Постанова

від 17.04.2024 по справі 922/4278/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 922/4278/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Краєвид Агро», Фермерського господарства «Подолівське», Товариства з обмеженою відповідальністю «Колос»

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 (головуючий - Попков Д.О., судді - Стойка О.В., Істоміна О.А.) та ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 30.01.2024 (головуючий - Попков Д.О., судді - Стойка О.В., Істоміна О.А.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Краєвид Агро»

до Фермерського господарства «Подолівське»

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Прометей-2012», 2. Приватного сільськогосподарського підприємства «Царедарівське», 3. Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕМЕТРА-2016»,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Колос»,

про стягнення 12 099 628,64 грн

(за участю представників: позивача - Оріщенко Н.С., відповідача та третьої особи - Сергієнко К.С.)

Історія справи

Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції

1. 03.01.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Краєвид Агро» (далі - ТОВ «Краєвид Агро», позивач, орендар) та Фермерським господарством «Подолівське» (далі - ФГ «Пололівське», відповідач, суборендар) укладено договір суборенди землі №03/01/17-ПО (далі - Договір), відповідно до якого орендар надає суборендарю в строкове платне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які знаходяться на території Барвінківського району, загальною площею 826,58 га згідно з переліком, наведеним в додатку №1 до Договору на строк три роки.

2. Згідно з пунктом 4.1 Договору що розмір суборендної плати в 2017 році становить 2 296 865,16 грн; відповідно до п. 7.1. Договору після припинення дії Договору суборендар повертає орендарю земельні ділянки протягом 5-ти календарних днів.

3. В пункті 9.3. Договору передбачено право суборендаря на збір урожаю у випадку закінчення дії Договору, в тому числі достроково, до збору суборендарем урожаю культур, що вирощувалися ним на земельних ділянках, а орендар зобов`язаний не чинити перешкод у зборі такого урожаю суборендарем.

4. 01.08.2018 між сторонами укладена додаткова угода, в якій сторони змінили умови Договору в частині обчислення суборендної плати (з 01.08.2018 - 2 926 223,85 грн на рік, у розрахунку на один гектар - 2 950,13 грн), загальна площа земельних ділянок, які передаються в суборенду з 01.08.2018, становить 793,8665 га.

5. Сторонами складені та підписані акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) за Договором: у 2017 на загальну суму 2 296 864,14 грн; у 2018 на загальну суму 2 491 952,41 грн; у 2019 на загальну суму 2 926 223,68 грн; у 2020 році на загальну суму 2 435 990,52 грн.

6. Відповідач здійснив оплату за Договором: у 2017 році на загальну суму 2 296864,14 грн; у 2018 році на загальну суму 2 491 952,41 грн; у 2019 році на загальну суму 2 926 223,68 грн; у 2020 році на загальну суму 2 396 268,77 грн.

7. 19.05.2021 орендар звернувся до суборендаря з вимогою про повернення земельних ділянок та сплати коштів за фактичне користування земельними ділянками в період з січня по травень 2021 у розмірі, визначеному умовами Договору.

8. Відповідач у відповідь повідомив, що земельні ділянки з кадастровими номерами 6320480500:04:00:0170 (площа 6,2675 га) та 6320480500:04:00:0172 (площа 6,1372 га) вибули з користування ТОВ «Краєвид Агро» з 01.01.2020 та знаходяться в оренді у ТОВ «АГРОСВІТ». Відповідно, загальна площа земельних ділянок, що використовується ФГ «Подолівське» з сезоні 2020/2021 року, складає 748,3305 га.

9. 27.12.2019 між сторонами укладено додаткову угоду, відповідно до якої строк дії Договору продовжено до 03.01.2021; погоджено передачу в суборенду земельних ділянок загальною площею 760,7352 га.

10. Позивач чинність додаткових угод від 01.08.2018 та від 27.12.2019 не визнає з посиланням на не проведення державної реєстрації змін до речового права суборенди земельних ділянок, зокрема в частині строку суборенди.

11. За розрахунком відповідача орендна плата за Договором за використання в 2021 році 748,3305 га орендованих земель становить 1 603 616,89 грн.

12. Також відповідач без згоди позивача уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю «Колос» (далі - ТОВ «Колос», третя особа) договір суборенди від 01.01.20120 №1-БР земельних ділянок загальною площею 760,7351га з числа тих, що є об`єктом суборенди за Договором.

Узагальнений зміст позовних вимог та підстав позову

13. ТОВ «Краєвид Агро» звернулось до суду з позовом до ФГ «Подолівське», у якому просило стягнути (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) 12 099 628,64 грн, з яких: 1 741 037,09 грн безпідставно набутих коштів, 39 721,57 грн заборгованості за користування земельними ділянками, 9 607 600,45 грн неустойки, 666 062,73 грн пені, 989,23 грн 3 % річних, нарахованих на суму заборгованості, 44 217,57 грн 3 % річних, нарахованих на суму безпідставно набутих коштів.

14. Позов обґрунтовано тим, що після закінчення строку дії Договору відповідач орендовані ділянки не повернув і безпідставно продовжував користуватись ними, остаточні розрахунки у визначені Договором строки не провів, у зв`язку з чим позивач повинен нести відповідальність, встановлену чинним законодавством і умовами Договору

Узагальнений зміст та обґрунтування рішення суду першої інстанції та оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції

15. Справа розглядалась судами неодноразово.

16. Постановою Верховного Суду від 05.04.2023 скасовані рішення судів попередніх інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

17. Постановою Верховного суду від 17.05.2023 також скасовані додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 24.10.2022 та постанова Східного апеляційного господарського суду від 11.01.2023.

18. За результатом нового розгляду рішенням Господарського суду Харківської області від 26.09.2023 у задоволенні позову відмовлено повністю.

19. Суд першої інстанції встановив, що Договір діяв до 03.01.2021, з урахуванням умов додаткової угоди від 27.12.2019. При цьому протягом 2017-2020 років відповідач сплачував орендну плату в повному обсязі, а положення пункту 9.3 Договору обумовлюють правомірність користування відповідачем земельними ділянками з 03.01.2021 і до моменту зібрання врожаю, тоді як позовних вимог щодо оплати фактичного користування землею позивач не заявляв.

20. Правове обґрунтування позовних вимог в порядку статей 1212-1214 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), як користування безпідставно збереженими земельними ділянками у 2021 році, є необґрунтованим та не може застосовуватись до спірних правовідносин з огляду на фактичні обставини цієї справи.

21. Щодо позовних вимог про стягнення неустойки, то її нарахування не сумісно із висновком про продовження між сторонами суборендних відносин, а здійснення розрахунку заборгованості з орендної плати після припинення дії Договору та нарахована на цю плату пеня не відповідають висновкам Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19. Неправильно обраний позивачем спосіб захисту права в цій частині зумовлює відмову у задоволенні позову.

22. Додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 17.10.2023 стягнуто з позивача на користь відповідача 786 896 грн витрат на професійну правничу допомогу, 272 241 грн судового збору за подання апеляційної скарги, 362 990 грн судового збору за подання касаційної скарги та 4 025 грн витрат, пов`язаних з вчиненням інших процесуальних дій.

23. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 рішення суду першої інстанції від 26.09.2023 скасовано в частині відмови у стягненні 2 878 679,53 грн неустойки та ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Додаткове рішення суду першої інстанції від 17.10.2023 скасовано. Відмовлено в задоволені заяви ФГ «Подолівське» про стягнення судових витрат.

Стягнуто з позивача на користь Державного бюджету України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 14 644,69 грн.

24. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду щодо строку дії Договору до 03.01.2021 (з огляду на чинність додаткової угоди від 27.12.2019), що унеможливлює застосування до періоду оренди з 04.01.2020 по 03.01.2021 приписів частини 2 статті 785 ЦК України, а також принципову неможливість одночасного застосування до спірних правовідносин приписів статті 1212 ЦК України.

25. Витлумачивши умову пункту 9.3 Договору як таку, що врегульовує питання приналежності посіяного у межах строку дії Договору врожаю, а не механізм продовження строку користування земельними ділянками, врахувавши визначену позивачем дату фактичного повернення орендованих ділянок відповідачем, апеляційний суд визнав обґрунтованою вимогу позивача про стягнення з відповідача 2 878 679,53 грн неустойки на підставі частини 2 статті 785 ЦК України за період з 09.01.2021 по 05.11.2021 (виходячи з встановленої судом фактичної площі займаних відповідачем земельних ділянок в обсязі 504,9872 га та обрахованого судом розміру суборендної плати 8,77 грн за 1 день за 1 га). При цьому суд констатував відсутність доказів здійснення перешкод відповідачеві з боку позивача зі складання актів приймання-передачі з метою повернення земель з оренди, як цього вимагають умови Договору. Тобто за висновком суду неповернення земельних ділянок сталося внаслідок відсутності відповідного волевиявлення відповідача.

26. Відносно вимог позивача про стягнення неустойки у розмірі 650 875,56 грн за період з 05.11.2018 по 03.01.2020 за фактичне користування земельними ділянками площею 75,8252 га, апеляційний суд констатував належність речових прав оренди на ці ділянки у вказаний період третім особам, що виключає можливість застосування до відповідача відповідальності за несвоєчасне повернення цих ділянок.

27. При розподілі судових витрат суд апеляційної інстанції, використавши дискреційні повноваження, дійшов висновку про застосування до такого розподілу приписів частини 9 статті 129 ГПК України, обґрунтувавши своє рішення в цій частині таким:

- суперечлива поведінка позивача як щодо визначеності і послідовності матеріально-правових аспектів спірних суборендних правовідносин, неналежний стан обліку орендованих земельних ділянок і правовідносин щодо передачі речових прав суборенди різним контрагентом одночасно та розрахункові помилки, неналежна та взаємовиключна правова кваліфікація одночасно заявлених вимог з метою невиправданого завищення стягуваних сум відмічається колегією суддів як істотний чинник виникнення саме такого формату спору і його надмірного ускладнення;

- з іншого боку, протиправне неповернення відповідачем по завершенню строку Договору земельних ділянок, передання земельних ділянок у подальшому суборенду ТОВ «Колос» за відсутністю відповідної згоди позивача, непослідовна позиція щодо користування земельними ділянками (їх конкретним обсягом), невжиття заходів зі здійснення оплати за користування ділянками навіть у самостійно визначених/визнаних обсягах вже після спливу значного строку з моменту виникнення спору також сприяло як появі, так і надмірному ускладненю досліджуваної судом структури спірних правовідносин;

- користування ТОВ «Колос» земельними ділянками без відповідного погодження на це управненої особи (позивача) та державної реєстрації відповідного речового права та вирощування врожаю, право на яке за пунктом 9.3 Договору передбачено за відповідачем без вказівок про можливість передачі такого права (за умов, що його взагалі можна констатувати наявним у світлі фактичних обставин засіювання ділянок відповідним сільськогосподарськими культурами вже після 03.01.2021);

- враховуючи означені «внески» учасників справи та їх представників (ненадання своєчасно ще під час первісного розгляду справи усього потрібного для правильної оцінки усіх значущих аспектів спірних правовідносин доказів та пояснень), апеляційний суд, керуючись принципом пропорційності (ст.14 ГПК України) дійшов висновку, що справедливий розподіл судових витрат (як зі сплати судових зборів у перебігу усього провадження у справі, так і з оплати професійної правничої допомоги) вимагає віднесення на кожну сторону усього обсягу понесених (або тих, що мають бути оплачені на користь залучених адвокатів) нею судових витрат.

Крім того, апеляційний суд виявив допущену позивачем арифметичну помилку при обрахунку розміру судового збору за подання апеляційної скарги, у зв`язку з чим достягнув з останнього відповідну суму судового збору до Державного бюджету.

28. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.01.2024 відмовлено відповідачу та третій особі в прийнятті додаткового рішення про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу.

29. Суд апеляційної інстанції зазначив, що питання розподілу заявлених відповідачем та третьої особою судових витрат, в тому числі і в суді апеляційної інстанції, вже було вирішено в постанові Східного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 шляхом покладення таких витрат на учасників справи.

Касаційні скарги

30. Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, з касаційною скаргою звернувся відповідач, в якій просить її скасувати в частині (1) задоволення позову по суті та (2) скасування додаткового рішення з відмовою в стягненні судових витрат, а рішення суду першої інстанції в цій частині та додаткове рішення цього ж суду залишити в силі з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

31. Також з касаційною скаргою на постанову суду апеляційної інстанції звернувся позивач, в якій просить її скасувати в частині віднесення на позивача всього обсягу понесених ним судових витрат та в частині стягнення судового збору за подання апеляційної скарги з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, ухвалити в цій частині нове рішення про стягнення з відповідача на користь позивача 157 964, 12 грн судових витрат.

32. Відповідач та третя особа також звернулись з касаційними скаргами на ухвалу суду апеляційної інстанції від 30.01.2024, в яких просять її скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для прийняття судового рішення про розподіл судових витрат в суді апеляційної інстанції.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи касаційної скарги відповідача на постанову суду апеляційної інстанції

33. Суд апеляційної інстанції неправильно застосував частину 2 статті 785 ЦК України, без урахування висновків Верховного Суду в постановах від 13.02.2018 у справі № 910/12949/16, від 17.12.2018 у справі № 906/1037/16, від 06.02.2020 у справі № 915/1429/19, від 10.01.2024 у справі № 390/964/21. Так, задовольняючи вимогу про сплату неустойки за період 2021 року, суд не встановив вину відповідача у неповерненні земельних ділянок, який навпаки не мав умислу протиправного утримання майна. Також суд не врахував, що позивач до 19.05.2021 не звертався до відповідача з вимогами про повернення земель, а в подальшому з посиланням на пункт 9.3. Договору зазначив про необхідність сплати за фактичне користування земельними ділянками.

34. Також апеляційний суд порушив частину 9 статті 129 ГПК України, без урахування висновків Верховного Суду в постановах від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19, від 20.09.2023 у справі № 922/838/22, 12.01.2023 у справі № 910/8342/21, від 05.04.2023 у даній справі №422/4278/21. На переконання скаржника, в діях відповідача та його представників відсутні ознаки зловживання процесуальними правами, його дії не є неправильними та не призвели до ініціювання позову у даній справі. Отже, висновки апеляційного суду щодо зловживання правом відповідачем та щодо його неправильних дій є необгрунтованими. При цьому апеляційний суд не зазначив які саме витрати відповідача не покладаються на позивача, не навів відповідної мотивації та правових підстав, що призвело до ухвалення незаконної та необґрунтованої постанови в частині розподілу судових витрат.

Узагальнені доводи касаційної скарги позивача на постанову суду апеляційної інстанції

35. Суд апеляційної інстанції застосував частину 9 статті 129 ГПК України без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 12.01.2023 у справі № 908/2702/21, від 7 липня 2021 року по справі № 910/12876/19, від 14.01.2021 у справі № 521/3011/18, в ухвалі Верховного Суду від 01.09.2022 у справі №903/793/21. Так, апеляційний суд не встановив саме фактів зловживання процесуальними правами з боку позивача, його недобросовісної поведінки або факту виникнення спору внаслідок неправильних дій позивача, тоді як сам по собі факт звернення до суду за захистом порушеного права про наявність зазначених обставин не свідчить. У зв`язку з чи судові витрати підлягали розподілу судом в загальному порядку.

36. Відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах частини 9 статті 129 ГПК України щодо можливості застосування передбаченого цією нормою спеціального порядку розподілу судових витрат під час вирішення питання про розподіл судового збору, а не витрат, пов`язаних із розглядом справи.

37. При визначення суми судового збору, яка підлягає стягненню з позивача до Державного бюджету, суд апеляційної інстанції безпідставно не застосував частину 1 статті 129 ГПК України, частину 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір», за правилами якої має застосовуватися понижувальний коефіцієнт 0,8 при поданні документів в електронній формі, що також не відповідає висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду (в пункті 34 постанови), а також висновкам Верховного Суду в постанові від 16.11.2022 у справі №916/228/22.

Узагальнені доводи касаційних скарг відповідача та третьої особи на ухвалу суду апеляційної інстанції

38. Суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду в постанові від 05.07.2023 у справі №911/3312/21, внаслідок чого порушив порядок ухвалення додаткового рішення, встановлений статтею 244 ГПК України, яка визначає обов`язок суду призначити розгляд заяви про розподіл судових витрат в судове засідання. При цьому як відповідач, так і третя особа виконали вимоги процесуального закону щодо порядку подання заяви про розподіл судових витрат та відповідних доказів у підтвердження таких витрат.

Позиція інших учасників справи

39. Позивач у відзиві на касаційні скарги відповідача вказує, що суд апеляційної інстанції правильно застосував до спірних правовідносин частину 2 статті 785 ЦК України та дійшов правильного висновку про існування обов`язку відповідача зі сплати неустойки з огляду на фактичні обставини цієї справи. Також законною та обгрунтованою є постанова апеляційного суду в частині не здійснення розподілу судових витрат відповідача та третьої особи, оскільки спір у справі виник внаслідок неправильних дій відповідача. Ухвала апеляційного суду від 30.01.2024 відповідає вимогам статті 244 ГПК України, оскільки судом вже було вирішено питання розподілу судових витрат при прийнятті постанови. У зв`язку з чим касаційні скарги задоволенню не підлягають.

40. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу позивача на постанову апеляційного суду просить відмовити у її задоволенні, а оскаржувану постанову в частині відмови в покладенні судових витрат позивача на відповідача залишити без змін, як законну та обґрунтовану. Вважає очевидним наявність протиправних дій позивача та ознак зловживання правом.

Позиція Верховного Суду

41. Відповідно до положень частини 1 статті 300 ГПК України Верховний Суд розглядає доводи касаційних скарг тільки в частині, що стала підставою для відкриття касаційного провадження.

Щодо суті спору

42. Причиною звернення з касаційною скаргою стала незгода відповідача з постановою суду апеляційної інстанції в частині стягнення з нього на користь позивача неустойки за прострочення повернення об`єктів суборенди у розмірі 2 878 679,53 грн, яка розрахована на підставі частини 2 статті 785 ЦК України. При цьому ФГ «Подолівське» посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновку, який викладено у постановах Верховного Суду щодо застосування частини 2 статті 785 ЦК України.

43. Верховний Суд такі доводи відповідача відхиляє з огляду на таке.

44. Відповідно до статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

45. Невиконання наймачем передбаченого частиною 1 статті 785 ЦК України обов`язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору є порушенням умов договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до частини 2 статті 785 ЦК України такої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

46. Неустойка за частиною 2 статті 785 ЦК України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов`язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

47. До предмета доказування при вирішенні спорів щодо стягнення неустойки в порядку частини 2 статті 785 ЦК як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди входять обставини, пов`язані з невжиттям орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин, за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисним ухиленням орендаря від обов`язку щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди; утриманням орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджанням орендарем у доступі орендодавця до належного йому об`єкта оренди; відсутністю з боку орендодавця бездіяльності та невчиненням ним дій, спрямованих на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна.

48. Обставини вчинення орендарем дій з повернення орендованого майна та відсутність у нього умислу на ухилення від повернення об`єкта оренди виключають можливість застосування орендодавцем до орендаря відповідальності у вигляді неустойки в порядку частини 2 статті 785 ЦК.

49. Аналогічна за змістом правова позиція наведена, зокрема, у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17.

50. Суд апеляційної інстанції встановив, що Договір припинив свою дію 03.01.2021, а отже з урахуванням умов пунктів 7.1, 9.4 цього Договору у відповідача виник регламентований статтею 34 Закону України «Про оренду землі» та статтею 785 ЦК України обов`язок повернути орендовані земельні ділянки протягом 5-ти календарних днів після припинення дії Договору, якій останнім виконаний не був.

51. Отже, має місце обставина невиконання обов`язку ФГ «Подолівське» щодо повернення ТОВ «Краєвид Агро» орендованих земельних ділянок у період з 09.01.2021 по 05.11.2021. При цьому апеляційний суд констатував відсутність доказів вчинення позивачем перешкод у поверненні земельних ділянок чи інших, незалежних від відповідача обставин, які б заважали скласти акт приймання-передачі земельних ділянок у встановлений Договором строк.

52. За змістом статей 610, 611, 612 ЦК України невиконання зобов`язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.

53. З огляду на встановлені судом фактичні обставини справи та приписи частини 1 статті 614 ЦК України наявність вини відповідача у неповерненні земельних ділянок у даному випадку презюмується, оскільки іншого ним не доведено.

54. Колегія суддів зазначає, що висновки суду апеляційної інстанції у цій справі ґрунтуються на правильному застосуванні норм чинного законодавства зокрема, статті 614, частини 2 статті 785 ЦК України, та не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник (пункт 33 Постанови). При цьому Верховний Суд не враховує посилання скаржника на висновки Верховного Суду у справі № 390/964/21, які стосуються правовідносин очевидно не подібних з тими, що виникли між сторонами даної справи.

55. Посилаючись на норми ЦК України, відповідач, однак, вдається до переоцінки встановлених судом апеляційної інстанції фактичних обставин справи та досліджених у справі доказів, оцінку яких здійснено судом. У той же час суд касаційної інстанції в силу імперативних положень статті 300 ГПК України не має повноважень щодо нового, після попередніх судових інстанцій, встановлення (з`ясування) обставин справи та переоцінки доказів у ній.

56. За таких обставин наведена відповідачем підстава касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції по суті спору, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час здійснення касаційного провадження.

Щодо розподілу судових витрат

57. Оскаржуючи постанову суду апеляційної інстанції в цій частині, як позивач, так і відповідач посилаються на порушення цим судом приписів частини 9 статті 129 ГПК України, без урахування висновків Верховного Суду. Позивач також зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо можливості застосування передбаченого цією процесуальною нормою спеціального порядку розподілу судових витрат під час вирішення питання про розподіл судового збору, а не витрат, пов`язаних із розглядом справи.

58. Відхиляючи такі доводи, Верховний Суд зазначає про таке.

59. Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

60. Згідно із частиною 2 статті 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

61. За загальним правилом, наведеним в статті 129 ГПК України:

- судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог;

- інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

62. Разом з тим спеціальною нормою частиною 9 статті 129 ГПК України визначено, що якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

63. Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 07.07.2021 у справі №910/12876/19 (на яку посилається позивач) зазначила, що процесуальним законом не визначено поняття неправильних дій сторони. При цьому висновок суду про необхідність покладення судових витрат на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір, повинен бути належним чином обґрунтованим.

64. Суд має застосовувати зазначені положення процесуального закону за наявності одночасно у сукупності таких умов: 1) вирішення судом спору по суті; 2) встановлення судом одного із таких випадків: зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони.

65. Зміст вказаної норми також свідчить про те, що останньою встановлено дискреційне повноваження суду, тобто його право, а не обов`язок здійснити розподіл судових витрат у зазначений вище спосіб. При цьому висновок суду про необхідність покладення судових витрат на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір, повинен бути належним чином обґрунтованим.

66. Подібні правові висновки викладено також в постановах Верховного Суду від 31.05.2022 у справі № 927/515/21, від 25.11.2021 у справі № 904/5929/19, від 15.09.2022 у справі № 910/10159/21, додатковій постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.03.2021 у справі № 916/376/19.

67. У даному випадку суд апеляційної інстанції навів переконливе та детальне обґрунтування обставин справи та дій сторін, з урахуванням яких із застосуванням процесуальних повноважень, регламентованих частиною 9 статті 129 ГПК України, суд дійшов висновку про необхідність покладення усіх понесених учасниками справи судових витрат на них самих. Відповідні мотиви апеляційного суду детально наведені в пункті 27 цієї Постанови. Такі висновки апеляційного суду та здійснене ним застосування вказаної процесуальної норми не суперечать правовим висновкам Верховного Суду у справі №910/12876/19.

68. З огляду на викладене та враховуючи, що норма частини 9 статті 129 ГПК України передбачає саме дискреційне повноваження суду, тобто його право здійснити розподіл судових витрат у визначений спосіб за наслідками власної оцінки обставин конкретної справи, колегія суддів вважає відсутніми правові підстави для скасування оскаржуваної постанови з наведених скаржниками підстав, які за своїм змістом зводяться до вимог про переоцінку встановлених апеляційним судом обставин справи, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

69. Доводи скаржників про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду у справах № 910/7586/19, № 922/838/22 № 910/8342/21, № 422/4278/21, № 922/445/19, № 908/2702/21, № 521/3011/18, а також постанові від 05.04.2023 у даній справі № 922/4278/21, до уваги не приймаються, оскільки у зазначених справах суди не застосовували положення частини 9 статті 129 ГПК України. При цьому, колегія суддів враховує, що саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися ця норма права.

70. Колегія суддів не враховує посилання позивача в обґрунтування підстави касаційного оскарження на ухвалу Верховного Суду від 01.09.2022 у справі № 903/793/21, оскільки відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України висновки, викладені в ухвалі Верховного Суду, не можуть застосовуватися при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин, адже в зазначеній статті вказано, що висновки мають бути викладені саме у постановах Верховного Суду.

71. Стосовно доводів касаційної скарги позивача про відсутність висновку Верховного Суду про застосування частини 9 статті 129 ГПК України щодо можливості застосування передбаченого цією процесуальною нормою спеціального порядку розподілу судових витрат під час вирішення питання про розподіл судового збору колегія суддів зазначає таке.

72. Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписи частини 9 статті 129 ГПК України не містять жодних виключень щодо виду судових витрат, які не підлягають розподілу за правилами цієї норми, а отже застосовуються у тому числі і до розподілу витрат зі сплати судового збору, як складової судових витрат.

73. Отже, наведена позивачем підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, також не знайшла підтвердження під час здійснення касаційного провадження.

74. Разом з тим знайшли своє підтвердження доводи позивача про недотримання судом апеляційної інстанції положень частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» та неврахування цим судом висновків Верховного Суду у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №916/228/22 щодо застосування понижувального коефіцієнту 0,8 при обчисленні розміру судового збору, який підлягав сплаті за подання позивачем апеляційної скарги в електронній формі.

75. Зазначене не було враховано судом апеляційної інстанції при визначенні розміру судового збору, який підлягав стягненню з позивача до Державного бюджету України внаслідок допущеної ним арифметичної помилки в обчисленні оскаржуваної в апеляційному порядку суми позовних вимог.

76. У зв`язку з чим постанова суду апеляційної інстанції в цій частині (стягнення 14 644,69 грн судового збору) підлягає зміні шляхом вказівки про стягнення з позивача судового збору з урахуванням коефіцієнта 0,8 в сумі 11 715,76 грн (з розрахунку 650 875,55*1,5%*1,5*0,8).

Щодо відмови апеляційного суду в прийнятті додаткового рішення

77. Доводи касаційних скарг відповідача та третьої особи на ухвалу суду першої інстанції від 30.01.2024 зводяться до того, що суд припустився помилки, розглянувши їх заяви про розподіл судових витрат без призначення судового засідання, чим порушив приписи частини 3 статті 244 ГПК України.

78. З цього приводу Верховний Суд зазначає, що за змістом статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

79. Судова практика Верховного Суду щодо застосування частини 4 статті 244 ГПК України та обов`язковості призначення судового засідання з вирішення питання про ухвалення додаткового рішення, якщо судове рішення по суті позовним вимог прийнято у судовому засіданні, є усталеною та послідовною.

80. Відповідно, порушення наведених процесуальних положень може мати місце у разі, якщо суд апеляційної інстанції вирішив питання про розподіл судових витрат, тобто розглянув відповідні заяви учасників справи по суті, без призначення судового засідання.

81. Проте за змістом ухвали від 30.01.2024 суд апеляційної інстанції не здійснював розгляд питання про розподіл судових витрат, а відмовив відповідачу та третій особі в ухваленні додаткового рішення з тих підстав, що судові витрати цих осіб вже були розподілені апеляційним судом в мотивувальній частині постанови від 22.01.2024, що виключає можливість повторного розгляду судом цього самого питання в порядку статті 244 ГПК України.

82. З огляду на наведене суд апеляційної інстанції не допустив стверджуваного скаржниками процесуального порушення, а оскаржувана ухвала апеляційного суду прийнята з дотриманням норм процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

83. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

84. Згідно з частиною першою статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

85. Враховуючи неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір», Верховний Суд дійшов висновку про зміну оскаржуваної постанови в частині розподілу судового збору шляхом викладення пункту 5 її резолютивної частини в редакції цієї Постанови. У зв`язку з чим касаційна скарга позивача підлягає задоволенню частково.

86. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

87. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

88. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що викладені у касаційних скаргах відповідача та третьої особи доводи не отримали підтвердження під час касаційного провадження, у зв`язку з чим немає підстав для задоволення касаційних скарг та скасування оскаржуваних постанови та ухвали суду апеляційної інстанції.

Розподіл судових витрат

89. З огляду на висновки Верховного Суду за наслідками касаційного перегляду судовий збір за подання касаційних скарг в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржників.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Краєвид Агро» задовольнити частково. Касаційні скарги Фермерського господарства «Подолівське», Товариства з обмеженою відповідальністю «Колос» залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 у справі №922/4278/21 змінити в частині розподілу судових витрат, виклавши пункт 5 її резолютивної частини в такій редакції: «Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Краєвид Агро" (вул. Центральна, 1, с. Веселе (Смирнівська с/рада), Харківська область, 64650, ідентифікаційний код 34174009) на користь Державного бюджету України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 11 715, 76 грн».

3. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 в іншій частині та ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 30.01.2024 у справі №922/4278/21 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Зуєв В.А.