Постанова

від 21.11.2024 по справі 910/10986/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 910/10986/18

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Багай Н. О., Берднік І. С., Волковицької Н. О., Дроботової Т. Б., Краснова Є. В., Мачульського Г. М., Міщенка І. С., Могила С. К., Рогач Л. І., Случа О. В., Чумака Ю. Я.

секретаря судового засідання - Дерлі І. І.

за участю представників учасників:

офісу ГП - Ющенко М. А.,

позивача-1 - Мехренгіна А. Б.,

позивача-2 - Мехренгіна А. Б.,

відповідача-1 - не з`явився,

відповідача-2- не з`явився,

відповідача-3 - Коломієць Т. М., Маленко О. М.,

відповідача-4 - не з`явився,

третьої особи - не з`явився,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖК "Імперіал"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.11.2023 (у складі колегії суддів: Мальченко А.О. (головуючий), Агрикова О.В., Козир Т.П.)

у справі за позовом:

1. Міністерства оборони України,

2. Київського квартирно-експлуатаційного управління

до:

1. Київської міської ради,

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛВ-Холдинг",

3. Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖК "Імперіал",

4. Товариства з обмеженою відповідальністю "Вігоріс",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів - Кабінет Міністрів України

за участю Офісу Генерального прокурора

про визнання незаконними та скасування рішень Київської міської ради, визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень

1.1. 17.08.2018 Міністерство оборони України (далі - Міністерство, позивач-1) та Київське квартирно-експлуатаційне управління (далі - Київське КЕУ, позивач-2) звернулися до Господарського суду міста Києва із позовом до Київської міської ради (далі - Міськрада, відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛВ-Холдинг" (далі - ТОВ "ЛВ-Холдинг", відповідач-2), Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖК "Імперіал" (далі - ТОВ "ЖК "Імперіал", відповідач-3), Товариства з обмеженою відповідальністю "Вігоріс" (далі - ТОВ "Вігоріс", відповідач-4), в якому просили:

1) визнати незаконним та скасувати рішення Міськради ІІІ сесії V скликання від 28.09.2006 № 81/138 "Про передачу земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "ЛВ-Холдинг" для експлуатації та обслуговування майнового комплексу у складі адміністративних та господарських будівель і споруд на вул. Рибальській, 24/16 у Печерському районі м. Києва";

2) визнати незаконним та скасувати рішення Міськради ХІ сесії ІV скликання від 08.12.2005 № 585/3046 "Про передачу земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "ЛВ-Холдинг" для експлуатації та обслуговування будівель і споруд майнового комплексу у складі адміністративних та господарських будівель і споруд на вул. Рибальській, 24/16 у Печерському районі м. Києва";

3) визнати незаконним та скасувати рішення Міськради ІІІ сесії V скликання від 31.10.2006 № 212/269 "Про продаж земельної ділянки ТОВ "ЛВ-Холдинг" для експлуатації та обслуговування майнового комплексу у складі адміністративних та господарських будівель і споруд на вул. Рибальській, 24/16 у Печерському районі м. Києва";

4) визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 08.11.2006, укладений між Міськрадою і ТОВ "ЛВ-Холдинг", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т. М., зареєстрований в реєстрі за №4497;

5) визнати незаконним та скасувати рішення Міськради ХІІ сесії ІV скликання від 16.03.2006 № 327/3418 "Про продаж земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "ЛВ-Холдинг" для експлуатації та обслуговування будівель і споруд майнового комплексу у складі адміністративних та господарських будівель і споруд на вул. Рибальській, 24/16 у Печерському районі м. Києва";

6) визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 28.03.2006, укладений між Міськрадою і ТОВ "ЛВ-Холдинг", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мисаном В. І., зареєстрований в реєстрі за № 1113;

7) визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 29.04.2011, укладений між ТОВ "Вігоріс" і ТОВ "ЖК "Імперіал", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маковецькою О. А., зареєстрований в реєстрі за № 1103.

1.2. На обґрунтування позовних вимог позивачі зазначали, що:

- Міністерство є користувачем земельної ділянки загальною площею 3,3086 га (частиною цієї ділянки є спірна земельна ділянка площею 2,1832 га, яка була передана Міськрадою в оренду, а згодом відчужена на підставі договорів купівлі-продажу) в межах військового містечка № 11 на вулиці Рибальській, 22, 24 у Печерському районі міста Києва, яка за формою власності відноситься до земель державної власності, за цільовим призначенням - до земель оборони, перебуває на обліку в Київському КЕУ, а власником цієї землі є держава в особі Кабінету Міністрів України;

- вказана земельна ділянка була виділена Міністерству на підставі рішення звуженого засідання Виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 15.01.1951 № 5 "Про відновлення відводу та встановлення меж земельних ділянок у Печерському та Ленінському районах м. Києва";

- станом на 2004 рік на території земельної ділянки обліковувалося нерухоме військове майно, що належало державі, а саме 12 будівель і споруд, з яких п`ять перебували на балансі Київського КЕУ, а 7 - на балансі Державного підприємства Міністерства оборони України "Центральний експериментальний виробничий комбінат";

- за договором купівлі-продажу май нового комплексу від 09.12.2004 Державне підприємство Міністерства оборони України "Центральний експериментальний виробничий комбінат" продало Товариству з обмеженою відповідальністю "Дніпровський контракт" 7 будівель і споруд загальною площею 4403,20 м2, що належали державі, передавши їх покупцю за актом від 10.12.2004. Разом з тим відомостей про відчуження земельної ділянки площею 2,1832 га договір не містить, а станом на час укладення договору виникнення права власності на об`єкти нерухомості не зумовлювало автоматичного переходу права власності чи права користування на земельну ділянку під ними, а потребувало окремого (зокрема договірного) врегулювання шляхом укладення цивільно-правових угод між власником земельної ділянки і власником споруди у встановленому порядку, а не внаслідок самого лише факту набуття права власності на нерухомість;

- на підставі оспорюваних рішень Міськради відповідачу-2 передано земельну ділянку площею 2,1832 га, що значно перевищує площу набутого об`єкта нерухомого майна та земельної ділянки, безпосередньо зайнятої ним;

- на території військового містечка № 11 продовжують перебувати 3 військові будівлі та споруди державної власності;

- Міністерство не надавало згоди на вилучення спірної земельної ділянки із земель оборони і передбачені діючим у відповідний період законодавством підстави припинення права землекористування відсутні;

- тому рішення Ради про передачу та продаж земельної ділянки суперечать актам цивільного законодавства та порушують права та інтереси позивачів, а укладені на їх підставі договори купівлі-продажу земельної ділянки від 28.03.2006, від 08.11.2006 та від 29.04.2011 слід визнати недійсними.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

2.1. Державне підприємство Міністерства "Київський госпрозрахунковий центральний експериментальний виробничий комбінат" (продавець) і ТОВ "Дніпровський контракт" (покупець) 09.12.2004 уклали договір купівлі-продажу майнового комплексу, за умовами якого продавець продав, а покупець купив майновий комплекс, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Рибальська, будинок 24/16, загальною площею 4403,20 м2 (далі - нерухоме майно) (пункти 1, 2).

2.2. До складу нерухомого майна входять такі об`єкти нерухомого майна, які переходять у власність покупця: 1) будівля 2-х поверхова (літ. "А") загальною площею 3764,40 м2; 2) караульна споруда (літ. "Б") загальною площею 31,20 м2; 3) споруда для відходів (літ. "Г") загальною площею 206,20м2; 4) споруда для автомобілів (літ. "В") загальною площею 111,00 м2; 5) склад КЕС (літ. "Ж") загальною площею 181,00 м2; 6) гараж 4 на бокси (літ. "Е") загальною площею 87,00 м2; 7) споруда для сміття (літ. "Д") загальною площею 22,40 м2.

2.3. Положеннями пункту 3 договору визначено, що нерухоме майно належить державі та перебуває на балансі позивача на підставі Свідоцтва про право власності на майновий комплекс серії МК № 010006968, виданого Головним управлінням комунальної власності м. Києва Київської міської державної адміністрації 11.03.2004 на підставі наказу від 22.12.2003 № 1468-В "Про оформлення права власності на об`єкт нерухомого майна", зареєстрованого в Комунальному підприємстві Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 06.10.2004 в реєстровій книзі № 21з-280 за реєстровим № 1067-з.

2.4. Продаж нерухомого майна здійснюється продавцем на підставі дозволу Міністерства від 24.09.2004 № 227/4319, виданого відповідно до наказу Міністерства від 20.03.2004 № 100 "Про організацію представництва МО України".

2.5. 18.08.2005 ТОВ "Дніпровський контракт" за договором купівлі-продажу реалізувало нерухоме майно загальною площею 4403,20 м2 громадянину ОСОБА_2

2.6. ОСОБА_1 (продавець) і ТОВ "ЛВ-Холдинг" (покупець) 21.09.2005 уклали договір купівлі-продажу (далі - договір № 5154), за умовами якого продавець продав, а покупець купив нерухоме майно.

2.7. Інформація щодо земельної ділянки, на якій розміщено відчужувані об`єкти нерухомого майна, та переходу до покупця права власності чи користування на земельну ділянку у вказаних вище договорах відсутня.

2.8. 08.12.2005 Міськрада прийняла рішення № 585/3046 "Про передачу земельної ділянки ТОВ "ЛВ-Холдинг" для експлуатації та обслуговування будівель і споруд майнового комплексу у складі адміністративних та господарських будівель і споруд на вул. Рибальській, 24/16 у Печерському районі м. Києва", яким, зокрема, вирішено:

- затвердити проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ "ЛВ-Холдинг" для експлуатації та обслуговування будівель і споруд майнового комплексу у складі адміністративних та господарських будівель і споруд на вул. Рибальській, 24/16 у Печерському районі м. Києва.

- передати ТОВ "ЛВ-Холдинг", за умови виконання пункту 3 цього рішення, у короткострокову оренду на 1 рік земельну ділянку площею 0,59 га для експлуатації та обслуговування будівель і споруд майнового комплексу у складі адміністративних та господарських будівель і споруд на вул. Рибальській, 24/16 у Печерському районі м. Києва за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування, у зв`язку з переходом права власності на майновий комплекс (договір № 5154 та акт приймання-передачі від 26.09.2005).

2.9. На підставі цього рішення 19.12.2005 Міськрада і ТОВ "ЛВ-Холдинг" уклали договір оренди земельної ділянки, за яким Міськрада передала, а ТОВ "ЛВ-Холдинг" прийняло в оренду земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:82:036:0013, площею 0,5917.

2.10. 28.09.2006 Міськрада прийняла рішення № 81/138 "Про передачу земельної ділянки ТОВ "ЛВ-Холдинг" для експлуатації та обслуговування майнового комплексу у складі адміністративних та господарських будівель і споруд на вул. Рибальській, 24/16 у Печерському районі м. Києва", яким, зокрема, вирішено:

- затвердити проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ "ЛВ-Холдинг" для експлуатації та обслуговування майнового комплексу у складі адміністративних та господарських будівель і споруд на вул. Рибальській, 24/16 у Печерському районі м. Києва;

- передати ТОВ "ЛВ-Холдинг", за умови виконання пункту 3 цього рішення, у довгострокову оренду на 15 років земельну ділянку площею 1,60 га для експлуатації та обслуговування майнового комплексу у складі адміністративних та господарських будівель і споруд на вул. Рибальській, 24/16 у Печерському районі м. Києва за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування, у зв`язку з переходом права власності на майновий комплекс (договір № 5154 та акт приймання-передачі від 26.09.2005).

2.11. На підставі цього рішення Міськрада і ТОВ "ЛВ-Холдинг" 11.10.2006 уклали договір оренди земельної ділянки, за яким відповідач-1 передав а відповідач-2 прийняв в оренду земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:82:036:0041, площею 1,5915 га.

2.12. 31.10.2006 Міськрада прийняла рішення № 212/269 "Про продаж земельної ділянки ТОВ "ЛВ-Холдинг" для експлуатації та обслуговування майнового комплексу у складі адміністративних та господарських будівель і споруд на вул. Рибальській, 24/16 у Печерському районі м. Києва", яким, зокрема, вирішено:

- погодити звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки на вул. Рибальській, 24/16 у Печерському районі м. Києва;

- затвердити вартість земельної ділянки у розмірі 23 939 123,00 грн на підставі експертної грошової оцінки (висновок експерта про ринкову вартість земельної ділянки від 23.10.2006);

- продати ТОВ "ЛВ-Холдинг" земельну ділянку площею 1,5915 га за 23 939 123,00 грн для експлуатації та обслуговування майнового комплексу у складі адміністративних та господарських будівель і споруд на вул. Рибальській, 24/16 у Печерському районі м. Києва, яка перебуває в оренді у ТОВ "ЛВ-Холдинг" згідно з договором оренди земельної ділянки від 12.10.2006 № 82-6-00384;

- затвердити умови продажу ТОВ "ЛВ-Холдинг" земельної ділянки на вул. Рибальській, 24/16 у Печерському районі м. Києва (згідно з додатком).

2.13. Міськрада (продавець) і ТОВ "ЛВ-Холдинг" (покупець) 08.11.2006 уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, (далі - договір № 4497), за умовами якого продавець на підставі рішення Міськради від 31.10.2006 № 212/269 передав, а покупець купив земельну ділянку для експлуатації та обслуговування майнового комплексу у складі адміністративних та господарських будівель і споруд, місце розташування якої на вул. Рибальській, 24/16 у Печерському районі м. Києва, кадастровий номер 8000000000:82:036:0041, площею 1,5915 га, у межах, які перенесені на місцевість і зазначені у технічній документації земельної ділянки (пункти 1.1, 1.2).

2.14. Згідно з рішенням Міськради від 31.10.2006 № 212/269 та договору № 4497 у Департаменті земельних ресурсів зареєстрований державний акт від 17.11.2006 № 02-8-00118 на право власності ТОВ "ЛВ-Холдинг" на земельну ділянку площею 1,5915 га з цільовим призначенням (використанням): для експлуатації та обслуговування майнового комплексу у складі адміністративних та господарських будівель і споруд.

2.15. 16.03.2006 Міськрада прийняла рішення № 327/3418 "Про продаж земельної ділянки ТОВ "ЛВ-Холдинг" для експлуатації та обслуговування будівель і споруд майнового комплексу у складі адміністративних та господарських будівель і споруд на вул. Рибальській, 24/16 у Печерському районі м. Києва", яким, зокрема, вирішено:

- погодити звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки на вул. Рибальській, 24/16 у Печерському районі м. Києва;

- затвердити вартість земельної ділянки у розмірі 7 228 118,00 грн на підставі експертної грошової оцінки (висновок експерта про ринкову вартість земельної ділянки від 16.12.2005);

- продати ТОВ "ЛВ-Холдинг" земельну ділянку площею 0,5917 га за 7 228 118,00 грн для експлуатації та обслуговування будівель і споруд майнового комплексу у складі адміністративних та господарських будівель і споруд на вул. Рибальській, 24/16 у Печерському районі м. Києва, яка перебуває в оренді у ТОВ "ЛВ-Холдинг" згідно з договором оренди земельної ділянки від 19.12.2005 № 82-6-00334;

- затвердити умови продажу ТОВ "ЛВ-Холдинг" земельної ділянки на вул. Рибальській, 24/16 у Печерському районі м. Києва (згідно з додатком).

2.16. Міськрада (продавець) і ТОВ "ЛВ-Холдинг" (покупець) 28.03.2006 уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, (далі - договір № 1113), за умовами якого продавець на підставі рішення Міськради від 16.03.2006 № 327/3418 продав, а покупець купив земельну ділянку для експлуатації та обслуговування будівель і споруд майнового комплексу у складі адміністративних та господарських будівель і споруд, місце розташування якої на вул. Рибальській, 24/16 у Печерському районі м. Києва, площею 0,5917 га у межах, які перенесені на місцевість та зазначені у технічній документації земельної ділянки (пункти 1.1, 1.2).

2.17. Згідно з рішенням від 16.03.2006 № 327/3418 та договору № 1113 у Департаменті земельних ресурсів зареєстрований державний акт від 31.03.2006 № 02-8-00109 на право власності ТОВ "ЛВ-Холдинг" на земельну ділянку площею 0,5917 га з цільовим призначенням (використанням) земельної ділянки: для експлуатації та обслуговування майнового комплексу у складі адміністративних та господарських будівель і споруд.

2.18. 21.12.2006 Міськрада прийняла рішення № 384/441 "Про зміну цільового призначення земельної ділянки ТОВ "ЛВ-Холдинг" для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлового комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом на вул. Рибальській, 24/16 у Печерському районі м. Києва", яким, зокрема, вирішено:

- затвердити проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ "ЛВ-Холдинг" для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлового комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом на вул. Рибальській, 24/16 у Печерському районі м. Києва;

- змінити цільове призначення земельної ділянки площею 2,1832 га на вул. Рибальській, 24/16 у Печерському районі м. Києва, право власності на яку посвідчено державними актами на право власності на земельну ділянку від 31.03.2006 № 02-8-00109, від 17.11.2006 № 02-8-00118, та дозволити її використання для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлового комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом.

2.19. На підставі рішення № 384/441 у Департаменті земельних ресурсів зареєстрований державний акт від 22.01.2007 № 02-8-00123 на право власності ТОВ "ЛВ-Холдинг" на земельну ділянку площею 2,1832 га з цільовим призначенням (використанням) земельної ділянки: будівництво, експлуатація та обслуговування офісно-житлового комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом.

2.20. У подальшому "ТОВ ЛВ-Холдинг" реалізувало земельну ділянку площею 2,1832 га Товариству з обмеженою відповідальністю "Українська Торгівельна Лінія", яке, в свою чергу, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 19.07.2010 відчужило вказану земельну ділянку ТОВ "Вігоріс".

2.21. ТОВ "Вігоріс" (продавець) та ТОВ ЖК Імперіал (покупець) 29.04.2011 уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки (далі - договір № 1103), за умовами якого продавець зобов`язується передати у власність, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити відповідно до умов цього договору нерухоме майно, а саме: земельну ділянку площею 2,1832 га, кадастровий номер 8:000 000 000:82:036:0091, що розташована на вулиці Рибальській, 24/16 у Печерському районі м. Києва, цільове призначення: будівництво, експлуатація та обслуговування офісно-житлового комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом (пункт 1.1).

2.22. Звертаючись із позовом, Міністерство стверджує, що є користувачем земельної ділянки загальною площею 3,3086 га, яка знаходиться в межах військового містечка № 11 на вул. Рибальській, 22, 24 у Печерському районі м. Києва, відноситься за формою власності до земель державної власності, за цільовим призначенням до земель оборони, перебуває на обліку в Київському КЕУ, власником цієї землі є держава в особі Кабінету Міністрів України, до складу якої належить земельна ділянка площею 2,1832 га, кадастровий номер 8:000 000 000:82:036:0091, що розташована на вулиці Рибальській, 24/16 у Печерському районі м. Києва.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1. Справа розглядалася судами неодноразово.

3.2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.03.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2019, у задоволенні позову відмовлено повністю з тих підстав, що позивачі не довели порушення своїх прав, на захист яких подано позов, адже не надали належних правовстановлюючих документів та доказів про те, що на спірній земельній ділянці знаходяться належні державі об`єкти нерухомості.

3.3. Постановою Верховного Суду від 10.10.2019 судові рішення скасовано; справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій неповно встановили істотні обставини справи, дійшли передчасних висновків про недоведеність порушених прав позивачів у спірних правовідносинах та відповідно не дослідили наявність підстав для застосування позовної давності.

3.4. За наслідками нового розгляду справи рішенням Господарського суду міста Києва від 28.01.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.04.2021, у позові відмовлено з тих підстав, що суди не встановили порушеного права, яке підлягає захисту, адже станом на дату врегулювання правового статусу земель оборони спірна земельна ділянка до них не належала, оскільки не перебувала в користуванні позивачів; позивач-1 не вчинив заходів з переоформлення права користування земельною ділянкою.

3.5. Постановою Верховного Суду від 21.09.2021 постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.04.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2021 скасовано; справу направлено на новий розгляд до місцевого господарського суду. Верховний Суд зазначив, що господарські суди обох інстанцій проігнорували вказівки, викладені Верховним Судом у постанові від 10.10.2019, вдавшись до оцінки належності порядку та форми закріплення ділянки за позивачами та не надали оцінки обсягу повноважень Міськради щодо розпорядження спірними землями.

3.6. За наслідками нового розгляду справи рішенням Господарського суду міста Києва 14.12.2021 відмовлено у задоволенні позову.

3.7. Врахувавши правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що:

- разом із переходом 09.12.2004 від Державного підприємства Міністерства "Київський госпрозрахунковий центральний експериментальний виробничий комбінат" (за дозволом Міністерства від 24.09.2004 № 227/4319) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровський контракт" (далі - ТОВ "Дніпровський контракт") права власності на майновий комплекс, розташований за адресою: місто Київ, вулиця Рибальська, будинок 24/16, загальною площею 4403,20 м2 до ТОВ "Дніпровський контракт", а надалі до ТОВ "ЛВ-ХОЛДИНГ", в силу статті 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) автоматично перейшло і право на земельні ділянки за адресою: м. Київ, вул. Рибальська, 24/16, що розташовані під об`єктами нерухомого майна та для їх обслуговування;

- право Міністерства на спірні земельні ділянки, які мали правовий режим земель оборони у зв`язку з розташуванням на них військового містечка, припинилось 09.12.2004 з огляду на зміну власника об`єкта нерухомого майна, що зумовило зміну суб`єктного складу власників майна і відповідно власників спірних земельних ділянок;

- перехід відбувся до прийняття Міськрадою оскаржуваних рішень та укладення спірних договорів;

- оскільки Положенням про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженим наказом міністра оборони України від 22.12.1997 № 438, регулюється порядок передачі земель місцевим органам влади, тому саме Міністерству або ж Київському КЕУ, за дорученням міністра оборони України належало вчинити необхідні дії щодо юридичного оформлення земельних правовідносин у зв`язку з переходом права власності на реалізовані будівлі та привести дані щодо земель, наданих у користування для розміщення і постійної діяльності військової частини, у відповідність з наявними документально підтвердженими відомостями;

- хоча стаття 92 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) (як в редакції, чинній станом на час прийняття спірних рішень, так і в редакції, чинній на час розгляду справи) обмежує коло осіб, які можуть бути постійними користувачами земельних ділянок, і ТОВ "ЛВ-Холдинг" не відноситься до тих осіб, які згідно з вищенаведеною нормою можуть набувати права постійного користування земельною ділянкою, однак судом враховано, що за умови придбання такою особою нерухомості на земельній ділянці, остання може вимагати оформлення за собою відповідного права на користування земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача - власника об`єкта нерухомості;

- рішення Міськради від 08.12.2005 № 585/3046 та від 28.09.2006 № 81/138 прийняті відповідно до статей 93, 120, 123, 124 ЗК України;

- враховуючи, що суб`єкт власності майнового комплексу, що знаходився за адресою: місто Київ, вулиця Рибальська, будинок 24/16, був змінений та майно, розташоване на спірних земельних ділянках, перейшло в приватну власність, на момент прийняття Міськрадою спірних рішень, розпорядником земельних ділянок була Міськрада;

- фактичне перевищення площі переданих земельних ділянок під займаним нерухомим майном та площею для його обслуговування не може бути самостійною підставою для визнання рішення про передачу земельної ділянки неправомірним;

- позовні вимоги про визнання недійсними договорів є похідними від вимог про визнання незаконними рішень Міськради, тому ці вимоги задоволенню також не підлягають;

- суд не застосовував наслідків спливу строку позовної давності до спірних правовідносин, виходячи з того, що права позивачів не є порушеними, однак вказав, що пред`явлений позов не є негаторним, оскільки вимог щодо витребування майна не пред`явлено.

3.8. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.11.2023 рішення Господарського суду міста Києва 14.12.2021 скасоване та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено повністю.

3.9. Суд виходив з того, що:

- земельне законодавство (частина перша статті 120 ЗК України у редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу майнового комплексу від 09.12.2004) не передбачало автоматичного переходу прав на земельну ділянку або її частину при переході права власності на будівлю. Набуття відповідачем-2 права власності на об`єкти нерухомого майна не зумовило набуття останнім жодного речового права на земельну ділянку, на якій вказані об`єкти розміщені та яка необхідна для їх обслуговування, оскільки попередні власники такого майна не оформляли будь-якого речового права на земельну ділянку. До того ж наявність договорів купівлі-продажу будівель і споруд, що розташовані на землях оборони, не є підставою для припинення права постійного користування та не свідчить про перехід до нового власника права на таку земельну ділянку та не свідчить про дотримання порядку вилучення земельних ділянок із земель оборони;

- в матеріалах справи відсутні докази, на підставі яких спірну земельну ділянку було віднесено до земель комунальної власності територіальної громади міста Києва. За таких обставин Міськрада не мала повноважень щодо передачі оспорюваної земельної ділянки в оренду, так як не була суб`єктом, уповноваженим на розпорядження нею;

- землі оборони не можуть використовуватися у господарських цілях, у зв`язку з чим укладені відносно них договори підлягають визнанню недійсними. Також у разі набуття у власність частини нерухомості необхідно враховувати, що вилучення (припинення права) земельної ділянки у попереднього користувача - Міністерства та її подальше надання в користування (на підставі статті 120 ЗК України, частини першої статті 377 ЦК України, частини третьої статті 7 Закону України "Про оренду землі") новому власнику об`єктів нерухомості мало вирішуватись компетентними органами державної влади у відповідності до норм чинного законодавства з дотриманням чіткої процедури;

- при відчуженні будівель і споруд ні Кабінетом Міністрів України, ні Міністерством, ні Київським КЕУ земельна ділянка не відчужувалась, будь-яких рішень щодо надання згоди на припинення права користування спірною земельною ділянкою не приймалось, заява про припинення права користування земельною ділянкою на адресу її власника не направлялась, відповідні рішення уповноважених органів про припинення права користування не приймались, будь-які інші дії щодо відчуження земельної ділянки у встановленому законом порядку не вживалися;

- помилковими є висновки суду першої інстанції про те, що право Міністерства на спірну земельну ділянку припинилось 09.12.2004 у зв`язку з відчуженням ним нерухомого майна;

- немає підстав вважати порушеною позовну давність, оскільки законним власником спірної земельної ділянки є держава в особі Міністерства і останнє не вчиняло жодних дій з її відчуження жодному з відповідачів, а земельна ділянка була передана в оренду та в подальшому продана неуповноваженим на це суб`єктом, тому таке порушення права має триваючий характер і уповноважений орган наділений правом пред`явити позов упродовж всього часу існування відповідного правопорушення. До того ж на момент прийняття спірних рішень Міськради та укладення договору купівлі-продажу від 09.12.2004 ЗК України не містив положення про автоматичний перехід права на землю при зміні власника нерухомості, а тому позивачі не знали та не могли знати про порушення своїх прав діями відповідачів, спрямованими на відчуження спірної земельної ділянки земель оборони.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування

4.1. ТОВ "ЖК "Імперіал" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.11.2023, в якій просить її скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2021 залишити в силі.

4.2. Посилається на:

- застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 ЦК України, без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, постановах Верховного Суду від 14.04.2018 у справі № 910/23064/16, від 15.05.2019 у справі № 462/5804/16-ц, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18;

- обраний спосіб захисту порушеного права визнанням оспорюваних договорів недійсними є неналежним, адже за загальним правилом наслідком недійсності правочину є реституція, яка не відновить порушеного права позивача, який не є стороною у правочині;

- позивач звернувся до суду, пропустивши позовну давність (на 12 років) і поважних причин для цього не навів;

- суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови не взяв до уваги та не надав правової оцінки доказу - висновку експерта КНДІСЕ Міністерства юстиції України за результатами проведення експертизи з питань землеустрою від 17.07.2023.

4.3. У своїх поясненнях від 01.08.2024 скаржник також просив врахувати висновок Верховного Суду, сформований у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.03.2024 у справі № 904/192/22 (яка була прийнята після звернення з касаційною скаргою у справі) щодо застосування норм частини третьої статті 215, частин першої та другої статті 216 ЦК України.

Зокрема, наголошує, що у наведеній постанові зазначено таке:

"41. Об`єднана палата при вирішенні цього господарського спору враховує викладений в пункті 48 постанови об`єднаної палати від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 висновок щодо застосування норм частини 3 статті 215, частин 1, 2 статті 216 ЦК України:

"Позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача"…

43. Оскільки обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)), що в свою чергу виключає як необхідність надання Верховним Судом оцінки будь-яким іншим аргументам скаржника, так і необхідність подальшого дослідження підстав для визнання недійсним договору № 05-05-21-01 як оспорюваного правочину чи для встановлення його вірогідної нікчемності, надання правової оцінки висновкам судів попередніх інстанцій в частині неможливості застосування односторонньої реституції як такої, що не передбачена нормами законодавства України (схожі висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц (пункт 77), від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 (пункт 148), від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20 (пункт 8.18))…

46. Адже наведене вище свідчить про те, що, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору № 05-05-21-01 виключно з мотивів кваліфікації цього договору як нікчемного правочину, апеляційний суд помилково не врахував обставину обрання прокурором загалом неефективного способу захисту інтересів держави, який не призведе до поновлення її порушених прав, що є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин".

5. Позиція інших учасників справи

5.1. Позивачі у відзиві на касаційну скаргу просять закрити касаційне провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України); у разі незакриття касаційного провадження з підстав пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, касаційну скаргу ТОВ "ЖК "Імперіал" залишити без задоволення.

5.2. Прокурор у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову залишити без змін.

5.3. Міністерство, Київське КЕУ, прокурор, ТОВ "ЖК "Імперіал", Міськрада подали письмові пояснення у справі.

6. Рух справи

6.1. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.12.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "ЖК "Імперіал" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.11.2023.

6.2. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 10.04.2024 передав на розгляд Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду (далі - Палата) справу № 910/10986/18.

6.3. Колегія суддів, передаючи справу на розгляд Палати зазначила, що спір у цій справі стосується земельної ділянки, на якій був розташований майновий комплекс і яка на підставі оспорених позивачами рішень та договорів вибула з державної власності без дотримання порядку вилучення земельних ділянок із земель оборони Міністерства. У цьому спорі, переданому на вирішення суду, поставлено питання щодо законності та обґрунтованості дій Міськради, спрямованих на формування земельної ділянки під нерухомим майном, яке було відчужено у встановленому порядку без згоди власника (користувача) земельної ділянки.

6.4. Палатою прийнято постанову від 23.11.2023 у справі № 916/3030/22, предметом якої були позовні вимоги Підприємства споживчої кооперації "Саратський ринок райспоживспілки" до Саратської селищної ради, третя особа - ФОП Владова Н. О. За обставинами цієї справи ФОП Владова Н. О. є власником двох об`єктів нерухомості, які знаходяться на земельній ділянці Підприємства споживчої кооперації "Саратський ринок райспоживспілки", якою останній користується на праві постійного користування. Технічну документацію на земельну ділянку Підприємство споживчої кооперації "Саратський ринок райспоживспілки" ніколи не оформлювало, кадастрового номера земельна ділянка не має.

6.5. ФОП Владова Н. О. вирішила оформити своє право землекористування під об`єктами нерухомості і з цією метою звернулась до відповідача, який прийняв два рішення: 1) припинити право постійного користування позивача на дві частини земельної ділянки, яка знаходиться у нього на праві постійного користування, у зв`язку з набуттям третьою особою права власності на нерухомість, та 2) надати третій особі дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення в оренду строком на 49 років двох земельних ділянок орієнтовною площею 0,0230 га та 0,0074 га для обслуговування власної нерухомості.

6.6. Саме ці два рішення відповідача й оскаржив позивач у справі № 916/3030/22, спираючись на частину другу статті 149 ЗК України: "Вилучення земельних ділянок здійснюється за письмовою згодою землекористувачів, а в разі незгоди землекористувачів - у судовому порядку". Оскільки згоду позивач не надав, рішення відповідача, на його думку, є незаконними та мали бути скасовані.

6.7. За результатами касаційного перегляду справи Палатою сформовано наступні висновки: "Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 принципово вирішила прогалину в законодавчому регулюванні права на оформлення землекористування частиною земельної ділянки, яка знаходиться на праві постійного землекористування іншої особи та дійшла висновку про те, що оскільки перехід права на будівлю і споруду є однією із законних підстав виникнення прав на землю в набувача об`єкта нерухомості, то можливість реалізації ним таких прав не може залежати від того, чи додержав попередній землекористувач процедур й порядку припинення землекористування, подавши заяву про відмову від права постійного користування, позаяк юридичними підставами для такого переходу виступають закон, договір, рішення суду, інші обставини, що мають юридичне значення.

Судова палата вважає, що використання алгоритму, за яким відсутність згоди постійного землекористувача виключає можливість оформлення власником нерухомості права на землю суперечить принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та об`єктів нерухомості, які на ній розміщені, оскільки у такому випадку уповноважений орган (власник земельної ділянки) буде позбавлений можливості оформити право на земельну ділянку новому власнику об`єкта нерухомості без відмови постійного землекористувача від земельної ділянки.

У спірних правовідносинах положення частини 5 статті 116 та статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України (щодо переходу права на земельну ділянку, яка перебувала на праві постійного користування, у зв`язку з набуттям іншою особою права власності на нерухоме майно, розташоване на частині цієї земельної ділянки) необхідно застосовувати таким чином: "У разі набуття права власності на нерухомість, яка розташована на частині земельної ділянки, наданій іншій особі на праві постійного користування, право на оформлення землекористування для обслуговування такої нерухомості виникає автоматично в силу принципу єдності долі нерухомості і земельної ділянки та не вимагає отримання згоди постійного землекористувача".

Чинне земельне законодавство передбачає, що формування земельної ділянки шляхом поділу раніше сформованої земельної ділянки здійснюється за технічною документацією із землеустрою та виключно за згодою користувача земельної ділянки. Натомість у разі формування нової земельної ділянки за рішенням уповноваженого органу розробляється проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Однак такий формальний підхід до вирішення саме даної категорії спорів фактично ставить можливість реалізації власником нерухомості набутого права на оформлення земельної ділянки під нерухомим майном в залежність від дотримання власником землі та/або землекористувачем процедурних питань щодо порядку формування земельних ділянок, та, як наслідок, фактично позбавляє його такого права.

Іншими словами, власник нерухомості буде позбавлений можливості оформити своє право на землю під нерухомістю до тих пір, поки не вирішить питання щодо поділу земельної ділянки відповідно до вимог закону - з одночасним формуванням іншої частини земельної ділянки, яка залишається у постійного землекористувача та за умови знову ж таки отримання згоди землекористувача на поділ земельної ділянки".

6.8. Палата відступила від висновків Верховного Суду про те, що за наявності правових підстав для припинення права постійного користування земельною ділянкою та за відсутності на це згоди землекористувача, припинення права постійного користування земельною ділянкою здійснюється в судовому порядку, а стаття 149 ЗК України до спірних правовідносин не застосовується.

6.9. За результатом аналізу норм законодавства щодо формування земельних ділянок Верховний Суд у постанові від 15.06.2022 у справі № 924/482/21 у подібних правовідносинах дійшов висновку про те, що одночасно з наданням і оформленням земельної ділянки для обслуговування нерухомості власнику нерухомості орган місцевого самоврядування зобов`язаний оформити і земельну ділянку постійного землекористувача, що потребує виготовлення і затвердження нової технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.

6.10. З огляду на зазначене Палата уточнила висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 15.06.2022 у справі № 924/482/21 щодо необхідності одночасного оформлення земельних ділянок власника нерухомості та постійного землекористувача виключно шляхом виготовлення і затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, зазначивши, що "оформлення власником нерухомості прав на землю шляхом виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не суперечить положенням земельного законодавства і таке оформлення не має відбуватись виключно шляхом поділу земельної ділянки".

6.11. При передачі справи № 910/10986/18 на розгляд Палати колегія суддів вважала, що зазначені висновки Палати у справі № 916/3030/22 не можуть мати універсального характеру та потребують уточнення, зокрема за обставинами даної справи:

1) пропонується уточнити висновки Палати, зазначивши, що в разі набуття права власності на нерухомість, яка розташована на частині земельної ділянки, наданої іншій особі на праві постійного користування, автоматично виникає саме право на оформлення землекористування для обслуговування такої нерухомості в силу принципу єдності долі нерухомості та земельної ділянки;

2) пропонується уточнити висновки Палати, наголосивши на тому, що всі юридично значимі дії щодо формування зазначених земельних ділянок у межах раніше сформованої земельної ділянки мають вчинятися виключно в порядку, встановленому законом, зокрема, шляхом поділу раніше сформованої земельної ділянки, що цілком відповідає положенням частини другої статті 791 ЗК України, згідно з якими формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок;

3) відсутність заявлення ним окремої позовної вимоги щодо оскарження розміру визначеної Міськрадою земельної ділянки не свідчить про відсутність існування спору щодо її розміру, а відповідні аргументи мають бути комплексно розглянуті судами при розгляді заявлених позовних вимог, які обґрунтовуються порушенням існуючого порядку, який саме і передбачає погодження розміру земельної ділянки за його безпосередньої участі та з урахуванням інтересів його як постійного користувача всієї земельної ділянки та власника нерухомого майна на земельній ділянці, на якій розміщене нерухоме майно кількох власників.

6.12. Таким чином, колегія суддів пропонує відступити від вищевикладених правових висновків Верховного Суду, викладених у справі № 916/3030/22, шляхом їх уточнення.

7. Позиція Верховного Суду

7.1. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, Палата дійшла таких висновків.

7.2. За частиною першою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.3. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Мотивував своє рішення тим, що позивачами не підтверджено належними та достатніми доказами наявності підстав для визнання незаконними та скасування рішень Міськради. Позовні вимоги про визнання договорів недійсними суд першої інстанції вважав похідними, а тому дійшов висновку про відмову у задоволенні цих вимог також.

7.4. Палата звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 173 ГПК України похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

7.5. При цьому відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 01.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109)).

7.6. Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - "суд знає закони" (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 50), від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (пункт 84), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 101)).

7.7. Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109)).

7.8. Отже, вимоги про визнання договорів недійсними не є похідними від вимог про визнання незаконними та скасування рішень органу державної влади чи місцевого самоврядування, оскільки задоволення перших не залежить від задоволення других.

7.9. Суд апеляційної інстанції натомість дійшов висновку про те, що землекористувачем була і залишається держава в особі Міністерства, Міськрада як орган місцевого самоврядування не мала повноваження щодо передачі оспорюваної земельної ділянки в оренду, а потім у власність, то відповідно рішення Міськради є незаконними та підлягають скасуванню, а договір купівлі-продажу від 08.11.2006 та договір від 28.03.2006, укладені між Міськрадою і ТОВ "ЛВ-Холдинг", є недійсними. Враховуючи визнання недійсними вищезазначених договорів, договір купівлі-продажу від 29.04.2011, укладений між ТОВ "Вігоріс" і ТОВ "ЖК "Імперіал", за яким всупереч вимогам законодавства було набуто у приватну власність землі оборони, які відносяться до державної форми власності, також підлягає визнанню недійсним.

7.10. Оцінюючи належність позовних вимог про визнання незаконними та скасування рішень Міськради, суд апеляційної інстанції виходив з того, що рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства; аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 та від 19.06.2018 у справі № 916/1979/13.

7.11. Палата не погоджується з такими міркуваннями з огляду на таке.

7.12. Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

7.13. Висновок - це результат мислення, умовиводу, за наслідками якого формується нове судження, яке виводиться з вихідних суджень. Отже, необхідною ознакою висновку є його мотивування. Якщо таке мотивування не наведене, то сформульоване судження не набирає якості висновку; тому таке судження не є обов`язковим до врахування судами. Наприклад, просте цитування норми права не є висновком щодо її застосування.

7.14. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 (пункт 64) зазначила, що відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування; на підставі оскаржуваного рішення селищної ради було здійснено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку, отже, вимоги про визнання оспорюваного рішення недійсним як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав можуть бути предметом розгляду в господарських судах. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 916/1979/13 сказано, що судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб; неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до частини другої статті 55, статті 124 Конституції України; у такому разі вимога про визнання рішення незаконним може розглядатись як спосіб захисту порушеного цивільного права згідно із статтею 16 ЦК України, якщо фактично підставою пред`явлення позовної вимоги є оспорювання прав особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень; рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства. Мотивування цих суджень не наведене.

7.15. Крім того, пізніше (зокрема після направлення справи, що переглядається, на новий розгляд) Велика Палата Верховного Суду у постановах від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 та від 19.06.2018 у справі № 916/1979/13 сформулювала вмотивований висновок про те, що вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (пункти 8.13- 8.15).

7.16. Аналогічні висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду і щодо оскарження рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Такі рішення є підставою для внесення відомостей про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав (записів до Державного реєстру прав); з відображенням таких відомостей (записів) у Державному реєстрі прав рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпує свою дію; отже, вимога про скасування такого рішення після внесення на його підставі відповідних відомостей (записів) до Державного реєстру прав не відповідає належному способу захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 152)).

7.17. У частині позовних вимог про визнання спірних договорів недійсними суд апеляційної інстанції взагалі не сформулював висновків щодо належності цих вимог у справі, що переглядається.

7.22. Водночас Палата погоджується з доводом скаржника про те, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом визнання оспорюваних договорів недійсними не є ефективним засобом відновлення порушеного права позивача, адже за загальним правилом наслідком встановлення судом недійсності правочину є реституція (частина перша статті 216 ЦК України). Відповідно визнання договорів щодо відчуження спірних земельних ділянок недійсними не матиме наслідком захист прав позивача, оскільки він не є стороною цих договорів, а відповідно до частини першої статті 216 ЦК України вимагати повернення одержаного на виконання правочину можуть лише його сторони.

7.23. Судом апеляційної інстанції також не враховано, що відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду якщо на виконання спірного правочину товариством сплачені кошти або передане інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не приводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини першої статті 216, статті 387, частин першої, третьої статті 1212 ЦК України). Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (пункт 154). Відповідні висновки щодо застосування норм частини третьої статті 215, частин першої та другої статті 216 ЦК України сформульовані також у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.03.2024 у справі № 904/192/22, яка була прийнята після звернення з касаційною скаргою у справі).

7.24. У справі, що переглядається, позивачі обґрунтовують свої вимоги тим, що право власності на земельну ділянку належить на праві власності державі.

7.25. Так, згідно із частинами першою та другою статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації відповідно до закону (редакція станом на виникнення спірних правовідносин).

7.26. Особливості правового режиму земель оборони регулювалися, зокрема, статтею 77 ЗК України (у редакції на час прийняття оскаржуваних рішень), за частинами першою та другою якої землями оборони є землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військових навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

7.27. Відповідно до статей 1 та 2 Закону України "Про використання земель оборони" землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України, визнаються землями оборони. Військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог ЗК України. У свою чергу, стаття 14 Закону України "Про Збройні Сили України" відносить землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, до державної власності, а вказаним військовим частинам та установам надає право оперативного управління ними. При цьому вирішення питань щодо порядку надання Збройним Силам України в управління об`єктів державної власності, в тому числі і земельних ділянок, стаття 9 вказаного Закону відносить до повноважень Кабінету Міністрів України.

7.28. У свою чергу, стаття 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" врегульовує повноваження Міністерства оборони України як центрального органу управління військовим майном у Збройних Силах України. Цим законом встановлено, що Міністерство оборони України здійснює відчуження військового майна через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства і організації, а також здійснює управління військовим майном та забезпечує використання земельних ділянок державної власності, виділених для потреб Збройних Сил України.

7.29. Палата нагадує, що відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 373/626/17 (пункт 63) та інші цитовані у цьому пункті постанови).

7.30. Також за висновками Великої Палати Верховного Суду власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача; для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є необхідним. Подібні за змістом висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11. 2018 у справі № 183/1617/16 (пункт 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 01.10.2019 у справі № 911/2034/16 (провадження № 12-303гс18, пункт 46), від 01.02.2020 у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 50).

7.31. Отже, оскільки позивачі, які не є сторонами спірних правочинів, обґрунтовують свої вимоги тим, що право власності на земельну ділянку належить на праві власності державі, то єдиною належною позовною вимогою є вимога про витребування земельної ділянки від її кінцевого набувача, а решта позовних вимог (зокрема тих, які пред`явлені у справі, що переглядається) є неналежними.

7.32. Обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).

7.33. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в позові, але з інших підстав.

7.34. Оскільки у такому випадку для вирішення справи, що переглядається, не виникає потреби у застосуванні висновків, сформульованих у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 23.10.2023 у справі № 916/3030/22, Палата не розглядає питання про відступлення від цих висновків.

7.35. У зв`язку з викладеним Палата також не розглядає доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції положень про позовну давність.

8. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

8.1. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішенні у відповідній частині або змінити рішення у відповідній частині, не передаючи справу на новий розгляд.

8.2. Згідно зі статтею 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

8.3. За наведених обставин Палата, виходячи з наданих процесуальним законом повноважень, вважає за необхідне скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції; рішення місцевого господарського суду у цій справі змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а в решті рішення суду першої інстанції залишити в силі. З цих підстав касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

9. Судові витрати

9.1. З огляду на те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, передбаченими статтею 129 ГПК України, Палата вбачає підстави для здійснення розподілу судових витрат скаржника у вигляді сплаченого ним судового збору за подання касаційної скарги шляхом покладання обов`язку відшкодування цих витрат на позивачів.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 311, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖК "Імперіал" задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.11.2023 у справі № 910/10986/18 скасувати.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2021 у справі № 910/10986/18 залишити в силі, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

4. Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖК "Імперіал" (01004, м. Київ, вул Червоноармійська, будинок 9/2, код ЄДРПОУ 371101478) 12 334,00 грн (дванадцять тисяч триста тридцять чотири грн 00 коп) витрат по сплаті судового збору за подання касаційної скарги.

5. Стягнути з Київського квартирно-експлуатаційного управління (03168, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 30, код ЄДРПОУ 22991617) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖК "Імперіал" (01004, м. Київ, вул Червоноармійська, будинок 9/2, код ЄДРПОУ 371101478) 12 334,00 грн (дванадцять тисяч триста тридцять чотири грн 00 коп) витрат по сплаті судового збору за подання касаційної скарги.

6. Доручити Господарському суду м. Києва видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді Н. Багай

І. Берднік

Н. Волковицька

Т. Дроботова

Є. Краснов

Г. Мачульський

І. Міщенко

С. Могил

Л. Рогач

О. Случ

Ю. Чумак

З окремою думкою суддів Міщенка І. С., Случа О. В.