Рішення

від 08.02.2024 по справі 369/15257/21

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/15257/21

Провадження № 2/369/380/24

РІШЕННЯ

Іменем України

08.02.2024 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Янченка А.В.,

при секретарі судового засідання Безкоровайній М.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу № 369/15257/21 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мапекс Консьюмер Хелскер (Україна) ЛЛС» про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку та зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мапекс Консьюмер Хелскер (Україна) ЛЛС» до ОСОБА_1 про визнання трудових відносин припиненими 30.11.2019 року за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, -

в с т а н о в и в :

У листопаді 2021 року позивач ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мапекс Консьюмер Хелскер (Україна) ЛЛС» (далі відповідач) про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, посилається на те, що 16.03.2018 року ОСОБА_1 був прийнятий на посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Мапекс Консьюмер Хелскер (Україна) ЛЛС» за сумісництвом (0,5 ставки) з окладом згідно штатного розкладу, що підтверджується Протоколом загальних зборів засновників (учасників) № 1/2018 від 01.02.2018 року, Наказом № 1 к від 16.03.2018 року.

З січня 2019 року по лютий 2019 року заробітна плата позивача згідно штатного розпису, затвердженого Наказом № 1-шт від 01.01.2019 року становила 5200 грн.

З березня 2019 року по серпень 2020 року заробітна плата позивача згідно штатного розпису, затвердженого Наказом № 2-шт від 01.03.2019 року становила 64 500 грн (0,5 ставки).

З вересня 2020 року по грудень 2020 року заробітна плата позивача згідно штатного розпису, затвердженого Наказом № 10-шт від 01.09.2021 року становила 6000 грн (0,5 ставки).

З січня 2021 року по квітень 2021 року (день звільнення) заробітна плата позивача згідно штатного розпису, затвердженого Наказом № 11-шт від 01.01.2021 року становила 6500 грн. (0,5 ставки).

Починаючи з листопада 2019 року почала виникати заборгованість по заробітній платі перед позивачем, так і перед всіма працівниками, про що останній неодноразово повідомляв власника відповідача, пана Раджендри Чандракант Патела (громадянина Індії).

31 серпня 2020 року позивач навіть подавав заяву про звільнення у зв`язку з наявною заборгованості по заробітній платі за 10 місяців поспіль, проте відповідач не вжив заходів щодо звільнення позивача в установленому порядку та виплати заборгованості по заробітній платі, позивач продовжував виконувати повноваження директора.

Станом на 10.03.2020 року заборгованість по заробітній платі перед позивачем за період з листопада 2019 року по лютий 2020 року становила 291183,88 грн, що підтверджується довідкою № 1003/1 від 10.03.2020 року.

У зв`язку з цим, позивач звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва із заявою про видачу судового наказу про стягнення з відповідача заборгованості по нарахованій та невиплаченій заробітній платі.

16.03.2020 року наказом Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 761/7844/20 стягнено з відповідача на користь позивача заборгованість по нарахованій, але невиплаченій заробітній платі в розмірі 291183,88 грн.

Станом на 31.07.2020 року заборгованість по заробітній платі перед позивачем за період з березня 2020 року по липень 2020 року становила 284807,94 грн, що підтверджується довідкою № 03.08/1 від 03.08.2020 року.

14.08.2020 року наказом Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 761/24716/20 стягнено з відповідача на користь позивача заборгованість по нарахованій, але невиплаченій заробітній платі в розмірі 284807,94 грн.

Судові накази набрали законної сили та були виконані в примусовому порядку приватним виконавцем у березні 2021 року на загальну суму 575991,82 грн, що підтверджується розрахунком приватного виконавця Авторогова А.М. за зведеним виконавчим провадження № 629992504 від 04.03.2021 року.

16.09.2021 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/24716/20 від 16.03.2021 року, у задоволенні заяви про поворот виконання судового наказу відмовлено. Роз`яснено право на звернення з тими самими вимогами до суду у порядку спрощеного позовного провадження.

17.09.2021 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/7844/20 за заявою відповідача скасовано судовий наказ Шевченківського районного суду м. Києва № 761/7844/20 від 16.03.2021 року, допущено поворот судового наказу на користь відповідача в сумі 291183,88 грн. Позивачем подано апеляційну скаргу на вказану ухвалу.

Враховуючи викладене, загальний розмір заборгованості по заробітній платі відповідача перед позивачем за весь період становив 667935,68 грн., з яких:

-листопад 2019 року 52687,25 грн;

-грудень 20219 року 52744,47 грн.;

-січень 2020 року 133064,91 грн, з яких: 52687,25 грн заробітна плата, 80377,66 грн компенсація за невикористану відпустку за 45 днів;

-лютий 2020 року 52687,25 грн.;

-березень 2020 52687,25 грн.;

-квітень 2020 року 52687,25 грн.;

-травень 2020 року 52687,25 грн.;

-червень 2020 року 52687,25 грн.;

-липень 2020 року 74 058,94 грн, з яких: 52687,25 грн заробітна плата, 21 371,69 грн компенсація за невикористану відпустку за 12 днів;

-серпень 2020 року 52687,25 грн;

-вересень 2020 року 4830 грн.;

-жовтень 2020 року 4830 грн.;

-листопад 2020 року 4830 грн.;

-грудень 2020 року 4830 грн.;

-січень 2021 року 5232,50 грн.;

-лютий 2021 року 5232,50 грн.;

-березень 2021 року 5232,50 грн.;

-квітень 2021 року 4239,12 грн.

В березні 2021 року приватний виконавець в примусовому порядку стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі в розмірі 575991,82 грн.

Отже, залишок невиплаченої заробітної плати станом на 25.10.2021 року становить 91943,87 грн.

У вересні 2021 року (під час ознайомлення із заявою відповідача про скасування наказу у справі № 761/7844/20) позивачу стало відомо, що 22.04.2021 року позивача було звільнено з посади директора згідно Рішення засновника відповідача № 22-04-21 від 22.04.2021 року.

26.04.2021 року внесено відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про зміну директора відповідача.

Однак, в день звільнення відповідача не було виплачено всіх належних сум, а саме: заборгованість по заробітній платі в розмірі 91943,87 грн., компенсація за невикористану відпустку та вихідну допомогу згідно ст. 44 КЗпП України.

На підставі наведеного, позивач просив суд: встановити факт, що припинення трудових відносин гр. ОСОБА_1 з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Мапекс Консьюмер Хелскер (Україна) ЛЛС» (ЄДРПОУ 41905017) відбулось на підставі п. 5 ст. 41 КЗпП України; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мапекс Консьюмер Хелскер (Україна) ЛЛС» (ЄДРПОУ 41905017) заборгованість по заробітній платі в розмірі 91943,87 грн., компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 17804,44 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку станом на 25.10.2021 р. в розмірі 56231,52 грн., вихідна допомога згідно ст. 44 КЗпП України в розмірі 55022,24 грн.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08.11.2021 року у справі № 369/15257/21 відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження.

30.12.2021 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого останній просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відзив мотивовано тим, що викладені позивачем в позовній заяві обставин є неповними, а деякі наведені позивачем факти не є достовірними, а інші - взагалі приховані ним.

Товариство було засноване та зареєстровано 01.02.2018.

Єдиним учасником Товариства є «МАПЕКС КОНСЬЮМЕР ХЕЛСКЕР ПРАЙВІТ ЛІМІТЕД», Країна резидентства: Індія, Місцезнаходження: Індія, Е-7, Н.І.G.-500, АРЕРА КОЛОНІ, БХОПАЛ, МАДХЬЯ ПРАДЕШ, ІНДІЯ, 462016, кінцевий бенефіціарний власник (контролер): Пател Раджендра Чандракант, АДРЕСА_1 (надалі Власник), що підтверджується роздруківкою з ЄДРЮОФОП інформації про Товариство за посиланням: https://usr.minjust.gov.ua/content/free-search/person-result та Статут Товариства в попередній редакції, що діяла за час керівництва в Товаристві позивача на посаді директора.

16.03.2018 позивач був прийнятий на посаду директора Товариства за сумісництвом, що підтверджується Протоколом загальних зборів засновників (учасників) №1/2018 від 01.02.2018 та наказом №1 к від 16.03.2018, копії яких були подані позивачем разом із позовною заявою та відповідно зберігаються в матеріалах справи.

Враховуючи той факт, що позивач територіально знаходився в Україні, а представник Власника (Раджедра Пател) в Індії, між сторонами велась письмова переписка за допомогою засобів електронної пошти, для оперативного прийняття повідомлень та реагування на них.

25.09.2019 позивачем було направлено на електронну адресу Власника повідомлення про звільнення з посади директора за власним бажанням з 01.11.2020, в якому Позивач зазначив:

-Прошу Вас звернути увагу на припинення моєї роботи у сім`ї Makson-Makpar-Mapaex (Максон-Макпар-Мапаекс) з 1 листопада 2019 року. Це моя воля та особисте рішення. Я дуже вдячний вам і компанії за те, що ми працювали разом протягом останніх 12 років, і ціную всіх вас за вашу підтримку в ці періоди.

Вказане повідомлення, на думку відповідача, свідчить про те, що позивач за власним бажанням припинив трудові відносини з відповідачем.

Власником, в особі директора Раджендра Пател, було передано питання про звільнення позивача на розгляд ради директорів материнської компанії та було витребувано у позивача надати загальний фінансовий звіт з результатів діяльності Товариства за період керівництва позивача, а також зібрати та передати Власнику документи, що стосуються діяльності Товариства.

Позивачем, знаючи про вимогу щодо збору та передачі Власнику документів відповідача та надання фінансового звіту, жодних таких дій вчинено не було.

26.11.2019 відбулось засідання ради директорів та акціонерів материнської компанії відповідача з питань розгляду заяви позивача про звільнення, на якому було досягнуто взаємної згоди щодо усунення позивача з посади директора Товариства 30.11.2019, як того просив позивач.

30.11.2019 Власником Товариства, в особі Раджендра Пател, на підставі заяви позивача про звільнення від 25.09.2019, рішення засідання ради директорів та акціонерів материнської компанії відповідача, що відбулось 26.11.2019, було прийнято рішення засновника, в особі Раджендра Пател:

-прийняти бажання ОСОБА_1 звільнитись з посади директора з 30.11.2019;

-звільнити (припинити трудові відносини) 30.11.2019.

Рішення Власника Товариства, в особі Раджендра Пател, від 30.11.2019 про звільнення позивача, було складене англійською мовою.

Отже, згідно рішення Власника Товариства, в особі Раджендра Пател, від 30.11.2019, позивача було звільнено за його власним бажанням 30.11.2019. Рішення Власника Товариства, в особі Раджендра Пател, від 30.11.2019 було направлено на електронну адресу позивача.

Отримавши рішення Власника від 30.11.2019, позивач його не підписав, своє звільнення за власним бажанням належним чином не оформив в Україні, будь-які повідомлення щодо нездійснення ним офіційної дії такого звільнення Власнику не надав. На будь-які звернення представника Власника (Ранждендра Пател) з питань виконання рішення Власника позивач відповідей не надавав.

Станом на сьогоднішній день, всі документи відповідача, зокрема, кадрові документи, документи з основної, господарської діяльності Товариства, бухгалтерські, звітні та фінансові документи, знаходяться у позивача та не буди передані позивачем Власнику (незважаючи на безліч звернень Власника щодо витребування, передання таких документів), та, взагалі, позивачем повідомлено, що такі документи ним не збереглись та є втраченими.

Виплата заробітної плати позивачу проводились вчасно та в повному обсязі по жовтень 2019 року включно, що підтверджується документом, доданим позивачем до позовної заяви копією Відомості з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків відповідь на запит у електронному вигляді від 22.10.2021 за період: 4 квартал 2019 року по 4 квартал 2021 року.

Доказом того, що виплата заробітної плати позивачу проводились вчасно та в повному обсязі по жовтень 2019 року включно, свідчить також зміст самої позовної заяви позивача.

Отже, факт проведення виплати заробітної плати позивачу вчасно та в повному обсязі по жовтень 2019 року включно не заперечується жодною зі сторін.

Початок пандемії COVID-19 у світі став підставою неможливості для представника Власника прибути до України з метою фактичного з`ясування виконання позивачем рішення Власника. У зв`язку із тим, що основною діяльністю відповідача в Україні є зовнішньо-економічна торгівля, пов`язана із необхідністю переміщення товарів із/за кордон, з кінця 2019 року діяльність Товариства через пандемічні обмеження фактично повністю припинилась.

Проте, для позивача, початок пандемії COVID-19 у світі, навпаки, став вигідним, з огляду на те, що фактично Власник не може прибути та керувати Товариством, тільки через керівника, тобто позивача. Позивач розумів, що будь-які претензії щодо діяльності та фінансового стану Товариства до нього не можуть бути застосовані, так як він вважається фактично звільненим з 30.11.2019 року, на підставі рішення Власника, проте не підписавши такі документи, позивач умисно залишив за собою право підпису будь-яких документів від імені Товариства в особистих цілях матеріального характеру. Розуміючи це, позивачем було розпочато фактичне розкрадання наявного у Товариства майна (статутні активи, офісне приладдя, техніка тощо), при цьому не вчинивши жодної дії щодо мінімізації збитків (наприклад, спроби мінімізувати орендні платежі на час карантину) або налагодження мінімальної можливої діяльності Товариства, користуючись залишками товару та, хоча б, мінімізації збитків.

В той же час, позивач, не вчинивши дії щодо державної реєстрації свого звільнення, продовжуючи нараховувати собі заробітну плату, фактично та повністю не займаючись діяльністю Товариства, в інтересах Товариства, а виключно в своїх особистих інтересах, з тією метою, щоб в подальшому, наприклад, можна було б звернутись до суду із позовною заявою про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та стягнення інших платежів.

Тобто, позивач, користуючись тим, що він не виконав вимоги рішення Власника щодо свого звільнення, був особою, яка мала можливість керувати діяльністю відповідача, користуючись неможливістю Власника контролювати це на відстані в період світової пандемії.

Про зловмисність дій позивача свідчить також те, що позивач, шляхом приховування від Власника фактів подання позивачем в 2020 році до Шевченківського районного суду міста Києва заяв про видачу судового наказу про стягнення грошових коштів, з метою збагачення за рахунок Товариства, самостійно подав заяву від себе та самостійно отримав судові накази від імені Товариства та, відповідно, не довів до відома Власника про наявність таких судових наказів належним чином.

Пізніше позивач, не підписавши попередні документи про звільнення, повторно заявив про своє бажання звільнитись з посади директора, про що позивач також зазначає у своїй позовній заяві, проте жодного витребуваного документа Товариства (особливо, звітні та фінансові документи) позивач Власнику не надав. Вимогу Власника про складання фінансового звіту позивач також не виконав ні в 2019 році, ні в 2020 році.

Власник, розуміючи що позивач не виконав його рішення від 30.11.2019, не вчинив жодної дії щодо свого звільнення належним чином, та, окрім того, чинить протиправні незаконні дії в бік Товариства, розкрадаючи його та порушуючи статутні положення, вирішив скликати загальні збори та повторно вирішити питання щодо звільнення позивача.

З урахуванням пандемічних обмежень, загальні збори Товариства були проведені 22.04.2021.

22.04.2021 року Власником, в особі Раджендра Пател, було прийнято рішення звільнити позивача з посади директора повторно. Цим же рішенням Власником було обрано нового директора. Підтвердженням є рішення учасника №22-04-21 від 22.04.2021 про звільнення позивача від 22.04.2021. Про прийняте рішення позивача було повідомлено шляхом направлення електронного листа.

Крім того, відповідачем подано до суду зустрічну позовну заяву про визнання трудових відносин між ОСОБА_1 припиненими 30.11.2019 року за власним бажанням ОСОБА_1 на підставі ст. 38 КЗпП України.

12.01.2022 року до суду від представника позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, згідно якої останній просив уточнити дату звільнення в частині позовних вимог про встановлення факту припинення трудових відносин, виклавши п. 1 прохальної частини позову в наступній редакції: встановити факт припинення трудових відносин гр. ОСОБА_1 з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Мапекс Консьюмер Хелскер (Україна) ЛЛС» (ЄДРПОУ 41905017) з 22.04.2021 року на підставі п. 5 ст. 41 КЗпП України, збільшити позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку станом на 11.01.2022 року в розмірі 79812,48 грн.

Дана заява мотивована тим, що оскільки в день звільнення, в порушення вимог ст. 47 КзпП позивачу не було вручено рішення загальних зборів від 22.04.2021 року про звільнення, позивач не знав дати та підставі звільнення.

27.10.2021 року адвокат позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом щодо отримання копії документів, що стали підставою для звільнення позивача з посади директора та надання рішення про звільнення. Проте відповіді не отримано.

З вказаним рішенням про звільнення позивача останній ознайомився лише 03.01.2022 року, коли отримав відзив на позовну заяву.

Враховуючи рішення зборів учасників відповідача від 22.04.2021 року, позивач уточнює свої позовні вимоги в частині встановлення факту припинення трудових відносин з 22.04.2021 року на підставі п. 5 ст. 41 КЗпП України.

При поданні позовної заяви позивачем було здійснено розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу станом на 25.10.2021 року.

Враховуючи, що середній заробіток нараховується поки відповідачем не буде виплачена заборгованість по заробітній платі, компенсації за дні невикористаної відпустки та вихідної допомоги, є необхідність актуалізувати станом на 11.01.2022 року.

Згідно з Відомостями з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 22.10.2021 року та довідки про заборгованість у лютому та березні 2021 року (два місяці, що передували звільненню) позивачу нараховано 13000 грн.

Кількість робочих днів в зазначений період становить 43 дні.

Середньоденна заробітна плата становить 302,32 грн (13000 грн : 43 дні).

Кількість днів з 23.04.2021 року по 11.01.2022 року становить 264 дні.

Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 23.04.2021 року по 11.01.2022 рік становить 79812,48 грн (303,32 * 264), які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

12.01.2022 року до суду від представника позивача надійшло відзив на зустрічну позовну заяву, згідно якого останній просив відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог, задовольнити первісну позовну заяву в повному обсязі з урахуванням поданих заяв та доповнень.

12.01.2022 року до суду від представника позивача за первісним позовом надійшла відповідь на відзив на первісний позов.

02.02.2022 року до суду від представника позивача за первісним позовом надійшли докази на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалами від 26.07.2022 року постановлено здійснити перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, прийнято зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом, закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 15.11.2022 року.

Згідно з розпорядженням В.о. керівника апарату Києво-Святошинського районного суду Київської області Дяченка В.В. № 291 від 04.10.2023 року щодо повторного автоматичного розподілу справи № 369/15257/21 та протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 04.10.2023 року вказану справу передано на розгляд судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Янченка А.В.

Ухвалою суду від 04.10.2023 року (суддя Янченко А.В.) справу прийнято до свого провадження, призначено розгляд справи по суті.

05.12.2023 року до суду від представника відповідача надійшло клопотання про застосування строків позовної давності щодо позовних вимог позивача за первісним позовом.

07.02.2024 року до суду від представника позивача за первісним позовом надійшло заперечення проти клопотання про застосування строків позовної давності.

Представники сторін у судове засідання 08.02.2024 року не з`явилися, подали до суду заяви про розгляд справи без їх участі.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, доводи сторін, викладені в заявах по суті спору, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов такого висновку.

Відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як вказує позивач за первісним позовом та встановлено судом, 16.03.2018 року ОСОБА_1 був прийнятий на посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Мапекс Консьюмер Хелскер (Україна) ЛЛС» за сумісництвом (0,5 ставки) з окладом згідно штатного розкладу, що підтверджується Протоколом загальних зборів засновників (учасників) № 1/2018 від 01.02.2018 року, Наказом № 1 к від 16.03.2018 року.

З січня 2019 року по лютий 2019 року заробітна плата позивача згідно штатного розпису, затвердженого Наказом № 1-шт від 01.01.2019 року становила 5200 грн.

З березня 2019 року по серпень 2020 року заробітна плата позивача згідно штатного розпису, затвердженого Наказом № 2-шт від 01.03.2019 року становила 64 500 грн (0,5 ставки).

З вересня 2020 року по грудень 2020 року заробітна плата позивача згідно штатного розпису, затвердженого Наказом № 10-шт від 01.09.2021 року становила 6000 грн (0,5 ставки).

З січня 2021 року по квітень 2021 року (день звільнення) заробітна плата позивача згідно штатного розпису, затвердженого Наказом № 11-шт від 01.01.2021 року становила 6500 грн. (0,5 ставки).

Починаючи з листопада 2019 року почала виникати заборгованість по заробітній платі перед позивачем, так і перед всіма працівниками, про що останній неодноразово повідомляв власника відповідача, пана Раджендри Чандракант Патела (громадянина Індії).

31 серпня 2020 року позивач навіть подавав заяву про звільнення у зв`язку з наявною заборгованості по заробітній платі за 10 місяців поспіль, проте відповідач не вжив заходів щодо звільнення позивача в установленому порядку та виплати заборгованості по заробітній платі, позивач продовжував виконувати повноваження директора.

Станом на 10.03.2020 року заборгованість по заробітній платі перед позивачем за період з листопада 2019 року по лютий 2020 року становила 291183,88 грн, що підтверджується довідкою № 1003/1 від 10.03.2020 року.

У зв`язку з цим, позивач звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва із заявою про видачу судового наказу про стягнення з відповідача заборгованості по нарахованій та невиплаченій заробітній платі.

16.03.2020 року наказом Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 761/7844/20 стягнено з відповідача на користь позивача заборгованість по нарахованій, але невиплаченій заробітній платі в розмірі 291183,88 грн.

Станом на 31.07.2020 року заборгованість по заробітній платі перед позивачем за період з березня 2020 року по липень 2020 року становила 284807,94 грн, що підтверджується довідкою № 03.08/1 від 03.08.2020 року.

14.08.2020 року наказом Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 761/24716/20 стягнено з відповідача на користь позивача заборгованість по нарахованій, але невиплаченій заробітній платі в розмірі 284807,94 грн.

Судові накази набрали законної сили та були виконані в примусовому порядку приватним виконавцем у березні 2021 року на загальну суму 575991,82 грн, що підтверджується розрахунком приватного виконавця Авторогова А.М. за зведеним виконавчим провадження № 629992504 від 04.03.2021 року.

16.09.2021 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/24716/20 від 16.03.2021 року, у задоволенні заяви про поворот виконання судового наказу відмовлено. Роз`яснено право на звернення з тими самими вимогами до суду у порядку спрощеного позовного провадження.

17.09.2021 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/7844/20 за заявою відповідача скасовано судовий наказ Шевченківського районного суду м. Києва № 761/7844/20 від 16.03.2021 року, допущено поворот судового наказу на користь відповідача в сумі 291183,88 грн. Позивачем подано апеляційну скаргу на вказану ухвалу.

Враховуючи викладене, загальний розмір заборгованості по заробітній платі відповідача перед позивачем за весь період становив 667935,68 грн., з яких:

-листопад 2019 року 52687,25 грн;

-грудень 20219 року 52744,47 грн.;

-січень 2020 року 133064,91 грн, з яких: 52687,25 грн заробітна плата, 80377,66 грн компенсація за невикористану відпустку за 45 днів;

-лютий 2020 року 52687,25 грн.;

-березень 2020 52687,25 грн.;

-квітень 2020 року 52687,25 грн.;

-травень 2020 року 52687,25 грн.;

-червень 2020 року 52687,25 грн.;

-липень 2020 року 74 058,94 грн, з яких: 52687,25 грн заробітна плата, 21 371,69 грн компенсація за невикористану відпустку за 12 днів;

-серпень 2020 року 52687,25 грн;

-вересень 2020 року 4830 грн.;

-жовтень 2020 року 4830 грн.;

-листопад 2020 року 4830 грн.;

-грудень 2020 року 4830 грн.;

-січень 2021 року 5232,50 грн.;

-лютий 2021 року 5232,50 грн.;

-березень 2021 року 5232,50 грн.;

-квітень 2021 року 4239,12 грн.

В березні 2021 року приватний виконавець в примусовому порядку стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі в розмірі 575991,82 грн.

Отже, залишок невиплаченої заробітної плати станом на 25.10.2021 року становить 91943,87 грн.

У вересні 2021 року (під час ознайомлення із заявою відповідача про скасування наказу у справі № 761/7844/20) позивачу стало відомо, що 22.04.2021 року позивача було звільнено з посади директора згідно Рішення засновника відповідача № 22-04-21 від 22.04.2021 року.

26.04.2021 року внесено відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про зміну директора відповідача.

Однак, в день звільнення відповідачу не було виплачено всіх належних сум, а саме: заборгованість по заробітній платі в розмірі 91943,87 грн., компенсація за невикористану відпустку та вихідну допомогу згідно ст. 44 КЗпП України.

В день звільнення, в порушення вимог ст. 47 КзпП позивачу не було вручено рішення загальних зборів від 22.04.2021 року про звільнення, позивач не знав дати та підстави звільнення.

Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до статті 16ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистогонемайнового або майнового права та інтересу. Наведеною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права йохоронювані законом інтереси.

У частині другійстатті 89 ЦПК України встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини першоїстатті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина першастатті 77 ЦПК України).

Згідно із положеннями частини третьої статті12 та частини першої статті81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Положеннями частини п`ятоїстатті 12 ЦПК України на суд також покладені певні обов`язки зі створення для сторін змагального процесу, а саме суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Частинами четвертою-шостоюстатті 81 ЦПК України встановлено, що у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Згідно із частинами 1-3статті 21 КЗпП Українитрудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю,

Відповідно до частини першої ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Крім підстав, передбаченихстаттею 40цього Кодексу,трудовий договірз ініціативироботодавця можебути розірванийтакож увипадках: припинення повноважень посадових осіб (п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України).

Відповідно до ч. 3 ст. 99 ЦК України повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний у разі припинення повноважень посадових осіб (п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України).

При цьому, за п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України підставою для розірвання договору є рішення вищого органу управління або виконавчого органу, що наділений повноваженнями з прийому/звільнення працівників.

Згідно з ч. 3 ст. 65 Господарського кодексу України керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення) виконавчого органу та інших органів управління підприємства відповідно до статуту є посадовими особами цього підприємства.

Позивач, як директор товариства обіймав посаду, пов`язану з виконанням управлінських функцій, а тому відносився до категорії посадових осіб і на нього поширювалась дія п. 5 ст. 41 КЗпП України.

Учасник відповідача діючи у відповідності до вимог ч. 3 ст. 99 ЦК України в межах наданих йому повноважень прийняв рішення № 22-04-21 від 22.04.2021 року, яким звільнив позивача з посади директора без зазначення жодної норми законодавства.

Суд погоджується з доводами позивача, що оскільки норма ч. 5 ст. 41 КЗпП України є спеціальної та, по суті, єдиною нормою для звільнення керівника підприємства за відсутності будь-яких інших законних підстав для звільнення за ініціативою власника, то звільнення позивача відбулось згідно п. 5 ст. 41 КЗпП України.

Відповідно до ч. 2. ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про встановлення факту, що припинення трудових відносин гр. ОСОБА_1 , а саме звільнення позивача за первісним позовом з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Мапекс Консьюмер Хелскер (Україна) ЛЛС» (ЄДРПОУ 41905017) відбулось на підставі п. 5 ст. 41 КЗпП України та стягнення 81943,87 грн заборгованості по заробітній платі.

Також позивач за первісним позовом просить стягнути з відповідача за первісним позовом на користь позивача 17804,44 грн компенсації за невикористану відпустку.

Згідно з частиною першою ст. 83 КЗпП України та частиною першою статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за не використані ним дні щорічної відпустки.

Положеннями статтей 4, 6 Закону України «Про відпустки» щорічна відпустка складається з основної відпустки, додаткової відпустки за роботу із шкідливими та важкими умовами праці, додаткової відпустки за особливий характер праці, інших додаткових відпусток, передбачених законодавством.

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних днів за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору (частина перша статті 6 Закону України «Про відпустки»).

Загальний розмір суми до виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передували звільненню позивача, становить 370750 грн.

За період з 01.04.2020 року по 01.03.2021 року позивачу нараховано 17 дні відпустки.

Для розрахунку компенсації за невикористану відпуску береться період 12 місяців, що передував звільненню, з 01.04.2020 по 01.03.2021, в якому було 354 робочих днів.

Таким чином, 370750 грн : 354 р.д. * 17 днів відпустки = 17804,44 грн.

Відтак, суд дійшов висновку про задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача за первісним позовом 17804,44 грн компенсації за невикористану відпустку.

Щодо стягнення вихідної допомоги згідно ст. 44 КЗпП України.

Відповідно до ст. 44 КЗпП України у разі припинення трудового договору з підстав, визначених у пункті 5 частини першої статті 41, працівнику виплачується вихідна допомога у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Згідно з Відомостями з Державного реєстру фізичних осіб платників податку про суми виплачених доходів та утриманих податків від 22.10.2021 року та довідки про заборгованості у лютому та березні 2021 року (два місяці, що передували звільненню) позивачу було нараховано 13000 грн.

Кількість днів у шестимісячний період (з 23.04.2021 по 23.10.2021 року) становить 182 дні.

Середньоденні заробітна плата становить 302,32 грн (13000 грн : 43 дні).

Отже, вихідна допомога у розмірі шестимісячного середнього заробітку за період з 23.04.2021 року по 23.10.2021 року становить 55022,34 грн (302,32 * 182), які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.

Відповідно до п. 2 розділу ІІ зазначеного Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останній 2 календарні місяці, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьованих час.

Згідно з Відомостями з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 22.10.2021 року та довідки про заборгованість у лютому та березні 2021 року (два місяці, що передували звільненню) позивачу нараховано 13000 грн.

Кількість робочих днів в зазначений період становить 43 дні.

Середньоденна заробітна плата становить 302,32 грн (13000 грн : 43 дні).

Кількість днів з 23.04.2021 року по 11.01.2022 року становить 264 дні.

Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 23.04.2021 року по 11.01.2022 рік становить 79812,48 грн (303,32 * 264), які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача зв первісним позовом.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення первісних позовних вимог у повному обсязі.

Щодо зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Мапекс Консьюмер Хелскер (Україна) ЛЛС» до ОСОБА_1 про визнання трудових відносин припиненими 30.11.2019 року за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, суд зазначає наступне.

01.02.2018 році було зареєстровано Товариство з обмеженою відповідальністю «Мапекс Консьюмер Хелскер (Україна) ЛЛС».

Єдиним учасником відповідача є Мапекс Консьюмер Хелскер Прайвіт Лімітед.

Відповідно до п. п. 9.1, 9.2, 9.3 Статуту Вищим органом відповідача є Загальні збори учасників. Збори правомочні приймати рішення з будь-яких питань відповідача. Загальні збори є правомочними, якщо на них присутні учасники, що володіють у сукупності більш як 60 % голосів. Збори скликаються за повідомленням за 30 днів. Директор може брати участь у зборах з правом дорадчого голосу.

Відповідно до п.п. 9.6, 9.7 Статуту звільнення керівника, тобто позивача, повинно відбувається за рішенням Зборів учасників, прийнятого згідно законодавства України, з подальшим його виконанням шляхом внесення змін до реєстру юридичних осіб про припинення трудових відносин з керівником.

Відповідно до п. 21.1 Статуту вищим органом управління Товариства (Відповідача) є загальні збори учасників Товариства.

Відповідно до п. 29.1 Загальні збори обирають та звільняють Директора Товариства. Рішення Загальних зборів є обов`язковими для Директора Товариства. Рішення Директора не є обов`язковими для Учасників Товариства.

У відповідності до ст.ст. 97 та 98 ЦК України органами управління товариства є загальні збори його учасників, які мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 ЦК України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад.

Враховуючи положення ст. 62 Закону України «Про господарські товариства» та п. п. 9.6, 9.7 Статуту лише Збори учасника Відповідача можуть вирішувати питання про відкликання виконавчого органу товариства, у тому числі директора.

В Постанові Верховного Суду від 17.02.2020 року по справі № 462/5997/17 встановлено, що особливістю звільнення директора товариства, на відміну від іншого працівника, є те, що дана особа є керівною і звільняється не лише на підставі вимог КЗпП України, а й з урахуванням вимог Закону України «Про господарські товариства». Системний аналіз положень статті 38 КЗпП України, статті 145 ЦК України, статей 58, 60, 62 Закону України «Про господарські товариства» дає підстави для висновку, що праву директора товариства на звільнення за власним бажанням кореспондує обов`язок учасників товариств провести загальні збори та розглянути заяву директора про звільнення і створення нового виконавчого органу.

Враховуючи це, звільнення позивача за первісним позовом в загальному порядку можливе лише за рішенням Загальних зборів учасника відповідача за первісним позовом, прийняте в порядку та строки, встановлені Статутом та законодавством. При цьому, обов`язковою умовою при звільненні директора, є ознайомлення його з прийнятим рішенням та підставою звільнення, внесення відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про зміну керівника відповідача.

Суд встановив, що загальні збори відповідача за первісним позовом відбулись 22.04.2021 року. Тобто, рішення про звільнення позивача за первісним позовом було прийнято учасником відповідача 22.04.2021 року, що підтверджується наданою до суду відповідачем за первісним позовом копією Рішення Загальних зборів Учасника № 22-04-21.

При цьому, дати звільнення та підстави звільнення не вказано.

З даним рішенням про звільнення позивача за первісним позовом не було ознайомлено під розпис або шляхом надсилання на поштову адресую. Про його зміст та дату звільнення позивачу стало відомо лише 03.01.2022 року з отриманого відзиву по даній справі.

Суд погоджується з доводами представника позивача за первісним позовом, що копія електронного листа від 25.09.2019 року не є заявою про звільнення за власним бажанням з посади директора відповідача, оскільки:

- заява про звільнення мала б подаватись безпосередньо Загальним зборам учасників Товариства, а не особі, ідентифікувати яку з наданого листа неможливо;

- у листі немає вимоги про звільнення з посади директора відповідача, немає підстав звільнення (конкретна норма КЗпП України), немає дати складання та подання заяви;

- у листі відсутній підпис позивача (в тому числі кваліфікований електронний), що унеможливлює ідентифікацію позивача як відправника;

- зазначені у листі сторони не є сторонами трудовий правовідносин, зокрема згадана у листі компанія не є Учасником відповідача та не має повноважень приймати рішення про звільнення Директора Товариства;

- викладена в електронному листі інформації не стосується трудових відносин між позивачем та відповідачем.

Вказане свідчить про відсутність волевиявлення позивача за первісним позовом на припинення трудового договору з відповідачем 30.11.2019 року.

Наданий лист не є заявою про звільнення, всупереч помилковій позиції відповідача за первісним позовом. Інших доказів подання заяви про звільнення в згаданий період відповідач також не надав.

Таким чином, відповідач за первісним позовом не довів того, що позивач за первісним позовом звертався з заявою про звільнення з посади Директора Товариства за власним бажанням.

Надана відповідачем за первісним позовом копія рішення від 30.11.2019 року не є належним доказом звільнення позивача за власним бажанням, оскільки:

- прийняте не Зборами учасника відповідача за первісним позовом,

- не відповідає формі та прийняте в порушення вимог Статуту та чинному законодавству України, в тому числі Закону України «Про товариства з обмеженою відповідальністю»,

- не ознайомлено позивача за первісним позовом у 2019 році з рішенням про звільнення,

- не реалізоване, відповідачем за первісним позовом не було вжито дій щодо оформлення звільнення Позивача,

- не надано до суду доказів направлення відповідачем за первісним позовом на електронну адресу (як зазначає останній) рішення від 30.11.2019 року,

- спростовується рішенням Загальних зборів відповідача за первісним позовом від 22.04.2021 року, яким звільнено позивача за первісним позовом.

Таким чином, суд вважає, що процедура звільнення позивача за первісним позовом від 2019 року, яка нібито завершилась рішенням від 26.11.2019 року, взагалі не мала місця в реальності.

Позивач н за первіснимпозовом еподавав заявупро звільнення,а відповідачза первіснимпозовом неприйняв належногорішення Загальнихзборів учасниківщодо звільненняпозивача за первісним позовом .

Лише 22.04.2021 року таке рішення було прийнято і прийнято зовсім за інших підстав і умов.

Посилання представника відповідача за первісним позовом не неможливість представника власника прибути до України з метою фактичного з`ясування виконання позивачем за первісним позовом рішення власника у зв`язку з початком пандемії COVID-19 у світі, оцінюються судом критично, оскільки не доведені суду належними та допустимими доказами.

Усі інші доводи та твердження сторін не спростовують вищевикладених висновків суду.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Мапекс Консьюмер Хелскер (Україна) ЛЛС» до ОСОБА_1 про визнання трудових відносин припиненими 30.11.2019 року за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України.

Також представником відповідача за первісним позовом заявлено клопотання про застосування позовної давності щодо позовних вимог позивача за первісним позовом.

02.11.2021 року позивач за первісним позовом звернувся із позовною заявою до суду.

Станом на день звернення позивача за первісним позовом до суду діяла редакція Кодексу законів про працю України у редакції від 14.08.2021 року, яка містила ч. 2 ст. 233 у наступному вигляді: «У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком».

Відтак, станом на день звернення позивача за первісним позовом до суду він не був обмежений будьяким строком на стягнення заробітної плати, а тому твердження відповідача за первісним позовом не грунтуються на вимогах закону.

11.01.2022 року позивачем за первісним позовом було подано заяву про уточнення та збільшення позовних вимог у якій позивач за первісним позовом просив визнати припиненими трудові відносини на підставі п. 5 ст.41 КЗпП України з 22.04.2021 року.

Згідно ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

В свою чергу ч. 1 ст. 116 КЗпП України передбачає, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відтак, строк позовної давності щодо вимоги про стягнення заробітної плати слід відраховувати не раніше як з дня звільнення, про який позивач за первісним позовом просить встановити з 22.04.2021 року.

Як зазначено у позовній заяві, 16.03.2020 року Наказом Шевченківського районного суду міста Києва по справі № 761/7844/20 було стягнено з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом заборгованості по заробітній платі за спірний період.

17.09.2021 року ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва по справі №761/7844/20 було допущено поворот виконання заборгованості по заробітній платі, яка була списана приватним виконавцем лише в березні 2021 року.

Відтак, позивач за первісним позовом не міг повторно звернутися до суду із позовною заявою про стягнення заборгованості по заробітній платі до тих пір, поки не було здійснено поворот виконання, оскільки вказане є зловживанням процесуальними правами, що заборонено згідно п. 11 ч. 2 ст. 2 та п. 2 ч. 2 ст. 44 ЦПК України.

Згідно Постанови КМУ № 211 від 11.03.2020 року «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» на всій території України було введено карантин з 12.03.2020 року.

У подальшому карантин неодноразово та безперервно продовжувався та діяв станом на день звернення позивача за первісним позовом до суду згідно Постанови КМУ №1236 від 09.12.2020 року «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Згідно п. 1 Глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відтак,строки ст.233КЗпП України,про застосуванняяких вказуєпозивач за первісним позовом, автоматично продовжувались у зв`язку із введенням в Україні карантину починаючи з 12.03.2020 року та який безперервно тривав по 30.06.2023 року. Таким чином, позивач за первісним позовом звернувся до суду у межах строків, встановлених судом, а тому клопотання відповідача за первісним позовом є необгрунтованим та задоволенню не підлягає.

Щодо вирішення питання про професійну правничу допомогу.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях ч.ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Правова допомога ОСОБА_1 надавалася на підставі Договору про надання правової допомоги № 2/06/10/21 від 06.10.2021року, укладеного між позивачем за первісним позовом та Адвокатським об`єднанням «Адвокатська сім`я Лисенко».

На підтвердження понесених позивачем за первісним позовом витрат на правову допомогу позивачем надано копію договору № 2/06/10/21 від 06.10.2021року, акти здавання-приймання послуг від 30.10.2021 року та 10.01.2022 року на суму 10000 грн. та 8000 грн та копії квитанцій від 07.01.2022 року та 01.07.2023 року про сплату 10000 грн. та 8000 грн, які є належними та достатніми доказами здійснення позивачем за первісним позовом витрат на професійну правничу допомогу.

Внаслідок задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічного позову підтверджені судові витрати по сплаті судового збору та витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, покладаються на відповідача за первісним позовом.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 141, 259, 263-265, 273 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Первісні позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мапекс Консьюмер Хелскер (Україна) ЛЛС» про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку - задовольнити повністю.

Встановити факт припинення трудових відносин гр. ОСОБА_1 з Товариством з обмеженою відповідальністю «Мапекс Консьюмер Хелскер (Україна) ЛЛС», а саме: звільнення ОСОБА_1 з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Мапекс Консьюмер Хелскер (Україна) ЛЛС» (ЄДРПОУ 41905017) з 22.04.2021 року на підставі п. 5 ст. 41 Кодексу законів про працю України.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мапекс Консьюмер Хелскер (Україна) ЛЛС» на користь ОСОБА_1 91943 (дев`яносто одну тисячу дев`ятсот сорок три гривні) 87 коп. заборгованості по заробітній платі, 17804 (сімнадцять тисяч вісімсот чотири гривні) 44 коп. компенсації за невикористану відпустку, 55022 (п`ятдесят п`ять тисяч двадцять дві гривні) 24 коп. вихідної допомоги згідно ст. 44 КЗпП України, 79812 (сімдесят дев`ять тисяч вісімсот дванадцять гривень) 48 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку, 908 (дев`ятсот вісім гривень) 00 коп. судового збору за подання позовної заяви та 18000 (вісімнадцять тисяч гривень) 00 коп. витрат на професійну правову допомогу.

У задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Мапекс Консьюмер Хелскер (Україна) ЛЛС» до ОСОБА_1 про визнання трудових відносин припиненими 30.11.2019 року за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду або через Києво-Святошинський районний суд Київської області.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про позивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 .

Інформація про відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Мапекс Консьюмер Хелскер (Україна) ЛЛС», код ЄДРПОУ 41905017, адреса: 02099, м. Київ, вул. Бориспільська, 11-А.

Повне рішення складено: 22.04.2024 року.

Суддя А.В. Янченко