Постанова

від 23.04.2024 по справі 910/14958/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" квітня 2024 р. Справа№ 910/14958/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Козир Т.П.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи

матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Сировця Сергія Петровича

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2023

у справі №910/14958/23 (суддя Маринченко Я.В.)

за позовом Гаражно-будівельного кооперативу "Дачний"

до Фізичної особи-підприємця Сировця Сергія Петровича

про стягнення 67 750,00 грн, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2023 року Гаражно-будівельний кооператив "Дачний" (далі - Кооператив) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з Фізичної особи-підприємця Сировця Сергія Петровича (далі - Підприємець) 67 750,00 грн безпідставно отриманих грошових коштів, які були перераховані відповідачу за платіжною інструкцією №276 від 07.03.2023.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.12.2023 у справі №910/14958/23 позов Кооперативу задоволено повністю, стягнуто з відповідача на користь позивача 67 750,00 грн та 2684,00 грн витрат по сплаті судового збору.

Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з відсутності будь-яких договірних відносин між сторонами, на підставі яких спірна сума коштів була перерахована Кооперативом Підприємцю, що зумовлює обов`язок останнього повернути отримані кошти позивачу; правочин між фізичною особою-підприємцем та юридичною особою належить вчиняти у письмовій формі; наданий відповідачем договір на виконання ремонтно-оздоблювальних робіт від 13.07.2022 №13/07-2022 не був підписаний зі сторони Кооперативу, а тому вказаний правочин не є укладеним, а тому також не може вважатися підставою виникнення цивільних прав та обов`язків між сторонами.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Підприємець звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове - про відмову у задоволенні позову.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення судом першої інстанції порушено норми процесуального права та неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, у зв`язку з чим є незаконним та необгрунтованим.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, Підприємець вказав, що грошові кошти у розмірі 67750,00 грн не є безпідставно отриманими коштами, оскільки були сплачені відповідачу у якості оплати за виконані роботи за договором на виконання ремонтно-оздоблювальних робіт від 13.07.2022 №13/07-2022;

- з метою виконання робіт за договором від 13.07.2022 №13/07-2022, 14.07.2022 між Підприємцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пожпрофілактик" (далі - ТОВ "Пожпрофілактик") було укладено договір субпідряду №14/07-22;

- здійснення платежу в інтересах контрагента здійснюється виключно на підставі поінформованості платника про реквізити контрагента та наявності доступу до банківських паролів та електронних ключів, що виключає помилковість спірної грошової операції.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.01.2024 апеляційну скаргу Підприємця передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/14958/23. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Підприємця на рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2023 у справі №910/14958/23 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

25.01.2024 матеріали справи №910/14958/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2024 апеляційну скаргу Підприємця на рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2023 у справі №910/14958/23 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.

01.02.2024 через підсистему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Підприємця на рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2023 у справі №910/14958/23, розгляд якої вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; встановлено Кооперативу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 26.02.2024.

Кооператив скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та подав відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, Кооператив зазначив, що між ним та Підприємцем відсутні будь-які договірні відносини, що зумовлює отримання відповідачем коштів без жодних правових підстав.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Разом із цим, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 4 статті 269 ГПК України).

Колегією суддів встановлено, що до апеляційної скарги Підприємець долучив копії квитанцій до прибуткового касового ордеру за договором №14/07-22 від 14.07.2022: №3 від 18.07.2022, №6 від 22.12.2022, №2 від 28.02.2023, копії актів виконаних робіт: №3 від 28.02.2023, №27 від 19.08.2022, №76 від 20.12.2022, а також фото.

В обґрунтування необхідності долучення вказаних доказів скаржник вказував, що зазначені документи є комерційною таємницею, а можливість їх подання не обговорювалася з контрагентом по договору №14/07-22 від 14.07.2022 - ТОВ "Пожпрофілактик".

Згідно з пунктами 4-6 частини 2 статті 42 ГПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Відповідно до частин 1-4 статті 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Згідно з положеннями частини 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи", і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою). Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №909/722/14.

Отже, долучення доказів судом на стадії апеляційного перегляду рішення місцевого господарського суду пов`язується виключно з неможливістю їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Враховуючи недоведення апелянтом винятковості випадку та неналежне обґрунтування об`єктивних причини неможливості подання вказаних доказів, що не залежали від останнього, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для прийняття, поданих Підприємцем разом з апеляційною скаргою вищезазначених документів.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено місцевим господарським судом, 07.03.2023 з банківського рахунку Кооперативу було перераховано Підприємцю грошові кошти у розмірі 67 750,00 грн із призначенням платежу: "За будівельно-оздоблювальні роботи згідно дог. №13/07-2022р від 13.07.2022 р., без ПДВ".

Вказаний платіж було проведено Акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк", що підтверджується відповідною відміткою на платіжній інструкції.

Належних та допустимих доказів укладення та підписання між позивачем та відповідачем будь-яких правочинів та документів, у тому числі щодо виконання відповідачем робіт, суду не надано.

При цьому, наданий відповідачем разом з відзивом договір №13/07-2022 на виконання ремонтно-оздоблювальних робіт від 13.07.2022, підписаний зі сторони лише відповідача.

З метою досудового врегулювання спору, 11.05.2023 Кооператив звернувся до Підприємця із заявою, 22.06.2023 - з претензією, в яких просив останнього повернути помилково перераховані кошти у розмірі 67 750,00 грн, однак вказані звернення були залишені без відповіді та задоволення.

Оскільки відповідач не повернув вищезазначену суму коштів, Кооператив звернувся з даним позовом до суду про стягнення з підприємця 67 750,00 грн безпідставно отриманих коштів.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволенні позовних вимог, а доводи апеляційної скарги вважає обґрунтованими та такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з огляду на таке.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Передбачений інститутом кондикції вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Отже предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права (подібні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 20.11.2018 у справі №922/3412/17 (провадження №12-182гс18) та від 13.02.2019 у справі №320/5877/17 (провадження №14-32цс19)).

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Основна умова частини 1 статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або звертає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок меж збільшенням майна в однієї особи i відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення (відповідний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/2478/20, від 04.05.2022 у справі №903/359/21, від 05.10.2022 у справі №904/4046/20).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18, від 16.09.2022 у справі №913/703/20).

З урахуванням того, що позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача коштів відповідно до статті 1212 ЦК України, у цій справі підлягали встановленню підстави набуття відповідачем таких коштів, тобто в порядку виконання договірного зобов`язання або за відсутності правової підстави, оскільки договірний характер правовідносин, за відсутності їх припинення (розірвання тощо) виключає можливість застосування до них положень статті 1212 ЦК України.

Як було встановлено судом першої інстанції, у матеріалах справи №910/14958/23 міститься копія договору №13/07-2022 на виконання ремонтно-оздоблювальних робіт від 13.07.2022, відповідно до пунктів 1.1. та 3.1. якого Кооператив доручає, а підприємець зобов`язується виконати ремонтно-оздоблювальні роботи, зокрема штукатурні, малярні, покриття підлог та облицювання стін, столярні теслярські тощо на об`єкті позивача за адресою: місто Київ, вулиця Алішера Навої, 1А, яким є адміністративна будівля у складі кабінету бухгалтерії, санвузол, приймальне приміщення, що розташовані на другому поверсі будівлі. Вартість робіт за даним договором з урахуванням знижки складає 67 750,00 грн (без ПДВ).

Згідно з пунктами 4.1., 4.2. договору Кооператив перераховує на поточний рахунок Підприємця суму затверджену даним договором після остаточного виконання робіт та прийняття їх позивачем. Оплата робіт (пункт 3.1.) є підтвердженням їх прийняття без зауважень щодо кількості та якості робіт.

У 13 розділі договору сторони вказали свої реквізити, зокрема банківський рахунок Підприємця: UA863052990000026001025014437.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції дійшов висновку про те, що договір №13/07-2022 на виконання ремонтно-оздоблювальних робіт від 13.07.2022 не може вважатися укладеним, і відповідно, не може вважатися підставою виникнення цивільних прав та обов`язків між позивачем та відповідачем, оскільки він був підписаний лише зі сторони Підприємця. Однак колегія суддів не погоджується з таким висновком, виходячи з такого.

Згідно з частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За частиною 2 статті 184 ГК України укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з приписами частини 1, 2 статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Відповідно до частини 1 статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина 1 статті 205 ЦК України).

Згідно з частиною 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Відповідно до статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти: 1) правочини між юридичними особами; 2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Частиною 1 статті 206 ЦК України передбачено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Оскільки частина 1 статті 206 ЦК України не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що договір між фізичною особою-підприємцем та юридичною особою належить вчиняти у письмовій формі та вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми (підписання сторонами).

У той же час згідно з частиною 2 статті 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

З огляду на вказані приписи не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (провадження № 14-144цс18).

Фактичне виконання сторонами спірного договору виключає кваліфікацію цього договору як неукладеного.

Подібні висновки наведені у постановах Верховного Суду від 30.08.2022 у справі №918/772/21 та від 02.08.2022 у справі №922/3303/21.

Згідно з пунктом 3.1. договору №13/07-2022 на виконання ремонтно-оздоблювальних робіт від 13.07.2022 вартість робіт, з урахуванням знижки, складає 67 750,00 грн (без ПДВ).

Як було правильно встановлено судом першої інстанції, 07.03.2023 позивач здійснював перерахування на банківський рахунок відповідача, зазначений в розділі 13 договору №13/07-2022, грошових коштів у розмірі 67 750,00 грн.

Дана обставина підтверджується платіжною інструкцією №276 від 07.03.2023, копія якої містяться в матеріалах даної справи (т. 1, а.с. 8), та визнається сторонами.

Крім того, у призначенні платежу зазначено: "За будівельно-оздоблювальні роботи згідно дог. №13/07-2022р від 13.07.2022 р., без ПДВ".

Зважаючи на встановлені обставини, а саме повну оплату вартості робіт за договором №13/07-2022 на виконання ремонтно-оздоблювальних робіт від 13.07.2022, колегія суддів вважає помилковим висновок місцевого господарського суду про неукладеність вищезазначеного правочину, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України.

Оскільки отримані Підприємцем від Кооперативу грошові кошти у розмірі 67 750,00 грн не є безпідставно отриманими, позовна вимога Кооперативу про стягнення з Підприємця вищезазначеної суми коштів не підлягає задоволенню.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Водночас, саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Кооперативу.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи сторін, викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї, не беруться судом до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, у відповідності до пунктів 1-4 частини 1 статті 277 ГПК України, є нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, зважаючи на встановлене вище, колегія суддів дійшла висновку про неправильне застосування судом першої інстанції вищенаведених норм матеріального права, нез`ясування обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи, у зв`язку з чим апеляційна скарга Підприємця підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Пунктом 2 частини 1 статті 129 ГПК України визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 14 статті 129 ГПК України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, за результатами розгляду справи, судові витрати у вигляді сплаченого судового збору, відповідно до статті 129 ГПК України, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Сировця Сергія Петровича на рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2023 у справі №910/14958/23 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2023 у справі №910/14958/23 скасувати.

3. Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Гаражно-будівельного кооперативу "Дачний" до Фізичної особи-підприємця Сировця Сергія Петровича про стягнення 67 750,00 грн, відмовити повністю.

4. Стягнути з Гаражно-будівельного кооперативу "Дачний" (02125, місто Київ, вулиця Алішера Навої, будинок 1-А; ідентифікаційний код 22934464) на користь Фізичної особи-підприємця Сировця Сергія Петровича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 4 026 (чотири тисячі двадцять шість) грн 00 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання даної постанови.

6. Матеріали справи №910/14958/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені статтями 287-289 ГПК України.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

Т.П. Козир