Ухвала

від 18.04.2024 по справі 907/110/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

18 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 907/110/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кролевець О.А. - головуючий, Баранець О.М., Кондратова І.Д.,

за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д.А.

та представників

прокурора: Зарудяна Н.О.

позивача-1: не з?явився

позивача-2: не з?явився

позивача-3: не з?явився

відповідача: не з?явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатгаз Збут»

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 06.02.2024

(головуючий - Галушко Н.А., судді Желік М.Б., Орищин Г.В.)

та рішення Господарського суду Закарпатської області від 26.09.2023

(суддя - Ремецькі О.Ф.)

у справі №907/110/23

за позовом Керівника Хустської окружної прокуратури в інтересах держави

в особі 1) Закарпатської обласної ради, 2) Департаменту освіти і науки, молоді та спорту Закарпатської обласної державної адміністрації, 3) Хустської спеціальної школа І-ІІІ ступенів Закарпатської обласної ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатгаз Збут»

про визнання недійсним додаткових угод до договору про закупівлю товару та безпідставно сплачених коштів у сумі 171 406,60 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Керівник Хустської окружної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Закарпатської обласної ради (далі - Закарпатська обладміністрація, позивач -1 ), Департаменту освіти і науки, молоді та спорту Закарпатської обласної державної адміністрації (далі - Департамент, позивач - 2 ) та Хустської спеціальної школа І-ІІІ ступенів Закарпатської обласної ради (далі - школа, позивач-3) звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатгаз Збут» (далі - ТОВ «Закарпатгаз Збут», відповідач) про визнання недійсним додаткових угод до договору про закупівлю товару та стягнення безпідставно сплачених коштів у сумі 171 406,60 грн.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладення додаткових угод між школою і відповідачем, відповідно до яких, сторонами внесено зміни до істотних умов договору, зокрема зменшено річний плановий обсяг постачання газу та збільшено ціни за куб. м природного газу, є порушенням частини 4 статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі» № 922 (в редакції чинній на момент їх укладення), а тому додаткові угоди є нікчемними. У зв`язку з наведеним прокурор зазначає, що наявні підстави для стягнення безпідставно (зайво) отриманих відповідачем коштів від позивача - 1 в якості оплати вартості поставленого останньому природного газу, як різниця між фактично сплаченою споживачем вартістю природного газу та сумою, яку він повинен був сплатити без врахування зміненої додатковими угодами ціни 1 м.куб. природного газу, що становить 171 406,60 грн.

3. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 26.09.2023, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 06.02.2024, позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Закарпатгаз Збут» на користь Хустської спеціальної школи І-ІІІ ступенів Закарпатської обласної ради суму 171 406,60 грн безпідставно отриманих коштів. Здійснено розподіл судових витрат.

4. Приймаючи рішення суди встановили, що:

- 17.01.2020 року між ТОВ «Закарпатгаз Збут» (постачальник) та Хустською спеціальною школою І-ІІІ ступенів Закарпатської обласної ради (споживач) за наслідками проведення закупівлі UA-2019-12-09-001848-b (оголошення про проведення закупівлі від 09.12.2019) укладений договір постачання природного газу для потреб непобутових споживачів № 41ЕВ887-76-20 (далі - договір), за умовами якого постачальник зобов`язується передати у власність споживачу у 2020 році природний газ, а споживач, в свою чергу, зобов`язався прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначені договором (п.1.1. договору);

- згідно з п.п. 1.2., 1.3 договору узгоджено річний плановий обсяг постачання газу до 76 600 м. куб та сторонами визначено плановий обсяг споживання природного газу в помісячному розрізі;

- пунктом 3.2 договору передбачено, що ціна за 1 м. куб природного газу з урахуванням компенсації вартості послуги доступу до потужності становить 4,910 грн (з ПДВ);

- відповідно до п. 3.6 договору, загальна сума договору складається із місячних сум вартості газу, поставленого споживачу і на день укладення договору становить 376 106,00 грн;

- місячна вартість газу визначається як добуток ціни газу, та загального обсягу фактично поставленого (спожитого) газу, визначеного згідно з розділом ІІ договору (п. 3.5 договору);

- у розділі 4 договору сторони погодили порядок та умови проведення розрахунків;

- так, згідно з п. 4.1 договору розрахунковий період для оплати за договором становить один газовий місяць;

- відповідно до п. 4.2 договору оплата газу здійснюється споживачем шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника протягом 10 (десяти) банківських днів з дня отримання споживачем рахунку за спожитий газ та Акта приймання-передачі природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий постачальником газ здійснюється споживачем до 10 (десятого) числа, наступного за звітним місяцем;

- згідно з п. 4.3 договору датою оплати (здійснення розрахунку) є дата зарахування коштів на банківський рахунок постачальника;

- згідно з п. 2.2 договору обсяг переданого (спожитого) газу за розрахунковий період (пункт 4.1 договору), що підлягає оплаті споживачем, визначається на межі балансової належності між Оператором ГРМ/Оператором ГТС та споживачем на підставі даних комерційних вузлів обліку, зокрема, лічильників газу, визначених в заяві-приєднанні до договору розподілу/транспортування природного газу, укладеного між Оператором ГРМ/Оператором ГТС та споживачем, а також з урахуванням процедур, передбачених Кодексом газорозподільних систем, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2494 (далі - Кодекс ГРМ);

- відповідно до п. 9.1 договору, цей договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками (за наявності) сторін і діє в частині постачання газу з 01.02.2020 до 31.12.2020, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення;

- протягом строку дії договору між його сторонами були укладені такі додаткові угоди:

- додаткова угода № 1 від 22.01.2020 про зменшення річного планового обсягу постачання газу - до 69636,36 куб. м. При цьому ціну газу збільшено до 5,401 грн за 1000 куб. м (на + 9,09 %);

- додаткова угода № 2 від 27.01.2020 про зменшення річного планового обсягу постачання газу - до 63305,78 куб. м. При цьому ціну газу збільшено до 5,9411 грн за 1000 куб. м природного газу (на + 17,36 %);

- додаткова угода № 3 від 21.02.2020 про зменшення річного планового обсягу постачання газу - до 57530,71 куб. м. При цьому ціну газу збільшено до 6,53521 грн за 1000 куб. м природного газу (на + 24,87 %);

- додаткова угода № 4 від 26.01.2021 ціну газу збільшено до 9,900 грн за 1000 куб. м природного газу (на +50,40 %);

- додатковою угодою № 5 від 31.12.2020 викладено в новій редакції та продовжено строк дії договору, викладено реквізити постачальника у новій редакції.

- вказані додаткові угоди містять посилання на зміну закупівельної вартості природнього газу, що за позицією відповідача підтверджується долученими прокурором до позову ціновими довідками Закарпатської торгово-промислової палати Ц-01 від 08.01.2020 № 15.06-07/01, № Ц-04 від 15.01.2020 № 15.06-07/05, № Ц-12 від 05.02.2020 № 15.06-07/26, № Ц-110 від 29.12.2020 № 15.06-07/278.

- на виконання умов договору постачальник поставив, а споживач прийняв природний газ в обсязі 57 010,3 м. куб за період з лютого 2020 по травень 2020 року та з жовтня 2020 по січень 2021 року, що підтверджується актами приймання передачі природнього газу № ЗЗК80004118 від 29.02.2020, № ЗЗК80007040 від 27.03.2020, № ЗЗЗК80010169 від 30.04.2020, № ЗЗК80012521 від 31.05.2020, № ЗЗК80022186 від 31.10.2020, №ЗЗК80024370 від 26.11.2020; рахунком на оплату від 17.12.2020; актом приймання передачі природнього газу №ЗЗК81000415 від 31.01.2021. Споживачем здійснено оплату за отриманий природний газ в повному обсязі.

- стверджуючи про безпідставність та незаконність внесених сторонами в договір змін в частині збільшення вартості природного газу та, відповідно, нікчемність внесених в договір змін відповідно до додаткових угод №№ 1, 2, 3, а також недійсністю додаткової угоди №4 прокурор просить такі додаткові угоди визнати недійсними та в порядку застосування наслідків недійсності нікчемного правочину шляхом реституції - стягнути з відповідача зайво сплачені позивачем - 3, як споживачем, грошові кошти за придбаний у період з лютого 2020 року по січень 2021 року включно природний газ в загальній сумі 171 406,60 грн.

5. Встановивши вищезазначене, а також, що укладенні додаткові угоди суперечать законодавству, а саме, положенням ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та положенням ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (в редакції чинній з 19.04.2020), з урахуванням вимог ст. 37 Закону України «Про публічні закупівлі», суди вказали, що оспорювані додаткові договори є нікчемними, і з урахуванням положень ст. 215 ЦК України, не потребують визнання їх недійсними. Зважаючи на оплату позивачем - 3 вартості отриманого природного газу за нікчемними угодами, суд встановив наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача - 3 різниці вартості тарифів погодженої договором та збільшеної додатковими договорами, у розмірі 171 406,60 грн.

6. Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові прокурора в особі Закарпатської обладміністрації, а позов прокурора в особі школи залишити без розгляду.

7. Крім того, відповідачем, 12.04.2024, через систему «Електронний суд» також подано пояснення до касаційної скарги. Касаційний суд зазначає, що подані відповідачем пояснення є фактично доповненнями до касаційної скарги.

8. Водночас, частинами першою та другою статті 298 ГПК України передбачено, що особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження. У разі доповнення чи зміни касаційної скарги особа, яка подала касаційну скаргу, повинна подати докази надсилання копій відповідних доповнень чи змін до касаційної скарги іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу. В іншому разі суд не враховує такі доповнення чи зміни.

9. Отже скористатися таким правом на подачу доповнень до касаційної скарги особа може лише протягом строку на касаційне оскарження судового рішення та з дотриманням вимог про надсилання копій відповідних доповнень чи змін до касаційної скарги іншим учасникам справи.

10. Згідно з частиною четвертою статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

11. Відповідно до положень статті 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

12. Враховуючи, що подані відповідачем пояснення, які фактично є доповненням до доводів касаційної скарги, подано поза межами строків на касаційне оскарження судового рішення без відповідного клопотання про поновлення такого строку, Суд залишає без розгляду подані відповідачем пояснення.

13. Прокурор у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на безпідставність доводів та вимог касаційної скарги, та водночас вказуючи на законність та обґрунтованість судових рішень у справі, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану судові рішення без змін.

14. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, та заперечення викладені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою, необхідно закрити, зважаючи на таке.

15. Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

16. Верховний Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частині 3 статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

17. Так самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, покладається на скаржника.

18. У касаційній скарзі, скаржник, посилаючись на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, зазначає, що судами не враховано правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 30.07.2020 у справі № 904/5598/18, від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18, від 26.08.2020 у справі № 911/2032/17, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, від 07.11.2008 у справі № 295/4481/16-ц, від 16.05.2018 у справі № 910/11847/19, від 16.05.2018 у справі № 638/11634/17, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 23.10.2019 у справі № 922/3013/18, від 16.03.2021 у справі № 910/11847/19.

19. Крім того скаржник зазначає про неправильне застосування положень ст. 53 Закону України «Про прокуратуру», оскільки, прокурором неправильно визначено позивача у справі. До того скаржник зазначає, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах ( постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 (п. 6.21, 6.22, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 (підпункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (підпункт 8.5), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.16) і № 922/1830/19 (підпункт 7.1)).

Також, скаржник зазначає, що Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.17) і № 922/1830/19 (підпункт 7.2)). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.18) і № 922/1830/19 (підпункт 7.3)). У пункті 55 постанови від 14.12.2022 у справі № 2-3887/2009 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ці висновки актуальні також щодо участі територіальної громади в цивільних правовідносинах та судовому процесі.

20. За змістом пункту 1 частини 2 ст. 287 ГПК України оскарження судових рішень з підстави, передбаченої цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

21. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

22. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні правовідносини).

23. Проаналізувавши доводи, наведені у касаційній скарзі, в обґрунтування підстави касаційного оскарження визначеної у пункті 1 частини 2 ст. 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає, що наведені скаржником у касаційній скарзі постанови Верховного Суду прийнято у правовідносинах, які не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається Судом.

24. Так, як вбачається з судових рішень у справі № 925/1276/19 предметом спору у справі були вимоги прокурора про визнання недійсним договору, укладеного відповідачами та зобов`язання повернути кошти, отримані за договором. Рішенням Господарського суду Черкаської області позов задоволено повністю; визнано недійсним договір, укладений 11.12.2018 між Кам`янським державним історико-культурним заповідником та ФОП Тельчаровим О.Б.; зобов`язано ФОП Тельчарова О.Б. повернути Кам`янському державному історико-культурному заповіднику кошти в сумі 299 997,00 грн, отримані за договором. Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Скасовуючи постанову апеляційного суду та направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суду зазначив, що суд апеляційної інстанції відмовляючи у позові не навів належного обґрунтування чому прокурор неправильно визначив склад та процесуальний статус учасників спору у цій справі, тоді як питання належності/неналежності даного органу залежить від обставин кожної конкретної справи, які мають з`ясовуватись у суді з наведенням відповідного обґрунтування у судовому рішенні. Натомість саме на суд покладено обов`язок встановити належність позивача, належність відповідача, надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з оцінки доказів здійсненим за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів за правилами статті 86 ГПК України.

Крім того, Верховний Суд у справі №925/1276/19 зазначив, що апеляційним судом не враховано, що реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. Метою проведення реституції є відновлення між сторонами такого собі status quo у фактичному та правовому становищі, що існував до вчинення правочину, шляхом, так би мовити, абсолютного знищення юридичного значення будь-яких дій, що вчинялися суб`єктами - учасниками недійсного правочину. Реституція - це спеціальний зобов`язальний спосіб захисту права власності, який може застосовуватися лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він і був переданий.

25. У справі 911/1497/18 прокурор також звернувся з позовом в особі ради та держаудитслужби до комунального підприємства та товариства про визнання недійсними результатів проведення процедури закупівлі та договору про надання послуг з розміщення побутових відходів. Судовими рішення позов у справі задоволено. Верховний Суд скасовуючи судові рішення у справі та направляючи справу на новий розгляд, зазначив, що судами не перевірено та не обґрунтовано причин звернення прокурора з відповідним позовом та не встановлено обставин, які перешкоджали компетентному органу захистити права держави. Крім того суди не звернули увагу, що Закон України «Про здійснення державних закупівель» втратив чинність.

26. У справі № 911/2032/17 прокурор в особі міської адміністрації звернувся до ради та товариства з позовом про визнання недійсними рішень, витребування на користь держави земельних ділянок, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, основним матеріально правовим обґрунтування у спорі було порушення відповідачами положень Земельного кодексу України.

27. У справі № 922/3095/18 управління праці та соціального захисту населення Харківської міської ради звернулось до ТОВ «Харківгаз Збут» про стягнення 3 % річних у розмірі 108 108,62 грн та 405 844,50 грн інфляційних втрат за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг теплопостачання, водопостачання та водовідведення, квартирної плати.

28. У справі № 922/3013/18 ТОВ «Харківгаз Збут» звернулось до управління праці та соціального захисту населення Харківської міської ради про стягнення заборгованості у розмірі 268 326,13 грн за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг і житлових субсидій населенню.

29. У справі № 910/11847/19 товариство звернулось до комунального підприємства і ради про стягнення заборгованості з оплати фактично наданих позивачем медичних послуг.

30. Проаналізувавши судові рішення у справах №925/1276/19, № 911/1497/18, № № 911/2032/17, № 922/3095/18, № 922/3013/18, № 910/11847/19, касаційний суд зазначає, що правовідносини у вказаних справах не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається Судом, оскільки, вказані справи відрізняються і за фактичними встановленими обставинами справи і за матеріально - правовим обґрунтуванням, що відповідно вплинуло на викладення Верховним Судом правових висновків у вказаних справах, щодо застосування судами положень ст. 53 ГПК України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

31. Отже доводи касаційної скарги щодо неврахування правових висновків. викладених у постановах Верховного Суду у справах №925/1276/19, № 911/1497/18, № 911/2032/17, № 922/3095/18, № 922/3013/18, № 910/11847/19 є безпідставними.

32. У справі № 904/5598/18 прокурор в особі ради та держаудитслужби звернувся з позовом до школи та підприємця про визнання недійсним договору постачання. Ухвалою суду першої інстанції, залишеною без змін постановою апеляційного суду, позов прокурора залишено без розгляду, на підставі п. 5 частини першої статті 226 ГПК України. Верховний Суд скасовуючи судові рішення у справі та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначив, що суди попередніх інстанцій в межах наданих їм повноважень статтями 86, 269 ГПК України не перевірили наведені прокурором доводи, які, на його думку, перешкоджають захисту інтересів держави належними суб`єктами, у зв`язку з чим прокурор звернувся до суду, вказане призвело до передчасного висновку судів про наявність підстав для залишення позову без розгляд .

33. У справі № 911/2169/20 прокурор звернувся з позовом в особі КМ України, Міндовкілля та ДП до міської адміністрації та товариства про визнання недійсними розпоряджень та договорів оренди землі, зобов`язання повернути земельні ділянки. Судовими рішеннями у справі позов прокурора залишено без розгляду, на підставі п. 5 частини першої статті 226 ГПК України. Верховний Суд, скасовуючи судові рішення у справі та направляючи справу на розгляд до суду першої інстанції, зазначив, що суди залишаючи без розгляду позов Прокурора, поданий в інтересах держави в особі Уряду та Міндовкілля, обмежились лише констатацією того, що позов містить в собі вимоги, спрямовані на повернення земельних ділянок 1, 2 в користування ДП, а Прокурор не позбавлений права повторно звернутись до суду, до того ж судами не з`ясовувались питання невиконання або неналежного виконання цими позивачами дій, спрямованих на захист інтересів держави у спірних правовідносинах.

34. Як вбачається з судових рішень у справі № 912/2385/18 предметом спору у справі є вимоги прокурора в особі РДА та Держаудитслужби до відділу освіти та товариства про визнання недійсним договору та стягнення незаконно повернених коштів. Судом першої інстанції позов задоволено. Постановою апеляційного суду рішення скасовано позов прокурора залишено без розгляду. Скасовуючи постанову апеляційного суду, Верховний Суд зазначив, що апеляційним судом не надано належної оцінки доводам прокурора щодо невчинення компетентним органом дій направлених на захист інтересів держави. Водночас, у справі № 912/2385/18, касаційний суд вказав, що наявність бездіяльності компетентного органу повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин.

35. У справі № 905/1907/21 предметом спору є вимоги прокурора в особі ради і школи до товариства про стягнення грошових коштів, сплачених школою на підставі додаткових угод, якими, в порушення вимог законодавства, внесено зміни до істотних умов договору, а саме збільшено ціну за одиницю товару та зменшено загальні обсяги поставки газу. Судовими рішеннями у справі позов прокурора залишено без розгляду. Верховний Суд скасував судові рішення у справі в частині залишення без розгляду позову прокурора в особі ради та в цій частині справу передав до Господарського суду Донецької області для продовження розгляду. Направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд, зазначив, що суди залишаючи без розгляду позов прокурора належним чином не проаналізували доводи прокурора щодо наявності підстав для захисту інтересів держави в даному випадку. Крім того, Суд зазначив, що розглядаючи позов поданий в інтересах держави в особі школи, судами необхідно враховувати, що школа у спірних правовідносинах, які виникли щодо закупівлі природного газу за Договором, діє як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня (отримувач бюджетних коштів) та є замовником зазначеного товару в обсязі та в межах видатків, що визначені розпорядниками бюджетних коштів вищого рівня. Велика Палата Верховного Суду звертає також увагу на свої висновки, викладені у пункті 56 постанови від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19, де вказано, зокрема, що вимоги особи, яка в судовому порядку домагається застосування реституції, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який вони мали до вчинення правочину. Застосування реституції як наслідку недійсності правочину насамперед відновлює права учасників цього правочину. Інтерес іншої особи полягає в тому, щоб відновити свої права через повернення майна відчужувачу. Якщо повернення майна відчужувачу не відновлює права позивача, то суд може застосувати іншій ефективний спосіб захисту порушеного права в межах заявлених позовних вимог.

36. Таким чином проаналізувавши судові рішення у справах № 904/5598/18, № 911/2169/20, № 912/2385/18, № 905/1907/21, можно зробити висновок, що касаційний суд скасовуючи судові рішення у вказаних справах, вказував на неналежне дослідження судами обставин звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі того чи іншого органу, а тому Суд вказував на передчасність висновків судів про залишення позову без розгляду. Отже, касаційним судом відхиляються доводи скаржника щодо неврахування правових висновків, викладених Верховним Судом у справах № 904/5598/18, № 911/2169/20, № 912/2385/18, № 905/1907/21, оскільки вказані справи, та справа, що розглядається судом є різними за встановленими судами обставинами справи.

37. Так у справі, що розглядається Верховним Судом, суди встановили, що прокурором, в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», скеровано до Закарпатської обласної ради повідомлення щодо виявлених порушень та необхідності вжиття заходів з приводу відшкодування збитків, в тому числі шляхом пред`явлення позовної заяви до суду. Крім того, окружною прокуратурою повторно скеровано повідомлення № 07.54-5967вих-22 від 08.12.2022 про необхідність надання до окружної прокуратури інформації про вжиті заходи для усунення порушень при проведенні вищевказаної закупівлі та повідомлено, що у разі не подання позову, позовну заяву в інтересах держави в особі Закарпатської обласної ради буде пред`явлено окружною прокуратурою.

Згідно наданих відповідей від 08.08.2022 та 27.12.2022 Закарпатської обласної ради органом, уповноваженим захищати інтереси держави у правовідносинах, які випливають із договору № 41ЕВ887-76-20 від 17.01.2020 є Департамент освіти і науки, молоді та спорту Закарпатської обласної державної адміністрації. Також, 26.07.2022 прокурором, в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», скеровано до Департаменту освіти і науки, молоді та спорту Закарпатської обласної державної адміністрації, аналогічне повідомлення щодо виявлених порушень та необхідності вжиття заходів з приводу відшкодування збитків, в тому числі шляхом пред`явлення позовної заяви до суду.

Крім того, окружною прокуратурою повторно скеровано повідомлення № 07.54-5966вих-22 від 08.12.2022 про необхідність надання до окружної прокуратури інформації про вжиті заходи для усунення порушень при проведенні вищевказаної закупівлі та повідомлено, що у разі не подання позову, позовну заяву в інтересах держави в особі Департаменту освіти і науки, молоді та спорту Закарпатської обласної державної адміністрації буде пред`явлено окружною прокуратурою.

12.01.2023 окружною прокуратурою отримано відповідь з Департаменту освіти і науки, молоді та спорту Закарпатської обласної державної адміністрації, з якої вбачається, що заходи для усунення вищезазначених порушень не вживалися.

38. Враховуючи наведене, суди встановили, що позов заявлено прокурором в межах наданих йому законодавством повноважень в інтересах держави в особі Закарпатської обласної ради, Департаменту освіти і науки, молоді та спорту Закарпатської обласної державної адміністрації, та Хустської спеціальної школа І-ІІІ ступенів Закарпатської обласної ради.

39. Щодо доводів касаційної скарги щодо неправильного визначення прокурором сторін у справі касаційний суд зазначає наступне.

40. Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження (аналогічні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц, від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц, від 12.12.2018 у справах № 570/3439/16-ц і № 372/51/16-ц).

41. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у процесі": сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

42. Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача.

43. Тож визначення позивачем у справі складу сторін має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.

44. Водночас варто також враховувати, що суд має розглядати лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, чим спір по суті буде вичерпано, або в їх задоволенні може бути відмовлено. У тому ж разі, якщо за змістом заявлених позовних вимог (а не з огляду на обставини справи) задоволення позову є неможливим, немає, як видається, підстав стверджувати про наявність юридичного спору. Суд повинен ухвалювати рішення, яким вичерпувати конфлікт між сторонами, а не давати одній зі сторін за відсутності для цього юридичних підстав сподівання на те, що вона в майбутньому отримає бажане для неї рішення (такий правовий висновок, викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.10.2020 у справі № 369/10789/14-ц).

45. Верховний Суд також зазначає, що наявність інтересів держави є предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин, а встановлені судами фактичні обставини у зазначених скаржником справах не є ідентичними обставинам у справі, що переглядається. (схожий за змістом правовий висновок, викладено у постанові Верховного Суду від 07.03.2024 у справі № 918/308/23).

46. Таким чином, є безпідставним посилання скаржника на неправильне визначення прокурором позивача у справі та неврахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах зазначених у п. 18 цієї постанови.

47. Суд наголошує, що забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

48. Таким чином, проаналізувавши судові рішення у справах, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, касаційний суд вважає, що ці справи не є подібними до справи, що зараз розглядається Верховним Судом, зважаючи на всі критерії подібності, оскільки справи є різними за встановленими судами обставинами справи.

49. Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

50. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

51. З урахуванням вищезазначеного, касаційний суд встановивши після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постанові Верховного Суду на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними, отже Суд вказує на необхідність закриття касаційного провадження відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 зазначеного Кодексу.

52. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена п. 1 ч. 2 статті 287 ГПК України, не отримала свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-яких інших підстав касаційного оскарження Товариством з обмеженою відповідальністю «Закарпатгаз Збут» не зазначено у поданій касаційній скарзі, колегія суддів на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу вказує на необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатгаз Збут» на постанову Західного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 26.09.2023.

Керуючись ст.ст. 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатгаз Збут» на постанову Західного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 26.09.2023 у справі №907/110/23.

.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О.А. Кролевець

Судді О.М. Баранець

І.Д. Кондратова