Рішення

від 09.04.2024 по справі 377/25/24

СЛАВУТИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

Справа №377/25/24

Провадження №2/377/101/24

09 квітня 2024 року Славутицький міський суд Київської області у складі головуючої - судді Теремецької Н.Ф., за участю секретаря судового засідання: Федорчук Г.В.,

представника позивача адвоката Климчук В.В.,

представника відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Славутичі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Київської обласної прокуратури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Славутицька державна нотаріальна контора, про скасування арешту майна, -

У С Т А Н О В И В :

09 січня 2024 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив скасувати арешт з усього його майна та виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, обтяження арешт, що був зареєстрований Славутицькою міською державною нотаріальною контрою 31 січня 2012 року за № 12116230 на все майно ОСОБА_2 на підставі постанови б/н від 27.01.2012, прокуратура м.Славутич.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим,що постановоюСлавутицького міськогосуду Київськоїобласті від14.03.2012у кримінальнійсправі №1023/407/12(провадження№1/1023/15/12)по обвинуваченню ОСОБА_2 зачастиною 1статті 367КК Українипозивача ОСОБА_2 звільнено відкримінальної відповідальностіна підставіп.п.«в»,«е» статті1Закону України«Про амністіюу 2011році» від08.07.2011№3680-VIі закритопровадження усправі.Постановою старшогопомічника прокурорам.Славутича Київськоїобласті О.Косенко від27січня 2012року зметою забезпеченняцивільного позовута можливоїконфіскації майнавідповідно достатей 125-126КПК України(1960року)накладено арештна всемайно, деб вононе знаходилось,в томучислі навклади,цінності таінше майнопідозрюваного ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .Вказана постановабула винесенапід часдосудового слідства,однак прирозгляді кримінальноїсправи всуді питаннязняття арештуне вирішувалося. Свідоцтвом проправо власностіна житло(дублікат)від 4серпня 2000року підтверджується,що ОСОБА_2 є співвласникомквартири заадресою АДРЕСА_1 (житлоперебуває успільній суміснійвласності).Згідно зІнформацією вДержавному реєстріречових правна нерухомемайно таРеєстру праввласності нанерухоме майно,Державного реєструіпотек,Єдиного реєструзаборон відчуженняоб`єктів нерухомогомайна щодосуб`єкта (параметрипошуку заРНОКПП фізичноїособи НОМЕР_1 )здійснено реєстраціюправа власності ОСОБА_2 на підставісвідоцтва проправо власностівід 04.08.2000щодо об`єктанерухомості квартира заадресою АДРЕСА_1 .В розділі«Відомості зЄдиного реєструзаборон відчуженняоб`єктів нерухомогомайна» зазначенийтип обтяження:арешт нерухомогомайна,реєстраційний номеробтяження 12116230;зареєстровано 31.01.201217:12:31за №12116230реєстратором:Славутицька міськадержавна нотаріальнаконтора;підстава обтяження:постанова б/н27.01.2012,прокуратура м.Славутич;об`єкт обтяження:невизначене майно,все майно;власник: ОСОБА_2 .На думкупозивача наявністьарешту,накладеного найого майно,порушує йогоправо власності,оскільки цивільнийпозов укримінальному провадженніне заявлявся.Також довідкоюСлавутицького ВДВСу Вишгородськомурайоні Київськоїобласті ЦМУМЮ (м.Київ)підтверджується,що станомна 04.01.2024на виконанніу СлавутицькомуВДВС неперебувають виконавчідокументи простягнення з ОСОБА_2 ,отже підставидля арештумайна відсутні. КПК України 1960 року передбачав прийняття судом рішення щодо арешту майна як засобу забезпечення цивільного позову та/або можливої конфіскації, з огляду на зміст пункт 7 частини 1 статті 253, пункт 8 частини 1 статті 324, частину 13 статті 335 цього Кодексу після прийняття рішення про призначення до судового розгляду та під час постановлення за результатами такого розгляду вироку у кримінальній справі, направленій до суду з обвинувальним висновком. Кримінальна справа, в межах якої на майно ОСОБА_2 накладено арешт, завершена постановою Славутицького міського суду Київської області від 14.03.2012, якою позивача звільнено від кримінальної відповідальності та провадження у справі закрито. Отже, прийняття судом постанови було юридичним фактом, який припинив кримінальні процесуальні відносини. Після цього, арешт майна, застосований у кримінальній справі як засіб забезпечення виконання завдань кримінального судочинства, втратив необхідність, тож підстави для подальшого його існування відпали. З урахуванням статей 11, 15-16, 316-317, 319, 321, 391 ЦК України, статей 4-5, 81 ЦПК України, статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, постанови Верховного Суду України від 15 травня 2013 року у справі № 6-26цс13, постанов Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11, від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/1247/18, необхідно скасувати арешт, накладений на майно позивача, оскільки він порушує права позивача.

Ухвалою судді від 12 січня 2024 року зазначена позовна заява була залишена без руху, оскільки не відповідала вимогам пункту 2 частини 3 статті 175 ЦПК України, позивачу було надано строк для усунення зазначених в ухвалі судді недоліків (а. с. 16-17).

Ухвалою судді від 16 січня 2024 року після усунення позивачем недоліків в установлений строк, було прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 09 лютого 2024 року (а. с. 23-24).

09 лютого 2024 року цивільну справу було знято з розгляду та призначено підготовче засідання на 26 лютого 2024 року (а. с. 32).

12 лютого 2024 року на адресу суду засобами поштового зв`язку від заступника керівника Київської обласної прокуратури Грабця І. надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив позовну заяву ОСОБА_2 залишити без задоволення, посилаючись на те, що на правовідносини, пов`язані з розв`язанням питання про припинення арешту майна позивача, поширюються норми КПК України 1960 року. Шляхів виправлення помилки, допущеної слідчим, прокурором або судом у зв`язку з неприйняттям рішення про скасування арешту майна після припинення кримінальної справи, КПК України 1960 року не встановлював. Кримінальна справа, в межах якої на майно ОСОБА_2 накладено арешт, завершена постановою Славутицького міського суду Київської області у справі № 1023/407/12 від 14.03.2012, якою ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності на підставі п. п. «в», «е» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2011 році» і закрито провадження у справі, однак не вирішено питання про зняття арешту з майна, що належить позивачу. Кримінальні процесуальні правовідносини виникають, змінюються та припиняються на підставі норм кримінального процесуального права. Прийняття постанови судом було юридичним фактом, який припинив кримінальні процесуальні відносини. Після цього арешт майна, застосований у кримінальній справі, як засіб забезпечення виконання завдань кримінального судочинства, втратив відповідну концептуальну властивість, підстави для подальшого існування якого відпали. Суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Процедури вирішення означених питань за межами кримінального провадження, у тому числі у кримінальній справі, в якій є постанова суду про закриття кримінального провадження, прийнята до набрання чинності цим Кодексом, КПК України не передбачає. Отже, враховуючи, що прокурор після направлення кримінальної справи до суду не мав повноважень на вчинення дій щодо скасування арешту, позовна вимога щодо його скасування безпідставно спрямована до обласної прокуратури( а.с. 35-39).

Ухвалою суду від 26 лютого 2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 09квітня 2024року (а. с. 50-51).

Представник позивача всудовому засіданніпросила задовольнитипозовні вимогив повномуобсязі,посилаючись нате,що постановоюстаршого помічникапрокурора м.Славутича Київськоїобласті О.Косенко від27січня 2012року зметою забезпеченняцивільного позовута можливоїконфіскації майнавідповідно достатей 125-126КПК України(1960року)було накладеноарешт навсе майно,де бвоно незнаходилось,в томучислі навклади,цінності таінше майнопідозрюваного ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .Постановою Славутицькогоміського судуКиївської областівід 14.03.2012у кримінальнійсправі №1023/407/12(провадження№ 1/1023/15/12)по обвинуваченню ОСОБА_2 зачастиною 1статті 367КК Українипозивача ОСОБА_2 звільнено відкримінальної відповідальностіна підставіп.п.«в»,«е» статті1Закону України«Про амністіюу 2011році» від08.07.2011№3680-VIі закритопровадження усправі. Постанова старшого помічникапрокурора м.Славутича Київськоїобласті О.Косенко від27січня 2012року булавинесена підчас досудовогослідства,однак прирозгляді кримінальноїсправи всуді питаннязняття арештуне вирішувалося. Наявність арешту, накладеного на майно позивача, порушує його право власності, оскільки цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся, конфіскація не застосовувалась. Також, представник позивача в судовому засіданні просила при ухваленні судом рішення у справі не стягувати з відповідача на користь позивача судові витрати по оплаті судового збору в сумі 1211,20 гривень.

Представник відповідачав судовомузасіданні узадоволенні позовупросив відмовити, посилаючисьна обставини,викладені увідзиві напозовну заяву, тазазначив,що кримінальнасправа,в межахякої намайно ОСОБА_2 накладено арешт,завершена постановоюСлавутицького міськогосуду Київськоїобласті усправі №1023/407/12від 14.03.2012,якою ОСОБА_2 звільнено відкримінальної відповідальностіна підставіп.п.«в»,«е» ст.1Закону України«Про амністіюу 2011році» ізакрито провадженняу справі,однак невирішено питанняпро зняттяарешту змайна,що належитьпозивачу. Прийняття постановисудом булоюридичним фактом,який припинивкримінальні процесуальнівідносини. Процедури вирішення питання про скасування арешту майна за межами кримінального провадження, у тому числі у кримінальній справі, в якій є постанова суду про закриття кримінального провадження, КПК України 1960 року не передбачає. Проте, враховуючи, що прокурор після направлення кримінальної справи до суду не мав повноважень на вчинення дій щодо скасування арешту, позовна вимога щодо його скасування безпідставно спрямована до обласної прокуратури.

Третя особа Славутицька державна нотаріальна контора, свого представника в судове засідання не направила, про дату, час та місце судового засідання повідомлена належним чином, до суду від завідувача Славутицької державної нотаріальної контори надійшло клопотання, в якому вона просила провести розгляд справі без участі представника Славутицької державної нотаріальної контори та винести рішення згідно законодавства України.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оглянувши матеріали кримінальної справи № 1023/407/12, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів цієї справи та кримінальної справи № 1023/407/12 судом встановлено, що постановою старшого помічника прокурора м. Славутича Київської області Косенко О. від 27 січня 2012 року, накладено арешт на все майно, де б воно не знаходилось, в тому числі на вклади, цінності та інше майно підозрюваного ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивача у справі, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 6).

З обвинувального висновку у кримінальній справі № 1023/407/12 по обвинувачення ОСОБА_2 , у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 367 КК України, затвердженого прокурором, вбачається, що цивільний позов у вказаній кримінальній справі не заявлено, судових витрат в справі немає.

Постановою Славутицького міського суду Київської області від 14 березня 2012 року у кримінальній справі № 1023/407/12 по обвинуваченню ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 367 КК України, яка набрала законної сили 22 березня 2012 року, ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності на підставі статті 1 п. п. «в», «е» Закону України «Про амністію у 2011 році» від 08.07.2011 року № 3680-УІ і закрито провадження у справі. Запобіжний захід підписку про невиїзд з постійного місця проживання скасовано. Речові докази залишено при справі (а. с. 7-8).

З постанови Славутицького міського суду Київської області від 14 березня 2012 року у кримінальній справі № 1023/407/12, провадження № 1-1023/15/12, вбачається, що судом питання про зняття арешту з майна ОСОБА_2 не вирішувалось.

Відповідно до дублікату свідоцтва про право власності на житло, виданого 04 серпня 2000 року ВП «Чорнобильська АЕС» згідно з розпорядженням (наказом) від 04 серпня 2000 року № 174-пр, квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (а. с. 9).

Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта (РНОКПП: НОМЕР_1 ), в розділі «Відомості з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна» зазначено: тип обтяження: арешт нерухомого майна; реєстраційний номер обтяження: 12116230; зареєстровано: 31.01.2012 17:12:31 за № 12116230 реєстратором: Славутицька міська державна нотаріальна контора; підстава обтяження: постанова б/н від 27.01.2012, Прокуратура м. Славутич; об`єкт обтяження: невизначене майно, все майно; власник ОСОБА_2 ; заявник: Прокуратура м. Славутич (а. с. 10).

Згідно здовідкою №332,виданою 04.01.2024в.о.начальника Славутицькоговідділу державноївиконавчої службиу Вишгородськомурайоні Київськоїобласті Центральногоміжрегіонального управлінняМіністерства юстиції(м.Київ)Приліпком В.,у Славутицькомувідділі державноївиконавчої службиу Вишгородськомурайоні Київськоїобласті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) станом на 04.01.2024 згідно даних Автоматизованої системи виконавчого провадження (АСВП) на виконанні не перебувають виконавчі документи щодо стягнення з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 11).

Цивільне судочинство здійснюється відповідно доКонституції України, цьогоКодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третястатті 3 ЦПК України).

Гарантії захисту права власності закріплені у статті 41 Конституції України, за змістом якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю за винятком обмежень, установлених законом.

Зазначений принцип відображено й конкретизовано в частині першій статті 321 Цивільного кодексу України, згідно з якою право власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Одним із способів захисту права власності є гарантована статтею 391 цього Кодексу можливість власника вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно із статтею 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі: судового рішення щодо набуття, зміни або припинення обтяження речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, що набрало законної сили;

Спеціальні підстави законного обмеження особи у реалізації права власності передбачені, зокрема, нормами кримінального процесуального закону для виконання завдань кримінального провадження як легітимної мети відповідного втручання у право мирного володіння майном.

Відповідно до статті 126 КПК України 1960 року, чинного на час накладення арешту на спірне майно, зазначений захід міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна.

Правова природа арешту майна не змінилася і з прийняттям нині чинного КПК України, норми якого більш докладно регламентують мету, підстави й порядок застосування та скасування цього заходу забезпечення кримінального провадження.

Зокрема, згідно зі статтею 170 КПК України 2012 року завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Арешт на спірне майно було накладено під час дії КПК України 1960 року та за процедурою, встановленою цим нормативно-правовим актом.

Відповідно до пункту дев`ятого розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України 2012 року арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. Дана норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

З огляду на зазначене, на правовідносини, пов`язані з розв`язанням питання про припинення арешту майна, поширюються норми КПК України 1960 року. Проте, положеннями цього Кодексу передбачалося прийняття рішення про зняття арешту з майна на стадії досудового слідства лише в межах провадження у кримінальній справі - або одночасно з винесенням постанови про її закриття (частина перша статті 214), або раніше, якщо в застосуванні відповідного заходу відпаде потреба (частина шоста статті 126).

КПК України 1960 року передбачав прийняття також судом рішення щодо арешту майна як засобу забезпечення цивільного позову та/або можливої конфіскації, з огляду на зміст пункту 7 частини першої статті 253, пунктом 8 частини першої статті 324, частини тринадцятої статті 335 цього Кодексу після прийняття рішення про призначення до судового розгляду та під час постановлення за результатами такого розгляду вироку у кримінальній справі, направленій до суду з обвинувальним висновком.

Шляхів виправлення помилки, допущеної слідчим, прокурором або судом у зв`язку з неприйняттям рішення про скасування арешту майна, після закриття кримінальної справи, КПК України 1960 року не встановлював.

Кримінальна справа, в межах якої на майно ОСОБА_2 накладено арешт, завершена ухваленням постанови про звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності на підставі пунктів «в», «е» статті 1 Закону України «Про амністію у 2011 році» та закриття провадження у справі, однак вказаною постановою не вирішено питання про зняття арешту з нерухомого майна, що належить позивачу.

Кримінальні процесуальні правовідносини виникають, змінюються та припиняються на підставі норм кримінального процесуального права. Винесення постанови про звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності на підставі Закону України «Про амністію у 2011 році» та закриття провадження у справі судом, було юридичним фактом, який припинив кримінальні процесуальні відносини. Після цього арешт майна, застосований у кримінальній справі як засіб забезпечення виконання завдань кримінального судочинства, втратив відповідну концептуальну властивість, підстави для подальшого існування якого відпали.

Звернення до слідчого або прокурора на підставі КПК України 1960 року очевидно не буде ефективним способом захисту порушеного права.

Згідно зі статтею 174 чинного КПК України як підозрюваний, обвинувачений, їх захисник або законний представник, так і інший власник або володілець майна вправі звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна, в тому числі на тій підставі, що в подальшому застосуванні відповідного заходу відпала потреба. Суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

Проте, слідчий суддя, як і прокурор, наділений повноваженнями приймати рішення про припинення цього заходу виключно під час досудового розслідування, розпочатого шляхом внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань у порядку, встановленому чинним КПК України. Процедури вирішення означених питань за межами кримінального провадження до набрання чинності цим Кодексом, КПК України не передбачає.

Водночас прокурор, слідчий суддя, суд, як і інші органи державної влади та їх посадові особи відповідно до частини другої статті 19 Конституції України зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Однією із загальних засад кримінального провадження згідно з пунктом другим частини першої статті 7, частиною першою статті 9 КПК України є законність, що передбачає обов`язок, суду, слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, інших службових осіб органів державної влади неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Суд кримінальної юрисдикції компетентний розглядати цивільний позов лише разом з кримінальною справою, яка надійшла до суду з обвинувальним висновком, і лише у разі, якщо його заявляє особа, котра зазнала матеріальної шкоди від злочину і пред`являє вимогу про її відшкодування до обвинуваченого або до осіб, які несуть матеріальну відповідальність за його дії (частина перша статті 28 КПК України 1960 року).

Вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції. З урахуванням наведеного вище, вирішення цих вимог за правилами кримінального судочинства законом не передбачено.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом України у постанові від 15 травня 2013 року у справі № 6-26цс13 та Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11 (провадження № 14-105цс19), від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц (провадження № 14-496цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/1247/18 (провадження № 12-99гс19).

Таким чином, справу про звільнення майна з-під арешту, накладеного в кримінальній справі за правиламиКПК України1960 року та незнятого після закриття провадження кримінальної справи постановою суду від 14 березня 2012 року, слід розглядати за правилами цивільного судочинства, тому доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, до уваги судом не приймаються, оскільки не ґрунтуються на положеннях закону.

Відповідно до положень статей 11, 15 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки їх порушення.

Перелік способів захисту прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

За змістом частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод регламентовано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини першої статті 1 Протоколу 1, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання стосовно того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним (рішення у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy) (GC), № 33202/96, п. 107, ECHR 2000-I).

Вимога законності, яка випливає з Конвенції, означає вимогу дотримання відповідних положень національного закону і принципу верховенства права (рішення у справі «Ентрік проти Франції» (Hentrich v. France) від 22 вересня 1994 року, серія А, № 296-A, сс. 1920, п. 42).

У справі «Христов проти України» (Khristov v. Ukraine, заява № 24465/04) ЄСПЛ розглядав ситуацію, яка стосувалася судового розгляду справи про конфіскацію автомобіля за порушення митних правил. В пункті 46 цього рішення ЄСПЛ зазначив наступне: Отже, залишається встановити, чи було втручання виправданим. У цьому зв`язку Суд знову наголошує на необхідності підтримання «справедливої рівноваги» між загальним інтересом суспільства та захистом основних прав конкретної особи. Необхідну рівновагу не буде забезпечено, якщо відповідна особа несе «особистий і надмірний тягар» (рішення у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], п. 78).

Відповідно до статей 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування покладений на сторони.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (стаття 89 ЦПК України).

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, враховуючи, що скасування арешту майна, накладеного старшим помічником прокурора у кримінальній справі, після закриття провадження у справі, не пов`язане з оцінкою правомірності застосування такого заходу, а необхідність прийняття відповідного рішення є безспірною й безальтернативною з огляду на припинення кримінальних процесуальних правовідносин з урахуванням того, що відпала необхідність у арешті такого майна, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають до задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було сплачено судовий збір в сумі 1211,20 гривень.

Представник позивача адвокат Климчук В.В. в судовому засіданні просила при ухваленні судом рішення у справі не стягувати з відповідача на користь позивача судові витрати по оплаті судового збору в сумі 1 211,20 гривень.

За змістом частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 статті 13 ЦПК України передбачено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

За таких обставин, судовий збір, сплачений позивачем при поданні позову, з відповідача на користь позивача не стягується.

На підставі викладеного, керуючись статтями 258-259, 263-265 ЦПК України,-

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Скасувати арештз усього майна ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,РНОКПП: НОМЕР_1 ,який булонакладено постановоюстаршого помічникапрокурора м.Славутич Київськоїобласті КосенкоО.від 27січня 2012року,зареєстрованого Славутицькоюміською державноюнотаріальною конторою31січня 2012року, номеробтяження:12116230,та виключити зЄдиного реєстру заборон відчуженняоб`єктів нерухомогомайна запис проарешт нерухомогомайна ОСОБА_2 , зареєстрованого Славутицькою міською державною нотаріальною конторою 31 січня 2012 року, номер обтяження: 12116230.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду. Апеляційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання:

АДРЕСА_1 .

Відповідач Київська обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02909996, місцезнаходження: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 27/2.

Третя особа Славутицька державна нотаріальна контора, код ЄДРПОУ 26130036, місцезнаходження: Київська область, Вишгородський район, м. Славутич, вулиця Збройних Сил України, будинок № 3.

Повне рішення суду складено 19 квітня 2024 року.

Суддя Н. Ф. Теремецька