Постанова

від 03.04.2024 по справі 922/3626/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 922/3626/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Харків-Прилад» - Мосіна А.В.,

Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича

фірма «Харків-Прилад» - Конопатського М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Харків-Прилад»

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 30.01.2024 (у складі колегії суддів: Медуниця О.Є. (головуючий), Істоміна О.А., Радіонова О.О.)

та рішення Господарського суду Харківської області від 15.11.2023 (суддя Жигалкін І.П.)

у справі № 922/3626/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Харків-Прилад»

до Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма «Харків-Прилад»

про стягнення 2 150 461,44 грн,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Харків-Прилад» (далі - ТОВ «Харків-Прилад») звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми «Харків-Прилад» (далі - ТОВ НВФ «Харків-Прилад») про стягнення 2 150 461,44 грн, у тому числі 1 929 312,00 грн - заборгованість за договором поставки від 24.12.2021 № 2412-21, 96 465,60 грн - штраф у розмірі 5 % від простроченої суми, передбачений пунктом 7.1 договору, 36 313,35 грн - 3 % річних від простроченої суми; 88 370, 49 грн - інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовано обставинами неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки від 24.12.2021 № 2412-21 у частині повної оплати за поставлений позивачем товар.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 15.11.2023, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 30.01.2024, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у лютому 2024 року ТОВ «Харків-Прилад» подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постановлені у справі судові рішення, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.02.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 922/3626/23 за касаційною скаргою ТОВ «Харків-Прилад» з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 03.04.2024.

ТОВ НВФ «Харків-Прилад» у відзиві на касаційну скаргу зазначило про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просило залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що 24.12.2021 між ТОВ НВФ «Харків-Прилад» (покупець) та ТОВ «Харків-Прилад» (постачальник) укладено договір поставки № 2412-21, за умовами якого постачальник зобов`язався доставити і передати у власність покупця товар - вібраційну випробувальну систему для втомних випробувань TIRA TV 56280/LS-340 Німеччина (країна-виробник) (країна-походження (збірки), (countryofregion) - Німеччина, р.в. - 2021), виконати доставку на адресу: 69068, м. Запоріжжя, вул. Іванова, 2, розвантаження, монтаж, пусконалагоджувальні роботи, провести інструктаж операторів по роботі на обладнанні, передати заявлений повний комплект обладнання, здати обладнання за повним переліком приймальних тестів на точність заводу-виготовлювача, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити обладнання (пункт 1.1).

Кількісні та якісні вимоги до обладнання узгоджуються і визначаються сторонами в додатку № 1 «Технічна специфікація» до договору (пункт 1.2 договору).

У пункті 1.3 договору сторони погодили, що монтаж обладнання повинен бути проведений постачальником відповідно до вимог інструкцій з експлуатації та обслуговування обладнання.

Відповідно до пункту 2.1 договору вартість обладнання, зазначеного в додатку № 1 до договору, на момент підписання договору становить 6 431 040,00 грн, у т.ч. ПДВ 20 % - 1 071 840,00 грн.

Оплата за обладнання проводиться в такому порядку: 60 % - передплата; 10 % - оплата після повідомлення про готовність поставки товару; 30 % - після поставки. Оплата здійснюється у безготівковій формі (пункти 2.2, 2.3 договору).

Вартість доставки, пакування, маркування, розвантаження, монтажу, пусконалагоджувальних робіт, інструктажу, тари (упаковки) включено у вартість обладнання (пункт 2.4 договору).

Після проведення оплати ціна зміні не підлягає (пункт 2.5 договору).

Згідно з пунктом 3.1 договору доставка обладнання здійснюється транспортом постачальника на умовах DDP (згідно з «Інкотермс-2010) на адресу: 69068, м. Запоріжжя, вул. Іванова, 2. Всі витрати, пов`язані з поставкою обладнання, покладаються на постачальника. Покупець має право здійснити попереднє приймання обладнання із постачальником на заводі-виробника.

За умовами пункту 3.2 договору поставка обладнання здійснюється протягом 180 календарних днів після отримання передплати.

Приймання-передача обладнання погоджені сторонами в розділі 4 договору.

Так, пунктом 4.1 договору визначено порядок попереднього приймання обладнання.

Пункт 4.2 договору передбачає, що кінцеве приймання обладнання покупцем повинно проводитися за адресою: 69068, м. Запоріжжя, вул. Іванова, 2.

Відповідно до пункту 4.7 договору остаточне приймання обладнання означає, що: -обладнання комплектно, відповідно до «Технічної специфікації» (додаток № 1 до договору) і пакету технічної документації, що поставляється разом з обладнанням; - обладнання прийнято по характеристикам (на предмет відповідності технічній специфікації); - обладнання прийнято після запуску (на предмет перевірки роботи всіх комплектуючих та програмного забезпечення); - обладнання відпрацювало не менше 72 годин; - проведено інструктаж персоналу.

За результатами приймання обладнання сторони складають та підписують «Акт здачі-приймання виконаних пусконалагоджувальних робіт» (додаток № 2 до договору).

Згідно з пунктом 4.9 договору при передачі обладнання уповноваженим представникам покупця постачальник здійснює також передачу необхідної документації на обладнання, яка включає в себе: видаткову накладну; товарно-транспортну накладну; декларацію про відповідність обладнання вимогам технічних регламентів; пакувальний лист; копію експертної декларації. Перехід права власності на обладнання від постачальника до покупця настає в момент його отримання. Постачальник зобов`язується реєструвати податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних у порядку, передбаченому Податковим кодексом України та чинним законодавством України на покупця.

Відповідно до пункту 4.10 договору постачальник зобов`язаний надати покупцю разом з обладнанням також і комплект технічної документації відповідно до «Технічної специфікації» (додаток № 1 до договору).

Сторонами до договору підписано додаток № 1 «Технічна специфікація» на поставку вібраційної випробувальної системи для втомних випробувань TIRA TV 56280/LS-340. Технічні характеристики (повний перелік характеристик).

У виді додатків договір також містить: Програму навчання (інструктажу) технічних фахівців покупця (додаток № 3); Перелік витратних матеріалів для проведення регламентних робіт з обслуговування та регламент технічного обслуговування (додаток № 4); Специфікацію (додаток № 5).

Відповідач на виконання умов договору здійснив на рахунок позивача наступні оплати: - 24.12.2021 згідно з платіжним дорученням від 24.12.2021 № 461 на суму 3 858 624,00 грн, що становить 60 % суми договору; - 28.12.2022 згідно з платіжною інструкцією від 28.12.2022 № 1073 на суму 643 104,00 грн, що становить 10 % суми договору.

ТОВ «Харків-Прилад» звернулося до суду з позовом до ТОВ НВФ «Харків-Прилад») про стягнення 2 150 461,44 грн, у тому числі 1 929 312,00 грн - заборгованість за договором поставки від 24.12.2021 № 2412-21, 96 465,60 грн - штраф у розмірі 5 % від простроченої суми, передбачений пунктом 7.1 договору, 36 313,35 грн - 3 % річних від простроченої суми; 88 370, 49 грн - інфляційних втрат, обґрунтовуючи вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки від 24.12.2021 № 2412-21 у частині повної оплати за поставлений позивачем товар.

Так, на підтвердження здійснення поставки обладнання ТОВ «Харків-Прилад» до позовної заяви додано видаткову накладну від 30.12.2022 № П-00000039, зміст якої свідчить про факт поставки позивачем на користь відповідача вібраційної випробувальної системи для втомних випробувань TIRA TV 56280/LS-340 на суму 6 431 040,00 грн (з ПДВ). Видаткова накладна містить підписи та печатки підприємств, підписана без будь-яких зауважень. ТОВ НВФ «Харків-Прилад» факт поставки зазначеного обладнання не заперечує.

Позивач стверджує, що за умовами пункту 2.2 договору строк виконання зобов`язання щодо сплати 30 % вартості обладнання визначений вказівкою на подію - поставку обладнання. Проте обов`язок з оплати ТОВ НВФ «Харків-Прилад» по факту поставки обладнання не виконав.

Відповідач проти позову заперечив та зазначив, що саме лише доставка обладнання не є виконанням умов договору з постачання, додатково мали бути проведені розвантаження, монтаж, пусконалагоджувальні роботи, інструктаж операторів по роботі на обладнанні, а також здача обладнання за повним переліком приймальних тестів на точність заводу-виготовлювача. Такі дії позивачем виконані не були, що свідчить про порушення позивачем умов договору та про відсутність підстав для здійснення оплати 30 % вартості обладнання.

Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, у задоволенні позову відмовив та мотивував таке рішення тим, що позивачем належними і допустимими доказами не доведено виконання ним своїх зобов`язань за договором поставки від 24.12.2021 № 2412-21 у повному обсязі , а саме у частині проведення ним монтажу, пусконалагоджувальних робіт, тестування обладнання протягом 72 годин, організації приїзду фахівців відповідно до умов договору з метою проведення інструктажу операторів і програмістів системи, що виключає настання у відповідача обов`язку сплатити решту вартості обладнання (30 %) та штрафних санкцій.

У поданій касаційній скарзі ТОВ «Харків-Прилад» зазначає, зокрема, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права та порушені норми процесуального права, без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах щодо вірогідності доказів, їх належності та допустимості, а також стандартів доказування та дотримання засад змагальності і рівності сторін, диспозитивності судочинства, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, Верховного Суду від 26.06.2020 у справі 924/233/18, від 13.02.2019 у справі № 913/102/18, від 04.06.2019 у справі № 915/905/16, від 09.09.2021 у справі № 913/690/20, від 28.11.2023 у справі № 630/832/16-а. Скаржник зазначив, що Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06.12.2007), такий висновок наведено у постанові Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц, отже суди мали здійснити тлумачення пункту 4.9 договору, оскільки наведені у ньому правила не дають можливості визначити справжній зміст відповідної умови договору щодо порядку проведення розрахунку. Позивач здійснив поставку обладнання в розумінні укладеного договору, а відповідач отримав обладнання та набув право власності на нього, що підтверджено підписаною сторонами видатковою накладною № П-00000039 від 30.12.2022 та підтверджено самим відповідачем під час судового розгляду справи, а також встановлено судами першої та апеляційної інстанції. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої в постанові від 04.06.2019 у справі № 915/905/16, накладна є належним документом, що підтверджує оформлення договірних відносин між сторонами. Крім того, Верховний Суд в постанові від 09.09.2021 у справі № 913/690/20 зауважив, що видаткова накладна є лише формою товарно-розпорядчого документа на майно, яким фіксується факт передання майна. Водночас обставина, з якою пов`язується момент набуття права власності, і право розпоряджатися майном у даному випадку є сам факт його передання (вручення) покупцеві. Тому саме по собі недотримання форми (назви) документа, що підтверджує цей факт, не є настільки значущим для висновку про набуття права власності. Зазначені висновки, що містяться у постановах Верховного Суду, не враховані судами першої та апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваних судових рішень, і як наслідок ухвалено протиправні судові рішення. Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи та ухвалення оскаржуваних рішень помилково ототожнене виконання всіх дій визначених предметом договору продавцем з моментом виникнення у покупця обов`язку зі сплати останньої частини вартості товару, тоді як обов`язок зі сплати останньої частини вартості обладнання визначається вказівкою на подію, а саме поставкою товару, тобто доставити товар за зазначеною в договорі адресою і передати у власності покупцеві, що позивач і здійснив. У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог, така позиція наведена у постанові Верховного суду від 07.02.2024 у справі № 311/2297/21, чого судами враховано не було.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.

Відповідно до положень статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У пункті 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) визначено, що підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом положень статей 626, 627, 628 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Судами попередніх інстанцій установлено, що зобов`язання сторін у справі виникли з договору, який за своєю правовою природою є договором поставки. При цьому, зважаючи на встановлену статтею 204 ЦК і не спростовану при вирішенні цієї справи в порядку статті 215 ЦК презумпцію правомірності укладеного між сторонами договору, суди першої та апеляційної інстанцій правомірно вважали цей договір належною у розумінні статей 11, 509 ЦК і статей 173, 174 ГК підставою для виникнення та існування обумовлених таким договором прав і обов`язків сторін.

Відповідно до статті 712 ЦК за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частина 1). До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (частина 1 статті 655 ЦК).

Відповідно до статті 663 ЦК продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому положення частини 7 статті 193 ГК і статті 525 ЦК встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 ЦК щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Водночас частиною 2 статті 530 ЦК передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Разом із тим у частині 1 статті 692 ЦК визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Суди першої та апеляційної інстанцій, проаналізувавши умови договору поставки від 24.12.2021 № 2412-21, укладеного між сторонами у справі, що розглядається, у їх сукупності, дійшли висновку про те, що у цьому конкретному випадку обов`язок відповідача зі сплати 30 % вартості товару відповідно до пункту 2.2 договору (остаточної оплати за отримане обладнання) виникає виключно з моменту виконання позивачем як постачальником всього об`єму зобов`язань за цим договором, передбачених, у тому числі умовами пункту 4.7 договору, а саме остаточне приймання обладнання включає в себе, у тому числі такі позиції: обладнання комплектно, відповідно до «Технічної специфікації» (додаток № 1 до договору) і пакету технічної документації, що поставляється разом з обладнанням; - обладнання прийнято по характеристикам (на предмет відповідності технічній специфікації); - обладнання прийнято після запуску (на предмет перевірки роботи всіх комплектуючих та програмного забезпечення); - обладнання відпрацювало не менше 72 годин; - проведено інструктаж персоналу, за результатами чого (приймання обладнання) сторони складають та підписують «Акт здачі-приймання виконаних пусконалагоджувальних робіт» (додаток № 2 до договору), що є підставою для здійснення остаточної оплати за отримане обладнання у розмірі заявлених до стягнення з відповідача у межах розглядуваної справи 30 % вартості товару.

Таким чином, позивач мав довести виконання всіх складових «остаточного приймання обладнання», погоджених сторонами в пункті 4.7 договору, що заперечувалося відповідачем у частині виконання позивачем обов`язку зі здійснення пусконалагоджувальних робіт.

У частині 3 статті 2 ГПК однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частина 1 статті 14 ГПК передбачає обов`язок господарського суду при здійсненні правосуддя керуватися принципом диспозитивності, суть якого полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

За змістом частини 1 статті 73, частин 1, 3 статті 74 ГПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).

Принцип змагальності (статті 13 ГПК) і принцип рівності сторін (статті 7 ГПК), що пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (стаття 86 ГПК).

Судами попередніх інстанцій установлено, що на підтвердження здійснення поставки обладнання ТОВ «Харків-Прилад» до позовної заяви додано видаткову накладну від 30.12.2022 № П-00000039, зміст якої свідчить про факт поставки позивачем на користь відповідача вібраційної випробувальної системи для втомних випробувань TIRA TV 56280/LS-340 на суму 6 431 040,00 грн (з ПДВ), проте суди, оцінивши цей доказ у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами, дійшли висновку, що видаткова накладна підтверджує лише факт доставки товару (який у розглядуваному випадку відповідачем не оспорюється), проте не підтверджує факт введення обладнання в експлуатацію (факт здійснення постачальником пусконалагоджувальних робіт), тобто здійснення у сукупності робіт, за які сторони передбачили в договору оплату 30 % вартості товару.

Такі висновки судів не суперечать висновкам, наведеним у постанові Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 915/905/16 (на яку посилається скаржник в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК), у якій узагальнено наведено висновок про те, що накладна є належним документом, що підтверджує оформлення договірних відносин між сторонами.

Разом із тим судами визнано безпідставним посилання позивача на реєстрацію 30.12.2022 у Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної щодо здійснення поставки обладнання відповідачу, оскільки податкова накладна не може свідчити про виконання обов`язку постачальника з проведення пусконалагоджувальних робіт та їх прийняття покупцем, а підтверджує лише факт здійснення оподаткування певної господарської операції, який сам по собі не свідчить про вчинення певної господарської операції, та як доказ, за висновками судів, може оцінюватися лише у сукупності з іншими доказами у справі.

Також, суди попередніх інстанцій установили, що на підтвердження відсутності здійснення позивачем пусконалагоджувальних робіт відповідачем до матеріалах справи долучено листування між сторонами, за змістом якого між сторонами велися перемовини, які свідчать про невиконання позивачем пусконалагоджувальних робіт згідно з умовами договору; при цьому пропозиція позивача до відповідача, викладена у листі вих. №ХП-02-0044 від 07.02.2023, підписати окремий договір на пусконалагоджувальні роботи додатково підтверджує невиконання позивачем таких робіт.

Водночас, за встановлених судами обставин, у матеріалах справи наявний гарантійний лист ТОВ «Харків-Прилад» (вих.№ХП-04-0153 від 28.04.2023), адресований Державному підприємству «Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро «Прогрес» імені академіка О.Г.Івченка, за змістом якого ТОВ «Харків-Прилад» як постачальник стенду TIRA TV 56280 гарантує виконання задач, що залишилися, зокрема, постачання датчика СТ 1005LC з кабелем 10 метрів, сертифікатом калібрування; переклад інструкції Vibration View по роботі зі стендом; проведення навчання по роботі на стенді; гарантія.

За висновками суду апеляційної інстанції, ці гарантійні зобов`язання позивача свідчать про неукомплектованість обладнання відповідно до технічної специфікації, а також про відсутність виконання позивачем робіт, які зазначені в акті від 30.12.2022, підписання якого заперечується відповідачем. При цьому, суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові зазначив, що як пояснив у судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 30.01.2024 представник відповідача, за відсутності поставки датчика СТ 1005LC неможливим є проведення пусконалагоджувальних робіт, що не було спростовано позивачем.

При цьому ТОВ «Харків-Прилад» не надало суду належних доказів проведення ним монтажу, пусконалагоджувальних робіт, тестування обладнання протягом 72 годин, організації приїзду фахівців відповідно до пункту 4.8 договору з метою проведення інструктажу операторів і програмістів системи.

Отже, зазначені встановлені обставини у сукупності, за висновками судів попередніх інстанцій, свідчить про неповне виконання позивачем зобов`язань за договором перед відповідачем.

Посилання скаржника в касаційній скарзі на ту обставину, що суди мали здійснити окреме тлумачення пункту 4.9 договору поставки, зміст якого з урахуванням поданих доказів, на думку скаржника, доводить виконання останнім своїх зобов`язань за договором, відхиляються судом касаційної інстанції, оскільки як свідчить зміст оскаржуваних судових рішень суди попередніх інстанцій надали оцінку усім умовам договору у їх сукупності, у тому числі щодо обов`язків сторін за цим договором, та дійшли обґрунтованого висновку, обов`язок відповідача зі сплати 30 % вартості товару відповідно до пункту 2.2 договору (остаточної оплати за отримане обладнання) виникає виключно з моменту виконання позивачем як постачальником всього об`єму зобов`язань за цим договором, чого у цій справі встановлено не було, а позивачем належними і допустимими доказами відповідно до статей 76-79 ГПК таких обставин не доведено.

З урахуванням наведеного, вирішуючи спір, з огляду на предмет і підстави заявленого позову, відповідно до встановлених фактичних обставин справи та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про не доведення позивачем у встановленому процесуальним законом порядку обставин невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки в частині повної оплати за поставлений товар, що свідчать про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача заявлених позивачем сум заборгованості та штрафних санкцій за порушення виконання зобов`язань.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Відсутність такої подібності зумовлює закриття касаційного провадження.

ТОВ «Харків-Прилад» у касаційній скарзі підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, обґрунтувало неврахуванням судами попередніх інстанцій при вирішенні цієї справи правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, Верховного Суду від 26.06.2020 у справі 924/233/18, від 13.02.2019 у справі № 913/102/18, від 04.06.2019 у справі № 915/905/16, від 09.09.2021 у справі № 913/690/20, від 28.11.2023 у справі № 630/832/16-а, у постанові Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц, при цьому послалося лише на узагальнені висновки щодо вірогідності доказів, їх належності та допустимості, а також стандартів доказування та дотримання засад змагальності і рівності сторін, диспозитивності судочинства, щодо підстав для тлумачення правочину, без обґрунтування, у чому полягає подібність правовідносин у цих справах, з правовідносинами у справі, що розглядається, а також обставин застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права всупереч цим висновкам Верховного Суду.

Ураховуючи викладене, суд касаційної інстанції зазначає, що наведені судами попередніх інстанцій мотиви та висновки щодо відмови в задоволенні позовних вимог з огляду на їх не доведення ТОВ «Харків-Прилад», не суперечать правовим висновкам, викладеним у зазначених у касаційній скарзі постановах Верховного Суду.

З урахуванням встановлених фактичних обставин у справі, доводи позивача про неправильне застосування судами попередніх інстанцій наведених норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими, отже, підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, що стосуються процесу доказування, оцінки доказів судом, фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, проте відповідно до норм статті 300 ГПК зазначене виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною 2 статті 287 ГПК, не спростовують наведених висновків та не впливають на них.

Аргументи, наведені у касаційній скарзі, не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржених судових рішень не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Харків-Прилад» залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 30.01.2024 та рішення Господарського суду Харківської області від 15.11.2023 у справі № 922/3626/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

І.С. Міщенко