Постанова

від 16.04.2024 по справі 331/4325/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 16.04.2024 Справа № 331/4325/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 331/4325/23 Головуючий у 1 інстанції: Жукова О.Є.

Провадження № 22-ц/807/710/24 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2024 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Подліянової Г.С. ,

суддів: Бєлки В.Ю.,

Кочеткової І.В.,

за участі секретаря Волчанової І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 вособі представника ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 15 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фабрика «Віола» про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

В липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПрАТ «Фармацевтична фабрика «Віола» про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що працював на ПрАТ «Фармацевтична фабрика «Віола» на посаді директора з досліджень та розвитку.

28 лютого 2023 року товариством було прийнято наказ № 19п про внесення змін до штатного розпису у зв`язку зі скороченням штату.

02 березня 2023 року його було попереджено про заплановане звільнення та запропоновано низку посад для переведення.

03 травня 2023 року керівником товариства було винесено наказ №44к про його звільнення у зв`язку із скороченням штату за п. 1 ст. 40 КЗпП України. Підставою винесення наказу є наказ №19п від 28 лютого 2023 року.

Вважав наказ протиправним, таким, що прийнято з порушенням вимог міжнародно-правових актів, Конституції України, Кодексу законів про працю України та інших нормативно-правових актів та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи.

Стаття 40 КЗпП за своєю структурно-юридичною побудовою не має пункту 1 як такого. Відповідач підійшов до його звільнення формально та буденно.

Йому в порушення норм діючого законодавства України не було запропоновано усі вакантні посади, що були в наявності у відповідача на момент попередження про наступне вивільнення та не було запропоновано жодної вакантної посади на момент вивільнення.

Також вважав, що у відповідача не відбулися зміни в організації виробництва і праці, оскільки деякі вакантні посади за своїм функціоналом цілком та повністю є фактично ідентичними з посадовими обов`язками директора з досліджень та розвитку, тобто з його посадою. Відповідач не відмовлявся від функціоналу, що був передбачений посадою директора з досліджень та розвитку.

На його думку, відповідачем було штучно утворено видимість відмови від його посади для наступного скорочення конкретного працівника, тобто, як таких змін в організації виробництва і праці не відбувалося та не ставилося на меті саме скорочення штату.

Він підлягає поновлення на тій посаді, з якої його було звільнено, з 04 травня 2023 року у разі відсутності посади з об`ємом повноважень, які існували на дату звільнення, роботодавець зобов`язаний запропонувати іншу посаду відповідно до його кваліфікації, в разі його незгоди на іншу роботу, роботодавець зобов`язаний виконати судове рішення, здійснивши відповідні зміни в організації праці.

Також на його користь належить стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04 травня 2023 року по дату ухвалення рішення суду про поновлення на роботі.

На підставі зазначеного просив визнати незаконним та скасувати наказ в.о. керівника ПрАТ «Фармацевтична фабрика «Віола» №44к від 03 травня 2023 року про звільнення директора з досліджень та розвитку ОСОБА_1 ; поновити його на посаді директора з досліджень та розвитку ПрАТ «Фармацевтична фабрика «Віола»; стягнути з ПрАТ «Фармацевтична фабрика «Віола» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 04 травня 2023 року по дату ухвалення судом рішення про поновлення на роботі; стягнути з ПрАТ «Фармацевтична фабрика «Віола» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати, що складаються з витрат на професійну правничу допомогу.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 15 січня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що відповідач нарощує виробництво, на підприємстві відбулось скорочення не посади, а конкретного працівника, йому не були запропоновані усі вакантні посади, що були в наявності у відповідача на момент попередження про наступне вивільнення та не було запропоновано жодної вакантної посади на момент звільнення, посилання відповідача на його відмову працювати не доведено, відповідач не відмовлявся від функціоналу, що був передбачений його посадою, під час попередження про звільнення керівник товариства перебував на лікарняному, що свідчить про те, що попередження про звільнення було здійснено з порушенням норм законодавства, суд першої інстанції безпідставно відмовив в поновленні строку на долучення доказів, незаконним звільненням порушено його конституційне право на труд та на достатній життєвий рівень, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову, вирішити питання про стягнення судових витрат.

Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу ПрАТ «Фармацевтична фабрика «Віола» зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині залишити без змін.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

За приписами ст.367ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375ЦПК України судапеляційної інстанціїзалишає апеляційнускаргу беззадоволення,а судоверішення беззмін,якщо визнає,що судпершої інстанціїухвалив судоверішення здодержанням нормматеріального іпроцесуального права.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вимогам відповідає.

Судове рішення мотивовано тим, що в ПрАТ «Фармацевтична фабрика «Віола» відбулися зміни в організації виробництва і праці, скорочення штату працівників. Роботодавець дотримався процедури вивільнення працівника в частині повідомлення про наступне скорочення штату у встановлені законом строки, належним чином було отримано згоду профспілкової організації про наступне скорочення чисельності штату працівників.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції.

Статтею 10ЦПКУкраїни визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію прозахистправ людиниіосновоположнихсвобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2ЦПКУкраїни завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 працював на Приватному акціонерному товаристві "Фармацевтична фабрика "Віола" на посаді директора з досліджень та розвитку (т.1, а.с.19-23).

Відповідно до рішення засідання Правління ПрАТ Фармацевтична фабрика «Віола», оформленого протоколом №2 від 28 лютого 2023 року (т.1, а.с.18 зворот.), 28.02.2023 року був виданий наказ №19п «Про внесення змін до штатного розпису ПрАТ Фармацевтична фабрика «Віола» у зв`язку зі скороченням штату», згідно з пунктом 1 якого зі штатного розпису підприємства з 04.05.2023 року виключена штатна одиниця - Директор з досліджень та розвитку (т.1, а.с.17).

03 березня 2023 року ОСОБА_1 згідно з вимогами статті 49-2 КЗпП України попереджено про звільнення із займаної посади за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України з 03.05.2023 року, про що свідчить зміст відповідного попередження та підпис позивача (т.1, а.с.25)

Як вбачається з Попередження про заплановане вивільнення ОСОБА_1 були запропоновані наявні на підприємстві вакансії, зокрема: інженер із стандартизації, провідний інженер із стандартизації, інженер з якості, інженер (з валідації), налагоджувальних складальних автоматів напівавтоматів та автоматичних лініях, хімік-аналітик, старший лаборант, різальник напівфабрикатів виробів медичного призначення, прибиральник виробничих приміщень, інженер-технолог, фасувальник медичних виробів, машиніст розфасувально-пакувальних машин, помічник машиніста розфасувально-пакувальних машин, мийник посуду й ампул, двірник.

Судом також встановлено та не спростовано сторонами, що з 04 травня 2023 року на Приватному акціонерному товаристві "Фармацевтична фабрика "Віола" затверджено та введено в дію новий штатний розпис, в якому виключена штатна одиниця - Директор з досліджень та розвитку (т.1 а.с..111-119).

03 травня 2023 року наказом Приватного акціонерного товариства "Фармацевтична фабрика "Віола"№ 44к «Про припинення трудового договору (контракту)» ОСОБА_1 звільнено з посади Директора з досліджень та розвитку у зв`язку зі скороченням штату на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України (т.1, а.с.33 зворот).

Частина 3статті 129 Конституції України визначаєосновні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Стаття 43 Конституції Українигарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Згідно зістаттею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвсі судові процедури повинні бути справедливими.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприйняття у збереженні роботи.

За приписами пункту 1 частини першої статті 40КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 43КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Якщо працівник одночасно є членом кількох первинних профспілкових організацій, які діють на підприємстві, в установі, організації, згоду на його звільнення дає виборний орган тієї первинної профспілкової організації, до якої звернувся роботодавець.

Статтею 49-2КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Отже, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до частини першої статті 42КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника

Відповідно до пункту 3статті 64 Господарського кодексу Українипідприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Розроблення штатного розпису має здійснюватися на основі внутрішніх організаційно-нормативних документів (чинна структура і чисельність, положення з оплати праці) та з урахуванням вимог нормативно-правових актів. У штатному розписі має передбачатися перелік усіх назв посад і професій працівників відповідного підприємства, установи, організації, включаючи вакантні посади. Штатний розпис затверджуються власником або уповноваженим ним органом на поточний рік. Протягом року до штатного розпису можуть вноситися зміни у разі введення (виведення) штатних одиниць, змін розміру посадових окладів, а також змін суттєвих умов праці ( назв посад, розрядів, категорії тощо).

Згідно з позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 16 січня 2018 року у справі N 519/160/16-ц (провадження N 61-312св17), від 06 лютого 2018 року у справі N 696/985/15-ц (провадження N 61-1214св18), від 12 червня 2019 року у справі справа N 297/868/18 (провадження N 61-393св19), суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить винятково власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов`язаний тільки з`ясувати наявність підстав для звільнення.

Таким чином, підприємство ( установа, організація) самостійно вирішує питання стосовно порядку введення до штатного розпису назв посад ( професій), які будуть застосовуватися у разі виробничої необхідності.

При виникненні спору між працівником і роботодавцем суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, а перевіряє наявність підстав для звільнення (чи відбувалося скорочення штату або чисельності працівників) та дотримання відповідної процедури.

Відповідно до частини четвертоїстатті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як роз`яснено у постанові ВеликоїПалати ВерховногоСуду від18вересня 2018рокуу справі№800/538/17, за положеннями частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2КЗпП України вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.

Суд першої інстанції, дослідивши виконання роботодавцем вимог, передбачених положеннями частини третьої статті 49-2КЗпП України встановив, що в Приватного акціонерноготовариства «Фармацевтичнафабрика «Віола» були вакантні посади, які були запропоновані позивачу, перелік яких міститься в попередженні № 1 від 02 березня 2023 року з яким позивача було ознайомлено, про що свідчить його особистий підпис 03 березня 2023 року ( т. 1 а.с. 25 зворот).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81ЦПКУкраїни кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81ЦПКУкраїни передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд першої інстанції встановив, що про скорочення штату позивач був вчасно та належним чином повідомлений, йому були запропоновані всі вакантні посади на підприємстві, що підтверджується Попередженням про заплановане звільнення № 1 від 02 березня 2023 року (далі-Попередження).

Позивачем не надано належних доказів про те, що відповідачем не було надано повної інформації про наявність інших посад з часу попередження ОСОБА_1 про звільнення і до часу звільнення, що є його обов`язком в розумінні вимог ст.12 ЦПК України.

Судом встановлено, що позивач протягом двох місяців не висловив свою згоду на переведення на жодну із запропонованих у Попередженні йому посад.

Надані позивачем скріншоти з сайту violapharm.com щодо вакансії Project Manager та директора з маркетингу, які датовані 15.05.2023 року та 28.05.2023 року судом обґрунтовано не прийняті в якості належних доказів, оскільки зазначені посади з`явились на підприємстві після звільнення позивача.

При цьому,судом встановлено,та підтвердженоштатним розписомпідприємства,що посадаProjectManagerна підприємствівідсутня,а наявнапосада «Фахівецьз управлінняпроектами тапрограмами» (одна одиниця), яку з 13.07.2020 року займає ОСОБА_3 (т.1, а.с.57-59, 102-119).

Посадова інструкціяДиректора змаркетингу,яку затвердженоголовою правління Приватного акціонерноготовариства «Фармацевтичнафабрика «Віола»15квітня 2019року,містить кваліфікаційні вимоги щодо цієї посади: вища економічна освіта або освіта в сфері маркетингу та стажу роботи на аналогічних посадах не менше двох років (розділ VII Посадової інструкції) (т.1,а.с.64-71).

За приписами ч.1 ст.2Закону України"Про вищуосвіту" законодавство України про вищу освіту базується на Конституції України і складається із законів України "Про освіту", "Про наукову і науково-технічну діяльність", цього Закону та інших нормативно-правових актів, міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку.

Відповідно до ч.1 ст.5Закону України"Про вищуосвіту" підготовкафахівців звищою освітоюздійснюється завідповідними освітнімипрограмами натаких рівняхвищої освіти: початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень; другий (магістерський) рівень; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень.

Статтею 7Закону України"Провищу освіту"визначено,що документипро вищуосвіту видається особі, яка успішно виконала відповідну освітню програму та пройшла атестацію. Встановлюються такі види документів про вищу освіту за відповідними ступенями: диплом молодшого бакалавра; диплом бакалавра; диплом магістра; диплом доктора філософії/доктора мистецтва. У дипломі молодшого бакалавра, бакалавра, магістра зазначаються назва закладу вищої освіти (наукової установи), що видав цей документ (у разі здобуття вищої освіти у відокремленому підрозділі закладу вищої освіти (наукової установи) - також назва такого підрозділу), назва освітньої програми, а також кваліфікація, що складається з інформації про здобутий особою ступінь вищої освіти, спеціальність (спеціальності, галузь знань - для міждисциплінарних освітніх програм), спеціалізацію та професійну кваліфікацію (у разі присвоєння).

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, ОСОБА_1 отримав вищу освіту за спеціальністю «фармація», має кваліфікацію «провізор», тобто не має вищої економічної освіти або вищої освіти в сфері маркетингу та не має стажу роботи не менше двох років на посадах, передбачених розділом VII Посадової інструкції).

Таким чином, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не відповідає кваліфікаційним вимогам щодо до цієї посади.

Доводи апеляційної скарги, що голова правління ОСОБА_4 перебував на лікарняному в день, коли ОСОБА_1 було повідомлено про заплановане звільнення, що свідчить про нікчемність такого попередження не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Наказом по підприємству «Про внесення змін до штатного розпису ПрАТ Фармацевтична фабрика «Віола» у зв`язку зі скороченням штату» від 28 лютого 2023 року № 19п наказано « 1. Виключити з 04 травня 2023 року зі штатного розпису Директора з досліджень та розвитку 1 штатну одиницю. 2. Не пізніше, ніж за два місяці до дати звільнення, а саме до 03 березня попередити працівників ПрАТ Фармацевтична фабрика « Віола», зазначених у п. 1 наказу, про наступне вивільнення (звільнення). Працівник попереджається про наступне вивільнення шляхом надання йому персонального попередження про вивільнення та копії даного наказу під особистий підпис. 3. Одночасно з попередженням про вивільнення запропонувати всі вакансії, що наявні на ПрАТ Фармацевтична фабрика «Віола» станом на день попередження про вивільнення, трудові обов`язки на яких можуть виконуватися працівником з урахуванням його професії та спеціальності. 4.Фахівцю відділу по роботі з персоналом протягом одного робочого дня з моменту затвердження протоколу № 2 засідання правління підготувати перелік вакансій, що відповідають професії та спеціальності працівника, що вивільняється; в день попередження про вивільнення надати у письмовій формі перелік вакансій під особистий підпис. 5. Директору з управління персоналом ОСОБА_5 ознайомити під особистий підпис з цим наказом особу, що підлягає вивільненню та попередити, що у випадку неможливості переведення працівника за його згодою на іншу роботу в ПрАТ Фармацевтична фабрика « Віола» з причин відсутності вакансій по відповідній професії/спеціальності або відмови працівника від переведення на іншу роботу, він підлягає звільненню за ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату ПрАТ Фармацевтична фабрика «Віола»».

Директор з управління персоналом ОСОБА_6 02 березня 2023 року, уповноважена керівництвом підприємства на підставі наказу 28 лютого 2023 року № 19п, ознайомила з цим наказом про попереднє вивільнення ОСОБА_1 , про що свідчить його особистий підпис на наказі від 03 березня 2023 року ( 17-18), надала йому попередження про заплановане вивільнення та перелік вакантних посад.

Положеннями ст. 49-2 КЗпП України закріплено порядок вивільнення працівників. Так, у відповідності до вказаної статті про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи.

Відтак, чинне законодавство України передбачає необхідність персонального повідомлення, але не визначає форму та зміст персонального повідомлення, а також алгоритм доведення його змісту до працівника.

У постанові Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 303/798/17 (провадження № 61-1863св20) зазначено, що законодавством про працю не передбачена форма та спосіб повідомлення працівника про скорочення чисельності або штату працівника. Метою персонального попередження про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці є надання працівникові можливості завчасно визначитися із майбутнім працевлаштуванням або підшукати собі іншу роботу.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що відповідно до попередження № 1 від 02 березня та копією наказу «Про внесення змін до штатного розпису ПрАТ «Фармацевтична фабрика « Віола» у зв`язку з скороченням штату» від 28 лютого 2023 року № 19п, які отримав ОСОБА_1 03 березня 2023року, про що свідчить його особистий підпис, останній був попереджений про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці не пізніше, ніж за два місяці відповідно до вимог трудового законодавства.

З оглядуна викладене,встановивши на підставі доказів, наданих сторонами й належним чином оцінених судом, що у відповідача відбулися зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності та штату працівників, а саме посади ОСОБА_1 , останній завчасно попереджався про майбутнє вивільнення, з часу повідомлення про наступне вивільнення та до дати звільнення йому пропонувалися всі вакантні посади, що були на підприємстві (з урахуванням його освіти, кваліфікації та досвіду), на зайняття яких він свою згоду не висловив, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку, що відповідач мав підстави для розірвання із позивачем трудового договору на підставі пункту 1 частини першоїстатті 40 КЗпП України.

Також, правильним є висновок суду про те, що оскільки судом не встановлено порушення прав позивача, підстав для покладення на відповідача згідно зі ст. 235 КЗпП України обов`язку виплатити працівникові середній заробіток за час вимушеного прогулу немає.

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що в ПрАТ «Фармацевтична фабрика «Віола» відсутні відомості щодо того, що дійсно відбулися зміни в організації виробництва і праці, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки в процесі розгляду справи судом першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів було встановлено, що у відповідача мало місце скорочення штату та чисельності працівників, при цьому суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність такого скорочення. Право визначати чисельність і штат працівників належить виключно власнику або уповноваженому ним органу.

Власником була визначена необхідність скорочення зі штатного розпису підприємства штатну одиницю директора з досліджень та розвитку, яку на той час займав ОСОБА_1 .

Прицьому, якзазначає відповідач,що скороченняпосади директораз дослідженьта розвиткупов`язане зраціоналізацією штатноїструктури фабрики.У зв`язкуз початкомвійни,військовими діямив безпосереднійблизькості відміста розташуваннявиробничих потужностейвідповідача,відсутня можливістьздійснення будь-якогоекономічного прогнозування стосовнодіяльності фармацевтичноїфабрики.Тобто розвиток підприємствав м.Запоріжжі дозакінчення війнинеможливий,ніяке новеобладнання підприємствов найближчийчас закуповуватине планує,технологічне переозброєннятакож небуде відбуватись,тому самез причинивідсутності увідповідача можливостірозвитку підприємствабуло прийнятерішення проскорочення посадидиректора здослідження тарозвитку,до функціоналуякого відноситьсясаме плануваннярозвитку підприємства.

Таким чином, установивши наявність обставин, передбачених пунктом 1 частини першоїстатті 40 КЗпП України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що звільнення позивача відбулось з дотриманням вимог трудового законодавства, у тому числістатті 49-2 КЗпП України.

Наведені в апеляційній скарзі інші доводи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права є помилковими, оскільки суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, на підставі всебічно досліджених доказів у справі та достатньо повно установлених обставин справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі заявник.

Частиною четвертою статті 10ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17Закону України"Провиконання рішеньта застосуванняпрактики Європейськогосуду зправ людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 вособі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 15 січня 2024 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 22 квітня 2024 року.

Головуючий Г.С. Подліянова

Судді: В.Ю. Бєлка

І.В. Кочеткова