Рішення

від 19.03.2024 по справі 390/1878/23

КІРОВОГРАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 390/1878/23

Провадження № 2/390/835/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" березня 2024 р.Кіровоградський районний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого ? судді Бойко І.А.,

при секретарі Кричун А.Ю.,

за участю представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Кропивницький цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат», в особі Інгульської шахти Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат», про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 12.10.2023 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства ''Східний гірничо-збагачувальний комбінат'' в особі Інгульська шахта Державного підприємства ''Східний гірничо-збагачувальний комбінат'', в якому просить стягнути на свою користь нараховану, але невиплачену заробітну плату в сумі 109389,61 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 177548,96 грн. Крім того, просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у період із 19.07.2004 по 12.01.2023 позивач перебував у трудових відносинах з ДП "СхідГЗК". 12.01.2023 позивач звільнився. При звільненні розрахунку по нарахованій заробітній платі з позивачем проведено не було. Згідно з довідки відповідача від 12.09.2023 № 112 загальна сума заборгованості по заробітній платі становить 109389,61 грн, а тому позивач звернувся до суду. Крім того, у зв`язку з тим, що відповідач не провів повний розрахунок при звільненні, позивач просить також стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку за останні шість місяців, що складає 177548,96 грн (964,94 грн х 184 робочі дні).

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив його задовольнити та пояснив, що позивач під час перебування у трудових правовідносинах з відповідачем отримав інвалідність, тому був змушений звільнитись. На час звільнення відповідач не сплатив позивачу заборгованість по заробітній платі, чим порушив вимоги трудового законодавства. Остаточний розрахунок з позивачем на даний час не проведений. У заборгованість по зарплаті входить заробітна плата за період з вересня 2022 року по січень 2023 року, компенсація за невикористану відпустку та вихідна допомога. На підставі довідок відповідача щодо розміру і структури заборгованості по зарплаті, позивач розрахував середній заробіток за час затримки розрахунку за період з наступного дня після звільнення - 13.01.2023 по день звернення до суду 06.10.2023. Представник позивача просить стягнути заборгованість по заробітній платі та середній заробіток за час затримки розрахунку, а також судові витрати, які включають судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн.

Представник відповідача у письмовому запереченні та в судовому засіданні позов визнав частково, а саме: визнав позовні вимоги в частині стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати за період з вересня 2022 року по січень 2023 року та компенсацію за невикористану відпустку. Стягнення вихідної допомоги не визнав, вихідна допомога не входить до фонду заробітної плати, тому просить відмовити у задоволенні цих вимог. Наголосив, що стягнення вихідної допомоги це окрема майнова вимога, яка позивачем не заявлялася.

Так само представник відповідача не визнав розмір середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, оскільки позивач розрахував розмір середнього заробітку на період понад шість місяців, тому представник відповідача пропонує застосувати співмірність у визначенні розміру середнього заробітку, та визначити його шляхом застосування до загальної суми заборгованості 109389,61 грн відсоткового співвідношення середньої зарплати на день звільнення до загальної суми заборгованості по зарплаті, що становить 19,4 %. Отже, розмір середнього заробітку, який слід стягнути позивачу становить 21221,58 грн.

Існування непогашеної заборгованості по зарплаті перед позивачем представник відповідача визнає, проте зауважив, що на законодавчому рівні з метою стабілізації фінансового становища підприємства накладено мораторій на стягнення коштів підприємства, за виключенням коштів, що спрямовуються на виплату заробітної плати.

Суд, заслухавши представників сторін, дослідивши письмові докази в матеріалах справи, приходить до висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступних підстав.

Суд установив, що відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 , виданої на ім`я ОСОБА_3 , останній з 19.07.2004 працював на посадах ДП «СхідГЗК». 12.01.2023 ОСОБА_3 звільнено з роботи у зв`язку з виявленою невідповідністю працівника виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я, який перешкоджає продовженню даної роботи, на підставі п.2 ст.40 КЗпП України (а.с. 11-13).

З довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серії 12 ААА № 138100 від 05.07.2023 вбачається, що ступінь втрати працездатності ОСОБА_3 становить 60 % з 05.07.2023 та є безтерміновою (а.с.15).

Відповідно до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААГ № 388105 ОСОБА_3 встановлена третя група інвалідності безтерміново. Причина інвалідності - професійне захворювання (а.с.16).

Згідно з довідкою № 112 від 12.09.2023, виданою ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» Інгульська шахта, заборгованість ОСОБА_3 по заробітній платі складає 109389,61 грн, а саме: заробітна плата за вересень 2022 року 8782,26 грн, заробітна плата за жовтень 2022 року 8800,15 грн, заробітна плата за листопад 2022 року 16825,59 грн, заробітна плата за грудень 2022 року 14884,15 грн, заробітна плата за січень 2023 року 5176,21 грн, компенсація за невикористану відпустку (77 к.д.) 37832,09 грн, вихідна допомога 17089,16 грн. Станом на 11.09.2023 заборгованість по заробітній платі складає 109389,61 грн (а.с.17).

Відповідно до довідки № 11 від 12.09.2023, виданої ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» Інгульська шахта, розмір середньомісячної зарплати ОСОБА_3 за два останні робочі місяці становить 21228,68 грн, розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_3 за період з листопада по грудень 2022 становить 964,94 грн. Розрахунок проведено згідно постанови КМУ від 08.02.1995 № 100 (а.с. 18).

Згідно із ч. 1 ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

За змістом ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

При цьому, відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Згідно із ч.1 ст.83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Відповідно до ч.1 ст.44 КЗпП, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених упункті 6 статті 36тапунктах 1,2і6 статті 40,пункті 6частини першої статті 41 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Проаналізувавши зазначені норми, суд приходить до висновку, що всі суми (заробітна плата, компенсація за несвоєчасну виплату заробітної плати, компенсація за невикористану відпустку, вихідна допомога), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення.

Враховуючи вищевикладені обставини, а також те, що позивач звернувся до суду в строк, визначений ст.233 КЗпП України, беручи до уваги визнання стороною відповідача позову в частині стягнення заробітної плати за період з вересня 2022 року по січень 2023 року, а також визнання останнім компенсації невикористаної відпустки, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню.

Так само підлягає стягненню з відповідача виплата вихідної допомоги ОСОБА_3 в сумі 17089,16 грн, оскільки обов`язок по виплаті вихідної допомоги під час звільнення працівника з підстав п.2 ч.1 ст.40 КЗпП передбачений ч.1 ст.44 цього кодексу, тому суд відхиляє заперечення представника відповідача у цій частині.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по нарахованій, але невиплаченій заробітній платі за період з вересня 2022 по січень 2023, компенсації за невикористану відпуску та вихідної допомоги підлягають повному задоволенню, оскільки вони ґрунтуються на вимогах закону та підтверджені письмовими доказами по справі.

Твердження представника відповідача, що вихідна допомога не входить до фонду оплати праці, тому у задоволенні позовних вимог у частині її стягнення слід відмовити - суд відхиляє з наступних підстав.

Нормами ст.2 Закону України «Про оплату праці» структуру заробітної плати визначено наступним чином:

- основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців;

- додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій;

- інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

У рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» й «оплата праці», які використані у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини). Крім того, Конституційний Суд України у тому ж рішенні дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат (абзац восьмий пункту 2.1 мотивувальної частини).

Згідно правового висновку, висловленого впостанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки,вихідна допомогатощо).

До виплат, що підлягають виплаті працівнику під час звільнення (заробітна плата, компенсація за невикористані відпустки, інші виплати) також належить і виплата вихідної допомоги, яка гарантованастаттею 43 Конституції України.

Поняття та підстави виплати вихідної допомоги визначеністаттею 44 КЗпП України. За змістом цієї норми вихідна допомога - це грошова виплата працівникові, який звільнений з роботи не з власної ініціативи, яку виплачує роботодавець у випадках, передбачених законом або сторонами.

Вихідна допомога не ототожнюється із заробітною платою, оскільки її розмір не пов`язаний з кількістю і якістю праці, а лише з фактом звільнення працівника з визначених законом підстав, що виплачуються працівникові при звільненні. Тобто, основним завданням вихідної допомоги є матеріальне забезпечення звільненого працівника в період пошуку ним нової роботи.

Фонд оплати праці- це сума грошових засобів, які виділяються для оплати праці всіх працівників організації, сюди включають грошові суми, які нараховані постійним, тимчасовим і сезонним працівником.

Віднесення чи невіднесення вихідної допомоги працівнику при його звільненні до фонду оплати праці не впливає на суть її призначення гарантування державою соціального захиста такого працівника під час звільнення, як слабшу сторону у трудових правовідносинах, та не звільняє роботодавця від обов`язку виплати вихідної допомоги у строки, визначені трудовим законодавством.

Крім того,представник відповідачапросив врахувати,що назаконодавчому рівніз метоюстабілізації фінансовогостановища підприємстванакладено мораторійна стягнення коштів підприємства, за виключенням коштів, що спрямовуються на виплату заробітної плати.

Частиною 3 ст.10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати. Тобто, законодавець пов`язує звільнення від відповідальності роботодавця за умови доведення останнім, що таке порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або інших обставин непереборної сили.

Доказів існування обставин, що стали перешкодою для своєчасного розрахунку зі звільненим ОСОБА_3 , для їх оцінки на предмет можливого звільнення відповідача від відповідальності за порушення трудового законодавства, сторона відповідача суду не навела.

Посилання представника відповідача щодо дії мораторію на стягнення коштів підприємства, суд також відхиляє, оскільки обмеження, встановлені Законом України № 3577-IX від 07.02.2024 про зупинення вчинення виконавчих дій та заходів примусового виконання рішень (у тому числі накладення арешту на майно та кошти) у виконавчих провадженнях, за якими боржником є Державне підприємство «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» не поширюються на рішення про виплату заробітної плати, вихідної допомоги, інших виплат (компенсацій), що належать працівнику у зв`язку з трудовими відносинами.

Вирішуючи позов в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то слід зазначити наступне.

Позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 177548,96 грн за останні шість місяців. За розрахунком позивача період затримки триває з 13.01.2023 (наступного дня після звільнення) по 06.10.2023 (день звернення до суду) та становить 184 робочі дні. Середній заробіток позивач вирахував шляхом множення зазначеної кількості днів (184) на розмір середньоденної заробітної плати (964,94), яка міститься в довідці № 111 від 12.09.2023.

Згідно ізст.117КЗпП уразі невиплатиз винироботодавця належнихзвільненому працівниковісум устроки,визначеністаттею 116цьогоКодексу,при відсутностіспору проїх розмірпідприємство,установа,організація повиннівиплатити працівниковійого середнійзаробіток завесь часзатримки подень фактичногорозрахунку,але небільш якза шістьмісяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановленийчастиною першоюцієї статті.

Таким чином, на даний час законодавець вніс чітку визначеність щодо того, яка компенсація буде відповідати принципам розумності, справедливості, пропорційності та співмірності, адже період її розрахунку чітко обмежений у часі.

Заборгованість по заробітній платі виникла з січня 2023 року і на даний час триває, проте позивач вимагає стягнути з відповідача середній заробітокза період затримки з 13.01.2023 по 06.10.2023, обрахований в календарних днях (184 дні), що не відповідає вимогам ст. 117 Кодексу законів про працю України та порядку обчислення середньої заробітної плати.

Відповідно до статті 27 Закону «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок здійснення відповідних розрахунків визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 з наступними змінами та доповненнями.

Пунктом 8 даного Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Із наданої позивачем довідки № 112 від 12.09.2023 року, виданої ДП «Схід ГЗК», вбачається, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_3 складає 964,94 грн. Розрахунок середньоденної зарплати проведений з дотриманням Порядку № 100, її розмір сторонами не оспорюється.

Остаточний розрахунок заборгованості позивачу по виплаті всіх сум, що належать йому від підприємства не проведений, тому, зважаючи на висновок суду про задоволення позову в частині стягнення заборгованості заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги, суд вважає, що розрахунок середньої заробітної плати слід проводити на весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Аналіз положення Порядку № 100 свідчить, що період, на який здійснюється нарахування середнього заробітку, проводиться на число робочих днів або годин і лише у випадку, прямо передбаченому чинним законодавством таке нарахування проводиться на кількість календарних днів. У зв`язку з вищенаведеним суд зазначає, що розрахунок середнього заробітку слід проводити на період, який включає відповідну кількість робочих днів.

Кількість днів затримки фактичного розрахунку складає кількість робочих днів за шість місяців, а саме 130 днів, (зокрема: 10 днів - у січні, 20 днів - у лютому, 23 дні - у березні, 20 днів - у квітні, 23 дні - у травні, 22 дні - у червні, 10 днів - у липні), сума середнього заробітку за весь період затримки розрахунку до дня ухвалення судом рішення складає: 964,94 грн х 130 днів = 125442,20 грн.

У постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду, зокрема, звернула увагу, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненніне передбачає чітких критеріїв оцінкипропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Слід також мати на увазі, щопрацівник є слабшою, ніж роботодавець стороноюу трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах іпрацівник має діяти добросовіснощодо реалізації своїх прав, аінтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що,виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

3. Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Водночас, враховуючи наведені критерії, зменшення заявленого до стягнення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника є правом суду, а не обов`язком.

Представник відповідача просив суд застосувати співмірність у визначенні розміру середньої заробітку, та визначити його шляхом застосування до загальної суми заборгованості відсоткового співвідношення середньої зарплати на день звільнення до загальної суми заборгованості по зарплаті. Проте, доводів щодо необхідності зменшення розміру відшкодування середнього заробітку за час затримки з вищенаведених підстав представник відповідача не навів, доказів на існування таких обставин суду не надав.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення із відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки кінцевого розрахунку при звільненні підлягають частковому задоволенню, а саме в сумі 125442,20 грн.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню і з відповідача слід стягнути нараховану, але невиплачену заробітну плату в сумі 109389,61 грн та середній заробіток за час затримки 125442,20 грн.

Щодо тверджень представника відповідача, що стягнення вихідної допомоги в цій справі буде безпідставним, оскільки ця сума не відноситься до структури заробітної плати та окремої вимоги відносно стягнення вихідної допомоги позовна заява не містить і не може бути розглянута судом, оскільки це вихід за межі позовних вимог, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ із метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Правовими нормами ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Велика Палата Верховного Суду знову звертає увагу на те, що спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Верховного Суду у справі № 462/5368/16 від 22.09.2022).

Конституційний Суд України у рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив про те, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Формування змісту та обсягу заявлених позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

У п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення» роз`яснено про те, що вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

При цьому, за жодних умов становище позивача за наслідками судового розгляду не може бути погіршене порівняно з тим, яким воно було до звернення до суду за захистом своїх прав.

Таким чином, дотримуючись правових норм процесуального законодавства України, суд дійшов висновку, що стягнення вихідної допомоги не є виходом за межі позовних вимог, оскільки, звертаючись до суду з позовом позивач просив стягнути заборгованість по заробітній платі в розмірі 109389,61 грн, в тому числі й вихідну допомогу, яка відповідачем включена до сукупного розміру заборгованості по заробітній платі згідно довідки відповідача № 112 від 12.09.2023. Зі змісту цієї довідки виходив і позивач, формулюючи позовні вимоги. Суд зазначає, що вихідна допомога не ототожнюється із заробітною платою, проте підлягає виплаті під час звільнення працівника з підстав п.2 ч.1 ст.40 КЗпП, що передбачено ч.1 ст.44 цього Кодексу, тому суд відхиляє заперечення представника відповідача у цій частині.

Вирішуючи позовні вимоги щодо розподілу судових витрат, суд виходить з положень, закріплених ст.ст. 133, 141 ЦПК України, згідно яких стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Судові витрати складаються з судового збору та витрат на професійну правничу допомогу і покладаються на відповідача у разі задоволення позову пропорційно до задоволених вимог.

Ціна позову у даній справи становить 286938,57 грн та складається із суми позовних вимог: 109389,61 грн - невиплаченої заробітної плати та 177548,96 грн - середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Зважаючи на часткове задоволення позовної вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та звільнення позивача від сплати судового збору в частині позовних вимог щодо стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», з відповідача слід стягнути 1775,49 грн на користь позивача, а також 602,82 грн на користь держави.

Для визначеннярозміру витратна правничудопомогу зметою розподілусудових витратучасник справиподає детальнийопис робіт(наданихпослуг),виконаних адвокатом,та здійсненихним витрат,необхідних длянадання правничоїдопомоги. Розмірвитрат наоплату послугадвоката маєбути співмірниміз складністюсправи тавиконаних адвокатомробіт (наданихпослуг), часом,витраченим адвокатомна виконаннявідповідних робіт(наданняпослуг), обсягомнаданих адвокатомпослуг тавиконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Представництво інтересів позивача ОСОБА_3 під час судового розгляду даної справи здійснював адвокат АО «Легал Парнерс Юкрейн» Шашликов Д.Г. на підставі ордера серії АЕ № 1231743 від 06.10.2023 року, договору про надання правової допомоги від 25.09.2023, згідно яких вартість правничої допомоги за підготовку документів та представництво клієнта в судах стосовно позовних вимог, розглядаємих у даній справі, складає 5000 грн. В якості підтвердження отримання відповідачем ОСОБА_3 професійної правничої допомоги суду надано акт про надання правової допомоги від 06.10.2023, в якому зазначено, що останній отримав від АО «Легал Парнерс Юкрейн» наступну правову допомогу: підготовка документів та представництво клієнта в судах, стосовно стягнення із ДП «СхідГЗК» в особі Інгульська шахта ДП «СхідГЗК» нарахованої, але не виплаченої суми заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові по справі № 755/9215/15-ц, зроблено висновок, згідно якогоЦПК Українипередбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції про ?захист? прав ?людини ?і основоположних? свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Зменшення розміру витрат на професійну правову допомогу можливе лише у разі заявлення відповідного клопотання сторони.

Згідно ч.6 ст.137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Витрати на правничу допомогу представник відповідача не визнав, просив відмовити у їх стягненні, оскільки документ сторони позивача № 157/2023-2 від 25.09.2023 щодо наданої професійної правничої допомоги від 25.09.2022 містить твердження надання позивачу правової допомоги 06.10.2023. Наданий позивачем перелік послуг є неналежним, оскільки в ньому відсутній детальний опис витраченого часу по кожному з видів робіт. Позовна заява не складна за структурою, здебільшого складається з посилань на норми законів. Крім того, дана справа відноситься до малозначних, є нескладною, а судові засідання щодо її розгляду не потребували значного часу. Зважаючи на кількість та характер доказів у справі, представник відповідача вважає, що вимоги позивача в частині розміру правової допомоги є недоведеними.

Стосовно невідповідності документа № 157/2023-2 від 25.09.2023, який на думку представника відповідача не підтверджує надання правничої правової допомогу позивачу через розбіжність в даті її надання, суд зазначає, що такий документ нормами ЦПК та Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не передбачений в якості підтвердження надання професійної правничої допомоги, отже такий документ не може оцінюватись судом на предмет його змісту.

Твердження сторони відповідача щодо невідповідності витрат позивача на правову допомогу через відсутність детального опису витраченого часу адвокатом суд відхиляє, оскільки саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару). Висновок суду узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою 16.11.2022 по справі № 922/1964/21.

Крім того, суд відхиляє доводи представника відповідача щодо невідповідності розміру витрат через нескладність позовної заяви, оскільки крім посилань на нормативно-правові акти, позов містить відображення аналітичної роботи по застосуванню норм права з конкретними обставинами даної справи.

Підставу для зменшення розміру судових витрат позивача через віднесення справи до малозначних та нескладних, а також незначну кількість і тривалість судових засідань щодо її розгляду суд також відхиляє, зважаючи на зміст порушеного права позивача, гарантії якого передбачені на конституційному рівні, причини порушення трудового права та його тривалість.

Таким чином, фактичний обсяг правової допомоги, отриманої позивачем, реальність її надання та розмір витрат відповідають критерію необхідності, розумності й співмірності відносно складності справи.

У той же час, зважаючи на вимоги ст. 141 ЦПК України щодо пропорційності розподілу судових витрат до задоволених позовних вимог, суд вважає, що з відповідача на користь позивача слід стягнути 4092 грн в якості відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Правовідносини, що виникли між сторонами регулюються нормами ст. ст. 43-44, 83, 116-117, 233 КЗпП України, ст. 2 Закону України «Про оплату праці».

Керуючись ст.ст.4, 12-14, 77-82, 89, 95, 137, 141, 258-260, 263-265, 430 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_3 до Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат», в особі Інгульської шахти Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат», про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку, - задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» в особі Інгульська шахта Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_3 нараховану, але невиплачену заробітну плату в сумі 109389,61 грн та середній заробіток за час затримки 125442,20 грн.

Стягнути з Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» в особі Інгульська шахта Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 1254,42 грн.

Стягнути з Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» в особі Інгульська шахта Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_3 4092 грн відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути з Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» в особі Інгульська шахта Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави судовий збір у розмірі 602,82 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення в частині стягнення заробітної плати підлягає виконанню негайно у межах суми платежу за один місяць.

Рішення судунабирає законноїсили післязакінчення строкуподання апеляційноїскарги всімаучасниками справи.Апеляційна скаргана рішеннясуду подаєтьсяпротягом тридцятиднів здня йогопроголошення до Кропивницького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлений 29.03.2024 року.

Відомості про учасників справи:

позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ;

відповідач: Державне підприємство «Східний гірничо-збагачувальний комбінат», вул.Горького, 2, м. Жовті Води, Дніпропетровська область, 52210, код ЄДРПОУ 14309787, в особі Інгульська шахта Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат», с.Неопалимівка, Кропивницького району Кіровоградської області, поштовий індекс 27637, код ЄДРПОУ 14314239.

Суддя Кіровоградського районного суду

Кіровоградської області І.А. Бойко