Постанова

від 17.04.2024 по справі 148/1156/23

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 148/1156/23

Провадження № 22-ц/801/586/2024

Категорія: 77

Головуючий у суді 1-ї інстанції Дамчук О. О.

Доповідач:Голота Л. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2024 рокуСправа № 148/1156/23м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді - Голоти Л.О. (суддя-доповідач),

суддів Копаничук С. Г., Рибчинського В. П.,

за участю секретаря судового засідання Луцишина О. П.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 справу № 148/1156/23 за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Тульчинська центральна районна лікарня» Тульчинської міської ради про визнання незаконним наказу про звільнення та його скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 26.01.2024 року, ухвалене у складі судді Дамчука О. О. в приміщенні суду в м. Тульчин, повний текст рішення складено 29.01.2024 року, -

в с т а н о в и в :

21.06.2023 ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом (вх № 5566) до Комунального некомерційного підприємства «Тульчинська центральна районна лікарня» Тульчинської міської ради Вінницької області (далі - КНП «Тульчинська ЦРЛ» ТМР Вінницької області) про визнання незаконним наказу про звільнення та його скасування, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в якому просила :

- поновити строк звернення з позовом до суду.

- визнати незаконним та скасувати наказ № 293-ОС від 16.12.2022 про її звільнення з посади медсестри терапевтичного відділення з ІНФОРМАЦІЯ_1, поновивши її на попередній роботі;

- стягнути з відповідача на її користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день прийняття рішення.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з 17.04.2008 ОСОБА_1 прийнята на роботу медичною палатною сестрою терапевтичного відділення Тульчинської ЦРЛ.

31.12.2021 відповідно до наказу КНП «Тульчинська ЦРЛ» ТМР Вінницької області за № 398-ОС позивача переведено на посаду медичної сестри на період відпустки ОСОБА_2 ..

16.12.2022 наказом КНП «Тульчинська ЦРЛ» ТМР Вінницької області «Про припинення трудового договору» ОСОБА_1 звільнено з посади сестри медичної (палатної) терапевтичного відділення Тульчинської ЦРЛ за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України з ІНФОРМАЦІЯ_1.

Своє звільнення позивач вважає незаконним, оскільки :

Відповідач вів позивача в оману, так як зобов`язав написати їй заяву на переведення палатною медсестрою терапевтичного відділення на період відпустки по догляду за дитиною до 3-х років медичної сестри ОСОБА_2 , при цьому, пообіцявши, що не будуть її звільняти, бо робота завжди за її фахом наявна в лікарні, крім цього ОСОБА_2 не збиралася після відпустки виходити на роботу.

15.12.2022 відповідач видав наказ № 292-ОС, відповідно до якого ОСОБА_2 вважається приступившою до роботи медичної сестри лікарні з ІНФОРМАЦІЯ_2. В подальшому позивачу повідомили, що готується наказ про її звільнення з ІНФОРМАЦІЯ_1 за № 293-ОС від 16.12.2022 в зв`язку з закінченням терміну трудового договору за пунктом 2 статті 36 КЗпП України на підставі заяви про вихід на роботу основного працівника ОСОБА_2 від 15.12.2022 за № 1277.

Наказ про звільнення ОСОБА_1 на руки не видали, пообіцяли посаду в лікарні, всупереч вимогам КЗпП України копію наказу про звільнення позивач не отримувала, доступу до роботи і можливості виконання своїх обов`язків позивачу не надали, звільнили фактично з ініціативи адміністрації із-за неприязного відношення до останньої.

Вважає, шо її звільнення суперечить положенням статті 39-1 КЗпП, у відповідача не було потреби її звільняти, адже її можна було перевести до новоствореного управління. Строкові трудові договори, що були переукладенні один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23 КЗпП України, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

Відповідачем звільнено позивача з ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто на один день раніше, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_2 дитині ОСОБА_3 виповнилось 3 роки.

Зазначає, що копію наказу про звільнення позивач не отримувала і по даний час, тому строк звернення з позовом до суду пропустила з поважних причин /а. с. 2 зворот/.

Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 26.01.2024 в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу (вх. № 1229 від 6.02.2024), в якій, посилаючись на неповноту з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Основними доводами апеляційної скарги є те, що копію наказу надано позивачу відповідачем лише на адвокатський запит перед її зверненням до суду, надіславши копію адвокату, чим відповідачем було порушено статтю 47 КЗпП України. Судом першої інстанції не було враховано те, що відповідач допустив порушення і в даті звільнення позивача, яка повинна була допрацювати до ІНФОРМАЦІЯ_2 (виповнення 3-х років дитині ОСОБА_4 ). Суд першої інстанції не надав в рішенні належну оцінку правовим підстава позовних вимог.

20.02.2024 до Вінницького апеляційного суду надійшов відзив (вх. № 1702) КНП «Тульчинська ЦРЛ» ТМР Вінницької області, в якому, посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просило залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. /а. с. 161-163/

Відзив обґрунтовано тим, що між сторонами було укладено строковий трудовий договір, який закінчувався ІНФОРМАЦІЯ_1 року (наказ № 398-ОС від 31.12.2021). Підстава звільнення пункт 2 статті 36 КЗпП України (закінчення терміну дії строкового трудового договору), відповідачем при звільненні позивача були дотриманні вимоги трудового законодавства.

17.04.2024 до Вінницького апеляційного суду надійшли письмові пояснення (вх. № 3756) представника відповідача ОСОБА_5 , до яких додано копію наказу від 17.10.2019 про оптимізацію штатних одиниць, копію наказу про попередження про скорочення позивача від 17.10.2019, копію заяви позивача про переведення до інфекційного та терапевтичних відділень.

Судом апеляційної інстанції повернуто представнику відповідача додані до письмових пояснень документи з підстав пропуску строку на їх подання (частина восьма статті 83, частина третя статті 367 ЦПК України) та відсутністю клопотання про поновлення строку на їх подання.

У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_6 підтримали апеляційну скаргу, просили її задовольнити.

Представники відповідача ОСОБА_7 , ОСОБА_5 заперечили проти апеляційної скарги, просили залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши підстави апеляційної скарги, Вінницький апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).

Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 263 ЦПК України.

У справі встановлено наступні обставини.

ОСОБА_1 відповідно до наказу № 50 від 17.04.2008 Тульчинської ЦРЛ прийнята на роботу медичною палатною сестрою терапевтичного відділення Тульчинської ЦРЛ.

/а. с. 6, 7/.

19.12.2019 переведена сестрою медичною (палатною) терапевтичного відділення № 1 м. Тульчин на період відпустки основного працівника.

2.03.2021 ОСОБА_1 переведена сестрою медичною (палатною) інфекційного відділення.

1.06.2021 ОСОБА_1 переведена сестрою медичною (палатною) терапевтичного відділення на період відсутності основного працівника.

6.11.2021 ОСОБА_1 переведена сестрою медичною (палатною) інфекційного відділення № 2 , що підтверджується копією трудової книжки НОМЕР_2 від 20.02.1976 року.

/а. с. 10-11/.

31.12.2021 ОСОБА_1 сестра медична (палатна) інфекційного відділення КНП «Тульчинська ЦРЛ» ТМР Вінницької області звернулася до відповідача із заявою про переведення її сестрою медичною (палатною) терапевтичного відділення КНП «Тульчинська ЦРЛ» ТМР Вінницької області на період відпустки по догляду за дитиною до трьох років сестри медичної ОСОБА_2

/а. с. 8/.

Наказом № 398-ОС від 31.12.2021 сестра медична (палатна) інфекційного відділення ОСОБА_1 переведена за її згодою з 4.01.2022 на посаду сестри медичної (палатної) терапевтичного відділення на період відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку сестри медичної ОСОБА_2 з посадовим окладом згідно штатного розпису.

/а. с. 6, 8 зворот/.

Працювала ОСОБА_1 одну добу через три. Останнє чергування 16.12.2023.

15.12.2022 ОСОБА_2 подала заяву № 1277 про вихід на роботу.

/а. с. 27/.

Наказом № 292-ОС від 15.12.2022 КНП «Тульчинська ЦРЛ» ТМР Вінницької області ОСОБА_2 сестру медичну (палатну) терапевтичного відділення КНП «Тульчинська ЦРЛ» ТМР Вінницької області визнано приступившою до роботи після відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з ІНФОРМАЦІЯ_2 на посаді сестри медичної (палатної) з посадовим окладом згідно штатного розпису. Підстава заява ОСОБА_2 від 15.12.2022 № 1277.

/а. с. 6, 9 зворот/

Наказом № 293-ОС КНП «Тульчинська ЦРЛ» ТМР Вінницької області від 16.12.2022 «Про припинення трудового договору», ОСОБА_1 звільнено з посади сестри медичної (палатної) терапевтичного відділення у зв`язку із закінченням терміну дії трудового договору за пунктом 2 статті 36 КЗпП України з ІНФОРМАЦІЯ_1.

ОСОБА_1 з наказом ознайомлена 16.12.2022, про що свідчить її підпис на наказі.

/а. с. 9/.

ІНФОРМАЦІЯ_1 дитині ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виповнилося три роки (свідоцтво про народження серія НОМЕР_3 від 27.12.2019).

/а. с. 28/.

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 пропонувалася посада медичної сестри дитячого відділення, але остання відмовилася, що не заперечувалося позивачем у судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги задоволенню не підлягає через пропуск строку звернення до суду з позовом та відсутність поважних причин для його поновлення, оскільки з наказом про звільнення з роботи ОСОБА_1 ознайомилася 16.12.2022, про що свідчить особистий підпис позивача в наказі, а ІНФОРМАЦІЯ_1 отримала копію наказу про звільнення разом з трудовою книжкою, проте до суду з позовом про поновлення на роботі позивач звернулася 21.06.2023 через шість місяців після звільнення, тобто з пропуском строку встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України. ОСОБА_1 не навела поважних причин недотримання нею передбаченого статтею 233 КЗпП України строку на звернення до суду з позовом про захист порушеного права, які об`єктивно перешкоджали чи створювали їй труднощі для своєчасного звернення до суду.

Суд також зазначив, що на підставі заяви позивача від 31.12.2021, з нею відповідачем укладено строковий трудовий договір на період відпустки по догляду за дитиною до трьох років сестри медичної ОСОБА_2 , строк якого закінчився ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв`язку із досягнення трирічного віку дитиною основного працівника ОСОБА_2 .. Таким чином, процедура звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП відповідає вимогам законодавства. Право позивача на працю не порушено відповідачем, у зв`язку із чим правові підстави для поновлення її на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні.

Висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог з підстав їх необґрунтованості зроблено за повного з`ясування обставин справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.

Щодо вимог про визнання незаконним наказу про звільнення та його скасування, поновлення на роботі.

Підставами припинення трудового договору є, зокрема, закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України).

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договору. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частиною першою статті 36 КЗпП України» (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.09.2018 у справі № 753/16193/16-ц, постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31.10.2018 у справі № 761/27037/17-ц, постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 6.05.2018 у справі № 757/26016/17-ц).

Згідно зі статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Укладення строкового трудового договору можливе за погодженням сторін, без згоди працівника укладення такого договору є неможливим (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.10.2022 року в справі № 199/9361/19 (провадження № 61-7844св22)).

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП свідчить, що звільнення у зв`язку із закінченням строку дії контракту не можна відносити ні до звільнення працівника за його ініціативою, ні до звільнення працівника за ініціативою роботодавця. Зазначена підстава припинення трудового договору є окремою самостійною підставою для припинення трудового договору, яка обумовлена об`єктивним чинником - спливом строку.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про те, що на підставі заяви позивача від 31.12.2021 з нею відповідачем укладено строковий трудовий договір на період відпустки по догляду за дитиною до трьох років сестри медичної ОСОБА_2 , строк якого закінчився ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв`язку із досягнення трирічного віку дитиною основного працівника ОСОБА_2 , відтак процедура звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП відповідає вимогам законодавства.

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання незаконним наказу про звільнення та його скасування, поновлення на роботі з підстав їх необґрунтованості.

Наведені в апеляційній скарзі аргументи не спростовують правильні висновки суду першої інстанції, апеляційний суд їх відхиляє з наступних підстав.

Доводи позивача про те, що звільнення за пунктом 2 частиною першою статті 36 КЗпП України суперечить положенням статті 39-1 КЗпП України, оскільки відповідач міг перевести позивача до новоствореного управління, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив, оскільки у судовому засіданні встановлено, що свою волю на укладення строкового трудового договору ОСОБА_1 виявила коли написала заяву від 31.12.2021 про прийняття на роботу за строковим трудовим договору. У цей же час вона виразила і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Судом першої інстанції встановлено, що інспектор з кадрів ОСОБА_8 пропонувала ОСОБА_1 посаду медичної сестри в дитячому відділенні лікарні, але остання не погодилася, що не заперечувалося позивачем у судових засіданнях першої та апеляційної інстанції (частина перша статті 82 ЦПК України).

Як вбачається із записів у трудовій книжці позивача, з 19.12.2019 позивач перебувала на посаді сестри медичної (палатної) терапевтичного відділення № 1 на період відпустки основного працівника. В подальшому наявні два записи про переведення сестрою медичною інфекційного відділення з 2.03.2021 по 6.11.2021 та записи про переведення сестрою медичною палатною терапевтичного відділення на період відпустки основного працівника від 1.05.2021 та 4.01.2022 відповідно. Безстрокові трудові відносини припинені з позивачем у 2019 році.

Твердження позивача про те, що відповідач вів її в оману, оскільки зобов`язав написати заяву від 31.12.2021 на переведення палатною медсестрою терапевтичного відділення на період відпустки по догляду за дитиною до 3-х років медичної сестри ОСОБА_2 при цьому, пообіцявши, що не буде її звільняти, так як робота завжди за її фахом наявна в лікарні, а ОСОБА_2 не збиралася після відпустки виходити на роботу, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки позивач не надала належних та допустимих доказів у розумінні статей 76-78 ЦПК України на підтвердження введення її в оману відповідачем при написанні заяви на переведення палатною медсестрою терапевтичного відділення на період відпустки по догляду за дитиною до 3-х років медичної сестри ОСОБА_2 .. При цьому, укладення строкового трудового договору можливе за погодженням сторін, без згоди працівника укладення такого договору є неможливим. Позивач не оспорювала її переведення згідно наказу № 398-ОС від 31.12.2021 за її згодою з 4.01.2022 на посаду сестри медичної (палатної) терапевтичного відділення на період відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку сестри медичної ОСОБА_2 ..

Суд першої інстанції також обґрунтовано зазначив про те, що позивач була призначена на посаду згідно наказу № 398-ОС від 31.12.2021 за її згодою саме до настання ІНФОРМАЦІЯ_1 трьох років дитині ОСОБА_2 , тому ІНФОРМАЦІЯ_1 закінчився термін перебування її на посаді. Наказом № 293-ОС від 16.12.2022 ОСОБА_1 звільнено з посади сестри медичної (палатної) терапевтичного відділення КНП «Тульчинська ЦРЛ» ТМР Вінницької області з ІНФОРМАЦІЯ_1.

З огляду на зазначене, безпідставними є посилання позивача на те, що 31.12.2021 відповідно до наказу за № 398-ОС її було переведено на посаду медичної сестри на період відпустки ОСОБА_2 до ІНФОРМАЦІЯ_2, однак відповідач звільнив її з порушенням трудового законодавства на один день раніше ІНФОРМАЦІЯ_1.

Необґрунтованими колегія суддів вважає також твердження в апеляційній скарзі про те, що відповідач пообіцяв відповідачу перевести на іншу роботу або залишити на цій посаді, так як ОСОБА_2 не збирається виходити по факту на роботу, оскільки доказів на підтвердження цих обставин суду не надано, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідно до частини третьої статті 23 КЗпП України роботодавець зобов`язаний інформувати працівників, які працюють за строковим трудовим договором, про вакансії, що відповідають їх кваліфікації та передбачають можливість укладення безстрокового трудового договору, а також забезпечити рівні можливості таких працівників для його укладення, апеляційний суд не вважає такими, що свідчать про порушення відповідачем положень частини третьої статті 23 КЗпП України.

Позивачем не надано суду доказів, що є її процесуальним обов`язком відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України, яка саме вакансія, що відповідає її кваліфікації та передбачає можливість укладення безстрокового трудового договору, їй не була проінформована роботодавцем, чим було порушено її права, натомість висновки суду не можуть ґрунтуватись на припущеннях.

За таких обставин, встановивши, що звільнення позивача на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України відбулося без порушення вимог трудового законодавства, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем не доведено порушення відповідачем вимог законодавства під час її звільнення (припинення строкового трудового договору).

Судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що звільнення позивача проведено з дотриманням вимог трудового законодавства і умов укладеного між сторонами строкового трудового договору. Право позивача на працю не порушено відповідачем.

Разом з тим, відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним наказу про звільнення та його скасування, поновлення на роботі також з підстав пропуску строку звернення до суду з позовом суд першої інстанції не звернув увагу на те, що відмовити в позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі необґрунтованості позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити з підстав необґрунтованості позовних вимог.

Крім цього, зазначаючи про попуск строку звернення позивача до суду з позовом, суд залишив поза увагою те, що Законом України від 30.03.2020 № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» КЗпП України доповнено главою XIX такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

В Україні карантин діяв з 11.03.2020 по 30.06.2023.

Звертаючись у суд з позовом 21.06.2023 позивачем не було пропущено строки встановлені статтею 233 КЗпП звернення до суду, а тому в цій частині висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовної вимоги з підстав пропуску строку звернення до суду з позовом є помилковими, однак вони не призвели до неправильного вирішення справи, а тому у відповідності до ч.2 п.2 ст.376 ЦПК України не можуть бути підставою для скасування рішення суду.

Суд першої інстанції правомірно відмовив також в задоволенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка є похідної від основної (про визнання незаконним наказу про звільнення та його скасування, поновлення на роботі) в задоволенні якої судом відмовлено.

За таких обставин суд першої інстанції хоч і помилився при визначені висновків про пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом, однак правильно вирішив спір по суті, отже з урахуванням того, що після ухвалення апеляційним судом свого судового рішення результат по суті спору не зміниться, ухвалене у справі рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 24.05.2022 у справі № 201/5731/19 (провадження № 61-8507св21) від 2.11.2022 у справі № 760/1887/18 (провадження № 61-14299св20.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, апеляційним судом не встановлено.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.

Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що зазначені в апеляційній скарзі аргументи суттєвими не являються та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з частиною першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись частиною четвертою статті 258, частиною першою статті 259, статтями 367, 369, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 26.01.2024 року у даній справі залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Л. О. Голота

Судді: С. Г. Копаничук

В. П. Рибчинський

Повнй текст постанови складено 22.04.2024 року.