Рішення

від 18.04.2024 по справі 921/29/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18 квітня 2024 року м. ТернопільСправа № 921/29/24

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Шумського І.П.

за участі секретаря судового засідання Бега В.М.

розглянув справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до відповідача 1 Виконавчого комітету Тернопільської міської ради (46001, місто Тернопіль, вулиця Листопадова, будинок 5)

відповідача 2 Комунального підприємства "Тернопільський міський стадіон" (46002, місто Тернопіль, проспект Степана Бандери, будинок 15)

відповідача 3 Приватного підприємства "ПМК - 27" (46022, місто Тернопіль, вулиця Лесі Українки, будинок 16, квартира 3)

про визнання незаконним рішення, визнання недійсним інвестиційного договору та додаткової угоди до договору

За участю від:

позивача - Боднар С. П.

відповідача 1 Ярош О. П.

відповідача 2 не з`явився

відповідача 3 Чудопалов Ю. Ю.

Зміст позовних вимог, позиція позивача.

ОСОБА_1 , зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності звернувся до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Виконавчого комітету Тернопільської міської ради (відповідач 1), КП "Тернопільський міський стадіон" (відповідач 2), ПП "ПМК - 27" (відповідач 3) про:

- визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 14.08.2019 року № 769 Про затвердження результатів конкурсу з вибору інвестора для будівництва, реконструкції, реставрації тощо об`єктів житлового та нежитлового призначення, незавершеного будівництва, інжерно транспортної інфраструктури міста, яким затверджено Протокол засідання комісії з вибору інвестора від 03.07.2019 року № 43;

- визнання недійсним Інвестиційного договору № 48 від 31.01.2020 року щодо модернізації частини центрального стадіону м. Тернополя з облаштуванням приміщень громадського призначення, проспект С. Бандери, 15;

- визнання недійсною Додаткової угоди № 1 від 14.08.2023 року до Інвестиційного договору № 48 від 31.01.2020 року, якою затверджено (Акт) розподілу площ приміщень (Об`єктів власності в Об`єкті інвестування).

В обґрунтування вимог позивач посилається на:

- порушення порядку проведення конкурсу, результати якого затверджено оскаржуваним рішенням Виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 14.08.2019 року № 769;

- удаваність оспорюваного Інвестиційного договору № 48 від 31.01.2020 року, який приховує договір оренди землі та комунального майна;

- недійсність Додаткової угоди № 1 від 14.08.2023 року, оскільки вона є частиною удаваного Інвестиційного договору № 48 від 31.01.2020 року та інше.

В додаткових поясненнях від 04.04.2024 позивач також вказав на відмінність між проектно технічною документацією (яка передбачає реконструкцію стадіону) та умовами оспорюваного інвестиційного договору, спрямованого на модернізацію стадіону.

Порушення свого права прийняттям перелічених правочинів позивач мотивує отриманням у вересні 2023 відмови від відповідача 2 в отриманні дозволу на розміщення тимчасової споруди (кіоску) на території, яка є предметом оскаржуваного рішення та договору.

Позиція відповідача 1.

У відзивах на позов Виконком Тернопільської міської ради проти заявлених вимог заперечив, посилаючись на законність оскаржуваних правочинів та недоведеність порушення прав позивача їх вчиненням.

Позиція відповідача 2.

КП "Тернопільський міський стадіон" участі уповноваженого представника у судові засідання не забезпечило, відзиву на позовну заяву, в порядку ст. 165 ГПК України, у встановлений в ухвалі від 31.01.2024 (про відкриття провадження у справі) строк не надало.

Частиною 9 статті 165 ГПК України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Норма такого ж змісту відображена і у ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Позиція відповідача 3.

Ухвалою суду від 25.03.2024 відзив відповідача 3 б/н від 12.03.2024 (вх. № 2194 від 18.03.2024) з додатками повернуто без розгляду.

У зв`язку з наведеним, а також приписами ст. ст. 165, 178 ГПК України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Процесуальні дії суду у справі.

Ухвалою суду від 19.01.2024 року позов залишено без руху з підстав, викладених у ній.

Після усунення позивачем відповідних недоліків, ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 26.01.2024: прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №921/29/24 за правилами загального позовного провадження.

Підготовче засідання, призначене вперше на 22 лютого 2024 року, відкладалось востаннє на 25 березня 2024 року.

Ухвалою від 25.03.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу для розгляду по суті на 18.04.2024 року.

04.04.2024 року через систему «Електронний суд» від позивача надійшли письмові пояснення на відзив відповідача №3.

Згідно з ст. 161 ГПК України, при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповіді на відзив позивач викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх визнання або відхилення (ст.165 ГПК України).

Однак, у зв`язку з поверненням згаданого відзиву відповідача №3 з додатками, відповідні пояснення позивача на відзив не приймаються судом як заява учасника справи по суті (ст. ст. 161, 165 ГПК України), про що постановлено протокольну ухвалу.

В засідання 18.04.2024 представник відповідача 2 участь якого не визнавалась обов`язковою не прибув. Хоча належним чином повідомлявся про дату, час і місце його проведення, що стверджується рекомендованим повідомленням про вручення від 26.03.2024.

Відсутність в учасників справи бажання подавати заяви по суті справи та не бажання брати участь в судових засіданнях (в т.ч. шляхом проведення відеоконференції) характеризує їх ставлення до результатів розгляду спору. Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16.

Судом враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору.

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду).

У зв`язку з наведеним, розгляд справи здійснюється за відсутності представника відповідача 2.

Представник позивача в судове засідання 18.04.2024 прибув заявлені вимоги, з наведених у позові підстав підтримав.

Представники відповідачів 1 та 3 проти задоволення позову заперечили.

В засіданні 18.04.2024 року судом оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

14.05.2019 на адресу Тернопільської міської ради надійшов лист комунального підприємства «Тернопільський міський стадіон» щодо оголошення конкурсу для пошуку інвестора для реконструкції частини центрального стадіону міста Тернопіль з облаштуванням приміщень громадського призначення.

Рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 05.06.2019 №563 «Про доповнення переліку інвестиційно привабливих об`єктів» доповнено перелік інвестиційно привабливих об`єктів. Назва інвестиційного проекту - Модернізація частини центрального стадіону м. Тернополя з облаштуванням приміщень громадського призначення. Місце розташування земельної ділянки: вул. С.Бандери,15; загальна площа - 3,7343га; кадастровий номер: 611010000:07:014:0002; орієнтовна площа забудови 1000 м.кв.

Відповідно до Протоколу засідання комісії з вибору інвестора від 03.07.2019, а також пояснень представника Виконкому Тернопільської міської ради, даних ним в судовому засіданні 14.03.2024 року - єдиним учасником і переможцем конкурсу щодо модернізація частини центрального стадіону м. Тернополя з облаштуванням приміщень громадського призначення є ПП "ПМК - 27" (відповідач 3).

Заяв від інших суб`єктів господарювання, у тому числі позивача щодо участі у конкурсі не надходило.

Рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 14.08.2019 №769 названий протокол затверджено.

31.01.2020 року між Виконавчим комітетом Тернопільської міської ради (Сторона-1), Приватним підприємством «ПМК-27» (Сторона-2) та Комунальним підприємством «Тернопільський міський стадіон» (Сторона-3) укладено інвестиційний договір №48 щодо модернізації частини центрального стадіону м. Тернопіль з облаштуванням приміщень громадського призначення з проведенням комплексу робіт по ремонту фасаду з використанням сучасних матеріалів, освітлення прилеглої території, вимощення прилеглої території бруківкою та підведення всіх необхідних комунікацій за адресою: м. Тернопіль, проспект Степана Бандери, 15, яка буде проводитися на земельній ділянці площею 3,7343га, кадастровий номер 6110100000:07:014:0002.

Вказана земельна ділянка належить Комунальному підприємству «Тернопільський міський стадіон» на праві постійного користування на підставі Державного акту серії ЯЯ№296571 (п.1.8 договору).

Вищенаведені роботи зобов`язувалось здійснити власними та/або залученими силами Комунальне підприємство «Тернопільський міський стадіон» за сприяння Виконавчого комітету Тернопільської міської ради та за рахунок фінансування Приватним підприємством «ПМК-27» (п.2.2 правочину).

Після завершення облаштування та прийняття об`єкту інвестування в експлуатацію Виконавчий комітет Тернопільської міської ради та ПП «ПМК-27» отримують у свою власність частину об`єктів нерухомості (п.п 1.5, 1.6, 2.4, 3.1, 3.3 угоди).

Окрім іншого, ПП «ПМК-27» за п.3.4 договору зобов`язувалось:

- протягом тридцяти днів з моменту отримання дозвільних документів на будівництво підписати Акт розподілу площ;

- компенсувати КП «Тернопільський міський стадіон» суму витрат, пов`язаних з виконанням даного Договору, зокрема суму коштів у розмірі 6 (шість) відсотків від загальної кошторисної вартості інвестування об`єкта інвестування, згідно укладеного Договору про пайову участь у створенні витку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Тернополя;

- сплатити до бюджету Тернопільської міської ради суму коштів у розмірі 5 (п`ять) відсотків від загальної кошторисної вартості облаштування об`єкта інвестування;

- здійснити оплату згідно виставлених рахунків фізичних та юридичних осіб за виготовлення проектної документації на облаштування, передпроектних робіт, технічних умов, погоджень та дозвільних документів;

- здійснювати оплату, пов`язану виключно з реалізацією даного договору згідно виставлених рахунків сторони-3, які попередньо погодженні із стороною-2;

- здійснювати комплекс заходів щодо сприяння в порядку, передбаченому містобудівним законодавством з правового, технічного та організаційного забезпечення облаштування об`єкта інвестування;

- після завершення облаштування та прийняття об`єкта інвестування сприяти в оформленні прав власності на об`єкти нерухомості згідно п.п 1.5, 1.6, 2.4 даного Договору;

- компенсувати стороні-3 витрати, пов`язані з оплатою за користування земельною ділянкою відведеною для облаштування Об`єкта інвестування.

Водночас, згідно з п. 20.9 договору, виконання ПП «ПМК-27» умов угоди не передбачає переходу до нього права власності чи користування земельною ділянкою кадастровий номер 6110100000:07:014:0002.

02.03.2023 сторонами укладено Додатковий договір №1 до інвестиційний договір №48 від 31.01.2020, яким внесено зміни до 3.4 основного правочину в частині продовження терміну виконання робіт та оплати 6 (шість) відсотків від загальної кошторисної вартості інвестування об`єкта інвестування.

14.03.2023 учасниками інвестиційного договору №48 від 31.01.2020 підписано Додатковий договір №2, яким зобов`язано ПП «ПМК-27» забезпечувати доступ до утворених приміщень.

14.08.2023 року на підставі Додаткової угоди №1 (Акту) здійснено розподіл площ приміщень, відповідно до якого Виконавчий комітет Тернопільської міської ради набув майнові права на частину приміщень об`єкта інвестування загальною площею 93,25 кв.м, а ПП «ПМК-27» на частину приміщень об`єкта інвестування загальною площею - 1582,8 кв.м.

Галамай Олег Миронович (позивач у справі) є суб`єктом підприємницької діяльності.

У жовтні 2023 він звернувся до Виконавчого комітету Тернопільської міської ради щодо надання дозволу на розміщення тимчасової споруди (об`єкта торгівлі) в межах під трибунного простору між секторами 45 та 35 Тернопільського міського стадіону.

У відповіді від 01.11.2023 за №24189-Ф/2023 позивача повідомлено про вчинення вищезгаданих оскаржуваних правочинів та неможливість припинення у зв`язку з його зверненням існуючих договірних відносин.

Подібну за змістом відповідь від 02.10.2023 вих. №114 позивач одержав від КП «Тернопільський міський стадіон».

Згідно з листа ПП «ПМК-27» від 15.11.2023 представнику позивача адвокату Боднару С.П. надіслано копії оспорюваного договору та додаткових договорів і угоди до нього. А також повідомлено про не завершення розробки технічної документації та робіт за інвестиційним договором. Можливі пропозиції позивача щодо оренди будуть розглянуті після виконання умов інвестиційного договору.

Вважаючи свої права порушеними позивач звернувся за їх захистом до суду.

Як зазначалось вище, ухвалою суду від 25.03.2024 відзив відповідача 3 б/н від 12.03.2024 (вх. № 2194 від 18.03.2024) з додатками повернуто без розгляду. До відзиву було додано Висновок ТОВ «Технічна інвентаризація об`єктів нерухомості» від 07.03.2024 № 07/03-24, яким проведено аналіз проектної документації « 07-21», виготовленої ПП «АПБВП» в 2020-2021 на відповідність умовам п.2 інвестиційного договору №48 від 31.01.2020.

Зважаючи на це, додаткові письмові пояснення позивача з посиланням на поверненні судом: відзив відповідача 3 та Висновок від 07.03.2024 № 07/03-24 не підлягають окремій оцінці.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд при ухвалені рішення, висновки суду.

Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено статтею 16 цього Кодексу. Суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист їх прав і охоронюваних законом інтересів, які порушені або оспорюються.

Згідно із частинами першою - другою статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частин першої та другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Водночас позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

У постанові від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20 Велика Палата Верховного Суду вказувала, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. При цьому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.236 ГПК України).

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 викладено правову позицію, за змістом якої під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права; судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.

Таким чином, суд зобов`язаний з`ясувати:

1. Характер спірних правовідносин;

2. Чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту;

3. Чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.

Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 21.02.24 у справі №916/309/22.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Спірні правовідносини у даній справі торкаються проведення конкурсу та укладення інвестиційного договору (правочинів), учасником (стороною) яких позивач у справі не був, та своєчасно не виявив такого бажання.

У розумінні норм статей 3, 15, 16 ЦК України оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, але на час розгляду справи судом має право власності чи інше речове право на предмет правочину та/або претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Власний інтерес заінтересованої особи також може полягати в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала (перебували) у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Згідно з ст. 129 Конституції України, ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частинами 1, 2 ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Проте, поданими доказами, позивачем не доведено яким чином прийнятий органом місцевого самоврядування акт індивідуальної дії та укладений між відповідачами договір впливає на його законні права або інтереси, а лише вказується у позовній заяві про те, що внаслідок їх вчинення порушуються права та охоронювані інтереси позивача, який через чотири роки опісля виявив бажання розмістити об`єкт на території підтрибуного простору стадіону.

Вчиненими правочинами правовий стан позивача (сукупність його прав і обов`язків) жодним чином не змінився.

Твердження позивача про укладення оспорюваного Договору як удаваного (на підставі якого нібито відбулась передача відповідачу №3 права користування земельною ділянкою) також не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.

Вимоги позивача фактично зводяться до встановлення факту невідповідності оспорюваних правочинів вимогам законодавства України.

Разом із тим факт, що має юридичне значення, може встановлюватися господарськими судами лише у разі наявності та розгляду між сторонами спору про право і його встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог.

Саме по собі уявлення позивача про невідповідність оспорюваних правочинів нормам чинного законодавства, за відсутності при цьому порушень прав та інтересів позивача, не є підставою для визнання їх недійсним в судовому порядку, оскільки, відповідно до ст.2 ГПК України завданням суду є саме захист порушених або оспорюваних прав та інтересів особи.

Недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (Постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі №61/26815/17).

Відсутність порушення прав та законних інтересів позивача оскаржуваними правочинами є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (аналогічну правову позицію також викладено в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №910/15262/18, від 03.03.2020 у справі №910/6091/19, від 19.12.2023 у справі № 910/20639/20).

Окрім того, обраний позивачем спосіб захисту є неефективним.

Так, захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають ураховувати його ефективність. Це означає те, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340.

Отже, коли особа звернулася до суду по захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до відповідного порушення, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20).

Крім того, за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц та постанові від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.

Таким чином, судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18). Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду (постанови від 20.03.2019 у справі № 587/2110/16-ц, від 19.02.2020 у справі № 387/515/18), крім учасників правочину (сторін договору). Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони (сторони) мали до вчинення правочину.

Позовна вимога про визнання недійсним правочину (договору) є належним способом захисту, який передбачено законом.

Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.

Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

Визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині 1 статті 2 ГПК України (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19.09.2023 у справі № 910/19669/21 від 19.12.2023 у справі № 910/20639/20).

Обрання заявником не ефективного способу захисту є окремою самостійною підставою відмови у позові.

Позивачем вимоги про застосування наслідків недійсності оскаржуваних правочинів не заявлялись.

Таким чином, обраний заявником спосіб, у вигляді визнання недійсним Інвестиційного договору № 48 від 31.01.2020 року та Додаткової угоди № 1 від 14.08.2023 року до нього, не призведе до поновлення права позивача у випадку задоволення позову.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

З огляду на визначені судом підстави для відмови у позові, не потребують з`ясування інші доводи позивача про невідповідність оскаржуваних правочинів вимогам законодавства.

Розподіл судових витрат.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, відповідно до ст. ст. 123, 129 ГПК України сплачений позивачем судовий збір з відповідачів не стягується.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 3, 4, 12, 13, 20, 73-80, 86, 91, 123, 129, 233, 236-240, 247-252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку та строки встановлені ст. ст. 256,257 ГПК України.

Повне рішення складено 22 квітня 2024 року.

Суддя І.П. Шумський