Рішення

від 24.04.2024 по справі 186/467/24

ПЕРШОТРАВЕНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження номер № 2/0186/372/24

Справа № 186/467/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2024 року м.Першотравенськ.

Суддя Першотравенського міського суду Дніпропетровської області - Янжула С.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Першотравенську, в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін - у письмовому провадженні, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я,

ВСТАНОВИЛА:

26 березня 2024 року в провадження Першотравенського міського суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, подана представником позивача - адвокатом Маіляном А.С.

Стислий виклад позиції позивача.

Позивач посилається на те, що він протягом тривалого часу працював у шкідливих умовах на виробничих структурних підрозділах ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», внаслідок чого отримав хронічне професійне захворювання.

Згідно з довідкою МСЕК від 02 листопада 2009 року позивачу первинно, безстроково встановлено сукупно 55% втрати професійної працездатності за професійними захворюваннями.

Позивач вважає, що за таких обставин відповідач повинен відшкодувати йому моральну шкоду, оскільки він втратив здоров`я саме з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці.

Позивач просить стягнути з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, 200 000 гривень.

Заяви та клопотання відповідача.

Ухвалою Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 29 березня 2024 року в даній цивільній справі відкрито провадження, визначено, що справа підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін - у письмовому провадженні, роз`яснено відповідачу порядок та строки подання відзиву на позовну заяву, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Копію ухвали суду від 29 березня 2024 року направлено засобом поштового зв`язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення на офіційну юридичну адресу відповідача.

Вказану ухвалу суду було отримано представником відповідача 03 квітня 2024 року під підпис, з цієї дати розпочав відлік часу на подання відзиву на позовну заяву, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, який сплинув 19 квітня 2024 року.

23 квітня 2024 року на електронну адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, разом з додатками до нього, зазначеними у відзиві.

Відповідно п.2 ч.5 ст.178 ЦПК України до відзиву додаються: документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.

До відзиву на позовну заяву відповідачем, в порушення п.2 ч.5 ст.178 ЦПК України, не додано доказів надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи, в зв`язку з чим, ухвалою Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 23 квітня 2024 року відзив на позовну заяву було повернуто відповідачу без розгляду, на підставі ч.4 ст.183 ЦПК України. 23 квітня 2024 року на адресу суду представник відповідача направив заяву про поновлення пропущеного строку на подання відзиву на позовну заяву, однак, оскільки відзив на позовну заяву вже було повернуто судом відповідачу без розгляду, бо він не містив підтвердження відповідача про направлення відзиву на позовну заяву з додатками до нього іншим учасникам судового процесу, заяву про поновлення пропущеного строку на подання відзиву на позовну заяву, було повернуто відповідачу.

Тому суд розглянув справу за наявними в ній письмовими доказами по справі.

Фактичні обставини, встановлені судом.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 протягом тривалого часу працював на підприємствах ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" у шкідливих умовах, що призвело до виникнення хронічних професійних захворювань та отримання позивачем професійних захворювань.

Актом №184 від 27 серпня 2009 року про розслідування хронічного професійного захворювання підтверджується, що комісія провела розслідування випадку хронічного професійного захворювання ОСОБА_1 , за результатом якого встановлено, що професійне захворювання виникло внаслідок неефективної роботи систем вентиляції, захисних засобів, механізмів, засобів індивідуального захисту, у результаті виконання важкої фізичної праці в умовах пилу та шуму. Причиною виникнення професійних захворювань визначено: запиленість повітря робочої зони, підвищений рівень шуму, напруженість праці, фізичне перевантаження.

Згідно з довідкою МСЕК серії ДНА-02 №035020 від 02 листопада 2009 року ОСОБА_1 встановлено первинно, безстроково, сукупно 55 % втрати професійної працездатності за професійними захворюваннями, встановлено третю групу інвалідності.

Право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло з дня первинного встановлення йому висновком МСЕК стійкої втрати працездатності.

Надані позивачем письмові докази є достатніми, оскільки у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх вимог.

Норми права, які застосував суд.

Відповідно до ст.43 Конституції Українидержава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

У відповідності дост.4 ЗУ «Про охорону праці», державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.

Згідно з частинами першою та третьоюстатті 13 Закону України «Про охорону праці»роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Відповідно до вимог ст.153КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

Статтею 160 КЗпП Українипередбачено, що постійний контроль за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на власника.

Стаття 173 КЗпП Українипередбачає, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Згідно ст. 237-1КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно дост.23 ЦК Україниособа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Згідно з ч. 1ст. 1167 ЦК Україниморальна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.

У п. 13постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»судам роз`яснено, що відповідно достатті 237-1 КЗпП Україниза наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності

Як вбачається з акту розслідування причин нещасного випадку на виробництві що стався 09 серпня 2022 року о 12:00 годині з позивачем, причиною нещасного випадку зазначено: порушення трудової і виробничої дисципліни, в частині невиконання посадових інструкцій (порушення п.1.6 "Посадової інструкції заступника начальника дільниці з видобутку вугілля №1" та ст.14 Закону України "Про охорону праці". Особою, яка допустила порушення вимог законодавства з охорони та гігієни праці зазначений ОСОБА_2 .

Згідно з пунктом 4.1.Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

Відсутність причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і винною протиправною поведінкою відповідача, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.

Отже, Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду, тому суд не приймає до уваги доводи представника відповідача про те, що наявність вини позивача у нещасному випадку, який стався під час виконання ним посадових обов`язків виключає відшкодування відповідачем заподіяної моральної шкоди через ушкодження здоров`я та втрату професійної працездатності.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року по справі №212/7705/18 (провадження №61-6552св18).

Факт заподіяння моральної шкоди ОСОБА_1 у зв`язку з отриманими на виробництві професійними захворюваннями, доведений матеріалами справи. Надані позивачем докази повною мірою вказують, що ушкодження здоров`я відбулося при виконанні ним трудових обов`язків, що у свою чергу призвело як до фізичних, так і до моральних страждань. Втрата працездатності призвела до обмеження його можливості вести активний спосіб життя, він вимушений систематично отримувати медичну допомогу, він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів, внаслідок чого, останній змушений прикладати додаткові зусилля для організації свого життя. Незважаючи на всі лікування та звернення до лікарів стан позивача не покращується.

Як роз`яснено в пункті 9Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Як зазначено в пункті 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, №1-9/2004 моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, відповідно до статей23,1167 ЦК України, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.

Крім того, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Суд наголошує на тому, що відповідач повинен відшкодувати на користь позивача моральну шкоду у зв`язку з отриманими ним на виробництві професійними захворюваннями.

З врахуванням викладеного, суд вважає законними та обґрунтованими вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, так як внаслідок отриманих професійних захворювань останньому заподіяні фізичний біль і душевні страждання. Ушкодження здоров`я призвело до порушення його особистих немайнових прав, таких як, право на охорону здоров`я, на безпечну працю. Все це призвело до порушення його звичного образу життя та вимагає від позивача додаткових зусиль для організації свого життя, що належним чином має бути компенсовано.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, суд керується принципом розумності та справедливості, приймає до уваги стан здоров`я позивача,ступінь втрати професійної працездатності, визнання позивача особою з інвалідністю внаслідок часткової втрати профпрацездатності, характер та об`єм фізичних, душевних, психічних страждань позивача від одержаного профзахворювання, втрату можливості його трудової та соціальної реабілітації, що призвело до значних тяжких змін життєвих зв`язків, а саме: 55 % втрати професійної працездатності, істотність вимушених змін в життєвих стосунках, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 110 000,00 гривень в порядку відшкодування моральної шкоди.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частини перша, друга та п`ятастатті 263 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно підпункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України в редакції, що є чинною на день розгляду справи в суді, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді відшкодування матеріальної або немайнової(моральної)шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Попередньою редакцію підпункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, що була чинною до 25 травня 2020 року, передбачалося, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, окрім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю.

Згідно з висновком Верховного Суду, що викладений у постанові від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21, оскільки моральну шкоду завдано подією, яка відбулася до набрання чинності новою редакцією підпункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, підлягає застосуванню правовий висновок Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 180/683/13-ц, згідно якого не підлягають оподаткуванню суми, які за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, заподіяних платникові податків внаслідок спричинення шкоди здоров`ю.

Позивачу первинно встановлено висновком МСЕК ступінь втрати професійної працездатності до 25 травня 2020 року, тому визначена судом сума моральної шкоди підлягає стягненню без відрахування податків та інших обов`язкових платежів.

Розподіл судових витрат.

Як передбачено частиною 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, тому судовий збір на користь держави підлягає стягненню з відповідача у розмірі, діючому на день звернення позивача до суду, за подання позовної заяви майнового характеру фізичної особою.

Ціна позову, заявлена позивачем - 200 000 гривень, судовий збір при предявленні позову до суду складає 2 000 гривень, позовні вимоги позивача задоволено частково на суму 110 000 гривень, що становить 55% від ціни позову, тому підлягає стягненню з відповідача судовий збір на користь держави в розмірі 1 100 гривень.

Керуючись статтями 264-265 ЦПК України, - суддя

УХВАЛИЛА:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я - задовільнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, 110000 (сто десять тисяч) гривень, без відрахування податків та інших обов`язкових платежів.

В іншій частині позову - відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" судовий збір на користь держави в сумі 1100 (одна тисяча сто) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя: С.А.Янжула.

Повний текст рішення суду виготовлений 24 квітня 2024 року.