Постанова

від 22.04.2024 по справі 320/6895/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/6895/24 Суддя (судді) першої інстанції: Дудін С.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Парінова А.Б.,

суддів: Беспалова О.О.,

Грибан І.О.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акту в частині,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, в якому просить суд визнати протиправними та нечинними з моменту прийняття:

- пункт 4 розділу IV Порядку провадження за заявами про оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 16.08.2016 №816, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.09.2016 за №1241/29371, за яким у разі прийняття рішення про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання територіальний орган ДМС у строк не пізніше п`яти робочих днів інформує заявника про прийняте рішення та строк його дії, а також про те, що заявнику необхідно: зняти з реєстрації своє місце проживання в Україні, щодо "встановлення строку дії рішення про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання та необхідності зняти з реєстрації своє місце проживання в Україні.";

- пункт 6 розділу IV Порядку провадження за заявами про оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 16.08.2016 №816, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.09.2016 за №1241/29371, за яким: "Територіальний орган ДМС проставляє в паспорті громадянина України у формі книжечки (на одній із сторінок з одинадцятої по шістнадцяту) та с паспорті (паспортах) громадянина України для виїзду за кордон (на одній із сторінок з другої по п`яту) штампи про оформлення виїзду за кордон на постійне проживання, які скріплюються печаткою, тільки після подання заявником паспорта громадянина України у формі книжечки зі штампом зняття з реєстрації місця проживання або довідки про зняття з реєстрації місця проживання, виданої органом реєстрації";

- пункт 5 розділу IV Порядку провадження за заявами про оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 16.08.2016 №816, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.09.2016 за №1241/29371, за яким: "Строк дії рішення про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання становить шість місяців з дня його прийняття. Якщо заявник у зазначений строк не звернувся до територіального органу ДМС для оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання, рішення втрачає силу, про що робиться відмітка в заяві.".

До позовної заяви позивачем додано заяву про забезпечення позову, у якій позивач просить суд вжити заходи забезпечення позову, шляхом зупинення дії пункту 5 розділу IV Порядку провадження за заявами про оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 16.08.2016 №816, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.09.2016 за №1241/29371, яким встановлено, що: "Строк дії рішення про оформлення документів для виїзду за кордон - шість місяців з дня його прийняття", та встановлено, що: "Якщо заявник у зазначений строк не звернувся до територіального органу ДМС для оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання, рішення втрачає силу".

Обґрунтовуючи вказану заяву, позивач зазначив, що 25.09.2023 Управлінням Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області прийнято рішення про оформлення ОСОБА_1 документів для виїзду за кордон на постійне проживання до США.

Строк дії вказаного рішення визначено відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку провадження за заявами про оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 16.08.2016 №816 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.09.2016 за №1241/29371 (далі-Порядок №816), та становить шість місяців з дня його прийняття.

Позивач зауважив, що Законом України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України", Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" не встановлено строк дії рішення про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання.

У зв`язку з цим, позивач вважає, що положення пункту 5 розділу IV Порядку №816 щодо строку дії рішення про оформлення документів для виїзду за кордон (шість місяців) та визначення наслідків у разі не звернення заявника протягом такого строку до територіальних органів ДМС у вигляді втрати чинності таким рішення є такими, що суперечать нормам чинного законодавства.

Позивач зазначив, що у зв`язку із дією на території України воєнного стану він позбавлений можливості протягом 6 місяців з дня прийняття Управлінням Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області рішення від 25.09.2023 звернутися до територіального органу ДМС для оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання до США, що призведе до втрати сили цим рішенням, а тому позивач вважає, що пункт 5 розділу IV Порядку №816 порушує є права, свободи та інтереси, внаслідок чого слід зупинити його дію.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2024 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Не погоджуючись з ухвалою суду позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове судове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити в повному обсязі.

В апеляційній скарзі позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2024 року відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 09 квітня 2024 року.

Відповідачем не подано відзив на апеляційну скаргу.

Сторони у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи були належним чином повідомлені, про причини неявки суду не повідомили.

За таких обставин колегія суддів, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини 2 статті 309 КАС України у виняткових випадках та з урахуванням особливостей розгляду справи апеляційний суд може продовжити строк розгляду справи, про що постановляє ухвалу.

Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.

Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов`язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про існування необхідності продовження строку розгляду даної справи на розумний строк.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а ухвалу суду, слід залишити без змін з наступних підстав.

Обґрунтовуючи очевидну протиправність пункту 5 розділу IV Порядку провадження за заявами про оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 16.08.2016 №816, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.09.2016 за №1241/29371, суперечить вимогам законів України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус».

Отже, на переконання позивача, існують підстави для вжиття заходів до забезпечення позову у вигляді очевидних, поза розумним сумнівом, ознак протиправності постанови №1499 та наявності у зв`язку з чим істотного заподіяння шкоди правам позивача.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову суд першої інстанції виходив з того, що заявником не наведено беззаперечних обставин, наявність яких є підставою для вжиття заходів до забезпечення адміністративного позову, а тому позивачем не наведено достатніх підстав, які б унеможливили захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів, не надано належних доказів щодо існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди її правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, або що захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам колегія суддів зазначає наступне.

Так, частинами 1, 2 ст. 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

З аналізу наведених правових норм законодавства вбачається, що з метою захисту прав та інтересів особи суд за її заявою або з власної ініціативи може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, постановлення якої належить до дискреційних повноважень суду та вирішення питання щодо їх вжиття залежить від наявності однієї з обставин, передбачених ч. 2 ст. 150 КАС України, що встановлюється судом виходячи з конкретних доказів, поданих заявником.

Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням особи.

Суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам, що можуть бути нею заявлені.

Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб-позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

Водночас, заходи забезпечення мають бути адекватними та співмірними.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом подальших позовних вимог, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

З системного аналізу зазначених процесуальних норм діючого законодавства слідує, що при розгляді відповідного клопотання про забезпечення позову, на суд покладений обов`язок встановити правову природу, характер права, яке захищає позивач, звертаючись до суду, в подальшому встановити наявність порушеного права, за захистом якого останній звернувся до суду.

Водночас, колегія суддів зазначає, що ч. 5 ст.151 КАС України передбачено, що зупинення дії нормативно-правового акту як захід забезпечення позову допускається лише у разі очевидних ознак протиправності такого акту та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду з позовом щодо такого акту.

Отже, зміст приписів ст.150 КАС України, свідчить, що адміністративний позов може бути забезпечений лише за наявності двох обов`язкових умов: існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі та якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

При цьому, Верховним Судом у постанові від 24.09.2019 у справі №640/6311/19 акцентовано увагу на тому, що «в силу вимог пункту 2 частини другої статті 150 та частини п`ятої статті 151 КАС України, суд повинен встановити саме очевидні ознаки протиправності нормативно-правового акту.

Колегія суддів зауважує, що встановлення оскаржуваним пунктом Порядку строку дії рішення про оформлення документів для виїзду за кордон не свідчить про очевидну протиправність нормативно-правового акту.

Таким чином, дослідивши встановлені обставини, проаналізувавши вищенаведені правові норми та всі доводи апелянта, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для вжиття адміністративним судом заходів забезпечення позову, оскільки буде порушено імперативну норму пункту 5 частини третьої статті 151 КАС України.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість, неспівмірність і неадекватність вимог позивача щодо забезпечення позову у цій справі та відсутність підстав для задоволення поданого ним клопотання.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Отже при ухваленні оскаржуваної ухвали судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2024 року про відмову у вжитті заходів забезпечення позову - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

І.О. Грибан