Постанова
від 09.04.2024 по справі 629/6198/21
КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 629/6198/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Письменна О. М.,

за участю представників:

прокуратури - Валевич М. М.,

позивача - не з`явилися,

відповідача-1 - не з`явилися,

відповідача-2 - Свіщова Р. В. (адвоката),

третьої особи - Свіщова Р. В. (адвоката),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_1

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.12.2023 (колегія суддів: Здоровко Л. М. - головуючий, Бородіна Л. І., Лакіза В. В.) і рішення Господарського суду Харківської області від 20.09.2023 (суддя Пономаренко Т. О.) у справі

за позовом керівника Лозівської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Лозівської міської ради Харківської області

до: 1) Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, 2) ОСОБА_1 ,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 2 - Фермерського господарства "Агроленд-2015",

про визнання незаконними наказів, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення землі,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та рух справи

1.1. У листопаді 2021 року керівник Лозівської окружної прокуратури Харківської області (далі - Прокурор) звернувся до Лозівського міськрайонного суду Харківської області в інтересах держави в особі Лозівської міської ради Харківської області (далі - Лозівська міська рада) з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Харківської області) та фізичної особи ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), в якій просив:

- визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 18.03.2015 № 594-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою";

- визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 10.02.2016 № 850-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду;

- визнати недійсним укладений між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 договір оренди землі від 23.03.2016 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33,2267 га, який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.04.2016 за № 14398671;

- зобов`язати ОСОБА_1 повернути територіальній громаді в особі Лозівської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33,2267 га.

1.2. Позовні вимоги Прокурора обґрунтовані порушенням інтересів держави шляхом прийняття ГУ Держгеокадастру у Харківській області незаконних наказів про передачу ОСОБА_1 земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства, а також укладення між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 договору оренди землі сільськогосподарського призначення.

1.3. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 22.06.2023 задоволено заяву Прокурора про передачу справи за встановленою юрисдикцією. Передано справу № 629/6198/21 за позовом Прокурора в інтересах держави в особі Лозівської міської ради до ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 про визнання незаконними наказів, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення землі до територіальної громади в особі Лозівської міської ради до Господарського суду Харківської області.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 20.09.2023 у справі № 629/6198/21 частково задоволено позов Прокурора в інтересах держави в особі Лозівської міської ради до ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 про визнання незаконними наказів, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення землі.

Визнано недійсним укладений між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 договір оренди землі від 23.03.2016 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33,2267 га, який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.04.2016 за № 14398671.

Зобов`язано ОСОБА_1 повернути територіальній громаді в особі Лозівської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33,2267 га.

Відмовлено в задоволенні позовних вимог Прокурора про визнання незаконними та скасування наказів ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 18.03.2015 № 594-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою", від 10.02.2016 № 850-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду".

2.2. Господарський суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог Прокурора про визнання незаконними та скасування наказів ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 18.03.2015 № 594-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою", від 10.02.2016 № 850-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду", встановив відсутність доказів того, що ОСОБА_1 набула право користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33,2267 га в результаті аукціону або земельних торгів.

2.3. Місцевий господарський суд також установив, що на час звернення до ГУ Держгеокадастру у Харківській області із заявою про отримання земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33,2267 га із земель сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, розташованої за межами населеного пункту Миколаївської сільської ради на території Лозівського району Харківської області, ОСОБА_1 вже отримала 6 земельних ділянок для ведення фермерського господарства з кадастровими номерами: 6323983000:03:000:0225, 6323955700:03:000:0528, 6323955700:03:000:0529, 6323955700:03:000:0530, 63239.33000:03:000:0226, 6323983000:01:000:0306 загальною площею 62,3831 га.

2.4. За таких обставин господарський суд першої інстанції констатував факт порушення передбаченої Земельним кодексом України процедури отримання ОСОБА_1 у користування земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33,2267, а тому дійшов висновку про те, що оспорювані накази ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 18.03.2015 № 594-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою", від 10.02.2016 № 850-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду" є незаконними, оскільки прийняті з порушенням вимог статей 116, 124 Земельного кодексу України та статті 7 Закону України "Про фермерське господарство".

2.5. Водночас місцевий господарський суд із посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, зазначив, що у цій справі Прокурор пред`явив, зокрема, вимогу про визнання незаконними та скасування наказів ГУ Держгеокадастру у Харківській області, і відповідачем за цими позовними вимогами визначив ГУ Держгеокадастру у Харківській області. Таким чином, у частині наведених позовних вимог позов фактично пред`явлений державою (в особі Прокурора) до неї самої (в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області).

2.6. Зазначене, за висновком суду, не відповідає частині 1 статті 45 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позивач і відповідач не можуть збігатися, а такий збіг унеможливлює наявність спору.

2.7. З урахуванням наведеного місцевий господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог Прокурора про визнання незаконними та скасування наказів ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 18.03.2015 № 594-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою", від 10.02.2016 № 850-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду", оскільки, як зазначив суд, Прокурор обрав неефективний спосіб захисту.

2.8. У зв`язку з незаконністю наведених наказів ГУ Держгеокадастру у Харківській області, договір оренди землі від 23.03.2016 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33,2267 га, який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.04.2016 за № 14398671, за висновком суду, є таким, що укладений із порушенням законодавства.

2.9. За таких обставин господарський суд першої інстанції дійшов висновку про визнання недійсним на підставі частини 1 статті 203, статті 215 Цивільного кодексу України договору оренди земельної ділянки від 23.03.2016, укладеного між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 .

2.10. Крім того, як зазначив суд першої інстанції, правовими наслідками визнання правочину недійсним відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України Прокурор вважав подвійну реституцію, коли кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

2.11. Таким чином, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для повернення власнику спірної земельної ділянки, яка є предметом оренди, а тому зобов`язав ОСОБА_1 повернути територіальній громаді в особі Лозівської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33,2267 га, шляхом підписання відповідного акта прийому-передачі.

2.12. Щодо клопотання ГУ Держгеокадастру у Харківській області про застосування строків позовної давності місцевий господарський суд зазначив про відсутність правових підстав у цьому випадку застосовувати строки позовної давності, оскільки лист від ГУ Держгеокадастру у Харківській області надійшов до Лозівської окружної прокуратури Харківської області у квітні 2019 року, і після цього, за висновком суду, Прокурор довідався про порушення інтересів держави. За таких обставин суд вважав, що обчислення строків позовної давності починається з 17.04.2019. При цьому суд зазначив, що Прокурор звернувся до суду із цим позовом 03.11.2021, тобто до спливу строку позовної давності.

2.13. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.12.2023 скасовано рішення Господарського суду Харківської області від 20.09.2023 у справі № 629/6198/21 в частині задоволення позовної вимоги Прокурора про визнання недійсним укладеного між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 договору оренди земельної ділянки від 23.03.2016 з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33,2267 га, який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.04.2016 за № 14398671, та ухвалено в цій частині нове рішення - про відмову в задоволенні цієї позовної вимоги.

Абзац 4 резолютивної частини рішення Господарського суду Харківської області від 20.09.2023 викладено в такій редакції: "Стягнути солідарно з фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП НОМЕР_1 ) та Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (61145, м. Харків, вул. Космічна, 21, 8- 9 пов.; код ЄДРПОУ 39792822) на користь Харківської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ: 02910108, 61001, Харківська обл., м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, буд. 4) судовий збір у розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп."

В іншій частині рішення Господарського суду Харківської області від 20.09.2023 у справі №629/6198/21 залишено без змін.

2.14. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення місцевого господарського суду першої інстанції в апеляційному порядку, погодився з висновками місцевого господарського суду про те, що на час звернення до ГУ Держгеокадастру у Харківській області із заявою про отримання земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33,2267 га із земель сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, розташованої за межами населеного пункту Миколаївської сільської ради на території Лозівського району Харківської області, ОСОБА_1 вже отримала 6 земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

2.15. Оскільки до моменту відведення ГУ Держгеокадастру в Харківській області у користування ОСОБА_1 земельної ділянки, що є предметом спору в цій справі, у користуванні ОСОБА_1 вже перебували земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності, отримані на позаконкурсній основі, за висновком апеляційного господарського суду, додатково земельна ділянка могла бути отримана ОСОБА_1 виключно на конкурсних засадах через участь у торгах, оскільки право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз, а додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах.

2.16. Оскільки ГУ Держгеокадстру у Харківській області не було дотримано обов`язкових умов при передачі ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, апеляційний господарський суд погодився з висновками господарського суду першої інстанції про те, що отримання у користування ОСОБА_1 земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності за спрощеною процедурою без проведення земельних торгів здійснене з порушенням норм законодавства.

2.17. Водночас апеляційний господарський суд визнав помилковим посилання господарського суду першої інстанції на постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, оскільки у справі № 922/1830/19 Прокурор звертався із позовом самостійно, а тому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що фактично позов пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (ГУ Держгеокадстру у Харківській області). У цій справі № 629/6198/21, що розглядається, Прокурор звернувся з позовом в інтересах держави в особі власника спірної земельної ділянки - Лозівської міської ради, на користь якої також просить повернути спірну земельну ділянку. Таким чином, за висновком апеляційного господарського суду, позов у цій справі № 629/6198/21 спрямований на захист прав власника земельної ділянки.

2.18. При цьому апеляційний господарський суд з урахуванням правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, зазначив, що позовна вимога про визнання наказів незаконними та їх скасування не є ефективним способом захисту, оскільки задоволення такої вимоги не призвело би до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою. Водночас така вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених наказів.

2.19. З урахуванням викладеного апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Прокурора про визнання незаконними та скасування наказів ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 18.03.2015, № 594-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" від 10.02.2016 № 850-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду" не можуть бути задоволені.

2.20. Крім того, апеляційний господарський суд констатував, що спірна земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної власності передана в оренду ОСОБА_1 із порушенням вимог земельного законодавства, а саме поза процедурою земельних торгів. Враховуючи, що оспорюваний договір оренди землі від 23.03.2016 укладений без дотримання конкурентних засад за відсутності для цього підстав, визначених частиною 2 статті 134 Земельного кодексу України, тобто спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної власності, то такий договір, за висновком апеляційного господарського суду, відповідно до частин 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним. При цьому, як зазначив апеляційний господарський суд, якщо правочин є нікчемним, то позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача.

2.21. З урахуванням викладеного апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що позовна вимога прокурора про визнання недійсним договору оренди землі від 23.03.2016 не може бути задоволена, оскільки такий правочин є нікчемним відповідно до частин 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України. Однак, за висновком апеляційного господарського суду, господарський суд першої інстанції зазначеного не врахував, а тому дійшов помилкового висновку про наявність підстав для визнання недійним договору оренди землі від 23.03.2016.

2.22. Водночас апеляційний господарський суд погодився з висновками місцевого господарського суду про необхідність зобов`язання ОСОБА_1 повернути територіальній громаді в особі Лозівської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33,2267 га шляхом підписання відповідного акта прийому-передачі. Апеляційний господарський суд зазначив, що з огляду на те, що оспорюваний Прокурором договір оренди, на підставі якого земельна ділянка була передана ОСОБА_1 у користування, є нікчемним, тому ОСОБА_1 користується земельною ділянкою за відсутності на те правових підстав.

2.23. Щодо клопотання ГУ Держгеокадастру у Харківській області про застосування строків позовної давності, то апеляційний господарський суд зазначив, що спірна земельна ділянка із власності Лозівської міської ради не вибувала, а ОСОБА_1 є лише її фактичним користувачем, яка порушує права власника майна. Таким чином, за висновком апеляційного господарського суду, позов про повернення земельної ділянки в цьому випадку є таким, що спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто негаторним. Натомість до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення.

2.24. З урахуванням викладеного апеляційний господарський суд констатував, що поданий Прокурором позов у цій справі є негаторним, а строки позовної давності до вимог такого позову не застосовуються.

3. Короткий зміст касаційних скарг та заперечень на них

3.1. Не погоджуючись із постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.12.2023 та рішенням Господарського суду Харківської області від 20.09.2023 у справі № 629/6198/21, до Верховного Суду звернулося ГУ Держгеокадастру у Харківській області з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в повному обсязі у задоволенні позовних вимог Прокурора в інтересах держави в особі Лозівської міської ради.

3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, ГУ Держгеокадастру у Харківській області зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

ГУ Держгеокадастру у Харківській області, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. ГУ Держгеокадастру у Харківській області вважає, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, неправильно застосували приписи статей 256, 261, 267 Цивільного кодексу України та не врахували висновки щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19, від 17.03.2021 у справі № 922/1017/20, від 30.06.2021 у справі № 922/3274/19, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 05.07.2018 у справі № 915/826/16, від 23.10.2019 у справі № 359/6456/15, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 372/2592/15, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц, від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, постанові Верховного Суду України від 19.04.2017 у справі № 405/4999/15-ц.

3.4. Крім того, на думку ГУ Держгеокадастру у Харківській області, у цьому випадку відсутнє належне обґрунтування Прокурором наявності підстав для представництва інтересів держави в суді, тому, за доводами скаржника, господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, неправильно застосували приписи статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та не врахували висновки щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 08.02.2023 у справі № 922/3589/21, від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17, від 23.10.2018 у справі № 926/03/18, від 23.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18.

3.5. Не погоджуючись із постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.12.2023 та рішенням Господарського суду Харківської області від 20.09.2023 у справі № 629/6198/21, до Верховного Суду звернулася ОСОБА_1 із касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові рішення, а справу № 629/6198/21 передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

3.6. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, ОСОБА_1 зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

ОСОБА_1 , звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 2, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, скаржник у касаційній скарзі посилається на неврахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, що передбачено пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.7. На думку скаржника, в цьому випадку наявні правові підстави для відступлення від висновків щодо застосування положень статей 116, 121 Земельного кодексу України, статті 1 Закону України "Про оренду землі", викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц.

3.8. Крім того, ОСОБА_1 вважає, що апеляційний господарський суд вийшов за межі позовних вимог та не дослідив докази у справі.

3.9. ОСОБА_1 також посилається на неврахування господарськими судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування приписів статей 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, статті 261 Цивільного кодексу України, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц, від 17.10.2018, у справі № 362/44/17, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц, від 20.11.2018 у справі № 372/2592/15, від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 02.04.2019 у справі № 902/326/16, від 11.08.2022 у справі № 910/16586/18, від 21.03.2018 у справі № 57/314-6/526-2012, від 06.02.2020 у справі № 916/2828/18, від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19, від 10.05.2018 у справі № 914/1708/17, від 07.03.2023 у справі № 922/3108/19, постанові Верховного Суду України від 19.04.2017 у справі № 405/4999/15-ц.

3.10. Харківська обласна прокуратура у відзиві на касаційну скаргу ГУ Держгеокадастру у Харківській області просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Харківська обласна прокуратура зазначає, що відповідно до статей 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 121, 123, 134 Земельного кодексу України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз.

Харківська обласна прокуратура зазначає, що до моменту відведення ГУ Держгеокадастру в Харківській області у користування ОСОБА_1 земельної ділянки, що є предметом спору в цій справі, у користуванні ОСОБА_1 вже перебували земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності, отримані на позаконкурсній основі, тому додатково земельна ділянка могла бути отримана ОСОБА_1 виключно на конкурсних засадах через участь у торгах, оскільки право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз, а додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах.

Крім того, на думку Харківської обласної прокуратури, метою звернення Прокурора до суду є повернення територіальній громаді в особі Лозівської міської ради земельної ділянки, яка фактично не вибувала з комунальної власності, а була передана в оренду з порушенням вимог чинного законодавства. Таким чином, за своїм змістом та спрямованістю цей позов фактично є негаторним, тобто позовом власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. За таких обставин, на думку Харківської обласної прокуратури, договір оренди землі, укладений між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 , спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної власності, а тому такий договір є нікчемним.

3.11. Харківська обласна прокуратура у відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Харківська обласна прокуратура вважає суперечливою та взаємовиключною позицію ОСОБА_1 , яка водночас стверджує як про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, так і про пропуск Прокурором позовної давності, оскільки за приписами статті 261 Цивільного кодексу України застосування строків позовної давності неможливе без установлення порушення права особи. Крім того, на думку Харківської обласної прокуратури, апеляційний господарський суд обґрунтовано встановив, що позов у цій справі є негаторним.

3.12. 08.03.2024 Верховний Суд зареєстрував клопотання ГУ Держгеокадастру в Харківській області, яке сформоване 08.03.2024 в системі "Електронний суд". У цьому клопотанні ГУ Держгеокадастру в Харківській області просить здійснювати розгляд справи без участі його уповноваженого представника.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 28.08.2014 ОСОБА_1 звернулася до ГУ Держгеокадастру у Харківській області із трьома заявами про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення фермерського господарства, орієнтовними площами 19,6339 га, 11,8492 га та 15,9 га, і для ведення фермерського господарства, орієнтовною площею 15 га. Загальна площа земель відповідно до наведених заяв складала 62,3831 га.

4.2. Наказами ГУ Держгеокадастру у Харківській області "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" ОСОБА_1 надано дозволи на розроблення технічної документації із землеустрою щодо відведення в оренду земельних ділянок орієнтовною загальною площею 62,3831 га, а саме:

- наказом від 01.09.2014 № 2043-СГ щодо трьох земельних ділянок, орієнтовними площами 4 га, 2,0938 га та 13,5401 га (19,6339 га), які розташовані за межами населених пунктів Орільської селищної ради Лозівського району Харківської області;

- наказом від 01.09.2014 № 2044-СГ щодо однієї земельної ділянки орієнтовною площею 11,8492 га, яка розташована за межами населених пунктів Миколаївської сільської ради Лозівського району Харківської області;

- наказом від 01.09.2014 № 2045-СГ щодо однієї земельної ділянки орієнтовною площею 15,9 га, яка розташована за межами населених пунктів Миколаївської сільської ради Лозівського району Харківської області;

- наказом від 20.10.2014 № 2791-СГ щодо однієї земельної ділянки орієнтовною площею 15 га, яка розташована за межами населених пунктів Миколаївської сільської ради Лозівського району Харківської області.

4.3. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що в подальшому наказами ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 28.10.2014 № 2872-СГ, від 28.10.2014 № 2871-СГ, від 12.12.2014 № 3474-СГ, від 13.01.2015 № 51-СГ затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж шести земельних ділянок загальною площею 62,3831 га в натурі (на місцевості) та передано їх ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства строком на 49 років (кадастрові номери земельних ділянок: 6323955700:03:000:0528 - 4 га, 6323955700:03:000:0529 - 12,5401 га, 6323955700:03:000:0530 - 2,0938 га, 6323983000:03:000:0225 - 11,8492 га, 6323983000:03:000:0226 - 15,9000 га, 6323983000:01:000:0306 - 15,0000 га).

4.4. Річний розмір орендної плати за користування зазначеними земельними ділянками встановлено на рівні 4 % від нормативної грошової оцінки.

4.5. Господарські суди встановили, що на підставі зазначених наказів ГУ Держгеокадастру у Харківській області 02.02.2015 між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 укладено договори оренди земельних ділянок загальною площею 62,3831 га строком на 49 років, які зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 10.02.2015 за номерами: 8680802, 8680455 8680065, 8679108, 8677872 та 11.02.2015 за номером 8682542.

4.6. Господарські суди зазначили, що 18.03.2015 ОСОБА_1 створила Фермерське господарство "Агроленд-2015" (код ЄДРПОУ 39700037).

4.7. Крім того, господарські суди попередніх інстанцій установили, що наказом від 18.03.2015 № 594-СТ ГУ Держгеокадастру у Харківській області "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки, загальною орієнтовною площею 36,6000 га, розташованої за межами с. Литовщина Миколаївської сільської ради на території Лозівського району Харківської області.

4.8. Відповідно до наведеного наказу від 18.03.2015 № 594-СТ розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки надавався до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру для проведення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації.

4.9. 05.05.2015 Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру надала висновок № 441-15 із відповідними зауваженнями, які були виправлені. Після повторної перевірки на висновку було проставлено штамп "Зауваження враховано".

4.10. Господарські суди зазначили, що 04.02.2016 ОСОБА_1 звернулася до ГУ Держгеокадастру у Харківській області із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства площею 33,2267 га та надала витяг із земельного кадастру на земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення площею 33,2267 га з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 та погоджений проект землеустрою.

4.11. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що в подальшому наказом ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 10.02.2016 № 850-СГ ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення площею 33,2267 га з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244, розташовану за межами населених пунктів Миколаївської сільської ради на території Лозівського району Харківської області для ведення фермерського господарства строком на 49 років. Річний розмір орендної плати за користування земельною ділянкою на правах оренди встановлено в розмірі 8 % від нормативної грошової оцінки.

4.12. На підставі зазначеного наказу 23.03.2016 між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі (зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.04.2016 за № 14398671), згідно з яким орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33,2267 га, яка знаходиться за межами населених пунктів на території Миколаївської сільської ради Лозівського району Харківської області. Договір укладено на 49 років.

4.13. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (витяг від 29.06.2021 № 263423938) за ОСОБА_1 з 14.12.2019 зареєстровано право оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33,2267 га (договір оренди укладено з фізичною особою).

4.14. З урахуванням викладеного господарські суди попередніх інстанцій установили, що в користуванні ОСОБА_1 на час передачі спірної земельної ділянки в оренду (10.02.2016) відповідно до договорів оренди від 02.02.2015, укладених між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 , перебувало 6 земельних ділянок для ведення фермерського господарства з кадастровими номерами: 6323983000:03:000:0225, 6323955700:03:000:0528, 6323955700:03:000:0529, 6323955700:03:000:0530, 63239.33000:03:000:0226, 6323983000:01:000:0306, загальною площею 62,3831 га.

4.15. Крім того, господарські суди попередніх інстанцій установили, що відповідно до листа Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області від 22.11.2019 № 38-2230 за ОСОБА_1 на праві власності сільськогосподарська техніка, самохідні машини та механізми не обліковуються.

4.16. При цьому апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення місцевого господарського суду першої інстанції в апеляційному порядку, встановив відсутність у матеріалах справи доказів щодо передачі ОСОБА_1 спірної земельної ділянки фермерському господарству.

4.17. Як стверджував Прокурор, ОСОБА_1 від ГУ Держгеокадастру у Харківській області отримала земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення площею 33,2267 га з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244, розташовану за межами населених пунктів Миколаївської сільської ради на території Лозівського району Харківської області поза конкурсом у необґрунтованих розмірах, оскільки вона вже на той час була керівником фермерського господарства та мала у користуванні земельні ділянки, які отримувала для ведення фермерського господарства, та з метою їх використання вже створила фермерське господарство. Наведене стало підставою для звернення Прокурора до Господарського суду Харківської області із цим позовом.

5. Розгляд касаційних скарг та позиція Верховного Суду

5.1. Ухвалою Верховного Суду від 19.02.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.12.2023 і Господарського суду Харківської області від 20.09.2023 у справі № 629/6198/21.

Ухвалою Верховного Суду від 19.02.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ Держгеокадастру у Харківській області на постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.12.2023 і Господарського суду Харківської області від 20.09.2023 у справі № 629/6198/21.

5.2. Верховний Суд установив, що до касаційної скарги ОСОБА_1 додала клопотання, в якому просить передати цю справу № 629/6198/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Зазначене клопотання обґрунтовано тим, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц зазначила, що відповідно до вимог статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.

За доводами ОСОБА_1 , після 24.04.2019 всі суди при розгляді справ із подібними правовідносинами використовують зазначену правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Проте, на думку ОСОБА_1 , такий висновок Великої Палати Верховного Суду не узгоджується з нормами Земельного кодексу України, Закону України "Про фермерське господарство" та Закону України "Про оренду землі".

Як зазначає ОСОБА_1 , зміст частини 4 статті 116, частини 1 статті 121 Земельного кодексу України свідчить про можливість безоплатної передачі земельних ділянок із земель державної або комунальної власності тільки у власність, у тому числі і для ведення фермерського господарства.

Водночас, за доводами заявника, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 зазначено, що у законодавстві України (на час виникнення спірних правовідносин) відсутня пряма заборона на отримання громадянином земельної ділянки для ведення фермерського господарство повторно, а тому в кожному конкретному випадку орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника з метою недопущення зловживання громадянином такими пільговими умовами.

5.3. Розглянувши клопотання ОСОБА_1 про передачу справи № 629/6198/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, проаналізувавши доводи, викладені у цьому клопотанні, колегія суддів зазначає таке.

Згідно із частиною 4 статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості та однозначності правових норм, зокрема, їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання. Подібний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21, від 08.11.2023 у справі № 206/4841/20, від 01.11.2023 у справі № 910/3208/22.

Колегія суддів не може взяти до уваги доводи скаржника про наявність у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 висновків про те, що у законодавстві України (на час виникнення спірних правовідносин у справі № 922/1830/19) була відсутня пряма заборона на отримання громадянином земельної ділянки для ведення фермерського господарство повторно, оскільки у справі № 922/1830/19, на яку посилається ОСОБА_1 , Велика Палата Верховного Суду, перевіряючи висновки господарських судів попередніх інстанцій, зазначила таке:

"9.25. Однак суди попередніх інстанцій наведені доводи прокурора не врахували та відповідні докази не дослідили, разом з цим судам слід було перевірити належним чином всі обставини, зокрема й щодо підстав і порядку отримання відповідачкою земельних ділянок в оренду у 2012 році та створення фермерського господарства та, відповідно, пересвідчитись, чи не було звернення позивачки для отримання земельних ділянок за позаконкурсною процедурою у 2014 році повторним. Водночас з`ясування саме цих обставин є вирішальним для розгляду цієї справи по суті.

9.26. Обмежившись посиланням на відсутність прямої заборони на отримання громадянином земельної ділянки для ведення фермерського господарство повторно, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що землі фермерського господарства мають особливий статус і надаються громадянам на пільговій (позаконкурентій) основі з певною метою, а тому в кожному конкретному випадку орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника з метою недопущення зловживання громадянином такими пільговими умовами".

Таким чином, наведене свідчить про відсутність у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 висновків, про які зазначає скаржник, а Велика Палата Верховного Суду, перевірячи висновки господарських судів попередніх інстанцій зазначила, що саме суди попередніх інстанцій обмежилися таким посиланням.

Крім того, колегія суддів не може взяти до уваги посилання заявника на відсутність прямої заборони на отримання громадянином земельної ділянки для ведення фермерського господарство повторно, оскільки у постановах Верховного Суду від 05.12.2023 у справі № 927/89/19, від 05.12.2023 у справі № 927/85/19, від 05.12.2023 у справі № 927/84/19 сформульовано висновки про те, шо землі фермерського господарства мають особливий режим і надаються громадянам на пільговій (позаконкурентій) основі з певною метою, при цьому недопущення зловживанням громадянином такими пільговими умовами є об`єктом перевірки в кожному конкретному випадку відповідним органом виконавчої влади чи місцевого самоврядування, а в разі переданого на судовий розгляд спору - судом.

Водночас правовий висновок про те, що право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати лише один раз, викладений у постановах Верховного Суду від 16.01.2024 у справі № 615/986/20, від 10.01.2024 у справі № 922/1130/23, від 07.03.2023 у справі № 908/1447/20, від 18.03.2023 у справі № 911/14/20, від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19, від 29.01.2020 у справі № 927/83/19, від 07.06.2023 у справі № 922/3737/19, від 05.12.2023 у справі № 927/89/19, від 05.12.2023 у справі № 927/85/19, від 05.12.2023 у справі № 927/84/19, від 05.12.2023 у справі № 927/84/19.

З урахуванням наведеного, перевіривши доводи ОСОБА_1 про необхідність передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність обґрунтованих доводів, які дають підстави для висновку про необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Водночас Верховний Суд не вбачає підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а тому зазначене клопотання ОСОБА_1 не може бути задоволено Судом.

5.4. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.5. Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, представника відповідача-2 та третьої особи, дослідивши доводи, наведені у касаційних скаргах та запереченнях на них, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

5.6. Предметом позову в цій справі є вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Лозівської міської ради до ГУ Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_1 про визнання незаконними наказів, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення землі.

5.7. Підставою позовних вимог, на думку Прокурора, є порушенням інтересів держави шляхом прийняття ГУ Держгеокадастру у Харківській області незаконних наказів про передачу ОСОБА_1 земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства, а також укладення між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 договору оренди землі від 23.03.2016.

5.8. Верховний Суд зазначає, що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

5.9. Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

5.10. За змістом частин 1-3 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами 2, 3 статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами 2, 3 статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

5.11. Колегія суддів зазначає, що стаття 123 Земельного кодексу України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування у тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

5.12. За змістом частини 3 статті 134 Земельного кодексу України земельні торги не проводяться при наданні (передачі) земельних ділянок громадянам у випадках, передбачених статтями 34 (для сінокосіння і випасання худоби), 36 (для городництва) та 121 (для ведення фермерського господарства; для ведення особистого селянського господарства, для ведення садівництва; для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); для індивідуального дачного будівництва; для будівництва індивідуальних гаражів) цього Кодексу, а також передачі земель загального користування садівницькому товариству та дачному кооперативу.

5.13. Водночас відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, Законом України "Про фермерське господарство", який є спеціальним нормативно-правовим актом.

5.14. Згідно із частиною 1 статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

5.15. Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України "Про фермерське господарство" право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

5.16. Частиною 1 статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" передбачено, що для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

5.17. Згідно зі статтею 8 Закону України "Про фермерське господарство" після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

5.18. Отже, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 та постановах Верховного Суду від 16.01.2024 у справі № 905/5/21, від 16.01.2024 у справі № 908/1445/20, від 10.01.2024 у справі № 922/1130/23.

5.19. За змістом приписів статті 12 Закону України "Про фермерське господарство" землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

5.20. Відповідно до положень статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство" після укладення договору користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, на конкурентних засадах через участь у торгах, а не як фізична особа - громадянин України із метою створення фермерського господарства. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц та постановах Верховного Суду від 16.01.2024 у справі № 908/1445/20, від 05.12.2023 у справі № 927/84/19, від 21.11.2023 у справі № 908/423/20.

5.21. Рішенням Господарського суду Харківської області від 20.09.2023 у справі № 629/6198/21 частково задоволено позов Прокурора в інтересах держави в особі Лозівської міської ради до ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 про визнання незаконними наказів, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення землі.

5.22. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.12.2023 скасовано рішення Господарського суду Харківської області від 20.09.2023 у справі № 629/6198/21 в частині задоволення позовної вимоги Прокурора про визнання недійсним укладеного між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 договору оренди земельної ділянки від 23.03.2016 з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33,2267 га, який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.04.2016 за № 14398671 та ухвалено в цій частині нове рішення - про відмову в задоволенні цієї позовної вимоги.

5.23. ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 не погоджуються з висновками господарських судів попередніх інстанцій, а тому звернулися з касаційними скаргами на судові рішення у цій справі.

5.24. ГУ Держгеокадастру у Харківській області, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.25. Пунктами 1, 2, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є: неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

5.26. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.27. ГУ Держгеокадастру у Харківській області вважає, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, неправильно застосували приписи статей 256, 261, 267 Цивільного кодексу України та не врахували висновки щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19, від 17.03.2021 у справі № 922/1017/20, від 30.06.2021 у справі № 922/3274/19, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 05.07.2018 у справі № 915/826/16, від 23.10.2019 у справі № 359/6456/15, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 372/2592/15, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц, від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, постанові Верховного Суду України від 19.04.2017 у справі № 405/4999/15-ц.

5.28. Крім того, на думку ГУ Держгеокадастру у Харківській області, у цьому випадку відсутнє належне обґрунтування Прокурором наявності підстав для представництва інтересів держави в суді, тому, за доводами скаржника, господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, неправильно застосували приписи статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та не врахували висновки щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 08.02.2023 у справі № 922/3589/21, від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17, від 23.10.2018 у справі № 926/03/18, від 23.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18.

5.29. ОСОБА_1 вважає, що в цьому випадку наявні правові підстави для відступлення від висновків щодо застосування положень статей 116, 121 Земельного кодексу України, статті 1 Закону України "Про оренду землі", викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц.

5.30. Крім того, на думку ОСОБА_1 , апеляційний господарський суд вийшов за межі позовних вимог та не дослідив докази у справі.

5.31. ОСОБА_1 також посилається на неврахування господарськими судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування приписів статей 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, статті 261 Цивільного кодексу України, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц, від 17.10.2018, у справі № 362/44/17, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц, від 20.11.2018 у справі № 372/2592/15, від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 02.04.2019 у справі № 902/326/16, від 11.08.2022 у справі № 910/16586/18, від 21.03.2018 у справі № 57/314-6/526-2012, від 06.02.2020 у справі № 916/2828/18, від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19, від 10.05.2018 у справі № 914/1708/17, від 07.03.2023 у справі № 922/3108/19, постанові Верховного Суду України від 19.04.2017 у справі № 405/4999/15-ц.

5.32. Колегія суддів зазначає, що у справі № 629/6198/21, яка розглядається, апеляційний господарський суд, зокрема, дійшов висновку про те, що спірна земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної власності передана в оренду ОСОБА_1 із порушенням норм земельного законодавства, а саме поза процедурою земельних торгів. Враховуючи, що договір оренди землі від 23.03.2016 укладений без дотримання конкурентних засад за відсутності для цього підстав, визначених частиною 2 статті 134 Земельного кодексу України, тобто спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної власності, то такий договір, за висновком апеляційного господарського суду, відповідно до частин 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним.

5.33. Водночас, як установили господарські суди, наказом від 18.03.2015 № 594-СТ ГУ Держгеокадастру у Харківській області "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" ОСОБА_1 надало дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки загальною орієнтовною площею 36,6000 га, розташованої за межами с. Литовщина Миколаївської сільської ради на території Лозівського району Харківської області.

5.34. Господарські суди попередніх інстанцій також установили, що в подальшому наказом ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 10.02.2016 № 850-СГ ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення площею 33,2267 га з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244, розташовану за межами населених пунктів Миколаївської сільської ради на території Лозівського району Харківської області для ведення фермерського господарства строком на 49 років.

5.35. На підставі зазначеного наказу 23.03.2016 між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі.

5.36. Колегія суддів зазначає, що Законом України від 18.02.2016 № 1012-VIII "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів", який набув чинності з 03.04.2016, було внесено зміни до частини 2 статті 134 Земельного кодексу України шляхом викладення абзацу 16 в такій редакції: "передачі громадянам земельних ділянок для сінокосіння і випасання худоби, для городництва".

5.37. Отже, з 03.04.2016 земельні ділянки для ведення фермерського господарства було виключено з переліку земель, які не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах).

5.38. При цьому статтею 123 Земельного кодексу України врегульовано загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування у тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначено вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; заборонено компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлені загальні підстави для відмови у наданні такого дозволу.

5.39. Разом з тим, як вже зазначалося, відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім положень Земельного кодексу України, приписами Закону України від 19.06.2003 № 973-IV "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України.

5.40. Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом (частини 2, 4 статті 7 Закону України "Про фермерське господарство").

5.41. Таким чином, спеціальний Закон України "Про фермерське господарство" визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 Земельного кодексу України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, в заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

5.42. Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 Земельного кодексу України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону України "Про фермерське господарство").

5.43. Отже, при вирішенні питання щодо вимог про законність рішення відповідного органу щодо надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства та дійсність договорів, укладених на підставі таких рішень, застосуванню підлягає порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, визначений статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство" як спеціальний щодо статті 123 Земельного кодексу України.

5.44. Таким чином, за змістом статей 1, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною 1 статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, відповідний орган (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

5.45. За наслідками зазначеної перевірки відповідний орган повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Разом з тим відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної або комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 922/3953/21.

5.46. Крім того, з урахуванням вимог статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної або комунальної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 922/3953/21.

5.47. Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 16.02.2024 у справа № 917/1173/22 звертав увагу на деякі аспекти розмежування оспорюваного правочину та нікчемного правочину, зокрема, як такого, що порушує публічний порядок.

5.48. Велика Палата Верховного Суду в пунктах 71- 73 постанови від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц дійшла таких висновків: недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац 1 частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України); якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтepecy позивача; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

5.49. У пунктах 74, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 сформульовано висновки про те, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

5.50. Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення як обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 469/3134/19.

5.51. З огляду на викладене Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22 з метою визначення судами нікчемних правочинів, які порушують публічний порядок (в контексті заволодіння майном фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади), наголосив на необхідності достеменного встановлення судом того, чи існують певні законодавчо визначені обставини, за наявності яких такий правочин загалом може бути укладено, але з порушеннями такого законодавства (недійсний правочин) чи укладення такого правочину неможливе за будь-яких обставин (нікчемний правочин) як такого, що порушує публічний порядок.

5.52. Наведене свідчить про помилковість висновків апеляційного господарського суду про те, що оспорюваний договір оренди землі, укладений між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 , є нікчемним, оскільки відповідно до встановлених фактичних обставин справи ОСОБА_1 отримала земельну ділянку до набрання чинності Законом України від 18.02.2016 № 1012-VIII "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів", тобто у період, коли законодавством допускалося надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів. Однак обставини отримання заявником земельних ділянок за пільговою процедурою (без дотримання конкурентних засад) один раз чи більше не є очевидними і встановити це можливо лише під час перевірки заяви громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства. Таким чином, договір оренди землі від 23.03.2016, укладений між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 , є оспорюваним. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 922/3953/21, який колегія суддів відповідно до частини 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України вважає за необхідне врахувати.

5.53. За таких обставин, у цьому випадку апеляційний господарський суд повинен досліджувати й початок моменту перебігу позовної давності, обставини щодо її переривання чи зупинення.

5.54. При цьому ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 вважають, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, неправильно застосували приписи статей 256, 261, 267 Цивільного кодексу України.

5.55. Колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду від 08.02.2023 у справі № 922/3589/21, на яку посилається ГУ Держгеокадастру у Харківській області, ухвалена за позовом керівника Куп`янської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Великобурлуцької селищної ради до ГУ Держгеокадастру у Харківській області, Фермерського господарства "Агротемп 2015", фізичної особи ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсними договорів оренди землі, визнання недійсними договорів суборенди землі та повернення земельних ділянок. У зазначеній постанові Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень:

"18. Відповідно до частин 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), яка в силу приписів статті 257 цього Кодексу встановлюється тривалістю у три роки.

19. При цьому і в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган.

19.1. Аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19, від 17.03.2021 у справі № 922/1017/20, від 30.06.2021 у справі № 922/3274/19, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 05.07.2018 у справі № 915/826/16, від 23.10.2019 у справі № 359/6456/15, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 372/2592/15, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц, від 19.04.2017 у справі № 405/4999/15-ц, на які посилався скаржник у касаційній скарзі (пункт 6 постанови).

20. У застосуванні наведених вище положень законодавства слід враховувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, в якій зазначено, що це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16).

Так прокурор, приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично приймає на себе обов`язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин.

…25. При цьому в засіданні суду касаційної інстанції 01.02.2023, що підтверджується технічною фіксацією судового засідання (протокол судового засідання від 01.02.2023 № 1216637), Прокурор зазначив, що у 2015 році звертався до Відповідача-1 з відповідними запитами щодо з`ясування питань (здійснення дій) відносно спірних земельних ділянок, що, як вважає Суд, підтверджує висновки судів попередніх інстанцій про наявність повноважень та можливості здійснення моніторингу законності розпорядження Відповідачем-1 земельними ділянками в межах спору у цій справі ще з 2015 року".

5.56. Колегія суддів установила, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, на яку посилається ГУ Держгеокадастру у Харківській області, ухвалена за позовом заступника прокурора Закарпатської області в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатські Зорі" про витребування майна з незаконного володіння. У зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень:

"47. Це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

48. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права".

5.57. Колегія суддів установила, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, на яку посилається ОСОБА_1 , ухвалена за позовом прокурора в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області до Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, Товариства з обмеженою відповідальністю "Барселона ю ей" про визнання недійсним рішення та витребування землі. У зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень:

"43. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

44. Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

45. Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) чинники.

46. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

47. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та статтею 74 цього Кодексу (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

48. Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

49. За змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

50. Частиною другою статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

51. У спірних правовідносинах суб`єктом прав є саме держава, а не її конкретний орган, тому зміна уповноваженого органу щодо розпорядження спірною земельною ділянкою і здійснення контролю за нею внаслідок внесення змін до чинного законодавства України не змінює порядку перебігу позовної давності.

52. Таким чином, визначаючи початок перебігу позовної давності у цьому спорі, слід враховувати, коли про порушене право довідалася або могла довідатися саме держава в особі уповноваженого органу, а не позивач.

53. Прокурор звернувся з цим позовом до суду 08 грудня 2017 року, як убачається з першого аркуша позовної заяви.

54. Згідно із частинами другою та четвертою статті 29 ГПК України у редакції, чинній на час звернення прокурора з відповідним позовом, у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов`язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

55. Отже, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів".

5.58. ОСОБА_1 зазначає, що подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 698/119/18.

5.59. Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що в постанові Верховного Суду України від 19.04.2017 у справі № 405/4999/15-ц, постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц, від 20.11.2018 у справі № 372/2592/15 викладено висновки, які, на думку скаржника, не були враховані господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень:

"При цьому і в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він (прокурор) довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жоден орган".

5.60. Колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду від 11.08.2022 у справі № 910/16586/18, на яку посилається ОСОБА_1 , ухвалена за позовом Компанії "Зафорпо Венчез Лімітед" (Zaforpo Ventures Limited) до Державного підприємства "Український інститут інтелектуальної власності", Товариства з обмеженою відповідальністю "Істерн Беверідж Трейдінг", Товариства з обмеженою відповідальністю "Беверідж Трейдінг Компані" про визнання недійсними свідоцтв на знак для товарів та послуг та зобов`язання вчинити дії. У зазначеній постанові Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень:

"10.18. Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) аспекти. Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

10.19. Таким чином, для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. За змістом наведеної норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд".

5.61. ОСОБА_1 зазначає, що подібний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц, від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 02.04.2019 у справі № 902/326/16, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц.

5.62. Колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19, на яку посилається ОСОБА_1 , ухвалена за позовом Приватного підприємства "Компанія Талант" до ОСОБА_3 про стягнення 27 523,74 грн. У зазначеній постанові Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень:

"Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог.

До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим".

5.63. Колегія суддів з урахуванням доводів скаржників зазначає, що відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

5.64. Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами, визначеними статтею 261 Цивільного кодексу України, частина 1 якої пов`язує його із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

5.65. Отже, для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) обставини. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 914/106/22, від 06.12.2023 у справі № 911/1/20.

5.66. Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.10.2023 у справі № 910/21220/21, від 20.06.2023 у справі № 922/2088/21.

5.67. За змістом статті 261 Цивільного кодексу України законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й з об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. Якщо встановити день, коли особа довідалася про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права. Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала би змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 910/15584/16, від 13.09.2022 у справі № 925/461/21.

5.68. Отже, при визначенні початку перебігу строку позовної давності суд повинен з`ясовувати та враховувати обставини як щодо моменту, коли особа довідалась, так і щодо моменту, коли особа могла довідатися (мала можливість довідатися) про порушення свого права в їх сукупності, як обов`язкових складових визначення початку перебігу позовної давності. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 914/106/22.

5.69. За змістом частин 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

5.70. Колегія суддів зазначає, що в разі, якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах, розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава (зокрема, цивільні, господарські), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 та постановах Верховного Суду від 12.12.2023 у справі № 917/1024/22, від 05.12.2023 у справі № 927/85/19.

5.71. Таким чином, і в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18.

5.72. Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22 та постановах Верховного Суду від 05.12.2023 у справі № 927/84/19, від 20.09.2023 у справі № 922/3204/19.

5.73. При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це особою позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади. Подібний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц та постановах Верховного Суду від 17.01.2023 у справі № 911/1014/20, від 07.06.2023 у справі № 927/432/19.

5.74. Наведене правило пов`язане не тільки із часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

5.75. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

5.76. Місцевий господарський суд, розглянувши цю справу № 629/6198/21 по суті позовних вимог, дійшов висновку про те, що Прокурор звернувся до суду із цим позовом до спливу строку позовної давності.

5.77. Натомість апеляційний господарський суд не погодився з такими висновками господарського суду першої інстанції та, дійшовши помилкового висновку про нікчемність договору оренди землі від 23.03.2016, укладеного між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 , зазначив, що поданий Прокурором позов у цій справі є негаторним, а тому строки позовної давності до вимог такого позову не застосовуються.

5.78. Таким чином, апеляційний господарський суд, помилково вважаючи, що до позовних вимог Прокурора позовна давність не застосовується, фактично не переглянув рішення господарського суду першої інстанції в наведеній частині та не дослідив усіх фактичних обставин справи, пов`язаних із наявністю або відсутністю правових підстав для застосування наслідків пропуску строку позовної давності.

5.79. Частиною 1 статі 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

5.80. Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

5.81. Загальними вимогами процесуального законодавства, передбаченими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236- 238 Господарського процесуального кодексу України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

5.82. З урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, на які посилаються ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 , колегія суддів вважає, що апеляційний господарський суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази та не встановив пов`язані з ними усі суттєві фактичні обставини цієї справи, що входили до предмета доказування. Зокрема, апеляційний господарський суд не з`ясував початкового моменту перебігу позовної давності, не встановив обставин щодо її переривання чи зупинення при зверненні за захистом порушеного права, як того вимагають положення статті 267 Цивільного кодексу України.

5.83. З урахуванням наведених правових висновків Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду та зазначених положень матеріального і процесуального законодавства колегія суддів вважає, що в цьому випадку частково підтвердилися підстави касаційного оскарження, визначені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, і доводи ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права та неврахування висновків Верховного Суду.

5.84. У зв`язку з наведеним ухвалена у справі постанова апеляційного господарського суду не відповідає вимогам процесуального законодавства, а тому її не можна визнати законною та обґрунтованою у цій частині.

5.85. Водночас порушення апеляційним господарським судом норм процесуального права унеможливило встановлення суттєвих фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно відповідно до меж розгляду справи судом касаційної інстанції.

5.86. Під час нового розгляду справи апеляційному господарському суду необхідно розглянути цю справу з урахуванням предмета і підстав заявленого позову, взяти до уваги наведене у цій постанові, всебічно, повно, об`єктивно та безсторонньо дослідити доводи Прокурора та учасників справи, наявні у справі докази і в залежності від встановленого та відповідно до чинного законодавства прийняти законне та обґрунтоване рішення.

5.87. Водночас, розглянувши доводи ГУ Держгеокадастру у Харківській області про те, що в цьому випадку відсутнє належне обґрунтування Прокурором наявності підстав для представництва інтересів держави в суді, колегія суддів визнає такі доводи необґрунтованими, оскільки, як установив господарський суд першої інстанції, Прокурор виконав вимоги статті 53 Господарського процесуального кодексу України та належним чином обґрунтував наявність підстав для звернення до суду із позовом в межах цієї справи. При цьому апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення місцевого господарського суду першої інстанції в апеляційному порядку, перевірив наявність підстав для звернення Прокурора до суду із позовом, та погодився з наведеними висновками місцевого господарського суду.

5.88. За таких обставин колегія суддів не може взяти до уваги посилання ГУ Держгеокадастру у Харківській області на висновки щодо застосування статті 23 Закону України "Про прокуратуру", викладені у постановах Верховного Суду від 08.02.2023 у справі № 922/3589/21, від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17, від 23.10.2018 у справі № 926/03/18, від 23.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18.

5.89. Верховний Суд також визнає необґрунтованими доводи ОСОБА_1 про наявність правових підстав для відступлення від висновків щодо застосування положень статей 116, 121 Земельного кодексу України, статті 1 Закону України "Про оренду землі", викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц, про те, що відповідно до вимог статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах з огляду на таке.

5.90. У постанові Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 922/3953/21 з урахуванням системного тлумачення положень частини 2 статті 124, частини 2 статті 134 Земельного кодексу України, сформульовано висновок про те що повторна реалізація громадянином права на отримання земельної ділянки з метою створення нового фермерського господарства без проведення земельних торгів є порушенням порядку, встановленого приписами статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України та спеціальними нормами статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", оскільки право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати лише один раз. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 922/3953/21.

5.91. Доводи ОСОБА_1 про відсутність прямої заборони на отримання повторно громадянином земельної ділянки для ведення фермерського господарство не можуть бути враховані судом з огляду на таке.

5.92. Згідно з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 05.12.2023 у справі № 927/89/19, від 05.12.2023 у справі № 927/85/19, від 05.12.2023 у справі № 927/84/19, землі фермерського господарства мають особливий режим і надаються громадянам на пільговій (позаконкурентій) основі з певною метою, при цьому недопущення зловживанням громадянином такими пільговими умовами є об`єктом перевірки в кожному конкретному випадку відповідним органом виконавчої влади чи місцевого самоврядування, а в разі переданого на судовий розгляд спору - судом.

5.93. Водночас висновок про те, що право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати лише один раз, є усталеним у судовій практиці Верховного Суду та викладений у постановах Верховного Суду від 16.01.2024 у справі № 615/986/20, від 10.01.2024 у справі № 922/1130/23, від 07.03.2023 у справі № 908/1447/20, від 18.03.2023 у справі № 911/14/20, від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19, від 29.01.2020 у справі № 927/83/19, від 07.06.2023 у справі № 922/3737/19, від 05.12.2023 у справі № 927/89/19, від 05.12.2023 у справі № 927/85/19, від 05.12.2023 у справі № 927/84/19, від 05.12.2023 у справі № 927/84/19.

5.94. Крім того, колегія суддів не може взяти до уваги доводи скаржника про наявність у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 висновків про те, що законодавством України (на час виникнення спірних правовідносин у справі № 922/1830/19) була відсутня пряма заборона на отримання громадянином земельної ділянки для ведення фермерського господарство повторно, оскільки у справі № 922/1830/19, на яку посилається ОСОБА_1 , Велика Палати Верховного Суду, перевірячи висновки господарських судів попередніх інстанцій, зазначила, що саме суди попередніх інстанцій обмежилися таким посиланням. Таким чином, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 немає висновків, на які посилається ОСОБА_1 .

5.95. При цьому Верховний Суд зазначає, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 910/6986/21, від 05.09.2023 у справі № 921/750/21, від 11.04.2023 у справі № 916/4112/21.

5.96. Відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи. Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, тощо. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.

5.97. Крім того, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19.03.2024 у справі № 915/534/21, від 27.06.2023 у справі № 910/22039/21, від 20.06.2023 у справі № 917/504/22, від 18.07.2023 у справі № 910/2419/20.

5.98. Таким чином, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 та постановах Верховного Суду від 19.03.2024 у справі № 910/11369/23, від 18.04.2023 у справі № 910/908/22, від 14.06.2023 у справі № 924/521/21, від 31.05.2023 у справі № 909/433/21.

5.99. У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

5.100. Однак ОСОБА_1 , зазначаючи про необхідність відступлення від наведених висновків, не навела вмотивованих обґрунтувань щодо необхідності відступлення від висновків Великої Палати Верховного Суду, а саме не довела наявності причин для відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення).

5.101. Отже, Верховний Суд зазначає, що в межах цієї справи відсутні правові підстави для відступлення від висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц, а тому наведені ОСОБА_1 підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження.

5.102. Також не заслуговують на увагу доводи ОСОБА_1 про те, що апеляційний господарський суд вийшов за межі позовних вимог Прокурора та визнав укладений договір оренди землі нікчемним, оскільки апеляційний господарський суд у межах повноважень надав правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних обставин, установлених під час розгляду справи.

5.103. Крім того, інші доводи, викладені в касаційних скаргах, стосуються з`ясування обставин, уже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому суд касаційної інстанції не може взяти їх до уваги згідно з положеннями частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

5.104. Зважаючи на викладене, касаційні скарги ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 належить задовольнити частково, оскаржувану постанову апеляційного господарського суду скасувати, а справу - передати на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України установлено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

6.3. Згідно із частиною 4 статті 310 Господарського процесуального кодексу України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

6.4. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувану постанову апеляційного господарського суду в цій справі слід скасувати, а справу № 629/6198/21 передати на новий апеляційний розгляд до Східного апеляційного господарського суду для ухвалення обґрунтованого і законного судового рішення з урахуванням викладеного в цій постанові.

7. Судові витрати

Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційні скарги Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.12.2023 у справі № 629/6198/21 скасувати, справу № 629/6198/21 передати на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак


Суд	Касаційний господарський суд Верховного Суду
Дата ухвалення рішення	09.04.2024
Оприлюднено	22.04.2024
Номер документу	118483005
Судочинство	Господарське

Багай Н.О.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 09.04.2024 по справі 629/6198/21КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Судовий реєстр по справі —629/6198/21

Постанова від 09.04.2024

Постанова
від 09.04.2024 по справі 629/6198/21
КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ