Постанова

від 17.04.2024 по справі 183/1672/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 183/1672/22

провадження № 61-10576св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Малінової Поліни Станіславівни на постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 червня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання права власності на квартиру у порядку спадкування за законом, витребування квартири із чужого незаконного володіння.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він є єдиним спадкоємцем на все майно після смерті його двоюрідного брата - ОСОБА_5 , який помер у вересні 2020 року.

З метою оформлення спадкових прав, отримання свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 він звернувся до приватного нотаріуса Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Куліша Ю. О., яким 27 квітня 2022 року винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві.

Квартира АДРЕСА_1 належала його родичам, зокрема двоюрідному брату ОСОБА_5 та його матері ОСОБА_6 на праві приватної спільної сумісної власності. Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 19 січня 2009 року, виданого згідно із розпорядженням Новомосковської міської ради Дніпропетровської області від 30 грудня 2008 року № 08621, квартира була приватизована згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на день смерті проживала разом із сином ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_2 . Після смерті ОСОБА_6 спадкоємцем є її син ОСОБА_5 , який є таким, що прийняв спадщину, оскільки проживав із спадкодавцем.

ОСОБА_5 помер у вересні 2020 року.

Під час оформлення спадкових прав після смерті ОСОБА_5 він з`ясував, що 16 вересня 2016 року проведено державну реєстрацію припинення права власності на квартиру АДРЕСА_1 . Підставою для державної реєстрації припинення приватної спільної сумісної власності на цю квартиру, а також реєстрації права власності на неї за ОСОБА_4 , є рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 червня 2016 року у справі № 202/3778/16-ц.

Також, 11 листопада 2019 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кулішем Ю. О., зареєстрований в реєстрі за № 1066, за яким право власності на квартиру АДРЕСА_1 перейшло від ОСОБА_4 до ОСОБА_3

18 листопада 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір довічного утримання (догляду), посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Щетіловою О. В., зареєстрований в реєстрі за № 11588, за яким ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна станом на 16 грудня 2021 року власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 .

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 березня 2022 року його апеляційну скаргу задоволено частково, заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 червня 2016 року у справі № 202/3778/16 скасовано, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення боргу та визнання права власності відмовлено.

ОСОБА_1 зазначав, що право власності на спірну квартиру припинено поза волею та без відома ОСОБА_5 , оскільки за життя йому взагалі не було відомо про розгляд справи № 202/3778/16 та про реєстрацію припинення права власності на належну йому квартиру у зв`язку з тим, що із 23 червня 1987 року до дня смерті, тобто до вересня 2020 року він був зареєстрований і проживав у квартирі АДРЕСА_1 , а відчуження майна відбувалось у листопаді 2019 року.

Крім цього, судове рішення створило видимість законності і правомірності набуття права власності ОСОБА_4 та умови, при яких ОСОБА_5 , як власник приватизованого майна, не знав та не міг знати про наявність цивільної справи № 202/3778/16, яка перебувала на розгляді в Індустріальному районному суді м. Дніпропетровська, розташованому в іншому населеному пункті, та про прийняте рішення у вказаній цивільній справі, а тому за час життя ОСОБА_5 не міг реалізувати своє право на захист.

ОСОБА_1 просив суд:

- визнати за ним права власності на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , померлого у вересні 2020 року;

- витребувати у ОСОБА_2 на його користь квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру, загальною площею 66,4 кв. м, житловою площею 38,4 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , померлого у вересні 2020 року.

Витребувано у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартиру, загальною площею 66,4 кв. м, житловою площею 38,4 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що у зв`язку зі скасуванням судового рішення, на підставі якого майно вибуло з володіння спадкодавця ОСОБА_5 , відсутністю доказів на підтвердження інших підстав для переходу права власності на майно, інших правових підстав вибуття спірного нерухомого майна з володіння власника за його ОСОБА_5 життя, без його власного волевиявлення, постійного проживання ОСОБА_5 у спірній квартирі до часу смерті, відсутності доказів реєстрації відповідача та третіх осіб у спірному майні, можна вважати, що позивачем доведені обставини щодо відчуження спірної квартири особою, яка не мала права на її відчуження, та поза волею власника.

Крім того, на наявність права власності на майно не впливає також і та обставина, що воно було предметом відчуження, укладених іншими особами, оскільки дійсний власник не був стороною цих угод.

Стаття 346 ЦК України не передбачає припинення права власності дійсного власника в зв`язку з реєстрацією договорів купівлі-продажу, довічного утримання за іншими особами під час його неодноразового перепродажу, що відбувалося без участі та поза межами волі дійсного власника.

Отже, спірне майно перебувало у спільній сумісній власності ОСОБА_6 та ОСОБА_5 . ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а ОСОБА_5 , як співвласник майна, є син померлої, проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини за однією адресою, набув у спадщину. Ураховуючи презумпцію рівності часток у праві власності, 1/2 частка в праві спільної власності на спірну квартиру належала йому, однак до нотаріуса зі заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину він не звертався, спадкову справу після смерті ОСОБА_6 не заведено. Суд першої інстанції вважав ОСОБА_5 таким, що прийняв спадщину, однак не оформив своїх спадкових прав після смерті ОСОБА_6 , та набув право власності на квартиру, як єдиний власник з моменту смерті іншого співвласника.

Таким чином, враховуючи ту обставину, що майно вибуло з володіння позивача як спадкоємця померлого власника не з його волі, суд вважав, що позивач, як спадкоємець за померлим власником, має право на визнання за ним права власності на спірне майно та витребування з незаконного володіння спірної квартири, що перебуває у власності ОСОБА_2 .

У лютому 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Малінова П. С. подала заяву про перегляд заочного рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2022 року.

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 березня 2023 року заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Малінової П. С. про перегляд заочного рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання права власності в порядку спадкування за законом та витребування майна з чужого незаконного володіння, залишено без задоволення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2022 року скасовано.

Позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру, загальною площею 66,4 кв. м, житловою площею 38,4 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , який помер у вересні 2020 року.

Витребувано у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартиру, загальною площею 66,4 кв. м, житловою площею 38,4 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Скасовуючи заочне рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив із того, що наявні обов`язкові підстави для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки відповідач не був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання та обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Враховуючи, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння за життя власника ОСОБА_5 не з його волі на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасоване, а позивач ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_5 , тому позовні вимоги ОСОБА_1 є доведеними та обґрунтованими належними доказами у справі. Апеляційний суд погодився з мотивами рішення суду першої інстанції по суті спору.

Доводи апеляційної скарги про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог позивача, пропуск позивачем строків позовної давності суд апеляційної інстанції вважав безпідставними та такими, що спростовуються належними доказами у справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У липні 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Малінова П. С. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просила скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 червня 2023 року в частині задоволених позовних вимог і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції задовольнив позов за двома взаємовиключними позовними вимогами, кожна з яких є самостійною підставою для реєстрації права власності на нерухоме майно, чим визнав подвійне право позивача на один об`єкт, що не може вважатися належним способом захисту прав.

Також суд апеляційної інстанції не визначив статусу відповідача, зокрема добросовісного чи недобросовісного набувача нерухомого майна.

Крім того, апеляційний суд не звернув увагу на заяву ОСОБА_2 , викладену у апеляційній скарзі, щодо пропущення ОСОБА_1 строку позовної давності.

Підставою касаційного оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від 13 червня 2023 року заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема судом застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (провадження № 14-192цс19), від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19), від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20), від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21), від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) та у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18), від 27 січня 2021 року у справі № 186/599/17 (провадження № 61-159св19), від 02 червня 2021 року у справі № 351/1317/18 (провадження № 61-16345св20), від 28 червня 2023 року у справі № 755/2957/20 (провадження № 61-36св23), а також заявник посилався на порушення судом норм процесуального права, зокрема, необґрунтовано відхилено клопотання про виклик та допит свідків.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що визнання права власності на спадкове майно є винятковим та законним способом захисту, оскільки існують реальні перешкоди оформлення таких прав в нотаріальному порядку, з одночасним використанням права на захист права власності відповідно до положень глави 29 ЦК України, зокрема, права на витребування спадкового майна від добросовісного набувача. Отже, обраний ним спосіб захисту своїх порушених прав не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Щодо тверджень ОСОБА_2 про пропуск позовної давності, то спірне нерухоме майно неодноразово відчужувалося, тому саме з дати прийняття постанови Дніпровським апеляційним судом у дійсного власника виникає право заявити вимоги, пов`язані із захистом свої прав власності, оскільки саме з цього часу спірне нерухоме майно повернулося у фактичне володіння дійсного власника і саме з цієї дати у дійсного власника виникає право на витребування цього майна у останнього набувача та реальна можливість звернутися до суду з цим позовом. Враховуючи зазначене, просив суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін як таку, що ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

У липні 2023 року заявник у встановлений судом строк усунув недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У серпні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження від 28 січня 2021 року № 00029362925 батьками ОСОБА_5 є ОСОБА_7 та ОСОБА_6 (т. 1, а. с. 121).

Батько ОСОБА_5 - ОСОБА_7 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у батьків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , що підтверджує запис акта про народження № 90 від 14 березня 1940 року (т. 1, а. с. 135).

ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть від 01 лютого 2021 року № 00029398114 (т. 1, а. с.128).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, зареєстрованого в реєстрі за № 1012, ОСОБА_10 є донькою ОСОБА_9 (т. 1, а. с. 154).

Згідно зі свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , 26 червня 1950 року ОСОБА_11 та ОСОБА_12 уклали шлюб та ОСОБА_12 змінила прізвище на « ОСОБА_13 » (т. 1, а. с. 150).

Батько ОСОБА_5 - ОСОБА_7 є рідним братом ОСОБА_14 - матері ОСОБА_1 (позивача).

Отже, позивач ОСОБА_1 є двоюрідним братом ОСОБА_5 , який помер у вересні 2020 року (т. 1, а. с. 157).

Відповідно до свідоцтво про право на спадщину за законом від 27 серпня 2021 року, зареєстрованого в реєстрі за № 572 приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кулішем Ю. О., спадкоємцем майна ОСОБА_5 , який помер у вересні 2020 року, є його двоюрідний брат - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (т. 1, а. с. 156).

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 19 січня 2009 року, зареєстрованого в Єдиному державному електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно за № 26149953, виданого згідно з розпорядженням Новомосковської міської ради Дніпропетровської області від 30 грудня 2008 року № 08621, квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 66,4 кв. м, належить на праві приватної спільної сумісної власності ОСОБА_6 та ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 13).

Згідно з технічним паспортом на квартиру АДРЕСА_1 вона має загальну площу 66,4 кв. м, житлову площу 38,4 кв. м. (т. 1, а. с. 14-22).

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 - мати ОСОБА_5 , що підтверджує витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть від 28 січня 2021 року № 00029369198 та актовий запис про смерть від 29 грудня 2015 року № 1106 (т. 1, а. с. 122, 169).

З витягу зі Спадкового реєстру від 28 вересня 2022 року № 70166384 відомо про відсутність у Спадковому реєстрі відкритої спадкової справи, виданих свідоцтв про право на спадщину після смерті ОСОБА_6 (т. 1, а. с. 171).

Відповідно до довідки Виконавчого комітету Новомосковської міської ради від 29 січня 2021 року № 270 року ОСОБА_6 на день смерті була зареєстрована разом із сином ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 26).

Згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим повторно 17 вересня 2021 року Новомосковським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Новомосковському районі Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), у вересні ІНФОРМАЦІЯ_5 помер ОСОБА_5 , про що 04 листопада 2020 року складено актовий запис № 951 (т. 1, а. с. 23).

З листа Виконавчого комітету Новомосковської міської ради від 19 січня 2021 року № 130 відомо, що ОСОБА_5 на день своєї смерті був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . Разом з ним інші зареєстровані за цією адресою особи не значаться (т. 1, а. с. 27).

Зі спадкової справи, заведеної 28 січня 2021 року приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кулішом Ю. О., щодо майна померлого у вересні 2020 року ОСОБА_5 , відомо, що 28 січня 2021 року із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 звернувся ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 114).

Також 27 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Новомосковського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Куліша Ю. О. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку, належну ОСОБА_5 , померлому у вересні 2020 року (т. 1, а. с. 155).

27 серпня 2021 року приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кулішом Ю. О. видано свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за № 572, відповідно до якого спадкоємцем майна ОСОБА_5 , який помер у вересні 2020 року, є його двоюрідний брат ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з: земельної ділянки, площею 4,966 га, кадастровий номер 1222082500:01:001:0024, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої в Жовтневій сільській раді Криничанського району Дніпропетровської області, належної спадкодавцю на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ДП № 034606, виданого 05 грудня 2004 року Криничанською районною державною адміністрацією, на підставі розпорядження голови Криничанської районної державної адміністрації від 11 грудня 2003 року № 776-р, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за № 010412202730 (т. 1, а. с. 156).

27 квітня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Новомосковського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Куліша Ю. О. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, зокрема квартиру АДРЕСА_1 , належну ОСОБА_5 , померлому у вересні 2020 року (т. 1, а. с. 158).

27 квітня 2022 року постановою приватного нотаріуса Новомосковського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Куліша Ю. О. відмовлено ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальних дій, зокрема видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_5 , померлого у вересні 2020 року, оскільки спадкоємець не надав ніяких документів, що підтверджують право власності ОСОБА_5 на зазначену квартиру (т. 1, а. с. 159).

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 червня 2016 року у справі № 202/3778/16-ц позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення боргу задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 на погашення грошового зобов`язання житлову квартиру АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_4 право власності на житлову квартиру АДРЕСА_1 .

У іншій частині позовних вимог відмовлено (т. 1, а. с. 28).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 16 грудня 2021 року № 290616018, 13 вересня 2016 року на підставі рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 червня 2016 року у справі № 202/3778/16-ц проведено реєстрацію змін щодо об`єкта нерухомого майна, зокрема щодо припинення права власності на квартиру АДРЕСА_1 та реєстрацію права власності на цю квартиру за ОСОБА_4 (т. 1, а. с. 36-38).

11 листопада 2019 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кулішем Ю. О., зареєстрований в реєстрі за № 1066, відповідно до якого право власності на квартиру АДРЕСА_1 перейшло до ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 29-32).

18 листопада 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір довічного утримання (догляду), посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Щетіловою О. В., зареєстрований в реєстрі за № 11587, згідно з яким ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .

Також приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Щетіловою О. В. накладено заборону відчуження зазначеного в договорі майна, зокрема квартири АДРЕСА_1 . Заборона зареєстрована 18 листопада 2019 року в реєстрі за № 11588 (т. 1, а. с. 33-35).

Отже, станом на 16 грудня 2021 року зареєстрованим власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 .

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 березня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 червня 2016 року у справі № 202/3778/16-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення боргу скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено. Рішення набрало законної сили.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалою Верховного Суду від 27 березня 2024 року касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 березня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення боргу та визнання права власності закритона підставі пункту 3 частини першої статті 396 ЦПК України (провадження № 61-2293св23).

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Малінова П. С. заявила про пропуск ОСОБА_1 строку позовної давності.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Малінової П. С. не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції відповідає вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Щодо визнання права власності на майно

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Частиною п`ятою статті 1268 ЦК України передбачено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно з частиною першою статті 1261 та частиною першою статті 1265 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. У п`яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.

Отже, у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає у нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього (див. правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12, постановах Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 754/11747/18 (провадження № 61-22947св19), від 15 березня 2023 року у справі № 759/8653/17 (провадження № 61-15468св19)).

Ураховуючи те, що право власності спадкодавця ОСОБА_5 на нерухоме майно було незаконно припинено за його життя, і спірна квартира вибула з власності спадкодавця поза його волею за його життя, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком суду про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 як спадкоємця щодо визнання права власності на спірну квартиру в порядку спадкування за законом.

Лише власник може витребувати майно із чужого незаконного володіння, а тому доводи касаційної скарги про неналежний спосіб судового захисту є помилковими, подвійного набуття права власності за позивачем не відбудеться, та як він спадкоємець і право власності не оформив.

Щодо витребування майна

Статтею 41 Конституції України та статтею 319 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним і право розпоряджатися майном належить лише власникові майна.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року у справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19)).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18) зазначено, що виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК Уккраїни, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.

Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках. За змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18)).

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно. При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна. Разом з тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього.

Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21)).

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (див постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, провадження № 12-128гс19).

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, провадження № 12-127гс19).

Застосування приватно-правових конструкцій з метою створення видимості добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову по своїй суті є недобросовісним та свідчить про зловживання учасниками цивільного обороту. До обставин, які можуть свідчити про те, що учасники створюють видимість добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову, відноситься, зокрема: момент вчинення правочину чи інших дій; суб`єкти, які вчиняють або з якими вчиняються правочини, контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родичі, квазіродичі, пов`язана чи афілійована юридична особа, пов`язані чи афілійовані групи юридичних осіб) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року в справі № 522/14900/19, провадження № 61-10361св22).

У пунктах 5.57 - 5.62, 5.64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21) зазначено:

«Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть.

Прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач всупереч приписам статті 388 ЦК України втрачає такий статус, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків передбачених у статті 388 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що метою реалізації майна на прилюдних торгах є продаж майна за найвищою ціною внаслідок конкуренції покупців; для успішної конкуренції покупців необхідно, щоб добросовісні покупці були впевнені в тому, що в разі перемоги на прилюдних торгах вони отримають майно вільним від обтяжень і вимог інших осіб (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, пункт 7.6). Тому в разі якщо право власності належало не боржнику, а іншій особі, це не може бути протиставлене покупцю (навіть якщо майно вибуло з володіння такої особи поза її волею), але лише за умови добросовісності покупця.

Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача, крім приписів ЦК України, слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37), від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.45), від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 53)). Отже, якщо добросовісна особа, тобто та, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, то вона вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не могла знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37, 38), від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1, 46.2), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункти 7.15, 7.16), від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 54).

Отже, вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 40)). На необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, пункт 6.43 постанови від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19).

Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/ недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном».

Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи, дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (див. пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20)).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини першої статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що спірне нерухоме майно вибуло із володіння за життя власника ОСОБА_5 не з його волі на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасоване, тому ОСОБА_2 (останній набувач спірного майна за договором довічного утримання) набув право власності на спірну квартиру в особи, яка не мала права на її відчуження.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_1 , як спадкоємець ОСОБА_5 (власника цього майна, у якого майно вибуло за життя не з його волі), має право на витребування спірної квартири від ОСОБА_2 на підставі статті 388 ЦК України, і це не призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Аналогічний висновок зроблено у постановах Верховного Суду від 07 грудня 2022 року у справі № 757/26182/14-ц (провадження № 61-4958св21), від 15 березня 2023 року у справі № 759/8653/17 (провадження № 61-15468св19).

Щодо позовної давності

Колегія суддів не бере до уваги доводи касаційної скарги щодо пропуску позивачем ОСОБА_1 строку позовної давності, оскільки ОСОБА_1 лише після смерті ОСОБА_5 дізнався про те, що право власності спадкодавця на спірну квартиру незаконно припинено. ОСОБА_5 помер у вересні 2020 року, ОСОБА_1 звернувся з позовом у квітні 2022 року, відповідно строк позовної давності, визначений статтею 257 ЦК України, позивачем не пропущено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Малінової Поліни Станіславівни залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець