Ухвала

від 10.04.2024 по справі 910/10986/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

10 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/10986/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.

секретаря судового засідання - Дерлі І.І.

за участю представників учасників:

позивача - 1 - Сажієнко І.О.

позивача - 2 - Сажієнко І.О.

відповідача - 1 - не з`явився

відповідача - 2 - Гаращенко І.В.

відповідача - 3 - Коломієць Т.М.

відповідача - 4 - не з`явився

третьої особи - не з`явився

Офісу ГП - Ющенко М.А.

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖК "Імперіал"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.11.2023 (у складі колегії суддів: Мальченко А.О. (головуючий), Агрикова О.В., Козир Т.П.)

у справі за позовом:

1. Міністерства оборони України,

2. Київського квартирно-експлуатаційного управління

до:

1. Київської міської ради,

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛВ-Холдинг",

3. Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖК "Імперіал",

4. Товариства з обмеженою відповідальністю "Вігоріс",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів - Кабінет Міністрів України

за участю Офісу Генерального прокурора

про визнання незаконними та скасування рішень Київської міської ради, визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок

ВСТАНОВИВ:

17.08.2018 Міністерство оборони України (далі - Позивач-1, Міністерство) та Київське квартирно-експлуатаційне управління (далі - Позивач-2, Київське КЕУ) звернулися до Господарського суду міста Києва із позовом до Київської міської ради (далі - Відповідач-1, Рада), Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛВ- Холдинг" (далі - Відповідач-2, ТОВ "ЛВ-Холдинг"), Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖК "Імперіал" (далі - Відповідач-3, ТОВ "ЖК "Імперіал"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Вігоріс" (далі - Відповідач-4, ТОВ "Вігоріс"), в якому просили:

1) Визнати незаконним та скасувати рішення Ради ІІІ сесії V скликання від 28.09.2006 №81/138 "Про передачу земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "ЛВ-Холдинг" для експлуатації та обслуговування майнового комплексу у складі адміністративних та господарських будівель і споруд на вул. Рибальській, 24/16 у Печерському районі м. Києва";

2) Визнати незаконним та скасувати рішення Ради ХІ сесії ІV скликання від 08.12.2005 №585/3046 "Про передачу земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "ЛВ-Холдинг" для експлуатації та обслуговування будівель і споруд майнового комплексу у складі адміністративних та господарських будівель і споруд на вул. Рибальській, 24/16 у Печерському районі м. Києва";

3) Визнати незаконним та скасувати рішення Ради ІІІ сесії V скликання від 31.10.2006 №212/269 "Про продаж земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "ЛВ-Холдинг" для експлуатації та обслуговування майнового комплексу у складі адміністративних та господарських будівель і споруд на вул. Рибальській, 24/16 у Печерському районі м. Києва";

4) Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 08.11.2006, укладений між Радою і ТОВ "ЛВ-Холдинг", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т. М., зареєстрований в реєстрі за №4497;

5) Визнати незаконним та скасувати рішення Ради ХІІ сесії ІV скликання від 16.03.2006 №327/3418 "Про продаж земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "ЛВ-Холдинг" для експлуатації та обслуговування будівель і споруд майнового комплексу у складі адміністративних та господарських будівель і споруд на вул. Рибальській, 24/16 у Печерському районі м. Києва";

6) Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 28.03.2006, укладений між Радою і ТОВ "ЛВ-Холдинг", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мисаном В.І., зареєстрований в реєстрі за №1113;

7) Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 29.04.2011, укладений між ТОВ "Вігоріс" і ТОВ "ЖК "Імперіал", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маковецькою О.А., зареєстрований в реєстрі за №1103.

На обґрунтування позовних вимог позивачі зазначали, що Міністерство є користувачем земельної ділянки загальною площею 3,3086 га (частиною цієї ділянки є спірна земельна ділянка площею 2,1832 га, яка була передана Радою в оренду, а згодом відчужена на підставі договорів купівлі-продажу) в межах військового містечка № НОМЕР_1 по АДРЕСА_3, яка за формою власності відноситься до земель державної власності, за цільовим призначенням - до земель оборони, перебуває на обліку у Київського КЕУ, а власником цієї землі є держава в особі Кабінету Міністрів України.

Вказана земельна ділянка була виділена Міністерству на підставі рішення звуженого засідання Виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 15.01.1951 № 5 "Про відновлення відводу та встановлення меж земельних ділянок у Печерському та Ленінському районах м. Києва".

У свою чергу, станом на 2004 рік (на час укладення Договору від 09.12.2004) виникнення права власності на об`єкти нерухомості не зумовлювало автоматичного переходу права власності чи права користування на земельну ділянку під ними, а потребувало окремого (зокрема договірного) врегулювання шляхом укладення цивільно-правових угод між власником земельної ділянки і власником споруди у встановленому порядку, а не внаслідок самого лише факту набуття права власності на нерухомість.

Також Позивач-1 вказував, що на підставі оспорюваних рішень Ради Відповідачу- 2 передано земельну ділянку площею 2,1832 га, що значно перевищує площу набутого об`єкта нерухомого майна та земельної ділянки, безпосередньо зайнятої ним.

Позивачі посилаються на те, що Міністерство не надавало згоди на вилучення спірної земельної ділянки із земель оборони, а оскаржувані рішення Ради суперечать актам цивільного законодавства та порушують права та інтереси позивачів, тому підлягають визнанню незаконними та скасуванню, а договори купівлі-продажу земельної ділянки від 28.03.2006, від 08.11.2006 та від 29.04.2011 - визнанню недійсними.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.03.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2019, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Судові рішення обґрунтовані тим, що позивачами не було доведено факту перебування земельної ділянки у користуванні Міністерства, а також знаходження на ній нерухомого майна позивачів. Зокрема, суди дійшли висновку, що рішення звуженого засідання виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 15.01.1951 №5 не може слугувати підтвердженням наявності у Київського КЕУ прав на спірну земельну ділянку, оскільки право користування земельними ділянками останнім не набувалося та не було оформлене у встановленому законом порядку (остаточне затвердження проекту землеустрою землевпорядною установою, отримання правовстановлюючого документа на користування спірною земельною ділянкою).

Суди встановили, що Київським міським управлінням земельних ресурсів складено технічний звіт з інвентаризації земель Міністерства в Печерському районі міста Києва за матеріалами проведення інвентаризації земель у 1995 році на підставі спільного наказу від 03.12.1992 №34/203 голови Державного комітету України по земельних ресурсах та Міністерства "Про інвентаризацію земель, які знаходяться у користуванні Міністерства оборони України". Відповідно до цього звіту на території Печерського району розміщено ряд військових частин, у тому числі військове містечко АДРЕСА_3

Об`єкти вказаного містечка розташовані на площі 3,3086 га, у тому числі військова база по АДРЕСА_4 займає площу 2,7516 га, комбінат по ремонту речового майна по вулиці Рибальській, 24 - 0,5570 га.

Земельна ділянка надана на підставі рішення виконкому Київміськради від 15.01.1951 №5С.

Оскільки інвентаризацію було проведено Київським міським управлінням земельних ресурсів, результати якої затверджено розпорядженням голови Київської міської державної адміністрації від 30.12.1995 №406, суди дійшли висновку, що це додатково вказує на належність земельних ділянок територіальній громаді міста Києва.

Також суди виходили з того, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 станом на 27.02.2006 (тобто на дату відведення її Відповідачу-2) була проінвентаризована за Печерською районною державною адміністрацією міста Києва, яка і надала згоду на передачу цієї ділянки ТОВ "ЛВ-Холдинг".

Згідно висновку Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 24.11.2006 №19-10033, відповідно до Генерального плану міста, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804, ділянка за функціональним призначенням належала до території багатоповерхової житлової забудови.

Тобто, земельна ділянка не обліковувалась за цільовим призначенням як землі оборони.

З урахуванням викладеного суди дійшли висновку, що оскаржувані позивачами рішення прийняті Радою як власником земельної ділянки, за наявності розробленого проекту землеустрою, необхідних погоджень та з дотриманням вимог закону.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання незаконними та скасування рішень Ради, суди виходили з того, що рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність та оренду земельної ділянки є ненормативним актом, що застосовується одноразово і вичерпує свою дію шляхом виконання, а його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

Судами не застосовано наслідків спливу строку позовної давності до спірних правовідносин, виходячи з того, що позивачі не довели наявності порушення своїх прав.

Постановою Верховного Суду від 10.10.2019 касаційну скаргу Київського КЕУ задоволено частково, вищевказані рішення скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд вказав на неправильне застосування судами попередніх інстанцій приписів статті 120 Земельного кодексу України (ЗК України) та статті 377 Цивільного кодексу України (ЦК України) щодо законодавства, яке регулює правовий режим військового майна та земель оборони.

Зокрема вказано на неврахування судами висновків Великої Палати Верховного Суду, сформульованих у постанові від 04.12.2018 у справі №910/18560/16, що призвело до неповного встановлення та з`ясування обставин справи щодо належності земельних ділянок на час укладення договору купівлі-продажу військового майна до земель оборони; суди дійшли передчасних висновків про недоведеність порушених прав позивачів і, відповідно, не дослідили наявність підстав для застосування позовної давності до спірних правовідносин.

Посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 19.06.2018 у справі №916/1979/13 та від 30.05.2018 у справі №923/466/17, суд касаційної інстанції не погодився з доводами судів попередніх інстанцій про невірно обраний позивачами спосіб захисту порушеного права шляхом визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування.

За наслідками нового розгляду справи рішенням Господарського суду міста Києва від 28.01.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.04.2021, у позові відмовлено з огляду на недоведеність позивачами наявності у них права на спірну земельну ділянку.

Постановою Верховного Суду від 21.09.2021 касаційну скаргу Київського КЕУ задоволено частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.04.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2021 у справі №910/10986/18 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Постанова суду касаційної інстанції аргументована тим, що під час нового розгляду справи господарські суди не врахували вказівок, викладених Верховним Судом у постанові від 10.10.2019, повторно вдалися до оцінки доказів наявності порушеного права позивачів, дійшли безпідставного висновку щодо неналежності форми та порядку закріплення цієї ділянки за позивачами за часів Радянського Союзу, жодним чином не дослідили питання щодо наявності у Ради повноважень для розпорядження землями оборони на момент прийняття спірних рішень, а також щодо наявності підстав для застосування наслідків спливу позовної давності до заявлених у цій справі позовних вимог. При цьому суд касаційної інстанції зауважив на безпідставності врахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 12.04.2018 у справі №910/23064/16, правовідносини в якій не є подібними до спірних та яка ухвалена раніше, ніж постанова Великої Палати Верховного Суду у справі №910/18560/16, на необхідність врахування висновків якої посилався Верховний Суд, направляючи цю справу на новий розгляд.

Також суд касаційної інстанції вказав на необхідність належного дослідження всіх обставин справи, надання оцінки оскаржуваним рішенням та договорам з урахуванням обставин належності спірної земельної ділянки до земель оборони на час відчуження майнового комплексу в силу вимог законодавства, а за результатом розгляду - зробити ґрунтовні висновки щодо наявності або відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

За наслідками нового розгляду справи Господарським судом міста Києва 14.12.2021 прийнято рішення про відмову у задоволенні позову.

Врахувавши правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №910/18560/16, суд першої інстанції дійшов висновку, що разом із переходом 09.12.2004 від Державного підприємства Міністерства "Київський госпрозрахунковий центральний експериментальний виробничий комбінат" (за дозволом Міністерства від 24.09.2004 №227/4319) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровський контракт" (далі - ТОВ "Дніпровський контракт") права власності на майновий комплекс, розташований на спірній земельній ділянці площею 4403,20 кв.м, до останнього автоматично (в силу статті 377 Цивільного кодексу України) перейшло і право на земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , що розміщені під вказаними об`єктами нерухомості та необхідні для їх обслуговування;

Місцевий господарський суд дійшов до висновку, що право Міністерства на спірні земельні ділянки, які мали правовий режим земель оборони у зв`язку з розташуванням на них військового містечка, припинилось 09.12.2004 з огляду на зміну власника об`єкта нерухомого майна, що зумовило зміну суб`єктного складу власників майна, і відповідно власників спірних земельних ділянок. До того ж така зміна власників відбулася до прийняття Радою оскаржуваних рішень та укладення спірних договорів.

Суд також послався на Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затверджене Наказом Міністра оборони України від 22.12.1997 №483, яким регулюється порядок передачі земель місцевим органам влади, тому, на думку суду, саме Міністерству або ж Київському КЕУ, за дорученням Міністра оборони України, належало вчинити необхідні дії щодо юридичного оформлення земельних правовідносин у зв`язку з переходом права власності на реалізовані будівлі та привести дані щодо земель, наданих у користування для розміщення і постійної діяльності військової частини, у відповідність з наявними документально підтвердженими відомостями.

Суд вказав, що хоча покупці майна Міністерства в силу вимог статті 92 ЗК України і не входять до кола осіб, які можуть бути постійними користувачами земельних ділянок, але за умови придбання такими особами нерухомості на земельній ділянці можуть вимагати оформлення за собою відповідного права на користування земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача - власника об`єкта нерухомості.

Крім вказаного, суд першої інстанції обґрунтовував відмову у позові тим, що оспорювані рішення Ради прийняті у межах її повноважень відповідно до статей 93, 120, 123, 124 ЗК України. Саме Рада була розпорядником спірних земельних ділянок, оскільки майновий комплекс за адресою: АДРЕСА_2 перейшов у приватну власність.

Суд зазначає, що фактичне перевищення площі переданих земельних ділянок відносно площі під займаним нерухомим майном та площі для його обслуговування не може бути самостійною підставою для визнання рішення про передачу земельної ділянки незаконним.

Виходячи з того, що права позивачів не є порушеними, місцевий господарський суд не застосовував до спірних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності, однак вказав, що пред`явлений позов не є негаторним, оскільки вимоги про витребування майна не пред`являлися.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Київське КЕУ звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою про його скасування та ухвалення нового рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.11.2023 апеляційну скаргу Київського КЕУ задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким задоволено всі позовні вимоги позивачів.

При цьому судом враховано, що земельне законодавство (частина перша статті 120 ЗК України у редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу майнового комплексу від 09.12.2004) не передбачало автоматичного переходу прав на земельну ділянку або її частину при переході права власності на будівлю. Набуття Відповідачем-2 права власності на об`єкти нерухомого майна не зумовило набуття останнім жодного речового права на земельну ділянку, на якій вказані об`єкти розміщені та яка необхідна для їх обслуговування, оскільки попередні власники такого майна не оформляли будь-якого речового права на земельну ділянку. До того ж наявність договорів купівлі-продажу будівель і споруд, що розташовані на землях оборони, не є підставою для припинення права постійного користування та не свідчить про перехід до нового власника права на таку земельну ділянку та не свідчить про дотримання порядку вилучення земельних ділянок із земель оборони.

Суд апеляційної інстанції врахував відсутність доказів, на підставі яких спірну земельну ділянку було віднесено до земель комунальної власності територіальної громади міста Києва. За таких обставин Рада не мала повноважень щодо передачі оспорюваної земельної ділянки в оренду, так як не була суб`єктом, уповноваженим на розпорядження нею.

За висновком апеляційного суду, землі оборони не можуть використовуватися у господарських цілях, у зв`язку з чим укладені відносно них договори підлягають визнанню недійсними. Також у разі набуття у власність частини нерухомості необхідно враховувати, що вилучення (припинення права) земельної ділянки у попереднього користувача - Міністерства та її подальше надання в користування (на підставі статті 120 ЗК України, частини першої статті 377 ЦК України, частини третьої статті 7 Закону України "Про оренду землі") новому власнику об`єктів нерухомості мало вирішуватись компетентними органами державної влади у відповідності до норм чинного законодавства з дотриманням чіткої процедури.

Суд апеляційної інстанції врахував, що при відчуженні будівель і споруд ні Кабінетом Міністрів України, ні Міністерством, ні Київським КЕУ земельна ділянка не відчужувалась, будь-яких рішень щодо надання згоди на припинення права користування спірною земельною ділянкою не приймалось, заява про припинення права користування земельною ділянкою на адресу її власника не направлялась, відповідні рішення уповноважених органів про припинення права користування не приймалось, будь-які інші дії щодо відчуження земельної ділянки у встановленому законом порядку не вживалися.

Водночас вказано на помилковість висновків місцевого господарського суду про те, що право Міністерства на спірну земельну ділянку припинилось 09.12.2004 у зв`язку з відчуженням ним нерухомого майна.

При цьому судом апеляційної інстанції взято до уваги доводи про відсутність порушення строків позовної давності, оскільки законним власником спірної земельної ділянки є держава в особі Міністерства і останнє не вчиняло жодних дій по її відчуженню жодному з відповідачів, а земельна ділянка була передана в оренду та в подальшому продана неуповноваженим на це суб`єктом, тому таке порушення права має триваючий характер і уповноважений орган наділений правом пред`явити позов упродовж всього часу існування відповідного правопорушення. До того ж на момент прийняття спірних рішень Ради та укладення договору купівлі-продажу від 09.12.2004 ЗК України не містив положення про автоматичний перехід права на землю при зміні власника нерухомості, а тому позивачі не знали та не могли знати про порушення своїх прав діями відповідачів, спрямованими на відчуження спірної земельної ділянки земель оборони.

Під час апеляційного розгляду судом враховано висновки та позиції Верховного Суду щодо правового режиму використання земель оборони, ухвалено проведення судової земельно-технічної експертизи, витребувано та досліджено матеріали технічної інвентаризації щодо об`єктів, які входили у майновий комплекс по АДРЕСА_2 .

З такою постановою суду апеляційної інстанції не погодилося ТОВ "ЖК "Імперіал" та оскаржило її у касаційному порядку, просить Суд її скасувати та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2021.

Свої доводи ТОВ "ЖК "Імперіал" обґрунтовує невірним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, неправильною оцінкою судом способу захисту порушеного права позивачів, а також неврахуванням висновків Верховного Суду у справах щодо регулювання подібних правовідносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, постанови Верховного Суду від 14.04.2018 у справі № 910/23064/16, від 15.05.2019 у справі № 462/5804/16-ц, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18).

Скаржник вказує на неприпустимість скасування рішень органів місцевого самоврядування, які вже виконані та вичерпали свою дію, а також на пропущення позивачами строків звернення до суду.

Так, судами встановлено, що 09.12.2004 Державне підприємство Міністерства оборони України "Київський госпрозрахунковий центральний експерементальний виробничий комбінат" (продавець) і Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпровський контракт" (покупець) уклали договір купівлі-продажу майнового комплексу, предметом якого був майновий комплекс, розташований за адресою: місто Київ, вулиця Рибальська, будинок 24/16, загальною площею 4403,20 кв.м, який належав державі та перебував на балансі продавця; на підставі дозволу МО України від 24.09.2004 № 227/4319, виданого відповідно до наказу МО України від 20.03.2004 № 100 "Про організацію представництва МО України".

При цьому спір у цій справі стосується земельної ділянки, на якій був розташований вказаний майновий комплекс, і яка на підставі оспорених позивачами рішень та договорів вибула з державної власності без дотримання порядку вилучення земельних ділянок із земель оборони Міністерства оборони України.

В такий спосіб, фактично у спорі, переданому на вирішення суду, поставлено питання щодо законності та обґрунтованості дій Ради, спрямованих на формування земельної ділянки під нерухомим майном, яке було відчужено у встановленому порядку без згоди власника (користувача) земельної ділянки.

Водночас, колегія суддів зазначає, що Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду було прийнято постанову від 23.11.2023 у справі №916/3030/22, предметом якої були позовні вимоги Підприємства споживчої кооперації "Саратський ринок райспоживспілки" до Саратської селищної ради, третя особа - ФОП Владова Н.О.

За обставинами цієї справи ФОП Владова Н.О. є власником двох об`єктів нерухомості, які знаходяться на земельній ділянці Підприємства споживчої кооперації "Саратський ринок райспоживспілки", якою останній користується на праві постійного користування. Технічну документацію на земельну ділянку Підприємство споживчої кооперації "Саратський ринок райспоживспілки" ніколи не оформлював, кадастрового номера земельна ділянка не має.

ФОП Владова Н.О. вирішила оформити своє право землекористування під об`єктами нерухомості і з цією метою звернулась до Відповідача, який прийняв два рішення: 1). припинити право постійного користування Позивача на дві частини земельної ділянки, яка знаходиться у нього на прав постійного користування, у зв`язку з набуттям Третьою особою права власності на нерухомість, та 2). надати Третій особі дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення в оренду строком на 49 років двох земельних ділянок орієнтовною площею 0,0230 га та 0,0074 га для обслуговування власної нерухомості.

Саме ці два рішення Відповідача і оскаржив Позивач у справі № 916/3030/22, спираючись на частину другу статті 149 Земельного кодексу України: "Вилучення земельних ділянок здійснюється за письмовою згодою землекористувачів, а в разі незгоди землекористувачів - у судовому порядку». Оскільки згоду Позивач не надав, рішення Відповідача, на його думку, є незаконними та мають бути скасовані.

За результатами касаційного перегляду Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду сформувала наступні висновки.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.12.2018 у справі №910/18560/16 принципово вирішила прогалину в законодавчому регулюванні права на оформлення землекористування частиною земельної ділянки, яка знаходиться на праві постійного землекористування іншої особи та дійшла висновку про те, що оскільки перехід права на будівлю і споруду є однією із законних підстав виникнення прав на землю в набувача об`єкта нерухомості, то можливість реалізації ним таких прав не може залежати від того, чи додержав попередній землекористувач процедур й порядку припинення землекористування, подавши заяву про відмову від права постійного користування, позаяк юридичними підставами для такого переходу виступають закон, договір, рішення суду, інші обставини, що мають юридичне значення.

При цьому Судова палата відступила від висновків Верховного Суду про те, що за наявності правових підстав для припинення права постійного користування земельною ділянкою та за відсутності на це згоди землекористувача, припинення права постійного користування земельною ділянкою здійснюється в судовому порядку, а стаття 149 ЗК України до спірних правовідносин не застосовується.

Верховний Суд зазначив, що використання алгоритму, за яким відсутність згоди постійного землекористувача виключає можливість оформлення власником нерухомості права на землю суперечить принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та об`єктів нерухомості, які на ній розміщені, оскільки у такому випадку уповноважений орган (власник земельної ділянки) буде позбавлений можливості оформити право на земельну ділянку новому власнику об`єкта нерухомості без відмови постійного землекористувача від земельної ділянки.

Також Суд наголосив, що у спірних правовідносинах положення частини 5 статті 116 та статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України (щодо переходу права на земельну ділянку, яка перебувала на праві постійного користування, у зв`язку з набуттям іншою особою права власності на нерухоме майно, розташоване на частині цієї земельної ділянки) необхідно застосовувати таким чином: "У разі набуття права власності на нерухомість, яка розташована на частині земельної ділянки, наданій іншій особі на праві постійного користування, право на оформлення землекористування для обслуговування такої нерухомості виникає автоматично в силу принципу єдності долі нерухомості і земельної ділянки та не вимагає отримання згоди постійного землекористувача".

Додатково Судова палата зазначила, що чинне земельне законодавство передбачає, що формування земельної ділянки шляхом поділу раніше сформованої земельної ділянки здійснюється за технічною документацією із землеустрою та виключно за згодою користувача земельної ділянки. Натомість у разі формування нової земельної ділянки за рішенням уповноваженого органу розробляється проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

За результатом аналізу зазначених норм законодавства щодо формування земельних ділянок Верховний Суд у постанові від 15.06.2022 у справі № 924/482/21 у подібних правовідносинах дійшов висновку про те, що одночасно з наданням і оформленням земельної ділянки для обслуговування нерухомості власнику нерухомості, орган місцевого самоврядування зобов`язаний оформити і земельну ділянку постійного землекористувача, що потребує виготовлення і затвердження нової технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.

Однак такий формальний підхід до вирішення саме даної категорії спорів фактично ставить можливість реалізації власником нерухомості набутого права на оформлення земельної ділянки під нерухомим майном в залежність від дотримання власником землі та/або землекористувачем процедурних питань щодо порядку формування земельних ділянок, та, як наслідок, фактично позбавляє його такого права.

Іншими словами, власник нерухомості буде позбавлений можливості оформити своє право на землю під нерухомістю до тих пір, поки не вирішить питання щодо поділу земельної ділянки відповідно до вимог закону - з одночасним формуванням іншої частини земельної ділянки, яка залишається у постійного землекористувача та за умови знову ж таки отримання згоди землекористувача на поділ земельної ділянки.

З огляду на зазначене, Судова палата уточнила висновок Верховного Суду зазначивши, що оформлення власником нерухомості прав на землю шляхом виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не суперечить положенням земельного законодавства і таке оформлення не має відбуватись виключно шляхом поділу земельної ділянки.

З урахуванням того, що хоча постанова була прийнята палатою 23.11.2023, однак її оприлюднення відбулося 16.01.2024 року, то зазначені правові позиції не існували на момент прийняття оскаржуваної постанови Північного апеляційного господарського суду від 01.11.2023 та подання касаційної скарги у цій справі 30.11.2023.

Водночас за змістом частини четвертої статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Колегія суддів вважає, що зазначені висновки Судової палати не можуть мати універсального характеру та потребують уточнення, зокрема за обставинами даної справи.

1) Пропонується уточнити висновки Судової палати зазначивши, що в разі набуття права власності на нерухомість, яка розташована на частині земельної ділянки, наданої іншій особі на праві постійного користування, автоматично виникає саме право на оформлення землекористування для обслуговування такої нерухомості в силу принципу єдності долі нерухомості та земельної ділянки.

2) Пропонується уточнити висновки Судової палати зазначивши, що всі юридично значимі дії щодо формування зазначених земельних ділянок у межах раніше сформованої земельної ділянки мають вчинятися виключно в порядку встановленому законом, зокрема, шляхом поділу раніше сформованої земельної ділянки, що цілком відповідає положенням частини другої статті 79-1 ЗК України, згідно з якими формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок.

3) Відсутність заявлення ним окремої позовної вимоги щодо оскарження розміру визначеної Радою земельної ділянки не свідчить про відсутність існування спору щодо її розміру, а відповідні аргументи мають бути комплексно розглянуті судами при розгляді заявлених позовних вимог, які обґрунтовуються порушенням існуючого порядку, який саме і передбачає погодження розміру земельної ділянки за його безпосередньої участі та з урахуванням інтересів його як постійного користувача всієї земельної ділянки та власника нерухомого майна на земельній ділянці, на якій розміщене нерухоме майно кількох власників.

Таким чином, пропонується відступити від вищевикладених правових висновків Верховного Суду, викладених у вищевказаній справі № 916/3030/22 шляхом їх уточнення.

Відповідно до частини першої статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати.

Враховуючи наведене та з огляду на необхідність відступлення від правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 23.10.2023 у справі № 916/3030/22, з метою формування єдиної правозастосовчої практики, колегія суддів вважає за необхідне передати спір у справі № 910/10968/22 на розгляд судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

На підставі викладеного та керуючись статтями 234, 302, 303 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Справу № 910/10968/22 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖК "Імперіал" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.11.2023 передати на розгляд судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

І. Міщенко