Постанова

від 05.09.2024 по справі 629/6198/21

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2024 року м. Харків Справа № 629/6198/21

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Сгара Е.В., суддя Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І.

при секретарі судового засідання Ламановій А.В.

за участю представників сторін:

від прокуратури: Кадацька Д.М., службове посвідчення №072726 від 01.03.2023

від позивача: не з`явився

від відповідача 1: Чернявський А.В., наказ №493-К від 04.09.2023, посадова інструкція, витяг з ЄДР

від відповідача 2 та третьої особи: Свіщов Р.В., ордер серія ВІ №1155242 від 07.08.2023, ордер серія ВІ №1159638 від 07.08.2023

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 , с. Петропілля Лозівського району Харківської обл. (вх.№2218Х/2)

на рішення Господарського суду Харківської області від 20.09.2023 (повний текст рішення складено 02.10.2023) у справі №629/6198/21 ( ОСОБА_2 )

за позовом керівника Лозівської окружної прокуратури Харківської області, м. Лозова Харківської обл. в інтересах держави в особі Лозівської міської ради Харківської області, м.Лозова Харківської обл.

до відповідача 1 Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків

та до відповідача 2 ОСОБА_1 , с. Петропілля Лозівського району Харківської обл.

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 2 Фермерського господарства "Агроленд-2015", с.Литовщина Лозівського району Харківської обл.

про визнання незаконними наказів, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення земель

ВСТАНОВИВ:

Керівник Лозівської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Лозівської міської ради Харківської області звернувся до Лозівського міськрайонного суду Харківської області з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Харківської області та фізичної особи ОСОБА_1 , в якій просить суд:

- визнати незаконними та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківської області №594-СГ від 18.03.2015 "Про надання дозволу на розроблення документацію із землеустрою";

- визнати незаконними та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківської області №850-СГ від 10.02.2016 "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду;

- визнати недійсним укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківської області та ОСОБА_1 договір оренди землі від 23.03.2016 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33,2267 га, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.04.2016 за №14398671;

- зобов`язати ОСОБА_1 повернути територіальній громаді в особі Лозівської міської ради Харківської області земельну ділянку з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33,2267 га.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 22.06.2023 задоволено заяву керівника Лозівської окружної прокуратури Харківської області про передачу справи за юрисдикцією; передано справу №629/6198/21 до Господарського суду Харківської області.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 20.09.2023 у справі №629/6198/21:

- позовну заяву задоволено частково;

- визнано недійсним укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківської області та ОСОБА_1 договір оренди землі від 23.03.2016 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33,2267 га, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.04.2016 за №14398671;

- зобов`язано ОСОБА_1 повернути територіальній громаді в особі Лозівської міської ради Харківської області земельну ділянку з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33,2267 га;

- стягнуто солідарно з фізичної особи ОСОБА_1 та Головного управління Держгеокадастру у Харківської області на користь Харківської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 4 540,00грн.

- в частині позовних вимог про визнання незаконними та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківської області №594-СГ від 18.03.2015 "Про надання дозволу на розроблення документацію із землеустрою" та визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківської області №850-СГ від 10.02.2016 "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду відмовлено.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, ОСОБА_1 звернулася до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 20.09.2023 року у справі №629/6198/21 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у повному обсязі у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, скаржником зазначено наступне:

- права Лозівської міської ради Харківської області, як позивача, прийнятими наказами та укладеним договором оренди землі не були порушені;

- судом першої інстанції не обґрунтовано підстав визнання оскаржуваних наказів незаконними. До того ж, як зазначає апелянт, суд не врахував висновок державної землевпорядної експертизи від 05.05.2015. Крім того, перед тим, як прийняти наказ №594/СГ від 18.03.2015 ГУ Держгеокадастру у Харківській області звернулося до Миколаївської сільської ради Лозівського району Харківської області з листом про можливість надання земельної ділянки в оренду для фермерського господарства, отже, ГУ Держгеокадастру у Харківській області прийняла відповідне рішення не одноособово, а за погодженням із органом місцевого самоврядування, на території якого знаходиться спірна земельна ділянка.

- позивачем належним чином не обґрунтовано та не доведено за допомогою належних та допустимих доказів обставин наявності суспільного інтересу на припинення права користування земельною ділянкою.

- прокурор міг довідатись про існування оскаржуваних наказів та договору оренди землі в період з 2015 по 2017 рік, оскільки прокуратура була учасником справи №629/3647/15-ц за результатами розгляду якої судом було прийнято рішення від 24.11.2015, а ОСОБА_1 в 2017 році зверталась до прокуратури Харківської області про вчинення кримінального правопорушення після розгляду справи №922/2310/16.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.12.2023: апеляційну скаргу задоволено частково; рішення Господарського суду Харківської області від 20.09.2023 у справі №629/6198/21 скасовано в частині задоволених позовних вимог керівника Лозівської окружної прокуратури Харківської області про визнання недійним укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківської області та ОСОБА_1 договору оренди землі від 23.03.2016 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33, 2267га, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.04.2016 за №14398671 і прийнято в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих вимог; абзац 4 резолютивної частини рішення викладено в такій редакції: "Стягнути солідарно з фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП НОМЕР_1 ) та Головного управління Держгеокадастру у Харківської області (61145, м. Харків, вул. Космічна, 21, 8-9 пов.; код ЄДРПОУ 39792822) на користь Харківської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ: 02910108, 61001, Харківська область, м. Харків, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 4) судовий збір у розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп."; в іншій частині рішення Господарського суду Харківської області від 20.09.2023 у справі №629/6198/21 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.04.2024 касаційні скарги Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_1 задоволено частково; постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.12.2023 у справі №629/6198/21 скасовано, справу №629/6198/21 передано на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду.

Верховний Суд, скасовуючи постанову апеляційної інстанції зазначив, що договір оренди землі від 23.03.2016, укладений між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 , є оспорюваним, а не нікчемним. Крім того, зазначив, що апеляційний господарський суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази та не встановив пов`язані з ними усі суттєві фактичні обставини цієї справи, що входили до предмета доказування. Зокрема, апеляційний господарський суд не з`ясував початкового моменту перебігу позовної давності, не встановив обставин щодо її переривання чи зупинення при зверненні за захистом порушеного права, як того вимагають положення статті 267 Цивільного кодексу України

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.05.2024, сформовано колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Сгара Е.В., суддя Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 17.05.2024: прийнято до провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Харківської області від 20.09.2023 у справі №629/6198/21; призначено справу №629/6198/21 до розгляду на "20" червня 2024 р. о 11:20; встановлено учасникам справи строк до 03.06.2024 для надання письмових пояснень із врахуванням постанови Верховного Суду від 09.04.2024 у справі №629/6198/21 з доказами їх надсилання іншим учасникам судового процесу.

На адресу Східного апеляційного господарського суду від Харківської обласної прокуратури надійшли письмові пояснення, якими прокурор просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Харківської області від 11.05.2023 у даній справі № 629/6198/21 залишити без задоволення, оскаржуване судове рішення залишити без змін, з наступних підстав:

- розглядаючи заяву громадянки ОСОБА_1 від 04.02.2016 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства площею 33,2267 га, ГУ Держгеокадастру у Харківській області очевидно діяло всупереч закону та всупереч інтересам власника спірних земельних ділянок держави, а саме, не пересвідчилось у відсутності винесених раніше ним же самим у жовтні та грудні 2014 року, січні 2015 року наказів про передачу цій ж самій громадянці шістьох земельних ділянок для ведення фермерського господарства;

- оскільки спірний договір оренди земельних ділянок за відсутності для цього підстави, визначеної в абз.2 ч.2 ст.134 ЗК України, укладені без дотримання конкурентних засад, тобто спрямовані на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної (в цей час комунальної) власності, такий договір згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України є нікчемним;

- матеріально-правові вимоги позову прокурора про зобов`язання ОСОБА_1 повернути Лозівській міській раді земельну ділянку з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33,2267 га належить розглядати як вимогу власника територіальної громади про усунення перешкод у здійсненні права власності (негаторний позов), на яку не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, поки існують правовідносини та правопорушення;

- межі повноважень прокурора відповідно до Конституції України, Закону України «Про прокуратуру» виключають його будь-який вплив на стадії звернення ОСОБА_1 до ГУ Держгеокадастру у Харківській області із заявою від 04.02.2016, на стадії вирішення ГУ Держгеокадастру питань про надання дозволу на розроблення документацію із землеустрою та про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду у формі видачі двох спірних наказів, а також на стадії укладення приватно-правового за своїм юридичним характером та змістом договору оренди спірної земельної ділянки від 23.03.2016.

За наслідками розгляду запиту прокурора листом ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 17.04.2019 № 10-20-14,2-3234/0/19-19 надано прокурору копії спірних наказів та договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244. Означений лист став приводом для подальшого опрацювання прокурором даних, які містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, запитування в ГУ Держпродспоживслужби в Харківській області інформації про зареєстровану за ОСОБА_1 сільськогосподарську техніку, та опрацювання отриманої відповіді тощо.

Прокурор отримав можливість довідатись про порушення вимог законодавства лише після опрацювання листа ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 17.04.2019 № 10-20-14,2-3234/0/19-19, а з 12.03.2020 на всій території України встановлено карантин, то з моменту обізнаності прокурора й до продовження відповідних строків сплинуло менше ніж 3 роки, що спростовує доводи апелянта про пропущення прокурором строків позовної давності. З огляду на викладене та з урахуванням перехідних положень ЦК України прокурором заявлено позов в межах строку позовної давності.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 20.06.2024 оголошено перерву у судовому засіданні по справі №629/6198/21 до "05" вересня 2024 р. о 12:20 год.

Прокурор в судовому засіданні 05.09.2024 заперечив проти задоволення апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним та таким, що підлягає залишенню без змін.

Позивач в судове засідання 05.09.2024 не з`явився.

Відповідач-1 в судовому засіданні 05.09.2024 підтримав вимоги апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Представник відповідача-2 та третьої особи в судовому засіданні 05.09.2024 наполягав на задоволенні апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається із наявних в матеріалах справи документів, 28.08.2014 ОСОБА_1 звернулася до ГУ Держземагентства у Харківській області із трьома заявами про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення фермерського господарства, орієнтовними площами 19,6339 га, 11,8492 га та 15,9 га, і для ведення фермерського господарства, орієнтовною площею 15 га. Загальна площа земель відповідно до наведених заяв складала 62,3831 га.

Наказами ГУ Держземагентства у Харківській області "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" ОСОБА_1 надано дозволи на розроблення технічної документації із землеустрою щодо відведення в оренду земельних ділянок орієнтовною загальною площею 62,3831 га, а саме:

наказом від 01.09.2014 № 2043-СГ щодо трьох земельних ділянок, орієнтовними площами 4 га, 2,0938 га та 13,5401 га (19,6339 га), які розташовані за межами населених пунктів Орільської селищної ради Лозівського району Харківської області;

наказом від 01.09.2014 № 2044-СГ щодо однієї земельної ділянки орієнтовною площею 11,8492 га, яка розташована за межами населених пунктів Миколаївської сільської ради Лозівського району Харківської області;

наказом від 01.09.2014 № 2045-СГ щодо однієї земельної ділянки орієнтовною площею 15,9 га, яка розташована за межами населених пунктів Миколаївської сільської ради Лозівського району Харківської області;

наказом від 20.10.2014 № 2791-СГ щодо однієї земельної ділянки орієнтовною площею 15 га, яка розташована за межами населених пунктів Миколаївської сільської ради Лозівського району Харківської області.

В подальшому, наказами ГУ Держземагентства у Харківській області від 28.10.2014 № 2872-СГ, від 28.10.2014 № 2871-СГ, від 12.12.2014 № 3474-СГ, від 13.01.2015 № 51-СГ затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж шести земельних ділянок загальною площею 62,3831 га в натурі (на місцевості) та передано їх ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства строком на 49 років (кадастрові номери земельних ділянок: 6323955700:03:000:0528 4 га, 6323955700:03:000:0529 12,5401 га, 6323955700:03:000:0530 2,0938 га, 6323983000:03:000:0225 11,8492 га, 6323983000:03:000:0226 15,9000 га, 6323983000:01:000:0306 15,0000 га).

Річний розмір орендної плати за користування зазначеними земельними ділянками встановлено на рівні 4 % від нормативної грошової оцінки.

На підставі зазначених наказів ГУ Держгеокадастру у Харківській області 02.02.2015 між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 укладено договори оренди земельних ділянок загальною площею 62,3831 га строком на 49 років, які зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 10.02.2015 за номерами: 8680802, 8680455 8680065, 8679108, 8677872 та 11.02.2015 за номером 8682542.

ОСОБА_1 18.03.2015 створила Фермерське господарство "Агроленд-2015" (код ЄДРПОУ 39700037).

В подальшому, на підставі заяви ОСОБА_1 від 02.03.2015, наказом ГУ Держземагентства у Харківській області від 18.03.2015 № 594-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки, загальною орієнтовною площею 36,6000 га, розташованої за межами с.Литовщина Миколаївської сільської ради на території Лозівського району Харківської області.

Відповідно до наведеного наказу від 18.03.2015 № 594-СГ розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки надавався до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру для проведення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації.

Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру надала висновок від 05.05.2015 №441-15 із відповідними зауваженнями, які були виправлені. Після повторної перевірки на висновку було проставлено штамп "Зауваження враховано".

ОСОБА_1 04.02.2016 звернулася до ГУ Держгеокадастру у Харківській області із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства площею 33,2267 га та надала витяг із земельного кадастру на земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення площею 33,2267 га з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 та погоджений проект землеустрою.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 10.02.2016 № 850-СГ ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення площею 33,2267 га з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244, розташовану за межами населених пунктів Миколаївської сільської ради на території Лозівського району Харківської області для ведення фермерського господарства строком на 49 років. Річний розмір орендної плати за користування земельною ділянкою на правах оренди встановлено в розмірі 8 % від нормативної грошової оцінки.

На підставі вищезазначеного наказу, 23.03.2016 між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі, згідно якого орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33,2267 га, яка знаходиться за межами населених пунктів на території Миколаївської сільської ради Лозівського району Харківської області. Договір укладено на 49 років.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (витяги від 19.11.2019 №189292598, від 29.06.2021 № 263423938) за ОСОБА_1 з 27.04.2016 (запис номер 14398671) зареєстровано право оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33,2267 га.

Отже, в користуванні ОСОБА_1 на час передачі спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 в оренду, перебувало 6 інших земельних ділянок для ведення фермерського господарства з кадастровими номерами: 6323983000:03:000:0225, 6323955700:03:000:0528, 6323955700:03:000:0529, 6323955700:03:000:0530, 63239.33000:03:000:0226, 6323983000:01:000:0306, загальною площею 62,3831 га на підставі договорів оренди від 02.02.2015, укладених між ГУ Держземагентства у Харківській області та ОСОБА_1 ..

Згідно листа Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області від 22.11.2019 №38-2230 за ОСОБА_1 на праві власності сільськогосподарська техніка, самохідні машини та механізми не обліковуються.

В матеріалах справи відсутні докази щодо передачі ОСОБА_1 спірної земельної ділянки фермерському господарству

Як стверджував прокурор, ОСОБА_1 від ГУ Держгеокадастру у Харківській області отримала земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення площею 33,2267 га з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244, розташовану за межами населених пунктів Миколаївської сільської ради на території Лозівського району Харківської області поза конкурсом у необґрунтованих розмірах, оскільки вона вже на той час була керівником фермерського господарства та мала у користуванні земельні ділянки, які отримувала для ведення фермерського господарства, та з метою їх використання вже створила фермерське господарство.

Наведене стало підставою для звернення керівника Лозівської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Лозівської міської ради Харківської області з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Харківської області та фізичної особи ОСОБА_1 , в якій просить суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківської області №594-СГ від 18.03.2015 "Про надання дозволу на розроблення документацію із землеустрою";

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківської області №850-СГ від 10.02.2016 "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду;

- визнати недійсним укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківської області та ОСОБА_1 договір оренди землі від 23.03.2016 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33,2267 га, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.04.2016 за №14398671;

- зобов`язати ОСОБА_1 повернути територіальній громаді в особі Лозівської міської ради Харківської області земельну ділянку з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33, 2267га.

Як вже зазначалось вище, рішенням Господарського суду Харківської області від 20.09.2023 у справі №629/6198/21: позовну заяву задоволено частково; визнано недійсним укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківської області та ОСОБА_1 договір оренди землі від 23.03.2016 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33, 2267га, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.04.2016 за №14398671; зобов`язано ОСОБА_1 повернути територіальній громаді в особі Лозівської міської ради Харківської області земельну ділянку з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33,2267 га; стягнуто солідарно з фізичної особи ОСОБА_1 та Головного управління Держгеокадастру у Харківської області на користь Харківської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 4 540,00грн.; в частині позовних вимог про визнання незаконними та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківської області №594-СГ від 18.03.2015 "Про надання дозволу на розроблення документацію із землеустрою" та визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківської області №850-СГ від 10.02.2016 "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду відмовлено.

При перегляді рішення місцевого господарського суду із врахуванням меж апеляційного перегляду згідно положень ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду виходить з наступного.

Статтею 131-1 Конституції України встановлено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює: підтримання публічного обвинувачення в суді; організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно частини 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Частиною 4 вказаної статті встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01.04.2008 № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Відповідно до частин 1, 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Таким чином, відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Конституційний Суд України у рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" дійшов висновку, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорон землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

У пунктах 37-40, 43-47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зазначено, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

У позовній заяві прокурор зазначив, що порушення інтересу держави у спірних правовідносинах відбулося внаслідок ігнорування відповідачами встановленого на законодавчому рівні порядку розпорядження земельною ділянкою в силу прагнення отримати відповідачем-2 земельну ділянку за спрощеною, пільговою процедурою без проведення земельних торгів, що спричинило шкоду фінансовим інтересам держави, у вигляді ненадходження коштів до бюджету.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №12826-СГ від 27 листопада 2019 року Лозівській міській об`єднаній територіальній громаді в особі Лозівської міської ради Харківської області у комунальну власність передано 678 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 8142,6901 га. У додатку до вказаного наказу під №41 передано спірну земельну ділянку з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244.

Також, відповідно до рішення Лозівської міської ради Харківської області №1853 від 06 грудня 2019 року до Лозівської міської об`єднаної територіальної громади в особі Лозівської міської ради у комунальну власність прийнято зазначені 678 земельних ділянок сільськогосподарського призначення разом зі спірною земельною ділянкою з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 та складено акт приймання - передачу.

З огляду на викладене, Лозівська міська рада Харківської області є розпорядником спірної земельної ділянки, а тому є уповноваженим державою органом здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Як вбачається з матеріалів справи, Лозівською окружною прокуратурою листом від 02.08.2021 №61/1-2328вих-21 у порядку частини 4 статті 23 ЗУ Про прокуратуру запропоновано Лозівській міській раді самостійно вжити заходи щодо розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки у зв`язку з порушенням процедури надання земельної ділянки, про що повідомити окружну прокуратуру.

Листом №4947/02-13-10 від 03.09.2021 року Лозівська міська рада повідомила, що не заперечує щодо представництва Лозівською окружною прокуратурою інтересів громади в суді.

Жодних активних заходів, спрямованих на захист порушеного інтересу, як суб`єкта права комунальної власності на землю, при використанні спірної земельної ділянки, Лозівською міською радою не вжито.

Наведені вище обставини свідчать, що у спірних правовідносинах прокурором у повному обсязі виконано процесуальний обов`язок, передбачений ст. 53 ГПК України та ст.23 Закону України "Про прокуратуру".

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

За змістом частин 1 3 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами 2, 3 статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами 2, 3 статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Колегія суддів зазначає, що стаття 123 Земельного кодексу України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування у тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

За змістом частини 3 статті 134 Земельного кодексу України земельні торги не проводяться при наданні (передачі) земельних ділянок громадянам у випадках, передбачених статтями 34 (для сінокосіння і випасання худоби), 36 (для городництва) та 121 (для ведення фермерського господарства; для ведення особистого селянського господарства, для ведення садівництва; для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); для індивідуального дачного будівництва; для будівництва індивідуальних гаражів) цього Кодексу, а також передачі земель загального користування садівницькому товариству та дачному кооперативу.

Водночас відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, Законом України "Про фермерське господарство", який є спеціальним нормативно-правовим актом.

Згідно із частиною 1 статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України "Про фермерське господарство" право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про фермерське господарство" після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Отже, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 та постановах Верховного Суду від 16.01.2024 у справі № 905/5/21, від 16.01.2024 у справі № 908/1445/20, від 10.01.2024 у справі № 922/1130/23.

За змістом приписів статті 12 Закону України "Про фермерське господарство" землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Відповідно до положень статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство" після укладення договору користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, на конкурентних засадах через участь у торгах, а не як фізична особа громадянин України із метою створення фермерського господарства. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц та постановах Верховного Суду від 16.01.2024 у справі № 908/1445/20, від 05.12.2023 у справі № 927/84/19, від 21.11.2023 у справі № 908/423/20.

Як вже зазначалось вище, наказом від 18.03.2015 № 594-СГ ГУ Держгеокадастру у Харківській області "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" Булигіній Л. М. надало дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки загальною орієнтовною площею 36,6000 га, розташованої за межами с. Литовщина Миколаївської сільської ради на території Лозівського району Харківської області.

В подальшому, наказом ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 10.02.2016 №850-СГ ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення площею 33,2267 га з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244, розташовану за межами населених пунктів Миколаївської сільської ради на території Лозівського району Харківської області для ведення фермерського господарства строком на 49 років.

На підставі зазначеного наказу між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі від 23.03.2016.

Законом України від 18.02.2016 № 1012-VIII "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів", який набув чинності з 03.04.2016, було внесено зміни до частини 2 статті 134 Земельного кодексу України шляхом викладення абзацу 16 в такій редакції: "передачі громадянам земельних ділянок для сінокосіння і випасання худоби, для городництва".

Отже, з 03.04.2016 земельні ділянки для ведення фермерського господарства було виключено з переліку земель, які не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах).

За таких обставин, ОСОБА_1 отримала земельну ділянку до набрання чинності Законом України від 18.02.2016 № 1012-VIII "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів", тобто у період, коли законодавством допускалося надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів.

Статтею 123 Земельного кодексу України врегульовано загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування у тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначено вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; заборонено компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлені загальні підстави для відмови у наданні такого дозволу.

Разом з тим, як вже зазначалося, відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім положень Земельного кодексу України, приписами Закону України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України.

Частиною 1 статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" передбачено, що для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом (частини 2, 4 статті 7 Закону України "Про фермерське господарство").

Таким чином, спеціальний Закон України "Про фермерське господарство" визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 Земельного кодексу України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, в заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 Земельного кодексу України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону України "Про фермерське господарство").

Отже, при вирішенні питання щодо вимог про законність рішення відповідного органу щодо надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства та дійсність договорів, укладених на підставі таких рішень, застосуванню підлягає порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, визначений статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство" як спеціальний щодо статті 123 Земельного кодексу України.

Таким чином, за змістом статей 1, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною 1 статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, відповідний орган (а в разі переданого на судовий розгляд спору суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки відповідний орган повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Разом з тим відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної або комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою без проведення земельних торгів. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 922/3953/21.

Колегія суддів апеляційної інстанції зауважує що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що звертаючись до органу державної влади із заявою про отримання спірної земельної ділянки в оренду, ОСОБА_1 обґрунтовано розмір земельної ділянки, яку остання просила передати їй в оренду, з урахуванням можливості її обробітку, не надано доказів, що ОСОБА_3 надавалися пояснення та докази щодо перспективи діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності матеріальних ресурсів.

В свою чергу, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області під час видачі спірних наказів не провело належної перевірки та не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявника на створення фермерського господарства, наявності в нього бажання створити фермерське господарство, наявності уже створеного фермерського господарства та попереднього отримання земельних ділянок для аналогічних цілей.

Отже, відповідачем-1 під час розгляду заяви ОСОБА_1 використано спрощений режим отримання земель для ведення фермерського господарства всупереч цілей, визначених Законом України "Про фермерське господарство", не перевірено попереднього отримання земельної ділянки для аналогічних цілей та можливість самостійно або працею найманих працівників вести фермерську діяльність, а також загалом, чи зможе потенційний орендар проводити діяльність на наданій земельній ділянці.

Відсутність перевірки можливостей та намірів ОСОБА_1 щодо використання землі, а також того факту, що ОСОБА_1 вже використав своє право на отримання землі для ведення фермерського господарства призвели до незаконної передачі ОСОБА_1 спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33,2267 га.

При цьому, з урахуванням вимог статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної або комунальної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 922/3953/21.

Наведені вище обставини свідчать, що передача Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області в оренду спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33,2267 га. відбулась з порушенням порядку, передбаченого вищевказаними положеннями Земельного кодексу України та Закону України "Про фермерське господарство", що є підставою для визнання незаконними та скасування наказів відповідача-1 №594-СГ від 18.03.2015 "Про надання дозволу на розроблення документацію із землеустрою" та №850-СГ від 10.02.2016 "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду".

Разом з тим, як вбачається із оскаржуваного рішення місцевого господарського суду від 20.09.2023, суд першої інстанції встановивши факт незаконності наказів ГУ Держгеокадастру у Харківській області №594/СГ від 18.03.2015 та №850-СГ від 10.02.2016, відмовив у задоволенні позовних вимог прокурора про їх скасування з огляду на неефективність обраного прокурором способу захисту порушеного, з посиланням на правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у справі №922/1830/19.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції помилково послався на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі №922/1830/19, оскільки у вказаній справі прокурор звертався з позовом самостійно, відтак, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що фактично позов пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (ГУ Держгеокадстру у Харківській області).

У даній же справі №629/6198/21 прокурор звернувся з позовом в інтересах держави в особі власника спірної земельної ділянки Лозівської міської ради, на користь якої також просить повернути спірну земельну ділянку.

Лозівській міській раді було передано спірну земельну ділянку державою у комунальну власність вже після передачі її в оренду ОСОБА_1 .

Відтак, даний позов спрямований на захист прав власника земельної ділянки.

Судова колегія зазначає, що питання належного та ефективного способу захисту прав на земельні ділянки постало й у справі за позовом прокурора до ГУ Держгеокадастру про визнання незаконними й скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок і їх повернення (постанова від 11 лютого 2020 року у справі №922/614/19. Як випливає з позиції Великої Палати Верховного Суду, вимога про визнання наказів незаконними та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою. Водночас така вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених наказів.

Колегія суддів зазначає, що накази ГУ Держгеокадастру у Харківській області №594/СГ від 18.03.2015 та №850-СГ від 10.02.2016, як ненормативні акти, що застосовуються одноразово і з прийняттям яких виникають правовідносини, пов`язанні з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронних законом інтересів, вичерпали свою дію шляхом виконання.

Отже, позовні вимоги прокурора в частині позовних вимог про визнання незаконними та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківської області №594-СГ від 18.03.2015 "Про надання дозволу на розроблення документацію із землеустрою" та визнання незаконними та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківської області №850-СГ від 10.02.2016 "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду" задоволенню не підлягають з вищевказаних підстав.

Крім того, прокурор під час звернення до суду із позовом просив визнати недійсним укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківської області та ОСОБА_1 договір оренди землі від 23.03.2016 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33,2267 га. та зобов`язати ОСОБА_1 повернути територіальній громаді в особі Лозівської міської ради Харківської області земельну ділянку з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33, 2267га.

Вирішуючи спір про визнання договорів недійсним, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання договорів недійсними: відповідність договору вимогам закону, додержання встановленої форми договору, дієздатність сторін за договором, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч.1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Приймаючи до уваги висновок суду про незаконність наказів відповідача-1 №594-СГ від 18.03.2015 та №850-СГ від 10.02.2016, недотримання Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області, під час передачі земельної ділянки ОСОБА_1 в оренду, порядку, передбаченого положеннями Земельного кодексу України та Закону України "Про фермерське господарство", наявні правові підстави для визнання недійсним договору оренди землі від 23.03.2016 та зобов`язання ОСОБА_1 повернути територіальній громаді в особі Лозівської міської ради Харківської області земельну ділянку з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 як наслідку недійсності правочину.

Разом з тим, під час розгляду спору в даній справі, Головним управління Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 було заявлено клопотання про застосування строків позовної давності.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідач-1 в обґрунтування заяви про застосування строків позовної давності зазначив про те, що прокурор мав можливість подати відповідний позов починаючи з 10.02.2016 року (з моменту прийняття оскаржуваного наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області), проте подав його лише у 2021 році, тобто із пропуском строку позовної давності.

В свою чергу, ОСОБА_1 вважає, що прокурор мав можливість звернутись до суду із позовом ще в 2015 році, з огляду на звернення прокуратури до Лозівського міськрайонного суду із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування наказів Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та визнання недійсними договорів оренди землі.

Вищевказаний позов було зареєстровано в Лозівському міськрайонному суді 27.08.2015 року за наслідком розгляду якого судом було прийнято рішення від 24.11.2015 у справі №629/3647/15-ц про відмову в задоволенні позовних вимог Лозівського міжрайонного прокурора Харківської області.

Зважаючи на те, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківської області №594-СГ від 18.03.2015 "Про надання дозволу на розроблення документацію із землеустрою" вже було зареєстровано, то під час підготовки справи, прокурор мав можливість з`ясувати обставини існування будь-яких інших наказів, наданих ОСОБА_1 та вчинити відповідні дії для реагування щодо визнання відповідних наказів недійсними.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється у три роки.

Відповідно до ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Згідно ст.264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Судова колегія апеляційного господарського суду зауважує, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність сплила і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами, визначеними статтею 261 Цивільного кодексу України, частина 1 якої пов`язує його із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) обставини.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

За змістом статті 261 Цивільного кодексу України законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й з об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. Якщо встановити день, коли особа довідалася про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права. Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала би змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 910/15584/16, від 13.09.2022 у справі № 925/461/21.

Отже, при визначенні початку перебігу строку позовної давності суд повинен з`ясовувати та враховувати обставини як щодо моменту, коли особа довідалась, так і щодо моменту, коли особа могла довідатися (мала можливість довідатися) про порушення свого права в їх сукупності, як обов`язкових складових визначення початку перебігу позовної давності. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 914/106/22.

Колегія суддів зазначає, що в разі, якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах, розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава (зокрема, цивільні, господарські), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах.

Таким чином, і в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах.

Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22 та постановах Верховного Суду від 05.12.2023 у справі № 927/84/19, від 20.09.2023 у справі № 922/3204/19.

В разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року справі № 362/44/17)".

При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це особою позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади. Подібний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц та постановах Верховного Суду від 17.01.2023 у справі № 911/1014/20, від 07.06.2023 у справі №927/432/19.

Наведене правило пов`язане не тільки із часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Як вже зазначалось вище, прокурор просить визнати недійсним укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківської області та ОСОБА_1 договір оренди землі від 23.03.2016 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33,2267 га. та зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку.

Колегія суддів зазначає, що строк позовної давності щодо вимог про визнання недійсним договору оренди землі та похідних вимог щодо застосування реституційного повернення майна становить 3 роки, який почав свій відлік з моменту укладання такого договору, який сплив відповідно 23.03.2019.

Проте, із матеріалів справи вбачається, що прокурор звернувся із позовом в даній справі 03.11.2021 (згідно штампу канцелярії Лозівського міськрайонного суду у Харківській області), тобто із пропуском строку позовної давності.

Прокурор стверджує, що останній про порушення прав держави шляхом прийняття спірних наказів та укладання вищевказаного договору оренди землі довідався в 2019 році після опрацювання листа Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 17.04.2019 №10-20-14, 2-3234/0/19-9.

Проте, колегія суддів апеляційного господарського суду не приймає вищевказані доводи прокурора, зважаючи на наступне.

Так, прокурор не був позбавлений можливості з використанням повноважень, передбачених Законом України "Про прокуратуру", своєчасно отримати від відповідного суб`єкта владних повноважень (у даному випадку - Головного управління Держгеокадастру у Харківській області) необхідну для подання позову інформацію.

Будь-яких доказів ухилення Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від надання такої інформації прокурору матеріали справи не містять.

Запитування і отримування необхідної інформації від органів державної влади, місцевого самоврядування, установ і організацій, дослідження загальновідомої інформації з відкритих джерел, зокрема Реєстрів, адміністрування яких здійснюється державними органами, є діями прокурора, спрямованими на виконання посадових обов`язків, що випливають з компетенції прокуратури при здійснені захисту інтересів держави, і не можуть бути віднесені до поважних причин пропуску строків позовної давності.

Прокурор, приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично приймає на себе обов`язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин.

Викладене дає підстави апеляційному господарському суду дійти висновку, що в органів прокуратури, були усі правові підстави та можливості з`ясувати всі обставини та звернутися з відповідним позовом ще у 2015-2016 роках, коли і було видано спірні накази відповідача-1 та укладено договір оренди землі, що прокурором зроблено не було.

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Таким чином, прокуратура не позбавлена права звернення до органів державної влади задля отримання інформації та копій необхідних документів у разі нездійснення органом державної влади своїх повноважень щодо захисту законних інтересів держави.

Крім того, посилання прокурора на те, що інформація йому стала відома лише у 2019 не підтверджена належними та допустимими доказами, зокрема, не доведено, що прокурором вчинялись заходи задля отримання інформації (надсилались відповідні запити, призначались перевірки тощо), але ці заходи не дали результатів з незалежних від прокурора причин.

Також колегія суддів зауважує, що прокуратура зверталась до Лозівського міськрайонного суду Харківської області із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування наказів Головного управління Держземагентства у Харківській області та визнання недійсними шести договорів оренди землі, укладених між відповідачами.

Як вбачається із ухвали Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 05 жовтня 2015 року у справі №629/3647/15-ц, вищевказана позовна заява Лозівського міжрайонного прокурора Харківської області надійшла до суду 28.08.2015 року.

Приймаючи до уваги подібність позовних вимог, підстав позову, суб`єктний склад сторін у даній справі №629/6198/21 та цивільній справі №629/3647/15-ц, дату подання позову у цивільній справі, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що прокуратура мала можливість дізнатись про існування оскаржуваного в даному спорі наказу Головного управління Держземагентства у Харківської області №594-СГ від 18.03.2015 "Про надання дозволу на розроблення документацію із землеустрою".

При цьому, звернення прокурора із позовом в межах справи №629/3647/15-ц про визнання незаконними та скасування наказів Головного управління Держземагентства у Харківській області та визнання недійсними шести договорів оренди землі, беззаперечно підтверджує ведення прокурором листування із відповідним уповноваженим органом, отримання від нього копій відповідних наказів, договорів оренди землі та іншої інформації, що необхідна для підготовки позовної заяви.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 32 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень" інформація про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, що міститься у Державному реєстрі прав, є відкритою, загальнодоступною та платною, крім випадків, передбачених цим Законом.

Частиною 3 статті 32 зазначеного Закону передбачено, що для посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, судів, органів Національної поліції, органів прокуратури, органів Служби безпеки України, Національного банку України, Національного антикорупційного бюро України, Національного агентства з питань запобігання корупції, приватних виконавців, адвокатів, нотаріусів інформація з Державного реєстру прав у зв`язку із здійсненням ними повноважень, визначених законом, надається за суб`єктом права чи за об`єктом нерухомого майна в електронній формі шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру прав, за умови ідентифікації відповідної посадової особи за допомогою електронного цифрового підпису. Порядок доступу до Державного реєстру прав визначається Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених цим Законом.

Як вбачається із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право оренди ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 було внесено до Реєстру 27.04.2016 (номер запису 14398671).

Отже, з моменту внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, прокурор, який має безпосередній доступ до відомостей з реєстру мав можливість довідатись та опрацювати таку інформацію, тобто з 27.04.2016, а орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах - Держгеокадастр був обізнаний про такі порушення ще в момент прийняття оспорюваних наказів та укладання відповідного договору оренди землі.

Наведені вище обставини свідчать про те, що початком перебігу строку позовної давності щодо вимог про визнання недійсним договору оренди землі та повернення землі є 23.03.2016 (дата укладення оспорюваного договору оренди землі).

Проте, прокурор звернувся до суду із позовом лише 03.11.2021, тобто із пропуском строку позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про визнання договору оренди землі від 23.03.2016 недійсним та зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження наявності обставин щодо переривання чи зупинення строку позовної давності при зверненні прокурора за захистом порушеного права.

Посилання прокурора на Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України, якими зупиняється перебіг строків позовної давності через введення на території України карантину не мають юридичного значення, оскільки відповідно до наведених вище висновків строк позовної давності для звернення з позовом у даній справі сплив до моменту введення карантину.

Правові підстави для визнання вищевказаних обставин поважними причинами пропущення позовної давності, в даному випадку відсутні.

Приймаючи до уваги вищевикладене, в задоволенні позовної вимоги про визнання договору оренди землі від 23.03.2016 недійсним та повернення земельної ділянки слід відмовити у зв?язку із пропуском строку позовної давності.

Позовні вимоги про визнання незаконними та скасування наказів Головного управління Держгеокадастру у Харківської області №594-СГ від 18.03.2015, №850-СГ від 10.02.2016 підлягають залишенню без задоволення через неефективність обраного прокурором способу захисту.

Доводи прокурора, що позовна вимога про зобов`язання ОСОБА_1 повернути територіальній громаді в особі Лозівської міської ради Харківської області земельну ділянку з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33,2267 га. є негаторною, у звязку із чим на останню позовна давність не застосовується, колегія суддів апеляційного господарського відхиляє, зважаючи на наступне.

Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 Земельного кодексу України). Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 Цивільного кодексу України).

Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину, яка означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 922/3166/20 зауважила, що негаторний позов розглядається у вітчизняній цивілістиці як класичний речовий спосіб захисту права власності (речовий позов, actio in rem). З цих причин він може бути пред`явлений лише для захисту абсолютного суб`єктивного цивільного права в абсолютному речовому правовідношенні, коли власник-позивач та правопорушник-відповідач не перебувають між собою у договірних чи в інших зобов`язальних правовідносинах, або ж такі правовідносини між ними не стосуються вчиненого порушення права власності. Речове право захищається за допомогою негаторного позову, якщо вчинене особою порушення такого права в принципі було можливим для будь-якої особи з кола зобов`язаних за відповідним абсолютним цивільним правовідношенням (тобто фактично з необмеженого кола осіб) і не створює саме по собі зобов`язального правовідношення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду у від 18.12.2019 у справі №522/1029/18 зазначено, що однією з умов застосування негаторного позову є відсутність між сторонами спору договірних відносин. Натомість якщо вчинене особою порушення було можливе лише як вчинене певною особою через її статус у договірному чи іншому зобов`язальному правовідношенні з власником, то негаторний позов не може бути заявлено, а право власника має захищатися за допомогою зобов`язально-правових способів.

У постанові Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 910/248/20 зазначено про недопустимість ототожнення негаторного позову про усунення перешкод в користуванні майном із позовом про визнання недійсними договорів з підстав порушення при їх укладенні норм чинного законодавства, оскільки позов про визнання правочину недійсним є самостійним способом судового захисту, передбаченим пунктом 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України.

Приймаючи до уваги вищенаведене, колегія суддів апеляційної інстанції зауважує, що наявність існуючих договірних правовідносин між сторонами за договором оренди землі, спростовує доводи прокурора, що даний позов є негаторним.

При цьому, прокурор під час звернення до суду із позовом обгунтовував вказану вимогу як реституційну, як наслідок визнання недійсним спірного договору землі.

Отже, заявлені позовні вимоги, за своїм характером не є негаторним позовом і до таких вимог застосовуються загальні правила про позовну давність тривалістю 3 роки і наслідки її спливу.

Доводи прокурора, що договір оренди землі є нікчемним відхиляється колегією суддів апеляційного господарського суду, зважаючи на наступне.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 16.02.2024 у справа № 917/1173/22 звертав увагу на деякі аспекти розмежування оспорюваного правочину та нікчемного правочину, зокрема, як такого, що порушує публічний порядок.

Велика Палата Верховного Суду в пунктах 71- 73 постанови від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц дійшла таких висновків: недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац 1 частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України); якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтepecy позивача; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

У пунктах 74, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 сформульовано висновки про те, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення як обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 469/3134/19.

З огляду на викладене Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22 з метою визначення судами нікчемних правочинів, які порушують публічний порядок (в контексті заволодіння майном фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади), наголосив на необхідності достеменного встановлення судом того, чи існують певні законодавчо визначені обставини, за наявності яких такий правочин загалом може бути укладено, але з порушеннями такого законодавства (недійсний правочин) чи укладення такого правочину неможливе за будь-яких обставин (нікчемний правочин) як такого, що порушує публічний порядок.

Наведене свідчить про помилковість доводів прокурора про те, що оспорюваний договір оренди землі, укладений між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 , є нікчемним, оскільки відповідно до встановлених фактичних обставин справи ОСОБА_1 отримала земельну ділянку до набрання чинності Законом України від 18.02.2016 № 1012-VIII "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів", тобто у період, коли законодавством допускалося надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів. Однак обставини отримання заявником земельних ділянок за пільговою процедурою (без дотримання конкурентних засад) один раз чи більше не є очевидними і встановити це можливо лише під час перевірки заяви громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства. Таким чином, договір оренди землі від 23.03.2016, укладений між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 , є оспорюваним.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постановах від 09.04.2024 у справі №629/6198/21, від 25.06.2024 у справі № 622/1370/19.

Приймаючи до уваги вищевикладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Харківської області від 20.09.2023 у справі №629/6198/21 підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору оренди землі від 23.03.2016 та зобов`язання ОСОБА_1 повернути територіальній громаді в особі Лозівської міської ради Харківської області земельну ділянку з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33,2267 га. із прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог.

В решті рішення Господарського суду Харківської області від 20.09.2023 у справі №629/6198/21 підлягає залишенню без змін з підстав, викладених у даній постанові суду.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг покладаються пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Харківської області від 20.09.2023 у справі №629/6198/21 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Харківської області від 20.09.2023 у справі №629/6198/21 скасувати в частині задоволених позовних вимог.

В цій частині прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди землі від 23.03.2016 та зобов`язання ОСОБА_1 повернути територіальній громаді в особі Лозівської міської ради Харківської області земельну ділянку з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33,2267 га.

В решті рішення Господарського суду Харківської області від 20.09.2023 у справі №629/6198/21 - залишити без змін з підстав, викладених у постанові.

Стягнути з Харківської обласної прокуратури (адреса: 61001, м.Харків, вул.Богдана Хмельницького, 4; код ЄДРПОУ 02910108) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП: НОМЕР_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 6810,00 грн., судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 9080,00 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження в касаційному порядку встановлені статтями 286-289 ГПК України.

Головуючий суддя Е.В. Сгара

СуддяР.А. Гетьман

СуддяО.І. Склярук

Повний текст постанови складено та підписано 05.09.2024 року