиною 30 пог. м на праві власності за Товариством; (3) в ході здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12021105160000002 від 09.04.2021 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 197-1. ст. 356 КК України, зафіксовано факт незаконного використання Товариством земельної ділянки водного фонду по вул. Будіндустрії, 9-А в м. Києві з обліковим кодом 90:114:0011 без правовстановлюючих документів, шляхом нового будівництва гідротехнічної споруди, яка на теперішній час є повністю збудованою.

9. Водночас, суди встановили, що Рада не приймала рішень щодо передачі Товариству вказаної земельної ділянки у власність чи у користування, у тому числі для будівництва нерухомого майна. Інших доказів на підтвердження передачі Товариству спірної земельної ділянки у власність чи у користування матеріали справи не містять.

10. З огляду на відсутність у відповідача правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку по вул. Будіндустрії, 9-А у м. Києві та дозвільних документів на будівництво, вищевказаний об`єкт нерухомого майна визнаний судами об`єктом самочинного будівництва.

11. Разом з тим, 25.11.2020 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сазонова О .М. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесла запис №39480651 про реєстрацію права власності Товариства на об`єкт нерухомого майна: причальна споруда гідротехнічна споруда загальною довжиною 30 пог. м но вул. Будіндустрії, 9-А в м. Києві (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер:55459472 від 02.12.2020, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2237078380000. Вказана реєстрація здійснена на підставі довідки про показники об`єкта нерухомого майна від 18.11.2020 та технічного паспорта від 18.11.2020 № 7367, виданих ТОВ "БТІ ПЛЮС".

12. Суди здійснили оцінку документів, на підставі яких проведена спірна державна реєстрація нерухомого майна за Товариством, вказавши, що вона проведена за відсутності обов`язкових, належних та допустимих документів, а також, врахувавши відсутність у відповідача речових прав на спірну земельну ділянку та дозволів на проведення будівництва, вказали на обґрунтованість заявлених позовних вимог.

13. Відхиляючи доводи відповідача про те, що у Товариства з 1996 року наявне право користування спірною земельною ділянкою з розташованою на ній гідротехнічною спорудою 1988 року побудови, суди, зокрема, виходили з того, що:

- Рада не приймала рішень про передачу Товариству або іншим особам земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:90:114:0002, розташованої на вул. Будіндустрії, 9-А в Голосіївському районі міста Києва; документи, що посвідчують право користування земельною ділянкою і надають право на виконання підготовчих та будівельних робіт за вказаною адресою не видавалися та не реєструвалися;

- з наявного у матеріалах справи Технічного звіту по встановленню зовнішніх між землекористування Товариству від 1996 року, вбачається, відсутність будь-яких споруд на спірній земельній ділянці; тоді як, рішень про передачу спірної земельної ділянки у власність або у користування (оренду) відповідачу Департаментом Київської міської ради не приймалося;

- згідно з довідкою, гідротехнічна споруда за адресою: м. Київ, вул. Будіндустрії, 9-А (Голосіївський район), стосовно якої здійснено державну реєстрацію, побудована Товариством господарським способом орієнтовно у період у 1988 році, проте вказана довідка не містить ані номеру, ані дати її складення та підписання;

- відповідно до інформаційної довідки КП Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" НЖ-2020 №1899 від 27.11.2020 на запит приватного нотаріуса Сазанової О. М. від 25.11.2020 №36201-16, згідно з даними реєстрових книг спірна споруда за адресою: вул. Будіндустрії, 9а у м. Києві на праві власності не зареєстрована.

14. Окрім того, суди підтвердили наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, посилаючись, зокрема, на положення статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статті 53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та дійшли висновку про дотримання прокурором положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (у тому числі і щодо процедури повідомлення уповноваженого органа про звернення до суду) та правомірність його звернення з позовом в інтересах держави в особі Ради як органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах.

15. Так, суди встановили, що звертаючись з цим позовом до суду, прокурор посилався на те, що відповідач незаконно зайняв земельну ділянку водного фонду без відповідних правовстановлюючих документів, а також провів на вказаній земельній ділянці незаконне будівництво і реєстрацію об`єкта нерухомого майна.

16. Зазначив, що внаслідок здійснення самочинного будівництва на земельній ділянці, що не була відведена для цього, а також незаконної державної реєстрації права власності на самочинно збудовану споруду по вул. Будіндустрії, 9-А в м. Києві, Рада позбавлена можливості розпоряджатися спірною земельною ділянкою із вигідним, зокрема, економічним чи соціальним результатом (надання в оренду, тощо).

17. Окрім того, суди дослідили, що Подільська окружна прокуратура міста Києва зверталася до Київської міської ради із листами від 10.12.2021 №77-2125 та від 30.05.2022 №77-681-22 щодо необхідності вжиття заходів з метою усунення вказаних порушень інтересів держави, проте Радою не здійснила жодних дій щодо усунення порушень прав територіальної громади на майно.

Касаційна скарга

18. Не погодившись із прийнятими рішеннями, Товариство звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

19. Відповідач не погоджується з висновками судів про відсутність у нього речових прав на спірну земельну ділянку, а також незаконну реєстрацію за ним права власності на спірну гідротехнічну споруду. Зазначає про відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження наявності у Ради прав на спірну земельну ділянку чи об`єкт нерухомого майна.

20. Натомість, наголошує, що наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що спірна земельна ділянка передана йому в користування ще в 1996 році, а спірна гідротехнічна споруда побудована ще раніше у 1988 році. Зокрема, посилається на: (1) рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 17.02.1992 № 163 та технічний звіт про встановлення зовнішніх мереж землекористування Товариства розташованої по вулиці Будіндустрії, 9 а, масиву Теличка Харківського району міста Києва, розробленого виробничою фірмою "Стафед" та затвердженою Київським міським управлінням земельних ресурсів 17.02.1997; (2) витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, про присвоєння земельній ділянці кадастрового номеру 8000000000:90:114:0002, з цільовим призначенням 12:03 для розміщення та експлуатації будівель і споруд річного транспорту з видом використання земельної ділянки для експлуатації та обслуговування причальної споруди - гідротехнічної споруди; (3) проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству для експлуатації та обслуговування причальної споруди - гідротехнічної споруди на вул. Будіндустрії, 9-а у Голосіївському районі м. Києва, затверджений директором з питань землеустрою та сертифікованим інженером-землевпорядником; (4) довідка про показники об`єкта нерухомого майна від 18.11.2020.

21. В частині задоволення позовної вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав посилається на неправильне застосування приписів статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній з 16.01.2020). Вказує, що вимога про скасування рішення про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, оформлене записом державного реєстратора від 02.12.2020 під номером 39480651Ю, не є тотожною до вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, отже позов в цій частині задоволенню не підлягає.

22. Посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 28.10.2020 у справі № 910/10963/19, від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19, від 23.06.2020 у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 у справі № 910/8387/19, від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19.

23. Вказує, що скасування державної реєстрації права власності за відповідачем не призведе до відновлення прав позивача, ефективним способом захисту, в цьому випадку, є внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме запису про державну реєстрацію права власності в особі позивача на спірну причальну гідротехнічну споруду, і такий запис має вноситися на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову. Посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц.

24. Зазначає про те, що позивач подав позовну заяву до суду з вимогами застосування віндикаційното та негаторного позовів одночасно, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. Посилається на постанови Верховного Суду України від 07.11.2012 у справі N 6-107цс12, від 17.02.2016 у справі № 6-2407цс15.

25. Також відповідач вказує на відсутність у заступника керівника Подільської окружної прокуратури міста Києва права на підписання позовної заяви. Наголошує на відсутності передбачених статтею 131-1 Конституції України та статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" підстав для представництва прокурором інтересів держави в цій справі.

26. Посилається на постанови Верховного Суду від 02.09.2020 у справі № 911/980/18, від 26.05.2020 у справі 912/2385/18, від 17.02.2021 у справі № 822/589/17, від 13.10.2020 у справі № 810/2509/17, від 06.02.2019 у справі № 927/246/18, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 08.11.2018 у справі №826/3492/18, від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, постанови Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі № 6-2469цс16, від 28.09.2016 у справі № 6-832цс15, від 14.09.2016 у справі №6-2165цс15, від 29.10.2014 у справі №6-152цс14, від 21.12.2016 у справі №6-1503цс16, від 08.06.2016 у справі №6-3029цс16.

Позиція інших учасників справи

27. Київська міська прокуратура в своїх поясненнях заперечила проти задоволення касаційної скарги. Вказала на безпідставність та необґрунтованість доводів касаційної скарги, а також на наявність підстав для закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України. Просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів скаржника і висновків судів попередніх інстанцій

28. Згідно з частинами 1 - 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

29. Судові рішення у справі оскаржуються відповідачем з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

30. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

31. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

32. При цьому, на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

33. Слід виходити також із того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

34. Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

35. Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц та від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.

Щодо суті спору

36. Причини виникнення цього спору стали обставини зайняття відповідачем земельної ділянку водного фонду, побудови на ній об`єкта нерухомого майна та державної реєстрації права власності на нього.

37. Згідно із частиною 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

38. Суди попередніх інстанцій дослідили, що спірна земельна ділянка є земельною ділянкою комунальної форми власності, водночас матеріали справи не містять рішення власника земельної ділянки - Ради про передачу її у користування позивачеві, а також інших доказів на підтвердження передачі Товариству спірної земельної ділянки у власність чи користування. Окрім того, в матеріалах справи відсутні будь-які дозвільні документи на право використання Товариством спірною земельною ділянкою та здійснення будівництва на ній, а тому спірна гідротехнічна споруда визнана судами об`єктом самочинного будівництва.

39. Звідси, з урахуванням встановлених вище обставин та приписів частини 2 статті 152, частин 1, 2 статті 212 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), суди дійшли висновку про те, що спірна земельна ділянка підлягає поверненню власникові - Раді з приведенням її у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель і споруд.

40. При цьому, суди обох інстанцій, надаючи правову оцінку поданим сторонами доказам, в тому числі тим, про які йдеться у пункті 20 цієї постанови, встановили, що відповідач, з урахуванням передбачених процесуальним законом стандартів доказування, не довів під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, наявність у нього речових прав на земельну ділянку з 1996 року з побудованою на ній гідротехнічною спорудою; не довів що в нього наявні будь-які речові права на спірну земельну ділянку, а також не довів правомірність виникнення у нього права власності на спірну гідротехнічну споруду.

41. Протилежні доводи відповідача про те, що в матеріалах справи наявні докази на підтвердження наявності у нього права користування спірною земельною ділянкою ще з 1996 року, а також факту побудови спірної гідротехнічної споруди у 1988 році спрямовані на переоцінку обставин справи, що з урахуванням наведених вище приписів статті 300 ГПК України до повноважень суду касаційної інстанції не входить.

42. Більше того, відповідні доводи касаційної скарги не охоплені обраною скаржником підставою касаційного оскарження (пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України), звідси, вони не можуть слугувати підставою для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.

Щодо скасування державної реєстрації

43. Як уже було зазначено вище, суди встановили, що відповідач зареєстрував за собою право власності на спірну гідротехнічну споруду за відсутності обов`язкових, належних та допустимих документів, за відсутності речових прав на земельну ділянку та дозволів на будівництво, тобто на об`єкт самочинного будівництва.

44. За наведеного суди дійшли висновку, що проведена спірна державна реєстрація об`єкта нерухомого майна є незаконною та скасували спірне рішення про державну реєстрацію права власності.

45. Наведені ж скаржником висновки Верховного Суду щодо питання застосування статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній з 16.01.2020) (пункт 22 цієї постанови) стосуються такого способу захисту права, як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, зміст яких зводиться до того, що з 16.01.2020 такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачав.

46. При цьому, зміст наведених скаржником постанов, свідчить про те, що Верховний Суд вказував на можливість застосування такого способу захисту як скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, що свідчить про відсутність протиріч між процитованими скаржником висновками Верховного Суду і висновками судів першої та апеляційної інстанцій.

47. Доводи відповідача про те, що заявлена позовна вимога стосовно спірної державної реєстраціє не є тотожною вимозі про скасування рішення про державну реєстрацію речового права, Судом оцінюються критично та спростовуються матеріалами справи.

48. За наведеного, доводи скаржника про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 28.10.2020 у справі № 910/10963/19, від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19, від 23.06.2020 у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 у справі № 910/8387/19, від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19 не зайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи.

49. Стосовно доводів скаржника, про які йдеться у пункті 23 цієї постанови, колегія суддів зазначає таке.

50. Так, висновки у наведеній відповідачем постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 466/8649/16-ц стосуються можливості власника реалізувати своє право щодо витребування з володіння відповідача нерухомого майна, рішення суду стосовно якого саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, без необхідності окремого скасування запису про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Водночас, предметом розгляду цього спору є вимоги власника земельної ділянки до особи, яка здійснила самочинне будівництво на цій земельній ділянці, та не легалізувала (узаконила) об`єкт самочинного будівництва у передбачений законом спосіб. Висновків щодо захисту прав власника земельної ділянки на якій здійснено самочинне будівництво наведена постанова Великої Палати Верховного Суду не містить, оскільки спору в наведеній справі з цього приводу не виникало.

51. Звідси, посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 466/8649/16-ц, в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, колегією суддів не приймаються.

52. Окрім цього, згадані скаржником постанови Верховного Суду не стосуються вимог про скасування у Державному земельному кадастрі реєстрації земельної ділянки шляхом скасування запису у поземельній книзі. Доводів на спростування висновків судів попередніх інстанцій в цій частині касаційна скарга не містить.

53. За наведеного, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України підстава касаційного оскарження, в частині позовних вимог про скасування державної реєстрації, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

Щодо способу захисту

54. Скаржник у поданій касаційній скарзі наголошує, що позивач заявив одночасно віндикаційний та негаторний позови, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

55. Відповідні доводи відповідача належним чином розглянуті та відхилені судом апеляційної інстанції, який вказав, що заявлена вимога про зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку власнику в придатному для використання стані, шляхом звільнення від будівель і споруд, повністю відповідає встановленому у статті 212 ЗК України способу захисту.

56. Відповідна позовна вимога є різновидом негаторного позову, передбаченого статтею 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), згідно з якою власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

57. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що сам по собі факт державної реєстрації без наявності відповідних правових підстав, передбачених законодавством, не тягне за собою легітимізацію самочинно збудованого майна.

58. Ураховуючи наведене, коли належний власник земельної ділянки не надавав згоди на будівництво на його земельній ділянці об`єкта нерухомого майна, він має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав як власника земельної ділянки (частина 2 статті 152 ЗК України).

59. На спростування зазначених висновків, скаржник, зокрема, посилається на висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 07.11.2012 у справі № 6-107цс12, які полягають у тому, що: "права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого статтями 215, 216 ЦК України. При встановленні наявності речово-правових відносин, до таких відносин не застосовується зобов`язальний спосіб захисту. У зобов`язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача. У разі, якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до статті 392 ЦК України права такої особи підлягають захисту шляхом пред`явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно".

60. Також посилається на висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 17.02.2016 у справі № 6-2407цс15 про те, що: "одночасне пред`явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (оскільки віндикація - це позов неволодіючого власника про витребування майна від володіючого невласника) і про визнання недійсним правочину із застосуванням реституції (оскільки негаторний позов - це позов про захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння), тобто одночасне застосування статей 216 і 388 ЦК України є помилковим, адже віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними".

61. Водночас, наявності договірних відносин між сторонами у цій справі не встановлено; застосування позивачем правового механізму захисту порушеного права, установленого статтями 215, 216 ЦК України, у цій справі, яка розглядається, на відміну від справ № 6-107цс12, № 6-2407цс15, також не встановлено. Правовідносини у наведених справах № 6-107цс12, № 6-2407цс15 є очевидно неподібними до правовідносин цієї справи № 910/5055/22.

62. Звідси, посилання скаржника на висновки Верховного Суду України, наведені у постановах від 07.11.2012 у справі № 6-107цс12, від 17.02.2016 у справі № 6-2407цс15, в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не приймаються до уваги та відхиляються.

63. За наведеного, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України підстава касаційного оскарження, в частині доводів про обраний спосіб захисту, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

Щодо повноважень прокурора

64. Як уже було зазначено вище, суди попередніх інстанцій встановили, що позов прокурора в цій справі стосується захисту суспільного інтересу у поверненні спірної земельної ділянки з незаконного володіння відповідача, який здійснив самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цього, а також незаконно зареєстрував право власності на самочинно збудовану споруду. При цьому суди встановили бездіяльність Ради в питанні повернення земельної ділянки у комунальну власність територіальної громади, а також дотримання прокурором процедури повідомлення уповноваженого органа про звернення до суду.

65. Стосовно посилань скаржника на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.02.2020 у справі № 912/2385/18, висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 02.09.2020 у справі № 911/980/18, висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 13.10.2020 у справі № 810/2509/17, щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в суді, то колегія суддів зазначає, що висновки судів у оскаржених судових рішеннях у цій справі, що розглядається, за своїм змістом не суперечать правовим висновкам, викладеним у зазначених постановах, і вказують на особливості застосування статті 23 Закону України "Про прокуратуру", що залежить від конкретних обставин справи, встановлених судами за результатом дослідження та оцінки доказів, наявних у справі, що і було здійснено судами попередніх інстанцій у цій справі. Як уже зазначалося, суди попередніх інстанцій в оскаржених судових рішеннях у справі, що розглядається, дійшли висновку про доведеність та обґрунтованість звернення прокурора в інтересах держави в особі Ради з позовом у цій справі в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та установили наявність у прокурора підстав представництва інтересів держави в суді у наведеному випадку.

66. Стосовно згаданих скаржником у касаційній скарзі постанов Верхового Суду України від 16.11.2016 у справі № 6-2469цс16, від 28.09.2016 у справі № 6-832цс15, від 14.09.2016 у справі № 6-2165цс15, від 29.10.2014 у справі № 6-152цс14, від 21.12.2016 у справі № 6-1503цс16, від 08.06.2016 у справі № 6-3029цс16, колегія суддів зазначає, що зміст правовідносин у наведених справах скаржник у поданій касаційній скарзі взагалі не розкриває, а також не зазначає ні норму права, застосовувану судами попередніх інстанцій неправильно, ні висновок суду касаційної інстанції, якому не відповідають / суперечать висновки судів попередніх інстанцій. Аналіз змісту наведених постанов касаційного суду, в свою чергу, не дає підстав для висновку про подібність правовідносин у них до правовідносин цієї справи, яка розглядається. Тому посилання скаржника на вказані постанови в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не можуть бути прийняті до уваги.

67. Посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 927/246/18 колегія суддів відхиляє, оскільки Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі № 912/2385/18 уточнила висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у наведеній постанові.

68. Так, Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 26.02.2020 у справі № 912/2385/18 вказала, що: "прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".

69. Як уже було зазначено, здійснене судами правозастосування статті 23 Закону України "Про прокуратуру", відповідає наведеному висновку Великої Палати Верховного Суду. Звідси Суд відхиляє посилання скаржника на більш ранні постанови Верховного Суду у справах № 487/10132/14-ц, № 826/3492/18, № 806/1000/17, №826/13768/16, оскільки висновки судів узгоджуються з актуальною позицією Великої Падати Верховного Суду щодо підтвердження прокурором повноважень на представництво інтересів держави в суді.

70. Стосовно доводів скаржника про відсутність у заступника керівника Подільської окружної прокуратури міста Києва права на підписання позовної заяви, то вони не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи в суді першої інстанції.

71. Посилання скаржника на постанову Касаційного адміністративного суду у складі верховного Суду від 17.02.2021 у справі № 822/589/17 наведеного не спростовують, позаяк у згаданій постанові відсутній висновок про те, що заступники керівника окружної прокуратури не уповноважені підписувати позовну заяву у випадку представництва інтересів держави. Звідси, відповідні доводи касаційної скарги оцінюються критично.

72. Не спростовують наведеного і посилання скаржника на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15.02.2021 у справі № 723/3390/17, оскільки висновків щодо представництва інтересів держави прокурором у господарському процесі, які (висновки) повинні були врахувати суди попередніх інстанцій, наведена ухвала не містить.

73. Враховуючи обґрунтування, викладені вище у цій постанові, Суд дійшов висновку, що в цій частині касаційної скарги відповідач не довів неправильного застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, тому і підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень у касаційному провадженні немає.

74. Інші доводи касаційної скарги відповідача підставою касаційного оскарження не обґрунтовані, підставою відкриття касаційного провадження не слугували, направлені на переоцінку встановлених у справі обставин, що виходить за межі касаційного розгляду, передбачені статтею 300 ГПК України, а тому судом касаційної інстанції і не розглядаються.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

75. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 308 ГПК України). Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

76. Враховуючи наведені положення законодавства та висновки, зроблені касаційним судом під час касаційного провадження у цій справі, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вирішила, що подана Товариством касаційна скарга є необґрунтованою і задоволенню не підлягає. Водночас прийняті у справі рішення і постанова відповідають правовим нормам, а тому не можуть бути змінені чи скасовані.

Розподіл судових витрат

77. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова фірма "Борисфен" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2023 і рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2022 у справі № 910/5055/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил