Рішення

від 04.07.2024 по справі 320/6895/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 липня 2024 року № 320/6895/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Державної міграційної служби України про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового-акту в частині.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі по тексту також відповідач, МВС України), в якому просить суд визнати протиправними та нечинними з моменту прийняття:

- пункт 4 розділу IV Порядку провадження за заявами про оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 16.08.2016 №816, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.09.2016 за №1241/29371, за яким у разі прийняття рішення про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання територіальний орган ДМС у строк не пізніше п`яти робочих днів інформує заявника про прийняте рішення та строк його дії, а також про те, що заявнику необхідно: зняти з реєстрації своє місце проживання в Україні, щодо «встановлення строку дії рішення про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання та необхідності зняти з реєстрації своє місце проживання в Україні»;

- пункт 6 розділу IV Порядку провадження за заявами про оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 16.08.2016 №816, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.09.2016 за №1241/29371, за яким: «Територіальний орган ДМС проставляє в паспорті громадянина України у формі книжечки (на одній із сторінок з одинадцятої по шістнадцяту) та в паспорті (паспортах) громадянина України для виїзду за кордон (на одній із сторінок з другої по п`яту) штампи про оформлення виїзду за кордон на постійне проживання, які скріплюються печаткою, тільки після подання заявником паспорта громадянина України у формі книжечки зі штампом зняття з реєстрації місця проживання або довідки про зняття з реєстрації місця проживання, виданої органом реєстрації»;

- пункт 5 розділу IV Порядку провадження за заявами про оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 16.08.2016 №816, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.09.2016 за №1241/29371 (далі по тексту також Порядок №816), за яким: «Строк дії рішення про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання становить шість місяців з дня його прийняття. Якщо заявник у зазначений строк не звернувся до територіального органу ДМС для оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання, рішення втрачає силу, про що робиться відмітка в заяві».

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив, що управлінням ДМС України в Івано-Франківській області 25.09.2023 прийнято рішення про оформлення позивачу документів для виїзду за кордон на постійне проживання до США.

Позивач вважає пункти 4, 5 та 6 розділу IV Порядку №816 протиправними та такими, що не відповідають правовому акту вищої юридичної сили, а саме: статтям 1, 4, 6 Закону України від 21.01.1994 № 3857-XII «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» (далі по тексту також Закон № 3857-XII), пункту 5-2 частини першої статті 7, пункту 18 частини сьомої статті 22 Закону України від 20.11.20212 № 5492-VI «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі по тексту також Закон № 5492-VI), частині першій статті 16 Закону України від 05.11.2021 № 1871-IX «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» (далі по тексту також Закон № 1871-IX), оскільки положеннями Законів №3857-ХІІ та №5492-VI не передбачено зняття з реєстрації свого місця проживання в Україні при виїзді на постійне місце проживання за кордон, не передбачено встановлення строку дії рішення про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання. Також позивач зазначає, що положеннями законів №3857-ХІІ та №5492-VI не передбачено, що тільки після подання заявником паспорта громадянина України у формі книжечки зі штампом зняття з реєстрації місця проживання або довідки про зняття з реєстрації місця проживання, виданої органом реєстрації, територіальний орган ДМС проставляє в паспорті громадянина України у формі книжечки (на одній із сторінок з 11 по 16) та в паспорті (паспортах) громадянина України для виїзду за кордон (на одній із сторінок з 2 по 5) штампи про оформлення виїзду за кордон на постійне проживання, які скріплюються печаткою.

Позивач також вважає, що пункт 5 Порядку №816 суперечить положенням законів №3857-XII та №5492-VI, оскільки ними не встановлено строку дії рішення про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.02.2024 звільнено позивача від сплати судового збору за звернення до суду з позовною заявою.

Відкрито провадження в адміністративній справі, розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче засідання.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що оскільки відповідачем не вчинено по відношенню до позивача протиправних дій як то відмова у виїзді за кордон на постійне місце проживання, ймовірне задоволення позовних вимог не вплине на права позивача, тобто, не відбудеться ефективне поновлення в правах.

Відповідач наголосив, що перед державною реєстрацією Порядку №816 в силу положень законодавства він пройшов правову експертизу на відповідність Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам, ратифікованим в Україні, антикорупційну експертизу та у зв`язку з відповідністю означеним актам законодавства був зареєстрований в установленому порядку.

На думку відповідача, позивачем обрано неналежний спосіб захисту нібито порушеного права.

Усною ухвалою суду від 12.03.2024 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залучення до участі у справі в якості третьої особи Міністерства юстиції України.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.05.2024 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Державну міграційну службу України (далі по тексту також третя особа, ДМС України).

Відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача.

Третьою особою подано до суду пояснення, в яких ДМС, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначила, що зі змісту позовної заяви не вбачається, яке право, свобода чи інтерес позивача порушено. Також, на думку третьої особи, реєстрація Мін`юстом Порядку №816 є підтвердженням його відповідності Конституції України та актам законодавства.

У судове засідання 04.07.2024 позивач не з`явився, однак згідно раніше поданих клопотань просив розглядати справу за його відсутністю.

Після заслуховування пояснень представників відповідача та третьої особи судом було постановлено усну ухвалу від 04.07.2024, без виходу до нарадчої кімнати, із занесенням до протоколу судового засідання, про здійснення подальшого розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

у с т а н о в и в:

Наказом МВС України від 16.08.2016 №816, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 09.9.2016 за № 1241/29371, відповідно до статей 4, 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», статей 7, 21, 22 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», статей 16, 18 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», пунктів 9, 11 Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 878, затверджено Порядок провадження за заявами про оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання.

Пунктами 1, 2 розділу І Порядку №816 визначено, що він розроблений відповідно до Законів України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» (далі - Закон) та «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус».

Цей Порядок визначає процедуру прийому і розгляду заяв про оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання, прийняття за ними рішень та виконання прийнятих рішень.

Відповідно до пунктів 4 6 розділу IV Порядку №816 у разі прийняття рішення про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання територіальний орган ДМС у строк не пізніше п`яти робочих днів інформує заявника про прийняте рішення та строк його дії, а також про те, що заявнику необхідно:

зняти з реєстрації своє місце проживання в Україні;

надати територіальному органу ДМС паспорт громадянина України і паспорт громадянина України для виїзду за кордон для проставляння в них штампа про оформлення виїзду за кордон на постійне проживання, зразок якого наведено у додатку 6 до цього Порядку, або внесення відповідної інформації до безконтактного електронного носія, який імплантовано у паспорт громадянина України у формі картки. У разі наявності в особи, яка виїжджає за кордон на постійне проживання, двох паспортів громадянина України для виїзду за кордон надаються обидва такі паспорти;

отримати довідку органу державної фіскальної служби про сплату податку на доходи фізичних осіб та про відсутність податкових зобов`язань з такого податку, яка подається до органів митного контролю під час перетинання митного кордону України та є підставою для проведення митних процедур.

Строк дії рішення про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання становить шість місяців з дня його прийняття. Якщо заявник у зазначений строк не звернувся до територіального органу ДМС для оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання, рішення втрачає силу, про що робиться відмітка в заяві.

Після подання заявником паспорта громадянина України у формі книжечки зі штампом зняття з реєстрації місця проживання або довідки про зняття з реєстрації місця проживання, виданої органом реєстрації, територіальний орган ДМС проставляє в паспорті громадянина України у формі книжечки (на одній із сторінок з одинадцятої по шістнадцяту) та в паспорті (паспортах) громадянина України для виїзду за кордон (на одній із сторінок з другої по п`яту) штампи про оформлення виїзду за кордон на постійне проживання, які скріплюються печаткою (після повернення на проживання в Україну вказані штампи анулюються).

У разі наявності в такої особи паспорта громадянина України у формі картки з безконтактним електронним носієм територіальний орган ДМС вносить інформацію про оформлення виїзду за кордон на постійне проживання до безконтактного електронного носія. Якщо до безконтактного електронного носія, який імплантовано у паспорт громадянина України у формі картки, орган реєстрації не вніс інформацію про зняття з реєстрації місця проживання, територіальний орган ДМС перед внесенням інформації про оформлення виїзду за кордон на постійне проживання вносить до безконтактного електронного носія зазначену інформацію на підставі довідки про зняття з реєстрації місця проживання.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем цього Порядку в частині пунктів 4-6 розділу IV, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Досліджуючи питання наявності чи відсутності правових підстав для звернення позивача до суду з цим позовом як обов`язкову умову надання правового захисту судом відповідно до положень статей 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб`єктів владних повноважень визначені у положеннях статті 264 КАС України.

У відповідності до пункту 2 частини першої статті 264 КАС України правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частин другої, третьої статті 264 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.

Відтак, процесуальний закон вимагає, щоб у позовній заяві про оскарження нормативно-правового акта позивач, з-поміж іншого, обґрунтував свою належність до суб`єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт. Таке ж правило має застосовуватись і до оскарження правових актів індивідуальної дії.

Крім того, з аналізу означених норм вбачається, що особливістю провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів є те, що для таких категорій спорів передбачено, фактично, необмежене коло осіб, які можуть ініціювати відкриття відповідного провадження в адміністративному суді; необмежене в часі право на доступ до суду для ініціювання такого спору; додаткові гарантії інформування всіх про початок розгляду судом такого спору; додаткові процесуальні гарантії для сторін, що надаються згідно з положеннями КАС України у справах, що розглядаються за правилами загального позовного провадження; спеціальні повноваження суду, спрямовані на гарантування ефективного захисту.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.05.2022 у справі № 160/9717/21 , від 13.03.2023 у справі № 620/4460/21.

Право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Такої позиції притримується Верховний Суд у постанові від 23.03.2023 у

справі № 640/6699/20.

Судом встановлено, що оскаржуваний Порядок №816 стосується осіб, які звернулися із заявами про оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання, прийняття за ними рішень та виконання прийнятих рішень.

Повідомленням Управління ДПС в Івано-Франківській області від 25.09.2023 позивача проінформовано про прийняття позитивного рішення від 25.09.2023 щодо задоволення його клопотання про залишення на постійне місце проживання до США та доведено до його відома про необхідні для завершення процедури оформлення виїзду на постійне місце проживання за кордоном кроки.

Тобто, позивач, як особа, щодо якої прийнято позитивне рішення від 25.09.2023 щодо задоволення його клопотання про виїзд на постійне місце проживання до США, є суб`єктом правовідносин застосування оскаржуваного нормативно-правового акта, внаслідок чого суд вважає, що позивачем було доведено його право на звернення до суду з цим позовом.

Водночас, суд наголошує, що юридичний спір має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Конституційний Суд України в пп.3.6 п.3 Рішення від 01.12.2004 № 18-рп/2004 (у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес)) зазначив, що системний аналіз, який провів Конституційний Суд України, свідчить, що поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» має один і той же зміст.

У вказаній справі Конституційний Суд України вирішив, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом. Суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав і захист законних інтересів, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Такої ж позиції дотримується Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 16.10.2020 у справі №910/12787/17.

Водночас відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (аналогічну правову позицію також викладено в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі №910/6091/19).

Суд зазначає, що позивач, наголошуючи на невідповідності Порядку №816 в оскаржуваній частині, актам вищої юридичної сили, в адміністративному позові не зазначає, у чому саме полягає його порушене право та не вказує, яким чином задоволення позовних вимог вплине на відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.

Як було вказано вище, повідомленням Управління ДПС в Івано-Франківській області від 25.09.2023 позивача проінформовано про прийняття позитивного рішення від 25.09.2023 щодо задоволення його клопотання про залишення на постійне місце проживання до США та доведено до його відома про необхідні для завершення процедури оформлення виїзду на постійне місце проживання за кордоном кроки.

При цьому, матеріали справи не містять жодних доказів, якими б підтверджувалося порушення прав позивача спірними пунктами 2-4 розділу IV Порядку №816, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, як таких, що не підтверджені документально.

Водночас, незважаючи на те, що вказані обставини є достатньою самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, суд, керуючись закріпленим в статті 9 КАС України принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі, також вважає за доцільне надати правовий висновок викладеним в позовній заяві твердженням відповідача про невідповідність оскаржуваних положень Порядку №816 актам вищої юридичної сили.

Позивач стверджує про невідповідність актам вищої юридичної сили:

- пункту 4 розділу IV Порядку №816 в частині встановлення строку дії рішення про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання та в частині необхідності зняти з реєстрації своє місце проживання в Україні;

- пункту 6 розділу IV Порядку №816, відповідно до якого тільки після подання заявником паспорта громадянина України у формі книжечки зі штампом зняття з реєстрації місця проживання або довідки про знаття з реєстрації місця проживання, виданої органом реєстрації, територіальний орган ДМС проставляє в паспорті громадянина України у формі книжечки (на одній із сторінок з 11 по 16) та в паспорті громадянина України для виїзду за кордон (на одній із сторінок з 2 по 5) штампи про оформлення виїзду за кордон на постійне місце проживання, які скріплюються печаткою.

Відповідно до статті 1 Закону № 3857-XII громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в`їхати в Україну.

На громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов`язки. За громадянами України зберігаються на її території майно, кошти, цінні папери та інші цінності, що належать їм на праві приватної власності. Будь-яке обмеження їх громадянських, політичних, соціальних, економічних та інших прав не допускається.

Порядок в`їзду до іноземної держави регулюється законодавством відповідної держави.

Громадянин України ні за яких підстав не може бути обмежений у праві на в`їзд в Україну.

Згідно статті 4 Закону № 3857-XII оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Оформлення документів для залишення на постійне проживання за кордоном громадян України, які виїхали за кордон тимчасово, здійснюється закордонними дипломатичними установами України.

Провадження за заявами про оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання здійснюється в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Провадження за заявами про оформлення документів для залишення на постійне проживання за кордоном громадян України, які виїхали за кордон тимчасово, здійснюється в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері зовнішніх зносин.

Положеннями статті 6 Закону №3857-ХІІ визначено, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли:

1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону;

3) стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень;

4) він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання;

5) він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів;

9) він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду;

10) він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов`язку щодо сплати грошових зобов`язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, - до погашення суми такого податкового боргу, у зв`язку з яким таке обмеження встановлюється.

Тимчасове обмеження права громадянина України на виїзд з України у випадках, передбачених частинами першою та шостою цієї статті, запроваджується в порядку, передбаченому законодавством. У разі запровадження такого обмеження орган, що його запровадив, в одноденний строк повідомляє про це громадянина України, стосовно якого запроваджено обмеження, та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

У разі накладення на громадянина адміністративного стягнення за вчинення правопорушення, передбаченого частиною сьомою статті 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення, йому тимчасово обмежується право на виїзд з України з дитиною строком на один рік з дня накладення адміністративного стягнення, крім випадку, коли є нотаріально посвідчена згода на виїзд дитини другого з батьків.

Відповідно до пункту 5-2 частини першої статті 7 Закону № 5492-VI до Реєстру вносяться відомості про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання або залишення на постійне проживання за кордоном чи повернення на проживання в Україну.

Згідно пунктів 17, 18 частини сьомої статті 22 Закону № 5492-VI до паспорта громадянина України для виїзду за кордон вноситься така інформація: дані про перебування на консульському обліку (за бажанням особи або її представника, представника закладу, який виконує функції опікуна чи піклувальника над особою); дані про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання або залишення на постійне проживання за кордоном чи повернення на проживання в Україну.

Відповідно до частини першої статті 16 Закону № 1871-IX за заявою особи орган реєстрації вносить до реєстру територіальної громади інформацію про зняття такої особи із задекларованого/зареєстрованого місця проживання у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон або залишенням на постійне місце проживання за кордоном у порядку, встановленому актами Кабінету Міністрів України.

Позивач наголошує, що положеннями статей 1, 4 та 6 Закону № 3857-XII, пунктом 5-2 частини першої статті 7 Закону № 5492-VI, пунктом 1817 частини сьомої статті 22 Закону № 5492-VI не передбачено при виїзді на постійне проживання за кордон зняття з реєстрації свого місця проживання в Україні.

Проте, посилання позивача на відсутність в Законі №5492-VI положень щодо зняття з реєстрації свого місця проживання в Україні при виїзді на постійне проживання за кордон відхиляються судом, оскільки означеним Законом визначено правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи.

Суд зазначає, що Закон №3857-XII регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України. Статтею 4 означеного Закону визначено порядок оформлення документів для постійного проживання громадян України за кордоном, у той час як процедура прийому і розгляду заяв про оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання, прийняття за ними рішень та виконання прийнятих рішень врегульована Порядком №816.

Вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України. У випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

У свою чергу, прийняття підзаконних нормативно-правових актів правовій системі зумовлено багаторівневою структурою самих суспільних відносин, що потребують як законодавчого врегулювання, так і вторинного, детальнішого і конкретизуючого нормативного регулювання з метою оперативного вирішення питань в окремих сферах життєдіяльності суспільства.

Тобто, норми Порядку №816 оскаржуваною частиною не змінюють приписів Законів №3857-XII, № 5492-VI, розроблені відповідно до Законів України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» та «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», та визначають процедуру прийому і розгляду заяв про оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання, прийняття за ними рішень та виконання прийнятих рішень.

Відсутність у статтях 1, 4, 6 Закону №3857-XII, пункті 5-2 частини першої статті 7, пункті 1817 частини сьомої статті 22 Закону №5492-VI строку дії рішення про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання обумовлена тим, що означеними законами не врегульовано процедурні питання, зокрема, в частині прийняття рішень за наслідками розгляду заяв про оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання та виконання прийнятих рішень. Така процедура визначена положеннями Порядку №816.

З аналогічних підстав положеннями статей 1, 4, 6 Закону №3857-XII, пунктом 5-2 частини першої статті 7, пунктом 1817 частини сьомої статті 22 Закону №5492-VI не передбачено порядок проставляння в паспорті громадянина України у формі книжечки (на одній із сторінок з одинадцятої по шістнадцяту) та в паспорті (паспортах) громадянина України для виїзду за кордон (на одній із сторінок з другої по п`яту) штампів про оформлення виїзду за кордон на постійне проживання, які скріплюються печаткою та після повернення на проживання в Україну вказані штампи анулюються.

При цьому, суд зазначає, що статті 4, 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», статті 7, 21, 22 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» закріплюють, що процедурні питання, пов`язані з реалізацією відповідних норм, мають бути врегульовані у законодавчо визначеному порядку, що і було зроблено оскаржуваними пунктами спірного Порядку №816.

Крім того, суд зауважує, що позивач, посилаючись на невідповідність пунктів 4-6 розділу IV Порядку №816 актам вищої юридичної сили, та звертаючись до суду в порядку адміністративного судочинства, помилково посилається на положення Цивільного кодексу України, оскільки вказаний нормативно-правовий акт не регулює спірні правовідносини.

Так, згідно зі статтею 1 Цивільного кодексу України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.

Таким чином, у задоволенні позову слід відмовити.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 264 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Дудін С.О.