Ухвала

від 22.04.2024 по справі 240/7757/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

22 квітня 2024 року м. Житомир справа № 240/7757/24

категорія 106020000

Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Окис Т.О., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Житомирського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Житомирській області про визнання недійсним наказу,

установив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання недійсним пункту 1 наказу №21 від 12 лютого 2024 року Житомирського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Житомирській області про накладення дисциплінарного стягнення у виді суворої догани.

Зазначений позов не може бути прийнятий до провадження суду та підлягає залишенню без руху, оскільки не відповідає вимогам статей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно пункту 2 частини 5 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, в позовній заяві зазначаються: повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України); реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв`язку, офіційна електронна адреса або адреса електронної пошти.

Поняття терміну "відповідач" наведено в пункті 9 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, як суб`єкта владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й іншої особи, до яких звернена вимога позивача.

Тим часом, суб`єкт владних повноважень орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

З тексту позовної заяви вбачається, що позивачем в якості відповідача зазначено Житомирське районне управління поліції Головного управління Національної поліції в Житомирській області (ЄДРПОУ 40108625).

Однак, суб`єктом владних повноважень юридичну особу за кодом ЄДРПОУ 40108625, зареєстровано Головне управління Національної поліції в Житомирській області.

З огляду на викладене, позивачу необхідно уточнити відповідача у справі.

Відповідно до пункту 4 частини 5 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.

Згідно з частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Судом установлено, що у прохальній частині позову позивач просить визнати не чинним оскаржуваний наказ.

Відповідно до частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 4 цієї частини та стягнення з відповідача суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Згідно з пунктами 1, 6 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 4 цієї частини, та стягнення з відповідача суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Проаналізувавши означені вище норми суд зазначає, що вимоги позовної заяви не відповідають наведеним положенням Кодексу адміністративного судочинства України.

Відтак, позивачу необхідно уточнити прохальну частину заявленого позову, привівши зміст позовних вимог у відповідність до положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною 6 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною третьою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини 1 статті 31 Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» поліцейський має право оскаржити застосоване до нього дисциплінарне стягнення, звернувшись до адміністративного суду протягом 15 днів з дня його ознайомлення з наказом про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

У разі застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади, пониження у спеціальному званні на один ступінь або звільнення зі служби в поліції поліцейський має право оскаржити таке стягнення протягом 15 днів з дня його ознайомлення з наказом по особовому складу про виконання застосованого дисциплінарного стягнення.

Як убачається з позовних вимог, позивач просить визнати не чинним наказ №21 від 12 лютого 2024 року. До суду з цим позовом позивач звернувся 16 квітня 2024 року, відповідно до штампу на конверті. Таким чином, позов був поданий з пропущенням 15 денного строку на звернення до суду, встановлений Дисциплінарним статутом Національної поліції України.

До позовної заяви позивач додав заяву, в якій просить поновити пропущений строк звернення до суду.

На обґрунтування заяви зазначає, що пропустив строк звернення до суду через виконання службових обов`язків.

Суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.

Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

Натомість, заявляючи клопотання про визнання поважними причини пропуску строку звернення до суду та їх поновлення, позивач не надає доказів поважності причин пропуску цього строку, доказів наявності обставин, які були об`єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду з цим позовом, починаючи з моменту порушення його прав.

Таким чином, позивачем не надано до суду відповідних доказів та письмових пояснень із зазначенням об`єктивних та непереборних причин пропуску строку звернення до суду, а підстави пропуску, вказані позивачем визнані неповажними.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до пункту 6 частини п`ятої статті 44 КАС України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Установлення процесуальних строків процесуальним законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексу адміністративного судочинства України процесуальних обов`язків.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Підстави пропуску строку можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк звернення до суду.

Слід зазначити, що учасники справи повинні дотримуватися процесуального законодавства щодо порядку, строків і умов реалізації цього права. Такі процесуальні обов`язки для всіх учасників судового процесу є однаковими, що забезпечує принцип рівності сторін.

Відповідно до частини 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом 10 днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Частинами 1 та 2 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом 5 днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Ураховуючи вище викладене, позовну заяву слід залишити без руху із встановленням позивачу строку для усунення недоліків шляхом подання уточненої позовної заяви та її копії для відповідача, в якій уточнити суб`єктивний склад учасників справи, зазначивши належного відповідача та привести прохальну частину у відповідність до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, а також заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням поважних причин пропуску процесуального строку .

Керуючись статтями 160, 161, 169, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України,

ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_1 залишити без руху.

Надати позивачу строк для усунення недоліків 10 (десять) днів з дня отримання копії цієї ухвали.

У разі неусунення недоліків у зазначений вище строк позовна заява буде повернута позивачу.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Т.О. Окис