Постанова

від 17.04.2024 по справі 756/6927/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

17 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 756/6927/20

провадження № 61-17896св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) ОСОБА_2 ,

третя особа (за первісним пловом) - Служба у справах дітей та сім`ї Згурівської селищної ради Броварського району Київської області,

третя особа (за зустрічним позовом) - Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 16 лютого 2023 року у складі судді Шевчук А. В., постанову Київського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Крижанівської Г. В., Матвієнко Ю. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей із батьком.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що перебував у цивільному шлюбі з ОСОБА_2 , від якого вони мають двох спільних дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після припинення з січня 2020 року шлюбних стосунків, ОСОБА_2 забрала дітей та переїхала проживати до іншого чоловіка.

Під час однієї із зустрічей із дітьми він виявив у них тілесні ушкодження, у зв`язку з чим у квітні 2020 року забрав їх від ОСОБА_2 та з цього часу діти проживають разом із ним, перебувають на його утриманні і не бажають повертатися до матері. При цьому, права матері у спілкуванні з синами жодним чином не обмежені.

Оскільки вважає неможливим постійне проживання дітей разом із їх матір`ю ОСОБА_2 та її новим чоловіком, просив визначити місце проживання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом із ним

Заперечуючи проти позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подала зустрічний позов про визначення місця проживання їх спільних дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 разом із нею.

Зазначала, що спільне життя із ОСОБА_1 не склалося, тому з 28 грудня 2019 року разом з дітьми переїхала проживати за місцем реєстрації її нового чоловіка по АДРЕСА_1 .

03 травня 2020 року ОСОБА_1 , забравши з її дозволу до себе дітей на тиждень, за місцем їх проживання не повернув та обмежив її у спілкуванні з ними, а під час чергової спроби повернути синів 14 червня 2020 року він застосував до неї фізичне насилля.

Посилаючись на те, що батько негативно впливає на загальний розвиток, дітей, а також з огляду відсутність належних умов для проживання та навчання дітей разом із ним, просила визначити місце проживання дітей разом з нею у кв. АДРЕСА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 16 лютого 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визначено місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з батьком ОСОБА_1 .

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Надавши оцінку установленим обставинам справи крізь призму врахування найкращих інтересів дітей, які переважають над інтересами батьків, взявши до уваги їх вік, висновок органу опіки та піклування Згурівської райдержадміністрації Київської області, врахувавши особисті якості обох батьків, можливість створення ними належних умов для виховання дітей, суд першої інстанції дійшов висновку про визначення місця проживання дітей із батьком.

Короткий зміст постанови апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року, за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 рішення Оболонського районного суду м. Києва від 16 лютого 2023 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, вважав його законним і обґрунтованим та не вбачав підстав для скасування. Суд урахував, що малолітні ОСОБА_5 і ОСОБА_6 більше трьох років проживають разом із батьком, своїми бабою та дідом, які створили всі умови для проживання та розвитку дітей; протягом останніх трьох років відвідують навчальний заклад. За місцем їх проживання, батько дітей дбає про стан їх здоров`я, фізичний та духовних розвиток, відповідально ставиться до виховання синів, перебуває у комунікації з закладом, де вони навчаються.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 06 грудня 2023 року вирішено питання про стягнення витрат на правничу допомогу.

Враховуючи складність справи, реальний обсяг наданої правничої допомоги та затраченого адвокатом часу на надання правничої допомоги ОСОБА_1 , вимоги розумності, апеляційний суд стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

14 грудня 2023 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення, ухвалити нове судове рішення про задоволення зустрічного позову у повному обсязі та про відмову у позові ОСОБА_1 .

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 28 жовтня 2020 року в справі № 241/47/19, від 25 липня 2019 року в справі № 761/15172/17-ц, від 18 грудня 2018 року в справі № 610/2531/17, від 09 листопада 2020 року в справі № 487/7241/18, від 27 листопада 2020 року в справі № 400/829/17, від 24 жовтня 2019 року в справі № 585/2392/18, від 24 жовтня 2018 року в справі № 487/545/17-ц, від 14 січня 2019 року в справі № 927/26/18, від 04 червня 2021 року в справі № 380/887/20, від 01 липня 2020 року в справі № 138/96/17, 28 січня 2021 року в справі № 753/6498/15-ц, від 13 червня 2018 року в справі № 500/6325/17, від 04 липня 2018 року в справі № 496/4271/16-а, від 01 серпня 2018 року в справі № 207/3144/16, від 04 березня 2020 року в справі №356/417/17, від 24 квітня 2019 року в справі № 300/908/17, від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також, касаційна скарга містить посилання на порушення судами норм процесуального права, а саме суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішення спору.

Суд апеляційної інстанції, вислухавши думку десятирічного сина ОСОБА_7 про те, що він хоче проживати з матір`ю, безпідставно відхилив її та врахував думку дев`ятирічного сина ОСОБА_8 , і не врахував, що проживання із батьком не відповідає і не сприяє його найкращим інтересам. Між тим думка малолітнього Єгора не мала бути визначальною, оскільки дитина тривалий час проживала з батьком, а тому її думка, цілком вірогідно, спотворена, має ознаки навіювання одним із батьків, внаслідок чого не мала сприйматися судом як абсолютна.

Суд першої інстанції не вказав, у чому саме є переваги умов проживання матері над умовами проживання батька, тобто, фактично, обмежився рекомендацією відповідного висновку органу опіки та піклування, не навівши власних аргументів. Разом із тим, зазначене питання у цьому висновку орган опіки та піклування також належно не обґрунтовував.

Суд апеляційної інстанції, частково задовольнивши заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, неправильно застосував норми матеріального та порушив норми процесуального права.

Інші доводи учасників справи

ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Кошельника Б. С. подав відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що, керуючись дослідженими доказами в справі, а не лише висновком органу опіки та піклування, зокрема й висновком експерта Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи, свідченнями дітей, відібраними в межах досудового розслідування, відомостями журналу амбулаторного прийому Згурівської центральної районної лікарні, актом обстеження Войтівської сільської ради матеріально-побутових умов проживання, врахувавши характеристики на дітей, видані директором Войтівського НВК І-ІІІ ступенів, довідку ТОВ «Українська молочна компанія» та характеристику ОСОБА_1 , тощо, суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, яке апеляційний суд залишив без змін.

Діти, під час опитування їх апеляційним судом, підтвердили фізичне насильство з боку як їх матері ОСОБА_2 , так і її співмешканця ОСОБА_9 .

Окрім того, ОСОБА_10 висловив одностайну думку проживати з батьком, тоді як ОСОБА_5 висловив бажання проживати з матір`ю, однак не пояснив мотивацію такого рішення. З його слів дитина бажає жити з мамою не тому, що мати добре про нього піклується, а тому що в Києві є більше розваг.

Жоден з дітей не зазначив про будь-які негативні дії батька ОСОБА_11 , застосування фізичного чи емоційного насильства щодо них.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Оболонського районного суду міста Києва цивільну справу № 756/6927/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Згурівської селищної ради Броварського району Київської області, про визначення місця проживання малолітніх дітей та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання малолітніх дітей.

Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2024 року справу № 756/6927/20 призначено до судового розгляду.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у фактичних шлюбних відносинах і мають двох спільних дітей: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Після припинення шлюбних стосунків, у січні 2020 року ОСОБА_2 винайняла квартиру у смт. Згурівка Київської області та переїхала разом із дітьми проживати до зазначено житлового приміщення.

Розпорядженням Згурівської районної державної адміністрації від 18 березня 2020 року № 100 визначено спосіб участі батька ОСОБА_1 у спілкуванні та вихованні дітей ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дозволено, окрім іншого, спілкуватись з дітьми у будь-який день тижня за попередньою домовленістю з матір`ю та в її присутності.

Між сторонами неодноразово виникали конфліктні ситуації, в тому числі з приводу спільних взаємовідносин, спілкування батька з дітьми, з`ясування місцезнаходження дітей, про що свідчать заяви сторін до правоохоронних органів, служб у справах дітей, наявні матеріалах справи.

У квітні 2020 року ОСОБА_2 змінила місце проживання та разом із дітьми переїхала проживати за місцем своєї реєстрації по АДРЕСА_3 , а згодом знову змінила місце проживання та переїхала разом із дітьми за місцем реєстрації свого чоловіка ОСОБА_9 по АДРЕСА_1 .

Також суди встановили, що за фактом побиття ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , співмешканцем ОСОБА_2 - ОСОБА_9 внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 30 травня 2020 року за № 12020100050003428.

За результатами висновку експерта Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи у ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , підтверджено наявність легких тілесних ушкоджень, утворених у строк, вказаний в описовій частині.

Неодноразове заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , підтверджується свідченнями дітей, відібраними в межах досудового розслідування, відомостями журналу амбулаторного прийому Згурівської центральної районної лікарні (запис журналу амбулаторного прийому від 12 січня 2020 року).

У квітні 2020 року після зустрічі з дітьми ОСОБА_1 не повернув їх матері та цього часу (на час розгляду справи понад три роки) вони проживають разом із батьком за місцем його реєстрації у кв. АДРЕСА_4 . Крім ОСОБА_1 за цією адресою зареєстровані бабуся та дідусь дітей ОСОБА_12 та ОСОБА_13 .

Згідно з актом обстеження Войтівської сільської ради матеріально-побутових умов проживання від 20 травня 2020 року у сім`ї ОСОБА_1 створені всі належні умови для проживання малолітніх дітей. ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є учнями 1 та 2 класу відповідно Войтівського навчального-виховного комплексу «Загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів - дитячий садок». Діти завжди охайні, доглянуті та забезпечені всім необхідним навчальним приладдям. Батько завжди цікавиться шкільним життям дітей, спілкується з педагогами. За весь період навчання мама дітей контакт зі школою підтримує вкрай рідко, жодного разу не цікавилась успіхами дітей та не приймала участі у їх навчанні та вихованні.

Відповідно до виданих директором Войтівського НВК І-ІІІ ступенів характеристик від 27 травня 2021 року ОСОБА_5 навчається з 02 вересня 2020 року, навчальні заняття без поважних причин не пропускає. ОСОБА_6 навчається в школі з 01 вересня 2020 року, виявляє достатній рівень знань, бажання та інтерес до навчання, завжди відповідально ставиться до виконання навчально-трудових завдань. Діти відвідують позашкільні гуртки. Комісія навчального закладу провела обстеження житлово-побутових умов дітей, які є достатніми для нормального їх розвитку дитини.

Згідно довідки ТОВ «Українська молочна компанія» від 26 травня 2021 року № 239 ОСОБА_1 обіймає посаду оператора машинного доїння, його дохід за період із 01 лютого 2020 року до 30 квітня 2021 року склав 254 615, 90 грн. За місцем роботи характеризується з позитивної сторони, відповідальний та працелюбний. До дисциплінарних стягнень не притягався, зауважень не має.

За висновком від 14 січня 2022 року № 5 в найкращих інтересах малолітніх дітей Служба у справах дітей та сім`ї Згурівської селищної ради Броварського району Київської області вважала необхідним визначити місце проживання малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом із батьком ОСОБА_1 .

Аналогічний за змістом висновок надала Згурівська райдержадміністрації Київської області, як орган опіки та піклування, від 19 листопада 2020 року № 6-28/1731.

Окрім того, суди встановили, що з березня 2020 року ОСОБА_2 перебуває у шлюбі з ОСОБА_9 і проживає в квартирі АДРЕСА_2 , яка належить батьку останнього. ОСОБА_2 не надала суду правовстановлюючих документів та згоди власника (власників) квартири на проживання в ній як її, так і двох її малолітніх дітей.

У суді апеляційної інстанції були вислухані малолітні ОСОБА_5 і ОСОБА_6 з питання, яке є предметом судового розгляду. Діти вільно спілкувалися в судовому засіданні, змістовно обґрунтовували суду свою позицію. Малолітній ОСОБА_5 пояснив, що бажає проживати разом із матір`ю, а малолітній ОСОБА_6 пояснив, що бажає жити разом із батьком. При спілкуванні з ОСОБА_5 своє бажання проживати з матір`ю обґрунтовував не схильністю до неї, а тим, що у м. Києві можна ходити до Макдональдсу, розважатися в боулінгу, гостювати у хрещеної та бабусі. Малолітній ОСОБА_6 пояснював своє бажання жити разом з батьком в селі тим, що у нього комфортні умови для проживання разом з батьком, братом, бабусею і дідусем. Він навчається в селі Войтове та має там багато друзів. Мати приїздить до нього та брата з Києва і вони спілкуються.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт четвертий частини другої статті 389 ЦПК України).

Підставою касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій є посилання заявника на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 28 жовтня 2020 року в справі № 241/47/19, від 25 липня 2019 року в справі № 761/15172/17-ц, від 18 грудня 2018 року в справі № 610/2531/17, від 09 листопада 2020 року в справі № 487/7241/18, від 27 листопада 2020 року в справі № 400/829/17, від 24 жовтня 2019 року в справі № 585/2392/18, від 24 жовтня 2018 року в справі № 487/545/17-ц, від 14 січня 2019 року в справі № 927/26/18, від 04 червня 2021 року в справі № 380/887/20, від 01 липня 2020 року в справі № 138/96/17, 28 січня 2021 року в справі № 753/6498/15-ц, від 13 червня 2018 року в справі № 500/6325/17, від 04 липня 2018 року в справі № 496/4271/16-а, від 01 серпня 2018 року в справі № 207/3144/16, від 04 березня 2020 року в справі №356/417/17, від 24 квітня 2019 року в справі № 300/908/17, від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України); порушення судами норм процесуального права, а саме суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Позиція Верховного Суду

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і треба прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини третьої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Статтею 160 СК України встановлено право батьків на визначення місця проживання дитини. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Відповідно до статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі потрібно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першорядно повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору.

Норми міжнародного права та національне законодавство не містять положень, які б наділяли одного з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди передусім повинні враховувати інтереси самої дитини, оцінюючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що тлумачення частини першої статті 161 СК України дає підстави для висновку, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема, особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) викладено висновок про те, що положення Конвенції про права дитини встановлюють, що в усіх діях стосовно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3). Ці положення Конвенції про права дитини узгоджуються з положеннями Конституції та законів України, тому її правові норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню наступні базові елементи: (а) погляди дитини, (б) індивідуальність дитини, (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин, (г) піклування, захист і безпека дитини, (ґ) вразливе положення, (д) право дитини на здоров`я, (е) право дитини на освіту (постанови Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19 (провадження № 61-19210св20, від 11 жовтня 2023 року у справі № 753/8495/22 (провадження № 61-8042св23)).

У справі, яка переглядається, сторони не дійшли згоди щодо визначення місця проживання своїх малолітніх дітей.

Служба у справах дітей та сім`ї Згурівської селищної ради Броварського району Київської області у висновку від 14 січня 2022 року № 5 та Згурівська райдержадміністрація Київської області, як орган опіки та піклування, у висновку від 19 листопада 2020 року № 6-28/1731, вважали за доцільне визначити місце проживання малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом із батьком ОСОБА_1 .

Окрім того, під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції були вислухані малолітні ОСОБА_5 (якому на час розгляду справи виповнилось 10 років) і ОСОБА_6 (якому на момент розгляду справи виповнилось 9 років) з питання, яке є предметом судового розгляду. Діти вільно спілкувалися в судовому засіданні, змістовно обґрунтовували суду свою позицію. Малолітній ОСОБА_5 пояснив, що бажає проживати разом із матір`ю, а малолітній ОСОБА_6 пояснив, що бажає жити разом із батьком. При спілкуванні з ОСОБА_5 своє бажання проживати з матір`ю обґрунтовував не схильністю до неї, а тим, що у м. Києві можна ходити до Макдональдсу, розважатися в боулінгу, гостювати у хрещеної та бабусі. Малолітній ОСОБА_6 пояснював своє бажання жити разом із батьком в селі тим, що у нього комфортні умови для проживання разом із ним, братом, бабусею і дідусем. Він навчається в селі Войтове та має там багато друзів. Мати приїздить до нього та брата з Києва і вони спілкуються.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій, урахувавши психологічний стан дітей, їх думку щодо місяця проживання, баланс між інтересами дітей, правами батьків на їх виховання та обов`язком батьків діяти лише в їх інтересах, виходячи з того, що в ситуації, яка склалася між батьками після припинення сімейно-шлюбних відносин, батько дітей зайняв більш активну позицію, безпосередньо направлену на забезпечення якнайкращих інтересів дітей, дійшли правильного висновку про те, що наразі визначення місця проживання дітей за місцем проживання батька відповідатиме інтересам самих дітей.

Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, які, визначаючи місце проживання дітей з батьком, з урахуванням встановлених обставин, розуміючи, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків, дотримуючись балансу між інтересами дітей, правами батьків на виховання дітей і обов`язком батьків діяти в їх інтересах, при вирішенні спору надали першочергове значення саме найкращим інтересам дітей.

У справі відсутні докази того, що батько не дбає про здоров`я дітей чи не бере участі у їх вихованні. Навпаки, надані ним докази підтверджують, що ОСОБА_1 належним чином виконує свої батьківські обов`язки, піклується про розвиток, здоров`я дітей, створив належні умови для їх проживання.

Доказів жорстокого поводження батька з дітьми, притягнення його до адміністративної чи кримінальної відповідальності у тому числі за вчинення домашнього насильства, не надано та судами таких фактів не встановлено, що спростовує доводи касаційної скарги в цій частині.

Водночас суди попередніх інстанцій під час розгляду цієї справи встановили, що за фактом побиття співмешканцем матері дітей ОСОБА_2 - ОСОБА_9 сина сторін ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 30 травня 2020 року за № 12020100050003428, а за результатами висновку експертизи Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи, проведеної експертом Валіахметовим Д. Е. за матеріалами досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020100050003428, у ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , підтверджено наявність легких тілесних ушкоджень, утворених у строк, вказаний в описовій частині, тобто 03 травня 2020 року.

Неодноразове заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_4 з боку ОСОБА_9 підтверджується й свідченнями самих дітей, відібраними в межах досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 30 травня 2020 року за № 12020100050003428 (протоколи допиту свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_3 від 11 серпня 2020 року та 19 січня 2021 року відповідно), а також записом журналу амбулаторного прийому Згурівської центральної районної лікарні від 12 січня 2020 року.

При цьому Верховний Суд зазначає, що визначення місця проживання дітей з батьком не впливає на її взаємовідносини з матір`ю, оскільки визначення місця проживання дитини з одним із батьків, не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків.

При цьому ОСОБА_1 не може перешкоджати ОСОБА_2 брати участь у житті дітей, оскільки таке перешкоджання, залежно від обставин, може тлумачитись, як дії, вчинені на шкоду дітям, з відповідними правовими наслідками.

Таким чином, виходячи із обставин цієї справи, враховуючи, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання їх дітей, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про визначення місця проживання синів разом із батьком за місцем його фактичного проживання є правильними, вони ґрунтується на вимогах закону, підтверджується матеріалами справи та спрямовані на забезпечення гармонійного розвитку дітей у безпечному, спокійному та стійкому середовищі.

Зазначене буде відповідати якнайкращим інтересам дітей, сприятиме повноцінному вихованню та розвитку.

По суті доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів щодо вирішення спору, вони спростовуються матеріалами справи та наведеними нормами права, а тому відхиляються Верховним Судом.

Зроблені судами висновки по суті вирішення спору узгоджуються з судовою практикою Верховного Суду у подібних справах (частина четверта статті 263 ЦПК України), яка у цій категорії справ є сталою, що спростовує відповідні доводи касаційної скарги.

Колегія суддів відхиляє посилання в касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених Верховним Судом в постановах, що зазначені заявником в касаційній скарзі, оскільки висновки у цих справах та у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші аргументи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі доводи, які не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати, що суди порушили норми процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Щодо додаткової постанови апеляційного суду

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 06 грудня 2023 року вирішено питання про стягнення витрат на правничу допомогу.

Враховуючи складність справи, реальний обсяг наданої правничої допомоги та затраченого адвокатом часу на надання правничої допомоги ОСОБА_1 , вимоги розумності, апеляційний суд стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розміріі 8 000,00 грн.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частини перша, друга статті 133 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частинами четвертою та п`ятою статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Установлено, що правничу допомогу в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 надавала адвокат Кошельник Б.С. на підставі договору про надання правової допомоги від 06 грудня 2021 року № 06/12/2021. У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Кошельник Б.С., яка діє від імені та в інтересах ОСОБА_1 Адвокат Кошельник Б. С. зазначила, що ОСОБА_1 планує понести витрати на правничу допомогу. На підтвердження витрат на правничу допомогу адвокат Кошельник Б.С. надала копію акту наданих послуг від 16 листопада 2023 року № 1 до договору про надання професійної правничої допомоги, платіжні інструкції про оплату послуг адвоката, відповідно до яких сума витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції склала 13 000,00 грн.

Беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що заявлений до стягнення розмір судових витрат на правничу допомогу в сумі 13 000,00 грн не є співмірним зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, у зв`язку з чим зменшив його до 8 000,00 грн.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 16 лютого 2023 року, постанову Київського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов