Постанова

від 25.09.2024 по справі 148/1156/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 148/1156/23

провадження № 61-6766св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне некомерційне підприємство «Тульчинська центральна районна лікарня» Тульчинської міської ради Вінницької області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 26 січня 2024 року у складі судді

Дамчука О. О. та постанову Вінницького апеляційного суду від 17 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Голоти Л. О., Копаничук С. Г., Рибчинського В. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Тульчинська центральна районна лікарня» Тульчинської міської ради Вінницької області (далі - КНП «Тульчинська центральна районна лікарня») про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з 17 квітня 2008 року вона перебувала у трудових відносинах з відповідачем.

Наказом КНП «Тульчинська центральна районна лікарня» від 31 грудня 2021 року № 398-ОС позивачку, за її згодою, з 04 січня 2022 року переведено на посаду сестри медичної (палатної) терапевтичного відділення на період відпустки ОСОБА_2 по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

При цьому відповідач обіцяв, що її не звільнять після закінчення строку дії контракту, оскільки робота за її фахом у лікарні є завжди, крім того, ОСОБА_2 не має наміру виходити на роботу.

Однак, відповідач ввів її в оману, оскільки згідно з наказом КНП «Тульчинська центральна районна лікарня» від 16 грудня 2022 року № 292-ОС, ОСОБА_2 приступила до роботи медичної сестри лікарні з 19 грудня 2022 року. Водночас адміністрація КНП «Тульчинська центральна районна лікарня» знову пообіцяла позивачці, що її не звільнятимуть.

Проте наказомКНП «Тульчинська центральна районна лікарня» від 16 грудня 2022 року № 293-ОС ОСОБА_1 було звільнено з роботи 18 грудня 2022 року у зв`язку з закінченням строку дії трудового договору на підставі пункту 2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Копію наказу про звільнення вона не отримувала, доступу до роботи і можливості виконувати свої обов`язки, незважаючи на обіцянку роботодавця знайти для неї посаду, їй не надали, а фактично звільнили з ініціативи адміністрації у зв`язку з неприязним ставленням.

Крім того, її звільнили 18 грудня 2022, тобто на один день раніше, ніж закінчився строк дії укладеного з нею контракту, оскільки дитині ОСОБА_3 виповнилося 3 роки лише 19 грудня 2022 року.

Посилаючись на те, що її звільнення відбулося з порушенням статті 39-1 КЗпП України, оскільки укладення з нею строкових трудових договорів, які неодноразово переукладалися і переведення з постійного місця роботи на тимчасове з укладенням строкового трудового договору не відповідає вимогам КЗпП України, зважаючи на те, що строкові трудові договори, що були переукладенні один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою

статті 23 КЗпП України, вважаються такими, що укладені на невизначений строк, ОСОБА_1 просила визнати незаконним та скасувати наказ КНП «Тульчинська центральна районна лікарня» від 16 грудня 2022 року № 293-ОС та поновити її на роботі; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 26 січня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що з оскаржуваним наказом

КНП «Тульчинська центральна районна лікарня» від 16 грудня 2022 року № 293-ОС ОСОБА_1 ознайомилася 16 грудня 2022, а його копію разом із трудовою книжкою вона отримала 18 грудня 2022 року, однак до суду з позовом за захистом порушеного права звернулася 21 червня 2023 року, тобто з пропуском строку встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України. Поважних причин пропуску зазначеного строку вона не навела.

Крім того, суд першої інстанції також зазначив, що звільнення позивачки відбулося з дотриманням вимог пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Постановою Вінницького апеляційного суду від 17 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 26 січня 2024 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що її звільнення відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства та умов укладеного між сторонами трудового договору.

Водночас суд першої інстанції помилково послався як на підставу для відмови у задоволенні позову на пропуск позивачкою строку для звернення до суду з позовом, однак зазначене не призвело до неправильного вирішення справи, а тому відповідно до пункту 2 частини другої статті 376 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не є підставою для скасування судового рішення.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У травні 2024 року ОСОБА_1 , звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 26 січня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 17 квітня 2024 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду

від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/4788/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга обґрунтована тим, що вирішуючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що відповідач, зобов`язавши її написати заяву на переведення на посаду палатної медсестри терапевтичного відділення на період відпустки ОСОБА_2 по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, фактично ввів її в оману, пообіцявши, що її не звільнять. Однак надалі, за відсутності потреби у звільненні позивачки, а фактично з ініціативи роботодавця та у зв`язку з неприязним ставленням, звільнив її.

Суди помилково не застосували до спірних правовідносин вимоги статті 39-1 КЗпП України згідно з якою трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

Суди безпідставно не звернули уваги на посилання заявниці про те, що згідно з вимогами статті 23 КЗпП України строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Роботодавець зобов`язаний інформувати працівників, які працюють за строковим трудовим договором, про вакансії, що відповідають їх кваліфікації та передбачають можливість укладення безстрокового трудового договору, а також забезпечити рівні можливості таких працівників для його укладення.

У червні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від КНП «Тульчинська центральна районна лікарня», у якому заявник просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 08 травня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 26 січня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 17 квітня 2024 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії суддів: Лідовець Р. А.. Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 16 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав визначених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано з Тульчинського районного суду Вінницької області матеріали цивільної справи № 148/1156/23; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У травні 2024 року матеріали справи № 148/1156/23 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи

з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що відповідно до наказу КНП «Тульчинська центральна районна лікарня» від 17 квітня 2008 року № 50 ОСОБА_1 прийнята на роботу медичною сестрою палатною терапевтичного відділення центральної районної лікарні.

19 грудня 2019 року ОСОБА_1 переведено на посаду сестри медичної (палатної) терапевтичного відділення № 1 м. Тульчин на період відпустки основного працівника.

02 березня 2021 року ОСОБА_1 переведено на посаду сестри медичної (палатної) інфекційного відділення.

01 червня 2021 року ОСОБА_1 переведено на посаду сестри медичної (палатної) терапевтичного відділення на період відсутності основного працівника.

06 листопада 2021 року ОСОБА_1 переведено на посаду сестри медичної (палатної) інфекційного відділення № 2.

31 грудня 2021 року позивачка звернулася до відповідача із заявою про переведення її на посаду сестри медичної (палатної) терапевтичного відділення КНП «Тульчинська центральна районна лікарня» на період відпустки по догляду за дитиною до трьох років сестри медичної ОСОБА_2 .

Наказом КНП «Тульчинська центральна районна лікарня» від 31 грудня 2021 року № 398-ОС сестра медична (палатна) інфекційного відділення ОСОБА_1 переведена за її згодою з 04 січня 2022 року на посаду сестри медичної (палатної) терапевтичного відділення на період відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку сестри медичної ОСОБА_2 з посадовим окладом згідно штатного розпису.

ОСОБА_1 працювала одну добу через три. Останнє її чергування було

16 грудня 2022 року.

15 грудня 2022 року ОСОБА_2 звернулася до КНП «Тульчинська центральна районна лікарня» із заявою (вх. № 1277) у якій просила вважати її такою, що приступила до роботи після відпустки по догляду за дитиною після досягнення нею трирічного віку, з 19 грудня 2022 року.

Наказом КНП «Тульчинська центральна районна лікарня» від 15 грудня 2022 року № 292-ОС ОСОБА_2 сестру медичну (палатну) терапевтичного відділення КНП «Тульчинська центральна районна лікарня» визнано такою, що приступила до роботи після відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 19 грудня 2022 року на посаді сестри медичної (палатної) з посадовим окладом згідно штатного розпису.

Наказом КНП «Тульчинська центральна районна лікарня» від 16 грудня 2022 року № 293-ОС «Про припинення трудового договору», ОСОБА_1 звільнено з посади сестри медичної (палатної) терапевтичного відділення у зв`язку із закінченням терміну дії трудового договору за пунктом 2 частини першої

статті 36 КЗпП України з 18 грудня 2022 року.

Із зазначеним наказом ОСОБА_1 ознайомлена під підпис 16 грудня

2022 року.

18 грудня 2022 року дитині ОСОБА_2 - ОСОБА_3 виповнилося три роки.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою, третьою статті 21 КЗпП України (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (стаття 23 КЗпП України).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема, закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23 КЗпП України), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частиною першою статті 36 КЗпП України. Чинним трудовим законодавством України не передбачено обов`язку власника повідомляти працівника про закінчення дії строкового трудового контракту. Закінчення строку трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна зі сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин (див. постанову Верховного Суду від 31 липня

2020 року у справі №757/34139/18-ц (провадження №61-6954св19).

Припинення трудового договору у зв`язку із закінченням строку його дії не потребує заяви чи будь-якого волевиявлення працівника. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України. Тому контракт припиняється за закінченням строку його дії. Винятком з цього правила є фактичне продовження трудових відносини, коли жодна з сторін за закінченням строку дії трудового договору не поставила вимогу про їх припинення. У такому випадку дія трудового договору вважається продовженою на невизначений строк (стаття 39-1 КЗпП України), а у випадку, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк - на строк, передбачений законодавчими актами.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , установивши, що на підставі заяви позивачки від 31 грудня 2021 року сторони уклали строковий трудовий договір на період відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку сестри медичної ОСОБА_2 , строк якого закінчився 18 грудня 2022 року у зв`язку із досягненням трирічного віку дитиною основного працівника ОСОБА_2 , суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що її звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору.

Доводи касаційної скарги про те, що суди помилково не застосували до спірних статтю 39-1 КЗпП України, згідно з якою трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк є необґрунтованими. Оскільки, зазначена норма матеріального права підлягає застосуванню у разі фактичного продовження трудових відносини, коли жодна з сторін за закінченням строку дії трудового договору не поставила вимогу про їх припинення. У такому випадку дія трудового договору вважається продовженою на невизначений строк, а у випадку, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк - на строк, передбачений законодавством

(див. постанову Верховного Суду від 21 липня 2022 року у справі № 487/1448/20 (провадження № 61-10512св21)).

Натомість у справі, що переглядається, відповідач заявив вимогу про звільнення позивачки і фактичного продовження трудових відносини не відбулося.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що зобов`язавши її написати заяву про переведення на посаду палатної медсестри терапевтичного відділення на період відпустки ОСОБА_2 по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, відповідач фактично ввів її в оману, пообіцявши, що її не звільнять.

Суди перевірили такі доводи заявниці, однак дійшли висновку про їх необґрунтованість, оскільки вона не надала належних та допустимих доказів у розумінні статей 76-78 ЦПК України на підтвердження зазначених обставин. Зважаючи ще й на те, що укладення строкового трудового договору можливе за погодженням сторін, без згоди працівника укладення такого договору є неможливим. ОСОБА_1 не оспорювала її переведення на посаду сестри медичної (палатної) терапевтичного відділення на період відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника ОСОБА_2 .

Доводи позивачки про те, що оскаржувані судові рішення ухвалені без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/4788/16-ц є безпідставними.

Так, у справі № 522/4788/16-ц, Верховний Суд залишаючи без змін судове рішення апеляційного суду, зазначив, що «підставою для звільнення позивачки з посади заступника головного бухгалтера бухгалтерії відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України, у зв`язку із закінченням строку трудового договору, враховуючи строк на який він укладався, має бути закінчення відпустки по вагітності та пологам ОСОБА_2 та вихід її на роботу.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що, підставою для звільнення позивачки з посади заступника головного бухгалтера бухгалтерії відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України, у зв`язку із закінченням строку трудового договору, враховуючи строк на який він укладався, має бути закінчення відпустки по вагітності та пологам ОСОБА_2 та вихід її на роботу.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, в матеріалах справи відсутні та суду апеляційної інстанції не надані докази того, що відпустка по вагітності та пологам ОСОБА_2 закінчилася та остання вийшла на роботу, в зв`язку з чим закінчився укладений між позивачкою та відповідачем строковий трудовий договір.

З наведеного вище вбачається, що апеляційний суд дійшов до обґрунтованого висновку, що відсутні будь які докази того, що відпустка по вагітності та пологам ОСОБА_2 закінчилася та остання вийшла на роботу, в зв`язку з чим закінчився укладений між позивачкою та відповідачем строковий трудовий договір».

Натомість у справі, що переглядається суди встановили, що 15 грудня 2022 року ОСОБА_2 звернулася до КНП «Тульчинська центральна районна лікарня» із заявою (вх. № 1277) у якій просила вважати її такою, що приступила до роботи після відпустки по догляду за дитиною після досягнення нею трирічного віку,

з 19 грудня 2022 року.

Наказом КНП «Тульчинська центральна районна лікарня» від 15 грудня 2022 року № 292-ОС ОСОБА_2 сестру медичну (палатну) терапевтичного відділення

КНП «Тульчинська центральна районна лікарня» визнано такою, що приступила до роботи після відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 19 грудня 2022 року на посаді сестри медичної (палатної) з посадовим окладом згідно штатного розпису.

Оскаржувані судові рішення не суперечать висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі №522/4788/16-ц, а ухвалені за інших фактичних обставин справи.

Верховний Суд не бере до уваги доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували, що її помилково було звільнено на один день раніше (18 грудня 2022 року), в той час коли відпустка ОСОБА_2 по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку закінчилася 19 грудня 2022 року, тобто у день коли дитина досягла трирічного віку.

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 дитині ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , виповнилося три роки, а тому саме 18 грудня 2022 року є днем коли у неї закінчилася відпустка по догляду за дитиною, та відповідно, днем коли закінчився строк дії трудового договору укладеного між позивачкою та відповідачем.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, фактично зводяться до переоцінки доказів, та незгоди з висновками судів з їх оцінкою, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень касаційного суду.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду

від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

У справі, що переглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у особи, яка звернулась до суду із касаційною скаргою, іншої точки зору на встановлені судами обставини не спростовує законності та обґрунтованості ухвалених судами попередніх інстанцій судових рішень по суті спору та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь цієї особи.

Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги ОСОБА_1 цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, ВерховнийСуд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 26 січня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 17 квітня 2024 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник