Рішення

від 12.04.2024 по справі 695/4003/23

ЧОРНОБАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №695/4003/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2024 року Чорнобаївський районний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді - Кваші І.М.,

секретаря судового засідання - Дем`яненко Н.М.,

за участі:

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Чорнобай цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Іркліївської сільської ради Золотоніського району Черкаської області, ОСОБА_3 , про визнання незаконним та скасування рішення суб`єкта владних повноважень та стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

1. Позиції сторін, процесуальні дії

До судунадійшов позовадвоката ЯцюкаМ.В.в інтересах ОСОБА_1 довиконавчого комітетуІркліївської сільськоїради Золотоніськогорайону Черкаськоїобласті, ОСОБА_3 ,про визнаннянезаконним та скасування рішення суб`єкта владних повноважень.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 12 серпня 2023 року позивач отримала повідомлення від Іркліївської сільської ради Золотоніського району Черкаської області, згідно з яким прийнято рішення про зняття її з реєстрації місця проживання. Рішення реєстратора не отримано, лише повідомлення. За відомостями позивачки, власником будинку, в якому було зареєстровано місце проживання є її мтиа ОСОБА_3 . Позивач позбавлена можливості подати до суду докази права власності, але у повідомленні відповідача зазначено, що саме третя особа подавала заяву про зняття з реєстрації. Вважає, що рішення про зняття з реєстрації місця проживання порушує вимоги закону та права позивача.

Посилаючись на п. 50 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 р. № 265, зазначає, що зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється на підставі, зокрема, рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житло або права користування житлом, про виселення, про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) особи, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою (у такому випадку адміністративний збір не сплачується). Разом з тим, не існує жодного рішення, яке набрало законної сили, щодо вирішення питання виселення позивачки, визнання її такою, що втратила право користування приміщенням, щодо зняття з місця реєстрації. Таким чином, державним реєстратором здійснено дії із порушенням Порядку.

Обгрунтовуючи постановою Верховного Суду у справі № 336/1773/17 вказав, що зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.

Зважаючи на те, що не існує рішення суду, яке пов`язане із користуванням приміщенням, щодо позивачки, дії щодо зняття її з реєстрації місця проживання є незаконними.

Окрім цього, позивачка постійно проживає за адресою реєстрації.

Клопотав про відстрочення сплати судового збору для позивачки у зв`язку з її складним майновим станом.

З урахуванням положень ст. 274 ЦПК України при відкритті провадження вирішено провести розгляд даної справи в порядку загального позовного провадження, відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору при пред`явленні нею позовної заяви до ухвалення судового рішення.

Від представника відповідача-1 - виконавчого комітету Іркліївської сільської ради сільського голови Писаренка А.М. 13 грудня 2023 року надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач-1 позовні вимоги не визнав, просив відмовити у задоволенні позову. Пояснив, що виконавчий комітет Іркліївської сільської ради є органом, на який Законом України "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні" покладено виконання функцій органу реєстрації. 10 серпня 2023 року ОСОБА_3 звернулася до виконавчого комітету Ірклївської сільської ради із заявою про зняття ОСОБА_1 із задекларованого місця проживання. Виконавчим комітетом Іркліївської сільської ради після прийняття відповідної заяви та перевірки правильності заповнення цієї заяви, про що зроблено відповідний запис у заяві, було прийнято рішення про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання ОСОБА_1 . Таке рішення приймається посадовою особою органу реєстрації в усній формі, бо законодавством не передбачена інша його форма. Тому надати суду копію відповідного рішення не видається можливим. Далі було сформовано інформацію про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) відповідної особи для її передачі до відомчої інформаційної системи ДМС з подальшою передачею інформації до Єдиного державного демографічного реєстру. Також сформовано витяг з реєстру територіальної громади та поінформовано ОСОБА_1 про зняття з задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) засобом поштового зв`язку. Перелік підстав для відмови у знятті з задекларованого або з зареєстрованого місця проживання (перебування) особи, перебачений ст. 13 Закону України "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні", є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає. Отже, виконавчий комітет Іркліївської сільської ради вправі прийняти рішення про відмову в реєстрації місця проживання виключно з підстав, передбачених законом. Враховуючи це у органу реєстрації не було законних підстав для відмови від зняття з зареєстрованого/задекларованого місця проживання ОСОБА_1 за заявою власника ОСОБА_3

18 січня 2024 року від представника ОСОБА_1 адвоката Побиванця Ю.В. надійшло клопотання про долучення доказів.

06 лютого 2024 року представник ОСОБА_1 адвокат Побиванець Ю.В. подав заяву про збільшення позовних вимог. Зазначив, що ОСОБА_1 протягом тривалого часу (більше двадцяти років) проживає за адресою АДРЕСА_1 разом зі своєю родиною. Іншого житла вона не має. При цьому протягом тривалого часу з боку відповідача по справі ОСОБА_3 та її братів, які проживають в одному будинку, постійно чує погрози щодо застосування відносно неї сили, образи щодо її психічного здоров`я, що призводить до постійних моральних страждань.

Крім того, внаслідок зняття з реєстрації ОСОБА_1 не може працевлаштуватись на роботу. Тому позивачка не має засобів для існування, на придбання продуктів харчування та на оплату своєї частини комунальних послуг. Внаслідок цього ОСОБА_3 обмежує доступ дочці як до кімнат, які опалюються, так і до холодильника, що призводить до обмеження в харчуванні ОСОБА_1 .

Відповідач внаслідок зняття з реєстрації своєї дочки - позивачки по справі, поставила її в скрутне як матеріальне, так і моральне становище. Без реєстрації ОСОБА_1 не може працевлаштуватись на офіційну роботу, що призводить до неотримання необхідного трудового стажу навіть для призначення допомоги по безробіттю.

Обгрунтовуючи практикою Європейського суду з прав людини, Верховного Суду, законодавством України просив стягнути з ОСОБА_3 моральну шкоду на користь ОСОБА_1 в розмірі 100 000 грн.

В судовому засіданні позивачка наполягала на задоволенні збільшених позовних вимог.

Представник позивача адвокат Погасій С.М. в судовому засіданні підтримала позовні вимоги, просила їх задовольнити.

Представник відповідача-1 в судове засідання не з`явився. До суду надійшла заява сільського голови Іркліївської сільської ради Писаренка А.М. про розгляд справи без участі представника сільської ради. Просив відмовити задоволенні позову.

Представник відповідача-2 ОСОБА_3 адвокат Орел С.І. в судове засідання 12 квітня 2024 року не з`явився. В попередніх судових засіданнях заперечував проти задоволення позову. Обгрунтовував, що ОСОБА_3 на праві приватної власності належить будинок по АДРЕСА_1 . У вказаному будинку, крім неї, також зареєстрована її дочка ОСОБА_1 . Між ними тривалий час склались неприязні відносини та відбуваються постійні сварки, оскільки позивачка відмовляється надавати кошти на утримання будинку, сплачувати хоча б частину комунальних послуг, тому вона вирішила зняти її з реєстрації з метою можливого отримання субсидії на сплату житлово-комунальних послуг.

Коли ОСОБА_3 звернулась до ЦНАП виконкому Іркліївської сільської ради, їй повідомили, що можна зняти дочку з реєстрації без рішення суду. Це пов`язано з тим, що в лютому 2022 року були внесені зміни до законодавства, які дозволяють зняття з реєстрації осіб на підставі заяви власника житла. ОСОБА_3 звернулась з заявою, сплатила адміністративний збір, та державним реєстратором ЦНАП виконавчого комітету Іркліївської сільської ради було знято з реєстрації ОСОБА_1 . Також зазначав, що позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди так само не підлягають до задоволення. Позивачем не було доведено, що внаслідок саме протиправних дій ОСОБА_3 їй було спричинена моральна шкода. ОСОБА_3 під час подачі заяви про зняття з реєстрації діяла в межах чинного законодавства. Обов`язковим предметом доказування існування моральної шкоди є наявність винної поведінки відповідача та причино - наслідкового зв`язку між діями відповідача та моральними стражданнями позивачки.

Оскільки вказані позовні вимоги являються похідними від вимог про визнання протиправними дій щодо зняття позивачки з реєстрації, які відповідачка ОСОБА_3 не визнає та вважає такі дії цілком правомірними, тому і не має підстав для задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди.

Виходячи з приписів ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 223 ЦПК України, суд постановив розглянути справу за відсутності сторін, які не з`явились.

Вислухавши пояснення учасників справи, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами шляхом дослідження письмових доказів в матеріалах справи, суд встановив такі обставини та дійшов до таких висновків.

2. Обставини справи, зміст спірних правовідносин

У даній справі позивач оскаржує рішення виконавчого комітету щодо зняття з реєстрації місця проживання.

Листом від 11 серпня 2023 року виконавчий комітет Іркліївської сільської ради повідомив ОСОБА_1 про те, що її знято з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 на підставі заяви власника житла ОСОБА_3 (а.с. 6, 66).

ОСОБА_3 10 серпня 2023 року звернулась до виконавчого комітету Іркліївської сільської ради з заявою про зняття задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) ОСОБА_1 (а.с. 63).

Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав від 07.08.2023 ОСОБА_3 є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 67-68).

Суд дослідив відповіді Черкаського обласного центру зайнятості, Державної служби праці, які надано на звернення ОСОБА_1 щодо пошуку роботи (а.с. 112-116).

Також в матеріалах справи міститься заява ОСОБА_1 до поліції щодо систематичного вчинення проти неї домашнього насильства членами її родини, відповіді на звернення ОСОБА_1 від Золотоніського ВП ГУНП в Черкаській області, Золотоніської окружної прокуратури, Прокуратури Черкаської області, Чорнобаївського районного суду за період за 2015-2023 роки (а.с. 117-134).

З цих документів вбачається, що ОСОБА_1 зазначала адресу свого місця проживання - АДРЕСА_1 .

Актом №10 по факту проживання особи від 04 вересня 2023 року підтверджено факт проживання ОСОБА_1 з вересня 2019 року за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 7).

Позивач додала переписку з Іркліївською сільською радою з питань, що стосуються зняття її з реєстрації місця проживання (8, 16, 17).

Також позивачка зверталась до Чорнобаївського районного суду з заявою про видачу обмежувального припису у зв`язку з вчиненням домашнього насильства, ухвалою від 13 липня 2020 року заяву залишено без руху, надано строк для усунення недоліків, ухвалою суду від 31 липня 2020 року заяву повернуто (а.с. 180, 181).

До позовної заяви додано такі документи, що підтверджують її скрутне матеріальне становище: довідки з Чорнобаївського управління Золотоніської філії Черкаського обласного центру зайнятості, за якими ОСОБА_1 не перебуває на обліку станом на 25 серпня 2023 року, а також, що вона звернулася щодо пошуку роботи, проте враховуючи висновок ЛКК №37 від 11.04.2022 та стан її здоров`я, підходящі вакансії відсутні; довідку про неотримання допомоги, згідно з якою ОСОБА_1 на обліку в управлінні соціального захисту населення Золотоніської райдержадміністрації не перебуває, та ніяких видів соціальної допомоги не отримує; відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків станом на 25.08.2023, за якою ОСОБА_1 за період з 3 кварталу 2022 року по 2 квартал 2023 року доходів не отримувала; індивідуальні відомості про застраховану особу (Форма ОК-5 та Форма ОК-7) (а.с. 9-15) .

3.Релевантні джерелаправа,оцінка доказівта аргументівсторін щодовимоги про визнання незаконним та скасування рішення суб`єкта владних повноважень

Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам,які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно із ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Положеннями ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Частиною 1 ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Приписами ст. 379 Цивільного кодексу України передбачено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання у них.

Згідно положень ст. 405 Цивільного кодексу України, члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Згідно з ч.ч. 4, 5 ст. 9 Житлового кодексу України (далі ЖК України) ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений управі користування жилим приміщенням інакше як з підставі в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських об`єднань.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», ст. 50 Постанови КМУ від 7 лютого 2022 р. № 265, зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) у разі звернення до органу реєстрації або через центр надання адміністративних послуг за місцем задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється за заявою власника житла приватної форми власності, поданої у паперовій формі, стосовно повнолітньої особи, місце проживання (перебування) якої зареєстровано або задекларовано в житлі, що належить власнику на підставі права власності.

За змістом ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Разом з тим, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини втручання держави в право на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

Зокрема, у пункті 27 рішення Європейського суду з прав людини від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

У своїй діяльності Європейський суд з прав людини керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях Європейського суду з прав людини, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення у справі «Прокопович проти Росії» від 18 листопада 2004 року, заява № 58255/00).

У пункті 36 вказаного рішення Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

Європейський суд з прав людини вказує, що «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла». Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві…» (справа «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року).

У кожній конкретній справі указаної категорії суд має належно дослідити указані вище обставини, перевірити як доводи власника майна, якими обґрунтовано порушення його права власності, так і доводи осіб, до яких пред`явлені відповідні вимоги, оцінити співмірність вимог та заперечень.

Суд дослідив докази та на їх підставі встановив, що ОСОБА_1 проживала в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , з 2015 року і о даний час. Тобто позивачка тривалий час проживає за цією адресою.

Власником цього будинку являється відповідачка ОСОБА_3 . Вона звернулась до виконавчого комітету Іркліївської сільської ради з заявою щодо зняття з реєстрації своєї дочки - ОСОБА_1 . Державний реєстратор виконавчого комітету Іркліївської сільської ради здійснив зняття з реєстрації місця проживання останньої.

Разом зттим, ОСОБА_3 як власником будинку не доведено, яким чином ОСОБА_1 порушила її право власності. У ОСОБА_1 наявні достатнітриваючі зв`язкиз місцемпроживання завищевказаною адресою.В той же час зняття ОСОБА_1 з реєстрації місця проживання порушує її право на житло та пов`язані з реєстрацією місця проживання соціальні права.

Тому суд приходить до висновку, що рішення про зняття позивачки з реєстрації хоч формально і відповідає вимогам законодавства, проте за своєю суттю є протиправним та таким, що не відповідає гарантованим правам і свободам людини. Відтак позовна вимога про визнання незаконним та скасування рішення суб`єкта владних повноважень підлягає до задоволення.

4. Релевантні джерела права, оцінка доказів та аргументів сторін щодо вимоги про стягнення моральної шкоди

Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду визначені у статті 1167 ЦК України, відповідно до положень частини якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України).

Відповідно до положень статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 23 ЦК України).

Згідно із пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 №4, під моральною шкодою належить розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Вона може проявлятися у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ст. ст. 10, 60, 61 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема, як висновками експертів (пункт 2 частини другої статті 76 ЦПК України).

Згідно із статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Позивач повинна була довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ЦПК України та з посиланням на матеріально-правову підставу своїх вимог, зазначені нею обставини. Жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували заподіяння моральної шкоди, позивачем до суду не надано, питання в судовому засіданні про їх витребування, відповідно до процедури врегульованої ЦПК України, не ставилось.

Отже, суд приходить до висновку, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження заподіяння їй моральної шкоди.

Таким чином, при викладених обставинах, у зв`язку з тим, що стороною позивача не доведено тих обставин, на які вона посилається, позовна вимога про стягнення моральної шкоди не підлягає до задоволення.

5. Розподіл судових витрат

Враховуючи, що при подачі позову суд відстрочив позивачці сплату судового збору, позов задовольняється частково, суд вважає за необхідне стягнути судовий збір на користь держави з відповідачів у розмірі 1211,20 грн, по 605,60 грн. з кожного, відповідно до вимог

ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 15,16, 141, 268, 280-289 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до виконавчого комітету Іркліївської сільської ради Золотоніського району Черкаської області, ОСОБА_3 , про визнання незаконним та скасування рішення суб`єкта владних повноважень та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Скасувати рішення виконавчого комітету Іркліївської сільської ради Золотоніського району Черкаської області від 10 серпня 2023 року про зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

В задоволенні інших вимог - відмовити.

Стягнути з виконавчого комітету Іркліївської сільської ради Золотоніського району Черкаської області, ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн, по 605,60 грн. з кожного.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_1 ;

Відповідач-1: виконавчий комітет Іркліївської сільської ради Золотоніського району Черкаської області, код в ЄДРПОУ 04408100, адреса: Черкаська область, Золотоніський район, с. Іркліїв, вул. Соборності, 2;

Відповідач-2: ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя І.М.Кваша