Постанова

від 17.04.2024 по справі 450/2797/22

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 450/2797/22

провадження № 51-414км24

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду

у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року щодо

ОСОБА_8 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Домашів Сокальського району Львівської області, жителя АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Пустомитівського районного суду Львівської області від 10 липня 2023 року ОСОБА_8 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки.

Згідно з фактичними обставинами, детально наведеними у вироку, ОСОБА_8 , 22 червня 2022 року близько 08:00, керуючи автопоїздом в складі трактора марки "NEW HOLLAND" номерний знак НОМЕР_1 , який належить ТОВ "ЮНІТ АГРО", з причепом невідомої марки без реєстраційних номерів та рухаючись ним по вул. Шевченка в напрямку вул. Озерної у с. Поршна Львівського району Львівської області грубо порушив вимоги Р. 1 п. 1.5, 1.10 (в частині значення терміну "автопоїзд"), Р. 2 п. 2.3 "д", Р. 31 п. 31.1, п. 31.4.1 "а, в", п. 31.4.3 "а, в, г", п. 31.4.7 "д", п. 31.6 "г" Правил дорожнього руху України, які виразились в тому, що він здійснював перевезення вантажу у причепі, експлуатація якого заборонена, оскільки технічний стан і обладнання такого не відповідали вимогам стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху, а також правил технічної експлуатації, оскільки були відсутні елементи гальмівної системи, зовнішні світлові прилади та номерні знаки, несправний тягово-зчіпний пристрій у якому відсутній страхувальний ланцюг (трос), внаслідок чого відбулось від`єднання тягово-зчіпного механізму причепа від вказаного трактора, що призвело до його самовільного кочення у протилежному із рухом трактора напрямку і здійснення зіткнення з транспортним засобом марки "MINI COOPER" номерний знак НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_9 , який рухався позаду у попутному напрямку.

Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир транспортного засобу марки "MINI COOPER" номерний знак НОМЕР_2 ОСОБА_10 отримала тілесні ушкодження, які призвели до її смерті.

Львівський апеляційний суд ухвалою від 25 березня 2023 року апеляційну скаргу представника потерпілого - адвоката ОСОБА_7 залишив без задоволення, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_11 задовольнив і змінив вирок Пустомитівського районного суду Львівської області від 10 липня 2023 року щодо ОСОБА_8 .

Постановив уважати ОСОБА_8 засудженим за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК звільнив ОСОБА_8 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням зі встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки.

Згідно з пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК апеляційний суд поклав на ОСОБА_8 обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання або роботи.

У решті вирок залишив без змін.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі представник потерпілого, не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження і кваліфікації дій ОСОБА_8 , посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у цьому суді.

Між тим зі змісту касаційної скарги убачається, що касатор порушує питання про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме безпідставне застосування ст. 75 КК.

На його переконання, враховуючи дані про особу ОСОБА_8 та конкретні обставини кримінального провадження,звільнення засудженого від відбування покарання на підставі ст. 75 цього Кодексу є необґрунтованим.

Касатор звертає увагу на те, що наслідком вчиненого кримінального правопорушення є смерть людини, що є непоправним.

Водночас, на думку представника потерпілого, ОСОБА_8 щиро не розкаявся та не висловив жаль з приводу вчиненого ним кримінального правопорушення і не сприяв активному розкриттю злочину, адже він не повідомляв органу досудового розслідування жодних невідомих обставин.

Стверджує, що процесуальна поведінка засудженого спрямована на уникнення від покарання, яке слід відбувати реально, а призначене покарання з випробуванням не узгоджується з положеннями статей 50, 65 КК, та наводить детальні аргументи з цього приводу.

Крім цього, представник потерпілого акцентує на тому, що після постановлення вироку у цій справі ОСОБА_8 був засуджений за вчинення кримінальних правопорушень у сфері підробки документів та їх використання, зокрема посвідчення водія тракториста.

Також зазначає, що на розгляді у Сокальському районному суді Львівської області перебуває кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 164 КК.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримав касаційну скаргу, вважаючи її обґрунтованою.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За приписами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Положеннями ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. При цьому підлягають урахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Відповідно до принципів співмірності й індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.

За змістом ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.

За правилами ч. 1 ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Суд звертає увагу, що процес призначення покарання, а саме врахування усіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких має значення для прийняття обґрунтованого рішення в цій частині.

Первинним етапом має бути оцінка ступеня тяжкості злочину, який має значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду та розміру покарання. Наступним етапом вже є врахування обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання та позитивно або негативно характеризують особу винного.

Із системного аналізу закону України про кримінальну відповідальність убачається, що, окрім вирішення питання про призначення певного виду та розміру покарання, суд має встановити достатню підставу для звільнення від його відбування з випробуванням і належним чином вмотивувати таке рішення, зокрема, дослідити й оцінити всі обставини, що мають значення для справи, та врахувати, що ст. 75 КК України застосовується лише в тому разі, коли для цього є умови і підстави.

Доводи, викладені у касаційній скарзі представника потерпілого про те, що апеляційний суд не дотримався вимог кримінального закону під час прийняття рішення про звільнення засудженого від відбування призначеного покарання з випробуванням, колегія суддів уважає слушними і зважає на таке.

За вироком місцевого суду ОСОБА_8 призначено покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі строком на 3 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на той самий строк.

Апеляційний суд скаргу захисника засудженого задовольнив, вирок районного суду змінив та звільнив засудженого від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, визначивши іспитовий строк тривалістю 3 роки з покладенням обов`язків, визначених ст. 76 цього Кодексу.

Своє рішення про зміну вироку районного суду в частині призначеного покарання та застосування до засудженого положень ст. 75 КК України, апеляційний суд обґрунтував тим, що ОСОБА_8 визнав свою вину в повному обсязі, щиро розкаявся у вчиненому злочині, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, усвідомив протиправність своїх дій та зробив відповідні висновки на майбутнє, на спеціалізованих обліках не перебуває, позитивно характеризується по місцю роботи, вживав заходів для відшкодування заподіяної шкоди потерпілому та просив в останнього вибачення, має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, що на думку апеляційного суду, істотно знижує суспільну небезпеку вчиненого ОСОБА_8 .

Також, суд апеляційної інстанції встановив, що обвинувачений ОСОБА_8 не становить загрози для суспільства, належно виконував свої процесуальні обов`язки, і сама по собі його посткримінальна поведінка свідчить про те, що останній став на шлях виправлення і його виправлення є можливим без ізоляції від суспільства.

Однак колегія суддів не погоджується із таким висновком апеляційного суду. На думку колегії суддів, суд апеляційної інстанції поверхнево оцінив ступінь тяжкості вчиненого злочину, так як виходив лише з формальних критеріїв, що визначені ст. 12 КК, проте не взяв до уваги особливостей конкретного кримінального правопорушення.

Водночас самі по собі позитивні дані про особу винного та наявність обставин, що пом`якшують покарання істотно не знижують суспільну небезпеку злочину і не вказують на наявність достатніх підстав для застосування до ОСОБА_8 положень ст. 75 КК.

Слід зауважити, що апеляційний суд під час прийняття рішення про можливість звільнення ОСОБА_8 від відбування покарання (ст. 75 КК) фактично врахував ті ж обставини, на які суд першої інстанції послався, мотивуючи свої висновки про можливість призначення засудженому основного покарання в мінімальних межах.

Більш детального обґрунтування щодо наявності підстав для застосування ст. 75 КК апеляційний суд в своїй ухвалі не навів.

Крім цього, колегія суддів зважає на думку потерпілого, який наполягає на покаранні саме у виді позбавлення волі, і хоча думка потерпілого не є вирішальною для призначення відповідного покарання, проте вона має бути врахована у сукупності з усіма обставинами вчиненого кримінального правопорушення.

Між тим колегія суддів не дає оцінки доводам представника потерпілого про те, що ОСОБА_8 засуджений за вчинення іншого злочину, оскільки ці аспекти стали відомі після розгляду кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій і не були предметом їх розгляду.

Стосовно того, що обвинувальний акт по обвинуваченню ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164 КК був направлений до Сокальського районного суду Львівської області, колегія суддів керується ст. 17 КПК і ст. 62 Конституції України і вважає доводи в цій частині передчасними.

З огляду на викладене, Суд вважає, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність ( ст. 75 КК), що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, а тому підлягає скасуванню із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Отже касаційна скарга представника потерпілого містить підстави для її часткового задоволення.

Під час нового розгляді в суді апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене, апеляційний розгляд здійснити відповідно до вимог КПК та прийняти законне і обґрунтоване рішення, а покарання із застосуванням ст. 75 КК слід вважати неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу представника потерпілого задовольнити частково.

Ухвалу Львівського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року щодо ОСОБА_8 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3