Постанова

від 12.04.2024 по справі 914/3341/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" квітня 2024 р. Справа №914/3341/23

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючої суддіОрищин Г.В.,

суддівГалушко Н.А.,

Желіка М.Б.

розглянув без повідомлення (виклику) представників сторін апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Дзея Євгенія Валентиновича

на рішення Господарського суду Львівської області від 17.01.2024 (повний текст рішення складено 17.01.2024, суддя Бортник О.Ю.)

у справі № 914/3341/23

за позовом Фізичної особи-підприємця Дзея Євгенія Валентиновича

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна транспортно-експедиційна компанія»

про стягнення 18750 грн

10.11.2023 Фізична особа-підприємець Дзей Євгеній Валентинович звернувся Господарського суду Львівської області з позовом про стягнення з Товариства обмеженою відповідальністю «Західна транспортно-експедиційна компанія» 18750 грн штрафних санкцій за зрив завантаження, запізнення чи порушення термінів доставки, 10000 грн витрат на професійну правничу допомогу та судового збору у справі.

В обґрунтування своїх позовних вимог, позивач покликається на невиконання відповідачем взятих на себе, відповідно до умов заявки на здійснення міжнародного перевезення № 1129 від 19.10.2023, зобов`язань з транспортного перевезення вантажу по міжнародному сполученню та здійсненню завантаження транспортного засобу 25.10.2023 або 26.10.2023 о 09 год 00 хв. Позивач стверджує, що автотранспортний засіб, вказаний відповідачем у заявці, в призначений час не прибув в пункт завантаження та не розпочав завантаження, внаслідок чого було зірвано перевезення вантажу позивача до пункту призначення. На підставі п. 7 заявки на здійснення міжнародного перевезення № 1129 від 19.10.2023 позивач просить стягнути з відповідача штраф за зрив завантаження, запізнення на завантаження чи порушення термінів доставки з вини перевізника, в розмірі 25 відсотків від суми перевезення.

Господарський суд Львівської області в рішенні від 17.01.2024 у справі № 914/3341/23 в задоволені позовних вимог ФОП Дзея Є.В. відмовив, з огляду на те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту укладення між сторонами договору за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, долучені позивачем докази не містять доказів накладення електронного цифрового підпису та печатки.

Позивач не погодився з ухваленим рішенням та оскаржив його в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду, звернувшись з апеляційною скаргою, в якій зазначає про безпідставність відмови в задоволенні позовних вимог та, з покликанням на звичаї ділового обороту, які сформувалися в галузі міжнародних перевезень вантажів, зазначає, що переважна більшість договорів міжнародного перевезення укладаються у спрощений спосіб - шляхом обміну простими електронними листами чи іншими засобами електронного зв`язку (без використання електронного цифрового підпису). При цьому, до позовної заяви в якості доказу позивачем було надано саме договір перевезення (заявка, замовлення) з відображеннями підписів і печаток сторін. Оскільки такі документи після проставлення підпису і печатки кожною зі сторін скануються і роздруковуються принтером, саме ці відтворені принтером реквізити сторін дозволяють ідентифікувати учасників господарського зобов`язання. Апелянт зазначає, що сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. За частиною 2 ст. 909 ЦК України, - договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Відповідно до ч.1 ст. 207 ЦК України, - правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. В даному спірному випадку, з метою укладення заявки, сторони обмінялися простими електронними листами. На переконання позивача, наявні в матеріалах справи листування між сторонами із використанням електронної пошти може бути доказом існування між сторонами відповідних відносин.

Відповідач, скориставшись своїм правом, наданим ст. 263 ГПК України, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив існування будь-яких договірних правовідносин з ФОП Дзей Є.В., в тому числі і за заявкою на здійснення міжнародного перевезення № 1129 від 19.10.2023. Відповідач зазначає, що жодних заявок не погоджував, не підписував та не скріплював печаткою. Отже, такий договір (у формі заявки від 19.10.2023) не є укладеним, позаяк ТОВ «Західна транспортно-експедиційна компанія» не погоджувала жодної пропозиції позивача щодо надання послуг, відтак відповідач ставить під сумнів факт імовірного існування оригіналу такої заявки від 19.10.2023. Оскільки відповідач заперечує факт договірних відносин між сторонами, відтак нарахування штрафу за невиконання зобов`язань за договором вважає безпідставним.

З огляду на приписи ч. 10 ст. 270 ГПК України, з врахуванням ціни позову, розгляд апеляційної скарги ФОП Дзея Є.В. здійснюється Західним апеляційним господарським судом без виклику представників сторін.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення відсутні з огляду на наступне:

За твердженнями позивача між сторонами у справі було укладено договір на здійснення міжнародного перевезення шляхом підписання заявки на здійснення міжнародного перевезення за № 1129 від 19.10.2023. Як зазначає позивач вказану заявку укладено між сторонами у справі шляхом обміну між ними електронними листами.

Натомість відповідач категорично заперечує факт підписання такої заявки та скріплення її своєю печаткою, а також заперечує факт існування між сторонами у справі договірних зобов`язань зі здійснення міжнародного перевезення, зазначеного у заявці № 1129 від 19.10.2023 та стверджує, що така ним не укладалась.

Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції з метою з`ясування дійсних обставин справи від позивача було витребувано оригінал заявки № 1129 від 19.10.2023.

На виконання вимог ухвали суду позивач долучив до матеріалів справи DVD диск, на якому містяться зображення цих електронних листів, одночасно долучивши до справи паперову копію електронного доказу (заявки № 1129 від 19.10.2023).

Проаналізувавши та перевіривши долучені позивачем докази, суд встановив, що на DVD диску міститься кольорове зображення заявки № 1129 від 19.10.2023 та листів, водночас жоден із документів на цьому диску не підписаний електронним підписом керівника відповідача або особи, яка уповноважена укладати договори від імені відповідача, на жоден із цих документів не накладено цифрової печатки відповідача.

Як слідує з матеріалів справи паперова копія заявки № 1129 від 19.10.2023 зроблена на кольоровому принтері, та не містить мокрої печатки відповідача, відтак судова колегія критично оцінює доводи позивача про те, що вказана заявка № 1129 від 19.10.2023 є оригіналом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Згідно зі ст. 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам?яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Згідно із ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

Враховуючи ту обставину, що відповідач категорично заперечує існування між сторонами будь-яких правовідносин, в тому числі за заявкою від 19.10.2023, приймаючи до уваги відсутність у матеріалах справи доказів, які б спростовували заперечення відповідача, долучені позивачем докази не підтверджують факту укладення між сторонами у письмовій формі (у тому числі й шляхом обміну листами) правочину, за невиконання якого позивач просить стягнути з відповідача неустойку.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 638, ст. 639 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ст. 547 ЦК України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Штраф, в силу приписів ст. 546 та 549 ЦК України, є одним із видів забезпечення виконання зобов`язання.

За умовами ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Отже, правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання з міжнародного перевезення штрафом має вчиняється у письмовій формі та мав бути підписаний сторонами, натомість позивач не подав суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про існування між сторонами договірних правовідносин.

Судова колегія відхиляє доводи апелянта з огляду на таке:

Порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем, визначено Законом України «Про електронну комерцію», який, зокрема, встановлює та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції. За умовами ст. 11 цього Закону пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним Законом України «Про електронну комерцію», є оригіналом такого документа.

Статтею 12 згаданого вище Закону встановлено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Матеріали справи не містять, а позивачем не надано жодних доказів використання при обміні сторонами електронними листами та заявкою будь-яких електронних підписів відповідача чи аналогів власноручного підпису відповідача за письмовою згодою сторін, у якій містилися б зразки відповідних аналогів власноручних підписів осіб, уповноважених укладати правочини про неустойку від імені відповідача, що відповідало б приписам ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», ч. 3ст. 207 ЦК України.

Разом з тим, позивач не надав суду доказів того, що адреса електронної пошти, з якої, як він стверджує, йому надходили листи відповідача, є занесена відповідачем до державних реєстрів як адреса електронної пошти відповідача.

З огляду на наведене судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 18750 грн штрафу.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відхиляючи доводи скаржника, суд враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі «Проніна проти України», в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»).

З врахуванням викладеного вище в сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм чинного законодавства, наведених правових позицій Верховного Суду та встановлених обставин справи.

Арґументи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, не доводять порушення або неправильного застосування судом під час розгляду справи норм матеріального та процесуального права, а тому не можуть бути підставою для зміни чи скасування ухваленого у цій справі рішення.

Судові витрати, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 269, 273, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити в задоволенні апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Дзея Євгенія Валентиновича.

Рішення Господарського суду Львівської області від 17.01.2024 у справі №914/3341/23 залишити без змін.

Судові витрати покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.

Справу повернути в Господарський суд Львівської області.

Головуючий суддяГ.В. Орищин

суддяН.А. Галушко

суддяМ.Б. Желік