Постанова

від 17.04.2024 по справі 917/2016/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2024 року м. Харків Справа № 917/2016/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Бородіна Л.І. , суддя Шевель О.В.,

за участю секретаря судового засідання Фурсової А.М.,

за участю представників сторін:

від позивача не з`явився,

від відповідачів не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Дворніченка Анатолія Олександровича (вх. №797П/2 від 25.03.2024)

на рішення Господарського суду Полтавської області від 22.02.2024 у справі №917/2016/23 (повний текст складено 04.03.2024, суддя Кльопов І.Г.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Дворніченко Анатолія Олександровича, с.Онішки, Оржицький район, Полтавська область,

до 1.Державної інспекції архітектури та містобудування України, м.Київ, в особі Управління ДІАМ в Полтавській області, м.Полтава, 2. Оржицької селищної ради, смт.Оржиця, Лубенський район, Полтавська область,

про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

08.11.2023 до Господарського суду Полтавської області через систему "Електроний суд" фізичною особою-підприємцем Дворніченко Анатолієм Олександровичем подано позовну заяву до відповідачів: Державної інспекції архітектури та містобудування України в особі Управління ДІАМ в Полтавській області та Оржицької селищної ради, в якому просив суд визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ; паспорт НОМЕР_2 , виданий Оржицьким РВ УМВС України в Полтавській області 26.07.2011, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно, а саме: прибудову літ а, надбудову літ. а1 та навіс а2, загальною площею 85,4 кв.м до основної будівлі магазину та бару Мрія літ. А2, а також: торговий павільйон Б, навіс В, альтанку Г, альтанку Д, альтанку Е, альтанку Є, альтанку Ж, альтанку З, альтанку К, альтанку Л, альтанку М, альтанку Н, альтанку О, альтанку П, альтанку Р, альтанку С, альтанку Т, теплогенераторну У, торговий павільйон Ф, торговий павільйон Х, торговий павільйон Ц, торговий павільйон Ч, що розташовані по вулиці Центральна, будинок № 25 в смт. Оржиця, Лубенський район, Полтавська область.

З огляду на приписи ст. 41 Конституції України, ст. ст. 4, 328, ч.ч. 3,5 ст. 376 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 53 Господарського кодексу України, п. 3 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 №461 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2015 № 750), а також надані до матеріалів справи документи, якими позивач обґрунтовує можливість надійної та безпечної експлуатації нерухомого майна, ОСОБА_1 вказує на наявні юридичні підстави для визнання за ним у судовому порядку права власності на спірне нерухоме майно, як на об`єкт самочинного будівництва.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 22.02.2024 у справі №917/2016/23 у задоволенні позову відмовлено.

Місцевий господарський суд з огляду на положення ст.ст. 328, 331, 373, 376, 392 Цивільного кодексу України, ст.ст. 26, 27, 29-31, 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 № 3038-VI, п. 11 Порядку розроблення проектної документації на будівництво об`єктів, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 16.05.2011 №45, п.п. 10, 12, 17, 18 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 461, дійшов висновку, що позивачем не надано документів, які надають право виконувати будівельні роботи (проектної та робочої документації) та документів, що засвідчили б прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів (декларації про готовність об`єкта до експлуатації), як підстави для задоволення заявлених вимог.

Позивач із вказаним рішенням не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення Господарського суду Полтавської області від 22.02.2024 у справі №917/2016/23 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування заявлених апеляційних вимог вказує про таке:

- судом першої інстанції невірно застосовано норми Конституції України, ст. 31 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", ст.3 Закону України "Про оцінку впливу на довкілля", внаслідок чого зроблено невірний висновок щодо наявності у позивача обов`язку вчинення дій, які не передбачені законодавством;

- судом не враховано положення ч.ч. 1, 2 ст. 376 Цивільного кодексу України, з огляду на що, відмова суду у визнанні права власності на об`єкт самочинного будівництва через відсутність проектної та робочої документації, на думку апелянта, є свідченням надмірного формалізму, має наслідком порушення права позивача, закріпленого ст. 41 Конституції України, ч. 1 ст. 17 Загальної декларації прав людини від 10.12.1948, ч. 1 ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20.03.1952 та ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України;

- судом неправильно застосовано положення ст.ст. 27, 29-31, 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" без врахування особливостей конкретної справи та неврахування норм матеріального права, які містяться в абз. 1 п. 10 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 461.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 17.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Дворніченка Анатолія Олександровича на рішення Господарського суду Полтавської області від 22.02.2024 у справі №917/2016/23; призначено справу до розгляду.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.04.2024, у зв`язку із знаходженням у відпустці судді Здоровко Л.М., для розгляду справи №917/2016/23 сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Бородіна Л.І., суддя Шевель О.В.

Позивач та відповідачі представників в судове засідання не направили, про причини неявки суду не повідомили.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників процесу в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників позивача та відповідачів за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 15.02.2001, номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДРПОУ) - 25750170000000179. Так, позивачу належить нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане майно складається з магазину та бару Мрія разом із господарськими (допоміжними) будівлями і спорудами і розташоване на двох земельних ділянках з кадастровими номерами 5323655100:30:039:0010 і 5323655100:30:039:0025.

Згідно із Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно Серії САС № 281889 від 02.10.2008 (виданого взамін договору купівлі-продажу від 06.11.2002, рішення Оржицького районного суду від 20.12.2002 у справі № 2-649/2002) позивачу належить право власності на нежиле приміщення - магазин та бар "Мрія", який має загальну площу 287,6 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до акта державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об`єкта до експлуатації від 26.07.2004 визнано готовим до введення в експлуатацію літній павільйон при магазині " ІНФОРМАЦІЯ_2 ". Даний акт затверджено Розпорядженням голови Оржицької районної державної адміністрації від 05.08.2004 №345.

За договором купівлі-продажу від 06.06.2005 ОСОБА_1 придбав за 10700,00 грн земельну ділянку несільськогосподарського призначення для комерційного використання площею 0,0596 га за тією ж адресою, на якій розміщується вказаний магазин та бар (договір ВВС № 286827, зареєстровано в реєстрі за № 860), про що зроблено запис в Державному реєстрі правочинів № 639504.

04.02.2008 ОСОБА_1 отримав державний акт на право власності на вказану земельну ділянку Серії ЯГ № 656903 (Акт зареєстрований в Книзі реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 020855900002).

У відповідності до пункту 1 Розпорядження Оржицької селищної ради Оржицького району Полтавської області № 4 від 19.02.2016 "Про перейменування вулиць у смт. Оржиця та с. Маяківка" на підставі Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки" і рекомендації Українського інституту національної пам`яті в смт. Оржиця перейменовано вулицю Леніна та присвоєно їй нову назву "вулиця Центральна", у зв`язку з чим адреса об`єкта нерухомості, належного позивачу, змінилася з " АДРЕСА_2 " на АДРЕСА_1 ". Крім того, смт. Оржиця на даний час входить до складу Лубенського району Полтавської області.

Згідно Витягу з Державного земельного кадастру НВ-5300930092022 від 02.12.2022 земельна ділянка з кадастровим номером 5323655100:30:039:0010, площею 0,0596 га, належить на праві приватної власності ОСОБА_1 та віднесена до категорії "Землі житлової та громадської забудови" з цільовим призначенням "03.07 Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі".

Водночас, земельна ділянка з кадастровим номером 5323655100:30:039:0025 належить до комунальної власності Оржицької селищної ради та перебуває в оренді у ОСОБА_1 згідно договору оренди від 17.08.2011 з терміном оренди до 21.10.2031 (дата державної реєстрації права - 21.10.2011) та віднесена до категорії "Землі житлової та громадської забудови" з цільовим призначенням "Роздрібна торгівля та комерційні послуги", що підтверджується Інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 27.01.2023.

В період 2012-2019 років позивач самочинно добудував до належної йому нежитлової будівлі - магазину та бару "Мрія", яка знаходиться на належній йому земельній ділянці, ряд об`єктів нерухомого майна, а саме: прибудову літ а, надбудову літ. а1 та навіс а2, загальною площею 85,4 кв.м. до основної будівлі магазину та бару Мрія літ. А2, а також: торговий павільйон Б, навіс В, альтанку Г, альтанку Д, альтанку Е, альтанку Є, альтанку Ж, альтанку З, альтанку К, альтанку Л, альтанку М, альтанку Н, альтанку О, альтанку П, альтанку Р, альтанку С, альтанку Т, теплогенераторну У, торговий павільйон Ф, торговий павільйон Х, торговий павільйон Ц, торговий павільйон Ч. Зазначені об`єкти самочинного будівництва частково (надбудова літ. а1 та навіс а2) також розташовуються на земельній ділянці з кадастровим номером 5323655100:30:039:0025, яка належить до комунальної власності Оржицької селищної ради та перебуває в оренді у ОСОБА_1 .

Позивач зазначає, що під час проведення будівельних робіт були дотримані будівельні, архітектурні, санітарні та екологічні норми. Від початку будівництва ніяких заяв, претензій та скарг щодо добудови не надходило, що, на думку позивача, свідчить про відсутність порушень права інших осіб за наслідками будівництва зазначеного об`єкту.

За класом наслідків (відповідальності) як об`єкт нерухомості вцілому, так і об`єкти самочинного будівництва, належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1).

Після завершення будівництва за замовленням позивача було виготовлено ряд документів, які підтверджують можливість надійної та безпечної експлуатації самочинно збудованих об`єктів нерухомості:

-Технічний паспорт на громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами (виготовлено ТОВ "Бюро технічної інвентаризації міжрегіональне", м. Кременчук, реєстраційний № ТІ01:7398-6458-9834-8143, інвентаризаційна справа № 8624);

-Звіт про проведення технічного обстеження ПП Лубнитехбуд, за результатами якого встановлено можливість надійної та безпечної експлуатації об`єкта: магазину та бару Мрія літ. А2, прибудови літ а, надбудови літ. а1 та навісу а2, загальною площею 85.4кв.м. до основної будівлі магазину та бару Мрія літ. А2, а також: торгового павільйону Б, навісу В, альтанки Г, альтанки Д, альтанки Е, альтанки Є, альтанки Ж, альтанки З, альтанки К, альтанки Л, альтанки М, альтанки Н, альтанки О, альтанки П, альтанки Р, альтанки С, альтанки Т, теплогенераторної У, торгового павільйону Ф, торгового павільйону Х, торгового павільйону Ц, торгового павільйону Ч, що розташовані по АДРЕСА_1 ;

-Витяг з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва № 8626 від 21.11.2022 (Реєстраційний № документу: ТІ01:7398-6458-9834-8143), згідно якого за наслідками первинної технічної інвентаризації констатовано можливість надійної і безпечної експлуатації об`єкта після здійснення самовільного будівництва;

-Витяг з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічне обстеження Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва № 07-09/22 від 17.12.2022 (Реєстраційний № документу: Т001:5360-8756-5467-7922), згідно якого за наслідками проведення технічного обстеження об`єкта з метою визначення можливості або неможливості його надійної та безпечної експлуатації у разі визнання судом права власності на самочинно збудований об`єкт та складання відповідного Звіту надано позитивний висновок про придатність об`єкта до безпечної й надійної експлуатації.

У відповідності до інформаційної довідки № 9944 від 25.11.2022, виданої ТОВ Бюро технічної інвентаризації міжрегіональне, - Загальна площа збільшилася на 85.4 кв.м за рахунок будівництва прибудови а, надбудови а1 та навісу а2 без дозвільних документів, також побудовано без дозвільних документів: торговий павільйон Б, навіс В, альтанка Г, альтанка Д, альтанка Е, альтанка Є, альтанка Ж, альтанка З, альтанка К, альтанка Л, альтанка М, альтанка Н, альтанка О, альтанка П, альтанка Р, альтанка С, альтанка Т, теплогенераторна У, торговий павільйон Ф, торговий павільйон Х, торговий павільйон Ц, торговий павільйон Ч.

Згідно відповіді Виконавчого комітету Оржицької селищної ради № 02-33/66 від 09.01.2023 на заяву б/н від 29.12.2022 року про надання інформації про самовільно збудований об`єкт, - громадський будинок магазин та бар Мрія, який належить ОСОБА_1 разом з господарськими (допоміжними) будівлями і спорудами та прибудовою і надбудовою, без дозвільних документів, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на земельних ділянках з кадастровими номерами 5323655100:30:004:0010 та 5323655100:30:039:0025.

Згідно з відомостями Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 5323655100:30:004:0010 перебуває у приватній власності Дворніченка А.О. Земельна ділянка з кадастровим номером 5323655100:30:039:0025 належить до комунальної власності Оржицької селищної ради та перебуває в оренді ОСОБА_1 згідно договору оренди до 21.10.2031.

Розташування вищевказаного об`єкта будівництва відповідає вимогам генерального плану смт. Оржиця, затвердженого рішенням сесії Оржицької селищної ради від 16.03.2018 № 3 та плану зонування території смт. Оржиця, затвердженого рішенням сесії Оржицької селищної ради від 27.02.2019 № 6. Порушень архітектурних та будівельних норм та правил, а також прав третіх осіб на об`єкті на момент розгляду заяви не виявлено.

При цьому, саме відсутність затверджених генерального плану смт. Оржиця та плану зонування території смт. Оржиця на момент здійснення будівництва з огляду на вимоги чинного на той період часу законодавства стала основною причиною неможливості позивача узаконити самочинне будівництво у визначеному порядку.

Позивач вказує на те, що у зазначеній відповіді власник земельної ділянки з кадастровим номером 5323655100:30:039:0025 не заперечує проти узаконення проведеного позивачем самочинного будівництва на зазначеній земельній ділянці.

Згідно Звіту № 0912-02 з незалежної оцінки майна від 09.12.2022, складеного ФОП Новіковим Олександром Васильовичем, ринкова вартість об`єкту оцінки, без урахування ПДВ, становить 1 640 700,00 грн, в тому числі самовільної забудови, без урахування ПДВ, - 375 650,00 грн.

У відповідності до Витягу з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва № ІУ101221222670 від 22.12.2022 позивачеві відмовлено в реєстрації та повернуто на доопрацювання Декларацію про готовність до експлуатації об`єкта № СА01:8839-4723-1910-5023 від 22.12.2022 у зв`язку з відсутністю зареєстрованого повідомлення про початок виконання будівельних робіт та відсутністю у повідомленні про початок виконання будівельних робіт/декларації про готовність до експлуатації об`єкта у повному обсязі відомостей про проектну документацію, а також - відсутністю у Декларації про готовність до експлуатації об`єкта у повному обсязі відомостей про проектну документацію, авторський та технічний нагляд.

Позивач зазначає, що новозбудовані об`єкти нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 - мають ознаки самочинного будівництва, визначені ст. 376 ЦК України, відтак це надає право ОСОБА_1 звернутися до суду для визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.

22.02.2024 прийнято оскаржуване судове рішення з підстав, викладених вище.

Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги ОСОБА_1 заявлені до Оржицької селищної ради та Державної інспекції архітектури та містобудування України направлені на визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва в порядку ст. 376 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Згідно з ч. 4 ст. 41 Конституції України та ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право приватної власності є непорушним та ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Статтею 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частин першої, другої статті 331 Цивільного кодексу України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Положення ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України слід розуміти у системному зв`язку з положеннями ст. 182 Цивільного кодексу України щодо державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, яка не передбачає жодних винятків. Як правило, усі об`єкти нерухомого майна в силу свої специфіки після завершення будівництва підлягають прийняттю в експлуатацію та державній реєстрації.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18.02.2019 у справі № 308/5988/17.

Отже, для того, щоб новостворене майно стало об`єктом цивільно-правових відносин, потрібно виконання трьох умов: завершення будівництва; прийняття до експлуатації; державна реєстрація.

Об`єкт незавершеного будівництва за визначенням частини 3 статті 331 ЦК України за своєю правовою природою є сукупністю будівельних матеріалів, які є майном, що належить забудовнику (особі, яка на законних підставах здійснює відповідне будівництво).

Поняття ж самочинного будівництва, правові підстави та умови визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно визначені у статті 376 ЦК України, яка унормовує відносини, що виникають у тих випадках, коли вимоги закону та інших правових актів при створенні нової речі (самочинному будівництві) були порушені.

Таким чином, поняття "об`єкт незавершеного будівництва" (частина 3 статті 331 ЦК України) та "самочинно збудований об`єкт" (частина 1 статті 376 ЦК України) мають різний правовий статус та відмінне законодавче регулювання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 916/633/19.

Відповідно до змісту частини 4 статті 375 ЦК України у разі, коли власник здійснює на його земельній ділянці самочинну забудову, її правові наслідки встановлюються статтею 376 ЦК України.

У справах, пов`язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього.

Разом з цим власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (частина друга статті 375 ЦК України), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це право не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об`єкт нерухомості збудовано з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині 1 статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.02.2022 у справі № 369/14226/18.

Судом першої інстанції встановлено той факт, що спірну будівлю збудовано без документа, який дає право виконувати будівельні роботи (тобто з порушенням вимог нормативно-правових актів), отже, вона (будівля) є самочинно збудованим об`єктом, а не є об`єктом незавершеного будівництва, та на допоміжну будівлю може бути визнано право власності за рішенням суду виключно на підставі статті 376 ЦК України.

Вирішуючи справу за позовом власника (землекористувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов`язані встановити усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушення будівельних норм та істотних правил.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.08.2020 у справі № 760/21223/17-ц.

За загальними правилами кожна особа має право на захист свого цивільного права лише у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина 1 статті 15 ЦК України). У зв`язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Зазначена правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 18 квітня 2019 року справа №306/2140/17, від 18 лютого 2019 року справа №308/5988/17-ц, від 26 грудня 2018 року справа №727/720/17, від 07 лютого 2018 року справа №127/18746/15-ц.

В матеріалах справи наявна копія витягу з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва від 22.12.2022, відповідно до якого за наслідками розгляду декларації про готовність до експлуатації об`єкта (реконструкція будівлі магазину та бару "Мрія" (літер "А2") з добудовою (літер "а", літер "а1" та літер "а2") та будівництво господарських будівель (торговий павільйон літер Б, навіс літер В, альтанка літер Г, альтанка літер Д, альтанка літер Е, альтанка літер Є, альтанка літер Ж, альтанка літер З, альтанка літер К, альтанка літер Л, альтанка літер М, альтанка літер Н, альтанка літер О, альтанка літер П, альтанка літер Р, альтанка літер С, альтанка літер Т, теплогенераторна літер У, торговий павільйон літер Ф, торговий павільйон літер Х, торговий павільйон літер Ц, торговий павільйон літер Ч) по АДРЕСА_1 ) документ повернуто до опрацювання. Причинами відмови визначено: - у повідомленні про початок виконання будівельних робіт декларації про готовність до експлуатації об`єкта відсутні у повному обсязі відомості про проектну документацію; - у декларації про готовність до експлуатації об`єкта відсутні відомості про авторський та технічний нагляд (а.с. 85-95).

Саме відмова Державної інспекції архітектури та містобудування України та повернення декларації на доопрацювання й свідчить про наявність спору про право позивача та й стала підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок (ст. 90 Земельного кодексу України), землекористувачі (ст. 95 Земельного кодексу України), особи, які набули право користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій) за договором із власником земельної ділянки, або з інших передбачених законом підстав.

Власником або землекористувачем земельної ділянки право на її забудову (будівництво) реалізується за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та видом відповідно до містобудівних умов і обмежень, встановлених законодавством.

У частині 4 статті 373 ЦК України зазначено, що власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Частинами 3, 5 статті 376 ЦК України передбачено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Під наданням земельної ділянки слід розуміти рішення компетентного органу влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування, або передачу права користування земельною ділянкою на підставі цивільно-правових договорів із фізичною чи юридичною особою.

Як вбачається з матеріалів справи, громадський будинок магазин та бар "Мрія", який належить ОСОБА_1 разом з господарськими (допоміжними) будівлями і спорудами та прибудовою і надбудовою без дозвільних документів розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на земельних ділянках з кадастровими номерами 5323655100:30:039:0010, яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, та 5323655100:30:039:0025, яка належить до комунальної власності Оржицької селищної ради та перебуває в оренді позивача згідно договору оренди від 17.08.2011 (а.с. 31, 32, 34, 35, 36, 38, 122).

Відповідно до витягу з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва від 22.12.2022 дата початку будівництва визначена 01.05.2014, дата завершення будівництва 01.10.2014 (а.с. 86). Тобто, будівництво спірного об`єкту здійснено після укладення з Оржицькою селищною радою договору оренди землі від 17.08.2011.

Судом приймається до уваги, що відповідно до Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку станом на 02.11.2023 земельна ділянка з кадастровим номером 5323655100:30:039:0025 відноситься до категорій земель: землі житлової та громадської забудови.

Разом з тим, матеріали справи не містять самого договору оренди вказаної земельної ділянки, укладеного ще 17.08.2011, що, з огляду на повноваження суду апеляційної інстанції щодо надання оцінки наявних в матеріалах справи доказів під час перегляду рішення суду першої інстанції, виключає можливість перевірки дотримання порядку, встановленого ч. 3 ст. 376 ЦК України, зокрема, наявність права здійснення будівельних роботи саме того об`єкту і на тій земельній ділянці, яка передана з цією метою певній особі, наявності/відсутності встановленої умовами договору заборони на здійснення самочинного будівництва на орендованій земельній ділянці.

Відповідно, матеріали справи не містять доказів, якими має бути підтверджено надання власником земельної ділянки позивачу у встановленому порядку для будівництва спірного нерухомого майна.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 375 Цивільного кодексу України право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

При вирішенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд має виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи, передбачених статтями 29-31 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів.

Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції, станом на момент проведення будівництва спірного майна) проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку:

1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних;

2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи;

3) затвердження проектної документації;

4) виконання підготовчих та будівельних робіт;

5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів;

6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Відповідно до п. 9 Порядку розроблення проектної документації на будівництво, затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 16.05.2011 № 45 (у редакції наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 23 березня 2012 року № 122) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.06.2011 за № 651/19389 (в редакції станом на момент здійснення будівництва спірного нерухомого майна, далі Порядок № 45) проектна документація на будівництво об`єктів розробляється з урахуванням вимог містобудівної документації, вихідних даних на проектування та дотриманням вимог законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, у тому числі вимог доступності для інвалідів та інших маломобільних груп населення.

Перелік осіб, які підписують проектну документацію, може уточнюватися залежно від складу і структури проектної організації (генпроектувальника, проектувальника). Технічні, технологічні та конструктивні рішення підписуються сертифікованими виконавцями згідно з державними стандартами, відповідальними за їх прийняття (п. 16.1 вказаного Порядку № 45).

Механізм прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів визначений Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13.06.2011 № 461 (діла Порядок № 461).

Згідно пункту 10 Порядку № 461 прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів у випадку визнання права власності на самочинно збудований об`єкт за рішенням суду він приймається в експлуатацію згідно з цим Порядком за умови можливості його надійної та безпечної експлуатації за результатами проведення технічного обстеження такого об`єкта.

Технічне обстеження проводиться суб`єктом господарювання, який має у своєму складі відповідних виконавців, що згідно з Законом України "Про архітектурну діяльність" одержали кваліфікаційний сертифікат, або фізичною особою - підприємцем, яка згідно із зазначеним Законом має кваліфікаційний сертифікат (далі - виконавці). Таким чином, законодавством передбачено особливий порядок визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за рішенням суду, яке не звільняє позивача від обов`язку прийняття об`єкту в експлуатацію у встановленому порядку.

Відповідно до абз .3 п. 10 Порядку № 461 технічне обстеження включає такі етапи:

попереднє (візуальне) обстеження об`єкта, у тому числі огляд і фотографування об`єкта та його конструктивних елементів, виконання обмірів, визначення класу наслідків (відповідальності) об`єкта, аналіз проектної та іншої технічної документації (за наявності);

детальне (інструментальне) обстеження об`єкта, у тому числі визначення параметрів і характеристик матеріалів, виробів та конструкцій, із залученням фахівців відповідної спеціалізації та атестованих лабораторій (за необхідності).

Якщо етапи технічного обстеження об`єкта, що проводилося, не збігаються з названими етапами, зазначаються фактично пройдені етапи технічного обстеження.

Не дозволяється проведення технічного обстеження виключно за фотографіями, відеозаписами, кресленнями чи іншими документами без візуального огляду об`єкта.

На підставі інформації, отриманої під час технічного обстеження, з урахуванням виду, складності, технічних та інших особливостей об`єкта, проведених заходів, передбачених цим пунктом, а також даних технічного паспорта, проектної та іншої технічної документації на об`єкт (за наявності) виконавець проводить оцінку технічного стану об`єкта та створює з використанням Реєстру будівельної діяльності (e-construction.gov.ua) звіт про проведення технічного обстеження об`єкта з метою визначення можливості або неможливості його надійної та безпечної експлуатації у разі визнання судом права власності на самочинно збудований об`єкт.

Судова колегія зазначає, що сама правова природа технічного обстеження нерухомого майна, на яке посилається позивач в обґрунтування заявлених вимог, передбачає перевірку поточного стану будівельних конструкції та інженерних мереж об`єкта, та не може підміняти собою інші належні докази відповідності будівництва нерухомого майна вимогам будівельних норм, державних стандартів і правил, як то проектна документація, складена у відповідності до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та вказаного вище Порядку № 45, а також висновок експерта, складений відповідно до положень статей 98, 99, 101 ГПК України.

Так, з наданого звіту про проведення технічного обстеження спірного об`єкту нерухомості від 17.12.2022 вбачається, що вихідними даними для обстеження визначено технічний паспорт на громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами та інвентаризаційну справу номер №8626, виконану ТОВ "Бюро технічної інвентаризації межрегіональне" від 21.11.2022.

Відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України24 травня 2001 року № 127 (у редакції наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26 липня 2018 року № 186) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 грудня 2018 р. за № 1442/32894:

- технічний паспорт - документ, що складається на основі матеріалів технічної інвентаризації об`єкта нерухомого майна, містить основні відомості про нього (місцезнаходження (адреса), склад, технічні характеристики, план та опис об`єкта, ім`я/найменування власника/замовника, відомості щодо права власності на об`єкт нерухомого майна, відомості щодо суб`єкта господарювання, який виготовив технічний паспорт тощо) та видається замовнику;

- технічна інвентаризація - комплекс робіт з обмірювання об`єкта нерухомого майна з визначенням його складу, фактичної площі та об`єму, технічного стану та/або з визначенням змін зазначених характеристик за певний період часу (у разі наявності попередньої інвентаризаційної справи) із виготовленням необхідних документів (матеріалів технічної інвентаризації, технічного паспорта) та обов`язковим внесенням відомостей про об`єкт нерухомого майна до Реєстру об`єктів нерухомого майна (після створення цього Реєстру).

Тобто, технічна інвентаризація нерухомого майна та складений на його основі технічний паспорт, є тими документами, якими підтверджується технічні характеристики нерухомості, інформацію про місцерозташування (адресу), план та опис об`єкта, інформацію про власника та дані про суб`єкт, що виготовив цей технічний паспорт.

Відповідно, сама лише наявність наданого позивачем звіту про технічне обстеження спірного нерухомого майна (яким лише встановлено технічну можливість експлуатації нерухомого майна), складеного за відсутності проектної документації на об`єкт будівництва та/або проведення у встановленому порядку будівельно-технічної експертизи, якою встановлено відсутність порушень державних будівельних норм при здійсненні добудови нерухомого майна позивача, на думку колегії суддів, не є беззаперечним доказом відповідності спірного об`єкту вимогам ч. 3 ст. 375 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не надано суду доказів, якими має бути підтверджено додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил під час здійснення самочинного будівництва, як обов`язкової підстави для задоволення спору відповідної категорії.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03, від 28.10.2010 року).

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Колегія суддів зазначає, що апелянтом всупереч приписів ст. 73 та ст. 74 Господарського процесуального кодексу України не доведено фактів, а також не надано належних та допустимих доказів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки господарського суду першої інстанції, у зв`язку з чим апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Полтавської області від 22.02.2024 у справі №917/2016/23, яке відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України, має бути залишено без змін.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати, понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, ст.ст. 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 22.02.2024 у справі №917/2016/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 22.04.2024.

Головуючий суддя В.В. Лакіза

Суддя Л.І. Бородіна

Суддя О.В. Шевель