Постанова

від 19.04.2024 по справі 400/13841/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 квітня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/13841/23

Головуючий І інстанції: Величко А.В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2024 року (м.Миколаїв, дата складання повного тексту рішення суду - 08.02.2024р.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Коблівської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

13.11.2023р. ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Коблівської сільської ради, в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Коблівської сільської ради від 12.05.2023р. №31, яким йому відмовлено у затверджені проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність;

- зобов`язати відповідача прийняти рішення відносно затвердження проекту землеустрою щодо відведення йому земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства (кадастровий номер земельної ділянки 4820982200:12:055:0178);

- зобов`язати відповідача прийняти рішення відносно безоплатної передачі земельної ділянки з кадастровим номером 4820982200:12:055:0178 у його власність.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що у лютому 2022р. він звернувся до сільської ради з клопотанням про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею - 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення. Разом із тим, рішенням Коблівської сільської ради йому було відмовлено у затвердженні проекту та передачі земельної ділянки, у зв`язку із тим, що під час дії «воєнного стану» забороняється безоплатна передача земель державної та комунальної власності у приватну власність. Позивач вважає вказане рішення відповідача протиправним, оскільки пп.5 п.27 Розділу X «Перехідні положення» ЗК України передбачена лише заборона безоплатної передачі землі у приватну власність, а також надання дозволів на розроблення проектів землеустрою, а не затвердження проекту землеустрою, як помилково вважає відповідач.

Представник відповідача надав до суду першої інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2024р. (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 15.08.2023р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, було порушено норми матеріального і процесуального права, у зв`язку із чим просив скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 08.02.2024р. та прийняти нове рішення - про задоволення його позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.03.2023р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.

15.04.2024р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд даної справи, своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги позивача, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини.

31.12.2020р. наказом ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області №1000-УБД позивачу - ОСОБА_1 , разом з іншими громадянами, надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, розташованих в межах території Коблівської сільської ради, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

Далі, на замовлення ОСОБА_1 , ДП «Центр державного земельного кадастру» розроблено проект землеустрою земельної ділянки з кадастровим номером: 4820982200:12:055:0178 розміром - 2,00 га для ведення особистого селянського господарства в межах території Коблівської сільської ради.

07.02.2022р. ОСОБА_1 звернувся до сільради із заявою про затвердження проекту землеустрою земельної ділянки: 4820982200:12:055:0178 та передачу її у власність.

Однак, 12.05.2023р. Коблівською сільською радою, за результатами розгляду вказаної вище заяви позивача, прийнято рішення №31, яким було відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, у зв`язку із тим, що під час дії «воєнного стану» забороняється безоплатна передача земель державної та комунальної власності у приватну власність.

Не погоджуючись із такими діями та рішенням відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та повністю відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що станом на час прийняття спірного рішення ЗК України встановлено додаткову заборону щодо, зокрема, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою безоплатної передачі, яка зумовлена встановленням воєнного стану в Україні, а отже оскаржуване рішення від 12.05.2023р. №31 є правомірним.

Однак, колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази в межах вимог та доводів апеляційної скарги, не може повністю погодитися із наведеними висновками суду 1-ї інстанції та вважає їх необґрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У силу ст.13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі ст.14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Дотримання встановленого порядку відведення у власність земель державної або комунальної власності становить особливий суспільний інтерес, адже відповідно до ст.13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. У зв`язку з цим, важливим є суворе дотримання порядку відведення землі у власні фізичним або ж юридичним особам, а також забезпечити конкурентний спосіб розпорядження таким суспільним активом як земля.

Тільки такий підхід забезпечить раціональне використання землі, а також реалізацію принципу рівності перед законом та запобігання всім формам дискримінації.

Аналогічна правова позиція була застосована Верховним Судом у постановах від 27.01.2023р. у справі №120/19319/21-а та від 23.06.2023р. у справі №160/6214/21.

Як передбачено у ст.3 ЗК України, земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.ч.1-3 та 5 ст.116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або ж комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Так, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, серед іншого, у разі, одержання земельних ділянок із земель державної та комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність або ж користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Згідно з ч.1 ст.117 ЗК України, передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

У рішенні органів виконавчої влади або ж органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність зазначаються кадастровий номер земельної ділянки, її місце розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку, обмеження у її використанні. На підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну або комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки.

Рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї.

Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 га (ч.1 ст.121 ЗК України).

Повноваження відповідних органів виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність встановлені ст.ст.118,122 ЗК України.

Частиною 6 ст.118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з ч.7 згаданої вище статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 ЗК України, розглядає клопотання у місячний строк та дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Водночас, підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою та техніко-економічних обґрунтувань використання і охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що положеннями ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень ст.118 ЗК України.

Крім того, виходячи з аналізу ст.118 ЗК України, вбачається, що порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, що передбачений ст.186-1 ЗК України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до вимог ст.118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок і надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки не означає прийняття в подальшому суб`єктом владних повноважень позитивного рішення щодо відведення земельної ділянки у власність.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28.01.2020р. у справі №2240/2962/18, від 28.02.2020р. у справі №806/3304/18, від 08.09.2020р. у справі №812/1450/17, від 26.10.2021р. у справі №160/5982/19 та від 23.12.2021р. у справі №480/4737/19.

За приписами ч.7 ст.118 ЗК України, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність (ч. 9 ст.118 ЗК України).

Разом з тим, відмовляючи у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, відповідач, з позицією якого погодився суд першої інстанції, виходив з того, що в Україні триває «воєнний стан», під час дії якого ЗК України забороняється безоплатна передача земель у приватну власність, що, відповідно, і стало наслідком незатвердження спірного проекту землеустрою позивача.

Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції стосовно відсутності підстав для задоволення позову, а також доводам апеляційної скарги, наведеним ОСОБА_1 для спростування таких висновків суду 1-ї інстанції, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Так, дійсно, у зв`язку із розпочатою військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, а також Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015р. №389-VIII, Указом Президента України від 24.02.2022р. №64/2022 (затв. Законом України від 24.02.2022р. №2102-ІХ) в Україні введено «воєнний стан» із 05 години 30 хвилин 24.02.2022р. строком на 30 діб.

26.03.2022р. Указом Президента України від 14.03.2022р. за №133/2022 (затв. Законом України від 15.03.2022р. №2119-IX) строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин строком на 30 діб.

В подальшому, Указами Президента України від 17.05.2022р. №341/2022 (затв. Законом України від 22.05.2022р. №2263-ІХ), від 12.08.2022р. №573/2022 (затв. Законом України від 15.08.2022р. №2500-ІХ), від 07.11.2022р. №757/2022 (затв. Законом України від 16.11.2022р. №2738-IX), від 06.02.2023р. №58/2023 (затв. Законом України від 07.02.2023р. №2915-IX), від 01.05.2023р. №254/2023 (затв. Законом України від 02.05.2023р. №3057-IX), від 26.07.2023р. №451/2023 (затв. Законом України від 27.07.2023р. №3275-IX), строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався на 90 діб.

Тобто, станом на час розгляду справи в Україні триває «воєнний стан», правовий режим якого визначається Законом №389-VIII.

Як передбачено нормами ст.1 цього Закону №389-VIII, «воєнним станом» вважається особливий правовий режим, що вводиться в Україні або ж в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

В подальшому, т.б. 24.03.2022р., як загально відомо, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану» від 24.03.2022р. №2145-IX було внесено зміни, зокрема, і до ЗК України. Так, Розділ X «Перехідні положення» ЗК України доповнено п.п.27 і 28.

У пп.5 п.27 Розділу X «Перехідні положення» ЗК України зазначено, що безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.

Вказані зміни до ЗК України набрали чинності - 07.04.2022р.

З огляду на зміни, які внесені до ЗК України Законом №2145-IX, починаючи з 07.04.2022р. і до припинення (скасування) воєнного стану в Україні органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу, забороняється безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації.

Водночас, позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст.58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997р. №1-зп, від 09.02.1999р. №1-рп/99, від 05.04.2001р. №3-рп/2001 та від 13.03.2012р. №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Верховним Судом неодноразово, зокрема, у постанові від 19.06.2018р. у справі №820/5348/17, висловлювалась правова позиція, у відповідності до якої, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, має бути завершений за чинним на момент початку такого процесу законом. У контексті застосування принципу незворотності дії закону у часі це означає, що у разі, якщо правовідносини щодо реалізації певного права розпочато у період чинності нормативно-правового акта, за умови, що особа здійснила певні конкретні дії, що виражають її волевиявлення стосовно реалізації права (звернулась до суб`єкта владних повноважень, подала повний пакет документів тощо), то особа повинна мати можливість закінчити реалізацію відповідного права за тими нормами, що діяли на момент початку реалізації відповідного права, навіть якщо до завершення реалізації права вони втратили чинність.

Так, колегія суддів наголошує на тому, що позивач звернувся до Коблівської сільської ради із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення ще 07.02.2022р., т.б. до моменту оголошення «воєнного стану» та вказаних вище законодавчих змін.

Як свідчать матеріали справи, до зазначеної заяви позивачем було додано розроблений ДП «Центр державного земельного кадастру» ще у 2021р. проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та витяг з ДЗК про «бажану» земельну ділянку, тобто усі необхідні та визначені законом документи.

Таким чином, на думку судової колегії, з урахуванням вимог ч.9 ст.118 ЗК України та з огляду на виконання позивачем всіх умов, що передбачені законом, у строк до 21.02.2022р., тобто до внесення відповідних змін у ЗК України, Коблівська сільська рада фактично повинна була прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Натомість, як видно з матеріалів справи, заява ОСОБА_1 від 07.02.2024р. фактично була розглянута сільрадою лише тільки 12.05.2023р. (т.б. більш ніж через 3 місяці), тобто із значним пропуском встановленого ЗК України строку, внаслідок чого, до спірних правовідносин були застосовані норми законодавства, які не підлягали застосуванню, що свідчить про протиправність спірного рішення відповідача та наявність правових підстав для його скасування.

У відповідності до абз.10 п.9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003р. за №3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п.1 ст.6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними, ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п.1 ст.6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення від 10.07.2003р. у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п.45 та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п.25, ECHR 2002 II).

На переконання колегії суддів, зобов`язання відповідача прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та надання її у власність, у даному випадку, забезпечить ефективний захист порушених прав позивача та належне вирішення спору.

У силу вимог ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду 1-ї інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції доходить висновку про наявність законних підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції та прийняття нового судового рішення про задоволення заявлених позовних вимог.

Разом із тим, колегія суддів зазначає, що наразі до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності, на надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, а також на розроблення відповідної документації.

Відповідно до ст.19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У силу ст.68 Конституції України, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Зазначені норми означають, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, які передбачені законодавством, а у випадку невиконання цих приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків. При цьому, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти виключно на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, а також обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації владних повноважень.

Таким чином, у межах покладеного судом обсягу обов`язків, відповідач, діючи у відповідності до імперативних вимог пп.5 п.27 розділу «Перехідні положення» ЗК України, не вправі вчиняти будь-яких інших альтернативних дій.

Відповідно до вимог ст. 378 КАС України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд 1-ї інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Колегія суддів наголошує, що у даній справі спірні правовідносини виникли ще до внесення відповідних змін в частині установлення тимчасової заборони, зокрема, безоплатної передачі земель державної, комунальної власності у приватну власність. Натомість, вказаною статтею конкретно не заборонено затверджувати проекти землеустрою земельної ділянки, дозволи на які були видані задовго до введення воєнного стану в Україні.

Водночас, слід зазначити й про те, що обставини дії в країні «воєнного стану», на думку суду, на даний час унеможливлюють виконання відповідачем рішення суду в частині безоплатної передачі земель державної, комунальної власності у приватну власність, а тому, відповідно до ч.3 ст.378 КАС України, наявні підстави для відстрочення виконання судового рішення в цій частині до припинення (скасування) в Україні «воєнного стану».

Одночасно необхідно звернути увагу на те, що аналогічної правової позиції з цього спірного питання дотримується і П`ятий апеляційний адміністративний суд, зокрема, у своїх постановах від 17.01.2024р. у справі №400/11411/23 та від 14.03.2024р. у справі №400/13842/23.

Керуючись ст.ст.308,311,315,317,321,322,325,329,378 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2024 року у справі - №400/13841/23 скасувати та прийняти нове, яким адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати протиправним і скасувати рішення Коблівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області від 12 травня 2023 року №31 «Про відмову вирішенні земельних питань» в частині відмови ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Зобов`язати Коблівську сільську раду Миколаївського району Миколаївської області прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства (кадастровий номер 4820982200:12:055:0178) та надання її у власність ОСОБА_1 .

Відстрочити виконання даної постанови у зобов`язальній частині до припинення (скасування) на території України воєнного стану.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено: 19.04.2024р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: М.П. Коваль

В.О. Скрипченко