Рішення

від 04.04.2024 по справі 638/6623/21

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 638/6623/21

Провадження № 2/638/596/24

РІШЕННЯ

Іменем України

04 квітня 2024 року м. Харків

Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Щепіхіної В.В.

при секретарі Рєзнік І.П.

за участю представника позивача ОСОБА_1 ,

за участю представника відповідача ОСОБА_2 ,

відповідача - ОСОБА_3 ,

розглянувши в судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Харківської міської ради до ОСОБА_3 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Онищенко Світлана Володимирівна, ОСОБА_4 , про визнання спадщини відумерлою, витребування майна з чужого незаконного володіння, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача Харківської міської ради у травні 2021 року звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_3 про визнання спадщини відумерлою, витребування майна з чужого незаконного володіння, згідно прохальної частини якого просить суд: 1) визнати спадщину, яка відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та складається з квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 32, 8 кв.м., житловою площею 17, 2 кв.м. відумерлою та передати вказану квартиру до територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської ради; 2) витребувати квартиру АДРЕСА_1 , на користь Харківської міської ради від добросовісного набувача ОСОБА_3 , яка належить їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 21.09.2017 №2243, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Онищенко С. В.

Вимоги позову обґрунтовує тим, що юридичним департаментом міської ради згідно з листом СУ НП ГУНП в Харківській області від 29.05.2019 №11964/119-24-2019 вживаються заходи щодо визнання квартири АДРЕСА_1 відумерлою спадщиною та прийняття її до комунальної власності територіальної громади м. Харкова. Відповідно до рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 05.02.2021 по справі №638/9184/20 внесено зміни до актового запису про смерть невпізнаної особи чоловічої статі, складеного Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції за №12198 від 28.08.2014 та зазначено померлу особу як ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та був зареєстрований на час смерті у квартирі АДРЕСА_1 . Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29.05.2019 №168395343 та приватизаційної справи на квартиру, наданої КП «ХарківміськБТІ», власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_5 , яка належить останньому на підставі виплати пайових внесків у 1978 році ОСББ «Спутнік-1». Згідно паспортних даних ОСОБА_5 зареєстрований у вищевказаній квартирі. В силу ч.2 ст. 1220 ЦК України, в день смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина за останнім місцем проживання у вказаній квартирі, в якій він був зареєстрований та проживав один. Відповідно до ст. 338 ЦК України, суд встановивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її до територіальної громади відповідно до закону. Однак, як вбачається із договору купівлі-продажу від 21.09.2017 №2243, укладеного між ОСОБА_5 , за дорученням якого діяла ОСОБА_4 , та ОСОБА_3 , його предметом є квартира АДРЕСА_1 . Відповідно до ст. 248 ЦК України, представництво ОСОБА_4 інтересів ОСОБА_5 за довіреністю припинилося 06.07.2014 зі смертю останнього на продаж спірної квартири ОСОБА_5 . Цивільна правоздатність, у тому числі право власності ОСОБА_5 , припинилося в момент його смерті (06.07.2014), на час нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу від 21.08.2017 останній не був здатний мати та здійснювати цивільні права та обов`язки, у тому числі цивільні права продавця належні йому за життя квартири, не міг бути стороною вказаного правочину. З огляду на спрямованість вказаного договору на незаконне заволодіння вказаною квартирою, вказаний правочин є таким, що порушує публічний порядок, тобто є нікчемним в силу ст. 228 ЦК України. В даному випадку має місце відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності учасника правочину ( ОСОБА_5 ) у зв`язку з його смертю та неможливістю у зв`язку з цим реального настання правових наслідків, обумовлених купівлею-продажем квартири; невідповідність змісту договору вимогам ч. 1 ст. 658 ЦК України, якою передбачено, що право продажу товару належить його власнику, а також відсутність повноважень у ОСОБА_4 щодо розпорядження майном ОСОБА_5 . У зв`язку з тим, що квартира належить на праві власності ОСОБА_3 , Харківська міська рада позбавлена можливості здійснити реєстрацію права власності та отримати правовстановлюючі документи на майно, а тому заявлена і позовна вимога про витребування квартири у добросовісного набувача ОСОБА_3 , що відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника територіальної громади м. Харкова. З урахуванням наведеного, просить суд позов задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_3 подала до суду відзив на позовну заяву, згідно якого просить суд відмовити у задоволенні позову з огляду на наступне. Так, на початку серпня 2017 року ОСОБА_3 звернулася до рієлтора ОСОБА_6 за консультацією у пошуку та придбанні квартири для себе та 21.08.2017 придбала у власність квартиру АДРЕСА_1 , при цьому від імені продавця на підставі довіреності діяла ОСОБА_4 . Ціна договору становила 179390 грн.- це розмір оціночної вартості квартири для зменшення податкового навантаження на продавця, проте, фактично за договором відповідачем було передано ОСОБА_4 16500, 00 дол. США. ОСОБА_3 є добросовісним набувачем квартири, володіє майном з 2017 року по теперішній час, здійснила капітальний ремонт квартири, вчасно та в повному обсязі сплачує платежі по її утриманню та збереженню належного технічного стану. На початку лютого 2019 року відповідачу стало відомо про накладення арешту на майно в рамках кримінального провадження №12018220000000452 від 05.05.2019, у зв`язку з чим ОСОБА_3 звернулася до слідчого із клопотанням про визнання її потерпілою, у чому їй було відмовлено. По суті позовних вимог ОСОБА_3 наголошує, що згідно висновку судово-медичної експертизи №2112-Дм/14 від 20.07.2014 експертом проведено судово-медичну експертизу трупа невідомого громадянина на вигляд 50-55 років, однак згідно копії паспорту та інших доказів ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто різниця у віці складає 10-15 років, про ці розбіжності у рішенні суду нічого не вказано. Факт того, що досліджений судово-медичним експертом труп невідомого чоловіка 50-55 років є саме ОСОБА_5 є сумнівним і потребує додаткової перевірки, яким саме чином було ідентифіковано труп невідомого чоловіка, який помер у 2014 році; незрозуміло на підставі яких процесуальних дій та документів слідчим було проведено ідентифікацію трупа. Крім того, слідчим винесено постанову про закриття кримінального провадження за фактом виявлення трупу невідомого чоловіка, при чому вказано, що він був опізнаний як ОСОБА_5 , але слідчим не вжито жодних заходів щодо інформування ХОБСМЕ про факт встановлення особи, труп якої направлено напередодні як труп невідомого чоловіка. Актовий запис про смерть №12198 було внесено 28.08.2014 року, тобто у Шевченківського ВП ГУНП в Харківській області було багато часу для повідомлення про ідентифікацію трупа, однак цього не зроблено.

Позовні вимоги про визнання спадщини відумерлою задоволенню не підлягають, оскільки доводи позивача та його посилання на рішення суду по справі №638/9184/20 не мають преюдиційного значення та потребують додаткового вивчення. Також в позові не оспорюється факт того, що ОСОБА_3 є добросовісним набувачем, а добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку з бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу квартири не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте вочевидь є підставою для виникнення обов`язку щодо відшкодування збитків, що завдані таким відчуженням. На даний час вартість квартири становить 1 009 000, 00 грн., тобто позивач у разі задоволення позову отримає майно, вартість якого зросла більш ніж вдвічі, що призведе до порушення справедливого балансу між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Відповідач витратила значні кошти на придбання квартири та проведення в ній ремонту, та не повинна відповідати за бездіяльність компетентних органів, які надають можливість ошукувати простих громадян. Перше кримінальне провадження за фактом шахрайських дій в ЄРДР зареєстроване ще 19.01.2016 року, та правоохоронні органи зволікають із розслідуванням, не пред`являють підозру винним особам, не направляють обвинувальні акти до суду, що надає можливість шахраям і надалі ошукувати простих громадян. Саме в рамках досудового розслідування буде визначено коло осіб, які були причетні до незаконного відчуження майна, тому ХМР має звернутися до винних осіб для відшкодування збитків, які завдані незаконним відчуженням, а не до добросовісного набувача.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 14.05.2021 відкрито провадження в цивільній справі, розгляд справи призначено в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 24.01.2023 залучено до участі у розгляді цивільної справи третю особу, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_4 .

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 05.04.2023 закрито підготовче провадження по справі за позовною заявою Харківської міської ради до ОСОБА_3 , треті особа, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Онищенко Світлана Володимирівна, ОСОБА_4 , про визнання спадщини відумерлою, витребування майна з чужого незаконного володіння, справу призначено до судового розгляду по суті.

Представник позивача Харківської міської ради в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила суд їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_3 та відповідач в судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог, просили суд відмовити у їх задоволенні.

Представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради в судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив, про час, дату та місце судового розгляду повідомлявся своєчасно та належним чином.

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Онищенко Світлана Володимирівна в судове засідання не з`явилася, однак надала до суду заяву, згідно якої просить суд розглянути справу №638/6623/21 за її відсутністю.

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилася, однак надала до суду письмові пояснення, згідно яких наголосила, що у 2017 році до неї звернувся ОСОБА_5 , який мав бажання продати власну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , але за відсутності правовстановлюючих документів на неї не було змоги оформити договір купівлі-продажу у нотаріуса, тому вони разом звернулися до нотаріуса, який посвідчив довіреність на її ім`я, якою було уповноважено продати належне майно ОСОБА_5 . Під час посвідчення довіреності нотаріус перевірив дієздатність ОСОБА_5 , усі наявні в нього документи на підтвердження особи, у тому числі дійсність паспорту, а також наявні документи на майно. ОСОБА_5 займався підготовкою документів для продажу квартири, зокрема документів на підтвердження відсутності заборгованості зі сплати комунальних платежів, довідки на підтвердження виплати усіх внесків до кооперативу, державної реєстрації речового права на квартиру, виготовлення технічного паспорту. Саме він звертався до ОСББ та отримував довідки №55 від 14.08.2017 та №60 від 21.08.2017. В подальшому, під час продажу квартири ОСОБА_5 покупцю ОСОБА_3 ОСОБА_4 була присутня у нотаріуса та на підставі довіреності і підписала відповідний договір купівлі-продажу квартири. Нотаріус перевірила дієздатність сторін, повноваження ОСОБА_4 на продаж квартири, право власності ОСОБА_5 на квартиру та вчинила інші необхідні дії для посвідчення вказаного договору. Вважає, що волевиявлення сторін на продаж та покупку квартири було вільним, довіреність, на підставі якої вона діяла, була посвідчена нотаріально, відповідно продаж квартири ОСОБА_5 відбувався згідно усіх вимог законодавства. З приводу усіх інших обставин по суті цієї справи їй нічого не відомо.

Суд, дослідивши доводи учасників справи, викладені у письмових заявах по суті справи, та надані під час судового розгляду, оцінивши докази, представлені в матеріалах справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що згідно договору купівлі-продажу від 21.08.2017 року особа на ім`я ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 РНОКПП НОМЕР_1 , від імені та в інтересах якого на підставі довіреності, посвідченої 17.07.2017 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мороз Г. І., за реєстровим №3137, діє ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (продавець), та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 (покупець), уклали договір про те, що продавець передає у власність, а покупець приймає квартиру АДРЕСА_1 .

Стороною позивача також надано довідку від 30.06.2017 №50 Об`єднання співвласників квартирного будинку «Супутник-1», згідно якої ОСОБА_5 дійсно проживає за адресою: АДРЕСА_2 та є власником двокімнатної квартири АДРЕСА_3 . ОСОБА_5 є співвласником Об`єднання співвласників квартирного будинку «Супутник-1» (колишній житлово-будівельний кооператив «Супутник»). Вартість квартири АДРЕСА_4 виплачена повністю у розмірі 2612, 96 руб., перший пайовий внесок виплачено у 1964 році у сумі 1045, 18 руб., останній у 1978 році.

Стороною відповідача у якості доказів долучено копію звіту про оцінку майна спірної квартири від 24.07.2017 року, виданого ТОВ «Український центр оцінки «Експерт», згідно якого ринкова вартість квартири становить 179390 грн., при цьому замовником звіту вказано ОСОБА_5 .

Як вбачається із листа Слідчого управління Головного управління Національної поліції в Харківській області від 29.05.2019 за вих. №11964/119-24-2019, відділом розслідування особливо тяжких злочинів Слідчого управління Головного управління Національної поліції в Харківській області розслідуються кримінальні провадження №12018220000000452, №12018220000001126, №12018220480001838, №12018220540000866, №12016220480000235, зареєстровані в Єдиному реєстрі досудових розслідувань 05.05.2018, 03.10.2018, 08.05.2018, 12.04.2018 та 19.01.2016 відповідно за ч. 3, ч. 4 ст. 190 КК України за фактами шахрайських заволодінь квартирами в м. Харкові та замахів на такі заволодіння у великих та особливо великих розмірах. Під час досудового розслідування накладено арешт на квартири, які повинні відійти у власність територіальної громади м. Харкова у зв`язку з тим, що власники квартир померли, а спадкоємці відсутні, в тому числі і за адресою: квартира АДРЕСА_1 (власник ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Згідно інформаційної довідки №168395343 від 29.05.2019 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, об`єкт нерухомого майна квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 32, 8 кв.м., житловою площею 17, 2 кв.м., на підставі договору купівлі-продажу серії та номер 2243, виданого 21.08.2017 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Онищенко С. В., належить на праві приватної власності ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Вказана інформаційна довідка також містить відомості про попереднього власника вказаного нерухомого майна, зокрема вказано, що ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_1 , володів квартирою АДРЕСА_1 , до 21.08.2017, підстава виникнення права власності довідка, серія та номер 50, видана 30.06.2017, видавник Об`єднання співвласників квартирного будинку «Супутник-1».

Окрім того, вищевказане нерухоме майно наразі обтяжене (номер запису про обтяження: 30212105), вид обтяження: арешт нерухомого майна, суб`єкт обтяження: Головне управління Національної поліції в Харківській області, обтяжувач: Київський районний суд м. Харкова (ухвала суду від 01.02.2019 по справі №640/8689/18), опис предмета обтяження: арешт на нерухоме майно (квартиру) АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , шляхом заборони її відчуження до скасування арешту майна у встановленому нормами КПК України порядку.

Згідно рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 05.02.2021, позовні вимоги за позовом Харківської міської ради до Харківського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про внесення змін до актового запису про смерть задоволені: внесено до актового запису про смерть невідомої особи чоловічої статі, складеного за №12198 від 28.08.2014 року Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області, відомості щодо померлого ОСОБА_5 , що народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Харкові, зареєстрований за адресою місця проживання: АДРЕСА_2 (головуючий суддя Штих Т. В., справа №638/9184/20).

Постановою Харківського апеляційного суду від 01.06.2023 апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 лютого 2021 року - залишено без змін.

Згідно ч. 1 ст. 18 ЦПК україни, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

У відповідності до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

На підставі наведеного, суд відхиляє доводи сторони відповідача про сумнівність та необхідність додаткової перевірки як рішення суду у справі №638/9184/20, так і судово-медичного висновку експерта, адже у справі №638/9184/20 судом надано оцінку усім цим обставинам, рішення суду є таким, що набрало законної сили, є обов`язковим, а обставини, встановлені судом, мають преюдиційний характер.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 20.07.2021 витребувано інформацію з Шостої Харківської державної нотаріальної контори (61022, м. Харків, Майдан Свободи, 5, Держпром, 6 під`їзд, 4 поверх, к.591-595) чи звертався хто-небудь із заявами про прийняття спадщини або відмову від прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_5 , який був зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 , та чи видавалось свідоцтво про право на спадщину, також витяг зі спадкового реєстру та реєстру заповітів.

Згідно відповіді Шостої Харківської міської державної нотаріальної контори від 03.08.2020 №2671/01-16, спадкова справа до майна померлого ОСОБА_5 , у Шостій Харківській міській державній нотаріальній конторі не заводилася, свідоцтва про право на спадщину нікому не видавалися (підстава алфавітні книги обліку спадкових справ за 2017, 2018, 2019, 2020, 2021 роки).

Відповідно до інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) №67383456 від 19.11.2021, за параметрами пошуку ОСОБА_5 , дата смерті 2014, у Спадковому реєстрі інформація відсутня.

Відповідно до інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) №67383567 від 19.11.2021, за параметрами пошуку ОСОБА_5 , рік народження 1948, у Спадковому реєстрі інформація відсутня.

Проаналізувавши встановлені обставини, суд наголошує наступне.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Так, звертаючись до суду з вимогами про визнання спадщини відумерлою та витребування майна у добросовісного набувача, позивач вказує на те, що обраним ним способом захисту повністю відновлюються порушені права територіальної громади і необхідності визнавати нікчемний в силу вимог ст.228 ЦК Ураїни правочин, вчинений після смерті ОСОБА_5 за участю відповідача, недійсним немає, оскільки такий спосіб захисту за наведених обставин не є ефективним.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту суд вважає, що він не є ефективним. Підставами для звернення до суду позивач зазначає вчинення правочину, що порушує публічний порядок, як такого, що пов`язаний з незаконним заволодінням майном, де позивач не є стороною. При цьому позивач наводить практику Верховного суду, в якій зазначається про те, що саме власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є його останнім набувачем, тобто, віндикація, на думку позивача, є належним способом захисту речового права, який спрямований на ефективне поновлення порушених прав на майно. З такими доводами позивача суд не погоджується.

З досліджених матеріалів справи вбачається, що правочин, укладений між особою, яка видавала себе за ОСОБА_5 , та ОСОБА_3 , внаслідок якого остання набула право власності на спірне майно, був вчинений у 2017 році, тобто більш ніж через 3 роки після смерті ОСОБА_5 . При цьому факт належності права власності самому померлому на момент вчинення правочину (укладення 21.09.2017 договіру купівлі-продажу квартири) наданими сторонами доказами не підтверджується, оскільки такі документи, зокрема: довідки від 20.06.2017, від 30.06.2017, від 21.08.2017 ОСББ "Супутник-1", звіт про оцінку майна за замовленням ОСОБА_5 від 24.07.2017, довідка КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" Харківської міської ради про відсутність реєстрації права власності від 18.07.2017 - видані після смерті ОСОБА_5 і тому не могли бути видані йому особисто. Такі докази суд не може визнати допустимими та належними. У зв`язку з цим твердження позивача про наявність у нього порушеного права на майно, яке він вважає відумерлою спадщиною, є необгрунтованим, оскільки позивачем не доведено, що на момент відкриття спадщини спірна квартира належала померлому на праві власності, тобто входила до складу спадщини. Відомостей про встановлення такого факту під час досудового розслідування кримінального провадження сторони також не надали. Копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29.05.2019 №168395343 та копію приватизаційної справи на квартиру, в обгрунтування реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 , суд також не бере до уваги, оскільки вказані докази містять відомості, що були отримані у 2017 році на підставі вищезазначених документів, які суд не приймає.

За приписами статті 388 ЦК України власник має право витребувати майно від набувача, придбане за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Суд вважає, що обставини даної справи не дають можливості суду встановити наявність права власності у особи (спадкодавця), після смерті якої у позивача з`явився б цивільний інтерес до спадкового майна, і у зв`язку з цим неможна вважати встановленим, що майно вибуло з володіння власника не з його волі за недоведеністю набуття такого права власності самою особою в розумінні положень ст. 328 ЦК та глави 28 ЦК України. Вчинення правочину після смерті ОСОБА_5 та на підставі оформлених після його смерті та від його імені документів також не спростовує наведені висновки суду.

Крім цього, суд наголошує, що звертаючись з позовними вимогами про визнання спадщини відумерлою позивач також не є власником або законним користувачем спірного майна, яке незаконно вибуло з його володіння в розумінні положень Цивільного кодексу України, оскільки територіальна громада, в силу вимог закону, має відповідний публічний обов`язок прийняти відумерлу спадщину, який трансформується в інтерес, а тому у позивача немає підстав для витребування майна на свою користь як неволодіючого власника або користувача.

Таким чином, судом встановлено недоведеність підстав набуття позивачем обов`язку прийняти відумерлу спадщину за відсутністю спадкоємців, який би трансформувався в охоронюваний законом інтерес. Позивач не довів наявність у нього такого цивільного інтересу, на захист якого подано позов, а відповідно не доведена наявність факту порушення або оспорення такого інтересу, у зв`язку з чим обраний позивачем спосіб захисту права не є ефективним.

При цьому суд звертає увагу, що навіть у випадку встановлення та доведення права власності у померлого ОСОБА_5 на день його смерті, ефективним способом захисту порушеного інтересу територіальної громади при незбереженні спірного майна на користь добросовісного набувача такого майна буде стягнення грошової компенсації з особи, чиї дії привели до неправомірного відчуження нерухомого майна.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі №461/12525/15-ц (провадження №14-190цс20) міститься висновок про те, що спадщина набуває статусу відумерлої саме після набуття чинності рішенням суду про визнання її такою, а право власності на зазначене майно набувається у територіальної громади з моменту реєстрації цього права за громадою. При цьому орган місцевого самоврядування не є спадкоємцем у справі про визнання спадщини відумерлою та не залучається до спадкування. Однак у зв`язку з відсутністю інших спадкоємців у нього виникає цивільний інтерес на визнання спадщини відумерлою та отримання її у власність територіальної громади. Разом з тим законодавство не містить положень про можливість територіальної громади отримати відчужене майно в натурі та/або способи захисту інтересів територіальної громади у випадку, якщо спадщина була незаконно передана особі-спадкоємцю, зокрема, на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасоване, та у випадку, коли спадщина такою особою була вже відчужена іншій особі, що позбавило територіальну громаду отримати майно у свою власність як відумерле в порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством.

Велика Палата Верховного суду, застосовуючи аналогію закону, у зазначеній вище постанові виснувала, що територіальна громада в разі відчуження спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, або незбереження цього майна, на користь добросовісного набувача, має право на отримання лише грошової компенсації його вартості. Велика Палата Верховного Суду вважає, що закон передбачає саме такий спосіб захисту порушеного інтересу територіальної громади та спосіб відновлення її інтересу на спадкове майно за відсутності спадкоємців (стаття 16 ЦК України) та у разі продажу спадкового майна іншій особі, якщо остання є добросовісним набувачем.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги Харківської міської ради до ОСОБА_3 в частині визнання спадщини, яка відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті ОСОБА_5 та складається з квартири АДРЕСА_1 , відумерлою та передачі вказаної квартири до територіальної громади м. Харкова задоволенню не підлягають, оскільки позивачем обраний неналежний спосіб захисту прав, що є самостійною підставою для відмови.

Щодо позовних вимог в частині витребування від добросовісного набувача ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 , яка належить їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 21.09.2017, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно статей 317, 319, 321 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 328 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не впливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Якщо законом установлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом (частина п`ята статті 12 ЦК України).

Відповідно до статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Тлумачення статті 330 ЦК України свідчить, що виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.

При цьому, власник визнається добросовісним, якщо, здобуваючи річ, він не знав і не повинний був знати про те, що відчужуватель речі не має права на її відчуження. У випадку, якщо власник речі знав, чи принаймні, повинний був знати, що здобуває річ в особи, що не мала права на її відчуження, він вважається недобросовісним.

Встановлення добросовісності набуття майна покладається на набувача, який має довести, що він набув майно оплатно і що він не знав і не міг знати про те, що воно придбане у особи, яка не мала права його відчужувати. Наприклад, добросовісність набуття виключається, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не було зареєстровано за відчужувачем такого майна або в цьому Реєстрі речових прав був запис про судовий спір щодо цього майна.

Добросовісність ОСОБА_3 при набутті права власності на спірну квартиру, крім зазначених вище та досліджених судом доказів, також підтверджується показаннями свідків, допитаних під час розгляду справи.

Так, допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 суду пояснив, що він працює агентом з нерухомості. В 2017 році до нього звернувся ОСОБА_7 (син відповідача) з проханням здійснити пошук квартири за невеликою ціною. З ОСОБА_4 він був знайомий, оскільки вона також працювала рієлтором, проте, раніше він з нею не співпрацював. ОСОБА_4 запропонувала варіант нерухомості для продажу (спірну квартиру) та зазначила, що вона діє за довіреністю від власника квартири. Під час правочину нотаріусом були перевірені документи, відомості з реєстрів та встановлені особи, що приймали участь, у тому числі і генеральна довіреність, видана на ім`я ОСОБА_4 . Остання надавала нотаріусу довідки про відсутність боргу за комунальні послуги, звіт про оцінку майна. Гроші за купівлю квартири приблизно у сумі 15000 дол.США також надавались ОСОБА_4 у присутності свідка. ОСОБА_7 перед правочином оглядав квартиру разом зі свідком, ключи для огляду ОСОБА_6 надавала ОСОБА_4 , ознаки проживання в цій квартирі будь-якої особи на момент огляду були відсутні, особистих речей не було.

Допитаний у судовому засіданні свідок

ОСОБА_8 суду пояснив, що він є сином ОСОБА_3 . У свого знайомого він попрохав номер телефона рієлтора ( ОСОБА_9 ) для пошуку квартири з метою її придбання для своєї матері. Після огляду з ОСОБА_10 декількох квартир він зупинився на спірній квартирі і йому стало відомо, що власник цієї квартири поїхав за межі України та залишив ключі разом з довіреністю для продажу квартири ОСОБА_4 . Під час огляду цієї квартири крім нього та ОСОБА_10 більш нікого не було. Квартира була в житловому стані, проте потребувала ремонту. Свідок був особисто присутній у нотаріуса під час передачі грошей за квартиру ОСОБА_4 , проте, ніяких підозр у нього не виникло, оскільки ОСОБА_4 запевнила, що знайома з власником квартири та діє від його імені на підставі довіреності. Довіреність була оформлена ОСОБА_11 у її присутності приблизно за півроку до правочину. Після того, як на квартиру було накладено арешт, ОСОБА_7 почав розпитувати сусідів, від яких дізнався, що ОСОБА_11 давно помер.

Надані свідками показання є узгодженими між собою та не суперечать іншим доказам, дослідженим судом, а тому у суду відсутні сумніви у їх достовірності та допустимості.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, судом встановлено та підтверджується, що виникнення у ОСОБА_3 права власності як добросовісного набувача на спірну квартиру відбулось правомірно, оскільки обставинами справи підтверджується: 1) набуття такого права за реальну оплату на підставі правочину, який вона вважала законним, і не могла знати, що майно придбається у особи, яка не мала права його відчужувати; 2) на момент вчинення правочину з набуття майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано право власності за відчужувачем такого майна; 2) майно відчужене особою, яка не мала на це права; 3) підстави для витребування майна у добросовісного набувача в порядку ст.388 ЦК України відсутні.

Суд, оцінивши усі наявні в матеріалах цивільної справи докази, погоджується із доводами відповідача ОСОБА_3 , що вона як добросовісний набувач спірної квартири набула право власності на неї на підставі відплатного договору купівлі-продажу квартири, не знала і не могла знати про наявність будь-яких перешкод до вчинення правочину, і тому підстави для витребування квартири відповідно до статті 388 ЦК України відсутні.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2019 року по справі №2-4352/11 (провадження №61-12731св18) за подібних обставин справи зроблено висновок, що «конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу квартири не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте, вочевидь, є підставою для виникнення обов`язку в органів місцевого самоврядування здійснити все необхідне, щоб відшкодувати збитки, завдані таким відчуженням».

Посилання представника позивача на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 01.11.2023 по справі №202/5154/21, суд не приймає, оскільки у цій справі судом були встановлені обставини набуття та збереження за останнім дійсним власником права власності на спірне майно на момент його смерті. У справі ж, що розглядається, такі обставини не встановлені, тому зазначена постанова не є релевантною.

Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року).

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому, в своїх рішенням ЄСПЛ постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та фундаментальними правами окремої людини (наприклад, рішення у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 1 червня 2006 року). Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу має автономне тлумачення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і «майном».

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West AllianceLimited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року у справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обгрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач - внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не грунтується на розумних підставах.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Враховуючи встановлені судом обставини, практику ЄСПЛ та норми цивільного законодавства, суд дійщов висновку, що ОСОБА_3 є добросовісним набувачем, яка придбала нерухоме майно у власність у встановлений законом спосіб, покладаючись на відомості, що містилися у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, її поведінка свідчить про вжиття розумних заходів для запобігання виникненню негативних наслідків від неправомірних дій під час правочину. При цьому, сторона позивача на обставини недобросовісності набуття права власності ОСОБА_3 на спірну квартиру не посилалася; право власності ОСОБА_3 на спірне нерухоме майно було зареєстровано у Державному реєстрі прав на нерухоме майно 21.08.2017 року у встановленому законом порядку та презумпція правомірності набуття права власності на квартиру ОСОБА_12 у цій справі не спростована. Жодних обмежень (арештів чи заборон) на момент вчинення правочину не існувало.

Сторона позивача в особі Харківської міської ради, на підтвердження своїх доводів в обгрунтування позовних вимог, посилається на існування кримінального провадження за фактом шахрайського заволодіння, зокрема квартирою АДРЕСА_1 , загальною площею 32, 8 кв.м., житловою площею 17, 2 кв.м.

Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою (частина шоста статті 82 ЦПК України).

Відповідно до абз. 4 п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 16 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Як було встановлено судом під час судового розгляду та підтверджено поясненнями сторін у справі, на час подання позову досудове розслідування у кримінальному провадженні тривало, жодні обставини про те, на якій саме стадії знаходиться кримінальне провадження станом на час розгляду та ухвалення рішення у справі, зокрема, чи було ухвалено вирок або ж постановлено інші процесуальні рішення, суду невідомі.

При цьому суд вважає, що фактичні обставини, встановлені у кримінальному провадженні, дійсно є важливими та мають суттєве значення для правильного вирішення спору, однак позивач на підтвердження цього не лише не навів відповідних доводів, а й протягом судового розгляду не надав жодних доказів недобросовісності дій ОСОБА_3 та її причетність до нібито неправомірного заволодіння спірним майном.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315 сво 18) зроблено висновок про те, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації своїх прав та передбаченого договором та/або законом виконання своїх зобов`язань.

Позивачем жодними належними, допустимим та достатніми доказами не доведено недобросовісності дій ОСОБА_3 .

Отже, витребування майна від відповідача, який є добросовісним його набувачем, призведе до порушення принципу «справедливої рівноваги» між інтересами держави (суспільства) та інтересами відповідача, у такому випадку відповідач понесе індивідуальний і надмірний тягар, оскільки буде позбавлений можливості отримати компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позов Харківської міської ради задоволенню не підлягає.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору суд вирішує на підставі статті 141 ЦПК України.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Керуючись статтями 3- 5, 11-13, 76-82, 83, 89, 141, 264-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 328, 330, 334, 387-388, 1277, 1280 ЦК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Харківської міської ради до ОСОБА_3 , треті особа, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Онищенко Світлана Володимирівна, ОСОБА_4 , про визнання спадщини відумерлою, витребування майна з чужого незаконного володіння відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В. В. Щепіхіна