Рішення

від 12.04.2024 по справі 526/1480/21

ГАДЯЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 526/1480/21

Провадження № 2/526/105/2024

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2024 року Гадяцький районний суд Полтавської області в складі

головуючої судді Максименко Л.В.

секретаря судового засідання Синепол С.А.

адвоката Галінкіна В.Ф.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Гадяч в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», ТОВ «Фінансова компанія «Інтайм Фінанс», ТОВ «Фінансова компанія «Інвестиційні рішення та стратегії» про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними,

в с т а н о в и в:

у червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», ТОВ «Фінансова компанія «Інтайм Фінанс», ТОВ «Фінансова компанія «Інвестиційні рішення та стратегії» про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними.

Ухвалою судді від 18 червня 2021 року провадження у зазначеній справі відкрито.

15 серпня 2023 року закрито підготовче провадження у справі.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник позивача - адвокат Савчак Я.О. в судове засідання в черговий раз не з`явився, направив до суду заву про перенесення розгляду справи, а в разі неможливості перенесення просив провести розгляд справи без участі сторони позивача.

Представник ТОВ «Фінансова компанія «Інвестиційні рішення та стратегії» - адвокат Галінкін В.Ф. в судовому засіданні проти позову заперечував, пояснивши про безпідставність заявленого позову та звернувши увагу на поведінку позивача, який жодного разу не з`явився в судове засідання для підтримання позову. Також вказав на пропуск строку позовної давності, які позивач не намагався поновити.

Представник відповідача ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в судове засідання не з`явився, звернувся до суду з заявою про розгляд справи без їх участі, проти задоволення позову заперечує з підстав, викладених у відзиві.

У судове засідання також не з`явився представник ТОВ «Фінансова компанія «Інтайм Фінанс», звернувся до суду з заявою про розгляд справи без їх участі, проти задоволення позову заперечує з підстав, викладених у письмових документах, поданих до суду.

ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», ТОВ «Фінансова компанія «Інтайм Фінанс», ТОВ «Фінансова компанія «Інвестиційні рішення та стратегії» направили до суду відзиви та пояснення, в яких виклали свої пояснення, міркування та аргументи щодо позову.

ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» у відзиві на позов зазначає, що підставою для визнання недійсними Кредитного договору № 505-Г 29.01.2007 року та Договору іпотеки № 505-Г від 29.01.2007 для позивача є укладення кредитного договору в іноземній валюті, що є порушенням вимог чинного законодавства. Однак, при зверненні до суду з вказаним позовом позивачем не наведено жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ЦПК України на підтвердження того, в чому саме полягає порушене право позивача з боку відповідача при укладенні оспорюваних правочинів, оскільки відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого він звернувся, є підставою для відмови у задоволенні такого позову. Не зрозуміло, за захистом якого суб`єктивного права звернувся позивач в межах даної справи і яким чином його порушує відповідач. Також просить застосувати строки позовної давності.

ТОВ «Фінансова компанія «Інтаймфінанс» у відзиві на позов зазначає, що 02 жовтня 2020 року між ТОВ «Фінансова компанія «Інтайм Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «Інвестиційні рішення та стратегії» укладено Договір № 02-10/2020-1 про відступлення прав вимоги за Кредитним договором № 505-Г 29.01.2007 року та 07 липня 2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Інтайм Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «Інвестиційні рішення та стратегії» укладено договір про відступлення прав вимоги за Договором іпотеки № 505-Г від 29.01.2007. Вказане свідчить, що у позивача немає ніяких вимог до відповідача ТОВ «Фінансова компанія «Інтайм Фінанс», оскільки не є належним відповідачем по справі.

ТОВ «Фінансова компанія «Інвестиційні рішення та стратегії» направило до суду пояснення в яких, зазначає, що зважаючи на умови Кредитного договору № 505-Г від 29.01.2007, приписи цивільного законодавства та судову практику Верховного Суду, позовні вимоги про незаконність укладення кредитного договору в іноземній валюті є безпідставними, а тому задоволенню не підлягають.

Судом встановлено, що 29 січня 2007 року між АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 505-Г про надання в тимчасове користування кредитних ресурсів в сумі 29 000 Доларів США з оплатою по процентній ставці 10 % річних строком до 28 січня 2027 року. Кредитні ресурси отримані Позичальником за цим Договором використовується за цільовим призначенням: для придбання трикімнатної квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с.7-12 т.1)

Для забезпечення повернення кредитних ресурсів, виданих ОСОБА_1 , між сторонами укладено договір іпотеки №505-Г від 29.01.2007. Цього ж дня договір посвідчений приватним нотаріусом Гадяцького районного нотаріального округу Полтавської області Заєць Н.М. за реєстровим № 447. Відповідно до пункту 1 даного договору іпотекодавець передає в іпотеку наступне нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_2 .

10 жовтня 2019 року між АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Інтайм Фінанс», за результатами відкритих електронних торгів (аукціону), оформлених протоколом електронного аукціону № UA-ЕА-2019-08-02-000101-b від 18.09.2019 року, укладений договір про відступлення прав вимоги, зокрема прав вимоги до боржників за наступними договорами: кредитний договір № 505-Г від 29.01.2007 року, укладений між АТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_1 ; договір іпотеки № 505-Г від 29.01.2007 року, укладений між АТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Гадяцького районного нотаріального округу Полтавської області Заєць Н.М. за реєстровим № 447; договір поруки № 505-Г від 29.01.2007 року, укладений між АТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_2 і ОСОБА_1 .

Таким чином, з 10 жовтня 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «ІНТАЙМ ФІНАНС» є правонаступником усіх майнових прав АТ «Банк «Фінанси і кредит» та набуло статусу Іпотекодержателя, зокрема за договором іпотеки № 505-Г від 29.01.2007.

02 жовтня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інтайм Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «Інвестиційні рішення та стратегії» укладено Договір № 02-10/2020-1 про відступлення прав вимоги за кредитними договорами. (а.п.45-46т.1)

Відповідно до п. 1 Договору № 02-10/2020-1 про відступлення прав вимоги від 02.10.2020 первісний кредитор відступає новому кредитору, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора до позичальників зазначених у Додатку № 1 до цього договору, за кредитними договорами з урахуванням усіх змін, доповнень, додатків до них, згідно Додатка № 1.

07 липня 2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Інтайм Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «Інвестиційні рішення та стратегії» укладено договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л.В., реєстровий № 1383.(а.п. 49-51т.1)

Відповідно до п. 1.1. Договору про відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 07.07.2021 у зв`язку із укладенням між новим іпотекодержателем та первісним іпотекодержателем Договору № 07/07-2021 про відступлення прав вимоги від 07.07.2021 за умовами якого первісний іпотекодержатель відступив новому іпотекодержателю всі права вимоги за кредитним договором № 505-Г від 29.01.2007 року з урахуванням усіх змін та доповнень внесених до нього, укладеним між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_1 , первісний іпотекодержатель відступає, а новий іпотекодержатель набуває прав первісного іпотекодержателя, належних первісному іпотекодержателю згідно Договору іпотеки № 505-Г від 29.01.2007 укладеного між ПАТ «Банк «Фінанси та іпотекодавцем ОСОБА_1 , посвідченим приватним нотаріусом Гадяцького районного нотаріального округу Заєць Н.М., за реєстровим № 447.

Таким чином, з 07 липня 2021 року новим правонаступником усіх майнових ПАТ «Банк «Фінанси і кредит» за Кредитним договором № 505-Г від 29.01.2007 року та набуло статусу іпотекодержателя за Договором іпотеки № 505-Г від 29.01.2007 стало ТОВ «Фінансова компанія «Інвестиційні рішення та стратегії».

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Згідно з частиною п`ятою статті 55 Конституції України, кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним.

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою. - третьою, п`ятою та шостою статті 203 нього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Крім того, виходячи зі змісту статей 15-16 Цивільного кодексу України, та Цивільного процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: Наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Приймаючи до уваги положення Цивільного процесуального кодексу України. позивач при зверненні до суду з вимогами про визнання договорів недійсним повинен довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод (договорів) недійсними.

Положеннями п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 2 ст.1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави.

Як вбачається з матеріалів справи та поданих відзивів, банк, належним чином виконуючи свої обов`язки за договором, направив свої кредитні ресурси в обумовленій сумі на придбання трикімнатної квартири для ОСОБА_1 в будинку АДРЕСА_3 .

Для забезпечення кредитних коштів був укладений договір іпотеки, який позивач просить визнати не дійсним та договір поруки, про який позивач у своєму позові не згадує.

ОСОБА_1 не виконував належним чином зобов`язання за оспорюваним кредитним договором, в результаті чого в нього виникла заборгованість, що було підставою для судових процесів проти позивача та в свою чергу ОСОБА_1 позивався до ТОВ «ФК «Інтайм Фінанс», прохаючи скасувати рішення про державну реєстрацію права власності та зобов`язання вчинити певні дії.

Судові процеси пройшли не на користь ОСОБА_1 .

Звертаючись у даній справі до суду, позивач просить визнати договір недійсним на підставі ч.1 ст.203 ЦК України, за якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Як на підставу для визнання недійсними кредитного договору № 505-Г від 29.01.2007 та договору іпотеки № 505-Гвід 29. 01.2007. ОСОБА_1 посилається на те, що кредитний договір № 505-Г від 29.01.2007року укладено в іноземній валюті, що є порушенням вимог чинного законодавства.

В даному випадку суд враховує позицію, викладену у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц, де вказано наступне.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Декретом № 15-93 встановлено режим здійснення валютних операцій на території України, визначено загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов`язки суб`єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

У статті 1 Декрету № 15-93 визначено, що терміни, які використовуються в цьому Декреті, мають таке значення:

«валютні цінності»:

валюта України - грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших фінансових установах на території України;

іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України; у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Відповідно до п. 2.1 оспорюваного кредитного договору № 505-Г від 29.01.2007 року банк надає позичальнику в тимчасове користування кредитні ресурси в сумі 29 000 доларів США з оплатою по процентній ставці 10 процентів річних.

Згідно з п. 3.2 Кредитного договору № 505-Г від 29.01.2007 року позичальник зобов`язується щомісяця в термін до 10 числа кожного місяця здійснювати погашення позичкової заборгованості за виданими кредитними ресурсами у розмірі 120,83 доларів США, згідно графіка зниження розміру заборгованості (Додаток № 1 до Договору).

Таким чином, беручи до уваги викладене слідує, що як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, в тому числі кредитних договорів не суперечить вимогам чинного законодавства.

За наведених обставин суд не вбачає правових підстав для визнання кредитного договору недійсним через виконання договірних зобов`язань за ним в іноземній валюті і відповідно недійсним договору іпотеки.

Крім цього, позивач посилається на нечесну підприємницьку практику зі сторони банку за якою у договорі було обумовлено сплату щомісячної комісійної винагороди, що є порушенням ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» і в сукупності з іншими порушеннями дає підстави для визнання кредитного договору в цілому недійсним.

З даного приводу суд звертає увагу сторони позивача, що кредитні кошти банк спрямовував за цільовим призначенням: на придбання квартири, а не споживчі цілі.

Не погоджуючись зі сплатою щомісячної комісійної винагороди, ОСОБА_1 мав змогу оспорити даний пункт договору та визнати його нікчемним, проте таким способом захисту своїх прав він не скористався, а визнавати кредитний договір недійсним в цілому саме з оспорювання комісійних винагород, суд не вбачає до того підстав і вважає невірним обраний позивачем спосіб захисту.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Майже аналогічний за змістом перелік способів захисту передбачений у частині другій статті 20 Господарського кодексу України.

Згідно ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб`єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Цивільні правочини, які порушують публічний порядок, є нікчемними.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, за замістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, у разі неспростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню ( (постанова ВС від27.03.2019 у справі №5224450/14).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі №916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) погодилась з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-308цс16, у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 369/2770/16-ц і від 07 листопада 2018 року у справі № 357/3394/16-ц щодо того, що якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Водночас Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину, також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

ОСОБА_1 , підписавши кредитний договір погодився з метою цільового використання кредитних коштів та встановленими умовами і отримання кредиту саме в доларах США, а не в національній валюті України, в подальшому сплачував частину коштів за кредитним договором та не звертався до банку з приводу роз`яснення положень договору чи надання інформації з приводу виконання зобов`язань, не заявляв жодних претензій з приводу того, що йому незрозумілі умови кредитного договору. Під час укладення оспорюваного договору сторони в порядку статті 638 ЦК України узгодили істотні умови даного договору та погодилися з ними.

За наведених обставин, виходячи з загальних положень ЦК та ЦПК України, позивач при зверненні до суду з вимогами про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними повинен був довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочинів недійсними.

Проте при звернені до суду з даним позовом позивачем не наведено жодної правової підстави та не надано жодного аргументованого доказу, як належного, так і допустимого на підтвердження недійсності оспорюваних ним договорів, не вказано в чому полягає порушення його прав з боку відповідачів, як банку, так і товариств за відступленими правами вимоги (до останніх взагалі не заявлено жодних вимог). Відсутність обставин та доказів, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася до суду, є підставою для відмови у позові.

При дослідженні доказів судом не встановлено порушення прав позивача оспорюваними договорами, тому суд не вбачає жодних правових підстав для визнання їх недійсними і вважає, що в задоволенні позову слід відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено по суті позовних вимог, суд не розглядає питання застосування строків позовної давності.

Керуючись ст. 12, 81, 133, 139, 141, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

позовну заяву ОСОБА_1 до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», ТОВ «Фінансова компанія «Інтайм Фінанс», ТОВ «Фінансова компанія «Інвестиційні рішення та стратегії» про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне найменування сторін:

Позивач - ОСОБА_1 , місце реєстрації - АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податку - НОМЕР_1 .

Відповідач - ПАТ «Банк«Фінанси та кредит», юридична адреса: м.Київ, вул.Дегтярівська,48, ЄДРПОУ 09807856.

Відповідач - ТОВ «Фінансова компанія «Інтайм Фінанс», юридична адреса: 04050, м.Київ, вул.Січових Стрільців,77, ЄДРПОУ 39692262.

Відповідач - ТОВ "Фінансова компанія "Інвестиційні рішення та стратегії", юридична адреса: м. Кременчук, вул. Першотравнева, 20-Б, каб. 7, ЄДРПОУ 43455689.

Повний текст рішення складено 22 квітня 2024 року

Головуюча: Л. В. Максименко