Ухвала

від 23.04.2024 по справі 340/7458/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

23 квітня 2024 року

м. Київ

справа №340/7458/23

адміністративне провадження №К/990/12979/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Єресько Л.О.,

суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г.,

перевіривши касаційну скаргу Державної установи "Кіровоградський слідчий ізолятор" на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2024 року у справі №340/7458/23 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Кіровоградський слідчий ізолятор" про визнання протиправною бездіяльності і зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду зі заявою до Державної установи "Кіровоградський слідчий ізолятор" (далі - відповідач) про визнання протиправною бездіяльності щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04 січня 2020 року по 18 серпня 2023 року.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2023 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2024 року, адміністративний позов задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність Державної установи "Кіровоградський слідчий ізолятор" щодо виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Зобов`язано Державну установу "Кіровоградський слідчий ізолятор" виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні (з 04 січня 2020 року по 18 серпня 2023 року). В іншій частині позовної заяви відмовлено.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, Державна установа "Кіровоградський слідчий ізолятор" звернулася із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції.

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Відповідно до частини другої статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

Перевіривши відповідність вказаної касаційної скарги та доданих до неї документів вимогам статті 330 КАС України, суд дійшов висновку, що вказана скарга підлягає залишенню без руху, з огляду на наступне.

З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.

Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.

У касаційній скарзі скаржник посилається на наявність підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, та зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки Верховного Суду викладені у постановах від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 04 грудня 2019 року у справі № 825/742/16, від 28 листопада 2022 року у справі № 380/693/20, від 22 січня 2020 року у справі № 620/1982/19, від 25 липня 2018 року у справі № 820/1134/17, від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 щодо застосування статті 117 КЗпП України та постановах від 23 червня 2022 року у справі № 540/2001/21, від 27 лютого 2023 року у справі № 560/8394/21, від 07 вересня 2023 року у справі № 160/914/23 щодо застосування частини п`ятої статті 122 КАС України, а також висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц щодо застосування статті 117 КЗпП України.

Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

Однак, скаржник посилаючись на постанови у справах № 560/9586/22, № 825/742/16, № 380/693/20, № 620/1982/19, № 820/1134/17, № 480/3105/19, № 540/2001/21, № 160/914/23, № 560/8394/21, № 910/4518/16, № 761/9584/15-ц не обґрунтував, що ці постанови ухвалені у справі за подібними відносинами із цією справою.

Натомість касаційна скарга містить опис обставин справи та загальні формулювання незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями з посиланням на норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини.

У контексті спірних правовідносин необхідно зауважити, що у справі № 380/693/20 Верховний Суд зауважував, що спір про належні позивачеві суми при звільненні виник через більш ніж два роки після звільнення, у зв`язку з чим у спірних правовідносинах не настало передбачених у частині другій статті 117 КЗпП України умов для стягнення середнього заробітку. При цьому, судом касаційної інстанції установлено, що позивач був звільнений з військової служби у серпні 2017 року і безпосередньо після звільнення у нього не виникло зауважень щодо нарахованих і виплачених йому сум. Водночас позивач лише у січні 2020 року звернувся до суду з вимогами про стягнення грошової компенсації за невикористані дні відпустки та середнього заробітку за увесь час затримки виплати зазначеної компенсації.

Натомість у цій справі, судами попередніх інстанцій установлено, що позивач був звільнений з військової служби у січня 2020 року, а лише у серпні 2023 року відповідачем виплачено компенсацію за не отримане речове майно, що і стало підставою для звернення у вересня 2023 року до суду із цим позовом.

З огляду на наведене, обставини справи, та, відповідно, спірні правовідносини у справі № 380/693/20 не є подібними до обставин цієї справи, а висновки Суду у цій справі зроблені виходячи з конкретних, встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, та ґрунтуються на їх аналізі та оцінці у межах конкретних правовідносин сторін, а відтак правова позиція викладена Верховним Судом у постанові не є релевантними до спірних правовідносин у цій справі.

Верховний Суд уважає необхідним указати, що результат вирішення у кожній справі зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів. Аналіз висновків судів попередніх інстанції у цій справі та наведеним скаржником судовими рішеннями суду касаційної інстанції, свідчить про те, що вони ґрунтуються на різних фактичних обставинах справи, що зумовило різне правозастосування норм, що регулюють спірні правовідносини, а отже й різні висновки, яких дійшли суди.

Щодо посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 825/742/16, Суд зазначає таке.

Так, у справі №825/742/16 Верховний Суд з`ясував, що спір щодо невиплачених при звільненні сум між роботодавцем і працівником виник більш ніж через півтора роки після звільнення. З урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку, що у такому випадку підстави для застосування положень статті 117 КЗпП України відсутні.

Водночас треба зазначити, що позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, яка ухвалена в часі пізніше, ніж постанова, на яку посилається скаржник, стосувалася інших аспектів застосування статті 117 КЗпП України, а саме: чи припиняється обов`язок роботодавця виплатити середній заробіток за затримку розрахунку після прийняття судом рішення про стягнення відповідних сум, належних працівнику при звільненні.

У справі №821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, у зв`язку з чим відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

Отже, задля забезпечення єдності судової практики у цій категорії спорів Суд має враховувати правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, як таку, що ухвалена пізніше і якою змінені існуючі підходи щодо застосування приписів статей 116, 117 КЗпП України.

Також є необґрунтованими посилання скаржника на постанови Верховного Суду від постановах від 23 червня 2022 року у справі № 540/2001/21, від 27 лютого 2023 року у справі № 560/8394/21, від 07 вересня 2023 року у справі № 160/914/23 щодо застосування частини п`ятої статті 122 КАС України, оскільки зі змісту оскаржуваних судових рішень не вбачається, що відповідачем ставилося питання щодо порушення позивачем строку звернення до суду перед судами попередніх інстанцій. А тому оцінка доводів скаржника у цій частині виходять за межі статті 341 КАС України.

Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.

Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками судів попередніх інстанцій щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.

Крім того, за правилами пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

У цій справі, суд першої інстанції дійшов висновку про розгляд її за правилами спрощеного позовного провадження.

Разом з тим касаційна скарга не містить обґрунтувань щодо наявності одного з випадків визначених підпунктами "а-г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Враховуючи, що справа № 340/7458/23 розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження скаржнику потрібно обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, зокрема зазначити про наявність одного з випадків визначених підпунктами "а-г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України та обґрунтувати посилання на конкретний підпункт.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи.

На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 328, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної установи "Кіровоградський слідчий ізолятор" на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2024 року у справі № 340/7458/23 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Кіровоградський слідчий ізолятор" про визнання протиправною бездіяльності і зобов`язання вчинити певні дії - залишити без руху.

Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали.

Недоліки необхідно усунути шляхом подання до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:

1) уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи.

Роз`яснити скаржнику, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині невиконання вимог статті 330 КАС України касаційна скарга буде повернута.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Л.О. Єресько

В.М. Соколов

А.Г. Загороднюк

Судді Верховного Суду