Рішення

від 10.04.2024 по справі 910/18171/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.04.2024Справа № 910/18171/23Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Запарі А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транстрейд Інвест»

про стягнення 153 911,22 грн,

та

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Транстрейд Інвест»

до Товариства з обмеженою відповідальністю Оператор газотранспортної системи України

про визнання недійсним договору в частині та стягнення 12 231,31 грн,

Представники сторін:

від позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом): Мясков О.Є.

від відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом): Коршун Т.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транстрейд Інвест» про стягнення 153 911,22 грн, з яких пеня в сумі 114 267,42 грн та штраф в сумі 39 643,80 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором № 4600007137 про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) від 25.01.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.12.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/18171/23, вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

25.12.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли:

- відзив на позовну заяву;

- зустрічна позовна заява до Товариства з обмеженою відповідальністю Оператор газотранспортної системи України про визнання недійсним договору № 4600007137 від 25.01.2023 в частині п. 5.8., а саме в частині слів «датою поставки товару за цим договором є дата підписання покупцем акта приймання товару за кількістю та якістю відповідно до п. 5.14. цього договору» та стягнення 12 231,31 грн за невиконання грошового зобов`язання за договором № 4600007137 про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) від 25.01.2023, які складаються з пені у розмірі 6 738,98 грн та 3% річних у розмірі 5 492,33 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.12.2023 прийнято зустрічний позов до спільного розгляду із первісним позовом, об`єднано в одне провадження з первісним позовом у справі № 910/18171/23; вирішено розглядати справу в порядку загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі, підготовче засідання призначено на 29.01.2024.

01.01.2024 до суду через систему «Електронний Суд» від позивача за первісним позовом надійшла відповідь на відзив.

11.01.2024 до суду через систему «Електронний Суд» від відповідача за зустрічним позовом надійшов відзив на зустрічну позовну заяву.

В підготовче засідання 29.01.2024 з`явилися представники сторін.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, у зв`язку із заявленим усно представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Транстрейд Інвест» клопотанням про надання часу для ознайомлення із поданими Товариством з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» документами та відсутністю заперечень представника останнього, ухвалив задовольнити вказане клопотання та оголосити в підготовчому засіданні перерву до 28.02.2024; надати позивачу за зустрічним позовом строк протягом 7 днів із даного підготовчого засідання для подання відповіді на відзив на зустрічний позов та заперечень на відповідь на відзив позивача за первісним позовом; відповідачу за зустрічним позовом надати строк у 5 днів з дня отримання відповіді на відзив на зустрічний позов для надання заперечень.

05.02.2024 через відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Транстрейд Інвест» надійшли:

- заперечення на відповідь на відзив на первісну позовну заяву;

- відповідь на відзив на зустрічний позов.

14.02.2024 до суду через систему «Електронний Суд» від відповідача за зустрічним позовом надійшли заперечення на відповідь на відзив на зустрічну позовну заяву.

В підготовче засідання 28.02.2024 з`явилися представники сторін.

Враховуючи, що судом здійснено всі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до розгляду по суті на 20.03.2024, про що постановлено ухвалу від 28.02.2024, занесену до протоколу судового засідання.

В судове засідання 20.03.2024 з`явилися представники сторін, які надали суду свої пояснення/заперечення по суті первісних позовних вимог, відповіли на поставлені запитання.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив оголосити в судовому засіданні перерву до 10.04.2024.

В судове засідання 10.04.2024 з`явилися представники сторін, які надали суду свої пояснення/заперечення по суті вимог зустрічного позову, відповіли на поставлені запитання.

Так, представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» підтримав вимоги первісного позову та просив суд його задовольнити, відмовити у задоволенні зустрічного позову.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Транстрейд Інвест» заперечував проти задоволення первісного позову; вимоги зустрічного позову підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити зустрічну позовну заяву.

Відповідно до ст. 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 10.04.2024 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі ст. 240 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги первісного та зустрічного позовів, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

25.01.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Транстрейд Інвест» (постачальник) укладено договір № 4600007137 про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) (надалі - Договір), відповідно до умов п. 1.1. якого постачальник зобов`язується у визначений Договором строк передати у власність покупця світильники та освітлювальну арматуру (світильники) (надалі - товари), зазначені у специфікації, яка наведена у додатку 1 до цього договору (надалі - Специфікація), а покупець зобов`язується прийняти і оплатити такі товари.

Відповідно до п. 1.2. Договору найменування (номенклатура, асортимент), кількість товарів, одиниця виміру, ціна за одиницю, строк поставки, місце поставки, інші умови зазначаються у Специфікації.

У Специфікації сторони погодили перелік товару, його кількість, вартість, строки та місце поставки. Так, визначено строк поставки товару - 60 календарних днів з дати отримання заявки постачальником. Загальну вартість товару з ПДВ визначено у розмірі 4 057 200,00 грн, що узгоджується із умовами п. 3.1. Договору.

Пунктом 4.2. Договору погоджено, що покупець зобов`язаний оплатити вартість переданих товарів не раніше 20 та не пізніше 30 календарних днів з дати поставки.

Відповідно до п. 5.1. Договору постачальник зобов`язується передати покупцю товари в кількості, строки та в місці поставки відповідно до Специфікації. Постачальник повинен одночасно з товаром передати покупцю документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до цього Договору та чинного законодавства України.

Право власності на товари переходить від постачальника до покупця в дату прийняття товарів покупцем за видатковою накладною (п. 5.6. Договору).

Умовами п. 5.7. Договору визначено, що приймання покупцем товарів за видатковою накладною не є підтвердженням належного виконання постачальником його обов`язку з поставки товарів за цим Договором та відсутності у покупця претензій до постачальника щодо якості товарів. Такі претензії можуть бути заявлені покупцем постачальнику у порядку, визначеному цим Договором та чинним законодавством України.

Датою поставки товарів за цим Договором є дата підписання покупцем Акта приймання товарів за кількістю та якістю відповідно до п. 5.14 цього Договору та передачі постачальником покупцю в повному обсязі документів: видаткової накладної; документу про підтвердження якості товарів на кожну одиницю (або партію) товару: паспорт виробника; документу про підтвердження гарантійних зобов`язань виробника на товар; товарно-транспортної накладної; рахунку-фактури (п. 5.8. Договору).

Згідно з п. 5.14. Договору приймання товарів за кількістю та якістю здійснюється на підставі Акту приймання товарів за кількістю та якістю. Покупець в односторонньому порядку підписує Акт приймання Товарів за кількістю та якістю у порядку, передбаченому цим Договором. У випадку участі постачальника у прийманні товарів за кількістю та якістю, відповідний акт підписується обома сторонами цього Договору (п. 5.14.2.).

У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за Договором, сторони несуть відповідальність передбачену законодавством України та цим Договором (п. 7.1. Договору).

У п. 7.2. Договору визначено, що у разі порушення покупцем строків оплати за цим Договором, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,01% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За порушення строків поставки товарів або недопоставку товарів постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1% ціни товарів, поставку яких прострочено та/або недопоставлено, за кожний день такого прострочення, а за прострочення поставки товару понад 30 (тридцять) календарних днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7% вартості товарів, поставку яких прострочено та/або недопоставлено (п. 7.4. Договору).

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2023 (п. 12.1. Договору). Закінчення строку дії Договору не звільняє сторонами від виконання обов`язків, взятих на себе за цим Договором, та від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору (п. 12.2. Договору).

Крім Додатку № 1 до Договору, яким є Специфікація, сторонами також було складено та підписано Додаток № 2 до Договору, яким визначено Технічні та якісні характеристики товарів.

Як вказує позивач та підтверджує відповідач, 07.02.2023 останнім отримано заявку на поставку товарів № 1.

Таким чином, визначений умовами Специфікації строк на поставку товарів тривав до 10.04.2023 включно, що підтверджується обома сторонами.

Відповідно до видаткової накладної від 09.05.2023 № 17 та акта приймання товарів за кількістю та якістю від 09.05.2023 № 1058 відповідач за первісним позовом поставив позивачу товар на суму 2 321 280,00 грн з ПДВ, який прийнято позивачем за первісним позовом 09.05.2023.

Відповідно до видаткової накладної від 07.07.2023 № 22 та акта приймання товарів за кількістю та якістю від 07.07.2023 № 1279 відповідач за первісним позовом поставив позивачу товар на суму 566 340,00 грн з ПДВ, який прийнято позивачем за первісним позовом 07.07.2023.

Позивач за первісним позовом у повному обсязі розрахувався за поставлений товар, сплативши 27.06.2023 кошти у розмірі 2 321 280,00 грн (платіжне доручення від 27.06.2023 № 154069) та 10.08.2023 кошти у розмірі 566 340,00 грн (платіжне доручення від 10.08.2023).

З огляду на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Транстрейд Інвест» прострочило поставку товару, Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» зверталося до нього із претензіями від 14.08.2023 № 2 та від 21.08.2023 № 3, у яких просило сплатити штрафні санкції.

У зв`язку із залишенням Товариством з обмеженою відповідальністю «Транстрейд Інвест» вказаних претензій без відповіді та задоволення, позивач за первісним позовом звернувся до суду із позовною заявою, у якій заявив вимоги про стягнення з відповідача за первісним позовом пені у розмірі 114 267,42 грн та штрафу у розмірі 39 643,80 грн, нарахованих відповідно до п. 7.4. Договору за порушення обумовлених у Специфікації строків поставки.

Відповідач проти вимог первісного позову заперечував, посилаючись на настання форс-мажорних обставин, які звільняють останнього від відповідальності за порушення строків виконання договірних зобов`язань із поставки товарів, про що листом від 26.04.2023 повідомляв позивача за первісним позовом, до якого було долучено сертифікат Львівської торгово-промислової палати № 4600-23-2002 від 26.04.2023.

У відповіді на відзив позивач за первісним позовом вказує про відсутність належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність форс-мажорних обставин та звільняли відповідача за первісним позовом від відповідальності за несвоєчасну поставку товару за Договором, а визначені у сертифікаті Львівської торгово-промислової палати № 4600-23-2002 від 26.04.2023 обставини не можуть братися до уваги. Також позивач за первісним позовом вказав на порушення визначеного Договором порядку повідомлення про форс-мажорні обставини.

Відповідач за первісним позовом у запереченнях на відповідь на відзив не заперечив факту несвоєчасної поставки товару за видатковою накладною № 17 від 09.05.2023 на суму 2 321 280,00 грн, однак вказує про наявність форс-мажорних обставин, які вплинули на порушення строків поставки товару. Втім, зазначає, що товар відповідно до видаткової накладної від 07.07.2023 № 22 на суму 566 340,00 грн, яка має той самий перелік товарів, що і у видаткових накладних від 17.03.2023 № 13 та від 17.04.2023 № 16, слід вважати поставленим вчасно, а саме у день фактичної його передачі відповідно до останніх видаткових накладних, щодо яких безпідставно, на думку відповідача за первісним позовом, позивачем за первісним позовом було складено акти приймання товарів за кількістю та якістю із зауваженнями.

Водночас, Товариство з обмеженою відповідальністю «Транстрейд Інвест» звернулося із зустрічним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України», у якому посилається на наявність підстав для визнання недійсним п. 5.8. Договору в частині слів «датою поставки товару за цим договором є дата підписання покупцем акта приймання товару за кількістю та якістю відповідно до п. 5.14 цього договору», оскільки вказана умова є такою, що не відповідає ст. 265 Господарського кодексу України, а відтак даний пункт суперечить ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України та порушує права Товариства з обмеженою відповідальністю «Транстрейд Інвест» на своєчасне отримання вартості переданого (поставленого) товару. За доводами позивача за зустрічним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» набуло право власності на товар відповідно до п. 5.6. Договору, однак внаслідок складання актів від 26.03.2023 № 959 та від 27.04.2023 № 1038 вимагало від Товариства з обмеженою відповідальністю «Транстрейд Інвест» оформити іншу видаткову накладну з іншою датою поставки товарів, задля відтермінування свого обов`язку із оплати товару. При цьому, зазначив, що акти приймання товарів за кількістю та якістю від 26.03.2023 № 959 та від 27.04.2023 № 1038 не відповідають вимогам Інструкції № П-6 та Інструкції № П-7.

Крім того, позивач за зустрічним позовом вказав на порушення відповідачем за зустрічним позовом встановлених Договором строків оплати поставленого товару, у зв`язку з чим відповідно до п. 7.2. Договору нарахував та просить стягнути пеню у загальному розмірі 6 738,98 грн та 3% річних у загальному розмірі 5 492,33 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» не погодилось із доводами зустрічної позовної заяви, зазначаючи, що саме Акт приймання товарів за кількістю та якістю є тим документом, який засвідчує виконання зобов`язань за договором зі сторони постачальника, а не будь-який інший документ, в тому числі, видаткова накладна. Відповідач за зустрічним позовом зауважив, що подавши тендерну пропозицію по процедурі закупівлі, Товариство з обмеженою відповідальністю «Транстрейд Інвест» повністю і беззаперечно погодилось зі всіма умовами, що вказані у тендерній документації та додатках до неї, в тому числі погодилось зі змістом Акту приймання товарів за кількістю та якістю та вимогами замовника щодо прийняття товару саме на підставі вказаного акту, Договір підписав без будь-яких зауважень, а тому будь-які заперечення до змісту актів приймання товарів за кількістю та якістю є необґрунтованими, як і необґрунтованою є вимога про визнання в частині недійсним п. 5.8. Договору. Також Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» заперечувало проти розрахунку штрафних санкцій за порушення строків оплати за товар.

У відповіді на відзиві на зустрічну позовну заяву Товариство з обмеженою відповідальністю «Транстрейд Інвест» додатково зазначає та просить суд звернути увагу на те, що при проведенні процедури закупівлі Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» зловживало своїми правами, оскільки під час проведення процедури закупівлі замовник визначає проект договору лише в тій редакції, яка є йому вигідною. Позивач за зустрічним позовом зазначає, що вимога про визнання недійсним п. 5.8. Договору в частині заявлена не з метою повернення коштів або майна, а для того, щоб відповідно до п. 1.1., 5.1. Договору та ст. 655 Цивільного кодексу України та ст. 265 Господарського кодексу України було визначено, що постачальник має право отримати оплату після передачі товару, а не після закінчення перевірки покупцем товару за кількістю та якістю.

Доводи, викладені у запереченнях на відповідь на відзив на зустрічний позов є аналогічними доводам Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України», викладеним у відзиві на зустрічну позовну заяву.

Суд зазначає, що наведені вище заяви сторін по суті спору було прийнято судом до розгляду та долучено до матеріалів справи, в той час як твердження Товариства з обмеженою відповідальністю «Транстрейд Інвест» про підписання відповіді на відзив на первісний позов та відзиву на зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» особою без належного підтвердження повноважень визнається судом необґрунтованим та таким, що спростовується матеріалами справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Частиною 1 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором поставки, за яким одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 265 Господарського кодексу України (надалі - ГК України).

За приписами частин 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 662 ЦК України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч. 1 ст. 691 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Приписи ч. 7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов. Наведе корелюється з вимогами ст. 629 ЦК України.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 599 ЦК України та ст. 202 ГК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Щодо вимог первісного позову слід зазначити таке.

Судом встановлено, а сторонами не заперечується, що відповідно до умов Договору (Специфікації) поставка товару мала відбутися протягом 60 календарних днів з дати отримання заявки постачальником, тобто, до 10.04.2023 включно.

Із поданих в матеріали справи доказів вбачається, що 17.03.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «Транстрейд Інвест» поставило Товариству з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» товар за Договором на суму 220 620,00 грн відповідно до видаткової накладної № 13, втім останнім такий товар прийнято не було у зв`язку з наявністю зауважень, викладених у акті приймання товарів за кількістю та якістю від 26.03.2023 № 959.

17.04.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «Транстрейд Інвест» поставило Товариству з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» товар за Договором на суму 345 720,00 грн відповідно до видаткової накладної № 16, втім останнім такий товар прийнято не було у зв`язку з наявністю зауважень, викладених у акті приймання товарів за кількістю та якістю від 27.04.2023 № 1038.

09.05.2023 відбулася поставка товару на суму 2 321 280,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № 17, яка підписана сторонами. Прийняття товару за вказаною накладною позивачем за первісним позовом відбулось 09.05.2023 та підтверджується Актом прийняття товарів за кількістю та якістю № 1058.

07.07.2023 відповідач за первісним позовом поставив товар на суму 566 340,00 грн, що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною № 22. Актом приймання товарів за кількістю та якістю від 07.07.2023 № 1279 підтверджується прийняття товарів за вказаною накладною, при цьому вказано, що датами початку проведення приймання товарів є 26.03.2023 та 17.04.2023, що свідчить про те, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Транстрейд Інвест» 07.07.2023 поставлено товар, який не був прийнятий Товариством з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» раніше у зв`язку з наявністю зауважень, викладених у актах приймання товарів за кількістю та якістю від 26.03.2023 № 959 та від 27.04.2023 № 1038.

Таким чином, беручи до уваги умови Договору, відповідно до яких товар вважається поставленим саме з дати підписання покупцем Акта приймання товарів за кількістю та якістю, товар вважається поставленим відповідачем за первісним позовом позивачу 09.05.2023 та 07.07.2023, відповідно.

Суд відхиляє доводи Товариства з обмеженою відповідальністю «Транстрейд Інвест», стосовно того, що товар за видатковою накладною від 07.07.2023 слід вважати таким, що фактично поставлений 17.03.2023 та 17.04.2023, як такі, що спростовуються матеріалами справи та умовами п. 5.7. Договору. Крім того, суд зазначає, що видаткові накладні від 17.03.2023 та від 17.04.2023 підписані лише з боку постачальника та не підписані покупцем, а відтак, у даному випадку за цими документами не відбулось переходу права власності на товар до позивача за первісним позовом відповідно до п. 5.6. Договору.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Таким чином, суд зазначає, що позивачем за первісним позовом доведено прострочення виконання відповідачем за первісним позовом своїх зобов`язань із поставки товару, а саме поставку товару на суму 2 231 280,00 грн здійснено із простроченням на 28 календарних днів, а поставку товару на суму 566 340,00 грн здійснено із простроченням на 87 календарних днів.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 1 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частини 2, 3 ст. 549 ЦК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Судом встановлено, що за порушення строків поставки товарів позивач за первісним позовом нарахував відповідачу за первісним позовом відповідно до п. 7.4. Договору пеню у розмірі 64 995,84 грн за період прострочення з 11.04.2023 по 08.05.2023, у розмірі 49 271,58 грн за період прострочення з 11.04.2023 по 06.07.2023 та штраф 7% від суми товару, поставку якого прострочено більше 30 днів у розмірі 39 643,80 грн.

Відповідач із нарахованими штрафними санкціями не погодився, стверджуючи, що порушення строків поставки товарів допущено внаслідок настання форс-мажорних обставин.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

За змістом ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, зокрема, ворожі атаки, блокади, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна тощо.

За загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (ч. 1 ст. 617 ЦК України).

Тобто, можливе звільнення від відповідальності за невиконання, а не від виконання в цілому. В будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Пунктом 8.1. Договору визначено перелік надзвичайних та невідворотних обставин, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами Договору, у зв`язку із настанням яких жодна із сторін не несе відповідальності за повне або часткове невиконання будь-яких умов цього Договору, зокрема, у разі військових дій, оголошеної та неоголошеної війни тощо.

Відповідно до п. 8.2. Договору визначено, що сторона протягом 10 (десяти) календарних днів зобов`язана сповістити іншу сторону про початок дії обставин непереборної сили (форс-мажору) у письмовій формі. Повідомлення про початок дії обставин непереборної сили (форс-мажору) та строк їх дії підтверджується сертифікатом Торгово-промислової палати України та/або відповідним документом виданим уповноваженим органом країни виробника товару, де виникли обставини.

Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення однієї із сторін про неможливість виконання прийнятих за даним Договором зобов`язань внаслідок дії обставин непереборної сили та/або не надання сертифікату Торгово-промислової палати України/ відповідного документу уповноваженого органу країни виробника товару, позбавляє сторону права посилатися на будь-яку вищевказану обставину, як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов`язань (п. 8.3. Договору).

Сторони дійшли згоди, що при настанні обставин непереборної сили виконання зобов`язань за цим Договором продовжується на строк, відповідний строку дії вказаних обставин (п. 8.4. Договору).

Так, судом встановлено, що листом від 26.04.2023 № 26-04/6/2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «Транстрейд Інвест» направило Товариству з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» сертифікат Львівської торгово-промислової палати № 4600-23-2002 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), яким засвідчено настання для Товариства з обмеженою відповідальністю «Транстрейд Інвест» з 07.04.2023 форс-мажорних обставин, а саме, військова агресія РФ проти України, блокування морських портів України, щодо обов`язку із постачання на склад покупця за адресою: вул. С. Петлюри, 49, м. Боярка, Київська область, світлодіодних світильників в кількості 470 штук у термін до 06.04.2023 за договором про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) № 4600007137 від 25.01.2023. У зазначеному сертифікаті вказано, що такі обставини тривають на 26.04.2023.

Листом від 09.05.2023 № ТОВВИХ-23-5837 Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» повідомило Товариство з обмеженою відповідальністю «Транстрейд Інвест» про несвоєчасне повідомлення про настання форс-мажорних обставин, у зв`язку з чим не було прийнято надані документи на підтвердження таких обставин.

Так, із сертифікату Львівської торгово-промислової палати № 4600-23-2002 вбачається, що підставою його видачі Товариству з обмеженою відповідальністю «Транстрейд Інвест» визначено військову агресію РФ та блокування морських портів.

Позивач за первісним позовом заперечував проти вказаного сертифікату, зокрема, через те, що він виданий регіональною торгово-промисловою палатою, а не Торгово-промисловою палатою України.

Втім, суд не приймає до уваги вказані заперечення позивача за первісним позовом, оскільки, наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката. Крім того, сторони у п. 8.2. Договору передбачили можливість підтвердження настання форс-мажорних обставин сертифікатом регіональної торгово-промислової палати.

При цьому, регіональні ТПП відповідно до п. 3.4. Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП України від 15.07.2014 № 40 (3) (надалі - Регламент) є уповноваженими органами на засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які відповідно до п. 4.2. вказаного Регламенту можуть засвідчувати форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) відповідно до умов договорів, контрактів, типових договорів, угод тощо між резидентами, норм законодавства, відомчих нормативних актів, органів місцевого самоврядування, в яких безпосередньо передбачено віднесення такої функції до компетенції регіональних торгово-промислових палат / відповідної регіональної ТПП.

При здійсненні оцінки вказаного доказу (сертифікату Львівської торгово-промислової палати № 4600-23-2002) суд враховує правову позицію Верховного Суду, яка викладена у постанові від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21, за якою форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд й у постанові від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Як зазначено Верховним Судом у постанові від 29.06.2023 у справі № 922/999/22, наявність сертифікату Торгово-промислової палати України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Водночас сторона, яка посилається на форс-мажор, має довести причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажором та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Той факт, що Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини - військову агресію російської федерації проти України, сам по собі не є підставою для звільнення або зменшення відповідальності за невиконання/неналежне виконання договірних зобов`язань.

Суд зазначає, що сам факт введення воєнного стану на території України не є імперативною підставою для звільнення всіх боржників від відповідальності за прострочення виконання зобов`язання за час існування форс-мажорних обставин. У кожному конкретному випадку у конкретних відносинах боржник має довести безпосередній вплив непереборної обставини на можливість виконання ним зобов`язання.

Враховуючи, що Договір між сторонами укладено вже під час дії воєнного стану в Україні (25.01.2023) й, відповідно, у цей час Товариством з обмеженою відповідальністю «Транстрейд Інвест» взято на себе зобов`язання із поставки товару у строк протягом 60 календарних днів з дати отримання заявки постачальником, суд критично ставиться до того, що саме з 07.04.2023 для відповідача за первісним позовом виникли форс-мажорні обставини, пов`язані із воєнним станом в Україні.

При цьому, відповідачем за первісним позовом не обґрунтовано жодними належними доказами неможливості виконання ним зобов`язання із поставки товару через блокування морських портів. Будь-яких доказів, які б підтверджували причинно-наслідковий зв`язок між вказаними у сертифікаті Львівської торгово-промислової палати № 4600-23-2002 обставинами та неможливістю відповідача за первісним позовом виконати свої договірні обов`язки у встановлений Договором строк останнім в матеріали справи не надано.

Суд зазначає, що при посиланні сторони на неможливість виконання зобов`язань у зв`язку з форс-мажорними обставинами, ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі та не пов`язана із обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

Відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно із ст. 44 ГК України підприємництво здійснюється на основі, зокрема комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Так, суд зазначає, що юридична особа здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, а тому, укладаючи із позивачем за первісним позовом Договір із визначеним строком поставки товару, Товариство з обмеженою відповідальністю «Транстрейд Інвест» мало б оцінити такий строк та, відповідно, об`єктивно оцінити можливість вчасного виконання своїх зобов`язань, а також передбачити імовірні негативні наслідки, пов`язані із воєнним станом в Україні.

Разом з тим, суд встановив, що відповідачем за первісним позовом було допущено порушення порядку повідомлення позивача за первісним позовом про форс-мажорні обставини, а саме, направлення у визначені п. 8.2. Договору строки повідомлення про настання таких обставин. Як вбачається із сертифікату Львівської торгово-промислової палати № 4600-23-2002 від 26.04.2023, датою початку форс-мажорних обставин визначено 07.04.2023. Суд враховує, що відповідач за первісним позовом направив указаний сертифікат позивачу за первісним позовом у день його видачі, втім, у матеріалах справи відсутні докази будь-якого повідомлення позивача за первісним позовом про виникнення форс-мажорних обставин у десятиденний строк з їх настання, адже п. 8.2. Договору встановлює строк для повідомлення сторони про такі обставини саме з моменту їх настання, а не видачі відповідного сертифікату торгово-промислової палати.

Суд звертає увагу на те, що потрібно розрізняти вчасне повідомлення сторони про виникнення форс-мажорних обставин (яке сторона має зробити у передбачений договором строк) від звернення до ТПП за отриманням сертифікату, яке є можливим лише після порушення виконання зобов`язання. Через це сертифікат ТПП може бути отриманий значно пізніше за дату, коли сторона з`ясувала неможливість виконання договору через вплив форс-мажорних обставин.

Саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Транстрейд Інвест» не надало жодних доказів та документів, чому повідомлення ним іншої сторони Договору про наявність форс-мажорних обставин було зроблено із пропущенням 10-денного строку, встановленого Договором.

Крім того, у сертифікаті Львівської торгово-промислової палати № 4600-23-2002 вказано про настання форс-мажорних обставин щодо обов`язку із постачання 470 штук світильників, натомість, відповідачем за первісним позовом було прострочено поставку 523 штук світильників.

За наведених обставин у їх сукупності, суд доходить висновку, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Транстрейд Інвест» не підтверджено належними та допустимими доказами реальної неможливості виконання взятих на себе зобов`язань із поставки товару в обумовлені Договором строки та, як наслідок, звільнення від відповідальності за порушення цих зобов`язань.

Отже, враховуючи наведене, суд зазначає про правомірність нарахування позивачем за первісним позовом відповідачу штрафних санкцій (штрафу у розмірі 39 643,80 грн та пені у розмірі 114 267,42 грн) за порушення строків поставки товару. При цьому, судом встановлено, що вказані штрафні санкції розраховані позивачем правильно.

Таким чином, суд дійшов висновку про обґрунтованість первісних позовних вимог та, як наслідок, їх повне задоволення.

Щодо вимог зустрічного позову суд зазначає таке.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч. 2 ст. 16 ЦК України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст. 20 ГК України.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України.

Як передбачено в ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Як визначено у частинах 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Разом з тим, приписами ч. 3 наведеної статті встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 217 ЦК України визначено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

При цьому невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства. Саме по собі відступлення сторонами від положень законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.,

Статтею 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягай згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За приписами частин 1, 3 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Судом встановлено та сторонами не заперечується, що при укладенні Договору було погоджено його предмет (товари), ціну (4 057 200,00 грн) та строк дії (п. 12.1 договору).

При цьому, умова щодо порядку оплати переданого товару є істотною умовою договору.

Враховуючи приписи ст. 627 ЦК України, суд зазначає, що визначення сторонами умов договору та, зокрема, їх формулювання покладається на розсуд самих сторін, виходячи із принципу свободи договору.

Принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦК України є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше: можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.

Суд враховує, що правомірність будь-якого правочину презюмується: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України), а в силу ст. 629 названого Кодексу договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

При укладенні Договору сторони у п. 5.8. погодили, що датою поставки товарів за цим Договором є дата підписання покупцем Акта приймання товарів за кількістю та якістю відповідно до п. 5.14. Договору та передачі постачальником покупцю в повному обсязі документів на товар, визначених у підпунктах 5.8.1.-5.8.5. п. 5.8. Договору. При цьому, із умов п. 4.2. Договору вбачається, що настання обов`язку покупця оплатити товар пов`язаний саме із датою поставки.

За доводами позивача за зустрічним позовом, п. 5.8. Договору не відповідає ст. 265 ГК України, оскільки датою поставки товару має вважатись дата його передачі, а не дата підписання покупцем Акта приймання товарів за кількістю та якістю. За доводами Товариства з обмеженою відповідальністю «Транстрейд Інвест» визначення у Договорі дати поставки товару відповідно до змісту оспорюваного пункту сформульовано виключно для відтермінування Товариством з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» свого обов`язку із оплати товару. Однак, такою умовою Договору (п. 5.8.) порушуються права Товариства з обмеженою відповідальністю «Транстрейд Інвест» на своєчасне отримання такої оплати.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони на власний на розсуд визначили і погодили всі умови Договору. Доказів заперечень Товариства з обмеженою відповідальністю «Транстрейд Інвест» в частині спірного пункту 5.8. цього Договору та доказів звернення до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» з пропозицією внести зміни до Договору в частині зазначеного пункту, позивачем за зустрічним позовом не надано, а матеріали справи таких доказів не містять.

Водночас, позивач за зустрічним позовом, заявляючи вимогу про визнання недійсним в частині п. 5.8. Договору з наведених ним підстав, не заперечує проти умов п. 5.7. Договору, у яких прямо визначено, що приймання товару за видатковою накладною не є підтвердженням належного виконання постачальником зобов`язань.

При цьому, суд враховує, що Договір між сторонами було укладено за результатами закупівлі UA-2022-12-01-016159-a, що не заперечується Товариством з обмеженою відповідальністю «Транстрейд Інвест», а відтак, останнє, подавши свою тендерну пропозицію, підтвердив повну та беззаперечну згоду з усіма умовами, які зазначались у проєкті договору.

Доводи Товариства з обмеженою відповідальністю «Транстрейд Інвест» щодо зловживання відповідача за зустрічним позовом та примушування до підписання договору у визначеній ним редакції суд вважає безпідставними, оскільки позивач за зустрічним позовом, у разі незгоди із умовами договору, не був позбавлений права відмовитись від його укладання.

З огляду на наведене, суд доходить висновку, що позивачем за зустрічним позовом не обґрунтовано наявності підстав для визнання недійсним п. 5.8. Договору у визначеній ним частині, оскільки його зміст не суперечить положенням ст. 203 ЦК України, іншим вимогам чинного законодавства, та підстави для визнання такого пункту Договору недійсним відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України відсутні.

Також судом встановлено, що позивач за зустрічним позовом, вважаючи датою поставки товару дати відповідних видаткових накладних, нарахував та заявив до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» пеню та 3% річних за прострочення оплати поставленого товару за видатковими накладними № 9 від 16.03.2023, № 12 від 10.03.2023, № 17 від 09.05.2023 та № 22 від 07.07.2023.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» № 14 від 17.12.2013).

При цьому, відповідно до положень п. 7.2. Договору, у разі порушення покупцем строків оплати за цим Договором, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,01% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 7.12. Договору нарахування штрафних санкцій починається з дня, що є наступним після останнього дня строку виконання зобов`язань, і закінчується в день, що передує дню виконання зобов`язання в повному обсязі.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Так, суд встановив, що за прострочення виконання грошового зобов`язання відповідачем за зустрічним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю «Транстрейд Інвест» нараховує:

- по видатковій накладній № 9 від 16.03.2023 пеню у розмірі 94,00 грн та 3% річних у розмірі 77,27 грн за період прострочення з 15.04.2023 по 25.04.2023;

- по видатковій накладній № 12 від 10.03.2023 пеню у розмірі 1951,38 грн та 3% річних у розмірі 1603,87 грн за період прострочення з 09.04.2023 по 26.04.2023;

- по видатковій накладній № 17 від 09.05.2023 пеню у розмірі 4410,43 грн та 3% річних у розмірі 3625,00 грн за період прострочення з 08.06.2023 по 26.06.2023;

- по видатковій накладній № 22 від 07.07.2023 пеню у розмірі 283,17 грн та 3% річних у розмірі 186,19 грн за період прострочення з 06.08.2023 по 09.08.2023.

Як вже зазначалось, за умовами Договору обов`язок із оплати за товар пов`язується із датою поставки, якою відповідно до приписів п. 5.8. Договору вважається дата підписання покупцем Акта приймання товарів за кількістю та якістю.

Оскільки позивачем за зустрічним позовом не надано в матеріали справи ані видаткових накладних № 9 від 16.03.2023 та № 12 від 10.03.2023, ані актів приймання товарів за кількістю та якістю за цими накладними, а також не надано платіжне доручення № 134343 від 26.04.2023, яким, за його доводами здійснено оплату по видатковій накладній № 9 від 16.03.2023 у розмірі 85 476,00 грн, суд позбавлений можливості встановити факт порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» своїх зобов`язань із своєчасної оплати товару за Договором за вказаними накладними, а також період прострочення.

Водночас, по видатковим накладним № 17 від 09.05.2023 та № 22 від 07.07.2023 в матеріалах справи наявні відповідні акти приймання товарів за кількістю та якістю, із підписанням яких пов`язується настання обов`язку покупця щодо оплати товару.

При цьому, наведені Товариством з обмеженою відповідальністю «Транстрейд Інвест» у зустрічному позові доводи, які стосуються неналежності актів приймання товарів за кількістю та якістю від 26.03.2023 № 959 та від 27.04.2023 № 1038, суд відхиляє, з огляду на таке.

Із положень п. 5.14.1. Договору вбачається, що приймання покупцем товарів розпочинається з перевірки якості та кількості поставленого товару вимогам цього Договору та положенням Інструкції про порядок прийомки продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по кількості № П-6, яка затверджена постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 (надалі - Інструкція № П-6) та Інструкції про порядок прийомки продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по якості № П-7, яка затверджена постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 (надалі - Інструкція № П-7), що застосовуються до правовідносин сторін за цим Договором в тій частині, що не суперечить умовам, встановленим цим Договором.

Оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази незгоди Товариства з обмеженою відповідальністю «Транстрейд Інвест» зі складеними актами приймання товарів за кількістю та якістю від 26.03.2023 № 959 та від 27.04.2023 № 1038, висловлення будь-яких заперечень щодо їх змісту, враховуючи фактичне визнання постачальником викладених у вказаних актах зауважень, що вбачається із наступних його дій щодо поставки 07.07.2023 того ж товару з усунутими недоліками, суд визнає безпідставними посилання Товариства з обмеженою відповідальністю «Транстрейд Інвест» на невідповідність актів приймання товарів за кількістю та якістю від 26.03.2023 № 959 та від 27.04.2023 № 1038 вимогам Інструкцій № П-6 та № П-7. Більше того, суд зазначає, що акти приймання товарів за кількістю та якістю від 26.03.2023 № 959 та від 27.04.2023 № 1038 є аналогічними по формі та змісту актам приймання товарів за кількістю та якістю від 09.05.2023 та від 07.07.2023, щодо яких Товариство з обмеженою відповідальністю «Транстрейд Інвест» заперечень не висловлювало.

Так, суд встановив, що із урахуванням підписання покупцем Акту приймання товарів за кількістю та якістю 09.05.2023, встановлений п. 4.2. Договору строк на оплату товару у розмірі 2 321 280,00 грн тривав до 08.06.2023 включно. Однак, відповідач за зустрічним позовом здійснив оплату за видатковою накладною від 09.05.2023 № 17 лише 27.06.2023, тобто, із порушенням встановлених строків.

Із урахуванням підписання покупцем Акту приймання товарів за кількістю та якістю 07.07.2023, встановлений п. 4.2. Договору строк на оплату товару у розмірі 566 340,00 грн тривав до 07.08.2023 включно. Однак, відповідач за зустрічним позовом здійснив оплату за видатковою накладною від 07.07.2023 № 22 лише 10.08.2023, тобто, із порушенням встановлених строків.

На підставі викладеного та враховуючи частково підтверджений факт прострочення зобов`язання (оплати товару) з боку відповідача за зустрічним позовом, суд вважає, що вимоги про нарахування пені та 3% річних по видатковим накладним від 09.05.2023 та від 07.07.2023 заявлені позивачем за зустрічним позовом правомірно.

В той же час, суд встановив, що позивачем за зустрічним позовом неправильно обраховано початок періодів прострочення, а також включено день здійснення оплати при нарахуванні пені та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання по видатковій накладній від 07.07.2023, у зв`язку з чим, враховуючи викладене та встановлені судом строки, в межах яких Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» мало виконати свої грошові зобов`язання, не виходячи за межі визначених у зустрічному позові періодів, здійснив власний перерахунок пені та 3% річних.

Так, за розрахунком суду, за період з 09.06.2023 по 26.06.2023 обґрунтованим розміром пені за прострочення оплати є 4178,30 грн, а 3% річних - 3434,22 грн. За період з 08.08.2023 по 09.08.2023 обґрунтованим розрахунком пені за прострочення оплати є 113,27 грн, а 3% річних - 93,10 грн.

Отже, з урахуванням викладеного, вимоги зустрічного позову підлягають частковому задоволенню, а з відповідача за зустрічним позовом на користь позивача за зустрічним позовом підлягають стягненню 4291,57 грн пені та 3527,32 грн за порушення строків здійснення оплати за товар.

Щодо інших аргументів Товариства з обмеженою відповідальністю «Транстрейд Інвест», суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України»).

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76 ГПК України).

За приписами ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У частині третій ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Крім того, відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, враховуючи встановлені при розгляді первісного та зустрічного позовів обставини, суд дійшов висновку про задоволення первісного позову у повному обсязі та часткове задоволення зустрічних позовних вимог.

При цьому, враховуючи викладене, відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подання первісного позову слід покласти на відповідача за первісним позовом, а за зустрічний позов - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приписами ч. 11 ст. 238 ГПК України встановлено, що у разі часткового задоволення первісного і зустрічного позовів про стягнення грошових сум суд проводить зустрічне зарахування таких сум та стягує різницю між ними на користь сторони, якій присуджено більшу грошову суму.

У постанові від 13.11.2019 у справі № 910/16135/18 Верховний Суд сформував правовий висновок щодо застосування частини одинадцятої статті 238 ГПК України, зазначивши про те, що аналіз даної норми свідчить, що її мета є по суті аналогічною меті ст. 203 ГК України та ст. 601 ЦК України, оскільки в даному випадку судовим рішенням будуть чітко зафіксовані розміри грошових сум, які сторони винні одна одній, тобто, їх розмір носитиме ясний та безспірний характер, а з моменту набрання таким судовим рішенням законної сили відповідно до п. 9 ч. 3 ст. 129 та ч. 1 ст. 129-1 Конституції України таке судове рішення підлягатиме обов`язковому виконанню, тобто буде відсутній будь-який спір між сторонами з приводу настання чи ненастання строку виконання зобов`язання з такої сплати.

При цьому, зазначена норма ГПК України не проводить жодної диференціації, які за правовою природою чи підставами виникнення мають бути ці грошові суми.

На підставі викладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що незважаючи на те, що формально зараховані, як зустрічні, можуть бути лише саме основні зобов`язання, проте, за аналогією вищевказаних ст. 203 ГК України, ст. 601 ЦК України та ч. 11 ст. 238 ГПК України, задля досягнення тієї ж мети, на яку направлені вищевказані статті, та з урахуванням наведених засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, може мати місце зарахування і вимог про сплату штрафних санкцій та передбачених частиною другою статті 625 ЦК України інших нарахувань у випадку, якщо у кожної із сторін наявне судове рішення, яке набрало законної сили, про стягнення таких вимог, оскільки в такому випадку будуть чітко зафіксовані розміри грошових сум, які сторони винні одна одній по таким вимогам, тобто їх розмір носитиме ясний та безспірний характер, а з моменту набрання такими судовими рішеннями законної сили відповідно до п. 9 ч. 3 ст. 129 та ч. 1 ст. 129-1 Конституції України такі судові рішення підлягатимуть обов`язковому виконанню.

Приймаючи до уваги задоволення первісного позову на загальну суму 153 911,22 грн та 2684,00 грн судового збору і задоволення зустрічного позову на суму 7818,89 грн та 1715,62 грн судового збору, суд здійснює зустрічне зарахування в порядку ч. 11 ст. 238 ГПК України, в результаті якого з Товариства з обмеженою відповідальністю «Транстрейд Інвест» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» підлягає стягненню 106 448,53 грн пені, 39 643,80 грн штрафу та 968,38 грн судового збору.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Транстрейд Інвест» (вул. Юрія Іллєнка, 83а, офіс 303, м. Київ, 04119; ідентифікаційний код 39396612) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (проспект Любомира Гузара, 44, м. Київ, 03065) пеню у розмірі 114 267,42 грн, штраф у розмірі 39 643,80 грн та судовий збір у розмірі 2684,00 грн.

3. Зустрічний позов задовольнити частково.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (проспект Любомира Гузара, 44, м. Київ, 03065) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Транстрейд Інвест» (вул. Юрія Іллєнка, 83а, офіс 303, м. Київ, 04119; ідентифікаційний код 39396612) 4291,57 грн пені, 3527,32 грн 3% річних та 1715,62 грн судового збору.

5. В іншій частині зустрічного позову відмовити.

6. Відповідно до ч. 11 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України провести зустрічне зарахування грошових сум, що підлягають стягненню з кожної із сторін за результатами розгляду первісного та зустрічного позовів.

7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Транстрейд Інвест» (вул. Юрія Іллєнка, 83а, офіс 303, м. Київ, 04119; ідентифікаційний код 39396612) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (проспект Любомира Гузара, 44, м. Київ, 03065) 106 448,53 грн пені, 39 643,80 грн штрафу та 968,38 грн судового збору.

8. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано: 23.04.2024.

Суддя Т. Ю. Трофименко