Ухвала

від 11.04.2024 по справі 579/554/22

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №579/554/22 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1 Номер провадження 11-кп/816/666/24 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем

УХВАЛА

Іменем України

11 квітня 2024 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:

судді-доповідача - ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,

розглянувши в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Суми кримінальне провадження № 579/554/22 за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_6 та прокурора ОСОБА_7 на вирок Кролевецького районного суду Сумської області від 04.10.2023, за яким

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка та мешканка АДРЕСА_1

визнана винуватою у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 191, ч. 2 ст. 190 КК України,

учасників судового провадження:

прокурора - ОСОБА_9 ,

представника АТ «Укрпошта» - ОСОБА_10 ,

обвинуваченої - ОСОБА_11 ,

установила:

У поданих апеляційних скаргах:

- захисник обвинуваченої ОСОБА_11 - адвокат ОСОБА_12 просить змінити вирок суду та призначити ОСОБА_11 покарання у виді позбавлення волі строком 9 місяців, оскільки судом належним чином не враховано пом`якшуючих покарання обставин, внаслідок чого визначене покарання, яке є несправедливим через суворість;

- прокурор ОСОБА_13 (із доповненнями) просить скасувати вирок суду у зв`язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого і ухвалити новий вирок, за яким визнати ОСОБА_11 винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень та призначити покарання: за ч. 2 ст. 191 КК у виді позбавлення волі строком 2 роки з позбавленням права обіймати посади, які пов`язані із здійсненням організаційно-розпорядчих, адміністративно-господарських функцій з обслуговування матеріальних цінностей, що пов`язано з повною матеріальною відповідальністю всіх форм власності на строк 2 роки; за ч. 2 ст. 190 КК у виді позбавлення волі строком 1 рік. На підставі ст. 70 КК, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити остаточне покарання у виді позбавлення волі строком 2 роки з позбавленням права обіймати посади, які пов`язані із здійсненням організаційно-розпорядчих, адміністративно-господарських функцій з обслуговування матеріальних цінностей, що пов`язано з повною матеріальною відповідальністю всіх форм власності на строк 2 роки. Виключити з резолютивної частини вироку посилання суду першої інстанції на те, що додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати посади пов`язані із здійсненням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій з обслуговуванням матеріальних цінностей на строк два роки підлягає реальному і самостійному виконанню. В іншій частині вирок залишити без змін. Вимоги обгрунтовані тим, що призначене обвинуваченій додаткове покарання повинно розповсюджуватися на всі форми власності та має виконуватися разом із основним покаранням.

Вироком Кролевецького районного суду Сумської області від 04.10.2023 ОСОБА_11 визнана винуватою у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 191, ч. 2 ст. 190 КК, і їй призначене покарання: за ч. 2 ст. 191 КК у виді 1 року 1 місяця позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані із здійсненням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій з обслуговуванням матеріальних цінностей на строк 2 роки; за ч. 2 ст. 190 КК у виді 1 року позбавлення волі. Відповідно ч. 1 ст. 70 КК, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначене покарання у виді 1 року 1 місяця позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані із здійсненням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій з обслуговуванням матеріальних цінностей на строк 2 роки. Стягнуто з ОСОБА_11 витрати на проведення експертизи в розмірі 9953,38 грн та на користь АТ «Укрпошта» в особі Сумської дирекції АТ «Укрпошта» матеріальну шкоду в розмірі 34961,64 грн.

Згідно вироку, ОСОБА_11 , обіймаючи посаду начальника відділення поштового зв`язку Спаське ЦВПЗ Кролевець ВПЗ ЦПЗ № 5 Сумської дирекції АТ «Укрпошта», знаходячись на своєму робочому місці у ВПЗ Спаське, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , у період часу з листопада 2020 р. до березня 2021 р., шляхом зловживання своїм службовим становищем, привласнила грошові кошти Сумської дирекції АТ «Укрпошта» в сумі 64838,17 грн, з яких 42808,51 грн грошові кошти, отримані від громадян для оплати комунальних послуг та 22029,66, які перебували у касі ВПЗ.

У березні 2021 р. ОСОБА_14 у зв`язку з неможливістю виконання своїх обов`язків листоноші на обслуговуваній дільниці, звернулася за допомогою у здійсненні доставки держаного пенсійного забезпечення до своєї доньки ОСОБА_11 , на що остання погодилася та під час здійснення доставки держаного пенсійного забезпечення мешканцям АДРЕСА_1 за місцем їх проживання, з метою здійснення оплати нарахувань за комунальні послуги, згідно попередньої домовленості, яка малася між листоношею ОСОБА_14 та вказаними особами, 17.03.2021 у денний час отримала від ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 та ОСОБА_20 грошові кошти на загальну суму 9059,20 грн, якими заволоділа.

У такий же спосіб ОСОБА_11 18.03.2021 у денний час отримала від мешканки с. Любитове Конотопського району Сумської області ОСОБА_21 грошові кошти в сумі 1923,27 грн та заволоділа ними.

Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, доводи обвинуваченої ОСОБА_11 , яка підтримала апеляційну скаргу захисника та заперечила проти апеляційної скарги прокурора, доводи прокурора ОСОБА_9 , яка частково підтримала апеляційну скаргу прокурора та заперечила проти апеляційної скарги захисника, доводи представника АТ «Укрпошта» ОСОБА_10 , який поклався на розсуд суду, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданих апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_11 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 191, ч. 2 ст. 190 КК, за обставин, викладених у вироку, в апеляційних скаргах не оскаржуються.

Що стосується доводів апеляційних скарг захисника про суворість призначеного ОСОБА_11 покарання, а прокурора - про м`якість, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими і такими, що не заслуговують на увагу, оскільки положеннями ст. 50 і 65 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Суд призначає покарання в межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, а також відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи при цьому ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

З огляду на ці положення кримінального закону при призначенні покарання суд має враховувати не тільки межі караності діяння, встановлені у відповідній санкції статті (частині статті) Особливої частини КК, а й норми Загальної частини цього Кодексу, в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються питання, пов`язані з призначенням покарання, що можуть вплинути на вибір (обрання) судом певних його виду і розміру.

Згідно ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо. При цьому під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду першої чи апеляційної інстанції (прокурора, потерпілого, обвинуваченого чи його захисника), а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо, що визнається (дискреційні повноваження суду) і ЄСПЛ, який, зокрема, у своєму рішенні в справі «Довженко проти України» зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

КСУ у своєму рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зазначив, що «справедливе застосування норм права передбачає передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».

При вирішенні питання про визначення виду і розміру покарання необхідно також враховувати й те, що одним із європейських стандартів кримінального судочинства є принцип «пропорційності», тобто коли призначене особі покарання є непропорційним втручанням держави у права людини (остаточне рішення ЄСПЛ від 30.01.2015 у справі «Швидка проти України» (Shvydka v. Ukraine), заява № 17888/12), а тому тяжкість вчиненого кримінального правопорушення не повинна бути основним визначальним фактором щодо покарання. При цьому колегія суддів дотримується автономної концепції поняття «покарання» в усталеній судовій практиці ЄСПЛ, яка передбачає, що «покарання переслідує подвійну мету покарання і стримування від вчинення нових злочинів» (рішення від 09.10.2003 у справі «Езех и Коннорс проти Сполученого Королівства» (Ezeh and Connors v. UK), заяви № 39665/98, № 40086/98), хоча це не виключає, що покарання може спрямоване на досягнення кількох цілей, поряд з карою та запобіганням це може бути ще й відшкодування.

При призначенні обвинуваченій покарання, суд першої інстанції дотримався вимог кримінального закону, врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу винної, обставини, які пом`якшують покарання та відсутність обставин, які це покарання обтяжують, та дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення покарання у виді позбавлення в межах санкцій статей та мінімальному розмірі для даного виду покарання з позбавленням права обіймати посади, пов`язані із здійсненням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій з обслуговуванням матеріальних цінностей на строк 2 роки за ч. 2 ст. 191 КК, яке на думку колегії суддів відповідає його меті, гуманності, справедливості, фактичним обставинам кримінального провадження, тяжкості вчинених злочинів. При цьому, рішення про додаткове покарання чітко сформульоване в резолютивній частині вироку та не буде зумовлювати жодних сумнівів під час його виконання.

Призначене покарання є необхідним й достатнім для виправлення обвинуваченої та попередження нових кримінальних правопорушень, і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав людини, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Будь-яких законних підстав для призначення обвинуваченій покарання із застосуванням положень ст. 69 КК колегією суддів не встановлено, незважаючи на наявність декількох обставин, що пом`якшують покарання, оскільки відсутні підстави вважати, що ці обставини настільки істотно знижують ступінь тяжкості кримінального правопорушення, що призначене ОСОБА_11 покарання є явно недоцільним і несправедливим.

Доводи апеляційної скарги прокурора щодо неправильного застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність в частині ухвалення рішення про самостійне відбування додаткового покарання є обґрунтованими і заслуговують на увагу, оскільки призначене ОСОБА_11 додаткове покарання за ч. 2 ст. 191 КК у виді позбавлення права обіймати посади, пов`язані із здійсненням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій з обслуговуванням матеріальних цінностей на строк 2 роки має поширюватися як на увесь час відбування нею основного покарання у виді 1 року 1 місяця позбавлення волі, так і на строк, встановлений вироком суду, а обчислюватися - з моменту відбуття основного покарання (ч. 3 ст. 55 КК).

З наведеного слідує, що додаткове покарання тісно пов`язано із основним покаранням в аспекті визначення порядку та обрахунку строку його відбування, а правило самостійного виконання додаткового покарання розповсюджується на випадки складання покарань за сукупністю кримінальних правопорушень та сукупністю вироків, передбачені ст. 72 КК.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає за необхідне змінити вирок суду у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та виключити з резолютивної частини вироку посилання суду першої інстанції на те, що додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати посади пов`язані із здійсненням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій з обслуговуванням матеріальних цінностей на строк 2 роки підлягає реальному і самостійному виконанню, задовольнивши у такий спосіб частково апеляційну скаргу прокурора.

Керуючись ст. 404, 405, 407, 418 і 419 КПК України, -

постановила:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а апеляційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Вирок Кролевецького районного суду Сумської області від 04.10.2023 відносно ОСОБА_22 змінити у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Виключити з резолютивної частини вироку посилання суду першої інстанції на те, що додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати посади пов`язані із здійсненням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій з обслуговуванням матеріальних цінностей на строк два роки підлягає реальному і самостійному виконанню.

В іншій частині вирок Кролевецького районного суду Сумської області від 04.10.2023 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Касаційна скарга на ухвалу може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженою, яка тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення їй копії судового рішення.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4