Постанова

від 17.04.2024 по справі 484/4126/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

17.04.24

22-ц/812/347/24

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 484/4126/23

Провадження № 22-ц/812/347/24

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2024 року Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах :

головуючого - Темнікової В.І.,

суддів - Крамаренко Т.В., Тищук Н.О.,

із секретарем судового засідання - Ковальським Є.В.,

за участю представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідачки - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 грудня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Закревського В.І. в приміщенні того ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями, -

В С Т А Н О В И В :

В серпні 2023 року ОСОБА_3 через свого представника звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями та просив стягнути з відповідачки 2194200 грн, що є еквівалентом 60000 доларів США по курсу НБУ станом на дату подання позову, в порядку відшкодування матеріальної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період з 2012 року по серпень 2019 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу як чоловік і жінка, тобто перебували у фактичних шлюбних відносинах, мають двох спільних дітей.

За час проживання однією сім`єю між ними були усталені відносини, притаманні подружжю, вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет та взаємні обов`язки притаманні подружжю, проявляли піклування один про одного, вели спільний побут, купували речі для спільного вжитку, для дому та особисті речі, купували меблі, проводили ремонтні роботи в будинку та на присадибній земельній ділянці, їздили разом відпочивати. З 2016 року по цей час зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (з двома спільними малолітніми дітьми).

На даний час, згідно рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 03.04.2023р. по справі № 484/5407/19 серед іншого було встановлено, факт проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з 01.01.2012 року по 30.08.2019 року однією сім`єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу та визнано право власності за ОСОБА_3 на 1/2 частину житлового будинку з господарчими будівлями та побутовими спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 ще з 1998 року задовго до знайомства з ОСОБА_4 , досить тривалий час займався оптовою торгівлею та подальшим імпортом закордон волоських горіхів, здійснював значні поставки різної продукції та обладнання крупним підприємствам міста, зокрема ТДВ «ПЕРВОМАЙСЬКДИЗЕЛЬМАШ» та ПрАТ «ПЕРВОМАЙСЬКИЙ МОЛОЧНОКОНСЕРВНИЙ КОМБІНАТ», з 2007 по 2009 роки був керівником підприємства, яке здійснювало торгівлю новими автомобілями (автосалону), та відповідно крім заробітної плати отримував преміювання за кожний проданий з автосалону автомобіль та коштовні аксесуари до них, згодом розпочав займатись оптовими поставками нафтопродуктів (дизельне пальне та бензин), в основному для фермерських господарств. Був зареєстрований як фізична особа-підприємець, а згодом 15.12.2009р. за місцем проживання та реєстрації ним було створено ПП «КОМПАНІЯ «АГРО-ЛЮКС», код ЄДРПОУ 35964834, керівником якого був вказаний ОСОБА_3 особисто.

Ще до спільного проживання з ОСОБА_4 ним було отримано житловий будинок у спадщину від бабусі, який він згодом продав, а кошти додав до власних заощаджень. Згодом були продані декілька належних ОСОБА_5 квартир та будинків, а виручені кошти також були додані до його заощаджень. Ще до особистих коштів можна віднести страхову компенсацію за пошкоджений автомобіль «SKODA OCTAVIA» (сплачених офіційно страховою компанією), який належав йому, а також кошти отримані від подальшого продажу цього автомобілю, а також кошти які він отримував від своїх родичів у борг зі складанням відповідних розписок.

Отже, позивач накопичив значні суми коштів, але через недовіру до банківських вкладів, був змушений їх зберігати у власному будинку.

З метою захисту коштів та іншого коштовного майна, житловий будинок було обладнано системою відеоспостереження, встановлено по периметру паркану систему електроогорожі зі струмом підвищеної напруги, встановлено сигналізацією з підключенням її до Державної служби охорони МВС України та було придбано і встановлено сейф з зовнішнім кодовим замком, який також містив окрему частину з ключовим замком.

Доступ до сейфу, який знаходився в будинку по АДРЕСА_1 , мали виключно ОСОБА_3 та його колишня цивільна дружина - ОСОБА_4

07 червня 2019 року між позивачем та ОСОБА_6 було складено розписку, відповідно до якої ОСОБА_3 передав ОСОБА_6 грошову позику, з власних особистих заощаджень, в розмірі 1 607 705,64 грн., що є еквівалентом 60 000 доларів США по курсу НБУ зі строком повернення до 30.11.2019 року. На підтвердження передачі грошей ОСОБА_6 склав розписку, яку ОСОБА_3 зберігав, разом з іншими цінними речами та коштами у сейфі в будинку по АДРЕСА_1 . Проте, з серпня 2019 року відносини з ОСОБА_4 погіршились, розпочались певні непорозуміння та складнощі, тому ОСОБА_4 частково зібрала свої особисті речі, забрала дітей та переїхала проживати до своєї матері, яка проживала на сусідній вулиці. При цьому вона не попередила про таке рішення.

ОСОБА_4 декілька місяців, продовжувала проживати із своєю матір`ю на сусідній вулиці, діти залишались з нею, а ОСОБА_3 продовжував фактично проживати за місцем реєстрації, у вищевказаному житловому будинку. Однак, на початку жовтня 2019 року, повернувшись додому після чергового короткочасного відрядження, він не зміг зайти ні до житлового будинку, ні навіть на територію подвір`я, так як ОСОБА_4 змінила всі замикаючі пристрої (замки) на хвіртці та дверях житлового будинку, таким чином вчиняючи перешкоди у користуванні житловим будинком.

В той же період часу, у зв`язку з робочими потребами ОСОБА_3 також доволі часто перебував у робочих відрядженнях, а після повернення додому став помічати зникнення різних речей та коштів з будинку (доступ до якого мали виключно позивач та відповідачка, крім того, остання мала віддалений доступ до системи відеоспостереження в будинку, а отже достовірно знала коли він перебував у відрядженні та був відсутній у будинку, у зв`язку з чим могла безперешкодно вчинити крадіжку майна та коштів).

У зв`язку з чим, ОСОБА_3 було подано до поліції відповідну заяву щодо крадіжки громадянкою ОСОБА_4 наступних особистих речей та коштів: 1) грошових коштів в розмірі - 4 300 000 грн, які знаходились в сейфі, в будинку по АДРЕСА_1 ; 2) грошових коштів в розмірі - 19 700 доларів США, які знаходились в сейфі, в будинку по АДРЕСА_1 ; 3) рушниці МЦ 6, 12 калібр, № НОМЕР_3 (дозвіл на зброю № НОМЕР_1 виданий на ім`я - ОСОБА_3 ), яка знаходилась в сейфі, в будинку по АДРЕСА_1 ; 4) колекційної рушниці Simson 16 калібру, № НОМЕР_2 (дозвіл на зброю № НОМЕР_1 виданий на ім`я - ОСОБА_3 ), яка знаходилась в сейфі, в будинку по АДРЕСА_1 ; 5) боргової розписки на суму 1 607 705,64 грн, що є еквівалентом 60 000 доларів США по курсу НБУ, відповідно до якої, ОСОБА_3 було надано в борг вищевказану суму коштів іншій особі, розписка також знаходилась в сейфі, в будинку по АДРЕСА_1 ; 6) грошових коштів в розмірі - 5 000 доларів США, які знаходились в сейфі, в будинку по АДРЕСА_2 ) решти особистих коштовних речей (ювелірні вироби, шуби та інше), які знаходились безпосередньо в будинку по АДРЕСА_1 .

На даний час, слідчим відділом Первомайського районного відділу поліції ГУНП в Миколаївській області здійснюється досудове розслідування в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023152110000536 від 05.05.2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.

Після чергової розмови з ОСОБА_4 позивач їй вказав на необхідність повернення зниклих речей та коштів, оскільки вони є особистою власністю, а їх викрадення є неприйнятним, на що вона вказала, що взагалі не допустить до будинку щоб не було змоги дізнатись яке саме майно та яка сума коштів фактично були викрадені і взагалі найме приватну охоронну фірму «САРМАТ-119» для недопущення до будинку, що і було в подальшому здійснено ОСОБА_4 .

На даний час Первомайським РВ поліції ГУНП в Миколаївській області здійснюється досудове розслідування в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021153110000579 від 26.10.2021 року за ст. 356 КК України «Самоправство», про протиправні дії ОСОБА_4 , які полягають у заміні замків на дверях та хвіртці домоволодіння, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , внаслідок чого ОСОБА_3 не має можливості зайти до вказаного домоволодіння, де він зареєстрований.

Підтвердженням того, що саме ОСОБА_4 викрала вищевказану боргову розписку є копія цієї боргової розписки на суму 1607705,64 грн, що є еквівалентом 60 000 доларів США по курсу НБУ, яка знаходиться в цивільній справі № 484/5407/19, яка засвідчена адвокатом Шалару О.І., який представляв інтереси ОСОБА_4 , написом «З оригіналом згідно 25.02.2021р.», чим підтверджується, що ОСОБА_4 25.02.2021р. надала своєму представнику- адвокату Шалару О.І. оригінал викраденої ще в жовтні - листопаді місяці 2019р. розписки, з якої останній зробив копію, засвідчив її та згодом надав до суду як доказ.

Також вказує, що додатковим підтвердженням, знаходження розписки саме у ОСОБА_4 є скріншот переписки у месенджері «WhatsApp», з якого є очевидним, що сама ОСОБА_4 визнає факт знаходження в неї даної розписки.

Оскільки, оригінал даної боргової розписки і на даний час знаходиться у ОСОБА_4 , а згідно чинного законодавства та усталеної судової практики, підтвердженням виконання грошового зобов`язання є повернення позикодавцем саме оригіналу боргової розписки, через неправомірні дії ОСОБА_4 , позивач фактично був позбавлений можливості отримати від боржника грошові кошти в розмірі 1 607 705,64 грн, що є еквівалентом 60 000 доларів США по курсу НБУ, незважаючи на закінчення строку повернення позики ще 30.11.2019 року.

Враховуючи пункт 9 частини другої статті 16, частину першу та друг статті 22, ст. 1166, ст. 1192 ЦК України дані зобов`язання є деліктними, які виникли внаслідок порушення майнових прав позивача, а саме через викрадення та неповернення відповідачем боргової розписки, що позбавило позивача реальної можливості отримати від боржника суму позики, незважаючи на сплив строку її повернення.

З огляду на положення ст.509 та з урахуванням приписів статей 11, 22, 23, 599, 1166-1168 ЦК України позадоговірне, деліктне зобов`язання виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка завдала шкоду. Сторонами деліктного зобов`язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).

В даному випадку розмір завданої шкоди відповідає розміру неотриманої грошової позики, яка згідно боргової розписки становить 1607705,64 грн, що є еквівалентом 60 000 доларів США по курсу НБУ ( постанова Великої палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц).

З урахуванням наведеного, грошові кошти які підлягають стягненню з відповідачки визначаються з урахуванням курсу гривні по відношенню до долара станом на день подання позову.

Розписка, яка була укладена між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , визначала еквівалент суми в гривні у розмірі 60 000 доларів США. Станом на дату подання цього позову за курсом НБУ один долар США коштує 36,57 гривень. Відповідно, сума, яка підлягає стягненню з відповідачки становить у гривні 2 194 200 грн.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 грудня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями, відмовлено. Також судом зазначено, що після набрання рішенням законної сили, слід скасувати арешти накладені ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 07.08.2023 року на все рухоме та нерухоме майно, належне відповідачці ОСОБА_4 у межах ціни позову, а саме: 2 194 200 гривень 00 коп., що є еквівалентом 60 000 доларів США по курсу НБУ станом на дату подання позовної заяви в порядку відшкодування матеріальної шкоди; на корпоративні права, які належать відповідачці ОСОБА_4 у ТОВ "Гранд ойл плюс"; на грошові кошти відповідачки ОСОБА_4 , які знаходяться на банківських рахунках, що належать ОСОБА_4 , відкритих у банківських установах України, у межах ціни позову, а саме: 2 194 200 грн, що є еквівалентом 60 000 доларів США по курсу НБУ станом на дату подання позовної заяви в порядку відшкодування матеріальної шкоди, та ухвалами Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 23.10.2023 року на грошові кошти відповідачки ОСОБА_4 , які знаходяться на банківських рахунках, що належать ОСОБА_4 відкритих у банківських установах України, у межах ціни позову, а саме: 2 194 200 грн, що є еквівалентом 60 000 доларів США по курсу НБУ станом на дату подання позовної заяви в порядку відшкодування матеріальної шкоди, та на все рухоме та нерухоме майно, що належить відповідачці ОСОБА_4 у межах ціни позову, а саме: 2 194 200 гривень 00 коп., що є еквівалентом 60 000 (шістдесят тисяч) доларів США по курсу НБУ станом на дату подання позовної заяви в порядку відшкодування матеріальної шкоди.

Відмовляючи у задоволені позову суд першої інстанції виходив із того, що 07.06.2019 року позивач ОСОБА_3 надав у борг ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 1607705,64 грн, що є еквівалентом 60000 доларів США по офіційному курсу НБУ на дату підписання розписки, що підтверджується копією розписки. Оригінал вказаної розписки позивач надати суду не має можливості через неправомірні дії відповідачки ОСОБА_4 , яка вчинила крадіжку його майна, в тому числі і оригіналу розписки ОСОБА_6 від 07.06.2019р., що знаходилось в будинку по АДРЕСА_1 , де вони проживали однією сім`єю як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу з 01.01.2012 року по 30.08.2019 року.

На підтвердження звернення позивача до правоохоронних органів до позову додано копію витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань про реєстрацію 05.05.2023 року кримінального провадження 12023152110000536 за ч. 3 ст. 185 КК України, з якого вбачається, що 04.05.2023 до чергової частини Первомайського РВП ГУНП в Миколаївській області надійшло звернення ОСОБА_3 про те, що впродовж жовтня-листопада 2019 року його колишня цивільна дружина ОСОБА_4 з сейфу, який находився всередині будинку по АДРЕСА_1 , де вони раніше спільно проживали, таємно викрала грошові кошти, боргову розписку, колекційну рушницю та його особисті речі (а.с. 8).

Крім того, представником позивача надано копію ухвали Миколаївського апеляційного суду від 28.09.2023 року згідно якої скасовано ухвалу слідчого судді Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11.08.2023р. Постановлено нову ухвалу, за якою скасовано постанову старшого слідчого СВ Первомайського РВП ГУНП в Миколаївській області Батурського А.В. від 18.07.2023р. про закриття кримінального провадження №12023152110000536 від 05.05.2023р. та направлено матеріали кримінального провадження для проведення досудового розслідування СВ Первомайського РВП ГУНП в Миколаївській області (а.с. 96-98).

На підтвердження факту спільного проживання з 01.01.2012 року по 30.08.2019 року однією сім`єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу до позову додано копію рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 03.04.2023р. у справі №484/5407/19, яке станом на момент розгляду справи не набуло законної сили та знаходиться на перегляді в Миколаївському апеляційному суді (а.с. 12-20).

На підтвердження усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом вселення представником позивача долучено до матеріалів справи копію рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 01.11.2023р. у справі №484/782/23, яке станом на момент розгляду справи не набуло законної сили та знаходиться на перегляді в Миколаївському апеляційному суді (а.с. 100-101).

Отже, на думку позивача, саме протиправні дії відповідачки стали причиною втрати ним оригіналу розписки ОСОБА_6 від 07.06.2019 року, тому саме вона має відшкодувати йому завдану шкоду в розмірі 2194200 грн., що є еквівалентом 60000 доларів США по курсу НБУ станом на дату подання позову.

Проаналізувавши ч. 1 ст. 12 ЦПК, ч. 1 та 2 ст. 22, ч. 1 та 2 ст. 1166, суд першої інстанції констатував, що відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди, якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Позивач має довести факти, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

У постанові від 26 квітня 2022 року у справі № 564/973/19 Верховний суд вказав, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, завдана особі і майну громадянина або завдана майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Тобто, розглядаючи спір про відшкодування завданої шкоди, суд повинен з`ясувати наявність у діях відповідача складу цивільного правопорушення, що включає неправомірність поведінки, наявність матеріальних втрат та їх розміру (збитків), причинного зв`язку між неправомірною поведінкою та заподіяними збитками.

До істотних обставин, що підлягають з`ясуванню судом та доведенню сторонами у такому спорі, є наявність всіх сукупних елементів складу цивільного правопорушення; позивач зобов`язаний довести протиправність поведінки відповідача, розмір заподіяної шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, а відповідач має спростувати наявність своєї вини.

Проаналізувавши положення ч. 1 ст. 76, ч. 1 та 2 ст. 77, ч. 1 та 6 ст. 81, ч. 2 та 3 ст. 89 ЦПК України, суд першої інстанції дійшов висновку, що під час розгляду справи позивачем не надано докази, які б доводили вину саме відповідачки у вчиненні дій, наслідком яких завдано шкоду позивачу, а також причинно-наслідкового зв`язку між крадіжкою та діями відповідачки та заподіяною майновою шкодою.

При цьому суд вважав, що надані ксерокопії рішень Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 03.04.2023р. у справі №484/5407/19 та від 01.11.2023р. у справі №484/782/23, які не набули законної сили, не мають преюдиційного значення під час розгляду вказаної справи та не можуть бути визнані судом в якості доказу.

Також суд зазначив, що під час розгляду справи не встановлено будь-яких порушень прав чи інтересів позивача відповідачкою, їх обмеження чи невизнання з боку відповідачки, а відтак відсутні підстави для застосування будь-якого способу захисту такого права. З огляду на такі обставини відсутні підстави для задоволення позову.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, позивач ОСОБА_3 через свого представника звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій вказує, що рішення суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, та не відповідає дійсними обставинам справи та наявним у справі доказам.

В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції, в порушення норм ЦПК України, невірно застосував норми Цивільного процесуального кодексу в частині покладання на сторони обов`язку доказування.

Так, за приписами статті 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Окрім того, положеннями ст. 81 ЦПК України, визначено також, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Натомість, суд першої інстанції, в порушення наведених норм, поклав обов`язок доказування виключно на сторону позивача, натомість, зі сторони відповідача у справі не було подано жодного документи та/або доказу на спростування обставин, які викладені у позовній заяві.

Стороною відповідачки, не тільки не подано жодного доказу на спростування обставин, а також не подано ні відзиву на позовну заяву з викладенням позиції, ні жодного пояснення на спростування поданого позову та наведених обставин та доказів.

На думку апелянта, фактично, судом першої інстанції не забезпечено дотримання вимог змагальності судового процесу, надано перевагу стороні відповідача, без належної оцінки обставин справи та наданих доказів стороною позивача.

Не прийнято судом до уваги і предмет спору, який полягає у відшкодуванні шкоди, завданої неправомірними діями.

Для наведеного предмету спору, в усталеній судовій практиці застосування приписів статті 1166 ЦК України, у тому числі у численних постановах Верховного суду, визначено презумпцію вини завдавача шкоди (Постанова КЦС ВС від 19 червня 2023 року у справі № 761/25211/18, Постанова Верховного Суду від 04 серпня 2020 року у справі № 925/1478/16, Постанова Верховного Суду від 27 грудня 2019 року у справі № 686/11256/16-ц, Постанова КЦС ВС від 18 січня 2023 року у справі № 642/5814/18, Постанова Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі № 3- 51гс14).

Тобто цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

В порушення сталої практики Верховного Суду щодо застосування презумпції вини завдавала шкоди та приписів ст. 1166 ЦК України, а саме п. 2, суд першої інстанції поклав обов`язок доказування на позивача, за відсутності жодного обґрунтованого заперечення зі сторони відповідача, ні щодо предмету спору, ні жодного доказу на спростування винної поведінки відповідачки.

Крім того, судом першої інстанції не прийнято до уваги та взагалі проігноровано приписи ЦК України, в частині неможливості позивачем виконання умов договору позики, а саме повернення позичальнику розписки в обмін на повернення коштів.

Без наявності оригіналу розписки, позивач фактично позбавлений права вимагати повернення коштів, наданих у позику, а позичальник, у свою чергу має право відмовитись від повернення позики, без передачі оригіналу розписки.

Окрім того, відсутність оригіналу розписки, крім іншого, позбавляє позивача можливості звернутись не тільки до позичальника за поверненням коштів, а і з позовом до суду з вимогою про стягнення заборгованості за такою розпискою.

На наведені обставини та доводи позивача, суд першої інстанції уваги не звернув та залишив їх поза увагою.

Також апелянт вважає, що судом першої інстанції вибірково надано оцінку доказам сторони позивача, що призвело до прийняття у справі неправомірного рішення.

Зокрема, приймаючи рішення суд першої інстанції проігнорував такий доказ, як копію розписки наданої стороною позивача з матеріалів справи 484/5407/19, яка засвідчена представником відповідача, «копія згідно з оригіналом», та долучена у якості доказу до судової справи № 484/5407/19. В той же час, наявність такого доказу, а також те, що такий доказ подано повноваженим представником відповідачки та засвідчено копію з оригіналу, свідчить про те, що оригінал розписки знаходиться у відповідачки та наданий нею представнику для подання як доказ у справі № 484/5407/19.

Водночас стороною відповідачки, її представником адвокатом Порхун В.М. не надано жодного пояснення або спростування тому факту, що копія розписки додана до матеріалів справи 484/5407/19 та що така розписка засвідчена представником відповідачки з оригіналу такої розписки, та не спростував її наявність у відповідачки.

Крім того, судом не надано оцінку переписці сторін. Так, у якості доказу того, що оригінал розписки знаходиться у відповідачки, позивачем до матеріалів справи було долучено скріншоти переписки сторін у месенджері «WhatsApp», з якого є очевидним, що сама ОСОБА_4 визнає факт знаходження в неї даної розписки. Стороною відповідачки не надано жодного пояснення або спростування наявності чи відсутності такої переписки та викладеним у ній обставинами, а також не спростовано та не заперечено того факту, що така переписка мала місце між сторонами.

Посилаючись на викладене, просив скасувати рішення суду у справі № 484/41267/23 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити у повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити, надавши пояснення аналогічні змісту апеляційної скарги.

Представник відповідачки не визнав доводи апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Інші учасники процесу до судового засідання не з`явилися, хоча про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні ( ст.263 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин ( ст. 264 ЦПК України).

Переглядаючи рішення в межах доводів апеляційної скарги, надаючи оцінку зібраним у справі доказам, визначаючи юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, колегія суддів виходить з наступного.

Приймаючи рішення у справі, суд виходив з того, що предметом даного позову є стягнення матеріальної шкоди, завданої позивачу незаконними діями відповідачки, а саме крадіжкою боргової розписки від 07 червня 2019р., за якою ОСОБА_6 отримав від позивача в позику 1606705,64грн., що є еквівалентом 60000дол. США, через неможливість у зв`язку з такими діями відповідачки стягнути передані в борг кошти з ОСОБА_6 .

В обґрунтування заявлених позовних вимог, позивач також посилався на те, що йому завдано шкоди неправомірними діями відповідачки, а саме крадіжкою боргової розписки від 07 червня 2019р., у зв`язку з чим він позбавлений можливості отримати надані в борг кошти за вказаною борговою розпискою з ОСОБА_6 , тому на підставі ст. 1166 ЦК України сума переданих ним в борг ОСОБА_6 коштів підлягає стягненню з відповідачки на його користь.

Завдання майнової (матеріальної) шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Вказана стаття унормовує загальні підстави для відшкодування шкоди у позадоговірних (деліктних) зобов`язань.

Фактичною підставою для застосування такого виду відповідальності є вчинення особою правопорушення.

Юридичною підставою позадоговірної(деліктної) відповідальності є склад цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за завдану шкоду.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини завдавача шкоди.

Посилаючись в позовній заяві на те, що шкоду завдано відповідачкою, позивач обґрунтовано вказує на те, що відсутність вини у завданні шкоди має довести саме відповідачка, оскільки особливістю деліктної відповідальності за завдану шкоду є презумпція вини. Так, відповідно до частини другої статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди, якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Тому колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, шо відсутність вини повинна у даній справі доводити саме відповідачка.

В той же час, позивач має довести факти, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

Відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.92 (з наступними змінами) «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Отже, до істотних обставин, що підлягають з`ясуванню судом та доведенню сторонами у такому спорі, є наявність всіх сукупних елементів складу цивільного правопорушення; позивач зобов`язаний довести протиправність поведінки відповідача, розмір заподіяної шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, а відповідач має спростувати наявність своєї вини.

Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідачка заперечує вчинення нею крадіжки боргової розписки від 07 червня 2019р. та перебування у неї оригіналу даної розписки. При цьому представник відповідачки в суді апеляційної інстанції пояснив, що відповідачка не передавала адвокату Шалару О.І. оригінал розписки і їй невідома правомірність дій адвоката та дотримання ним вимог закону під час засвідчення копії даної розписки.

Отже, протиправність поведінки відповідачки, як однієї із обов`язкової складової цивільного правопорушення, має довести позивач.

На підтвердження протиправних, винних дій відповідачки, як заподіювача шкоди, позивач посилається на наявність копії боргової розписки від 07 червня 2019р., яка була надана представником ОСОБА_4 під час розгляду іншої справи 484/5407/19. Дана розписка засвідчена представником відповідачки Шалару О.І. у тій справі та долучена у якості доказу до судової справи № 484/5407/19, чого неможливо було зробити без надання оригіналу розписки відповідачкою своєю представнику, а також на скріншоти переписки сторін у месенджері «WhatsApp», з яких, на думку позивача, є очевидним, що ОСОБА_4 визнає факт знаходження в неї даної розписки.

При цьому позивач посилається також на те, що 04 травня 2023р. він звернувся до Первомайського РВ поліції ГУНП в Миколаївській області з заявою про кримінальне правопорушення, датованою 03.05.2023р., в якій просив розпочати за цією заявою досудове розслідування у зв`язку із вчиненням дій, які мають ознаки складу злочину за ч.5 ст. 185 КК України та посилався на те, що впродовж жовтня- листопада 2019р. саме ОСОБА_4 були вчинені дії, що мають ознаки злочину, відповідальність за який передбачена ч.5 ст. 185 КК України, а саме нею було вкрадено майно, в тому числі і боргову розписку на суму 1 607 705,64 грн, що є еквівалентом 60 000 доларів США по курсу НБУ, відповідно до якої, ОСОБА_3 було надано в борг вищевказану суму коштів іншій особі, яка серед іншого майна знаходилась в сейфі, в будинку по АДРЕСА_1 .

Із змісту заяви про вчинення кримінального правопорушення вбачається, що опис подій, за яких на думку позивача, ОСОБА_4 вчинила крадіжку є тотожним обставинам, які викладені позивачем в позовній заяві у даній справі на обґрунтування своїх позовних вимог, тобто вони є підставою позовних вимог.

Відповідно до ч.3 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст.2 ЦПК України).

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (ч.1 ст. 19 ЦПК України).

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, зазвичай, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Судом першої інстанції встановлено, що на даний час слідчим відділом Первомайського районного відділу поліції ГУНП в Миколаївській області здійснюється досудове розслідування в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023152110000536 від 05.05.2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.

Зокрема, про це свідчить надана представником позивача копія витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023152110000536 від 05.05.2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України (а. с.8), а також копія ухвали Миколаївського апеляційного суду від 28.09.2023 року, згідно якої скасовано ухвалу слідчого судді Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11.08.2023р. Постановлено нову ухвалу, якою скасовано постанову старшого слідчого СВ Первомайського РВП ГУНП в Миколаївській області Батурського А.В. від 18.07.2023року про закриття кримінального провадження №12023152110000536 від 05.05.2023р. та направлено матеріали кримінального провадження для проведення досудового розслідування СВ Первомайського РВП ГУНП в Миколаївській області (а. с. 96-98).

Із змісту ухвали Миколаївського апеляційного суду від 28.09.2023 року вбачається, що в ході розслідування вказаного кримінального провадження ОСОБА_3 наполягав, що саме його цивільна дружина ОСОБА_4 впродовж жовтня-листопада 2019 року з сейфу в будинку АДРЕСА_1 , де вони раніше разом проживали, таємно викрала грошові кошти, рушниці, боргову розписку на суму 1 607 705,64 грн., а також інші його особисті речі (ювелірні вироби, шуби та інше).

В ході розслідування вказаного кримінального провадження допитувалася ОСОБА_4 з приводу звернення ОСОБА_3 , яка пояснила, що їй невідомо було місце зберігання вищевказаного майна і чи взагалі ОСОБА_3 володів майном, яке вказано в його заяві. Особисто вона не бачила майно, яке вказано в заяві ОСОБА_3 , а саме: грошових коштів, рушниць, розписки та іншого майна. Жодного сейфу, який би належав ОСОБА_3 , за адресою її місця проживання не було. Дозволу на зберігання в будинку АДРЕСА_1 належних ОСОБА_3 будь-яких цінностей чи зброї вона не надавала. На її думку, ОСОБА_3 звернувся з заявою з приводу крадіжки з надуманих підстав, оскільки між ними довготривалі неприязні відносини на підґрунті виховування спільних дітей. Саме тому ОСОБА_3 звернувся до Первомайського РВП з черговою заявою.

Як зазначено в ухвалі Миколаївського апеляційного суду від 28.09.2023 року, за наявності розбіжностей у поясненнях викладених у заяві ОСОБА_3 про вчинений злочин та у поясненнях ОСОБА_4 , вони підлягали перевірці слідчим, шляхом допиту заявника ОСОБА_3 , чого слідчим зроблене було. Не було вчинено слідчим також інших процесуальних дій для встановлення обставин справи, зокрема, витребування копії розписки на суму 1 607 705,64 грн., тощо.

Із аналіз змісту заяви про кримінальне правопорушення, з якою позивач звернувся до Первомайського РВ поліції ГУНП в Миколаївській області, та ухвали Миколаївського апеляційного суду від 28.09.2023 року вбачається, що в межах вказаного вище кримінального провадження з`ясовуються обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги у даній справі, тобто підстави позову.

Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст.2 КПК України).

Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів ( ст. 84 КПК України).

Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження (ч.2 ст. 91 КПК України). Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим кодексом (ч. 2 ст. 93 КПК України).

Матеріали справи свідчать про те, що позивач, за заявою якого здійснюється розслідування у кримінальному провадженні № 12023152110000536, фактично вживає заходи для встановлення предмету доказування у тому кримінальному провадженні шляхом подання позову за правилами цивільного судочинства у даній справі.

Однак, з огляду на завдання цивільного судочинства недопустимим є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, неналежним або недопустимим. Такі позови не підлягають судовому розгляду.

Отже, слід дійти висновку, що спірні правовідносини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги у даній справі і наполягає на їх встановленні судом у цивільній справі, є предметом дослідження у кримінальному правопорушенні № 12023152110000536 від 05.05.2023р., тому доводити достовірність даних, якими позивач обґрунтовує свої вимоги у даній цивільній справі, які є тотожними даним, зазначених в заяві про вчинення кримінального правопорушення, позивач має у кримінальному провадженні на відповідній стадії кримінального процесу, а не заявляючи позовні вимоги та вимагаючи їх встановлення судом у межах цивільного судочинства.

Відсутність у позивача в даному випадку юридичної можливості доводи зазначені вище обставини поза межами кримінального процесу є легітимним обмеженням, покликаним забезпечити юридичну визначеність у застосуванні норм процесуального права. Таке обмеження не шкодить суті права на доступ до суду та є пропорційним означеній меті. Остання досягається гарантуванням того, що аргументи позивача про доведеність обставин крадіжки боргової розписки від 07.06.2019р. має перевірити суд у кримінальному провадженні.

При прийнятті рішення у справі колегія суддів керується правовим висновком, висловленим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 333/6816/17, оскільки і у даній справі, і у справі № 333/6816/17, позовні провадження були ініційовані з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні.

За такого, суд позбавлений правових підстав встановлювати обставини крадіжки боргової розписки від 07.06.2019р. у межах даної цивільної справи.

Розслідування у кримінальному правопорушенні №12023152110000536 від 05.05.2023р. на даний час не закінчено та правоохоронними органами ще не прийнято жодного остаточного рішення, як - то вироку суду, постанови про закриття кримінального провадження, тощо.

З урахуванням наведеного слід дійти висновку, що в матеріалах справи відсутні вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, які набрали законної сили, і є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, як це передбачено ч.6 ст. 82 ЦПК України, а встановлювати обставини, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні, за правилами цивільного судочинства у межах заявлених вимог у даній цивільній справі є недопустимим.

Отже, позивачем під час розгляду даної цивільної справи не доведено наявність протиправної, винної поведінки відповідачки, як заподіювача шкоди, як однієї із обов`язкових складових цивільного правопорушення.

Як уже зазначалося раніше, обов`язковими складовими деліктної відповідальності за ст. 1166 ЦК України є: протиправна поведінка особи, настання шкоди, причинний зв`язок між ними та вина заподіювача шкоди. Відсутність будь-якої з цих умов є підставою для звільнення особи від відповідальності, якщо інше не встановлено законом.

З урахуванням наведеного позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди не підлягають задоволенню на даний час через не доведення позивачем протиправної, винної поведінки відповідачки, як заподіювача шкоди, що свідчить про відсутність однієї із складової деліктної відповідальності.

Саме з зазначених підстав, а не з тих, які вказані судом в мотивувальній частині рішення, позовні вимоги в межах заявлених позовних вимог саме про відшкодування шкоди є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Відповідно до частин першої, другої і четвертої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення за умови, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Згідно ч.4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки під час розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів вважає можливим вийти за межі доводів апеляційної скарги та частково задовольнити апеляційну скаргу, оскаржене рішення суду першої інстанції змінити у мотивувальній частині, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

Приймаючи остаточне рішення у справі, суд апеляційної інстанції також враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З урахуванням викладеного, апеляційний суд вважає можливим вийти за межі доводів апеляційної скарги та частково задовольнивши апеляційну скаргу, оскаржене рішення суду першої інстанції змінити у мотивувальній частині, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

Керуючись ст. ст. 367, 368,374, 376, 381, 382 ЦПК України, судова колегія, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 грудня 2023 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції даної постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання її повного тексту в порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді

Повний текст постанови складено 22 квітня 2024 року